Технологія виробництва біойогурту
Мед натуральний, який повинен відповідати вимогам ГОСТ 19792. Натуральний бджолиний мед за ботанічним походженням поділяють на квітковий, падевий і змішаний (природна суміш квіткового і падевого меду). Крім того, в товарознавчій практиці всі види меду розрізняють на світлі і темні.
Квітковий мед може бути моно флорним – з нектару однієї (або переважно однієї) рослини і поліфлорним (змішаний) – з нектару кількох рослин.
Білоакацієвий мед у чистому вигляді водянисто-прозорий, а в разі потрапляння інших видів набуває певного відтінку, має тонкий і ніжний аромат. За кімнатної температури може тривалий час зберігатись у сироподібному стані завдяки високій частці фруктози (39-44%) і середній – мальтози (2,5-5,7%), яка є добрим анти кристалізатором цукрі. Має низьке діастаз не число і за стандартом нормується не нижче 5 од. Готе (до безводного меду).
Липовий мед – один з кращих, свіжовідкачений мед має світло – жовтий або світло – янтарний колір, приємний ніжний аромат квітів липи і високе діастаз не число.
Малиновий мед має дуже приємний тонкий аромат і ніжний смак, особливо стільниковий. У рідкому стані прозорий, а в закристалізованому – білий з кремовим відтінком. Проявляє цінні лікувальні властивості.
Соняшниковий мед має золотистий відтінок, приємний терпкуватий смак і слабкий аромат. Він швидко кристалізується, часом навіть і в стільниках. Під час кристалізації утворює грубозернисту масу світло – янтарного кольору, інколи із зеленуватим відтінком.
До темних видів меду належить гречаний і вересовий.
Гречаний мед – темний з коричневим відтінком, характеризується сильним ароматом, гострим приємним смаком, трохи подразнює слизову оболонку горла. Містить близько 36% глюкози і понад 40% фруктози, підвищену кількість білків, заліза, марганцю і рубіну. Має високе діастаз не число. Кристалізується у масу від дрібного – до грубозернистої світло – коричневого або темно – коричневого кольору.
Назва полі флорного меду може походити від назви угідь або місцевостей, з яких його збирають бджоли, наприклад, лучний, з плодових культур, гірський та ін.
Падевий мед темного кольору, різних відтінків. Його аромат слабкий, більш відчутний той, який отримали з хвойних дерев. Солодкість набагато нижча, ніж у квіткового. Деякі види падевого меду мають кислуватий або солонуватий присмак. Консистенція тягуча, липка, клейка, за в’язкістю він удвічі – тричі переважає квітковий мед.
Залежно від способу отримання мед може бути центробіжним, пресованим, стільниковим, таким, що само витікає. Стільниковий мед має найбільшу цінність. У запечатаному вигляді в комірках стільників повністю зберігає свій аромат, не контактує з металом медогонки, повітрям і вважається кращим для лікування.
Змішаний мед отримують від зливання стільникового і центр обіжного у відповідну тару. Для цього використовують переважно мед світлих відтінків і такий, який мало піддається кристалізації.
За органолептичними показниками мед повинен відповідати слідуючим вимогам. Мед повинен бути солодким, приємного смаку. Кращим вважають липовий, конюшиновий, малиновий, буркуновий та ін.; гіршими – вересовий і падевий, а із своєрідною гіркотою – каштановий, тютюновий. Нагрітий мед може набувати карамельного присмаку, що недопустимо, так само, як і мед з надто кислим, прогірклим, пліснявим і збродженими присмаками. Мед натуральний на відміну від цукрового подразнює слизову оболонку рота і горлянки у зв’язку з наявністю поліфенольних сполук.
Аромат меду свідчить про якість і деякою мірою про його ботанічне походження. Квітковий аромат зникає під час бродіння, тривалого і інтенсивного нагрівання, тривалого зберігання, додавання інвертного, цукрового сиропу, патоки, а також згодовування бджолам цукрового сиропу.
Консистенція меду залежить від його хімічного складу, температури, термінів зберігання. Рідка консистенція характерна для свіжовідкачених зрілих медів: білоакацієвого, знітового, конюшинового і для всіх медів з вмістом вологи понад 21%; в’язка – для більшості видів зрілого меду; дуже в’язка – вересового і падевого, а також для частково закристалізованих медів.
Нормуються такі фізико-хімічні показники, як масова частка води (для бавовникового меду – не вище як 19%, решта видів – 21%); редукуючих цукрі (до безводної речовини), не нижче: для меду білоакацієвого 76%, бавовникового – 86%, інших видів – 82%, цукрози (до безводної речовини) відповідно не більш як 10,5 і 6%.
Павидло за ГОСТ 6929. Повидло – однорідний, густий продукт, який отримують уварюванням фруктово-ягідного пюре з цукром до щільної або мазкої консистенції.
Асортимент повидла визначається видом використаного фруктово-ягідного, гарбузового пюре або їхньої суміші, а також застосуванням стерилізації, додаванням цукру, особливістю пакування. Повидло виготовляють з одного виду пюре, а для досягнення відповідної консистенції до основного додають до 40% яблучного пюре.
Повидло, розфасоване у тару місткістю до 1 дм3, стерилізують, інше випускають пастеризованим. Більшість видів повидла, крім домашнього, готують з додаванням цукру. Залежно від якості воно може бути вищого і першого сортів, а домашнє на сорти не ділиться. Повидло, виготовлене з сульфітованого пюре, а також розфасоване в бочки, ящики, барабани і тару місткістю понад 1 дм3, оцінюють 1‑м сортом.
Повидло повинно мати вигляд однорідної протертої маси без насіння, насінних гнізд, кісточок і непротертих шматочків шкірочки. Тільки в грушевому і айвовому повидлі допускаються кам’янисті клітини, а в повидлі із суниць (полуниці, ожини, журавлини, чорної смородини і чорноплідної горобини – одинокі насінини ягід).
Повидло готується як густа маса, яка мажеться, а фасоване в ящики – щільна, що зберігає чіткі грані під час розрізання.
Недопустимі дефекти повидла – зацукрювання, розшарування, бродіння, пліснявіння.
Какао – порошок за ГОСТ 108. Какао – порошок – це тонкоподрібнений продукт, з відпресованих залишків какао.
Асортимент формується з урахуванням масової частки жиру, внесених добавок і використання додаткового оброблення вуглекислими лугами. Какао – порошок Срібний ярлик містить 12-14% жиру і 0,1 кг/т ваніліну і Золотий ярлик, Прима і Наша марка – 14-16% жиру і 0,1 кг/т ваніліну, Російський – 13-15% жиру і 20,2 кг/т соєвого фосфатидного концентрату і 0,1 кг/т ваніліну, Оригінальний – 11-13% жиру і 49,8% кави смаженої молотої.
Колір какао – порошку повинен бути від світло – до темно – коричневого, без тьмяного сірого відтінку; смак і запах – характерні для нього. Масова частка вологи обмежена до 7,5%. Дисперсність какао – порошку, яка характеризується часткою дрібних фракцій, повинна становити не менш як 90%.
Ванілін за вимогами ГОСТ 16599. Ванілін (С8Н8О3) – синтетичний ароматизатор, отриманий з гваякола. Являє собою кристалічний порошок білого кольору з температурою плавлення кристалів 80-82оС. Ванілін погано розчиняється у воді, добре – в спирті. Має виражений аромат, котрий відчувається при концентрації ваніліну 5*10-11 г в 100 см3 повітря. Надходить в чистому вигляді або у вигляді ванільного цукру, який містить 3,7% ваніліну. Дозування ваніліну у виробах невелика.
Для виробництва біойогуртів використовують бактеріальний препарат прямого внесення – це заквашувальний препарат, призначений для безпосереднього внесення у молочну сировину. Застосування бактеріальних препаратів прямого внесення (скорочено DVS – культури, назва утворилася від перших літер англійського словосполучення Direct Vat Set – пряме сквашування у танку) є прогресивним напрямом у технології біойогуртів. DVS – культури випускаються таких видів: ліофілізовані (сухі) і глибокозаморожені. Останні значно дешевші, але і потребують спеціальних умов зберігання.
Сухі ліофілізовані бактеріальні препарати прямого внесення мають вигляд порошку або гранул діаметром 2 – 5 мм. Колір від білого до світло – коричневого. Кількість життєздатних клітин у 1 грамі становить не менше 5*1010 КУО. Термін зберігання сухих ліофілізованих DVS – культур при температурі мінус 18оС становить 12 місяців. При температурі плюс 5оС термін зберігання – 6 тижнів. Ліофілізовані препарати прямого внесення випускаються у пакетах з алюмінієвої фольги, вони містять стандартну кількість культури в умовних одиницях активності (u): 1000u, 500u, 200u, 50u.
Глибокозаморожені DVS – культури являють собою однорідну суспензію. Зберігаються при температурі мінус 18оС протягом 45 діб.
Заквашувальні препарати прямого внесення мають ряд переваг, головна з яких полягає в тому, що вони прості у використанні, їх вносять у молочну суміш без попередньої підготовки (активації). Такі препарати зменшують матеріальні витрати на виробництво продукції, тому що відповідає потреба в заквасочних відділеннях, оснащених спеціальним обладнанням, а також в обслуговуючому персоналі. Крім цього, виключаються енерговитрати на стерилізацію та охолодження молока для заквасок. Закваски нового типу гарантують збереження видового складу мікрофлори, адже відносутні пересадки і культивування мікроорганізмів, а, значить, не змінюється співвідношення між штамами у симбіозах. Зменшується ризик вторинного бактеріального забруднення і забруднення бактеріофагами. В результаті підвищується якість продукції. DVS – культури – це висококонцентровані та стандартизовані бактеріальні препарати, що забезпечують отримання продуктів з подовженим терміном зберігання.
Для сквашування молока використовують бактеріальні закваски, виготовлені на чистих культурах відповідних видів мікрофлори. Від підбору культур залежать аромат, консистенція та інші якості продукту. Бактеріальні культури виділяють у спеціальних лабораторіях.
Молочнокислі бактерії висилають спеціалізовані лабораторії у вигляді чистих культур рідких і сухих заквасок або окремих штамів. Якість закваски залежить від чистоти культури, здатності до утворення кислоти, аромату, нагромадження антибіотиків.
Закваски, в залежності від їхнього фізичного стану і способу виробництва, випускають наступних видів: рідкі (на маркуванні проставлена буква Р); сухі (на маркуванні – буква С); замороженні (на маркуванні – буква З); на щільних живильних середовищах (на маркуванні – букви ЖС).
Закваски
готують в наступній послідовності. Із суміші окремих штамів чистих культур
молочнокислих бактерій чи готових рідких і сухих заквасок в лабораторії
підприємства отримують лабораторну закваску на незбираному чи знежиреному
молоці. Її використовують для приготування первинної виробничої закваски.
Лабораторну закваску також можна використовувати безпосередньо у виробництві.
При необхідності із первинної виробничої можна приготувати вторинну виробничу
закваску. Для відновлення активності рідких і сухих заквасок після їх оживлення
в стерилізованому молоці рекомендується провести ще одну чи дві пересадки в
стерилізованому молоці. Лабораторну закваску готують в мікробіологічній
лабораторії, обладнаній необхідними засобами і обладнанням. Чисті культури у
виді окремих штамів зберігають в лабораторії, пересіваючи їх в пробірки зі
стерильним молоком через 15-20 днів. Між пересівами штами зберігають в
холодильнику при температурі 3-5
. Закваски в
сухому чи рідкому виді необхідно використовувати по можливості відразу після
отримання з лабораторії.
Для
приготування виробничої закваски використовують молоко, пастеризоване при 92-95
з витримкою 20-30
хвилин і охолоджене до 43-45
. Кількість
внесеної закваски складає 1%. Заквашене молоко перемішують і залишають на 150-170
хвилин до утворення згустку. Після утворення згустку закваску охолоджують. Кислотність
готової закваски повинна бути 80-85Т, і при мікроскопуванні повинна
спостерігатись велика кількість стрептококів і 5-10 паличок. Виробничу закваску,
приготовану на стерилізованому молоці, зберігають при 3-6 С протягом 72
годин, а на пастеризованому – не більше 24 годин.
Закінчення
сквашування визначають за утворенням міцного згустку кислотністю 95–100 Т.
Згусток охолоджують протягом 10–30 хвилин і перемішують з метою отримання
однорідної консистенції молочного згустку і запобігання видалення сироватки.
Згусток, охолоджений до 16–20
, направляють на
розлив, упакування, маркування і доохолодження в холодильних камерах до
температури 2–6
. Після цього
технологічний процес вважають закінченим, продукт готовий до реалізації.
Питна вода за ГОСТ 2874–82 повинна відповідати вимогам наведених в таблиці 1.1.7
Таблиця 1.1.7 Вимоги до питної води за ГОСТ 2874–82
| Показник | Норма | |
| Калорійність, не більше | 20 | |
|
Присмак і запах при температурі 20оС, балів |
2 | |
| Прозорість, см, не менше | 30 | |
| Загальна твердість, мг-екв./л | 7 | |
| Окиснюваність, мг/л | 5 | |
| Сухий залишок, мг/л | 1000 | |
|
Вміст, мг/л, хлоридів Сульфатів Феруму Купруму Цинку Мангану Аміачного нітрогену Нітрогену нітритів Нітрогену нітратів |
350 500 0,3 1 5 0,1 Сліди Сліди 10 |
|
| Колі – титр | 300 | |
| Колі – індекс | 3 | |
| Кількість бактерій у 1 мл (мікробне число) | 100 | |
Використовуються харчові ароматизатори фірм» Хр. Хансен» (Данія) та ін. що мають дозвіл Міністерства Охорони Здоров’я України.
Ароматичні речовини застосовуються в харчовій промисловості для придання продукту специфічного аромату. Розрізняють натуральні і синтетичні ароматизатори. З цією метою надання аромату біойогурту використовують натуральні екстракти і настойки, фруктово-ягідні соки, сиропи і пряності, а також ароматичні харчові есенції. Існує великий різновид ароматичних речовин, котрі можна розділити на три категорії:
– екстракти з рослин і тварин;
– ефірні олії рослинного походження;
– хімічні з’єднання, отримані з природних з’єднань або синтетичним шляхом.
Особливу увагу потрібно звертати на чистоту препаратів першої категорії – екстрактів. Ця вимога особливо важлива при виробництві ароматизаторів, які представляють собою суміші і з’єднання, отримані екстрагуванням і перегонкою. Головну групу екстрактів складають ефірні олії. З ефірних олій і синтетичних ароматичних олій складають есенції і композиції для надання певного аромату харчовим продуктам.
В харчовій промисловості застосовується біля 65 видів ефірних олій. Серед них анісове, дягильне, аірне, тмінове, евкаліптове, мелісове, м’ятне та ін.
Для виробництва ароматичних есенцій, призначених для