Xreferat.com » Рефераты по краеведению и этнографии » Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження

Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження

(н.п. 1,2,3,7,8,9,10), перша кут`а (всі н.п.) а у різних регіонах України мав назви Свят-вечір, Вілія, Коляда, Керечун-вечір, Коляда [Щербак 2003: 73]. Ось свідчення інформаторів: Перед роздвом на б’едну кут`йу то токо була каша, вода і ол`ейа, пот`ім в’імал`і і став’іл`і на стол, посипал`і сахаром; в’ечор перед Роздвом – кут`йа голодна, а друга – багата, а трет`а – і зноў голодна (н.п. 2).

У цей вечір приб’ірал`і, м’іл`і, шкребл`і, в’ім’етал`і. Цілий день перед Різдвом займало приготування вечері. Готували узвар, гр`іб’і з часником тушеинийе, капусту, варен`ікіз грушамі, з йагодамі, к’іс`ел`, голубци, рибу (н.п. 1,2);. Їжа на б’едну кут`йу складалася переважно з плодів урожаю, який зібрали в минулому році. Це було спрямовано на те, щоб забезпечити добрий урожай в наступному. Адже в цей вечір, за народними віруваннями, на вечерю збирається весь рід – живі й душі померлих родичів. Тому треба їх задобрити з метою досягти їх прихильності і заступництва.

Як засвідчує матеріал, обов’язковою обрядовою стравою є кут`йа. Назву страви фіксують етнографічні та лексикографічні джерела: кутя – грубо товчена в ступі ячмінна, пізніше – пшенична крупа; в повоєнні роки увійшов у побут рис [Возняк 1996: 330]; кутя – ‘обрядова каша з ячмінних або пшеничних зерен з солодкою підливою’; слово кутя в перекладі з грецької означає ‘зерно’ [ЕСУМ 1989: 163]; кутя – ‘їжа із рису чи іншої крупи з медом та родзинками, яку вживають на поминках’; цю страву вживають і в переддень Різдва [Фасмер 1967: 435]. Дослідниця обрядової їжі Л.Ф. Артюх зазначає, що деякі дослідники календарної обрядовоті вважають різдвяну кутю спадкоємицею давньогрецької панспермії – каші, звареної із зерна і бобових, фруктів і ягід – всього, що вироблялось у господарстві, і присвяченої культу предків [Артюх 1986: 69].

Кутю готували тричі таким чином, що зерно ячменю чи пшениці замочувал`і у вод`е за кол`к’іс` д`н`оў до св’ат, в’імочувал`і, тоўкл`і у ступ’і, а потом уже варил`і, як і багато століть тому. Інформатори наголошували, що кут`:а треба шоб йашн`а була, а йак н`ема, то із перлоўк’і зваримо, а н`е, то пшон`анойе, а так з парлоўк’і (н.п. 1,2,3,7,8;) варил`і йачмен` обтоўкал`і да тийе вус`ік’і поодбивал`іс` да глад`ен`ка була (н.п. 4); кут`:а з йачм’ен`у у нас (н.п. 5,9,10) Напередодні Різдва в обстежених селах готують посну кут`йу. Її вживають з узваром, до неї додають мед або цукор. У досліджуваній мікрокультурі посипайут` сахаром з ол`ейем (всі н.п.). Меду і цукру надавали магічного значення на основі прямої аналогії – це символи солодкого життя й добробуту [Листова 1983: 165].

Кутю виймають з печі і ставлять на покут`. Покуть – найпочеснішеіше місце в хаті: воно у том кутку д`е лави сход`ац: под образам’і. Шанобливе ставлення до цього місця йде з глибокої давнини. Під покутем або під порогом ховали покійників, які ставали охоронцями родини [Конобродська 1996: 144]

Зауважимо, що поки несуть кутю від печі на покуть у с. Гошів кажут`: вороб’еĭк’і, вороб’еĭк’і, н`е йежт`е мойе пашен`к’і, н`і жита, н`і пшеници, н`і вс`акоĭ пашници; з печи в’імайе, бере у рук’і ід`е і кругом крутиц:а і отак’ійе слова говорит` (н.п. 9); або звар`іш і несеш да вже друг’іĭ ід`е да ко-ко-ко да постав’іш на покут` (н.п. 7).

У культурній традиції сіл Овруцького р-ну зафіксовано і ритуал внесення в хату на Святвечір колос`йа (н.п. 1,2) чи бороди (н.п. 4,7,9,10). чи снопка (н.п. 5) чи кол`адки (н.п. 8): ўн`есут да постаўл`ат на покут`, а посл`е нового году його помнут` да ў шматочку да йек йедут на пол`е, то зас`евайут цим з`ерном.

Виникнення таких дій, на думку дослідників, зумовлене вірою людей в духів ниви, які під час обжинок ховалися в останній сніп. Звідси і його вшанування – сніп розташовували на найпочеснішому місті, на покуті. Засівання поля зерном з обжинкового снопа – ритуальні символічні дії, покликані відродити хлібного духа, дати йому нове життя. [Токарєв 1983: 14].

Хліб виступає не у власній ролі злакової рослини, а у вигляді знаків, які у традиційній культурі позначають певні духовні явища. Вони утворюють своєрідну систему. Процеси одухотворення починаються вже на полі, коли залишений обжинок уособлює тотем-козу-бороду. перев’язуючи його перевеслом, перетворюють у космічне антропоморфне втілення діда як наступний етап культу предків. Назва діда – кол`ада, яка рідко, але вживається в досліджуваній говірці, підсилює космічну природу культу з введенням знака кола. У такому вигляді, перев’язаний перевеслом, він потрапляє у хату і вводиться у сакральні її частини – покуть, стіл, кутки, що пов’язані з культом предків. Освячений ритуалом, він переводиться у перевесла, якими, як освяченими круглими знаками світу, обв’язують дерева. Обрядовий хліб береже усю повноту пантеону предків і відчуття гармонії.

Назва б’една кут`йа пояснюється відсутністю ситних, жирних, мйасних страв, ставили тол`кі поснийе на стіл. Це, на думку деяких дослідників, ніби безкровна жертва богам рослинності (городина, садовина), яку людина використовувала, щоб задобрити душі померлих. А вони за це сприятимуть у новому році отриманню нового урожаю [Кожолянко 2002: 25]. Відсутність будь-яких м’ясних страв, як вважає Е.А. Рикман, свідчить про те, що не тільки тваринних, а й людських жертв у стародавньому українському культі не було. Замість жертв кривавих побутували дрібні жертви рослинного світу. Хоча це не аргумент – категоричність заборони може засвідчувати її жорсткість і неухильність у минулому після зміни ідеології та її моральних устоїв на тлі живучості, стійкості старих звичаїв та їх ідеологічної основи [Рикман 1983: 180].

Важливого значення надавали самій вечері на б’едну кут`йу. Вона нагадує поминальну вечерю на дєди. Після святкової трапези побутує звичай залишати тільки хл`еб і кут`йу. Це інформатори пояснювали так: пом’ерлийе род`іч’і пр`ідут` (всі н.п.). На думку вчених, такі магічні дії пояснюються прагненням встановити контакт живих зі світом померлих предків з метою підтримання космічної рівноваги, календарного порядку і власного благополуччя [Толстая 2005: 446].

Навіть у такій редукованій формі це обрядове дійство підтверджує наявність у минулому доволі стійких поминальних мотивів у зимовому обрядовому комплексі. З ними пов’язана ціла система заборон на різні види робіт під час різдвяних свят: н`е роб’іл`і м’і – гр`ех н`іхто і вуз`л`іка н`е заўйазаў, н`е зам’етал`і.

Остання заборона в поховально-поминальних обрядах поліщуків була пов’язана з тим, щоб не вимести з хати душі покійника, яка ще певний час перебуває у хаті. Не підмітали хати певний час і тоді, коли провели когось у далеку дорогу – щоб не замести його слідів. Звідси стає зрозумілим і заборона підмітати хату і виносити сміття під час святих вечорів. Враховуючи весь комплекс обрядово-звичаєвих різдвяних свят, маємо підставу твердити про наявність поминальних традицій у зимовому обрядовому циклі. Стає очевидним, що колись покійних родичів зустрічали на святвечір [Виноградова 1982: 196].

Вечеря напередодні Різдва є символічним образом багатства, яке закликали та заворожували в цей вечір. Саме обрядова їжа, яку вживали предки, мала здатність впливати на все, що з нею контактувало, і сприяти плодючості. Звідси і звичай дават` курам, худоб’і кутю, клас`т`і гроши під скатертину, що на столі, с`ено [Листова 1983: 163].

У системі повір’їв досліджених сіл існує прикмета: йесл``і горшчіку каша розварилас`а так, шо аж виперло за горшчик, знач’іт` буд`е в’ел`ік’іt урожаt на ус`е, а йесл`i сама кут`йа упала, даже н`е під`н`аласа і трошк’і, знач’іт` год буд`е мокриt і голодниt (н.п. 1,2,3). Гадаємо, що вона витворилась під впливом намагання людей дізнатись про урожай. На основі подібності (як зварилась кутя) люди судили про урожай в наступному році.

У культурній традиції сіл на місці, де має стояти горщик з кутею, робили кубел`це із сіна, рідше – з соломи. По закінченню свят частину сіна віддавали тваринам, а решту тримали для худоби, для гнізд-кубел домашньої птиці, де мали нестися й висиджувати молодняк: кури, гуси, качки.

Під час збору матеріалу було зафіксовано свідчення, які тісно пов’язані з символікою першого. Всі явища, дії, вчинки, які здійснюються вперше в новий відрізок часу, набувають вищого семіотичного статусу. Перше має не нумерологічне (порядкове) значення, а якісний зміст – йому приписували особливі властивості, завдяки яким воно виділяється із загальної маси явищ.

Визначальною рисою першого є його сакральність. Перше – це доля богів і предків, воно не належить людині. Тому перші плоди, перша приготована страва і т. ін. мають чітко визначену прагматику – вони використовувались в якості жертви. Наприклад: верх вс`егда зб’ірал`і окремо, верха н`е чепал`і, верх в’інос`іл`і курам або худоб’і. Пояснення таких дій інформатори трактують так: курам, шоб н`ес`л`іс`а добре, а корова, шоб розт`ел`іласа л`егко (всі н.п.). Жертву приносили звичайно ж душам, які перебували у деревах, збіжжі, городині, худобі та в хаті. Трава й сіно були місцем перебування святих родичів, тому пук с`ена, який склали під горщик з кутею, після свят од:авал``і худоб’і.

Сьомого січня на обстеженій території відзначають свято Різдва. На позначення його назви використовують такі одиниці: Роздво (н.п. 1,2,3,4,5,6,10), Рож:ество (н.п. 8,9), Рожд`ество (н.п. 9), Кол`ада (н.п. 1). Це перше з новорічних свят, яке має давню історію, і його, як свято народження Всесвіту, відзначали ще в часи, віддалені від нас не одним тисячоліттям. Сучасна українська назва не відображає його християнської сьогоднішньої суті. У давнину воно звучало як Родздво і означало народження немовляти – сонця з голови Лади, народженні Місяця (Василя) на Щедрий вечір та народження богині води Дани на Водохреща (Ордань) [Лехман 2001: 47]

Походження слова Коляда має різні тлумачення. Найпоширеніше з них пов’язане з латинським словом calendae – першим днем кожного місяця, назви Нового року у римлян і греків. Також є думка, що Коляда символізує коло сонця. Ця лексема вживається лише в сакральному значенні. Лексема коляда у досліджуваній говірці відома з такими значеннями:

різдвяне свято, коли співають колядки;

пісня, яку співають напередодні Різдва;

винагорода колядникам за різдвяні пісні;

різдвяний сніп [Жайворонок 2001: 54].

Важливим компонентом обрядів зимового циклу є колядування – обрядовий обхід (акціональний план обряду), а ко`ладка – обрядова пісня, яка виконується в день Різдва сільською молоддю, що ходить з цією метою з хати до хати і дістає за співи винагороду. Цей номен вживається в сакральному значенні, йому характерна моносемія. Взагалі, слово колядка зафіксоване у всіх слов’янських мовах із семантикою ‘крик, голос, гук’. Звідси випливає, що слов’янському колядувати відповідає кликати, а ті що співають обрядові пісні – ті, що кличуть [Петров 1966: 30].

Виконавців цих пісень називають кол`ад`н`ік’і (всі н.п.) кол`ад`н`ек’і (н.п. 2). Статево-віковий склад колядників різноманітний: колядувати ходять окремо дорослі і діти, змішані групи, часто окремо чоловічі і жіночі групи. Діти ходять (б’егайут`) переважно вранці, а дорослі – увечері. Цей обряд проходить у три етапи:

надвірні чи підвіконні пісні, в яких просять дозволу колядувати. Вони містять вступні формули: пане господар`у, дозвол`т`е кол`адоват` (всі н.п.); позвол`т`е коледоват` (н.п. 8); дозвол`т`е кол`ади кол`адоват`(н.п. 1-3).

колядування в хаті чи під вікном;

обдарування колядників.

Колядки, які виконували групи дорослих, у своїй композиційній будові в основному складаються зі вступу, величання і вимоги (прохання) винагороди та кінцівки (по коляді). Як зазначив В. Пропп: „Вимога подарунка – у жодному разі не жебрацтво і не злидарство. Це владна вимога послуги за послугу” .Дар, дарування як один з універсальних засобів регулювання стосунків всередині соціуму містить у собі уявлення про благо (добро) і є матеріалізацією цього добра. Момент обдаровування (винагороди) колядників у відповідь на їхні побажання є основним структуротворчим елементом календарного обходу. Змістовну основу колядування складає ідея дарообміну, тобто виділення обрядової страви для сакральних гостей („божественних посланців”) з розрахунку на їх допомогу і опіку. Колядників намагалися обдарувати якнайщедріше, але з-поміж різноманітності продуктів найбільш традиційним даром був обрядовий святочний хліб („щедрівний хліб”). Залежно від того, добре чи погано обдаровували господарі колядників, ті зичили їм добро чи проклинали [Рикман 1983: 74].

Дар – один із універсальних способів регулювання відносин між людиною, потойбічними силами і світом природи. Дар криє в собі уявлення про благо (щось добре) і є його матеріалізацією. Він сприймається не як втрата, а як заклад майбутнього прибутку і є знаком встановлення певних відносин між тим, кому дарують, і тим , хто дарує (реалізація опозиції давати: брати).

Обдаровуючи, дають гарбуз`ік’і, гор`ехі, канф’ети, коzбасу, хл`еб, йаблока, шо було, zс`е давал`і. Дари забирав маханоша (н.п. 1,3), а пот`ім. ус`е д`ел`іл`і.

За свідченням більшості інформаторів колядувати дозволяли всім: а сказати шо н`е, не можна, треба шоб розрешили кол`адовати (н.п. 8); ну це ж грех н`е мона отказоват` (н.п. 10); отв’ечал`і розрешайомо, н`е знайу шоб н`е розрешали, вс`е заходили і розр`ешали (н.п. 9). Рідко, але траплялось, що господар не дозволяв колядувати. Тоді в говірці с. Словечно проклинали: св’ате рожд`ество, шоб вашу хату і с`ен`і роз`н`есло.

Залишки культу родючості можна вбачати і в переодяганні колядників: в тварин (козу, коня), птахів (півень); вимазування обличчя сажею. Так, наприклад, птах – форма прояву аграрного культу, він є посередником між світом живих і мертвих, до яких вона має донести прохання про урожай та благополуччя. Вимащення обличчя сажею – персоніфікація духів померлих [Пашина 1995: 75].

Отже, занепад первіснообщинного ладу, можливо, привів до зміни функції колядкової обрядовості, яка поступово перестає служити кликанню померлих. Люди звертаються до слова, пісні, оскільки вірять, що вступаючи в новий рік, вони допоможуть забезпечити їм добробут і благополуччя. Із зростанням людської свідомості ця аграрномагічна функція також згасає, а на зміну їй приходить величальна. Об’єктом величання в колядках і щедрівках стає переважно селянська родина, її члени, їх життя і праця, врода й характери.

Проаналізувавши обрядові дії, які відбувались під час Свят-вечора і Різдва, виділяємо їх вербальні компоненти та їх семантичні коди:

а) назви виконавців обряду – пан господар (‘хазяїн дому’), кол`ад`н`ік’і (всі н.п.) кол`ад`н`ек’і (н.п. 2) (хлопці і дівчата, що обходили будинки з обрядовою піснею колядкою в переддень Різдва’); коза, в’едм’ед`, п’ев’ен` – ‘переодягнені колядники’, м’ехоноша (‘хлопець, який носить мішок для подарунків, що дають господарі колядникам’);

б) назви свят обрядового комплексу – Б’една кут`йа (н.п. 1,2,3,4,8), Голодна кут`йа (н.п. 7), Посна кут`а (н.п. 1,2,3,7,8,9,10), Перша кут`а (всі н.п.) Св’атиt в’ечор, Кол`ада (н.п. 1,3) – вечір перед Різдвом; Роздво (н.п. 1,2,3,4,5,6,10), Рож:ество (н.п. 8,9), Рожд`ество (н.п. 9) (‘свято 7 січня);

в) назви реалій обряду – д`едух колос`йа (н.п. 1,2), борода (н.п. 4,7,9,10), снопок (н.п. 5), кол`адка (н.п. 8) – ‘різдвяний сніп’, зв’езда (‘атрибут колядних обходів’), м’ех (н.п.1,3,4) (‘сніп соломи, який розстеляли на підлозі’), кут`йа (всі н.п.) (‘ритуальна страва святочного періоду’), узвар (‘напій із сушених плодів яблук і груш’), в’ерх кут`йе (‘верхня частина обрядової страви’), в’ен`ік, обруч (‘обід діжі’), пук с`ена (‘жмут сіна’);

г) назви обрядових ритуальних дій – кол`адоват` (н.п. 1-3) коледоват` (н.п. 5,7) (‘обходити будинки в переддень Різдва, виконуючи обрядові пісні – колядки’), нос`іт` в’еч’еру (‘носити обрядову їжу рідним або хрещеним батькам’)‚ в’еч’ерат`(всі н.п.) (‘споживати обрядову їжу напередодні Різдва’), пер`еод`евац:а (‘переодягатись’), запрошуват` гос`т`еt (‘ритуальне запрошення душ померлих родичів на вечерю’), нос`іт` зв’езду (‘обходити будинки із зіркою напередодні Різдва’);

д) назви міфологічних персонажів – дух’і, померлийе, род`іч’і, д`еди – ‘померлі родичі’, мороз (‘міфологічний персонаж. якого закликали в хату на Багату кутю’), дол`а(н.п. 1,3) (‘міфологічний персонаж, як уособлення щастя і добробуту людини’).

Новий рік за старим стилем – свято Щедрого вечора. Це свято повязане з давно минулим етапом розвитку людської цивілізації з культом Місяця. Власне, це свято народження Місяця, який мав назву Уаціля, що пізніше перейшло в сучасну – Василя .Прямою вказівкою на звязок із космогонічним уявленнями давніх українців є ліплені пироги, обрядова щедро вечірня страва. Точними вказівками є і щедрівки, у яких славиться господар, його багатство тощо, оскільки Місяць керує небесною й земною водою, від нього залежить родючість хлібів і худоби [Ярещенко 2003: 357].

Вечір напередодні Старого Нового року в досліджуваних говірках називають шчедриĭ в’ечор, багата кут`йа (н.п. 1-3) або багата кут`а. Інформатори пояснюють таку назву не великою кількістю страв, а тим, що страви готов’іл`і жирнийе, ситнийе, а н`е поснийе, затим вона називаласа багата. Ці ж вербальні одиниці використовували, коли говорили про обрядову страву – кут`йу. Її вживали з молоком, а мат`і могла к’інут` туди і ор`ех’і, м’ед, мак, а зварена вона була на масл`і; тому й називали багата кут`йа, шчедра.

Це обрядова їжа мала здатність впливати на все те, з чим вона контактувала, сприяти родючості. Тому люди, накриваючи стіл скатертиною, клали під неї часник по кутках – це оберіг від злих духів; с`ено або солому – в сіні ховається доля худоби; гроши, щоб у сім’ї був матеріальний достаток.

По закінченню святкової вечері відбуваються різноманітні ворожіння господарів, пов’язані переважно з прогнозами аграрного і сімейного характеру: В них присутні ключові семантичні ознаки невербальних елементів, які в системі різдвяних свят як частини народної культури відбивають традиційні уявлення нашого народу про світ і, як правило, корелюються, вступаючи в бінарні опозиції:

господиня виймала стеблини з-під скатертини і за їх розміром визначали, кому судився довгий вік, а кому короткий (реалізація опозицій довгий: короткий, доля: недоля, життя: смерть);

господар або господиня ішли у хлів годувати худобу і спостерігали, куди корова стоїть головою: якщо на схід, то теля народиться вранці, якщо на захід – увечері (реалізація опозиції схід: захід, ранок: вечір); якщо вона повернута на північ – чекай приплоду вночі, а на південь – вдень (реалізація опозиції ніч: день);

родина чекала першого гостя, бо за народним повір’ям, коли до хати в цей вечір першим зайде чоловік, а ще краще – хлопчик, то ця господа буде щасливою. Жінка віщувала нещастя (чоловік: жінка як втілення опозиції щастя: нещастя). Хлопчик вважався посланником добрих духів та бога – Сонця;

господарі вірили, що якщо першим до хати зайде чоловік, то корова приведе бичка, коли ж прийде жінка – то теличку (як реалізація опозиції жіночий: чоловічий);

яскраві зірки на небі в Щедрий вечір пророкують добрий урожай, а затьмарені – неврожай (реалізація опозицій світло: тьма, урожай: неврожай, добробут: злидні);

сніг на новий рік віщує великий урожай лісових грибів та ягід, а коли снігу майже не випало – буде неврожай (реалізація опозиції багато: мало, добробут: злидні);

господиня під час варіння куті ворожила таким чином: якщо зварена кутя піднімалася над горщиком – виходила з верхом, це віщувало урожай сіна і зернових, протилежний результат – злидні в господі (реалізація опозицій верх: низ, повний: порожній, добробут: злидні);

члени сім’ї прогнозували погоду на цілий рік за погожим днем на Різдво (реалізація опозиції погода: негода) – ґрунтується на магії подібності.

Наведений матеріал демонструє набір бінарних опозицій, які є конкретнішими реалізаціями головного протиставлення позитивного: негативного щодо впливу на колектив чи людину, зумовленого прагматичними установками колективу. Тож ця головна опозиція, у конкретних умовах реалізуючись у серії часткових опозицій, зокрема доля: недоля, довгий: короткий, життя: смерть, ранок: вечір, день: ніч, щастя: нещастя, чоловік: жінка, світлий: темний, урожай: неврожай, багато: мало, добробут: злидні, верх: низ, повний: порожній, погода: негода, формує текст зимових календарних обрядів – систему різнопланових невербальних одиниць та їх номінацію.

Ще й досі на обстеженій території дотримуються звичаю від Різдва до Нового року н`е в’інос`іт` см’ет`:е з хати (всі н.п.), а збирати його на купу і потім підсипати під дерева, щоб родив сад. Ці магічні дії спрямовані на те, щоб магічними засобами вплинути на весняне цвітіння дерев і забезпечити рясний урожай фруктів. У своїй основі цей культ має сільськогосподарське значення. Наші предки одухотворяли всю природу і вважали, що духи люблять дерева і живуть на них. В поховально-поминальних обрядах поліщуків ця заборона була пов’язана з тим, щоб не вимести з хати душі покійника, яка ще певний період після похорону перебуває у хаті. Не підмітати хати певний час і тоді, як провели когось у далеку дорогу, щоб не змести його слідів. Звідси стає зрозумілим і заборона підмітати хату і виносити сміття під час святих вечорів [Кутельмах 1997: 203].

Вранці 14 січня малі діти посипайут`, зас`евайут`, пос`евайут` (всі н.п). Досить архаїчною виявляється і функція хлопчиків – підлітків в обряді святкового засівання. Вона полягала у розсіванні, обсипанні зерном у хаті під час обходів дворів рано-вранці в перший день Нового року (день св. Василя). Посипання було прерогативою хлопчиків, тоді як щедрували і колядували діти обох статей, але переважно дівчата. Така регламентованість статі пос`евал`н`іков пов’язана з магією першого дня та з народним уявленням про полазника – першого відвідувача. Хлопчик символізував чоловіче начало, яке не тільки в українській, але і в багатьох інших культурних традиціях виступало як позитивне, продукуюче, на противагу жіночому – негативному (пор. бінарні опозиції в народній культурі: чоловіче : жіноче; верх : низ; лівий : правий, добробут : злидні та ін.). На ceмąнтичному, символічному рівні обрядів використовували такі якості дитячо-підліткової групи як ритуальна чистота (недозріла енергія). Обрядові функції дітей та підлітків мали застосування в обрядах, пов’язаних з магією очищення, стимуляції та оберегу, тобто виявляли опосередкований зв’язок з обрядами родючості та обрядами репродуктивного характеру.

Отже, враховуючи весь комплекс обрядово-звичаєвих різдвяних свят, маємо підставу твердити наявність поминальних традицій у зимовому обрядовому циклі поліщуків. Цей цикл має двочастинну структуру – зустріч і проводи. Вивчення проблеми дозволяє виділити дві основні функції ритуалів обходу: прихід душ померлих у свої домівки, щоб отримати спеціально приготовлену їжу і принести благополуччя дому і господарям (колядування і щедрування ввечері); прихід з метою вигнання і очищення дому після перебування в ньому померлих (новорічне ранкове посипання).

Аналіз основних зимових обрядів показав, що їх об’єднує в єдине ціле саме поминальний характер: майже все різноманіття обрядових форм, заборон і повір’їв групується навколо наступних етапів:

приготування до зустрічі з незвичайними гостями (приготування обрядової їжі);

запрошення їх до столу (звичай залишати вільне місце, не прибирати їжу після вечері);

прихід переодягнених колядників (обдарування як акт годування);

проводи та очищення дому.


2.1.1 Обряд запрошення міфологічного персонажа на Багату вечерю у говірках Овруцького р-ну Житомирської області

В реальній ритуально-магічній практиці не існує єдиного для всієї етнічної традиції типу обряду, оскілки у різних діалектних мікрозонах один і той самий обряд існує у різних варіантах. Часом деякі народні обряди здаються дивними та нелогічними. Але дослідник традиційної народної культури повинен дати пояснення їм і вказати на їх місце в системі народних обрядів, оскільки те незрозуміле без сумніву є результатом історичного розвитку життя народу, його світогляду. Те, що нам здається дивним сьогодні, було цілком природним і логічним для наших предків у давнину.

Культурна традиція обстежених сіл Овруцького р-ну передбачає ритуал: мат`і в’іход`іла на ул`іцу, стукала у окно і казала мороз`е, мороз`е, ход`і до нас каши йес`т`і або ход`і до нас на св’ату вечеру, шоб н`е мороз`іz н`і zл`етку, н`і zз`імку, а то побйемо (н.п. 1,2)

Вчені по-різному трактують цей обряд і його значення у комплексі різдвяних свят. Зазвичай його пояснювали як акт задобрення природних стихій та диких звірів з метою уникнення їх негативних шкідливих впливів. Але така думка в основному базувалась на народному розумінні і логічному аналізі словесних формул: шоб мороз н`е помороз`ів йачмен`у, пшен`іци і ус`акой пашн`іци (н.п. 2); шоб морозу н`е було ўл`етку (н.п. 8); шоб н`е було мороза ўл`етку, бо бувайе, то помороз`іт` картопл`у, вс`е (н.п. 10).

На думку польського вченого В. Клігера (1926), обряд “запрошення мороза” становить собою пізнішу трансформацію первинного ритуалу “годування душ померлих”. Можливо, правило табуювання імен померлих родичів, яких потрібно було запросити і нагодувати у святковий період, стало причиною різних форм заміни імен. Така заміна у майбутньому привела до переосмислення обряду. Тепер вважається, що “мороза” кличуть, щоб не поморозив посівів, а “вовка” – щоб не завдавав шкоди худобі.

В основі таких прохань є уявлення про всесильність померлих, які нібито можуть керувати погодою, приносити урожай, засуху, удачу чи нещастя. На підтвердження цієї думки Л.Виноградова приводить приклади традиційних формул звернання до мороза, у яких відображаються прохання господарів не тільки не мороз`іт` , але і н`е бит` градом, не підточувати дерева і бут` вс`ому целому у пол`і [Соколова 1982: 14]. До того ж, у словесних формулах сталою частиною, крім обов’язкового запрошення на вечерю, є прохання не приходити влітку чи увесь наступний рік. Таке ритуальне годування померлих у спеціально відведені дні і спроба знешкодити їх небезпечний вплив у наступному році і становило, на думку дослідників, основу первинного обряду [Виноградова 1983: 204].

Пізніше цю

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: