Поетичний стиль Р. Бернса
Сюжет кантати дуже простий: кілька бродяг-жебраків збираються в дешевому шинку і, попиваючи пиво й віски, жартують, сваряться, співають пісні. В персонажах кантати знайшли своє художнє втілення тисячі знедолених шотландського люду. І все ж таки в злиднях і нещастях вони зберегли свою людську гідність і світлий народний оптимізм. Пісні являють собою маленькі поетичні оповідання, в кожному з яких більш або менш докладно зображується життєвий шлях виконавця і його ставлення до свого суспільного стану.
Бернсовій кантаті, яка майстерно відтворює розгульну та безладну атмосферу гулянки жебраків, властиве тісне переплетіння серйозного й смішного, трагічного і комічного, уїдливого сарказму і доброзичливого гумору, громадського та особистого. Заключна пісня кантати немовби об’єднує, підсумовує зміст і характерні риси попередніх пісень. Тут найчіткіше відбито соціально-політичні мотиви твору – різку й нещадну критику сучасного поетові суспільства, його установ, моралі, законів; проголошення свободи як неодмінної умови людського щастя; ствердження високої гідності простої людини, в які умови би умови життя вона не була поставлена, і нарешті, заклик до боротьби за свободу і незалежність:
К бісу всіх закону друзів!
Воле радісна, живи!
Всі суди – для боягузів,
Для попів стоять церкви!
Кантата відзначається могутнім оптимізмом, невичерпною життєрадісністю, яскравою веселістю, яка вражає тим більше, що вона йде від убогих і голодних, несправедливо ображених людей.
Веселі жебраки"– величний гімн простому шотландському люду, його непохитній стійкості та оптимізму. В цьому відношенні кантата перекликається з іншим безсмертним твором Роберта Бернса – баладою Джон Ячмінне зерно. Але якщо основним персонажем балади є легендарний фольклорний герой, та кантата знайомить нас з живими людьми, які мужньо зносять холод, голод, злидні, моральне приниження і все ж таки, подібно до Джона Ячмінного зерна, залишаються стійкими й переможними, більш за все цінять свою незалежність, свято люблять батьківщину і виходять життєрадісними і веселими з будь-яких випробувань. Як і в Джоні Ячмінному зерні, в цих людях живе і б'ється непокірне, волелюбне, безсмертне серце народу. Провідні мотиви кантати "Веселі жебраки" здобули блискучого розвитку в пізніших творах Бернса – поемах "Два собаки", "Сон", Звернення Вельзевула, Чесна бідність, Дерево свободи.
Постійне погіршання життєвих умов народних мас Шотландії глибоко хвилювало і обурювало поета, і часто те чи інше явище природи або випадок із життя тваринного світу викликали у нього безрадісні асоціації з життям народу. До творів, у яких злиденне життя шотландського народу зображується крізь призму життя рослинного або тваринного світу, належать вірші Бернса "До миші, вивернутої плугом з нори в листопаді 1785 р.", "До ромашки, підрізаної плугом…", "Зимова ніч". Ці твори свідчать, як глибоко і боляче переживав Бернс несправедливість та жорстокість, що оточували його змалку.
До віршів, в яких Бернс використовує явища природи як фон для зображення суспільних явищ, належить, зокрема, "Зимова ніч". В цьому вірші поет з болем констатує той факт, що навіть зимова хуртовина, що без жалю й співчуття обрушується на птахів і звірів, яким нема де шукати притулку, не може зрівнятися зі злом та насильством, що панують в людському суспільстві. Звертаючись до крижаних зимових вітрів, лютого морозу і пронизливої хуртовини, поет каже, що їх спільна лють не перевершить тієї жорстокості, мстивості, злобності, яку людина виказує до людини. Поруч з картиною хуртовини Бернс малює картину людських відносин: жорстоке гноблення і божевільне честолюбство призводять людство до сліз, злиднів, воєн. Пихаті паразити із зневагою дивляться на простого селянина, вважаючи його нижчою істотою, створеною для задоволення їх примх: ні любов, ні честь не знаходять собі місця в людському суспільстві. Поет закликав кожного, хто не спить в цю зимову ніч, прислухатись до завивання хуртовини, подумати про тих нещасних, що не мають ні стріхи над головою, ні їжі, і проявити до них братерські почуття:
Ви, що спите під ковдрою м'якою,
Лише від примх страждаючи своїх,
Подумайте, подумайте про тих,
Хто зраджений і друзями, й судьбою!
Сини нещастя – браття в світі цім.
Щасливий той, хто допоможе їм!
(«Зимова ніч»)
Майже одночасно з бажанням принести користь рідній країні, рідному народу у Роберта Бернса прокидається інтерес до політики, до подій внутрішнього і міжнародного життя, який знаходить широке відображення в творах 1782-1789 рр. Значення політичної поезії Бернса було тим більше, що вона відбивала реакцію широких мас шотландського народу на внутрішню і зовнішню політику англійського уряду.
Першою визначною подією міжнародного життя, що знайшла своє відображення в листах і творах народного шотландського поета, була війна американських колоній Великобританії за незалежність, яка відбувалася в 1774-1783 рр. В 1784 р. Бернс пише свою політичну сатиру "Американська війна. Політична балада", яка переважно друкується під менш виразною назвою "Коли доблесний Гілдфорд стояв за рулем. Фрагмент". Взявши темою балади війну північноамериканських колоній за незалежність, поет не обмежується відкритим проявом симпатій до повсталих колоністів, він викриває антинародну політику англійського уряду і закликає шотландський народ наслідувати приклад американських повстанців.
Ще більш яскраве відображення політичні погляди шотландського поета знаходять в написаній у 1786 р. сатирі "Сон", в якій поет відкрито виступає проти англійської королівської династії і яку можна сміливо назвати політичним фейлетоном у віршах. Сатира закінчується суворим застереженням, що члени королівської родини занадто вже звикли до почестей та лестощів і що недалеко той день, коли їм доведеться проковтнути чимало солі – адже йде до того, що той, хто сьогодні роздумує над чаркою вина, завтра буде підбирати крихти хліба.
Але найбільш пристрасним і гнівним з усіх творів, написаних Робертом Бернсом у перший період своєї творчості, твором, в якому безмежна любов до народу, безмежна ненависть до його гнобителів і передчуття неминучої боротьби злилися в єдиний нищівний потік, є сатира "Звернення Вельзевула". І.П. Симоненко зазначає: "Сатиру цю, гірку і нещадну, написано нібито кров'ю серця. В ній втілився весь біль, що його відчував поет з юнацьких років, спостерігаючи жорстоку долю шотландського народу; вся ненависть і зневага, що роками накопичувались в його душі по відношенню до панівного класу, який з нелюдською жорстокістю будував свій добробут на кістках та крові інших людей; вся полум’яна жага свободи й незалежності, що спалювала його з часів, коли він усвідомив себе шотландцем; вся його геніальна майстерність.
«Звернення Вельзевула» – відгук на подію, що мала місце в Шотландії в 1786 р. П’ятсот шотландських селян, які жили в страшенних злиднях і знаходились на грані голодної смерті, не захотіли терпіти далі знущання і самоуправство землевласників і висловили бажання покинути Шотландію і поїхати до Канади. Америка здавалася їм країною свободи і справедливості, в якій вони зможуть побудувати нове, вільне, незалежне життя. Але англійський уряд, стурбований масовою еміграцією дарової робочої сили, наказав приборкати "бунтівників" і повернути їх "законним власникам". Активну участь в цьому ганебному акті брало так зване "Шотландське товариство", статус якого передбачав захист інтересів шотландських громадян.
Бернс, як і весь шотландський народ, був до глибини душі обурений підлим і цинічним вчинком "Шотландського товариства", і відгукнувся на цю подію нещадною сатирою. За життя поета сатиру опубліковано не було, проте її широко розповсюджували в списках. Повний заголовок сатири такий: «Звернення Вельзевула до його милості графа Бредалбейна, президента високої гірської громади, скликаної 23 травня цього року в Шекспірі (Ковент Гарден) для погодження заходів проти заміру п’ятисот горян, що наважились були (як повідомив пан М. Еппелкрос) тікати од своїх законних панів і господарів, чиєю власністю вони є, і емігрувати з земель пана Гленгарі до пустель Канади, в пошуках тієї фантастичної речі, що зветься волею».
В цьому заголовку з усією ясністю відбито основну думку сатири – обурення проти жорстокої сваволі і переслідувань, що припали на долю людей, які насмілились прагнути визволення від тиранії панів, і відверте захоплення їх вчинком. Поет виходить далеко за межі події, що стала безпосередньою темою сатири, і пише твір, в якому, як в дзеркалі, відбито всю мерзенність тогочасного ладу.
Аналізуючи «Звернення Вельзевула», ми спостерігаємо в цьому творі три ідейно-тематичні лінії, злиті в єдине органічне ціле: перша лінія – це образ Вельзевула і правлячих класів; друга – картина експлуатації і гніву народного, що невпинно зростає; третя – викриття псевдопатріотичних філантропічних товариств.
В більшості творів на громадсько-політичну тематику Бернс надає узагальнюючу характеристику правлячих класів, їх бездіяльності, жорстокості. В ролі викривателя виступають звичайно або народ, або сам поет. «Звернення…» в цьому відношенні твір незвичайний. Розповідь у ньому ведеться від особи диявола, образ якого споконвіку є символом всього темного й злого і який тут виступає як натхненник і захисник антинародної політики. Тобто Бернс відкрито проводить думку, що тогочасний лад є продуктом діяльності сил темних, жорстоких, ворожих людині. Типовим для диявола в цьому творі виявляється звіряча жорстокість, зрозуміло – зневажливе ставлення до народу і ненависть до всього передового.
Вельзевул закидає своїм земним однодумцям надмірну безтурботність, недостатній контроль за діяльністю управляючих, наглядачів, суддів, яким платять гроші, щоб вони тримали народ в страху і покорі: до останнього часу вони обмежувались тим, що позбавляли шотландців засобів існування і будь-яких людських прав. Але ж цього зовсім недосить, щоб зламати упертий шотландський дух:
Та слухай, слухай лорде мій хоробрий!
По-моєму, ти з ними надто добрий!
Я б не сказав, звичайно, що твої
Наглядачі й гуменні – гультяї.
Ні! Жалощі одкинувши, старанно
Вони грабують люд і пізно й рано,
Хоч рід горянський у біді лихій
Лише гартує дух упертий свій.
Одважся, грянь на них, як грім із тучі!
Кинь до в’язниць, замкни в льохи смердючі,
Жени на поле юнаків усіх
(Лиш праця і голод витверезять їх).
Життя шотландського селянства знайшло відображення в багатьох творах Роберта Бернса, але в жодному з творів зображення життя селян це набирало такої великої викривальної сили, як у "Зверненні Вельзевула". Нелюдська праця, що не забезпечує, при всій її напруженості, не лише одягу, але навіть необхідного мінімуму їжі селянину і його родині і, водночас, приносить незчисленні багатства землевласнику. Позбавленість будь-яких громадських прав. Страх боргової тюрми. Завжди голодні, обірвані діти. Замучені жінки, готові валятись в ногах наглядача, щоб випросити шматок хліба для малят. Постійні образи, ганьба. Такою бачить поет долю шотландського селянина зараз і в найближчому майбутньому, якщо тільки шотландський народ сам не візьметься за своє визволення, за встановлення справедливості.
Пригнобленим, знедоленим, голодним і убогим, але нескореним, волелюбним, готовим в жорстокій боротьбі повернути свою волю зображує Бернс шотландський народ.
«Звернення Вельзевула» – сатира, може, найбільш гірка не лише в творчості Бернса, а і у всій англійській поезії. Це – віршований памфлет, гнівний і полум’яний, що не знає усмішки або поблажливості.
Аналіз громадсько-політичної поезії Роберта Бернса показує, що з середини 80-х років його критика набирає більшої гостроти, свідомості, цілеспрямованості. Від зображення окремих життєвих фактів поет переходить до показу причин, що їх народжують. Він викриває у своїх творах неправомірність існування суспільного ладу, при якому той, хто створює суспільні цінності, не має навіть прожиткового мінімуму, а той, хто нічого не робить і зневажає працю, не лише користується багатствами, створеними чужою працею, а ще й розпоряджається долею трудівників Бернс протиставляє найбідніші верстви шотландського народу – селян, робітників копалень, навіть безробітних жебраків.
В громадсько-політичних творах Бернса знайшов надзвичайно яскраве відображення сатиричний хист великого поета. Багатство арсеналу Бернса – сатирика невичерпне. Ми знаходимо в його творах незліченну кількість відтінків гумору, іронії, сарказму, причому характерним для Бернса є поєднання гумору і сарказму в одному й тому ж творі, що надає його поезіям неповторної своєрідності. Основні жанри громадсько-політичної лірики Бернса – послання, поема, вірш, видіння, епіграма.
Народність творчості Роберта Бернса, відданість великого поета інтересам свого народу, своєї батьківщини виявилося не тільки в тематиці, а й в художніх особливостях його поезії. Народну любов, визнання народу Бернс вважав критерієм цінності художніх творів. Бернс збирав народні твори, уважно і глибоко вивчав їхні характерні риси і особливості. Він відзначав природність, правдивість і простоту у сполученні з оригінальністю й новизною зображення в Шотландській народній пісні. «щось характерне в наших старих шотландських піснях, щаслива природність думки та вислову, властива лише їм», – писав поет в одному листі. "Існує якість, що необхідна більше, ніж будь-яка інша, в пісні, і є самою суттю балади – я маю на увазі простоту.
Своє захоплення цими рисами народної поезії та музики Бернс висловлював багато разів, він навіть ніколи не виправляв власних юнацьких творів, боячись порушити їхню щирість та безпосередність. Бернс рішуче відстоював свої погляди на поезію. З великою пильністю та дбайливістю Роберт Бернс вивчав структуру народного вірша, вважаючи основними його особливостями нерівномірність складів у рядку, вільний наголос і багатство алітерацій та асонансів, які в деяких випадках замінюють риму.
В нерівномірності й природності народних пісень Бернс бачив особливу красу, щирість, сердечність, засіб повнішого розкриття змісту. Поета захоплювала оригінальність цього художнього засобу, й він гаряче відстоював його право на існування.
Ще в молодості Бернс висловлював думку про можливість, виходячи з характерних рис народної шотландської поезії, написати слова до популярних народних мелодій. Згодом він багато років присвятив цій справі: записував мелодії й слова пісень, які йому доводилось почути в різних кутках країни; створював слова до мелодій, від тексту яких збереглися лише скупі фрагменти, приспів або назва, і до тих мелодій, що були відомі виключно як танцювальні. Прагнучи відмовити культурні досягнення шотландського народу, Бернс розглядав усю роботу як свій патріотичний обов’язок.
Знавець і цінитель народної шотландської поезії, Роберт Бернс переніс дорогоцінні її риси – природність, правдивість і простоту, світлий життєрадісний гумор, а також такі формальні ознаки її, як своєрідний нерівномірний ритм, багатство алітерацій і асонансів, – у свою власну творчість і розвинув їх далі.
З усіх жанрів, до яких звертався Роберт Бернс, найулюбленішим для нього була пісня. Як виявився вплив фольклору в його піснях, які риси він сприйняв і що нового вніс він у цей жанр?
Пісні Бернса відрізняються від народних пісень, передусім чіткішим сюжетом і динамічністю. Шотландським пісням, що створювались багатьма поколіннями народних співців, властива деяка аморфність, розпливчатість, роздрібненість сюжету. Інколи буває важко відразу вловити зв'язок між окремими строфами пісні – настільки різкі й раптові переходи від першої особи до другої та третьої й знову до першої, настільки примхливі зміни сюжету.
Пісні Бернса – і любовні, і застольні, і побутові – всі, без винятку, відзначаються чітким сюжетним малюнком, в них немає ніяких неясностей, розривів в розгортанні сюжету. В той же час, вловивши своєрідну принадність раптових переходів у народних піснях, поет використовує їх в цілому ряді своїх творів у вигляді несподіваних кінцівок, що суперечать початковому розвитку сюжету і дозволять повніше розкрити складність і суперечливість людської психології.
З цим прийомом тісно зв’язана інша характерна риса пісень Роберта Бернса. Якщо народна поезія звичайно дає статичне зображення почуттів чи характерів, то Бернс проникає в саму глибину почуттів і переживань людини, показує їх в розвитку, в русі. Пульс життя відчувається в усіх піснях великого поета. Рухливість, динамічність, сміливе поєднання суперечливих понять стали головними якостями його поезії.
Поглиблюючи психологічну характеристику пісенних персонажів, Бернс в той же час, ідучи слідом за фольклорною традицією, приділяє порівняно небагато уваги портретові, який відіграє в його творах лише другорядну, підпорядковану роль.
Значно більший інтерес поет виявляє до зображення природи, причому він не тільки широко використовує пейзаж як фон для показу переживань людини, але й сміливо звертається до змалювання явищ природи як до засобу викриття суспільної несправедливості, виходячи далеко за межі пісенного жанру. Пісні Бернса насичені ароматом полів і лісів, в них приваблюють мальовничі картини природи Шотландії. До Бернса не було в Англії поета-пісенника, який би з такою майстерністю розкрив через явище природи внутрішній світ людини. В той час як в більшості народних творів картини природи використовуються тільки як фон, на якому розгортаються події, прийоми Бернса у використанні пейзажу надзвичайно різноманітні. Це може бути і фон, і засіб зображення краси коханої дівчини або її душевних якостей, і засіб повнішого розкриття душевного стану людини, і, нарешті, невичерпне джерело порівнянь та паралелей.
Картини природи в піснях Бернса гранично прості й реалістичні. Це з дитинства знайомий поетові пейзаж рівнинної Шотландії: квітучі береги рік, лісисті долини, молоді гаї, лани, що наливаються зерном, родючі поля, незчисленні струмочки, величні ріки, тихі росяні світанки й темні штормові ночі, благодатні весняні зливи, люті зимові хуртовини і згубні осінні бурі, що знищують недостиглий урожай.
Реалістичні деталі, якими насичені описи природи, говорить про надзвичайну спостережливість поета. В той же час пейзаж в творах Бернса ніколи не є самоціллю, а служить допоміжним засобом для повнішого розкриття внутрішнього світу людини чи явищ суспільного життя.
Надзвичайно яскраво виявився вплив фольклору в поетичній будові пісень Бернса. Він зберігає в своїх піснях традиційну строфу народних пісень – чотирирядковий і восьмирядковий вірш з рефреном або "хором" – але віддає перевагу рефрену, по-різному варіюючи його.
На відміну від народних пісень, у Бернса рефрен не обов’язково знаходиться лише в кінці строфи. Таким же вільним в піснях Бернса є і розташування "хору" – приспіву. Він може наступати регулярно за кожною строфою, може відкривати пісню або закінчувати її, може повторюватися двічі.
Хор, як і рефрен, підкреслює основну думку пісні. Він відрізняється від загальної будови пісні ритмом, структурою, а іноді і розміром, завдяки чому легко сприймається провідна думка, яку виражає хор. Бернс охоче використовує рефрен і хор одночасно в одній і тій же пісні.
З ритмічною організацією пісень Бернса нерозривно зв’язала їхня інтонаційно-синтаксична організація. Неухильно додержуючись загальноприйнятого закону, згідно з яким в піснях не повинно бути різко виражених переносів, які б приводили до непорозумінь під час співу, поет в той же час не уникає великих періодів, керуючись в тих випадках виключно вимогам змісту. В його піснях ми знайдемо і складні, і складнопідрядні речення, які часто охоплюють цілу строфу. І все ж неодмінною особливістю всіх пісень Бернса залишається легкість, граціозність, динамічність. Значну роль у створенні своєрідного звучання кожної пісні відіграє розташування смислових наголосів. Народна пісня дотримується в цьому відношенні правил звичайної розмовної мови, даючи перевагу вільному розташуванню наголосів. Бернс, додержуючись природних наголосів і інтонацій, майже завжди надає їм певної організованості підсилюючи таким чином музикальність вірша й виділяючи, шляхом порушення прийнятої схеми, слова, які несуть основне смислове навантаження.
Фольклор є джерелом і таких особливостей інтонаційно-синтаксичної будови пісень Бернса, як синонімічна будова рядків і строф, анафора і епіфора.
В народні поезії дуже поширений повтор: в цілому ряді пісень третій і четвертий рядки кожного чотирирядкового вірша є повторенням двох перших рядків або другий рядок є повторенням першого. З цього прийому і розвивається синонімічна побудова рядків і строф.
Бернс, крім буквального повтору рядків або будь-якої їх частини, що особливо часто зустрічається в "хорі" пісень, застосовує інтонаційно-синтаксичні паралелізми, тобто синонімічну побудову рядків чи навіть строф, при якій збігаються не самі слова (або не лише слова), а, головним чином, синтаксис і інтонація речень.
Наслідуючи національні традиції Роберт Бернс приділяє дуже велику увагу звуковій організації пісень. Бернс удосконалив і риму народних пісень. В цілому ряді творів ми знаходимо постійну риму – прийом, запозичений з народної поезії і дуже поширений в громадсько-політичній ліриці Бернса.
Творчий підхід великого поета до традицій фольклору особливо наочно виявлявся в тих випадках, коли Бернс писав твори, паралельні до існуючих народних зразків, використовуючи приспів, окрему строфу або просто створюючи свій варіант народної пісні.
Бернс або розвивав сюжет, який йому подобався, в дусі даної народної пісні; або по-своєму оригінально трактував події, про які в ній говорилось, зберігаючи не тільки форму, а, як вихідний пункт, і початкову строфу або хор народної пісні; використовував у зовсім новому контексті яке-небудь слово чи вираз з народної пісні, причому розмір і загальна спрямованість пісні зберігалися; або, нарешті, створював нову пісню, тотожну старій за інтонацією і темою.
Пісні великого шотландського поета виросли з народних пісень, увібрали в себе багатовікові досягнення шотландського фольклору й розвивалися на їх основі. Але пісні Бернса – це вже щось якісно нове. І в тематиці, і в змісті, і в художніх особливостях, і в ритмічній інтонаційно-синтаксичній та звуковій організації пісень Бернса ми відчуваємо руку великого майстра, який з винятковою чуйністю відібрав все, що було найціннішого в народній поезії, втілив його у художні образи безсмертної краси і сили.
Вплив фольклору і національної шотландської поезії на творчість Бернса не обмежувався пісенним жанром. Багатовікові традиції шотландської літератури живуть в усіх творах великого поета, своєрідно переломлюючись в них відповідно до завдань, які він ставив перед собою, але зберігаючи свої характерні риси.
Жанри поезії Бернса – пісня, балада, побутова поема, поема-видіння, діалог, сатира, вірш на випадок, тваринний і рослинний епос, епіграма, епітафія – повторюють основні жанри народної та класичної шотландської поезії.
Не менш показовою є в цьому відношенні сатира поета. Бернс виявив себе як геніальний майстер сатири, викриваючи соціальну несправедливість. Але сатира Бернса не є повторенням досягнень його попередників в цій галузі. Вона відрізняється більшою цілеспрямованістю, глибиною поставлених проблем, особливими художніми прийомами, найцікавішим з яких є двоплановість. В найгостріших сатиричних творах Бернса поряд з сатиричним зображенням одних явищ ми знаходимо гумористичне забарвлення інших, причому це поєднання темних і світлих тонів надає надзвичайної виразності й викривальної сили сатиричним образам поета.
Народність поезії Роберта Бернса знайшла свій яскравий вияв і в мові творів великого поета. Бернс визнавав у своїй творчості лише одну мову – живу розмовну мову шотландського народу – і досконало володів її величезними багатствами, вибираючи для кожного твору елементи, найвідповідніші його змістові.
Мова творів Бернса надзвичайно гнучка, мінлива, диференційована. Поет майстерно використовує мову як засіб характеристики персонажів. В цьому відношенні надзвичайно показовою є кантата "Веселі жебраки", в якій мова кожного персонажа відбиває його соціальну належність, фах, характер.
Для кожного жанру, для кожного твору поет шукає мовні засоби, які найбільше відповідають його особливостям. Багатство, гнучкість і барвистість мови Бернса яскраво виявляється у використанні синонімів. Дуже велику увагу поет приділяв парним синонімам, широке вживання яких є одною з найхарактерніших особливостей художнього стилю поета. Парні синоніми зустрічаються також і в творах фольклору, але порівняно рідко й, звичайно, у вигляді прикметників. Бернс розширює сферу вживання парних синонімів, поширюючи її на іменники, дієслова й прислівники.
Дослідники творчості Р. Бернса відзначають, що «у віршах, поемах і посланнях Бернса переважають парні синоніми – іменники й дієслова, в той час як в піснях, відповідно до фольклорної традиції, переважають парні синоніми – прикметники».
Дуже широко Бернс використовує й багатозначність слова – ту незчисленну кількість відтінків, якої набуває основне значення в різному контексті. На багатозначності слів поет будує каламбури.
Таким чином, характерні особливості мови творів Роберта Бернса свідчать про те, що джерелом і зразком для нього була мовна творчість шотландського народу.
Найчастіше в поезії Бернса зустрічаються епітети, порівняння, метафори й паралелізми. Причому в піснях переважають паралелізми й метафори, в творах інших жанрів – епітети, порівняння й метафори.
Епітети Бернса завжди прості, конкретні й точні, в той же час образні та оригінальні й завжди чітко відбивають ставлення поета до явищ, які відображаються, а також відбивають його симпатії і антипатії.
Крім епітетів, поет в своїх творах, особливо сатиричних і гумористичних, часто користується порівняннями. Великою майстерністю відзначаються вони тоді, коли за допомогою їх він викриває несправедливість суспільного ладу. Багато порівнянь пройняті життєрадісним народним гумором.
Але найулюбленішим його художнім прийомом є паралелізм. В тій чи іншій формі ми зустрічаємо його в численних творах фольклору. Широке вживання Бернсом інтонаційно-синтаксичних паралелізмів пояснюється в значній мірі прагненням поета до чіткої і лаконічної структури творів, але основна її функція – виділяти строфи й рядки, що несуть основне смислове навантаження. Інтонаційно-синтаксичні паралелізми в поєднанні з антитезою служать також для підсилення комічного ефекту в сатиричних і гумористичних творах.
Бернс широко використовує не тільки в піснях, а й у творах непісенних жанрів особливості звукової інструментовки народних творів – багатство алітерацій і асонансів. Старанно продумана інструментовка творів дозволяє Бернсу не тільки повніше розкрити їхній зміст і зробити наочнішими художні образи, а й демонструє надзвичайну звучність та мелодійність шотландської мови.
Бернс по крихтах збирав все, справді цінне і велике, що створив в галузі поезії шотландський народ, узагальнив зібраний матеріал і використав у своїй творчості. Проте підхід Бернса до поетичної спадщини шотландського народу був творчим – поет підняв національну поезію на новий щабель, поглибив її зміст і удосконалив форму.
Роберт Бернс посилив властиві старошотландській поезії демократичні тенденції, загострив соціальні мотиви і створив фактично новий для шотландської літератури жанр громадсько-політичної поезії. Любовну лірику найдавніший і найпопулярніший жанр народної поезії – він збагатив зображенням всієї складної гами людських почуттів і переживань, майстерністю психологічних характеристик і реалістичним показом залежності цього найінтимнішого почуття – кохання – від соціальних умов.
РОЗДІЛ ІІ. З УКРАЇНСЬКОЇ БЕРНСІАНИ
Першим представником української літератури, що з геніальною прозорливістю оцінив творчість Роберта Бернса, був Тарас Шевченко. Українському поетові була близька Бернсові поезія з соціально-ідейного та національного банку. У "Передмові" до нездійсненного видання Кобзаря 1847р. (що побачила світ у незміненій формі аж у 1906р. у журналі «Былое», кн.VIII) критикуючи реакційне тлумачення народності й відстоюючи можливість і необхідність створення високохудожніх поетичних творів народною мовою, Шевченко посилався на приклад великого шотландського співця, називаючи його поетом народним і великим.
У нашому літературознавстві часто проводять певну паралель між творчістю Шевченка та Бернса, однак тут треба бути дуже обережним і об’єктивним. Як відзначала Р.П. Зорівчак уперше думку про можливість такої паралелі висловив В. Морфілл у шевченкознавчій студії Козацький поет". Згодом цю ж думку у ще більш категоричній формі повторили Е.Войнич ("Шевченко зробив для країни Дніпра те, що Бернс зробив для Шотландії") та канадський перекладач А.-Дж. Гантер. Але ніхто з них не