Xreferat.com » Рефераты по краеведению и этнографии » Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження

Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження

точку зору підтвердив і глибше дослідив В.Я.Пропп. Він вважав, що цей обряд в своїй основі становить залишки зв’язків із обрядом запрошення померлих родичів на спільну обрядову вечерю, який широко відомий в поминальні дні [Пропп 1963: 17]. Переконливі паралелі поминальних і різдвяних обрядів, повיязаних із організацією святкової вечері, дозволили дослідникам підтвердити висновок Д.К.Зеленіна про важливе значення культу предків та його вирішальний вплив на обряди, повיязані із святковою вечерею.

Характерною рисою досліджуваних мікрокультур є звичай закликати на вечерю саме мороза, оскільки на всій території України зафіксовано короткі заклинальні тексти, звернені до різних стихій (морозу, вітру, хмари); до тварин і птахів (вовка, ведмедя, лисиці); до нечистих сил (відьом, відьмаків), щедриків, хазяїна, дідів, батька і матері, діда і баби, душі, долі, померлих родичів, яких називали на ім’я [Виноградова 1983: 106]. Вони мають форму запрошення на вечеру, на кут`:ю, на кашу.

Як бачимо, персонажний план обряду досить різноманітний. Вимальовується архетип міфологічного персонажу, якого запрошують – це персоніфікована міфологічна особа, представник того світу, світу предків, які мають владу над надприродними силами, опадами, урожаєм, плодючістю худоби, а отже і всім тим, від чого залежить добробут родини [Толстая 2005: 467].

Крім міфологічних персонажів, яких звал`і, агентивний план обряду представлений і учасниками, які безпосередньо виконують основну обрядову дію, запрошують. Інформатори наголошували: бат`ко зваў (н.п.9), бат`ко в’іход`іў кл`ікат` (н.п. 10), хаз`айін дому запрошував (н.п. 1,3), хто старший, тей і звав (н.п. 4). Цей факт можна пояснити сакральністю моменту початку споживання їжі: саме батько запрошував до вечері всю сімיю, давав згоду її почати. З огляду на це, маємо справу з таким типом обряду, коли один виконавець суміщає всі функції, а інші члени сімיї є пасивними учасниками обрядодії.

Враховуючи спосіб пригощання та спільність споживання святкової трапези, Толстая у різдвяному комплексі свят виділяє чотири основні групи ритуалів, пов’язаних із запрошенням різноманітних міфологічних персонажів. Серед них обряд „запрошення мороза“ вважається найбільш автономним як у семантичному, так і в структурному плані. Він є важливою структурною складовою у різдвяному комплексі свят.

За народним віруванням мороз є протилежним вогню (реалізація опозиції холод: тепло), він дуже лютує на тих, хто не кличе його на кутю, і виморожує їм збіжжя на полі, простуджує худобу. У цьому обряді можемо простежити ті часи, коли первісна людина з покорою і страхом дивилася на все, що її оточувало, що було незрозумілим їй, сильнішим за неї. Вона думала, як захистити себе від нещастя, як жити у злагоді із невідомим. Тому люди споконвіків намагалася встановити контакт із джерелом таких згубних впливів, використовуючи при цьому систему обрядових дій, магічних актів, супровідних словесних формул.

На досліджуваній території ритуал запрошення міфологічних персонажів відбувається переважно 13 січня на Багату кутю: кл`ікал`і мороз, мороз, ход`і кут`йе йес`т`і, а ул`етку н`е буваĭ цвіту н`е т`ераĭ. Шоб н`е було мороза ўл`етку, бо бувайе, то помороз`іт` картопл`у вс`е (н.п. 1,2,4,5,10). Хоч подекуди цей обряд відзначається циклічністю і повторюваністю перед Різдвом, Новим роком та Водохрещем: об’ізат`ел`но на вс`і тр`і кут`:і звали мороза (н.п. 8,9).

Обряд має загальну семантику годування міфологічного персонажа. У звיязку з цим важливого значення набуває обрядова їжа, яку використовують для цього. Такою основною обрядовою реалією, з якою відбуваються всі магічні дії, є кутя (каша): ход`і кут`:е йести (н.п. 1-4); приход` кашу йес`т`і (н.п. 1,5). Характерною рисою обряду в Овруцькому р-ні є те, що виконавець тримає в руках цілий горщик куті, а не її частину, оскільки по всій території України зафіксовані ритуальні дії і з окремою порцією (з відділеним верхом куті, невеликою порцією в мисці, ложкою куті). Як бачимо, обряд відбувається безпосередньо під час святкової вечері, яка є обов’язковим контекстом для його здійснення. Реалемний план обряду представлений ще й іншими обрядовими предметами: горшчик, миска, ложка, батог.

На обстеженій території на позначення вербальних одиниць акціональниого плану використовуються дієслова кл`ікат, закл`ікат`, зват`, гукат`, приглашат`, зі значенням ‘звати, запрошувати’. Вони вживаються як спеціальні номени.

В центрі обряду „запрошення мороза“ є акт піднесення обрядової страви тому, кого запрошують. Він набуває форми заманювання їжею. Семантика запрошення чітко виявляється і у супровідних ритуальних діях, які її підсилюють і можуть трактуватись, як елемент згоди і бажання господарів прийняти уявного гостя: бувайе откривал`і окно чи двери да це давно було (н.п. 1,2)

Але водночас у структурі обряду наявні вербальні, акціональні та предметні елементи, які спрямовані на те, щоб прогнати мороза і суперечать дії запрошення: стук , стрільба – мат`і в’іход`іла на ул`іцу, стукала у окно (н.п. 1), то гл`ед`і вже бах на дворе вистрел`іл`і, шоб н`е мороз`іў з`ернових (н.п. 4); у с. Виступовичі зафіксовано виконання обряду з використанням батога: ну йек вечерайут, то берут батога і гукайут мороза; вербальні одиниці містять наказ із погрозою: а ў Петроўку н`е іди, бо буд`ем зал`езним’і пугам’і б’іти (н.п. 8), бо будем по губам б’іт` (н.п. 8); а то поб′йемо(н.п. 4); а на л`ето н`е буваĭ хвостом н`е к’іваĭ, на л`ето н`е наход` мороз (н.п. 2). Саме тому, як вважають деякі дослідники, маємо синкретизм мотивів запрошення і проганяння, який може бути наслідком пізнішого календарного чи структурного зсуву, а також концентрації великої кількості обрядових елементів у одному, звуженому ритуальному акті. Деякі вважають, що таке нашарування мотиву вигнання повיязане із повторюваністю обряду і у ті періоди, коли за народним віруванням гостей з того світу проганяють (наприклад, на Водохреща).

Чітко простежується у структурі обряду і мотив спільного споживання їжі. Якщо для померлих родичів їжу та посуд залишали на столі і передбачалось, що вони будуть вечеряти окремо, то міфологічний персонаж, якого запарошували на вечерю, мав споживати їжу разом із родиною. З цим, можливо, повיязана різна локалізація їжі: вона підносилась до межі або залишалась на столі.

Отже, головна мета обряду – спочатку задобрити, а потім залякати, відігнати того міфологічного персонажа, якого звут`, а також захистити себе, свою домівку, тварин і посіви від його можливого згубного впливу [Толстая 2005: 459].

Цікавим є і локус, у якому відбуваються всі ритуальні дії обряду кликання мороза. Учасники обряду і обрядові реалії (їжа, посуд та інші предмети господарського вжитку) можуть переміщуватися у просторі від столу до вікна (н.п. 1-3), до дверей, до порогу, на двір та до воріт (н.п. 4,5,8,910). І це не випадково. Дім – простір людини, в якому вона проживає, символ сімейного добробуту, затишку і благополуччя. А такі локуси як поріг, двері, вікно, двір, за народними віруваннями, є межею між світом живих і світом померлих. Дім асоціюється з внутрішнім світом людини і протиставляється зовнішньому світу, чужому (реалізація бінарної опозиції свій : чужий). Тому дім стає місцем виконання магічних ритуалів, які здійснюються з метою захисту від злих сил [Славянские древности 1995: 116].

Переміщення, яке символізує подолання межі між своїм і чужим світом (опозиція свій : чужий), здійснюється для того, щоб встановити контакт. Можливо це у даній ситуації через дар. Дар – одна із форм спілкування із духами та світом природи. Він сприймається як втрата, яка в майбутньому принесе прибуток (реалізація семантичної опозиції давати : брати). На дослідженій території обрядові дії відбуваються в основному на дворі: оц`е перед Стрим Новим годом трўінац:атого ′сўічнўа хто господар в’іход`ів на ул`іцу, стукав у окно, гукав мороз`е, мороз`е, ход`і до нас каши йес`т`і, гл`ед`і шоб н`е в’ім’ерзла оз`ім’іна і на сл`едуйушч’іt год було урожайу, хот`ел`і його задобрит` (н.п. 9).

За свідченнями носіїв культурної інформації, обряд не рідко відбувається і в хаті. Але навіть за такої умови мотив подолання межі знаходить своє вираження, бо учасники обряду кл`ікал`і міфологічний персонаж біля локусів, які вважаються межею. Вони підходять до окна, до откритих дверей, стоять на пороз`і.

Отже, мотив подолання межі між своїм і чужим локусом є важливим семантичним компонентом, який організує навколо себе як вербальні, так і невербальні одиниці культурного обрядового тексту.

Під час експедиції по Овруцькому р-ну у с. Бокиївщина було зафіксовано цікавий ритуал у формі діалогу між членами сім’ї, який не зафіксовано в жодному з обстежених сіл. Він відбувається на багати в’ечор : мат`і посилала когос` з д`ет`ей на ул`іцу, шоб гукал`і у окно хаз`айко, о хаз`айко, д`е вашийе кури н`есуц:а, а тей, хто под окном отвечає, да вс`е у хл`еве, кури н`есуц:а, восноzном у курат`н`іку. Це щоб кури н`е ход`іл`і по чужих хл`евах да н`е роск’ідал`і йаtца і нўесл`іса у свойоt садиб’і. Так за допомогою імітативних дій люди намагались привернути худобу до домівки, про що свідчить і пояснення інформатора.

Час запрошення мороза до святкової вечері на обстеженій території чітко окреслений. Завершені всі приготування до свят, їжа стоїть на столі і вся родина зібралась разом, щоб скуштувати святкової вечері. Саме тоді і наступає відповідальний момент для здійснення ритуалу. За свідченням інформаторів звал`і увечер`і або перед початком їжі або під час її: восновном увечери йек с`едайут до столу до сватойе вечери гукайут мороза, мороз, ходи кут`е йес`т`і, а на л`ето н`е буваĭ, хвостом н`е к’іваĭ (н.п. 2). Це зумовлено, на думку науковців, тим, що обрядову страву кутю могли подавати і на початку вечері, і у її кінці [Толста 2005: 447].

Обряд запрошення на вечерю міфологічних персонажів включає не тільки магічні дії, ритуал. Важливого значення набуває і вербальний текст. Адже вербальний (текст) і акціональний бік обряду (ритуал) становить органічне ціле . Тому необхідною умовою всебічного, ґрунтовного аналізу його є розглянути цілісність текст-обряд. Важливо дослідити цей обряд комплексно, як єдність функціонального, семантичного та структурного аспектів, на що Виноградова звернула увагу ще у 1982 році [Виноградова 1982: 196-206].

Структура формул зазивання мороза містить чотири компоненти.

Звертання до того, кого запрошують: мороз, мороз або мороз`е. мороз`е (всі н.п.).

Запрошення прийти на святкову вечерю. Наприклад: ход`і кут`:е йести (н.п. 1-4); ід`і кут`у йест`і (н.п. 8-10); приход` кашу йес`т`і(н.п. 1,5); тепер буд` і перебувай (н.п. 1,2).

Прохання не приходити в інший час (іноді з погрозою) – а ул`етку н`е буваĭ (н.п. 2,5), ул`етку на нашу пашн`у н`е ід`і (н.п. 5); у Петровку і гос`т`ем н`е бувай (н.п. 1); а ў Петроўку н`е іди, бо буд`ем зал`езним’і пугам’і б’іти (н.п. 8); а на л`ето н`е буваĭ хвостом н`е к’іваĭ (н.п. 2); а приди на багату кут`:у, то буд`еш багато вс`ого мати, ул`етку н`е, бо буд`ем по губам б’іт` (н.п. 8); а то поб′йемо (н.п. 4).

Прохання берегти посіви, худобу, урожай та ні., – шоб шкоди н`е причин`ів (н.п. 9) шоб морозу н`е було ўл`етку (н.п. 8); шоб на л`ето н`е наход`іў мороз, шоб н`е помороз`іў пшен`іци і йачм’ен`у (н.п. 2); а ул`етку н`е буваĭ цвіту н`е т`ераĭ, шоб н`е було мороза ўл`етку, бо бувайе, то помороз`іт` картопл`у вс`е (н.п. 2); н`е помороз` н`і жита, пшен`іци, ус`акойе пашн`іци, йагн`аток, тел`аток, порос`аток (н.п. 2); не помороз` н`ічого – н`і гуркоу, н`і картопл`і (н.п. 5). Цей компонент формули зазвичай носить магічний характер і містить перелік об’єктів, які господар намагався захистити від морозу та інших бід.

Обрядовий текст запрошення мороза компонується за принципом антитези (приходь у цей час, щоб не приходив потім). В розглянутих формулах послідовно реалізується опозиція зараз: потім. Вона є конкретнішою реалізацією головного протиставлення позитивного: негативного щодо впливу на людину та її добробут упродовж року.

Важливо зазначити, що у зв’язку з бурхливим розвитком засобів масової інформації, тісним зв’язком міста і села, обряд поступово забувається носіями культурної інформації. Трапляються лише поодинокі випадки чіткої розповіді опитуваних про всі структурні складові обряду „закликання мороза“. В основному вони обмежуються констатацією факту про наявність такого обряду у своєму селі та пам’ятають словесні формули його запрошення. Але і ці формули збережені носіями лише частково. Так, формула запрошення міфологічного персонажа складається з чотирьох компонентів. Інформатори ж згадують частину словесної формули – запрошення до вечері – послідовно, а наступні компоненти відтворюють не точно, в найрізноманітніших варіаціях або взагалі не говорять про них, мотивуючи це тим, що вони забули або не пам’ятають.

Отже, обряд „запрошення мороза“ – це давній у своїй основі ритуал, який концентрує в собі залишки колишнього обряду „годування душ померлих“. Особливістю його є синкретизм великої кількості різноманітних мотивів (запрошення, проганяння, спільного споживання, подолання межі), що, в свою чергу є доказом архаїчності обряду. Тематична група лексики, яка складає номінацію обряду запрошення міфологічного персонажа, розгалужена і різноманітна. У ній можна виділити такі лексико-семантичні групи:

а) назви виконавців обряду – господар, господин`а, хаз`айін, бат`ко, старшиĭ у с`емйе;

б) назви локусів – порог, двери, окно, двор;

в) назви реалій обряду – горшчик, мיіска, ложка, батог, в’ечера, кут`:а, каша, в’ерх кут`:е, ложка кут`е;

г) назви обрядових ритуальних дій – запрошуват` гос`т`ей, кл`ікат`, закл`ікат`, зват`, гукат`, приглашат`, казат`, стукат` у окно, задобрит`;

д) назви міфологічних персонажів – мороз, вітер, хмара, вовк, ведмідь лисиця, відма, відьмак, щедрик, хаз`айін (в значенні мороз), д`ід, баба, душа, дол`а, померл`і родичі, духі, померлийе.

Отже, лише при застосуванні комлексного етнолінгвістичного аналізу до обряду, стає можливим проаналізувати певне кульурне явище повно, а дослідження навіть окремого обряду на певній території дасть можливість виявити, наскільки він зазнав змін у структурному та семантичному плані. Це допоможе дослідникам точніше реконструювати первісну форму обряду та зрозуміти його значення і суть у системі різдвяного комплексу.


2.2.2 Бешкетування молоді напередодні Нового Старого року та його номінація у говірках Овруцького р-ну Житомирської області

Крім поминання предків, в календарній обрядовості цього періоду Д.К. Зеленін, а за ним і В.І. Чичеров виділили ще й тему шлюбного союзу, весільних мотивів як основу взаємодії аграрної і весільної обрядовості, оскільки й весільні обряди формувалися в системі землеробського календаря. Цю думку обстоює сучасний знавець календарної пісенності слов’ян І.І. Земцовський. І справді, у фольклорі календарних циклів зустрічається багато весільних мотивів, а в ритуалах обрядів – залицяльних забав та ігрищ молоді. Ідучи за Б.О. Рибаковим, зауважимо, що тут відбита обмеженість світогляду первісного землероба, коли аграрна магія була одночасно і статевою магією [Рибаков 1981: 178].

В 1928 році І.Р. Лепер опублікував дослідження обряду стерегти сонце напередодні свята Петра. Цей обряд мав такий елемент, як бешкетування молоді. Такий елемент є обов’язковим компонентом зимового календарного циклу і в Овруцькому р-ні Житомирської обл: ох шкоди скоко роб’іл`і, дурос`т`і, ворота з`н`імал`і у д`еzк’і і н`ес`л`і до хлопца с к’ім вона встр`ечалас, а уранци встайут` і д`іzл`ац:а, д`е ч’ійе ворота стойат` (всі н.п.);було шо од д`еzк’і до хлопца з`ел`онкоt ч’і черн`ілом в’іл`івал`і дорогу на с`н`егу( н.п. 1-3); воза на останоzку зат`агвал`і і на стоzпи, і на хату чи хл`ев (всі н.п.); нашому сос`еду копал`у на димар с`т`екло поклал`і шоб дим ішоz хату, а у марйанк’і зан`ес`л`і с`т`екло а вона п’ідпал`іла у п’еч’е zранци, чуйе дим ід`е у хату, вона думайе ком’іна н`е одоткнула. Н`е, д`ів’іц:а у ком’ін н`е в’ідно з`ірок на̮н`еб’і (н.п. 3); шче перйіну на шнурок прицепл`увал`і, опускал`і шоб дим ішов обратно (н.п. 1); с`ено перет`агвал`і з одного места у друге (всі н.п.); хату подп’ірал`і шоб н`іхто н`е в’іtшоz, завйазвал`і полнос`т`у двери і хаз`айіна ў хат`і, бо н`е пус`т`іл`і хлопцоў ( н.п. 1-5,9,10); дорогу п’ерегорожвал`і колодам’і чи чимос шче (всі н.п.).

Бешкетування – це форма ритуальної поведінки (антиповедінки ), яка містить в собі дії, що суперечать нормі [Славянские древности 1995: 116]. Виконавцями таких дій на обстеженій території є гурти молодих хлопців, а адресатами можуть стати сусіди, всі жителі села, дівчата на виданні, незаміжні дівчата, які або не вишли заміж, або відмовили женихам.

Характерною рисою ритуального бешкетування молоді на Поліссі є те, що воно могло здійснюватись в різні періоди: зимою – в ніч на Різдво, Новий рік, Водохреща, перед святом Андрія; весною – в Страсну неділю, на Великдень; літом – в ніч на Івана Купала, на свято Петра, на Трійцю чи Русалії ( наступний понеділок після троїцької неділі ); восени – на Покрову.

Крім того, бешкетування могли входити до складу сімейних обрядів: весільного, проводів до армії та ін. Вони мали різне функціональне спрямування та семантику – залежно від святкового комплексу. Так, у складі купальського обряду вони пов’язані з мотивом оберегу від нечистої сили, в період зимових свят ці дії стосуються господаря дому, який або не дозволив колядувати чи щедрувати, або погано обдаровував гостей; під час весілля закривали димар, щоб наречена підпалила в печі, а дим пішов у хату. Весільні мотиви могли бути присутніми і в календарних бешкетуваннях – знімали ворота на подвір’ї у дівчини і несли їх на подвір’я коханого парубка [Толстая 1985: 150].

Не випадковим є і те, що в Овруцькому р-ні бешкетування найчастіше відбуваються під час зимових свят та свята Купала. Це два найбільш небезпечні періоди року (зимове і літнє сонцестояння), які відзначаються активізацією нечистої сили. Молодь бешкетувала вночі: це роб’ілоса ноч:у у чесоz двенац:ат`, од`інац:ат` ноч’і посл`е того, йек покол`адуйут` да само роб’іл`і западло тим хто н`е розр`ешаz шчедроват` (н.п. 1). Характернм для обстеженої території є те, що бешкетування відбувались напередодні Старого Нового року, а не напередодні свята Андрія: це на Нов’іĭ год шкоду роб’іли, н`е йек корже п’екли, а на багати в’ечор (н.п. 10); це н`е на Андрейа а у нас, а прот`і Нового года (н.п. 7).

Найпоширенішими у досліджуваних мікрокультурах є такі дії:

красти в сусідів вози, сани, ворота, копу сіна, переносити їх в іншу частину села;

розкидати дрова, колоди, бочки, драбини;

блокувати цими предметами дорогу;

закидати вози, сани, драбини, колоди, колеса, плуги, борони, ворота на дахи будинків;

закривати трубу, щоб дим не міг вийти на вулицю;

підпирати важкими предметами двері, щоб господарі не могли вийти з хати;

кидати в колодязь глечики, колоди, діжу, жердини;

виводити із хліва худобу.

На позначення бешкетування (акціональний план обряду) в досліджених говірках використовуються номінативні одиниці зі значенням ‘забава, жарт, витівка’: балувац:а (н.п. 1,2), шкоду робит` (н.п. 1-4,8-10), шкоду творит` (н.п. 1-4), дурос`т`і роб’іт` (н.п. 1,2), страшне роб’іт` (н.п. 1).

В опрацьованій літературі не зафіксовано такого способу бешкетування, який був розказаний інформатором: перину на шнурочок прикл`ейіz і опус`т`іz на сант`іметроz с`еміс`ат у димар; затопиz печ, дим ід`е, перина крут`іц:а і через йейе zрашчен`ійе дим ід`е у хату а наружу н`е (н.п. 1).

Характер бешкетування, а насамперед такі елементи як викрадення, перекидання, розкидання, руйнування, блокування дороги та ін., без сумніву, виконують сакральну функцію і дають підстави відносити їх до категорії охоронних, катартичних обрядів [Толстая 1985: 15]. Аналіз зібраної інформації дає можливість виділити такі одиниці, якими представлений локативний план обряду: на вулицю, на кладовище, на подвір’я сусідів, в річку, на дах будинків, на дерево, на край села, на дорогу, на село.

Залежно від контексту обряду, у бешкетуваннях переважає один з мотивів: охоронний (захистити себе від впливу злих сил) чи матрімоніальний (ворота знімали на подвір’ї дівчини і відносили на подвір’я парубка, чорнилом проводили лінію від подвір’я парубка до подвір’я дівчини, яку він проводить і т.п.).

Проаналізувавши зібраний матеріал можемо говорити про наявність деструктивного характеру дій, які виконувались, а їх локативна і темпоральна характеристика та пояснення своїх дій інформаторами (загородити дорогу нечистій силі, відігнати, залякати її і т.п.) свідчать про наближення бешкетувань до інших ритуалів проводів, відгону, символічного знищення нечистої сили.


2.3 Номінація традиційних календарних зимових обрядів, віднесених до свята Водохреща, в говірках Овруцького р-ну Житомирської області


В календарній обрядовості значну роль відіграє вода тому – без води життя просто неможливе. Вона була необхідна людині завжди: для приготування їжі, для худоби та зрошення посівів, для омивання тіла, для прання білизни.

Єдиним святом в українській обрядовості, де центральне місце займають обряди, пов’язані з водою, був день 19 січня – Водохреща. Оскільки зимовий цикл свят за своєю структурною будовою був двочастинним, то закликанням (перший етап) він не закінчувався. Акт зустрічі відбувався у святвечір, а з святом Водохреща пов’язувався акт проводів (другий етап).

За народними віруваннями свято Водохреща пов’язане з народженням богині води – Дани. Дана в уявленні праслов’ян – не просто вода, це – пасивна жіноча субстанція, жіночий початок Всесвіту [Знойко 1989: 149].

На думку академіка Марра, імя Дана утворилося з двох слів: да (середземноморське ‘вода’) і на – ‘неня’, ‘мати’, тобто – Вода-Мати. Це персонаж східнослов’янської міфології, богиня річок [Знойко 1989: 149]. Культ Дани датується доіндоєвроєвропейською добою. Цікаво те, що засівання вранці на свято Щедрого Вечора є жертовним обрядом на честь богині Дани – втіленої води. Він імітує дрібний дощик (появу самого божества) і провіщає господарю урожай [Знойко 1989: 219].

Водохреща – річне свято, яким закінчувався святковий цикл. На обстеженій території на позначення назви свята використовують такі одиниці: кр`ешчен`йе (н.п. 1): у нас вобше н`е водохрешча, казал`і а кр`ешч’ен`йе ч’і йордана; крешчен`:е (н.п. 1-4,7,8,10), хр`ешч’ен`:е (н.п. 2,4,8,9), водохрешча (н.п. 1,7), водохрешче (н.п. 4), водохришч’і (н.п. 9) ордан` (н.п. 2), йордан`, йордана (н.п. 1).

Найбільш значущим є переддень Водохреща (як і переддень Різдва, Старого Нового року), який багато в чому повторює різдвяно-новорічні звичаї. В цей день готували обрядову страву – кутю, яку в обстежених говірках називають посна кут`а (н.п. 4,7), трет`а кут`йа (всі н.п.), голодна кут`йа (всі н.п.), вод`ана кут`а (н.п. 2), б’една кут`а (н.п. 4). Готують непарну кількість пісних страв: гр`іб’і, р`ібу став’іл`і варен`ік’і з маком, з йагодам’і, н`е з сиром, квас вар`імо на ус`е три кут`йі, а у кzт`йу н`ічого н`е добаzл`ал`і, х’іба сахаром сипал`і (всі н.п.).

Водохреща сприймали як рубіж, переломний час і як завершення святок. У повірях центральними є мотиви переходу від нечистого часу свят (страшного, нехрещеного, поганого) до нового періоду, коли з землі проганяють усіх злих духів [Славянские древности 1999: 668].

На території України поширеним є звичай проганяти кутю: у нас йордан` стрел`али, коли св’ет`ат воду на йордан`і, кажут це вже рос:трел`уйут` руж:ам’і, з охот`н`ічого ружйа на ц`ому стаўку (тільки н.п. 4).

Він головним чином пов’язаний з проводами, коли покликаних родичів урочисто проводжали до місця їх сталого перебування, яке у фольклорних уявленнях найчастіше асоціювалось не з цвинтарем, а з річкою. Важливого значення набуває поняття водяний кордон. У слов’янській міфології річка (вода) відокремлює цей світ від того світу. Здавна вважали, що душа покійника потрапляє на той світ, перелітаючи через велику і глибоку річку, а коли перейде її – забуває все, що з нею трапилося на цьому світі [Славянские древности 1995: 539].

Отже, воду вважали посередником при переході душ померлих у потойбічний світ. Зауважимо, що М. Маковський, зіставляючи низку слів, виявляє звязок слова вода з умирати та очищатися: лат. Mano mery, manes ‘душі померлих’; da woel ‘поле, засіяне трупами’, також ‘ріка, море’, тох. wдl ‘вмирати’ [Сімович 2003: 273].

Головною і центральною подією свята є обряд освячення води, який міг відбуватись як у церкві, так і на річці чи біля криниці: воду хр`ес`т`іл`і чи у крин`іци, посл`е того йек у церкві одбулас` отправа; туди шл`і з хоругвам’і, поп ч’ітаz над крин`ічкойу мол`ітву, потом туди опускаz хреста, б’і хрес`т`іz воду. Інформатори свідчать, що якщо в селі не було церкви, то воду освячували на річці: там в’ірубвал`і ополонку наперед, хреста з л`оду, його потом пол`івал`і бураковим соком, і шче йолку св’ат`іл`і (всі н.п.). Люди йшли до річки, а звідти намагалися повернутися додому якнайшвидше.

Померлих уже не кликали, а зчиняли галас і виставляли обереги, щоб ніхто з гостей не залишився. Рудименти цих оберегів збереглись і на обстеженій території, але відчутною є церковна інтерпретація:

1) хрестики на дверях будинків, хлівах, воротах: хрес`т`ік’і рисовал`і на каждих дв’ерах креtдойу, угл`ом з той сторони йек у хату заход`іш, у хл`еz; це шоб хвороба z хату н`е заход`іла, шоб л`уд`і здоровийе бул`і, щоб б’і преграда була, шоб н`ічого поганого у хату н`е могло заtт`і (н.п. 1,3).

Хрест – один з давніх сакральних знаків у світових міфологічних і релігійних системах; головний символ християнства; культовий предмет, який має сакральні функції. Зазначимо, що в народній вишивці та різьбі по дереву він символізує світло (сонце). Саме тому, можливо, хрестики малювали на дверях (широко відомо, що темні сили бояться світла) на Водохреща [Славянские древности 1999: 651]. Це – захист від гостей з того світу. Його зображають крейдою, а інформатори пояснюють ці дії

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: