Xreferat.com » Рефераты по зарубежной литературе » Поетичний стиль Р. Бернса

Поетичний стиль Р. Бернса

перекладі вірша Р. Бернса «Рвала Дженні золо тунці». В ньому перекладач передав ім'я дівчини Jenny способом фонетичної транскрипції, чим зберіг сему чужинності, але водночас українізував твір, замінивши образ житнього поля українською реалією верба та доповнивши назву жіночого одягу деталлю-реалією лиштовки:


Рвала Дженні золотунці,

Квіти лугові,

Заросилась, замочилась

В росяній траві.

В тої Дженні спідничина –

Лиштовки нові,

Заросила, замочила

в росяній траві.

Коли хтось когось зустріне,

Де шумить верба,

Коли хтось когось обніме, –

Що вам за журба?

Коли хтось когось цілує

Де дзюрчить вода,

Коли хтось когось милує, –

Що вам за біда?


Синтез чужомовного та рідного звучить доволі незвично, відчувається якийсь внутрішній дисонанс у високомайстерній стилістичній гармонії.

Для М. Лукаша завжди був характерний творчий підхід до розв’язання всіх перекладацьких проблем. Його особливістю є вміння тонко відчувати потенційні можливості рідної мови і реалізовувати їх у творчості.

М. Лукаш в інтерв’ю з М. Новиковою зазначає: "Наші пращури, творці фольклору, полюбляли бавитися звуками. Скільки в українських піснях чудових алітерацій, повних, віртуозних рим… Часом мені докоряли (навіть В.Мисик, з котрим ми перекладали Бернса) за "надмір" внутрішніх рим. Мовляв, у моїх перекладах рима є й там, де в оригіналі її немає. Чому, наприклад, «пляшка-пузашка – відрада душі»? Чи не інфантильна ця "пузанка"? А що вдієш, коли в англомовній і в німецькій поезії є такий яскравий, такий могутній ритмо-музичний засіб, як початкова рима? Для українського чи російського вуха подібність початків буде майже непомітна, хоч як її підкреслюй. Для нас яскрава, зразу вловима на слух – рима. Тож мені й довелося компенсувати нею англійську поетичну особливість.


Не заздрю я лорду, не кплю я з селян,

Для мене байдуже, мужик ти чи пан,

Бо хлопці в корчмі – мої браташі,

А пляшка-пузашка – одрада душі…

Якось мене люди підбили на риск,

Я втратився тяжко в надії на зиск;

Чи тяжко, не тяжко, турботи лиши –

Є пляшка-пузашка – розрада душі.

(«Утіха душі»)


Дослідження перекладів Бернса Лукашем засвідчує, що перекладач проводить постійний цілеспрямований відбір мовних засобів, орієнтуючись при цьому на мовно-художні особливості оригіналу; послуговується величезним запасом лексичних, фразеологічних, синтаксичних, інтонаційних резервів української мови, тяжіючи до призабутих форм, намагається повернути кожному слову його первісну свіжість.

М. Лукаш творчо використовує усталені мови і форми, контекстуально їх модифікує, надаючи необхідних емоційних відтінків. Для досягнення образності застосовує евфонічні (звукозапис, римування), словотворчі, лексичні (синонімія, гра слів, авторські новотвори, стилістично маркована лексика), граматичні, синтаксичні (інверсія, антитеза), інтонаційно-ритмічні засоби експресії, які допомагають адекватно відтворювати оригінал.


2.5 Дві українські інтерпретації балади «John Barleycorn» Роберта Бернса


Уже з того, як перекладалися обома перекладачами В.Мисиком та М. Лукашем назва твору, видно, що враховувались і ритмомелодійні особливості обох мов, і синонімічні багатства лексики української мови, і ономастичні особливості мови.

Справді, слово barleycorn означає ячмінне зерно. Але John Barleycorn складається з 4-х складів, а Джон – Ячмінне Зерно – 6. Але ж прикметників, що передають відношення до слова ячмінь – три: ячний, ячмінний, яшний. "Яшний" – має розмовний відтінок. Може, доцільно було б використати його в перекладі твору Бернса , який сміливо користувався розмовними елементами у своїй поезії. Та звучання «яшний» має в собі щось м’якше. Отже, поет вибирає слово ячне. Джон Ячне Зерно" – лаконічно, точніше. Саме так назвав переклад Василь Мисик. Назва ж перекладу Лукаша "Джон Ячмінь" свідчить про те, що автор актуалізував у пошуках адекватного відповідника інші засоби рідної мови. По-перше, слово "barley" англійською мовою означає «ячмінь», «ячмінний» (прикм.), а іменник "ячмінь" в українській мові має два значення: 1) злакова рослина; 2) зерно цієї рослини. Отже, barleycorn може бути перекладене, як "ячмінь", оскільки ячмінь в одному із своїх значень означає ячмінне зерно.

Кожний перекладач вносить щось своє в переклад, створюючи нові образи. Переклади одного вірша зовсім несхожі. Василь Мисик більше працює над образами балади, а Микола Лукаш найбільш точно наслідує ритмомелодику вірша, зберігаючи всі повтори. У деяких строфах Лукаш навіть відходить від тексту, створюючи нові яскраві образи.

Звичайно, втрати неминучі, тому поети намагаються якнайбільше зберегти текст, випускаючи незначні деталі, які не потребують роз’яснення.


Та тільки травень надійшов

І гримнув перший грім,

Джон Ячне Зерно з глибу знов

Постав на диво всім

(В. Мисик)

Прийшла весна веселая

З теплом, з дощем рясним,

І Джон Ячмінь піднявся знов

На диво їм усім

(М. Лукаш)


Мисик замінює образ весни на травень – більш конкретний образ, адже саме в цю пору рослини вибиваються з-під землі на верх, до сонця, тепла. Але в цьому контексті більш конкретний образ далі від оригіналу, ніж "весна веселая" Лукаша, у якій точніше вгадуються і фольклорні джерела образу (можливо, через уживання постійного епітета, вираженого прикметником у нестягненій формі «веселая»


Під літнім подихом палким

Він виріс, і зміцнів,

І в стріли вбрався, щоб ніхто

Напасти не посмів

(В. Мисик)

Настало літечко жарке –

Стоїть ячмінь, як гай,

Пустив уси, немов списи –

Ніхто не зачіпай

(М. Лукаш)


Образ палкий більш точно передає Мисик. Виникає враження, що ячмінь не просто виріс, а й загартувався; такого ступеню вияву ознаки немає в Лукаша, та й уживання слова літечко (із суфіксом пестливості) настроює читача на сприйняття спокійної, мирної картини: "стоїть ячмінь як гай" (підтекст: славний, міцний, могутній, певний своєї сили). Мисик наближається до оригіналу ("він виріс і зміцнів"), а Лукаш замінює цей вислів фразеологізмом ("стоїть ячмінь, як гай"), додаючи порівняння, створюючи при цьому чудовий живий образ. У народі найчастіше саме так і кажуть: "стоїть пшениця, як гай". Образи, споріднені з українським фольклором, використовує Лукаш. Мисик передає майже дослівно вислів "І в стріли вбрався". Але Лукаш пропонує дещо інші, не менш цікаві асоціації з вусатим ячменем. Лукашеві порівняння «пусти в уси, немов списи» викликає в уяві колос з остюками, колючий, ніби він убрався в списи. Можливо, перекладач саме так уявив собі образ Бернсового вірша. Образ вусатого, озброєного, певного в собі, могутнього, не юнака, а вже змужнілого чоловіка, який так нагадує кожному українцеві богатирів, лицарів волі рідного народу козаків.

Та цього слова в тексті перекладу немає, але в підтексті, очевидно, є. Бо не раз наголошувалось і самим перекладачем, і вдумливими читачами поезії Бернса глибинна спорідненість визвольних прагнень українського й шотландського народів.

Що це? Груба українізація Бернса? Ні, це відчуття глибокої духовної спорідненості справжніх синів своїх народів – поета й перекладача, для яких Джон Ячмінне Зерно не просто образ, а символ незнищенності волелюбного руху народу.


Війнула осінь холодком –

Він висох і поблід.

І сиву голову свою

Схилив у пил, як дід

(В. Мисик)

Настала осінь клопітка –

Ячмінь мов зажуривсь

І головою сивою

Додолу похиливсь

(М. Лукаш)


Образ осені передається перекладачами по-різному. У Мисика цей образ більш легкий, грайливий ("війнула осінь холодком"), а в Лукаша він, навпаки, дещо перебільшений («настигла осінь клопітка»). У Маршака «Трезвая» значно виразніше.


Но осень трезвая идет.

И тяжко нагружен,

Поник под бременем забот,

Согнулся старый Джон


У цій строфі виразний зоровий образ найточніше передає В.Мисик, зображуючи зміни в зовнішньому вигляді героя – "він висох і поблід". У Лукаша цей же образ настроєвий, але більш нейтральний – "ячмінь мов зажуривсь".

Обидва поети використовують епітети сивий дід, сива голова, хоча слово "сивий" в тексті оригіналу немає. Восени все дозріває, наступає пора збирати врожай. І Джон Ячмінь перетворюється на сивого діда – слабкого, хворобливого, з понуреною головою. Сивий – асоціація, яка не суперечить змісту оригіналу (сивина – ознака старості), але вона несе на собі ще й додаткове смислове навантаження, оскільки сивий ячмінь, посивілі ячмені – образ досить поширений в українському красному письменстві.


Щодня він старівся й слабів,

І знову навкруги

Зійшлися з задумом лихим

Жорстокі вороги

(В. Мисик)

Змарнів, і зблід – звичайно, дід –

Немає вже снаги…

Отут на нього й завзялись

Злорадні вороги

(М. Лукаш)

У цій строфі кожний поет по-своєму передає зміст твору, акцентуючи увагу на тому чи іншому образі, конструкціях.

У перекладі автори обох інтерпретацій використовують емоційно забарвлену лексику ("задум лихий", "жорстокі вороги" – Мисик; завзялись – більш інтенсивна для порівняно з нейтральними "узялись", "злорадні вороги" Лукаш), та в Бернса ці образи експресивніші (як почуття, так і міра їх вияву граничні, максимальні). В останніх двох рядках в обох перекладах образ дещо послаблений, м’якший, ніж в оригіналі.


На тік поклавши, узялись

Його киями бить,

І вішали перед дощем,

І торсали щомить

(В. Мисик)

Додому скинули, та й ну

Ціпами обкладать,

На вітер винесли, та й ну

угору підкидать

(М. Лукаш)


Щоб показати ненависть та зневагу королів, Лукаш перекладає вираз «додому скинули» на рівні синонімічних рядів, а Мисик не відходить від оригіналу, перекладаючи це як "на тік поклавши".

Цікаво також, як обидва поети використовують елементи мовлення, які притаманні саме українській мові: «киями бить» (Мисик) та «ціпами обкладать» (Лукаш). Безконечні знущання поети передають по-різному. Мисик використовує лексичні засоби – прислівник "щомить", дієслово «торсали»), що передає багатократну виконувану дію, повторювані сполучники "і" при однорідних присудках, а Лукаш, значно змінюючи синтаксичну структуру оригіналу, на властиві українському розмовному мовленню експресивні інфінітивні речення ("та й ну підкидають") водночас зберігає прийом повтору, який є й у Бернса.

Справжній, художньо адекватний переклад – це завжди творча інтерпретація оригіналу. Чим більше гарних перекладів, тим об’ємніші наші уявлення про першотвір. Інтерпретація образів допомагає заглибитись у зміст твору, відчути настрій, дух його. Зіткнення різних значень породжує трансформовані ним у стихії рідної мови образи.


Нехай же кожний піднесе

За Джона келих свій,

Щоб рід його не припинявсь

В Шотландії старій!

(В. Мисик)

Чарками дзень, чарками дінь –

Здоров був, Джон Ячмінь!

Хай родить рід твій задля всіх

Потомних поколінь!

(М. Лукаш)


Отже, обидва переклади свідчать про високий рівень перекладацької культури, оскільки і В.Мисику, і М.Лукашеві вдалося відтворити дух оригіналу, підпорядкувати багатий арсенал формальних засобів уважному, скрупульозному розкриттю смислового навантаження вірша, виявити натхнення, досконалість, літературний смак, поетичну інтуїцію почуття мови, зберегти підтекст, настрій поезії.

Досконалість перекладів досягається як шляхом індивідуального, але однаково глибокого, вдумливого сприйняття твору, так і шляхом майстерного використання лексичного, фразеологічного, граматичного багатства рідної мови, фольклорних традицій.

У звертанні до поезії Бернса не лише прагнення до пізнання класики, а й глибока духовна спорідненість поетів, їх народність.

Текстологічне зіставлення перекладів Василя Мисика й Миколи Лукаша переконує, що вони глибоко знали мову оригіналу, що дозволило знайти різноманітні засоби відтворення в рідній мові. Глибоке знання рідної мови дало змогу творчо підійти до використання її багатств.

Обидва перекладачі виявили увагу до інтонаційного та ритміко-мелодійного оформлення тексту оригіналу і зберегли по можливості фонетичні засоби виразності, рими й розмір балади Роберта Бернса.

Точно відтворити структуру мови оригіналу неможливо, тому перекладачі утворюють щось подібне, вдало комбінуючи звуковий та граматичний матеріал, що є в рідній мові.

Порівняємо:


Джон Ячне Зерно був колись

Уславлений герой;

Бо хто скуштує кров його.

Стає одважним той.

(Василь Мисик)


Бо Джон Ячмінь – то ж богатир,

І добра в нього кров:

Ковтнеш її хоч крапельку,

То всіх би поборов.

(Микола Лукаш)


2.6 Поезія Р.Бернса у сучасних українських перекладах


«Спомини про Бернса» М. Бажана»

У наш час вперше перекладено на українську мову вірш Р. Бернса «Дерево свободи», пройнятий ідеями рівності, соціальної справедливості, миру між народами. Цей твір – вершина поетичної творчості великого шотландського поета і посідає в його спадщині таке ж місце, як "Заповіт" у спадщині Т.Шевченка, "Пам’ятник" у спадщині О.Пушкіна. Цей твір майстерно переклав видатний митець художнього слова Микола Бажан. Вірш «Спомин про Бернса» увійшов у післявоєнний цикл "Англійські враження" (1948 р.).

У "Спомині про Бернса" ліричний струмінь звучить дуже сильно. М. Бажан поєднує власну розповідь з прямими ремінісценціями з вірша Бернса «Дерево свободи»:


Під череп'яним покривалом

Клекоче світ борні й злоби.

Так стогне ліс, гудуть дуби

Під штормів яросним обвалом

Гуде британський ліс, проте

Він радо б зашумів, мій друже,

Та дерево волі не росте

Поміж його дубів, мій друже

А нам без нього світ – не світ,

А хліб гіркий стає без нього

Ми тратим сили, точим піт,

А поле родить скупо й вбого


Ми майже не відчуваємо переходу від картини, створеної М.Бажаном, до Бернсового тексту. Бернс встає перед нами на весь зріст як великий митець і мислитель, причому це видно не тільки з тверджень М.Бажана, нашого сучасника, а і безпосередньо з дум і мрій самого шотландського поета.

Образ великого сина Шотландії різко контрастує з "череп'яним" світом феодального Единбурга. Визначення "шотландський хлоп" ріднить образ Бернса з образами добре знайомих українському читачеві поетів Тараса Шевченка, Івана Франка. Хоч у своєму творі М.Бажан не називає по імені тих, які зараз продовжують справу Бернса, афоризм: "Земля, де Бернс родився, родить, ми знаєм – знов таких, як він", свідчить, що автор має на увазі саме продовжувачів традицій славного поета в сучасній англійській поезії. Це, можливо, найбільш оптимістичний мотив.

Чотиристопний напружений ямб надає віршу виразно баладного звучання, подібного до звучання багатьох творів видатного шотландського поета.

М. Бажан показав Бернса як борця за правду й волю, як речника народу, як нашого сучасника:


Але, як воїн в час походу,

З лицем осяяно грізним,

Поет народу – син народу –

Йде навстріч ворогам своїм.

Йде не самітником безплодним,

Протухлим в цвілій самоті, –

Іде він речником народним,

Упевненим в своїй путі


У перекладі збережено ідею оригіналу, його художні образи, стиль. Як з живими, розмовляє Бернс із своїми нащадками про світлі часи, що прийдуть:


– І вірю я: настане час,

Невдовзі – вірю я – настане,

Коли своїм гіллям і нас

Покриє древо волі ждане.

Забудуть злидні й рабський труд

Народи й племена, мій друже,

І буде в згоді жити люд

Немов сім'я одна, мій друже!...


Поет палко вірить, що коли виросте багато таких дерев, гуркіт війни припиниться.

«Джон Ячмінний Колосок» Сави Голованівського

Сава Голованіський (1910-1989) належить до плеяди поетів «другого призову» – разом із А. Малишком, Л. Первомайським, І. Вирганом. Е. Соловей зазначала: Із юності він виніс переконане в суспільному призначенні митця й прагнення служити своєю творчістю народові. А проте відданість соціалістичній ідеї упродовж десятиліть була і джерелом численних трагедій та помилок цього покоління. Нині доробок самого письменника, звільнений від скороминущого та випадкового, постає достатньо вагомим – і як творча біографія, і як своєрідна часткова ретроспектива літературного процесу протягом досить тривалого часу.

Звертаючись у різні періоди і до прози, драматургії, публіцистики, перекладу, Голованівський передусім залишався поетом.

На творчості багатьох українських поетів позначилося те, що ліричне світосприймання в поєднанні із властивим добі протягом до етнічного зображення масштабних подій сприяло взаємовпливові ліричного та епічного начал. Тож і бурхливий розвиток таких жанрів, як балада та поема, був закономірним. С. Голованівський тяжів до балади здавна: цей жанр виникає в ранніх його книжках і проходить через усю творчість. Особливу прихильність до цього жанру відбили і переклади поета.

Як перекладача С. Голованівського вабили вершини світової поетичної класики: англійські поети Байронового кола, Гете та Гейне, Міцкевич, Гюго. При цьому йому властивий був і справжній азарт творчого змагання: відбити оригінал, дух і букву його повніше і конкретніше, ніж вдалося попереднім перекладачам знаменитої поезії Роберта Бернса "Джон Ячмінний Колосок".

Балада Бернса, як цього і вимагає жанр, витримана в розповідній манері, в якій не знаходять відображення почуття автора, його суб’єктивне ставлення до зображуваних подій. Проте, як тільки поет починає описувати знущання королів з Джона, обурення автора, незважаючи на епічний характер балади, виривається назовні.

На нашу думку, переклад балади Р. Бернса С. Голованівським, на відміну від перекладів В. Мисика та М. Лукаша, найбільш вдалий. С. Голованівський більш вдало перекладає поезію, мова її проста, сувора, енергійна, більш адекватна оригіналові.

Життєрадісний оптимізм балади і віра в невичерпні сили народу, в неминучість його перемоги, що переймає її наскрізь, роблять цей твір одним з найкращих у спадщині великого поета.


Ти молодець, хоробрий Джон,

ти хлопець хоч куди –

і мертвий ти розвієш сон

і виручиш з біди!

З тобою туга щоразу

спливає, наче дим, –

бідак розмазує сльозу,

і я слідом за ним.

Тож хай бере нас у полон

від самих колосок, –

хай нам дарує радість Джон

Ячмінний Колосок!


Поезія Р.Бернса «Про когось» в перекладі Василя Колодія

З усіх поетичних жанрів найпоширеніший і найбільш популярний – жанр інтимної лірики. Важко було б назвати поета, який не віддав данину цьому жанрові, що охоплює своїми темами і палкі звіряння закоханого, і гіркі спогади про втрачене щастя, і тугу за батьківщиною, і гнівний виклик долі…

Інтимна лірика посідає помітне місце в творчості поета Василя Колодія. Історія почуттів – це історія людських взаємин, часто складних чи навіть суперечливих, вмотивованих різними характерами і звичками. Тому не випадково В.Колодій переклав вірш Роберта Бернса "Про когось". Щось є в цій поезії від музики, може, справді сама мелодія серця вилилась щедрістю і щирістю, чарівність якої не стирають ні роки, ні події.

Сам Василь Колодій , говорячи про свою перекладацьку діяльність, зазначав: «Працюючи над перекладами, я намагався якнайточніше передати зміст оригіналу, зберегти його художньо-образну систему і ритмомелодику».

Досліджуючи українську бернсіану, ми не зустріли переклад вірша Роберта Бернса "Про когось" в доробку інших українських перекладачі. Вперше на українську мову його переклав саме В.Колодій. Поезія "Про когось" – це маленька перлина у творчості Шотландського поета. Василь Колодій точно передав зміст і ритмомелодику вірша


Нема спокою вже мені

Весь день когось чекаю.

Стрічаю ранок при вікні –

Когось, когось немає.

Когось нема зі мною,

того, хто б заспокоїв.

Я можу світ весь обійти,

Щоб стрітися з тобою!

О ви, леліючі любов,

ви, всемогутні сили,

хай вернеться живий – здоров

до мене він, мій милий.

Нема, нема зі мною

того, хто б заспокоїв.

Клянусь, усе б я віддала,

Щоб стрітися з тобою!


Епіграми Р. Бернса в перекладах Сергія Борщевського

Гумористичний твір розраховано на миттєву реакцію читача: гумор, до якого треба додумуватися "докопуватися", – це вже не гумор, а пародія на нього, тому одне з найвідповідальніших завдань перекладача гумористичного оповідання, фейлетону, усмішки – зберегти властиву оригіналові міру природності й безпосередності образного вислову, гостроту його, його співвіднесеність із ситуаціями реального життя, які просвічують крізь гумористичний текст.

Вперше на українську мову сатири малої форми (епіграми, епітафії, експромти) Р.Бернса переклав В.Мисик. С.Борщевський продовжив естафету.

Говорячи про якийсь один конкретний факт, Роберт Бернс вдається до широких узагальнень і піддає критиці політичних діячів Шотландії, пихату та неосвічену знать


Упадаєш за кожним вельможею,

Прагнеш з ними зв’язків товариських,

Але воша залишається вошею

Навіть у кучерях королівських

(«Підлесники»)


Слід відзначити, що С.Борщевському вдалося відтворити легкість, гармонійність епіграм, їх несподіване спрямування, дотепність. Природа цього жанру вимагає, щоб іронія, гумор та сарказм допомогли викрити соціальне зло.


Побачивши, що смерть прибрала Віллі,

Природа побивалась на могилі:

– Як дурнів я робитиму тепер,

Коли їх кращий еталон помер?

(«Епітафія Вільяму Грехему, Есквайру»)


Не можна вимагати від перекладача буквальної текстуальної близькості до оригіналу, і слід вважати закономірністю втрату чогось неістотного, внесення змін або доповнень, зроблених для того, щоб читач краще розумів текст.


Він за життя був баламут,

А в пеклі – поготів:

Виховувати взявся тут

Із чортенят чортів

(«Епітафія шкільному вчителю»)


Порівняємо переклад цієї епітафії, зроблений В. Мисиком:


Ні, недаремно між людей

Його нечистий підхопив:

З його дітей учитель цей

Розумних виростить чортів!


Кожний з перекладачів дещо по-різному сприймає поетичний світ першотвору. Хоч жоден з цих творів не має текстуальної близькості до оригіналу, але в них відтворено його зміст, дошкульний сарказм.

У малій сатиричній формі стислість становить одну з головних позитивних якостей. І цілком закономірним слід вважати те, що замість складних речень оригіналу у перекладах з'являються більш короткі, які також виражають аналогічну думку. С.Борщевський знаходить вдалі лаконічні еквівалентні заміни:

Мужчини, плачте як один:

Забувши сон і втому,

Він ваших утішав дружин,

Як їхали ви з дому.

Не затівайте тут забав,

Маленькі шалапути:

Небіжчик всі підстави мав

Вам рідним батьком бути

("Епітафія на придорожній могилі")


А ось як звучить ця епітафія в перекладі В. Мисика.


Ридайте, всі чоловіки –

Ви друга поховали!

Хоч долучались ви, жінки

Без вас не сумували.

О школярі, частенько ви

Тут граєтеся в свято!

Тож не топчіть над ним трави –

Він, може, був ваш тато.

(«Епітафія сільському гультяєві»)


Отже, С.Борщевський в основному зберігає єдність змісту і форми, виявляє творчу індивідуальність у відтворенні засобами рідної мови стилю, тону, характеру сатир Роберта Бернса.В творах Бернса знайшов надзвичайно яскраве відображення сатиричний хист великого поета. Багатство поетичного арсеналу Бернса – сатирика невичерпне. Ми знаходимо в його творах незліченну кількість відтінків гумору, іронії, сарказму, причому характерним для Бернса є поєднання гумору і сарказму в одному й тому ж творі, що надає його поезіям неповторної своєрідності.

ВИСНОВКИ


Підводячи підсумок, можемо говорити про те, що творчість Роберта Бернса мала виняткове значення для дальшого розвитку шотландської літератури і культури. Це своєрідне явище в історії національної поезії. Р.Бернс писав глибоко реалістичні, демократичні твори, в яких піддавав гострій критиці тогочасний суспільний лад, уславлював могутні перетворюючі сили рідного народу, відстоював його право на свободу і незалежність.

Поетичним творам Бернса властиві надзвичайна свіжість образів, влучність епітетів і порівнянь, лаконізм, динамічність, багатство мови. Чудовий знавець поетичного і пісенного шотландського фольклору, Бернс ніби синтезував у своїй творчості дві галузі – поезію і музику. Пісенним образам його лірики властива виняткова конкретність, багатогранність, особлива сила впливу на слухача. Значна кількість творів великого шотландця написана на мелодії давніх пісень рідного народу.

Словесний і музичний ритми в поезіях Бернса збігаються, взаємозбагачують і доповнюють один одного. Якщо слова конкретизують картини, образи, думки, то музика розкриває силу і глибину почуття, його логіку, вольові імпульси. Зливаючись зі словами, мелодія надає їм емоційного тлумачення і своєрідно коментує їх. Від безпосереднього зв’язку з музикою у творах Бернса пісенного жанру з'явилися хори, різного виду рефрени, паралелізми, ланцюгова побудова тощо. Поет вільно змінює ритми, розміри навіть в межах одного твору. Його поезії багаті на алітерації, асонанси, сміливі рими.

Аналіз художніх особливостей поезії Роберта Бернса свідчить про те, що традиції народної і класичної шотландської поезії справили величезний вплив на формування і розвиток художнього стилю поета. Проте підхід Бернса до поетичної спадщини шотландського народу був творчим – поет підняв національну поезію на новий щабель, поглибив її зміст і удосконалив форму.

Роберт Бернс посилив властиві шотландські поезії демократичні тенденції, загострив соціальні мотиви і створив фактично новий для шотландської літератури жанр громадсько-політичної поезії. Любовну лірику він збагатив зображенням всієї складної гами людських почуттів і переживань, майстерністю психологічних характеристик. Визначне місце в його поезії посідають також твори сатиричного характеру.

Освоєння творчості Роберта Бернса в українські літературі відбувалося за допомогою перекладів, критичних рецензій на них, наукових досліджень, публікацій, історико-літературних статей про його життя і творчість.

Українське бернсознавство веде свій початок від Т.Г.Шевченка, який з геніальною прозорливістю оцінив творчість Роберта Бернса. Але від Шевченкової оцінки творчості поета до появи першого перекладу його твору українською мовою минуло 27 років. Українську бернсіану започаткував Василь Кулик, маловідомий український поет з Полтавщини. У 1874 році була опублікована, Бернсова балада у перекладі В.Кулика "Іван Ячмінь". У 1896 році були надруковані переклади поезій Р.Бернса, зроблені відомим українським поетом В.Щуратом. У ХІХ ст. чимало зробили в справі дослідження і популяризації творчості Роберта Бернса на Україні Іван Франко і Павло Грабовський.

Аналіз перекладів Грабовського у Бернса дозволяє прийти до висновку, що перекладацька діяльність була для українського поета одним із способів боротьби. Таким чином він намагався донести до українського читача свої думки і сподівання, оминувши цензуру. У своїх перекладах Грабовський, як правило, зберігає зміст, ідею, головні поетичні образи першотворів. У деякі поезії він вкладає власні думки або переспівує їх "цілком по-своєму". На перекладах Грабовського позначилася традиція травестійного перекладу творів зарубіжної класики, тобто вільного творчого переспіву з елементами українізації деталей. Специфічна українська лексика його перекладів з Бернса, фразеологія, етнографічно-побутові реалії переносять їх на український ґрунт. Перекладацька практика Грабовського свідчить про те, що для відтворення народності шотландських першотворів він звертається до джерел українського фольклору.

Незважаючи на всі стильові відхилення, не властиві оригіналові, Грабовському вдається значно краще відтворити самобутній народний рух поезій шотландського барда, ніж торішнім російським перекладачам. Переклади та переспіви з Бернса мають значну естетичну та історико-літературну цінність. Провідна роль Павла Грабовського у популяризації творчості Бернса на Україні в ХІХ ст. безперечна, його внесок в українську бернсіану – вагомий і плідний.

У творчій діяльності Івана Франка історико-перекладацька робота займає значне місце. Серед перекладених Франком творів важко знайти поезію, яка привабила б письменника тільки своєю формою або блискучою грою слів, рим, алітерацій, або якоюсь надмірною екзотичністю. Перекладені ним твори відзначаються глибиною ідей і думок, психологічною заглибленістю образів, а також волелюбними, прогресивними мотивами, глибоким патріотизмом.

І. Франко першим в українській літературі заговорив про спорідненість творчості Тараса Шевченка і Роберта Бернса. Поезія народного співця Шотландії Бернса була ідейно близька Франкові. У великій мірі споріднювала обох письменників любов до батьківщини, боротьба за її національне визволення. Серед творів Бернса особливо привабив Франка своєю соціальною тематикою вірш "A men's a men for a'that" ("Людина завжди є людина"). У перекладі Франка він лишився під англійською назвою. Крім цієї поезії він переклав "У чиїх очах є сльози співчуття", "Трагічний уривок", "Молитва пастора".

Іван Франко талановито передав не тільки ідейне спрямування першотворів, а й їх художню красу. Те, що Франко користувався німецькими перекладами, можливо, не маючи під руками оригіналів, свідчить про його палке бажання будь-що донести до українського читача глибоко демократичну, волелюбну поезію Роберта Бернса.

Серед перекладів ХХ ст. найбільший внесок в українську бернсіану зробили Микола Лукаш та Василь Мисик. Вони познайомили українського читача з усією жанровою різноманітністю поезій англійського митця – від великих поем до епіграм.

Першою великою любов'ю Мисика-перекладача був Роберт Бернс. Він імпонував Мисику найбільше народністю, подібністю своєю до Шевченка, а крім того – оригінальністю поетичного дихання, віртуозним володінням формою, дотепністю, багатством рим. Вперше зазвучали українською мовою в перекладах В. Мисика такі твори Бернса великої форми, як «Зимова ніч», «Вельзевулове посланіє»,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: