Xreferat.com » Рефераты по маркетингу » Управління збутовою діяльністю ДП "Електротяжмаш"

Управління збутовою діяльністю ДП "Електротяжмаш"

заходів щодо підтримки збуту; установлення структури й величини як загальних витрат, так і витрат по кожній складовій витрат, пов'язаних з фізичним розподілом товару, а також порівняння цих витрат з рівнем сервісу поставки; аналізу й розвитку комп'ютерного забезпечення в системі розподілу для оперативного відстеження попиту та пропозиції, а також розвитку самообслуговування, системи обліку й контролю за обсягами продажів і цінами реалізованих товарів для прийняття оперативних маркетингових заходів. По організації системи збуту підрозділяють на: 1. Прямий збут. Цей вид збуту характеризується реалізацією продукції виробника безпосередньо споживачеві. Є в наявності прямий зв'язок між фірмою й покупцем.

2. Непрямий збут. У цьому випадку між виробником і споживачем присутній якась ланка, що виконує посередницькі функції. Звичайно ланцюжок збуту в такому випадку складається з виробника, організацій оптової або роздрібної торгівлі й кінцевого споживача.

По числу посередників розрізняють збут:

1. Інтенсивний. Для нього характерно велике число оптових і роздрібних посередників, що веде до розширення збуту, збільшенню продажів, більшої поінформованості цільової аудиторії про продукт і, як наслідок, до підвищення прибутку.

2. Селективний. Цей вид збутової політики має на увазі обмеження числа оптових і роздрібних посередників на якому-небудь рівні, що забезпечує належний контроль за витратами на збут, для підприємства виробника.

3. Винятковий. Вид збуту, що припускає обмеження числа посередників до абсолютного мінімуму, до одиничного, як надзвичайний захід. Найчастіше це робиться для збереження високого іміджу компанії й повного контролю над каналом збуту.

Незважаючи на те, що головних класифікаційних ознак усього дві (основи організації системи й число посередників), відносини між виробником, торговельними посередниками й кінцевими споживачами можуть здобувати безліч видів і форм. Найбільш активна роль у цих відносинах належить виробникові, що при виборі системи збуту в першу чергу враховує фактор ризику руху товарів, а також оцінює витрати на збут і прибуток.


1.4 Канали розподілу


1.4.1 Природа каналів розподілу

Більшість виробників пропонують свої товари ринку через посередників. Кожний з них прагне сформувати власний канал розподілу.

Канал розподілу - сукупність фірм або окремих осіб, які приймають на себе або допомагають передати комусь іншому право власності на конкретний товар або послугу на їхньому шляху від виробника до споживача. У багатьох виробників не вистачає фінансових ресурсів для здійснення прямого маркетингу. Для того щоб домогтися за допомогою прямого маркетингу економічності системи масового розподілу, багатьом виробникам потрібно було б стати посередниками в продажі товарів інших виробників.

Але навіть якщо виробник і може дозволити собі створити власні канали розподілу, у багатьох випадках він заробить більше, якщо збільшить капіталовкладення у свій основний бізнес. Якщо виробництво забезпечує норму прибутку в 20%, а заняття роздрібною торгівлею дає, по прикидках, тільки 10%, фірма не захоче самостійно займатися роздробом.

Використання посередників пояснюється в основному їхньою неперевершеною ефективністю в забезпеченні широкої доступності товару й доведення його до цільових ринків. Завдяки своїм контактам, досвіду, спеціалізації й розмаху діяльності посередники пропонують фірмі більш того, що вона звичайно може зробити поодинці .


1.4.2 Функції каналів розподілу

Канал розподілу - це шлях, по якому товари рухаються від виробників до споживачів.

Завдяки йому усуваються тривалі розриви в часі, місці й праві власності, що відокремлюють товари й послуги від тих, хто хотів би ними скористатися.

Члени каналу розподілу виконують ряд дуже важливих функцій.

1. Дослідницька робота - збір інформації, необхідної для планування й полегшення обміну.

2. Стимулювання збуту - створення й поширення перестерігаючих комунікацій про товар.

