Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження
2) гілки ялинки розміщують у хліві біля худоби: брал`і св’ач’енийе галузк’і, занос`іл`і z хл`еz і там став’іл`і, д`е худоба, воно помогайе од порч’і худоб’і (н.п. 1,3).
3) вода: пр`інос`іла z хату воду і ход`іла по каждоt комнат`і, кроп’іла zс`е угли колоском (всі н.п.). Для цього використовувались три колоски, які зв’язувались до купи. При опитуванні було з’ясовано, що це дійство виконувалось щоб:
у хат`і н`е вод`ілос` н`ійак’е пагане (н.п. 1-4, 8-10);
н`іхто порчу н`е мог наслат` на хату (н.п. 1-3);
н`ійак’ійе zрок’і н`е приставал`і до л`уд`еt, шо живут` у ц`оt хат`і(н.п. 1,3).
В науковій літературі обряд оп:ирскуван`:а домівки святойу водойу пояснюється її властивістю нейтралізувати вплив нечистого духа, проганяти його як з тіла людини, так і з домівок [Славянские древности 1999: 670].
Взагалі, вода мала для стародавніх людей виняткове значення, подібно до того, як вогонь у всіх ритуалах очищення. Вода змиває бруд і гріх, очищує тих, хто зіткнувся зі смертю і з мертвими. Усі вчені виводять численні символічні значення слова на основі природних характеристик води, як-от: нефіксованої форми, здатності очищувати, причетності до народження живої природи. Пов’язана з поняттями добро : зло, семантична структура слів на позначення водної стихії містить постійні компоненти позитивна + негативна. Негативна семантика закладена в асоціаціях здатна руйнувати а смерть (вода як посередник при переході душ померлих у потойбічний світ). Позитивна семантика закладена у значенні води:
1) як однієї з перших стихій світобудови, джерела життя. Відгомін цього зберігся в колядках. У всіх же міфологіях вода – це пасивна первісна матерія жіночої істоти, із якої за допомогою плодотворного дотику істоти чоловічої виникли всі речі [Сімович 2003: 273];
2) як символу – архетипу чистоти: воду вважали і використовували як засіб перевірки чистоти (нечистоти) душі [Поріцька 1996: 67]. Широко застосовували воду і для того, щоб очиститись від хвороби: умі вал`і оч’і, кол`і бол`ел`і (н.п. 1-5,10), п’іл`і, йек було пагано л`уд`ін`і (всі н.п.). Освячену воду, за свідченням інформаторів, ніколи не виливали, а зберігали до наступного року, вона н`е порт`ілася, св’етла була, н`е в’іпадала в осадок, оставалас така йяк набрал`і – нійакого запаха н`е було (н.п. 1).
З метою очищення худобини (корови), воду давали тварині, коли її щось водило і вона минала свій двір при поверненні з пасовища, пр`і порчах пойіл`і йейу, кол`і н`е ід`е у свої двор(н.п. 1-3); покроп’і кругом хаз`аĭства і по хл’евах, і дл`а с`еб’е, і умивал`іс`, вона помочна на вс`е: і дл`а с`еб’е, і дл`а худоб`і (н.п. 5).
У досліджуваній мікрокультурі зафіксована цікава обрядова дія з попелом, який збирали протягом різдвяних свят, і водою, освяченою на Водохреща. Попіл заварювали у воді, після чого в цій рідині купали дитя, коли воно злякається: дуже казал`і це помогало од л`аку д`іт`ат`і (н.п. 1,3). Пояснення цього обряду не знайдено в жодному з опрацьованому джерел.
Негативна символіка води криється в трактуванні її як середовища, в якому перебувають нечисті сили і душі померлих: злий дух, русалки, водяний дідько. У цьому значенні вода є небезпечною для людини, що і закріпилася в приказках нашого народу: Де вода, там і біда, Від води завжди чекай біди, Чорт вогня боїться, а у воді селиться. Щоб захиститися від нечистої сили, люди хрестилися, коли набирали воду з річки, а після Водохреща ще тиждень не прали білизну в ній: вже пос`л`е кр`ешч’ен`:а, роботу роб л`ат` і с`т`ірайут` кажут` треба шоб вода зб’егла (н.п. 2).
Ритуальне значення мала вода і в дівочих ворожіннях. Це пов’язано з осмисленням її як кордону між цим і тим світом, а також як середовища існування духів, які здатні розказати майбутнє. Актуальним є тут такі якості води як можливість отримати відображення від її поверхні, плинність води.
Ворожіння на Водохреща порівняно малочисельні, але архаїчні. Виокремлюється серед них три групи:
ворожіння про життя – смерть;
ворожіння, спрямовані на передбачення врожаю;
ворожіння про майбутнє заміжжя [Валенцова 1995: 213].
Ці три групи пов’язані між собою: учасники зверталися до душ, щоб дізнатися, кого з членів сім’ї чекає смерть; хороший чи поганий буде врожай – від нього залежали життя / смерть; яке життя – щасливе і багате чи нещасливе і бідне чекає дівчину, коли вона вийде заміж. Прикладом ворожінь, які належать до першої групи зафіксовано таке: к’ідал`і хл`еб на воду, йек пливе, то буд`еш жит`, а потон`е, то скоро помреш (н.п. 1,3,9) (реалізація опозиції життя : смерть). Можливі й інші варіанти: якщо хліб плаває – вийдеш заміж, потоне – залишишся в дівках (верх : низ, доля : недоля, заміжжя : дівування).
Вже саме внесення в хату ввечері води (її ставили під ліжко, клал`і на чашку луч’іну (н.п. 1-3)) мало визвати у тих, хто ворожить, сон, основний зміст якого створюють мотиви суджений прийде пити воду, дівчину напоїти, перевести дівчину через воду.
Зустрічаються у культурних традиціях і такий вид ворожінь, які вимагали застосування дзеркала.
Дзеркало – символ відображення і подвоєння дійсності, межа між цим і тим світом. Воно наділене здатністю відображати не тільки дійсну реальність, але й невидимий світ. У дзеркалі можна побачити минуле, теперішнє і майбутнє. Як і інші межі-кордони (вікно, поріг, поверхня води) воно вважається небезпечним предметом. Ворожать тільки дівчата, в нечистому місці (в бані, на печі, на перехресті доріг), в нечистий час (вечір, північ), дивляться у дзеркало ніби у той світ, чекаючи постаті судженого чи знака своєї долі (смерті) [Славянские древности 1999: 323]. В с. Словечно зафіксоване наступне свідчення: гадала мойа подруга, йоt прив’ід`іzс`а гроб, то вона хутко і умерла.
По завершенні святкового періоду із дому виносили всі символи різдвяних свят: сіно, яке залишилось на столі протягом цього періоду, різдвяний сніп; викидали сміття, яке назбиралося, та попіл – їх заборонялось виносити з хати протягом святкового циклу; хліб і залишки куті змішували із зерном та віддавали домашнім тваринам; знімали заборони на різні види робіт.
Отже, в основі свята Водохреща є магічний акт, мета якого – прогнати за межі свого простору душі померлих, які прийшли в цей світ ще напередодні Різдва. Більшість ритуально-магічних дій пов’язані з водою. Знак води за своєю семантикою антиномічний: ритуальне очищення, побажання здоров’я і віщування хвороб, смерті.
Вербальними компонентами, пов’язаними зі святом Водохреща, є:
кр`ешчен`йе (н.п. 1), крешчен`:е (н.п. 1-4,7,8,10), хр`ешч’ен`:е (н.п. 2,4,8,9), водохрешча (н.п. 1,7), водохрешче (н.п. 4), водохришч’і (н.п. 9) ордан` (н.п. 2), йордан`, йордана (н.п. 1), посна кут`а (н.п. 4,7), трет`а кут`йа (всі н.п.), голодна кут`йа (всі н.п.), вод`ана кут`а (н.п. 2), б’една кут`а (н.п. 4). – як найменування свят обрядового комплексу;
господар, хаз`аĭка, д`евк’і, сужениĭ, н`ечиста с`іла – як назви дійових осіб обряду;
в’ерх кут`йе (‘верхня частина обрядової страви’), в’ен`ік, обруч (‘обід діжі’), пук с`ена (‘жмут сіна’), в’ечера, кут`а, йорданска вода, з`еркало, р`ечка, крин`іца, хрест, колос`:е (яким оппирскували хату), лучіна, хл`еб, галуз`:е йалини, воск, поп’ел, см’ет`:е – як назви реалій обряду;
дух’і, померлийе, род`іч’і, д`еди – ‘померлі родичі’, мороз (‘міфологічний персонаж. якого закликали в хату на Багату кутю’) – як назви міфологічних персонажів;
цей світ, той світ, межа – як назви одиниць локативного плану;
проган`ат` кут`у, ворожит`, гадат`, осв’ачуват` воду, в’еч’ерат` (всі н.п.) (‘споживати обрядову їжу напередодні Водохреща’), проган`ат` гос`т`еĭ, кроп’іт` хату, оп:ирскуват` хату, п’іт св’ачену воду, міт` л`іцо, м’іт` оч’і, мал`оват` хр`ес`т`ік’і на дв’ерах, в’ік’ідат` см’ет`:е, в’інос`іт` поп’ел, – як найменування акціональних елементів обряду.
Отже, поліфункціональність води, уявлення про неї як про місце існування великої кількості міфологічних істот, засвідчує дуже давнє, дохристиянське походження культу води і водної стихії. Номінація зимових календарних свят надзвичайно розгалужена. Вона часто перебуває в синонімічних відношеннях з невербальними одиницями обрядових текстів, оскільки предметно-дійовий склад обряду, його номінація та обрядова вербалізація виявляють ту саму міфологічну зумовленість та те саме ритуально-магічне наповнення, функціональне спрямування.
Розділ 3. Номінація традиційних календарних зимових обрядів сіл овруцького району житомирської області як одна із тематичних груп лексики говірки
Етнолінгвістичний аналіз культурного явища передбачає не тільки визначення його плану змісту, основних тем і мотивів, що формують культурний текст, виявлення систем різнопланових одиниць, а й ґрунтовний всебічний опис лесики, яка функціонує у його системі. Вивчення лексики за тематичними групами дає можливість повно і всебічно встановити зв’язок між словами і тими явищами, які вони позначають, виявити об’єм значення слова, їх вживання
3.1 Основні лексико-семантичні групи номінації традиційних календарних зимових обрядів сіл Овруцького р-ну Житомирської обл., її склад і семантична структура у відношенні до інших систем (діалектної та літературної мови)
Мова як суспільний продукт – це національний організм, який є не лише вмістилищем і виразником предметів і явищ об’єктивного світу, але і його творцем. Між ладом мови, вважав В. фон Гумбольдт, та успіхами в інших видах інтелектуальної діяльності існує безперечний взаємозв’язок. На його думку, криється цей зв’язок у животворному віянні, яке мовотворча сила через сам акт перетворення світу на думки, що здійснюється в мові, гармонійно поширює на всі його сфери. Хоч мова як загальнолюдський феномен – організм функціонально-універсальний, форми його вияву різні, і кожний народ у власній мовотворчості йде своїм шляхом.
Водночас мова як елемент і знаряддя культури є важливим джерелом для реконструкції давньої духовної культури: називає предмети, дії, реалії обряду, відтворює зв’язок між ними, дає уявлення людям про обряд, сприяє його передачі наступним поколінням.
Мова обряду специфічна, вона включає різні лексичні прошарки. Обрядовій номінації відводиться важлива роль. Під обрядовою номінацією слід розуміти лексику, яка обслуговує сферу народної культури (обряди, звичаї, вірування).
Тематична група лексики традиційних зимових обрядів становить цілісну систему. Водночас структура цього явища традиційної духовної культури розгалужена і неоднорідна. Всередині цієї системи можна виділити такі лексико-семантичні групи (ЛСГ):
назви свят і ритуалів обрядового комплексу;
назви дійових осіб обряду;
назви обрядових дій;
назви обрядових реалій;
назви обрядового локусу;
назви обрядового часу
назви міфологічних персонажів.
Першу лексико-семантичну групу в досліджуваній говірці складають такі слова: Андреĭ, Кал`іта, Б’една кут`йа (н.п. 1,2,3,4,8), Посна кут`а (н.п. 1,2,3,7,8,9,10), Перша кут`а (всі н.п.) Св’атиt в’ечор, Кол`ада (н.п. 1,3) – вечір перед Різдвом; Роздво (н.п. 1,2,3,4,5,6,10), Рож:ество (н.п. 8,9), Рожд`ество (н.п. 9) (‘свято 7 січня); Стариĭ Новиĭ год, Новиĭ год, Вас`іл`а, Кр`ешчен`йе (н.п. 1), Крешчен`:е (н.п. 1-4,7,8,10), Хр`ешч’ен`:е (н.п. 2,4,8,9), Водохрешча (н.п. 1,7), Водохрешче (н.п. 4), Водохришч’і (н.п. 9) Ордан` (н.п. 2), Йордан`, Йордана (н.п. 1), Трет`а кут`йа (всі н.п.), Голодна кут`йа (всі н.п.), Вод`ана кут`а (н.п. 2).
При дослідженні говірки села Словечно помічено існування варіантів найменування свят обрядового комплексу. Так, для номінації вечора напередодні Різдва інформатори використовують такі назви як вечор, Светий вечор, Бедна кут`йя, Посна кут`йа.
Андрія – свато коржа, Андрейа.
Різдво – Роздво, Рожд`ество.
День 13 січня – багата кут`йа, шчедра кут`йа, багатиї вечор, Шчедри вечор.
День 14 січня – стариї-новиї год, Новії год, Вас`іл`а.
День 18 січня – голодна кут`йа, посна кут`йа.
Водохреща – кр`ешчен`йе, ордан`, йордана, водохрешча.
Вцілому ж, період цих свят у с. Словечно називається кол`ади, роздванийе праз`н`ікі, кол`ада.
У зимовій обрядовості назви виконавців різних обрядових дій становлять окрему розгалужену у своїй структурі ЛСГ, яка представлена такими групами номінативних одиниць як-то: пан господар (‘хазяїн дому’), господар, господин`а, хаз`айін, хаз`аĭка, бат`ко, старшиĭ у с`емйе; д`вк’і, хлопци, пан Коржинск’іĭ, пан Кочержинск’іĭ, кол`ад`н`ік’і, кол`ад`н`ек’і (н.п. 2) (хлопці і дівчата, що обходили будинки з обрядовою піснею колядкою в переддень Різдва’), шчедровал`н`ік’і (хлопці і дівчата, що обходили будинки з обрядовою піснею на Багату вечерю), пос`евал`н`ік’і (хлопці і дівчата, що обходили будинки з обрядовою піснею вранці на Старий Новий рік); коза, в’едм’ед`, п’ев’ен`( ‘переодягнені колядники’); м’ехоноша (‘хлопець, який носить мішок для подарунків, що дають господарі колядникам’), сужениĭ, удова, собака.
У складі цієї ЛСГ виділяємо такі дрібніші підгрупи номенів:
назви господарів дому (пан-господар, хаз`айка, господарка, д`евка (в значенні дочка) та ін;)
тварин, які беруть безпосередню участь в обрядових діях: корова, собака, кури, коза, свин`а;
„гостей”, які відвідують хату в певний період.
Вони можуть виступати в образі реально існуючої особи: кол`ад`н`ік’і, шчедровал`н`ік’і, пос`евал`н`ік’і, хлопци, д`евк’і (форма множини цих іменників є показником колективного характеру виконання обрядів). З іншого боку ця підгрупа має велику кількість номінативних одиниць на позначення уявних, ірреальних учасників обрядодій. Наприклад: дух’і, померлийе, род`іч’і, д`еди (‘померлі родичі’), мороз (‘міфологічний персонаж. якого закликали в хату на Багату кутю’), кума, вітер, хмара, вовк, ведмідь лисиця, відма, відьмак, щедрик, хаз`айін (в значенні ‘мороз’), д`ід, баба, душа, гос`т`і, духі, померлийе; дол`а (н.п. 1,3) (‘персоніфікований персонаж, уособлення щасливого життя людини’); сужени-р`ажени.
Лексико-семантичну групу назв обрядових дій у досліджених говірках утворюють такі номінативні одиниці: кусат` коржа, йез`д`іт` на кочерз`е, п’ект`і коржа, бек’етоват`, мазат`, балувац:а (н.п. 1,2), шкоду робит` (н.п. 1-4,8-10), шкоду творит` (н.п. 1-4), дурос`т`і роб’іт` (н.п. 1,2), страшне роб’іт` (н.п. 1) (‘бешкетувати’); обйазоват` д`ерева, л`акат` д`ерева, п’ідсипат` см’ет`:ем, варит` кут`йу, ход`іт` в гос`т`і, кол`адоват` (н.п. 1-3), коледоват` (н.п. 5,7) (‘обходити будинки в переддень Різдва, виконуючи обрядові пісні – колядки’), обдаровуват`, нос`іт` зв’езду (‘обходити будинки із зіркою напередодні Різдва’); нос`іт` в’еч’еру (‘носити обрядову їжу рідним або хрещеним батькам’)‚ в’еч’ерат` (всі н.п.) (‘споживати обрядову їжу напередодні Різдва’), пер`еод`евац:а (‘переодягатись’), запрошуват` гос`т`еt , кл`ікат` мороза, закл`ікат` мороза, зват` мороза, гукат` мороза, приглашат` мороза (‘ритуальне запрошення душ померлих родичів на вечерю’),стрел`ат мороза стукат` у окно, задобрит`, осв’ачуват` воду, св’ет`іт` воду, кроп’іт` хату, оп:ирскуват` хату, наб’ірат` воду, п’іт` св’ачену воду, міт` л`іцо, м’іт` оч’і, мал`оват` хр`ес`т`ік’і на дв’ерах, став’іт` хрес`т`ік’і, зб’ірат` см’ет`:е, в’ік’ідат` см’ет`:е, в’інос`іт` поп’ел, годоват` худобу, ворожит`, гадат`, к’ідат` чобота, шибат`туфл`а, п’ект`і пампушк’і, годоват` собаку, слухать под окном, нос`іт` воду ротом, обхопл`уват` тин, обхватват` штах’ети, хапат` дрова, хапат` бл`інца, гукат` дол`у, д`ів’іц:а в з`еркало, внос`іт` д`еда, внос`іт` бороду, внос`іт` кал`іту, в’інос`іт` д`еда, проган`ат` гос`т`еĭ, проган`ат` кут`йу, рос:трел`уват кут`йу, проган`ат` померлих.
У досліджуваній говірці група назв обрядових реалій представлена такими номенами: корж, кал`іта, кочерга, квач, солома, с`ено, з`еркало, чобот, туф’ел` балабушк’і, пампушк’і, дрова, мл`інци, бл`інци, з`ерно, стакан, в’ен`ік, д`едух колос`йа (н.п. 1,2), борода (н.п. 4,7,9,10), снопок (н.п. 5), кол`адка (н.п. 8) – ‘різдвяний сніп’; зв’езда (‘атрибут колядних обходів’), м’ех (н.п.1,3,4) (‘сніп соломи, який розстеляли на підлозі’), кут`йа (всі н.п.), каша (‘ритуальна страва святочного періоду’), узвар (‘напій із сушених плодів яблук і груш’), в’ерх кут`йе (‘верхня частина обрядової страви’),, обруч (‘обід діжі’), пук с`ена (‘жмут сіна’); горшчик, мיіска, ложка, батог, в’ечера, ложка кут`е; йорданска вода, св’ата вода,, р`ечка, крин`іца, хрест, колос`:е (‘три зв’язані колоски, якими оппирскували хату’), лучіна, хл`еб, галуз`:е йалини (гілка ялини чи сосни, яку освячували на річці разом із водою), воск, поп’ел, см’ет`:е, гребен`, подарк’і, сок’іра, гроши, часник.
Номінація на позначення реалій захисту дому від н`ечисто= с`іли включає такі одиниці: вода, хр`ес`т`ік’і, галуз`:е, колос`:е. Менш поширеною є номінація обрядового одягу: чобот (сопог, туфл`а), кожух, пойас.
Серед номінації обрядових реалій слід виділити і назви дарів (дари, подаркі). Дар – це предмет, який один субєкт своїм волевиявленням передає назавжди іншому. Загальне розуміння цього явища містить вислів „do ut des”(даю тобі, щоб ти дав мені). Колядники, виконавши обрядову пісню, чекали від господаря винагороди. В язичницьких віруваннях переодягнені колядники символізують душі померлих. Тому господар дому намагався якомога краще обдарувати їх, а вони в свою чергу, мали посприяти добробуту в сімї і господі. Колядники отримували ор`ехі, канф`ети, пірогі, йаблока, гарбуз`ікі, ковбаси, пізніше стали давати копеїкі.
Їжа є одним із суттєвих компонентів матеріальної культури. Вона посідає чільне місце в системі традиційної зимової календарної обрядовості, де символіка ритуальних страв виступає на перший план, а її побутове, повсякденне призначення зведені до мінімуму.
Значення обрядової їжі було особливо велике тоді, коли її повязували з переломними моментами року: на рубежі старого і нового року (Різдво, Новий рік, Водохреща).
Витоки символіки обрядової їжі сягають у далеке минуле словян язичницького та християнського періодів.
В назвах їжі можна вважати обрядовими лише ті елементи, які стосуються безпосередньо обрядових дій, без яких обряд не може існувати. Серед назв їжі можна виділити (залежно від особливості функціонального навантаження, ритуального призначення та послідовності використання) такі підгрупи:
а) назви страв;
б) назви напоїв;
в) назви обрядового печива.
Їжа в зимовій обрядовості виконувала магічну функцію, її наділяли надприродними якостями: сила плодючості, цілюща дія. Оскільки те, що відбувалось на межі року, мало здатність впливати на наступний рік, то люди намагалися створити достаток у всьому. Вони ставлять у с. Словечно на Бідну, Багату і Голодну кутю по тринадцять страв. На Свят-вечір готуються такі страви: кут`йа, гр`ібі з часником, капуста, голубци, рибу, вар`ен`ікі з йагодамі, капус`н`ік, та ін.
Головною обрядовою стравою є кутя – обрядова каша з ячменю або пшениці та з солодкою підливою [Лексіка Полесся z просторы і часe 1974: 92]. Вважали, що вона мала здатність сприяти родючості, плодючості, здоровю. Тому залишки куті віддавали худобі. На позначення цієї лексеми можуть вживатись варіативні номени: кут`йа, кут`:а, каша. Цей термін не обмежений рамками зимової календарної обрядовості і використовується, наприклад, в родинній (обрядова страва на хрестинах, яку бють у горщику хрещена мати і батько) та поховальній обрядовості як поминальна страва на похоронах.
Поряд зі стравами на святу вечерю готували і напої: кіс`ел`, узвар, квас. Їх готували обовязково з фруктів урожаю минулого вже року: груш, яблук, ягід, слив.
Назви обрядового печива представлені такими номінативними одиницями:
корж (калач, кал`іта) – хліб у вигляді кільця (формою нагадує сонце), який використовують під час „кусання коржа” на Андрія;
пампушкі – обрядове печиво, яке використовувалось під час ворожіння з собакою. Дівчата приносили в роті воду і випікали спеціальні пампушкі (балабушкі), які розкладали на підлозі, впускали голодного собаку і дивилися, чию з них він першу схопить – та й заміж піде першою.
бл`інци (мл`інци); дівчина намагалась схопити перший бл`ін`ец, вибігала на вулицю, до чужої хати, ставала під вікном і слухала розмову в хаті: якщо почує слова на зразок: на, візьми, бери, скоро, йди, біжи і подібне, то це віщувало швидке заміжжя;
пірогі; пиріг у с. Словечно є ознакою достатку на столі на Щедру вечерю.
Отже, їжу широко використовують в обрядах зимового циклу, але спостерігається тенденція до зміни її значення і функцій:
їжа перетворюється в їжу для задоволення і стає центром будь-якого свята;
до складу обрядових трапез входять нові страви, внаслідок чого ритуальна страва втрачає своє магічне значення, а лексеми, якими вона називається, або перестають функціонувати, або переходять з розряду специфічно обрядових до розряду загальновживаних.
В обрядовій номінації досліджуваної говірки наявні діалектизми, хоч кількість їх невелика.
Лексичні діалектизми – це слова діалектного вжитку, що позначають поняття, для вираження яких у загальнонародній мові вживаються назви, утворені від іншої непохідної основи. Напр., кол`і товар н`е̮tд`е додому і скот`іна завертайе кудис`, то давал`і свету воду попіт` лексеми товар, скот, скот`іна (синонімічні за значенням) вживаються на позначення худоби. Ці лексичні одиниці функціонують не лише на території середнього Полісся, а й у деяких південно-східних і південно-західних говорах.
Семантичні діалектизми – слова загальновживаної мови, які в місцевих говорах відрізняються значенням і сферою вживання. Наприклад, лексема д`еука: мат`і пече мл`інци, то д`еука ухопіт` од`ін да бежит` під чийес` окно слухат` – вживається у значенні дочка, верх – у значенні верхня частина куті, димар (верх од:айут` курам, шоб добре, йоtца н`есл`і; кладут` с`т`екло на̮верх, шоб̮дим ішоz ухату).
Отже, лексико-семантичні групи номінації традиційних зимових обрядів села Словечно представлені назвами дійових осіб обряду, обрядових дій і реалій. Структура кожної з груп розгалужена. В цілому наявна номінація, яка поширена і в літературній мові. Зрідка трапляються діалектизми, які виявляють паралелі і в інших українських говорах.
3.2 Особливості функціонування номінації традиційних календарних зимових обрядів села Словечно
Етнолінгвістичний аналіз передбачає опис складу і семантичної структури номінації культурного явища у відношенні до інших систем, визначення особливостей її функціонування в обряді і поза обрядом.
В досліджуваній говірці виявлено слова, які мають певні особливості функціонування. Це зумовлює їх поділ на їхні групи:
загальновживана лексика, яка функціонує і в обряді;
слова, які функціонують і поза обрядом, але з іншим значенням;
специфічно обрядові номени.
Велику кількість слів у складі номінації традиційних календарних зимових обрядів становлять слова, які функціонують в обряді і поза ним з тим же значенням. Звичайно, їх більшість. Наведемо приклади (лексеми скатертина, свинина) Лексема скатертина у досліджуваній говірці функціонує як в обрядах зимової обрядовості, так і поза ними. Використовують її на позначення виробу виготовленого із тканини особливого ґатунку, яким покривають стіл [Словник української мови, IX: 256]. Лексема має лише одне значення.
Бідна кутя в с. Словечно, за свідченнями інформаторів, відзначалась від багатої складом страв. На багату вечерю готували переважно мясні страви, жирнийе, ситнийе. Для цього перед святами кололи свиней. У досліджуваній говірці функціонує лексема свинина. Її використовують на позначення мяса свині. Ця лексема характеризується вживаністю не тільки в обряді, а й поза ним і є загальновживаною [Словник української мови,IX: 70].
Отже, розглянута на група слів надзвичайно поширена з погляду її функціонування, складає вагомий шар лексики.
В досліджуваній говірці виявлено слова, які поза обрядом мають інше значення, зокрема лексеми дзеркало, , квас,міхоноша..
У різдвяному комплексі свят під час ворожіння дівчата використовують зеркало. Воно є символом подвоєння дійсності, межею між земним і потойбічним світом. Тому його наділяють можливістю відобразити не тільки видиме, але й невидиме: в ньому можна побачити минуле, теперішнє і майбутнє. Ця лексема має значення спеціально виготовленого предмету з відшліфованою поверхнею, що відображає предмети. Поряд з цим значенням, словник української мови наводить ще й такі: про те, що є відображенням яких-небудь процесів, явищ (перен.), поверхня чого-небудь [Словник української мови, II: 266], а в говірці с. Словечно ще й має значчення обрядовий предмет, який використовують з метою ворожіння в певні календарні свята.
На Свят-вечір гурт колядників, який переважно включав дівчат і хлопців, які ще не одружені, отримував дари від господарів домівок. Їх носив у спеціальній торбині міхоноша – той, що носить мішок під час колядування [Словник української мови,Y: 757]. Відмінне значення цієї лексеми від обрядового як того, хто водить сліпого і носить мішок для подаяння зафіксоване тлумачними словниками української мови [Словник української мови, Y: 757].
Крім куті, на Бідну вечерю на столі мало бути ще й багато інших страв. Однією з них у с. Словечно вважається квас – напій із фруктів, ягід або меду. Саме з такою семантикою семема функціонує в зимових обрядах. Позаобрядові значення цієї лексичної одиниці зафіксовані наступні: кислуватий напій, який готують із житнього хліба або ж борошна з солодом або кислий напій із буряків, який вживають до борщу [Словник української мови,IY: 131].
Слід зауважити, що певна кількість слів є специфічними обрядовими номенами. Вони вживаються лише в сакральному значенні. Наприклад, семема обрядова пісня, виконувана в перший день Різдвяних свят сільською молоддю, що ходить з цією метою з хати до хати і дістає за співи винагороду представлена лексемою колядка. Ця лексема має лише одне значення і функціонує в різдвяній обрядовості [Словник української мови,IV: 237].
Лексема коляда у досліджуваній говірці використовується на позначення:
Різдвяного свята, коли співають колядки;
пісні, які співають увечері напередодні Різдва;
винагороди колядникам за різдвяні пісні [Жайворонок 2001: 237].
Хоч лексема і характеризується полісемічністю, але у всіх випадках вона, належить винятково до сфери різдвяної обрядовості.
Семема переддень Різдва, святий вечір представлена лексемою Бідна кутя, семема переддень Водохреща – лексемою Голодна кутя. Вони обидві функціонують у межах обряду, поза ним не існують [Словник української мови,IV: 418].
На позначення поняття обрядова каша з ячменем або пшеничним зерном, уживана з солодкою підливою напередодні різдва чи водохреща (яке наводить Словник української мови) вживається лексема кутя. Це обрядова страва, яку куштують члени сімї, здійснюють з її допомогою різні обрядові дії. Названа лексема існує винятково в обрядовій сфері. Такою ж функціональністю відзначаються лексема щедрівка – обрядова пісня, виконувана в день св. Василя сільською молоддю, що ходить з цією метою і отримує подарунки за спів [Жайворонок 2001: 237].
Так,надосліджуваній території виготовляють печиво, яке використовують у іграх та магічних ритуалах. Йдеться про калиту. Лексема в обряді функціонує зі значенням помащений медом корж, який вживають для ворожіння в день св. Андрія.Поза обрядом вона не зустрічається з цим значенням.
У говірці села, яке досліджуємо, семема співати колядки, брати участь в обряді, повязаному з виконанням цих пісень виражена лексемою колядувати. Вона обслуговує обрядовий текст, в якому і функціонує із зафіксованим значенням.
Сакралізація слова сприяє його лексичній сполучуваності. Так лексема вечеря вживається в таких значеннях:
споживання їжі ввечері;
приготовлені страви, призначені для вечірньої їжі.
За допомогою лексеми вечеря утворюється вираз носити вечерю – напередодні Різдва, після обрядової вечері, посилати кутю, узвар тощо рідним або хрещеним батькам, кумам, священикові. Носять її звичайно діти завязаною в хустку або рушник, одержуючи при цьому подарунки. Такі лексичні сполучення набувають ознак фразеологізму. Вони функціонують з їх сакральним значенням лише в обряді, поза яким воно не існує. Наведемо приклади таких сполучень: ворожити на женихів (ритуал, спрямований на встановлення контакту з потойбічними силами з метою отримання знань про майбутнього чоловіка [Славянские древности 1995: 483], водити козу (обряд, який здійснюється під час колядування).
Коза в обряді символ, повязаний з продуктивною магією. Атрибут переодягненої кози – вивернутий кожух, деревяна голова з рогами та бородою