Поетичний стиль Р. Бернса
Поезія народного співця Шотландії Бернса була ідейно близька Франкові. У великій мірі споріднювала обох письменників любов до батьківщини, боротьба за її національне визволення. Серед творів Бернса особливо привабив Франка своєю соціальною тематикою вірш "A man's a man for a'that" ("Людина завжди є людина" (у перекладі Франка він лишився під англійською назвою).
Цей вірш є оригінальним своєю структурою він побудований на постійних звукових синкопах (випадінні певного звука), повторах і рефренах. Звичайно, випадіння звуків у словах, що має місце в усно-розмовній англійській мові, Франко не міг повністю відбити засобами української мови, але це й не є суттєвим для перекладу. Франко зберіг своєрідну будову вірша, основану на повторенні одного і того ж сполучення слів, що є в ньому постійним приспівом, семантично цілком відповідним англійському (англ. for a' that; укр. – «будь-що-будь»).
Наведемо уривок з перекладу цього вірша:
Бароном міг король зробить,
Князем і графом, ще чим-будь,
Та чесним мужем Вас зробить
І цар не може, будь-що-будь!
І будь-що-будь, і будь-як-будь,
Не в урядах, титулах суть, –
Високий ум і ясний зір
Над все те вищі, будь-що-будь.
Цей уривок з його гостро викривальним змістом у перекладі Франка відтворений з максимальною точністю і художньою виразністю. Цікаво відзначити, що Франко в перекладах допускає часткові відступи від оригіналу, коли йдеться про другорядні деталі. Там, де треба відобразити провідну ідею або філософську суть того чи іншого авторського висловлення, Франко намагається бути точним. У всякому разі ніколи не послаблює, не згладжує соціально гострих моментів. У Франка чітко наголошується провідна думка Бернса – справа не в титулах, а у високому розумінні і ясному зорі (тобто честі), які вищі над усе.
Особливо треба відзначити прекрасний переклад Франком останньої строфи, яка звучить з великою силою
Тож дбай усяк, щоб сталось так –
І станесь так, хоч будь-що-будь! –
Щоб ум і честь у світі скрізь
Запанували, будь-що-будь.
І будь-що-будь, і будь-як-будь,
Ще станесь так, хоч будь-що-будь,
Щоб чоловіку чоловік
Був братом всюди, будь-що-будь!
У перекладі цієї строфи особливо яскраво видно, як умів перекладач, не викривляючи змісту висловлення, підкреслити найважливіше. Своєрідна риса Франка – "оживляти" художні образи, наділяти їх життєвістю, правдивістю і гостротою – проходить крізь усі його переклади.
О.Д. Нечипорук зазначає, що «в особистій бібліотеці І.Франка досі зберігається збірка перекладів творів Р. Бернса німецького поета і вченого К. Барга». Аналізуючи переклади І. Франка, він зіставляв їх не тільки з першотворами Р. Бернса, а й з виданням К. Барга. Для автора статті стає цілком очевидним, що І. Франко користувався цими перекладами, але підходив до них критично.
Стилістичний аналіз перекладів "В чиїх очах є сльози співчуття" і Трагічного уривку свідчить, що вони зроблені за перекладами К. Брага.
І. Франко творчо ставився до відтворення ритмічних особливостей поезій Р. Бернса. Він не копіював ритмічних малюнків оригіналів, але, виходячи з особливостей української версифікації, зберігав ритм. У передмові до своєї збірки К.Барг писав, що він, відповідно до вимог сучасного німецького мистецтва (поезії), замість асонуючих форм оригіналу намагався забезпечити чистоту рими. У І. Франка рима також переважно точна, але в деяких випадках є і асонанси (за те-зле, вони-тьми, стоїть-світ, люд-йдуть). Таким чином, український перекладач щодо поетичної форми віршів виявляється ближчим, ніж К.Барг, до Бернса, бо він відтворив характер рим першотвору.
У вірші "Молитва пастора" ("О ти, що в небі там живеш…") перекладено саме ті строфи, які наводяться у статті К.Федерна. Цей твір – типовий зразок сатири Р.Бернса. І.Франко переклав саме ту частину, де викривається обмеженість, самозакоханість, егоїзм неправедних служителів церкви.
Пастор Віллі вважає, що він єдиний взірець, який демонструє "велику божу ласку", гідний приклад для усієї божої пастви:
Я стовп є у твоїй святині,
Скала, що ввік незрушено стоїть,
Я щит, я провідник, я взір єдиний,
Єдиний на ввесь світ!
Отже, з ім'ям І.Франка пов'язаний визначний етап у розвитку бернсіани. Він розглянув творчість видатного шотландського поета не лише на фоні тогочасного історичного періоду, а й порівняв її з літературною спадщиною співців сільського життя інших часів і народів "а далі який же ряд пречудових індивідуалістів у всіх літературах Європи! Шотландець Бернс, і ірландець Мур, і англієць Діккенс, і француз Віктор Гюго, і німці Гейне та Ленау, і поляки Міцкевич та Словацький, і росіяни Пушкін та Лермонтов, і наш Шевченко, і чех Гавлічек, і стільки, скільки інших, хіба ж се не історичні постаті, характерні для ХІХ віку? Вони, скажуть сміло, неможливі в жаднім попереднім віці, характерні власне тим, що виявили в своїм житті масу основних прикмет кожний своєї нації і що їх поезія була невідлучною частиною їх духовної істоти, виразом їх життя, їх індивідуальним твором в більшій, сильнішій мірі, ніж се було можливе коли-небудь давніше. З критичних публікацій за редакцією І.Франка та з його перекладів Р.Бернс постає як поет-демократ, поборник прав трудящих, що творив і боявся в тяжких умовах соціального і національного гноблення.
І.Франко талановито передав не тільки ідейне спрямування першотворів, а й їх художню красу. Те, що Франко користувався німецькими перекладами, можливо, не маючи під руками оригіналів, свідчить про його палке бажання будь-що донести до українського читача глибоко демократичну, волелюбну поезію Р.Бернса.
2.3 Внесок Василя Мисика в українську бернсіану
Наприкінці 20-х років ХХ ст. Василь Мисик утвердився як майстер поетичних інтерпретацій. Перекладав із мов слов'янських, а також із німецької та французької. Але найбільше і най охоче – з англійської і персько-таджицької. Добирав авторів, особливо близьких собі за світовідчуванням і поетикою.
Першою великою любов'ю Мисика-перекладача був Роберт Бернс. У своїх листах та інтерв’ю він неодноразово пояснював причину прихильності великого шотландця. Він імпонував Мисику найбільше народністю, подібністю своєю до Т.Шевченка, а крім того – оригінальністю поетичного дихання, віртуозним володінням формою, дотепністю, багатством рими, – "в одній особі Пушкін і Шевченко", як висловився Мисик про Бернса в одному з інтерв’ю. Перекладач зазначав: "… перекласти Бернса надзвичайно трудно так, щоб він звучав, як в оригіналі… Щоб перекласти автентично, треба ввійти в плоть і дух поета, його народу, його доби. Треба знати не тільки його поезії, але й історію, культуру, побут, характер його народу… Переклади давні (Козлова, Михайлова і нашого Грабовського) зроблено за архаїчним ключем, і вони в рахунок тепер не йдуть. Переклади Багрицького, а особливо Маршака звучать модерно, добре, милозвучно. Але біда в тому, що це, власне, Маршак, а не Бернс. І хоч Бернсові образи, назви, ідеї, але нема його поетичної душі. Душа – Маршакова. Хто знає оригінали і прочитає Маршакові переклади, той погодиться зі мною. Тому переді мною стоїть завдання зовсім нове: дати українською мовою справжнього Бернса.
До арешту, в 1932 році, В.Мисик встиг опублікувати збірку своїх перекладів у Роберта Бернса. Це була його перша перекладна книжка, а водночас – перша збірка великого шотландця в українському відтворенні, отже – вагомий внесок у рідну літературу. Хоч згодом, коли Мисик по вимушеній перерві повернувся до літературної роботи, й зокрема до перекладів з Бернса, він дуже прискіпливо оцінив ці свої перші спроби й чимало попрацював над їх удосконаленням.
Після виходу цієї книжки поет продовжував перекладати твори Р.Бернса, і за рік чи два уклав рукопис нової збірки, який надіслав на ознайомлення і пораду П.Тичині. Але обставини трагічно змінилися, і повніша збірка українського Бернса в той час не вийшла. По війні Мисик повертається до роботи над нею і знов укладає рукопис. В своєму листі до М.Рильського він пише: "На жаль, мені досі не пощастило зацікавити книжкою видавців… але все ж мою надію коли-небудь привернути до цієї справи увагу видавців.
Шевченко називав Бернса поетом «великим і народним». Бернс – улюблений поет шотландських та англійських селян і робітників. Його шанували Байрон, Скотт, Шеллі, ним захоплювався Кітс. Гете називав його одним з найбільших поетичних геніїв ХVIII сторіччя.
Лише 1958 р. вийшла збірка його оригінальних поезій Вибране із передмовою його давнього друга Тереня Масенка, а наступного року – і Вибране Бернса, укладене з перекладів Мисика та іншого видатного українського інтерпретатора – Миколи Лукаша. 1965 р. вийшло друге видання цієї книжки в серії Перлини світової лірики.
Вперше зазвучали українською мовою в перекладах В.Мисика такі твори Р.Бернса великої форми, як «Зимова ніч»,»Вельзевулове посланіє», «На загибель лісу коло Дремленрігу», «Два собаки». В них Р.Бернс викриває соціальну нерівність, що існує в тогочасному суспільстві ("Зимова ніч"), підступну антинародну діяльність англійського уряду, який повинен був за статутом обстоювати інтереси шотландських громадян, а на ділі робив навпаки («Вельзевулове посланіє»), хижацьке знищення природних багатств («На загибель лісу коло Дремленрігу»).
Окремо зупинимося на перекладі сатиричної поеми "Два собаки". Вона пройнята сучасними Бернсові передовими ідеями. За формою ця сатира є діалогом високопородистого собаки Цезаря, якого задля розваги тримає багатий землевласник, і Люата, звичайного пса, що допомагає в роботі селянинові.
Цезар розповідає про безтурботне життя свого хазяїна, який живе за рахунок робітників. Він пиячить, програє в карти великі багатства. Йому байдужі інтереси народу, основне для нього – власний добробут. На противагу Цезареві: Люат з співчуттям і навіть схвильовано розповідає про свого хазяїна-трударя, який мусить терпіти жорстокість, несправедливість з боку пана та управителів, бо боїться втратити роботу, а закони на боці сильних світу.
Люат підкреслює, що його хазяїн з великою насолодою після виснажливої праці відпочиває в колі своєї сім'ї. Діти селянина ростуть чесними, працьовитими, мужніми й стійкими. На думку Люаса таке життя набагато краще, ніж існування тих нероб, що доводять країну до зубожіння та війн.
Твір "Два собаки" – гімн людині праці. Переклад має дві редакції, зроблені в 30-х і 50-х роках. Якщо зіставити їх, то видно, що в другій редакції В.Мисик намагається відтворити найтонші нюанси першотвору. В.Мисик майстерно передає інтонацію оригіналу: вона розповідна, лагідна, коли говориться про відпочинок бідняка у колі своєї сім'ї, гнівна й пристрасна там, де засуджується нерозумно зовнішня політика, знущання з бідняків.
Мова персонажів поеми Р.Бернса індивідуалізована, перекладач зберігає двовірш з парним римуванням та розмір оригіналу – чотиристопний ямб.
То щиру правду ти сказав:
Тепер такий порядок став,
Що можна бачити усюди,
Як чесні і порядні люди
Втрачають все, а шахраї,
Грунти примноживши свої,
Знаходять зверхників багатих,
Що все змагаються в палатах…
В. Мисик звернувся також і до великих творів Р.Бернса. В його перекладах побачили світ «Веселі жебраки», «Тем О'шентер». У ній Р.Бернс гостро пародіював англійську літературну традицію "готичного роману", яка вела читача від дійсності, в царство вигаданих жахів. Весь матеріал вмисно знижено. Замість традиційного лицаря на баскому коні – п’яний селянин на кобилі Мег, замість величного замку – шинок.
Повість написано на основі народних шотландських перекладів, повір їв, пов’язаних з церквою Аллоуей, недалеко від якої народився Р. Бернс. Твір гостро засуджує служителів церкви, які намагаються тримати в марновірному страху свою паству. Якщо деякі місця в перекладі П.Грабовського значно скорочені, а деякі збільшені, то переклад В.Мисика повніше відповідає оригіналові.
Всі побутові реалії, які відбивають місцевий та національний колорит Шотландії другої половини XVIII століття, П.Грабовський замінив українськими. В.Мисик зберігає їх (волинка, ріл, джіґ). Він також уважно поставився до збереження народного шотландського повір'я про нечисту силу, яка боїться швидкої води, і тому не може переслідувати свою жертву по той бік річки. Цей фольклорний мотив має важливе значення для розкриття ідеї: темні сили бояться чистої води, ховаються від неї.
Ось як звучать ці рядки в перекладі В.Мисика:
Наддай, наддай же ходу, Мег,
Спіши на міст, на самий верх!
Спіши, бо через бистру воду
Нечистому немає ходу!
У перекладі зберігаються порівняння цілком у дусі Бернса, хоч вони пов’язані з українським фольклором:
Та щастя – наче мак, що вмить,
Лиш доторкнешся облетить
Велике значення для розкриття психологічного стану героя має в поемі пейзаж. Природа, ніби живе співучасниця подій, весь час зберігає Тема: буде лихо. В.Мисик так передає ці грізні попередження:
Вже недалеко Дун шумів;
Лісами йшли стовпи дощів;
Світили блискавки вже ближче,
Громи котились нижче й нижче…
У поезіях Р.Бернса створено образи сміливих, вольових людей, які за правду, не вагаючись, можуть піти на страту. Саме такий Макферсон – герой балади «Макферсон перед стратою». Це надзвичайно мужня людина, яку бентежить одне – доведеться розстатися з життям через підступну зраду. По дорозі на шибеницю Макферсон прощається з сонячним світлом і всім, що є під небесами. Він каже: боягуз може боятися, що смерть заплямує його ім'я. Але це не так:
Прощай, прощай, зелений гай,
Прощай, пташиний спів,
Нехай ганьба сплямить раба
Що вмерти не посмів!
Шотландський поет ненавидів війну, він хотів «утерти сльози на всіх очах». Р. Бернс писав: «Я протестую проти війни – нещастя й злидні тисячам людей несе кожний подих цього демона розрухи». Переклад В. Мисика «Про війну» добре передає пристрасну ненависть поета до кровопролиття:
Убивство, ти гидке мені
У славі золотосяйній!
Віддам я кров свою в війні
Кохання життєдайній!
Найвище ставлю між богів
Я Злагоду й Достаток
Я б краще одного створив,
Ніж погубив десяток
В поетичній спадщині Р.Бернса багато сатир малої форми (епіграм, епітафій, експромтів). Однак вони не були перекладені на українську мову аж до 1956 року. Говорячи про якийсь один конкретний факт, поет вдається до широких узагальнень і піддає нищівній критиці політичних діячів Шотландії.
Слід відзначити, що перекладачеві необхідно відтворити легкість, гармонійність епіграм, їх несподіване спрямування, дотепність. Природа цього жанру вимагає, щоб іронія, гумор та сарказм допомогли викрити соціальне зло. Не можна вимагати від перекладача буквальної текстуальної близькості до оригіналу, і слід вважати закономірність втрату чогось неістотного, внесення змін або доповнень, зроблених для того, щоб читач краще зрозумів зміст.
Розглянемо переклади малих сатир Р.Бернса під таким кутом зору. Кожний з перекладів дещо по-різному сприймає поетичний світ першотвору. В епіграмі Бернса "Кредо бідняка" говориться про те, що бідарі політично безправні і що вони це розуміють. Переклад В.Мисика не має текстуальної близькості до оригіналу, але в ньому відтворено його зміст, дошкульний сарказм
Як хочеш політиком бути,
Не треба ні бачить, ні чути:
За тебе хай бачить і чує,
Хто панує
В. Мисик вільно переставляє рядки в епіграмах ("Епітафія крикливому полемістові"), випускає ті з них, які не дуже впливають на зміст ("На Е. Тернера), викладає зміст одного рядка першотвору в два, а один відкидає («Епітафія Віллі»), іноді він замінює образ оригіналу еквівалентним («Епітафія чоловікові, який завжди слухався жінки», «Підлабузник»).
У малій сатиричній формі стислість становить одну з головних позитивних ознак. І цілком закономірним слід вважати те, що замість складних речень оригіналу у перекладах з'являються більш короткі, які виражають аналогічну думку.
В.Мисик знаходить вдалі лаконічні еквівалентні заміни:
Дива з твоїх виходять рук,
Творець. Хто б розглядав…
Чому в оцей тяжкий сундук
Так мало ти поклав?
(«Про череп Голдіса»)
Здебільшого В.Мисик надає інтонації великого знання. У нього вона майже ніколи не скупа, що часто буває характерно для перекладачів, не знайомих з живою мовою.
Наприклад, в "Епіграмі", що іронізує з марнославної людини, яка і в пеклі хоче здобути високе місце, інтонація, як і в першотворі, багата та гнучка:
Потрапивши у пекло, він сатані кива,
Щоб той свою корону йому віддав.
- Овва!
Корону недотепі? Цього ще нехватало!
Хоч злоби в тебе досить, та розуму замало!
У перекладі «Поміщикові» удавану схвильованість автора, ущипливу іронію відтворено за допомогою уривчастої, питальної та окличної інтонації:
А що, як би душі самій
Оживи він дозволив?
Тоді б… тоді, о пане мій,
Ти б не воскрес ніколи!
Отже, в основному В.Мисик зберігає єдність змісту і форми, виявляє творчу індивідуальність у відтворенні засобами рідної мови стилю, тону, характеру сатир Бернса.
В. Мисик зробив і кілька перекладів ліричних творів Р.Бернса. Відомо, що Р. Бернс збирав усну народну творчість, уважно її вивчав і надавав великого значення орієнтації на народні зразки. Він творчо переосмислив народні сюжети, традиційні образи, відбив у своїх поезіях споконвічні прагнення та мрії шотландця-селянина. Багато його віршів мають фольклорне джерело, а в ті, які не мають, владно вплітаються в фольклорні елементи, властиві різним поетичним жанрам і формам народної поезії.
В. Мисик широко використовує в своїх перекладах можливості українського фольклору, зокрема лірики. У творах Р. Бернса людина переносить свої переживання на природу і розмовляє зі стихіями, світилами, рослинами, тваринами. Це допомагає поетові розкрити зміст пісні, її психологічну суть. Перекладач майстерно відтворює цю особливість Бернсового стилю.
Ліричний герой страждає. Його кохана вмерла. Він просить природу бути завжди квітучою там, де він востаннє обняв Мері:
Ви темні зарості й ліси,
потоки, круги й доли –
цвітіть, шуміть – і хай сніги
вас не гнітять ніколи
(«Горянка Мері»)
Не може юнак заспокоїтись: кохана пішла від нього. Життя скінчилося:
Як тихо, нічко, ти ідеш
Холодна, як могила!
А як летіла ти, коли
Була зо мною мила!
Велика проблема для перекладача – відтворити колорит твору. Є в українців такі етнографічно-побутові реалії, які збігаються з шотландськими або дуже близькі до них. Символ дівоцтва, наприклад, в Шотландії, як і на Україні, – стрічка, яку носять на голові. І тому з повним правом перекладач використовує цю деталь українського вбрання.
Дівчина, чекаючи свого коханого, каже:
Ці стьожки дві, цей дар його
я в косу заплету свою,
я їх носитиму всі дні
для того, хто в чужім краю
Епітети інтимної лірики Р.Бернса цілком оригінальні, хоча й виросли на народнопісенній основі.
Р. Бернс порівнює любов із сонцем, запашними квітами, чарівним весняним ранком. Завдяки цьому повніше розкривається глибина почуття. Часом уся його пісня побудована на метафоричності. Переклад тропів оригінала – не самоціль, а засіб відтворення цілого, всієї поезії. В.Мисик здебільшого зберігає Бернсові тропи, іноді вводить додаткові, які не суперечать оригіналові.
У «Плачі горянської вдови» жінка побивається за чоловіком, який загинув у визвольній боротьбі за незалежність Шотландії. З ним загинули і надії на радісне життя. А коли жив коханий, не було жінки, щасливішої від неї. В.Мисик дає таке яскраве порівняння:
І щастя квітнуло, як мак,
У мене на дворі.
Загальний емоційний тон пісні "Ти пішов од мене, Джеммі" виражає сум, тугу та образу. Дівчина дорікає своєму коханому, який залишив її, і згадує, як він присягався, що лише смерть могла б їх розлучити.
Епітети перекладу, як і в оригіналі, підсилюють обвинувачення Джеммі в зрадливості та викривають його лицемірство:
Де твоя палка клятьба,
Слово де вогненне?
В.Мисик насправді майстерно переклав твори Р. Бернса великої форми «Зимову ніч», «Вельзевулове посланіє», "На загибель лісу коло «Дремленрігу», «Двох собак», які викривають соціальну несправедливість в суспільстві. В епіграмах, експромтах, епітафіях він відтворив Бернсові дошкульність, дотепність, у ліричних піснях – зберіг їх поетичність та задушевність.
Перекладач не тільки точно передав зміст першотвору, а й доніс до читача красу їх форми.
2.4 Микола Лукаш і його переклади Роберта Бернса
Проблема цілісного осмислення творчої спадщини Миколи Лукаша відчувається як насущна необхідність і обов’язкова умова повноцінного існування сучасної української культури. "В історії українського художнього перекладу Миколі Лукашеві належить місце особливе, виняткове. Вимовиш оці слова – перекладач, художній переклад, – і мимоволі на думку спадає Микола Лукаш, так, ніби в його імені самі ці терміни персоніфікувалися. Перекладач такого діапазону – рідкісне явище не лише в українській, а і в будь-якій іншій літературі", – так висловися старший його товариш, найбільший побратим по перу Григорій Кочур.
Лукашеві переклади легко відзначаються з-поміж інших насамперед вільним, невимушеним, органічним звучанням, відсутністю всякої штучності, багатою, соковитою мовою. Відчувається незглибима любов і повага до зневажуваної упродовж тривалого часу української мови, прагнення відродити її первісну красу, показати її могутність і глибинність. Своїми перекладами М.Лукаш намагався перемогти стилістичні традиції, які обмежували введення просторіччя, розмовних елементів, діалектизмів у тканину художнього твору. Він рішуче використовує всі ресурси рідної мови. Для нього слова, подані в словниках з позначкою "застаріле", "архаїчне", книжне, "розмовне", "діалектне", не є другосортними, віджилими. Використання цих слів разом з численними поетизмами, неологізмами робить мову перекладу барвистою, соковитою, допомагає досягти адекватності перекладу. Вводячи всі ці елементи у мовну тканину своїх перекладів, Лукаш не ставив за мету передати кожен просторічний чи діалектний вислів оригіналу відповідно просторіччям чи діалектом перекладу, а вводив їх там, де підказувало мовне чуття, де вони набували особливо колоритного звучання, допомагали стилістично рівноцінно відтворити оригінал.
Ще однією особливістю перекладацького почерку М.Лукаша є вміння знаходити в себе, на рідному ґрунті, спільне з іншими народами у звичаях, побуту, одязі, мотивах фольклору і навіть історії.
Глибоко знаючи український фольклор, М.Лукаш легко знаходив паралелі й між відомими образами, сюжетами, взятими з української народнопісенної творчості та наявними у творах Роберта Бернса. На це сам вказував неодноразово: "Читаєш – і дивуєшся: як же часто збігаються теми, фрази, навіть ритмічні ходи у Бернса і в українському фольклорі. Багато образів, персонажів прямо перегукуються з українськими піснями. Тут і сварлива жінка, і веселий пияк-чоловік, і гостра на язичок дівчина, і її заповзятий залицяльник" [54; 151]. Очевидно, саме тому переклади з Бернса так органічно перегукуються з українськими народними піснями. Зокрема, на пісенних традиціях побудовані переклади "Білий мельник, білий", "Чи підеш за мене", "Новина", "Ой, коли б я не женився", "Обійняв, сказав, "прощай".
Перекладач черпає з українського фольклору образи, порівняння, звертання, майстерно знаходить відповідники, пересаджуючи таким чином фольклорну стихію Бернса на український ґрунт. Саме з фольклору взято такі формули як «голубе мій сизий», «ой ненечко-ненько»
Ой ненечко-ненько,
Як жити сумненько
Мені молоденькій,
Із дідом старим!
(«Лихая година із дідом старим»)
Чи такий портрет дівчини:
В неї очі – зорі серед ночі,
В неї коси – золоті розчоси,
В неї личко із лілей і лала,
У дівчини, що постелю слала…
(«Пригода»)
Звідти і «рум'янеє личко» та «вустоньки на меду» (172), «хороший вид» і «пригожий стан» (176),"кінь вороний" (173) і "буйні ріки" (166). Такі напівцитати з українського фольклору аналогічні образним формулам – кліше, які використовував Р.Бернс з рідної народної творчості. М.Лукаш навіть сам називає українські пісні, слова з яких ужито в його перекладах. Наприклад, у «Пригоді» дівчина називає юнака гультяєм
«Не руш мене, юначе-гультяю,
Чи не знаєш доброго звичаю!
Коли мене ти по правді любиш,
То віночка мого не погубиш!»
В українській пісні «Дівчинонька по гриби ходила» героїня, заблукавши в лісі, просить козака вивести її на дорогу і теж називає його гультяєм: «Козаче-гультяю, Виведь мене з зеленого гаю". А про золоте волосся М. Лукаш говорить «коси – золоті розчоси» (179), як у пісні «Тихо тихо Дунай воду несе". І сам же перекладач називає цей прийом використання лексики українських пісень не калькуванням, а напівцитатою»
Фольклорна домінанта Лукашевих перекладів, окрім того, що допомагає передати стиль оригіналу, вносить певні протиріччя в тканину твору. Адже фольклор міцно пов'язаний з національною специфікою, і використання елементів народнопісенної поетики часто викликає близькі українцям асоціації, які є небажаними для перекладу, призводить до розмивання національного колориту першотвору, стирання іншомовних реалій.
Затемнення національної своєрідності оригіналу спостерігаємо й у випадках відтворення семантики іншомовних реалій. Тут Лукаш часто вдається до методу уподібнення, який зумовив появу великої кількості українських реалій у перекладі. Ось приклади: шотландський плаский берет замінив гуцульською кресанею; шотландські реалії – топоніми – українськими верховина і поділля; англійський шилінг й іспанський ескудо у перекладі стали таляром. Наприклад, його переклади: «Моє серце в верховині», «Хлопець-верховинець», «Ой дівчино-бережанко», «Плач удови верховинки».
Моє серце в верховині і душа моя,
Моя дума в верховині соколом буя,
Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,
Моє серце в верховині, де б не був я сам.
Будь здорова, верховино, любий рідний край,
Честі й слави батьківщина, вольності розмай!
Хоч іду я на чужину, повернуся знов,
Моє серце в верховині і моя любов.
(«Моє серце в верховині»)
Ой дівчино-бережанко,
Чи тобі мене не жалко?
Посміхнись,
Як колись,
Знов до мене пригорнись!
(«Ой дівчино-бережанко»)
Молодчага з молодчаг
Бравий хлопець-верховинець,
Плед він носить на плечах,
Бравий верховинець.
У кресані голубій
Бравий хлопець-верховинець,
Вірний дівчині своїй
Бравий верховинець
«Чуєш в горах грім гармат,
Ти, коханка подолянко?
Зве до бою нас сурма,
Люба подолянко!
(«Хлопець-верховинець»)
Така українізація реалій, що є складовою частиною перекладацького стилю М. Лукаша, надає творам виразного українського звучання, тому не завжди є доречною з національно-культурного погляду, оскільки вносить у твір чужий національний колорит, затемнюючи національну своєрідність оригіналу.
Здебільшого перекладач не йде на пряме перелицьовування, внаслідок чого виникає незвичайний сплав чужого й свого. Так, шотландські ячмінні коржі відтворено як пироги ячні:
Ой смачні, смачні
Пироги ячні.
Люблять горяни
Пироги ячні…
Мужні, відважні
І не продажні
Хлопці, що люблять
Пироги ячні.
(«Ячні пироги»)
Очевидно, усвідомлюючи, що заміна прісних коржів на українські пироги, тобто "виріб із тіста з начинкою", дає неадекватне відтворення, перекладач зберіг означення оригіналу – ячні. Таке поєднання видається трохи дивним сучасному читачеві, який знає, що пироги пеклися, звичайно з пшеничного борошна. З другого боку, з контексту зрозуміло, що йдеться не про святкову, а щоденну справу, і саме означення ячні уособлює просту, невишукану їжу, зберігаючи цим семантичне наповнення оригіналу.
Цю особливість Лукаша-перекладача – здатність поєднувати своє, органічно близьке й чуже, віддалене – ще чіткіше простежуємо в