Еліптичні інтеграли
Міністерство освіти і науки України
Південноукраїнський державний педагогічний університет
ім. К.Д.Ушинського (м. Одеса)
Кафедра математичного аналізу
Курсова робота на тему:
„Еліптичні інтеграли”
виконала
студентка 4 курсу
інституту фізики і математики
спеціальності „МІ”
Сушкова О.А.
Науковий керівник:
Аров Д.З.
Одеса 2007
План
Вступ
1. Загальні зауваження та означення
2. Допоміжні перетворення
3. Приведення до канонічної форми
4. Еліптичні інтеграли 1-го, 2-го і 3-го роду
Висновки
Література
Додатки
Вступ
У багатьох питаннях науки і техніки доводиться не по заданій функції шукати її похідну, а навпаки – відновлювати функцію по відомій її похідній.
Дамо наступне означення:
Функція F(x) на даному проміжку називається первісною функцією для функції f(x) або інтегралом від f(x), якщо на всьому цьому проміжку f(x) являється похідною для функції F(x) або, що те ж саме, f(x)dx служить для F(x) диференціалом
F’(x )= f(x) або dF(x )= f(x)dx.
Пошук для функції всіх її первісних, що називається інтегруванням її, і складає одну з задач інтегрального числення; як бачимо, ця задача являється оберненою основній задачі диференціального числення. Так, наприклад, для обчислення довжини дуги еліпса чи деякої її частини необхідно розв’язати певні еліптичні інтеграли, яким і присвячена дана курсова робота.
1. Загальні зауваження та означення
Розглянемо інтеграл виду
(1)
де y це алгебраїчна функція від х, тобто задовольняє алгебраїчному рівнянню
(2)
(тут
- цілий
відносно
та
многочлен).
Інтеграли
подібного роду
отримали назву
абелевих інтегралів.
До їх числа
відносяться
інтеграли
![]()
![]()
Дійсно, функції
![]()
задовольняють, відповідно, алгебраїчним рівнянням
![]()
Виходячи на геометричну точку зору, абелев інтеграл (1) вважають зв’язаним з тою алгебраїчною кривою, яка визначається рівнянням (2). Наприклад, інтеграл
(3)
зв’язаний
з кривою другого
порядку
![]()
Якщо крива (2) може бути представлена параметрично
![]()
так, що
функції
![]()
є раціональними,
то в інтегралі
(1) стає можливою
раціоналізація
підінтегрального
виразу: підстановкою
вона зводиться
до виду
.
До цього класу відносяться обидва вище згадані випадки. В окремому випадку, можливість раціоналізації підінтегрального виразу в інтегралі типу (3) зв’язана безпосередньо з тим фактом, що крива другого порядку унікурсальна.
Очевидно, що змінні x і t зв’язані алгебраїчним рівнянням, так що t являється алгебраїчною функцією від х. Якщо розширити клас елементарних функцій, включаючи в нього і всі алгебраїчні функції, то можна сказати, що в випадку унікурсальності кривої (2), інтеграл (1) завжди виражається через елементарні функції в кінцевому виді.
Але подібні обставини являються в деякому розумінні винятком. В загальному випадку крива (2) не унікурсальна, тоді ж, як можна довести, інтеграл (1) заздалегідь не завжди, тобто не при всякій функції R, може бути вираженим в кінцевому виді (проте не виключена можливість цього при окремих конкретних R).
З цим ми зустрічаємося уже при розгляді важливого класу інтегралів
(4)
які містять квадратний корінь з многочленів 3-ої або 4-ої степені і звичайно прилягаючих до інтегралів (3). Інтеграли виду (4) , як правило , уже не виражаються в кінцевому вигляді через елементарні функції навіть при розширеному розумінні цього терміну. Тому, знайомство з ними ми віднесли до заключного параграфу, щоб не переривати головної лінії викладення даної глави, присвяченої, головним чином вивченню класів інтегралів, що беруться в кінцевому вигляді.
Многочлени під коренем в (4) передбачаються такими, що мають дійсні коефіцієнти. Крім того, ми завжди будемо вважати, що у них не має кратних коренів, бо інакше, можна було б винести лінійний множник з під знаку кореня; питання звелося б до інтегрування виразу раніше вивчених типів, і інтеграл виразився б у кінцевому вигляді. Кінцева обставина може мати місце інколи і при відсутності кратних коренів; наприклад, легко перевірити, що


Інтеграли від виразів типу (4) взагалі називають еліптичними в зв’язку з тією обставиною, що вперше з ними зіткнулися при розв’язанні задачі про спрямування еліпсу:
Еліпс:

Зручніше
буде взяти
рівняння еліпса
в параметричній
формі
,
.
Очевидно,
![]()
де
- числовий
ексцентриситет
еліпса.
Обчислюючи довжину дуги еліпса від верхнього кінця малої осі до будь-якої його точки в першому квадранті, отримаємо
,
Таким чином, довжина дуги еліпса виражається еліптичним інтегралом 2-го роду; як вказувалося, цей факт послужив поводом для самої назви „еліптичний”.
В частковому випадку, довжина чверті обводу еліпса виражається через повний еліптичний інтеграл
.
Між іншим, цю назву, в прямому розумінні, відносять зазвичай лише до таких із них, що не беруться в кінцевому вигляді; інші ж, подібні тільки що приведеним, називають псевдоеліптичними.
Вивчення і табулювання ( тобто складання таблиць значень) інтегралів від виразів (4) при довільних коефіцієнтах a, b, c,…, розуміється складно. Тому звичайно бажання звести всі ці інтеграли, до небагатьох таких, до складу яких входило б по можливості менше довільних коефіцієнтів (параметрів).
Це досягається за допомогою елементарних перетворень, які ми розглянемо в наступних пунктах.
2. Допоміжні перетворення
Зазначимо перш за все, що достатньо обмежитися випадком многочлена 4-ї степені під коренем, так як до нього легко приводиться випадок, коли під коренем многочлен 3-ї степені.
Розглянемо, взагалі, алгебраїчне рівняння непарної степені (з дійсними коефіцієнтами)
.
При достатньо
великих по
абсолютній
величині значеннях
x
многочлен
має знак старшого
члена, тобто
при додатному
x
– знак
,
а при від’ємному
x
– обернений
знак. Так, як
многочлен це
неперервна
функція, то,
міняючи знак,
він в проміжній
точці необхідно
перетворюється
в 0. Звідси: всяке
алгебраїчне
рівняння непарної
степені (з дійсними
коефіцієнтами)
має принаймні
один дійсний
корінь.
Дійсно,
многочлен 3-ї
степені
з дійсними
коефіцієнтами
необхідно має
дійсний корінь,
скажемо λ,
і, відповідно,
допускає дійсне
розкладання
![]()
Підстановка
(
або
)
і здійснює
потрібне приведення
![]()
В першу чергу ми будемо розглядати лише диференціали, що мають корінь із многочленів 4-ї степені.
По відомій теоремі алгебри, многочлен четвертої степені з дійсними коефіцієнтами може бути представленим у виді добутку двох квадратних трьохчленів з дійсними коефіцієнтами:
(5)
Постараємось тепер необхідною підстановкою знищити в обох трьохчленах відразу члени першої степені.
Якщо р
=
р’,
то наша ціль
досягається
простою підстановкою
.
Нехай тепер
;
в цьому випадку
ми скористаємось
дробно-лінійною
підстановкою

Можливість встановити дійсні і при чому різні значення для коефіцієнтів μ і ν зумовлена нерівністю
(6)
Нехай же тепер трьохчлени (5) обидва мають дійсні корені, скажемо, перший – корені α і β, а другий корені γ і δ. Підставляючи
![]()
![]()
![]()
можна переписати (6) у вигляді
(6ґ)
а для здійснення цієї нерівності достатньо лише потурбуватися, щоб корені трьохчленів не перемежались (наприклад, щоб було α > β > γ > δ ), що в наших можливостях.
Таким чином, належно вибравши μ і ν, за допомогою вказаної підстановки ми отримаємо

що можна також (якщо виключити випадки, коли який-небудь з коефіцієнтів M, N, M’, N’ виявляються нулем) переписати у виді
![]()
при А, m і m’ відмінних від нуля.
Цей інтеграл можна звести, з точністю до інтеграла від раціональної функції, до такого

Розкладемо тепер раціональну функцію R*(t) на два доданки

Перший
доданок не
міняє свого
значення при
заміні t
на –t,
значить, зводиться
до раціональної
функції від
:
;
другий же при
вказаній заміні
міняє знак, і
тому має вид
Розглянутий
інтеграл
представиться
в формі суми
інтегралів

Але другий
із них підстановкою
відразу
зводиться до
елементарного
інтегралу

і береться в кінцевому виді. Таким чином, подальшому дослідженню підлягає тільки інтеграл
(7)
3. Приведення до канонічної форми
Покажемо, нарешті, що кожен інтеграл типу (7) може бути представленим у формі
(8)
де k – деякий додатній правильний дріб: 0<k<1. Назвемо цю форму канонічною.
Введемо скорочено
![]()
Не зменшуючи загальності, дозволяється вважати тут А = ± 1; крім того, для визначеності обмежимося додатніми значеннями t. Розглянемо тепер різні можливі комбінації знаків A, m, m’ і вкажемо для кожного випадку підстановку, що безпосередньо приводить інтеграл (7) в канонічну форму.
А = +1,

(
).
Для того,
щоб радикал
мав дійсні
значення, необхідно,
щоб було
або
Припускаємо,
що
де 0<z<1
або

Тоді

так, що
за k
тут треба
прийняти
![]()
2) А = +1,
![]()
(h,
h’>0).
Для того,
щоб радикал
мав дійсні
значення, обмежимося
значеннями
.
Припускаємо, що
де 0
< z ≤ 1.
Тоді

і можна
взяти

3) А = +1,
![]()
(h>h’>0).
Зміна
t
нічим не обмежена.
Припустимо
де
0≤z<1.
В цьому випадку

і

4) А = -1,
![]()
(h,
h’>0).
Зміна t
обмежена
нерівністю
.
Беремо
,
де 0<z<1
,
так, що

і
.
5) А = -1,
![]()
(h>h’>0).
Змінна t
може змінюватися
лише між
і
.
Припустимо
,
де 0<z<1.
Маємо

і
Цим
вичерпуються
всі можливі
випадки, тому
що у випадку,
коли А = -1 і обидва
числа m,
m’
> 0, радикал
взагалі не міг
би мати дійсних
значень. Про
множник
ми не
говорили нічого,
тому що у всіх
випадках він,
очевидно,
перетворювався
у раціональну
функцію від
.
Відмітимо
ще, що розглядаючи
інтеграл (8), ми
можемо обмежуватися
значеннями
z<1;
випадок
приводиться
до цього підстановкою
,
де
<1.
4. Еліптичні інтеграли 1-го, 2-го і 3-го роду
Тепер залишається вивчити найпростіші з інтегралів виду (8), до яких можна було б звести всі інтеграли цього виду, а відповідно, в кінцевому рахунку, і взагалі, всі еліптичні інтеграли.
Виділимо
з раціональної
функції R(x),
що зустрічається
в підінтегральному
виразі (8) цілу
частину P(x),
а правильний
дріб, який входить
до його складу,
розкладемо
на прості дроби.
Якщо не об’єднувати
спряжені комплексні
корені знаменника,
а розглядати
їх окремо, як
дійсні корені,
то R(x)
представиться
у вигляді суми
степенів
(n
= 0, 1, 2,…) і
дробів виду
(m
= 1, 2, 3,…), де
а може бути і
уявним числом,
помножених
на числові
коефіцієнти.
Звідси ясно,
що інтеграл
(8), в загальному
випадку, являється
лінійним агрегатом
наступних
інтегралів:
(n
= 0, 1, 2,…)
і![]()
(m
= 1, 2, 3,…).
Зупинимося
на інтегралах
.
Якщо проінтегрувати
тотожність

то отримаємо рекурентне співвідношення
(9)
що зв’язують
три послідовні
інтеграли І.
Припускаючи
що тут n=2,
виразимо
через
та
;
якщо взяти n=3
і замість
підставити
його вираз
через
та
,
то навіть
виразиться
через ці інтеграли.
Продовжуючи
так далі, легко
переконатися,
що кожен з інтегралів
виражається
через
та
і далі враховуючи
(9), можна встановити
і вигляд з’єднуючої
їх формули
де
і
- постійні, а
є непарний
многочлен
степені (2n-3).
Звідси
стає зрозумілим,
що якщо
є многочлен
n
– ї степені
від х, то
,
(10)
де
і
- постійні, а
(х)
є деякий многочлен
(n-2)
– ї степені від
х. Визначення
цих постійних
і коефіцієнтів
многочлена
Q
може бути виконано
(якщо многочлен
Р коректно
заданий за
методом невизначених
коефіцієнтів.)
Зауважимо,
що з (9) можна було
б виразити
через
та
інтеграли
і при від’ємних
значеннях (n
= -1, -2, …), так
що в інтегралах
досить обмежитись
випадком
.
Переходячи
до інтегралів
(скажімо, при
дійсних a),
подібним чином
встановимо
для них рекурентне
співвідношення

справедливе і при від’ємних і нульовому значеннях m.
Звідси
всі
виражаються
через три з
них:

тобто,
кінцево через
,
та
.
Підкреслимо, що усе це зберігає силу і при уявних значеннях параметра а.
Так в результаті усіх наших тверджень ми підходимо до наступних висновків: всі еліптичні інтеграли за допомогою елементарних підстановок – з точністю до доданків, що виражаються в кінцевому виді, - приводяться до наступних трьох стандартних інтегралів:

![]()
( останній
інтеграл виходить
із
введенням,
замість
,
нового параметра
).
Ці інтеграли,
як показав
Ліувіль , в кінцевому
виді вже не
беруться. Лежандр
їх назвав еліптичними
інтегралами,
відповідно,
1-го, 2-го і 3-го роду.
Перші два містять
лише один параметр
k,
а останній,
крім