3. Установлення контактів - налагодження й підтримка зв'язку з потенційними покупцями.

4. Пристосування товару - припасування товару під вимоги покупців. Це стосується таких видів діяльності, як виробництво, сортування, монтаж і впакування.

5. Проведення переговорів - спроби узгодження цін і інших умов для наступного здійснення акту передачі власності або володіння.

6. Організація руху товарів - транспортування й складування товару.

7. Фінансування - вишукування й використання засобів для покриття витрат по функціонуванню каналу.

8. Прийняття ризику - прийняття на себе відповідальності за функціонування каналу.

Виконання перших п'яти функцій сприяє висновку угод, а решти - завершенню вже ув'язнених угод.


1.4.3 Число рівнів каналу

Канали розподілу можна охарактеризувати по числу складових їхніх рівнів. Рівень каналу розподілу - це будь-який посередник, що виконує ту або іншу роботу з наближення товару й права власності на нього до кінцевого покупця. Оскільки певну роботу виконують і сам виробник, і кінцевий споживач, вони теж входять до складу будь-якого каналу. Довжина каналу позначається по числу наявних у ньому проміжних рівнів.

Канал нульового рівня (називаний також каналом прямого маркетингу) складається з виробника, що продає товар безпосередньо споживачам.

Однорівневий канал містить у собі одного посередника. На споживчих ринках цим посередником звичайно буває роздрібний торговець, а на ринках товарів промислового призначення ним нерідко виявляється агент по збуті або брокер.

Дворівневий канал містить у собі двох посередників. На споживчих ринках такими посередниками звичайно стають оптовий і роздрібний торговці, на ринках товарів промислового призначення це можуть бути промисловий дистриб'ютор і дилери.

Трирівневий канал містить у собі трьох посередників. Між оптовим і роздрібним торговцями існує дрібний оптовик. Дрібні оптовики купують товари у великих оптових торговців і перепродують їхнім невеликим підприємствам роздрібної торгівлі, які великі оптовики, як правило, не обслуговують.

Існують канали й з більшою кількістю рівнів, але вони зустрічаються рідше. З погляду виробників, чим більше рівнів має канал розподілу, тим менше можливостей контролювати його.


1.4.4 Поширення вертикальних маркетингових систем

Одним з найбільш значних подій останнього часу стала поява вертикальних маркетингових систем, що кидають виклик традиційним каналам розподілу. Типовий традиційний канал розподілу складається з незалежного виробника, одного або декількох оптових торговців і одного або декількох роздрібних торговців. Кожний член каналу являє собою окреме підприємство, що прагне забезпечити собі максимально можливі прибутки, навіть на шкоду максимальному витягу прибутку системою в цілому. Жоден із членів каналу не має повного, або досить повного, контролю над діяльністю інших членів.

Вертикальна маркетингова система (ВМС), навпаки, складається з виробника, одного або декількох оптових торговців і одного або декількох роздрібних торговців, що діють як єдина система. У цьому випадку один із членів каналу або є власником інших, або надає їм торговельні привілеї, або має міць, що забезпечує їхнє повне співробітництво. Домінуючою силою в рамках вертикальної маркетингової системи може бути або виробник, або оптовик, або роздрібний торговець. ВМС виникли як засіб контролю за поводженням каналу й запобігання конфліктів між його окремими членами, що переслідують власні цілі. ВМС економічні з погляду своїх розмірів, мають велику ринкову владу й виключають дублювання зусиль. ВМС стали переважною формою розподілу в сфері споживчого маркетингу, де ними охоплено приблизно 70% усього ринку.


1.4.5 Поширення горизонтальних маркетингових систем

Іншим феноменом, властивим каналам розподілу, стала готовність двох або більше фірм об'єднувати зусилля в спільному освоєнні маркетингових можливостей, що відкриваються. У окремої фірми або не вистачає капіталу, технічних знань, виробничих потужностей або маркетингових ресурсів для дій поодинці, або вона боїться ризикувати, або бачить в об'єднанні зусиль із іншою фірмою чималі вигоди для себе. Фірми можуть співробітничати на тимчасовій або постійній основі, а можуть створити окрему спільну компанію.

Для охоплення тих самих або різних ринків фірми всі частіше прибігають до використання багатоканальних маркетингових систем.


Оцінка діяльності учасників каналу

Виробник повинен періодично оцінювати роботу дистриб'юторів за такими показниками, як виконання норми збуту, підтримка середнього рівня товарних запасів, оперативність доставки товару споживачам, відношення до ушкоджених і зниклих товарів, співробітництво з фірмою в здійсненні програм стимулювання збуту й навчальних програм, а також набір послуг, які посередник повинен надавати споживачам. Звичайно виробник призначає посередникам певні норми збуту. Після закінчення чергового планового строку він може розіслати всім посередникам зведення з показниками торговельної діяльності кожного з них. Це зведення повинно давати відстаючим стимул працювати краще, а передовим - утримувати досягнуті успіхи. Показники торговельної діяльності посередників можна зрівняти й з їхніми власними показниками за попередні періоди. Нормою можна вважати середній процентний приріст показників по групі в цілому.

Виробники повинні чуйно ставитися до своїх дилерів. Той, хто не проявляє до посередників належної уваги, ризикує втратити їхню підтримку.


1.5 Вибір цільових ринків та позиціювання товарів


1.5.1 Сегментування та позиціювання

Одним з головних стратегічних рішень, прийнятих фірмою, повинне стати визначення цільового ринку, на якому вона хоче вести конкурентну боротьбу. Цей вибір має на увазі розбивку ринку на частині, що складаються зі споживачів зі схожими потребами й поведінковими або мотиваційними характеристиками й маркетингові можливості, що створюють для фірми сприятливі маркетингові можливості.

Сукупність покупців ніколи не буває однорідною. Вони розрізняються по своїм бажанням, сумі грошей, що готові заплатити за товар, необхідному його кількості, і джерелам одержання інформації. Отже, фірмі доцільно розділити ринок на певні сегменти, а потім вибрати один або кілька сегментів для освоєння.

На більшості ринків необхідність у розробці пропозицій стосовно до конкретних сегментів очевидна, оскільки один різновид товару не здатний одночасно задовольнити запити всіх споживачів.

Процес сегментації має для фірми стратегічне значення, оскільки приводить до визначення області її діяльності й до ідентифікації факторів, ключових для досягнення успіху на обраних ринках.

Здатність сегментувати ринок - одне із самих головних умінь, яким повинна володіти фірма.

Основна проблема, що виникає при проведенні сегментування, полягає в правильному виборі критерію (критеріїв), по якому буде вироблятися сегментування. Звичайно як критерії сегментування використаються потреби й особливості споживачів.

1.5.2 Критерії й етапи вибору цільових ринків

Вибір обґрунтованих критеріїв сегментування є першим кроком перед проведенням процедури сегментування. При цьому треба проводити розходження між критеріями сегментування в різних галузях ринку: ринок споживчих товарів, промисловий ринок і ін.

При сегментуванні споживчого ринку використаються наступні основні групи критеріїв: географічні, демографічні, критерії життєвого стилю споживачів.

Процедура вибору цільових ринків містить у собі наступні етапи:

1. Аналіз і сегментування ринку.

2. Вибір цільових сегментів ринку.

3. Позиціювання товару на ринку.

Сегментування ринку. На даній стадії фірма проводить аналіз усього ринку для визначення розходжень у перевагах у споживачів одного і того ж самого товару, після чого виробляється поділ ринку на чіткі сегменти споживачів на основі вищезгаданих критеріїв сегментації.

Для успішної реалізації сегментації достатнє виконання наступних умов:

здатність підприємства здійснювати диференціацію структури маркетингу цін, способів стимулювання збуту, місця продажу, продукції;

наявність стійкості, ємності й перспектив росту обраного сегмента;

наявність можливості одержання й виміри даних про обраний сегмент;

доступність обраного сегмента для підприємства, тобто наявність відповідних каналів збуту й розподілу продукції;

захищеність підприємства від конкуренції в обраному сегменті.

Вибір цільових сегментів ринку. Після виявлення ринкових сегментів фірма здійснює оцінку привабливості кожного сегмента й вибирає на основі цих даних один або кілька сегментів для освоєння.

При оцінці ступеня привабливості різних ринкових сегментів, що задовольняють вимогам їхньої успішної сегментації, повинні враховуються наступні основні фактори:

розмір сегмента й швидкість його зміни (росту, зменшення);

структурна привабливість сегмента;

мети й ресурси підприємства, що освоює сегмент.

Структурна привабливість ринкового сегмента визначається: рівнем конкуренції; можливістю заміни продукту на принципово новий продукт, що задовольняє тієї ж потреби; конкурентоспроможністю розглянутих продуктів на цих сегментах.

Навіть якщо ринковий сегмент характеризується потрібними розмірами й швидкістю росту й має достатню структурну привабливість, необхідно взяти до уваги мети й ресурси підприємства. Можлива розбіжність цілей довгострокового розвитку підприємства з поточними цілями його діяльності на конкретному ринковому сегменті. Можлива недостача ресурсів для забезпечення переваг у конкурентній боротьбі.

Позиціювання товару на ринку. Під позиціюванням товару розуміється оптимальне розміщення товару в ринковому просторі. Позиціювання конкретного товару має на увазі розробку й створення іміджу товару таким чином, щоб він зайняв у покупця гідне місце, що відрізняється від положення товарів конкурентів.

Можна виділити наступні основні стратегії позиціювання товару в цільовому сегменті:

позиціювання, засноване на особливій якості товару;

позиціювання, засноване на вигодах від придбання товару або на рішеннях конкретної проблеми;

позиціювання, засноване на особливому способі використання товару;

позиціювання, орієнтоване на певну категорію споживачів;

позиціювання стосовно конкуруючого товару;

позиціювання, засноване на розриві з певною категорією товарів.

Реалізація позиціювання товару прямо пов'язано з розробкою маркетингового плану, що повинен включати маркетингові дослідження, розробку товару, політику ціноутворення, методи поширення й просування товару.


1.5.3 Методи вибору цільових ринків і стратегії їхнього охоплення

Маркетингове сегментування розкриває можливості різних сегментів ринку, на якому предстоїть виступати фірмі. Після цього вона повинна вирішити: скільки сегментів варто охопити і яким образом це зробити. Для цього фірмі необхідно визначити методику вибору вигідних сегментів ринку й стратегію їхнього охоплення.

На обраних цільових ринках можуть використатися наступні типи стратегій: недиференційований маркетинг, диференційований маркетинг і концентрований маркетинг.

Недиференційований маркетинг. При недиференційованому маркетингу фірма зневажає розходженнями в сегментах і звертається до всього ринку відразу з однаковою пропозицією. У цьому випадку фірма концентрує зусилля не на тім, чим відрізняються друг від друга потреби клієнтів, а на тім, що в цих потребах є загальним. Вона розробляє товар і маркетингову програму, які здадуться привабливими можливо більшому числу покупців, покладаючись при цьому на методи масового розподілу й масової реклами. Фірма, що прибігає до недиференційованого маркетингу, звичайно створює товар, розрахований на самі великі сегменти ринку. Як правило такі фірми прагнуть додати своєму товару образ переваги у свідомості людей.

Диференційований маркетинг. У цьому випадку фірма вирішує виступити на декількох сегментах ринку й розробляє для кожного з них окрему пропозицію й відповідну маркетингову програму. Наявність різноманітних товарів, дозволяє домогтися росту збуту й більше глибокого проникнення на кожний з освоюваних сегментів ринку.

Концентрований маркетинг. Додержуючись стратегії концентрованого маркетингу компанія не прагне завоювати конкурентну перевагу на ринку в цілому, а спеціалізується на одному або декількох сегментах ринку. Концентрація зусиль на обмеженій частині ринку дозволяє фірмі виступати з найбільш привабливими для покупців пропозиціями. Тим самим фірма забезпечує собі міцну ринкову позицію в сегментах, що обслуговуються, оскільки вона краще інших знає потреби цих сегментів і користується певною репутацією.

Звичайно до методики концентрованого маркетингу змушені звертатися фірми, що не володіють достатніми ресурсами для конкуренції на ринку в цілому. У результаті спеціалізації виробництва, розподілу й заходів щодо стимулювання збуту фірма може досягти економії в багатьох сферах своєї діяльності.

При виборі стратегії охоплення ринку необхідно враховувати наступні фактори:

Ресурси фірми. При обмеженості ресурсів найбільш раціональною виявляється стратегія концентрованого маркетингу.

Ступінь однорідності продукції. Стратегія недиференційованого маркетингу підходить для однорідних товарів (наприклад, деревина). Для товарів, які можуть відрізнятися друг від друга по конструкції (таких, як комп'ютери й автомобілі), більше пасують стратегії диференційованого або концентрованого маркетингу.

Етап життєвого циклу товару. При виході фірми на ринок з новим товаром доцільно пропонувати всього один варіант новинки. При цьому найбільш розумно користуватися стратегіями недиференційованого або концентрованого маркетингу.

Ступінь однорідності ринку. Якщо в покупців однакові смаки, і вони однаково реагують на ті ж самі маркетингові стимули, доречно використати стратегію недиференційованого маркетингу.

Маркетингові стратегії конкурентів. Якщо конкуренти займаються сегментуванням ринку, застосування стратегії недиференційованого маркетингу може виявитися згубним. І навпаки, якщо конкуренти застосовують недиференційований маркетинг, фірма може одержати вигоди від використання стратегій диференційованого або концентрованого маркетингу.


Висновок по розділу

Збут багато в чому залежить від конкурентноздатності продукції, звичайно вимірюваної по співвідношенню «ціна/якість», тому якість продукції стає одним з основних факторів, що роблять вплив на ефективність збутової діяльності. Якість продукції й послуг багато в чому залежить від організації виробничого процесу. У цьому зв'язку в підсистемі об'єктів керування особливе місце належить виробничим процесам. З іншого боку, як якість продукції, так і ціна її реалізації багато в чому залежать від дій менеджерів, наприклад, по формуванню системи контролю якості, по оцінці питомих витрат і т.д. Тому в підсистемі об'єктів керування доцільно виділити не тільки виробничі, але й управлінські процеси, пов'язані із плануванням, організацією, мотивацією.

Збут ставиться до числа таких видів діяльності, які прямо не зачіпають такі змінні як капіталізація фірми, ринкова ціна акцій, хоча непрямий вплив, безумовно, є. У цьому зв'язку, очевидно, керування збутом є прерогативою органів виконавчої влади організації. З іншого боку, не можна не виділити стратегічний й оперативний аспект цієї роботи.

Актуальність керування збутому, мабуть, зростає в міру насичення ринку з урахуванням прямих замінників виробленого товару.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА


2.1 Характеристика продукції


Об'єктом аналізу є державне підприємство завод "Електротяжмаш". Це підприємство знаходиться за адресою: Україна, місто Харків, 61055, проспект Московський, 299.

В 1946 році був заснований Харківський електротяговий завод на базі авторемонтних майстерень заводу тепловозного електроустаткування.

З 1954 року на заводі створюється турбогенераторне виробництво. Із цього часу ведеться плідна робота зі створення потужних турбогенераторів нового типу із застосуванням водневого охолодження. Через чотири роки освоєно випуск прокатних двигунів постійного струму.

У червні 1959 року Харківський електротяговий завод перейменований в "Електротяжмаш".

З 1954 року заводом виготовлено 659 турбогенераторів потужністю 12-500 МВт, 133 гідрогенератора потужністю від 6,1 до 236 МВт, більше 80 синхронних горизонтальних, більше 100 синхронних вертикальних двигунів для приводів водяних насосів зрошувальних каналів, близько 1000 великих електричних машин постійного струму.

Турбогенераторами виробництва ДП заводу "Електротяжмаш" укомплектовано 73 % потужностей ТЕС України й доводиться 78% установленої потужності ГЕС України.

На сьогоднішній день заводом виготовлене електроустаткування для більш ніж 40 тис. вантажних, пасажирських і маневрових тепловозів, які успішно експлуатуються в Україні й у країнах ближнього й далекого зарубіжжя.

Державне підприємство завод "Електротяжмаш" - провідне підприємство України по розробці й виробництву турбо- і гідрогенераторів, великих електричних машин постійного струму для різних галузей народного господарства, єдиний в Україні постачальник комплектного електроустаткування для залізничного й міського електротранспорту.

Підприємство виготовляє:

- турбогенератори потужністю від 4 до 320 МВт із повним повітряним охолодженням;

- турбогенератори потужністю від 200 до 325 МВт із повним водневим охолодженням;

- турбогенератори потужністю від 200 до 500 МВт із воднево-водяним охолодженням;

- асинхронизовані турбогенератори потужністю 200 МВт.;

- синхронні гідрогенератори й гідрогенератори-двигуни вертикального виконання потужністю 15-421 МВт;

- горизонтальні капсульні гідрогенератори потужністю від 5,1МВт до 40 МВт;

- синхронні електродвигуни вертикальні й горизонтальні потужністю 8 МВт і 2,5МВт відповідно для приводу водяних насосів зрошувальних каналів;

- великі електричні машини постійного струму потужністю від 100кВт до 10000кВт для приводів прокатних станів, шахтних підйомників, металорізальних верстатів, пресів, що крокують екскаваторів і т.д.

Підприємство розробляє й виготовляє наступне тягове електроустаткування для тепловозів, електровозів, дизель-поїздів, трамваїв, тролейбусів, автосамосвалів:

- тягові електродвигуни постійного струму типу ЭД потужністю від 46 до

900 кВт і змінного струму типу АД потужністю від 170 до 1200 кВт;

- генератори й агрегати тягові потужністю до 6000 кВт, генератори для автономних джерел живлення потужністю від 8 до 2500 кВт;

- допоміжні електричні машини;

- апарати електричні й електронні пристрої.

Продукція підприємства сертифікована по Міжнародній системі керування якістю ІSO 9001:2000.

За підсумками Всеукраїнського конкурсу "Кращий вітчизняний товар 2006 року" ГП завод "Електротяжмаш" нагороджений золотим символом "Кращий вітчизняний виробник", а продукція заводу - золотими медалями.

"Електротяжмаш" бере участь у реалізації Державної програми реконструкції 66-ти гідрогенераторів Дніпровського каскаду: Київської, Канівської, Дніпродзержинської, Каховської електростанції, на Дніпрогесі й інших.

Почали модернізацію теплових станцій: Аксу (Казахстан), Верхнєтагільска (Росія).

Виготовляє перший оборотний гідрогенератор-двигун СВО1255/250-40 і розробляється технічна документація на другий оборотний гідрогенератор-двигун для Дністровської ГАЭС.

Виготовлено у серпні 2006 року й уведений в експлуатацію на Ташликській ГАЕС перший із шести гідрогенераторів-двигунів СВО1190/210-44, виготовляє другий гідрогенератор-двигун.

Виготовлений й відвантажений на ВАТ "Запорожсталь" головний зразок турбогенератора ТА-35-2МУЗ із повним повітряним охолодженням.

У рамках контракту з Відкритим акціонерним товариством "Турбоатом" виконуються роботи з виготовлення й відвантаження 4-х турбогенераторів типу ТГВ-250 для атомних електростанцій Індії.

Виготовлено й відвантажена досвідчена партія тягових електродвигунів ЭДП-810 для Уральських електровозів нового покоління 2ЭС4ДО, тендер на поставку яких завод виграв у провідних російських підприємств: Лисьвенського об'єднання "Привід" і ін.

Підприємство бере участь у виконанні Державної програми відновлення парку тролейбусів і трамваїв України. На найближчі роки перед заводом стоять великі завдання по освоєнню нових сучасних видів великих електричних машин для енергетики й транспорту, у тому числі:

- нових серій турбогенераторів з повітряним охолодженням потужністю 4-40 і 120-320 МВт;

- турбогенераторів 1000 МВт для добудування АЕС України;

- гідрогенераторів-двигунів для Дністровської ГАЕС потужністю 424 МВт;

- модернізованих турбо- і гідрогенераторів для заміни відпрацювавших свій ресурс на електростанціях України, країн СНД і далекого зарубіжжя;

- нових комплексів електроустаткування на базі асинхронних регульованих електроприводів для залізничного транспорту, включаючи й високошвидкісні поїзди.


2.2 Опис організаційної структури відділу збуту і маркетингу


Відділ збуту й маркетингу (далі ВЗіМ) є самостійним структурним підрозділом підприємства "Електотяжмаш", підкоряється безпосередньо комерційному директорові й у своїй роботі керується чинним законодавством, наказами й вказівками керівника, планом роботи відділу. Структура й штати ВЗіМ затверджуються керівником підприємства, виходячи з умов і особливостей виробництва, а також обсягу роботи, покладеної на відділ.

Основними завданнями даного відділу є:

а) своєчасне забезпечення підприємства замовленнями продукцію, що випускається;

б) забезпечення збуту продукції, що випускається підприємством у кількості й у строки, встановлені замовленнями й укладеними договорами, а також відповідним вимогам міжнародних стандартів серії ІSO-9001;

в) комплексне вивчення ринку, систематичне проведення маркетингових досліджень;

г) ринкова орієнтація виробництва.

Відповідно до основних завдань ВЗіМ виконує наступні функції:

- відкриває замовлення на виробництво продукції по прийнятих зобов'язаннях;

- укладає із доручення керівництва підприємства договори на поставку продукції;

- веде переписку із замовниками з питань уточнення технічних даних на окремі вироби;

- забезпечує облік і контроль виконання договірних зобов'язань із постачання продукції;

- проводить аналіз і становить огляди виконання поставок, а також розробляє заходи щодо виконання допущеного відставання по поставках;

- здійснює контроль за правильним зберіганням готової продукції, її сортуванням, комплектацією, упакуванням і підготовкою до відправлення готової продукції споживачам у кількості й у строки, установлені в замовленнях і договорах;

- стежить за прийманням готової продукції від цехів по кількості, номенклатурі, відповідно до заданої програми й виданих замовлень;

- забезпечує контроль за відвантаженням готової продукції, складанням заявок на залізничні вагони, контейнера, автомобілі й інші види транспорту;

- оформляє документацію, пов'язану з відвантаженням продукції;

- забезпечує складання у встановлений термін звітів про виготовлення й поставку продукції по затверджених формах;

- забезпечує роботу по підготовці разом з обчислювальним центром нормативно-довідкової інформації, що стосується збуту продукції;

- забезпечує систематичний збір і аналіз інформації про потенційних замовників, про конкурентів;

- забезпечує керування товарним виробництвом з урахуванням попиту на продукцію й вимог, які диктує ринок.

Відділ збуту й маркетингу несе відповідальність всіх покладених на відділ завдань і функцій, у тому числі:

а) формування портфеля замовлень виробництва;

б) своєчасний збут продукції, виготовленої підприємством;

в) за вірогідність звітів, відомостей і інших матеріалів, підготовлених у відділі.


2.3 Оцінка динаміки й структури балансу


Аналіз фінансового стану підприємства містить у собі виконання наступних етапів:

1) оцінку динаміки й структури балансу;

2) аналіз ліквідності балансу;

3) аналіз прибутковості підприємства;

4) оцінку ринкової стійкості;

5) оцінку ліквідності активів підприємства.

Загальна оцінка фінансового стану підприємства і його динаміка здійснюється за допомогою порівняльного аналітичного балансу. Він складається по бухгалтерському балансу шляхом агрегування статей балансу в групи по ознаці їхньої ліквідності й терміновості зобов'язань. Аналітичний баланс доповнюється розрахунками динаміки й структури статей. Приклад балансу підприємства й аналітичного балансу з необхідними розрахунками наведений «у табл. 2.1».


Таблиця 2.1 Аналітичне групування й аналіз статей активу й пасиву балансу

Найменування статей Методика розрахунку На початок періоду На кінець періоду Абсолютне відхилення, тис. грн. Темп зростання, %


Тис. грн. В % до підсумку Тис. грн. В % до підсумку

Актив балансу
1. Майно - усього ст. 280 759922,8 100 100217,8 100 24295 132
1.1.Необоротні активи (іммобілізовані) ст. 080 29355,3 38,67 53565 53,45 24209,7 182,47
1.2. Мобільні оборотні активи ст. 260+270 46567,5 61,33 46652,8 46,55 85,3 100,18
1.2.1. Запаси, товари та затрати майбутніх періодів ст. 100-140, 270 31988,7 42,13 33726,5 33,66 1737,8 105,43
1.2.2. Дебіторська заборгованість ст. 150,210 10773,5 14,19 10825,7 10,8 52,2 100,48
1.2.3. Грошові кошти, розрахунки та інші активи ст. 220,250 3805,3 5,01 2100,6 2,09 -1704,7 55,2
Пасив балансу
1. Джерела майна - усього ст. 640 75922,5 100 100218 100 24295,4 132
1.1. Власні і дорівнені до них кошти ст. 380+430+630 69390,3 91,4 88628,6 88,44 19238,3 127,72
1.2. Позичені кошти ст. 480+620 6532,2 8,6 11589,4 11,56 5057,2 177,42
1.2.1. Довгострокові зобов’язання ст. 480 291,3 0,38 232,1 0,22 -59,2 79,68
1.2.2. Короткострокові кредити та позики ст. 500,510 - - 1539,6 1,54 1539,6 -
1.2.3. Кредиторська заборгованість ст. 520, 530, 610 6240,9 8,22 9817,7 9,8 3576,8 157,31

За даними «табл.2.1» характеризується структура балансу, тобто здійснюється вертикальний аналіз. При його проведенні слід зазначити: в активі - питома вага засобів у міру збільшення їхньої ліквідності; у пасив - співвідношення власних і позикових засобів.

Вертикальний аналіз звітних даних підприємства, наведених «у табл.2.1», показує, що в структурі балансу переважну питому вагу на початок року займають мобілізовані активи (61,33%), а на кінець року іммобілізовані активи зменшуються (46,55%). Питома вага іммобілізованих активів на початок року складає 38,67%, а на кінець року 53,45%. Це дає підставу зробити попередній висновок про те, що на початок року більша частина активів підприємства вкладена в мобільні засоби, а на кінець року в немобільні засоби. Під кінець року зложився стан який майже не затрудняє маневрування засобами якщо буде потреба термінового погашення боргів.

Слід також зазначити раціональну структуру оборотних активів. Найбільш мобільна частина - кошти, займають у їхньому складі значну питому вагу.

Аналізуючи пасив балансу можна відзначити, що в складі засобів підприємства переважають власні, а питома вага позикових засобів незначна, становить 8,6% на початок року й 11,56% на кінець року.

У складі позикових засобів основну частину становить кредиторська заборгованість, питома вага кредитів значна тільки під кінець року.

Таке співвідношення джерел засобів є в цей час характерним для більшості підприємств України.

Горизонтальний або динамічний аналіз показників відбиває їхні абсолютні зміни й темпи росту (зниження).

Продовжуючи аналіз даних «табл.2.1» можна відзначити наступне:

1. Загальна вартість майна підприємства збільшилася під кінець року (на 24295 тис. грн. або на 132%);

2. Зазначене зниження відбулося за рахунок збільшення вартості іммобілізованих активів (на 24209,7 тис. грн. або на 182,47%) і збільшення їхньої питомої ваги в загальній вартості майна з 38,67% до 53,45%;

3. До позитивних тенденцій динаміки активу балансу варто віднести збільшення мобільних засобів (на 85,3 тис. грн. або на 0,18%), а до негативних - зменшення їхньої

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: