Романтична балада

чужого в свій дім... Буря повстала, загуркотіло... Впав, повалився в долині" ("Козак та буря").

В кожній баладі Метлинського виразно проглядає авторське "я" і в думках, і в настроях. Він не ховається за об'єктивну розповідь, а повсякчас присутній сам, зі своїми помислами і навіть проповіддю.

В того ж таки Метлинського маємо балади, написані з особливим епічним спокоєм, але цікаво, що розповідь у них не раз ведеться від третьої особи. Маємо деяку аналогію до розповідей в оповіданнях Квітки-Основ’яненка і в пізніших оповіданнях Марка Вовчка. Таким чином, намагання наблизитися до розмовної мови, до стилю оповідача з народу виявилися не тільки в прозі початку XІX ст., а й у поезії, зокрема в баладній. Сюжет балади "Підземна церква" Метлинський починає викладати такими словами:


Казав мені один чернець ось так:

"У Києві всьому, всьому зачало..."


Такий же "розповідний" сюжет маємо і в баладі "Покотиполе", з тією відміною, що в зачині тут, майже як в оповіданнях, дається докладний опис обставин дії і діда-оповідача:


Восени ми тряслись в таратайці в село;

Вже на нивах нічого тоді не було,

Тільки що покотиполе вітром несло.

Ото з дідом тряслись: воно все, бач, не пішки

Сам покійник держав, далі дав мені віжки;

Тютюн вийняв та й люльку повненьку напхав,

Запалив, в зуби взяв, розкурив та й казав

(Коли схоче, розумно старий, було, каже).


Така манера викладу наближає деякі баладні твори Метлинського до віршованих оповідань, але напружені сюжети їх цілком належать до баладних творів.

Балади Метлинського виділяються тим, що їх автор не раз у розповідну чи діалогову форму викладу сюжету вводить свої міркування, свої думки, які стосуються головно минулого народу і його сумних перспектив. Туга за минулим і журливий погляд у майбутнє в українській літературі виявилися, мабуть, найвиразніше в баладах А. Метлинського. У зв'язку з цим і стиль викладу міняється: від специфічно романтичних малюнків він несподівано приходить на міркування про долю народу, його мову і т. ін. ("Смерть бандуриста"). Балада якоюсь мірою заступає тоді ще кволу громадянську лірику.

А. Метлинський не завжди "пасивний романтик", як ми звикли про нього говорити. Він тужить за минулим, дивлячись на сучасне, і навіть героїв своїх у баладах і віршах підводить з могили, щоб вони не про минуле розказували, а побачили, що тепер робиться на тій землі, за яку вони віддали своє життя (балада "Гетьман"). У баладах про минуле виявляється його консерватизм. Елемент чудесного, суворий "тьмяний колорит", таємничий тон - то данина стилю, але над усім у Метлинського панує суспільний мотив: доля нації, її культури, мови. Цим його балади відмінні від балад Боровиковського, в яких основні сюжетні колізії пов'язані з особистими інтересами героїв. Балади Метлинського тісніше в’яжуться з суспільними проблемами, поставленими в літературі й історії добою романтизму, хоча художнє осмислення цих проблем часто безпорадне, безперспективне, не підпорядковане прогресивним ідеям часу.

У 1839 році в Харкові вийшла збірка творів М. Костомарова під заголовком "Українські балади". Це була перша книга в українській літературі, завданням якої (виходячи з назви) було подати читачам добірку балад одного автора, хоча пізніше Костомаров у автобіографії застеріг, що не всі твори збірки належать до цього жанру. Сюжети їх або запозичені з фольклору ("Отруї", "Посланець" та ін), або взяті з творчості інших народів ("Квіточка" - з чеського), або створені автором на ґрунті народнопісенної творчості ("Поцілунок", "Зірочка" та ін). Костомаров не мав дару майстерно розробити і загострити сюжетні колізії. Драматичний елемент у його баладах кволий, розповідь не раз тече уповільнено, у зв'язку з чим окремі твори виглядають як віршовані оповідання ("Щира правда", "Дід-пасічник", "Великодня ніч") або звичайні гумористичні вірші ("Чорний кіт"). Окремі вірші близькі до того роду творів, що їх тоді називали "думка". Але всі вони якоюсь мірою близькі до жанру балади, яку Костомаров намагався ліризувати за зразком народних пісень.

У збірці "Вітка", що вийшла також у Харкові в 1840 році, Костомаров уже майже не звертається до балади. Тут знаходимо тільки два твори цього жанру ("Могила", "Рожа"). Серед його літературної спадщини збереглися балади, написані в 50-60-х роках. З них видно, що Костомаров у виборі сюжетів послідовно звертався майже виключно до фольклору ("Ластівка", "Брат з сестрою", "Явір, тополя, береза") і тільки один раз зробив спробу опрацювати (в 50-х роках) сюжет "Ленори" Бюргера ("Наталя"). Матеріал для балад береться побутовий або історичний і опрацьовується в ліро-епічному ключі з сильними домішками сентименталізму. Як художник Костомаров - середня величина у порівнянні з іншими поетами перед шевченківських часів, але тематично його доробок багатший і цікавіший. В історії розробки жанру він займає почесне місце - як автор з різнобічними інтересами, зокрема з нахилом до освітлення соціальних проблем.

Сумні, тужливі настрої романтиків навіваються в першу чергу болями за минулим, яке виставляється як часи героїчні, добрі, як минула воля народу.

Козаччина була прогресивним явищем, але, захоплюючись нею, романтики були безпорадними в конструкціях про майбутнє свого народу. Пасивне констатування було слабкістю їхньої суспільної позиції.

Дехто з романтиків, надмірно захоплюючись минулим, не міг правильно зрозуміти сучасне і тверезо оцінити становище своєї нації, їм здавалося, що українська нація і мова гинуть, що пройде якесь десятиріччя, і на тих полях, де козацький кінь тупотів, де гуляла слава козацька, - не лишиться й сліду від народу, його пісні й мови. Мабуть, найвиразніше такі тенденції вилилися у творчості А. Метлинського - поета, що майбутнє нації хотів побачити тільки крізь скло давнини, а не через вікно сучасності. У баладі "Смерть бандуриста" він пише: Вже не гримітиме, вже не горітиме, як в хмарі, Пісня в народі, бо вже наша мова конає!

Звичайно, що такі настрої в умовах, коли царський уряд провадив на Україні жорстоку колоніальну політику, намагався вбити мову і нівелювати особливості цілого народу, мали підставу, але всяка тверезо думаюча людина розуміла, що знищити націю - протиприродне і що цього не може здійснити ніяка державна машина. Шевченко це зрозумів краще за інших і заявив: "Наша пісня, наша дума не вмре, не загине".

Поодинокі представники українського романтизму перед Шевченком у своїх обмежених ідеалістичних поглядах на суспільство, як бачимо, не могли багато дечого правильно усвідомити і пояснити. Одначе, виставляючи на перший план цей докір романтикам початку XIX ст., не слід забувати, що в їхній діяльності з'явилися такі риси, яких не було в попередників: турбота про долю народу, нації, мови, культури, намагання відстояти її майбутнє. Об'єктивно - це опір русифікаторській політиці російського царизму. Це були паростки капіталістичної доби, що проявилися після великої Французької революції. Як сказав В.І. Ленін, "економічна основа цих рухів полягає в тому, що для повної перемоги товарного виробництва є необхідним завоювання внутрішнього ринку буржуазією, є необхідним державне згуртування територій з населенням, що говорить однією мовою, при усуненні всяких перешкод розвиткові цієї мови і закріпленню її в літературі". Інша справа, що український романтизм був занадто кволим і не проявив себе так, як романтизм чеської, польської, російської літератури початку XIX ст. Перед Шевченком в українській романтичній літературі не виділилася жодна сильна поетична індивідуальність. Але їхня боротьба за народність літератури, за розвиток літератури рідною мовою, підхоплена наступними поколіннями, принесла велику користь нашій культурі.

Романтична балада в творчості західноукраїнських письменників з'являється з виступом так званої "Руської трійці". У першому друкованому збірнику, "Русалці Дністровій", уже знаходимо балади М. Шашкевича ("Погоня") та І. Вагилевича ("Мадей") - обидві написані за мотивами народних історичних пісень. Хоча в підзаголовку до "Погоні" М. Шашкевич написав: "Після народної казки" - і цим вказав на казку як джерело сюжету, одначе матеріал для балади використано було майже виключно з народних пісень про боротьбу з турками й татарами. Сюжет балади пісенний: брат воює з татарином, хоче відбити сестру, але злий татарин убиває її, а татарину тут же "грудь розколов" козак - брат, який "завіз сестру додомоньку, поховав ю у садочку". Романтика козаччини була сильною, як бачимо з багатьох віршів і балад також в літературі галицьких письменників, що проживали тоді в Австрійській імперії. Тяжіння до загальних народних традицій, до опоетизування української історії, найбільше козаччини, до мови народу, самобутності літератури виявилися тут майже з однаковою інтенсивністю, як і в творчості письменників всієї України. Це можна спостерегти навіть на розвитку жанру балади.

Герой цих балад - романтична фігура козака, лицаря-вояки, оборонця землі - малюється тими ж фарбами, що і в пісні: ніщо його не спиняє, поет порівнює його з соколом ("Чи то сокіл пташку жене? Чи то буря хмару несе?").

У баладі Шашкевича "Погоня" смерть дівчини і бій козака з татарином описується в ліричній тональності народної пісні (може, навіть з відтінком сентиментальності), без романтичних надмірностей.

В "Мадеї" Вагилевича переважає епічний тон, а спосіб ліпки образу запозичений з романтичної поезії. Мадей очолює боротьбу з уграми, бо не може бути байдужим до долі вітчизни. Героїзм його описаний гіперболічними засобами:


Куда мелькне ясним мечем,

Кров рікою точить,

Куда ратищем засвище,

Кінь їздця волочить.


З Мадея "дев'ять стрілок ссуть кровцю теплую", але він не кидає бою.

Перші балади на Західній Україні мали спільні риси з баладними творами поетів Наддніпрянської України. Одначе в пізніших баладах (50-і роки), що належать перу М. Устияновича, з'являються риси, яких не мала східноукраїнська балада, - дидактизм, моралізаторство.

Може, найвиразніше виявилося це в баладах "Прокляття матері" і "Пещена дитина". Навколо цього епізоду, де розповідається, як молодий хлопець купався і потім втопився в Дністрі, автор будує складне мереживо таємничості і надприродності. Мати просила сина не йти до річки, а він не послухав, пішов. "Бодай же-сь більше не вернув додому!" - проказала розгнівана мати. Прокляття і збулося.

Син не повернувся, і автор на цьому будує свої; моральні повчання: "Бог дитину карає, котру мати за; непослух лає", "Горе дитині, що в ранній годині" (тобто, юні роки) не вбиває в собі "тії серця гади", що спокушають молоду душу. Проти них діють незнані сили, до них на "таємних крилах тривога ся суне", їм не обійти фатального кінця.

Коли з'явилися перші балади українською мовою (П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського), література і її стильові спрямування були пов'язані головно з бурлеском і травестією. Сентименталізм тільки утверджувався, і то кволо.

Традиції бурлеску були найсильнішими, і не дивно, що перші баладні твори романтиків ще мають деякі риси бурлескно-травестійного стилю. Його не можуть позбутися автори, говорячи про важливі і серйозні речі.

Гулак-Артемовський, перекладаючи баладу В. Гете "Рибалка", не втримується від того, щоб не сказати напівжартома:


Що рибка смик - то серце льох.


Навіть Л. Боровиковський, який не писав бурлескно-травестійних творів, в баладі "Маруся" дає такі явно бурлескні рядки:

Пригорнувшись під вікном,

Рюмала Маруся.

Або:

В церкві вже ревуть дяки...


Аналогічні вкраплення в тогочасній літературі траплялися частенько, їх ми зустрічаємо навіть у піснях та романсах (С. Писаревського "Де ти бродиш, моя доле", С. Карпенка "На захід сонечко схилилось").

Прикмети стилю романтичних балад ЗО-40-х років більш-менш однорідні. Вони ґрунтуються головним чином на поетиці української народної пісні та частково народної розповіді. Досить процитувати першу-ліпшу строфу з будь-якого твору, написаного в ті роки, щоб переконатися, як тодішня романтична балада в стилі, у всіх художніх засобах була залежна від поетики фольклорних творів.


Зажурилась Україна,

Що недобра їй година:

Наступають орди ханські,

Палять села християнські

(М. Костомаров, г Брат з сестрою").


Тут не тільки стиль, а й текстова спорідненість з піснею ("Зажурилась Україна, що ніде прожити, витоптала орда кіньми маленькі діти"). Звичайно, що й образи, символи, постійні порівняння й епітети, конструкція речень - все це іде від пісні.


Зажурився сизий голуб, сидя на дубочку,

Що одняв у його злющий рябець голубочку.

(М. Костомаров, Пан Шульпіка)

Або:

Козаченьку,

Бурлаченьку,

Зелененький барвіночку!

Сватай мене дівчиноньку!

(Л. Боровиковський, „Вивідка”)


Як і в пісні, в баладі добирається чітка, дзвінка рима, до того ж звертається увага на внутрішнє римування.

В баладах Гулака-Артемовського епітет не відіграє ніякої особливої ролі. Улюблені в бурлескній літературі гумористичні порівняння виконують таку ж першорядну функцію і в баладі "Твардовський" (ніс "мов ґринджоли", чорт "мов скажений"). Шаржування і гротеск ідуть поруч гіперболізації, бурлескний тон викладу дає можливість застосувати народні вигуки і вислови типу: "тю-тю", "го-го", "аж гульк" та прикрасити вислови, тільки зрідка, гумористичне забарвленими епітетами, на зразок "бісівський кагал", або такими ж прислів'ями. Але в "Рибалці" Артемівського вже переважає поетика народної пісні, і епітетика його цілком залежна від фольклору. Ця лінія повністю утверджується в творчості наступних поетів: Л. Боровиковського, М. Костомарова, М. Шашкевича, А. Метлинського та ін.Л. Боровиковський у цьому відношенні має найвправніше перо. Йому справді щастить іноді відійти від фольклорного трафарету і підібрати вдалий епітет.

У художньо-стильових засобах романтиків своєрідне місце займає метафора - певне, тому, що цей засіб найкраще відповідає поетиці романтизму. Незвичайні події і своєрідні долі героїв відтіняються незвичайністю метафоричних висловів і перенесень (козак "сіяв ляха по степах", хан "крові напився", в хмарах "молодик блукає" і т. ін). Метафоричність висловів певною мірою підсилює збудженість розповіді, емоціональне сприйняття твору, його незвичайний тон викладу.

У всіх народів розвиток романтичного напрямку пов’язаний з процесом широкого запровадження в літературі народної мови. Нею намагаються через діалекти і говірки передати "місцевий колорит" народного життя.1 У зв'язку з цим письменники (особливо англійські) охоче звертаються до діалектів, їхні кращі риси, лексичні багатства роблять надбанням письменства. Виявилося, що діалекти можуть прекрасно послужити літературній мові для передачі змісту, настрою, колоритності малюнка, глибоких емоцій і т. ін. Коли англійські поети захопилися народними баладами, вони, природно, захопилися і їхньою мовою, стали шукати в діалектах засобів освіжити колоритність літературної мови. Наслідки були позитивними. Подібну роль відіграла народна мова з її діалектами і в українській літературі.

В романтичних баладах пейзаж пристосований до характеру подій і виглядає паралелізмом, через який розкривається не тільки настрій, а вся доля героя. У баладах романтиків майже не зустрічається опис річки чи моря без бурі, без хвиль, лісу - без вітру й пугача, що кричить в темноті, неба й місяця - без хмар і грози, степу - без могили й ворона. До того ж описи подаються гіперболічне, з частим звертанням до персоніфікації: ріка реве, клекотить, хвилі як гори, буря така сильна, що бір трощить, ламає, а коли треба, то й у хуртовину грім гримить. Такі малюнки стали майже типовими взагалі для романтичних балад, а в українській літературі 20 - 40-х років XIX ст. вони просто на диво близькі й мають багато спільних прикмет:


Ватагами ходили хмари;

Між ними молодик блукав;

Вітри в очеретах бурхали,

І Псьол стогнав і клекотав.

Заклекотала хвиля в Псьолі,

Клубками піна надулась,

Озвався голос на подолі,

І ліс, очнувшись, захитавсь.

(Л. Боровиковський, "Молодиця")

Койдак шумить, гуде Койдак,

Коргує 1 хвилею, мов чвара. .

Зірок не видко. Вітер виє.

Між комишем кажан кружить;

Очима з гаю вовк мурліє.

(7. Срезнсвський, "Карній Овара")

Буря виє, завиває

І сосновий бір трощить;

В хмарах блискавка палає,

Грім за громом грякотить,

Ніч то углем вся зчорніє,

То, як кров, зачервоніє!

Дніпр клекоче, стогне, плаче

И гриву сивую трясе;

Він реве й на камінь скаче,

Камінь рве, гризе, несе...

(А. Метлинський, чСмерть бандуриста... і)

З коренем ліс Зриває біс,

Мов з пекла безодні

Сверкають походні,

Бори ревуть,

Перуни б'ють...

(Ж Устияноеич, "Проклятство матері")


Малюнки, як бачимо, динамічні. Мабуть, що не без впливу романтиків написав вступну частину Т. Шевченко до своєї балади "Причинна" ("Реве та стогне Дніпр широкий... "). Такі малюнки зустрінемо також і в багатьох баладах англійських, німецьких та польських романтиків. Цілком ^можливо, що подібні малюнки в романтичній літературі розвинулися під впливом психологічного паралелізму народної пісні.

Безперечно, що з народної поетики переноситься в літературу і часто-густо застосовується в баладах символіка, причому здебільшого стала, широко знана в народі. Чорний ворон кряче - символізує смерть; те ж саме пугач; зозуля кує - жінка плаче за чоловіком; голубка - дівчина, сокіл - хлопець, козак і т.д. Символіка породжує відповідні поетичні метаморфози: дівчина перетворюється в тополю, хлопець - в явора і т.д. Романтики збагатили поетичну символіку балад народнопоетичними формулами.

Заслугою романтиків є увага до звукопису, взагалі до мелодики вірша, яким найкраще володіли Л. Боровиковський, А. Метлинський, частково М. Костомаров. З їх виступом алітерація і асонанс (також знані у фольклорі) в літературному вірші прищеплюються міцно і широко та пoмистецькому застосовуються згодом у баладах і віршах Т. Шевченком.

Щодо алітерації, то її вже часто застосовує Гулак-Артемовський, зокрема в баладі "Твардовський":


Бряжчать чарки, люльки шкварчать,

Шумує горілка:

Стук, гармидер, свистять, кричать,

Голосить сопілка.


У Боровиковського звукопис найчастіше виступає в малюнках природи: "Вітри в очеретах бурхали", "Псьол гоготить, вихрить, дуріє... ", "ворон кряче-промовляє" і т.д. Подібно цей засіб використовує А. Метлинський ("Грім за громом грякотить"), техніка віршування в якого розроблена, як на ті часи, досить непогано, у всякому разі, виглядає набагато кращою, як у П. Білецького-Носенка, або І. Срезневського, чи О. Корсуна.

Загалом романтична література принесла з собою свіжість, колоритність барв, свої улюблені фарби живопису. Баладна творчість українських романтиків до Шевченка є значним кроком вперед у порівнянні з бурлескною творчістю, одначе в ній спостерігається також тяжіння до шаблону: бліде світло місяця, сірість похмурого неба, темні малюнки ночі, невиразні фарби розбурханої річки і т. ін. З появою ж балад Шевченка колоритність малюнка словом стає окрасою стильових прикмет української поезії взагалі.

Щодо форми, то романтична балада не зв'язана ніякими канонами, як було в деяких літературах Західної Європи. Вільно обравши фабулу, автор майже завжди йде за нею, відтіняючи найвищі точки дії, не ускладнюючи ЇЇ ніякими іншими додатковими сюжетними ходами. Тільки зрідка спостерігаємо відхід від фабули, ретроспективний опис подій ("Корній Овара" І. Срезневського, "Отцегубці" П. Білецького-Носенка, частково "Рибалка" Л. Боровиковського), та й то відступи в минуле подаються дуже лаконічними засобами.

Не обмежують себе автори балад і в формі вірша: поруч народних ритмів, що виступають майже послідовно у М. Шашкевича, М. Костомарова, частково Л. Боровиковського, маємо ямби й хореї (Л. Боровиковський, П. Білецький-Носенко) або своєрідне поєднання того й другого (як, наприклад, у баладі "Твардовський"). Поруч ліричної схвильованості, що єднається іноді з публіцистичним пафосом викладу в баладах А. Метлинського ("Смерть бандуриста"), маємо епічний спокій розповіді, що бере своє коріння в буденній народній розповіді (балада "Покотиполе").

Таку ж тенденцію до урізноманітнення спостерігаємо і в строфічній будові творів. Більше того, окремі автори, як ось А. Метлинський, різноманітність ритмічної і строфічної структури запроваджують в рамках одної балади, найцікавішим зразком якої може бути "Смерть бандуриста". Автор розпочинає баладу психологічно функціональним пейзажем:


Буря виє, завиває

І сосновий бір трощить. .

А далі, коли подає настрої помираючого героя і його помисли, він переходить зовсім на інший ритм та іншу строфіку:


Грім напусти на нас, боже, спали нас в пожарі

Бо і в мені, і в бандурі вже глас замирає!


Залежно від того, про що йде мова, якою виглядає подія і настрій персонажа, міняється і структура вірша та строфи. В західноєвропейських літературах під впливом класичної поетики форма баладних творів простувала часто до канонізації. Українські романтики свідомо прагнуть до урізноманітнення форми, особливо ритму і побудови строфи (А. Метлинський, М. Костомаров та ін). Цей засіб, знаний частково і в ліриці XVI - XVIII ст. ст., широко застосовував згодом у баладах, віршах і поемах Т. Шевченко.

Романтична поезія на Україні розпочалася з балади, і цей жанр для неї був, може, найхарактернішим. Тому всі особливості романтичного напрямку певною мірою підбилися і в жанрі балади. Якщо на Заході балада розвивалася спочатку на ґрунті чисто книжної поезії, а тільки згодом (в Англії) зробила крутий поворот до народної поезії, то на Україні вона ще в XVII ст. бере сюжети з народної пісні. Доба романтизму тільки піднесла жанр і поглибила його зв'язки з фольклором. Тому-то сюжети українських балад в більшості випадків народного походження, герої балад - не князі, принци й рицарі, а прості люди чи рицарі з народу; стиль балад - також демократизований, дещо знижений, виглядає простішим у порівнянні з стилем балад західноєвропейських і навіть російських. Оскільки українська романтична балада виросла головним чином на ґрунті народної ліро-епічної пісні, в її змісті й формі маємо риси, що наближають її більше до шотландської балади, як до німецької. З російською її споріднює тяга до етнографізму, до самобутнього вислову в загальнознаних сюжетах і вираження романтично-сентиментальних рис (Жуковський, Боровиковський). Поєднання романтизму з сентименталізмом у баладах українських поетів-романтиків проявилося, здається, більше й виразніше, як у російській літературі, доказом чого можуть бути також і балади П. Гулака-Артемовського ("Рибалка"), М. Костомарова ("Посланець"), О. Шпигоцького ("Малоросійська балада") та ін. Найхарактернішою рисою романтичної балади є ліризм, успадкований нею від народної поезії. Особливо виразною ця риса виступає в баладах А. Метлинського, що дало привід А. Шамраю говорити про цю прикмету як про "деформацію епічної форми балади". На нашу думку, це не "деформація", а нормальний вияв переваги ліризму над епічністю, а тому треба визнати правомірність існування різновидів балад, в яких переважає лірична стихія. Такі балади - звичайне явище в літературах народів світу.

В російській, польській літературах інтерес до балади підупадає ще в ЗО-40-х роках XIX ст. її витісняють в російській літературі романи й повісті. Небезпідставно ще в 1835 році В. Бєлінський в статті "Про російські повісті та повісті Гоголя" вставив репліку, що "тепер вся наша література перетворилася в роман і повість". Оду, епічну поему, баладу, байку... все поглинув роман, а повість ще й сліди минулого згладила, їй поступився й роман.

В українській літературі того часу цього не сталося, баладу високо підніс Т. Шевченко, а його наступники продовжували розробляти цей жанр кожний як міг і як умів.

Розвиток жанру української романтичної балади пройшов, на нашу думку, три основних стадії:

1. На початку сюжети балад беруться з літератур інших народів відповідно до рис своєї національної літератури, а оскільки в ті часи в українській поезії був сильно виражений бурлескний струм - перші балади Гулака-Артемовського, частково Боровиковського і Білецького-Носенка несуть на собі сліди бурлескно-травестійного стилю, хоча він і не є домінуючим.2. Наступний етап в освоєнні жанру характерний тим що балада набирає все більше рис виключно романтичних, а в стилі викладу з'являються елементи сентименталізму.3. В баладах 40-х років з’являються риси, що наближають жанр до реалістичної поезії. Виявляються вони в першу чергу в розробці фабул із соціального життя народу ("Пан Шульпіка" Костомарова та ін). Ці прикмети жанру широко розкрилися в баладній творчості Шевченка. Балада стає одним з позитивних явищ на шляху до демократизації літератури, піднесення в ній народних основ, словом, балада стає одним з жанрів, що торує шлях для утвердження реалізму. Баладні твори романтиків у багатьох випадках мають досить тісний зв'язок з реальним життям, а "коли є який-небудь дотик між мрією і життям, тоді все гаразд".

Для романтичної балади, може, найважливішим було зіставити людину, героя, з об'єктивним світом, який вважався таємничим і нерозгаданим. Зіткнення конкретної земної людини з світом, повним таємничостей і незвичайностей, з світом фантастики і загадковості, надає сюжету балади особливої ефектності і своєрідності. Деякі західноєвропейські письменники цей момент у баладах так акцентували, що елементи містичні, описи "потойбічного" панували над усім. Реальне і потойбічне стикалося, але першість належала фантастиці. Створився своєрідний тип балади, яку дехто з дослідників називає "нумінозною", тобто такою, в якій проявляються почуття зв'язку людини з потойбічним світом. Ні в творчості, ні в спадщині наступних поколінь такий тип балади в українській літературі не знайшов місця. Реалістичні тенденції балади народної, суспільні проблеми, які постали перед романтиками того часу, штовхали літературу, розвиток її жанрів іти шляхом, на якому першим етапом була народність.

Навряд чи так воно було в дійсності. Не "пасивні" романтики і взагалі не романтики затримували розвиток української реалістичної літератури й мови, а ті складні обставини, в яких опинилися українська культура і суспільна думка. Що ж до романтиків, то автор у наступних абзацах сам їх виправдує, коли стверджує, що виступи критиків ЗО-40-х років "мають чітко виражений романтичний характер", а основний зміст їх виступів - "пропаганда і захист ідеї народності". Це вірно. Л боротьба за народність, за народну мову в літературі - це об'єктивно початок боротьби за утвердження принципів реалізму, що і є характерним для авторів романтичних творів, зокрема балад. Романтична балада стала позитивним явищем у процесі розвитку прогресивних тенденцій в українській літературі.

За змістом і тематичним спрямуванням баладні твори початку XIX ст. Діляться на три основні групи: романтичні, що виросли на народних піснях-баладах ліричного і побутового характеру, історичні й фантастичні (головно у творчості Білецького-Носенка). Пізніше, в 50-х роках, з'являються окремі зразки балад дидактичного спрямування (М. Устияновича). Найбільшим досягненням романтиків є розробка історичної та соціально-побутової балади.

Народна балада мала певний вплив на розвиток романтичної драми. "Чари" К. Тополі були першим драматичним твором виразно романтичного змісту. На відміну від героїв попередніх драм, Галя вся віддається пристрастям, не може миритися з таким становищем,: І яким мириться, наприклад, Наталка І. Котляревського. Оця стійкість почуття, відданість коханню, незвичайна пристрасть - риса романтичних героїв балад Л. Боровиковського та М. Костомарова, що з'явилися раніше від

драми К. Тополі. Якщо в драматургії це перші "факти" смерті героя з таких причин, то їхній зв'язок з баладами очевидний.

Доба романтизму остаточно утвердила в нашій літературі жанр балади; з цією ж добою в'яжеться початок формування її національного обличчя, ЇЇ специфічних рис'. Кожний з авторів, що віддав тоді якусь данину жанрові, по-своєму його розробляв і шукав у баладі найкращих можливостей висловити свої думки й смаки. Не всім однаково давалося осягнути бажане, особливо в сфері естетичній. З баладного доробку романтиків витримали пробу часу далеко не всі твори, не можна вказати й на поета, що яскраво виявив би себе в цьому жанрі, бодай так,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: