Лікувальна фізична культура в комплексній реабілітації при захворюванні невриту лицьового нерва
Завдання ЛФК :
поліпшення дихальної функції;
зміцнення дихальної мускулатури;
зільшення екскурсії грудної клітки і діафрагми;
сприяти розтяганню плевральних спайок і очищенню дихальних шляхів від патологічного секрету.
Протипоказання до призначення лікувальної гімнастики (ЛГ):
гостра стадія хвороби (висока температура, асматичного нападу);
злоякісні новоутворення легенів;
гострі гнійні запалення;
небезпека виникнення кровотечі.
Процеси дихання регулюються центральною нервовою системою. Парний дихальний центр складається з двух частин – центру вдихання і центру видихання.
Дихальна система складається з шляхів, які проводять повітря – носова порожнина, трахея і бронхи і власне дихальної частини - легенів. У носовій порожнині знаходиться орган нюху.
Пневмонія – запалення легенів. Буває дільнична – коли запалена окрема ділянка легеневої тканини, і крупозна - вражає цілу частину або всю легеню. Захворювання зачіпає і серцево-судинну і нервову систему. При крупозній і дільничній пневмоніях в проділах альвеол утворюється ексудат (мокрота), що виключає уражену ділянку з акту дихання. Після крупозної пневмонії можуть залишатися спайки, які обмежують нормальне дихання.
Лікувальна фізкультура при пневмонії:
- підсилити крово і лімфообіг в легенях, щоб швидше розсмоктався
ексудат і виділялася мокрота;
- попереджати ускладнення (атеросклероз легенів, спайки в порожнині плеври);
- нормалізувати тканинний обмін для ліквідації інтоксикації організму;
- відновити нормальне дихання і пристосувати організм до фізичних навантажень;
- поліпшити нервово-психічний і загальний стан.
При крупозній пневмонії лікувальною фізкультурою можна займатися, коли температура знизиться до 37,5оС і якщо серцебиття не часте. При дільничній пневмонії при нормальній або субфебріальній температурі.
У І періоді (постільний режим) заняття проводять в початковому положенні лежачи на спині, включають загально розвиваючі вправи, які сприяють рухам грудної клітки у різних напрямках.
У ІІ періоді (напівпостільний режим) вправи виконують в початкових положеннях сидячи і стоячи. До занять належать вправи з предметами (гумовий м’яч, гімнастична палиця).
У ІІІ періоді (тренувальний) вправи виконують в різних початкових положеннях, з предметами і без них, на гумнастичній стінці, під час ходьби. Рекомендуються прогулянки, ігри – волейбол, теніс, настільний теніс, гребля.
Плеврит - це запалення плеври, яка покриває легені, внутрішню частину грудної клітки і діафрагму. Це захворювання з накопиченням рідини в плевральній порожнині або без накопичення клунку. Плеврит частіше вторинний і пов’язаний з туберкульозним процесом в бронхіальних шлунках, ревматизмом, пневмонією, пухлинними процесами.
Завдання ЛФК при плевритах:
поліпшити крово- і лімфообіг в легенях і плеіврі;
зупинити утворення спайок і розвиток парезу дихальних м”язів;
укріпити організм і підвищити його опірність.
У гострому періоді протікання хвороби ЛФК протипоказано. Можна починати займатися лише при одужанні, коли зменшується ексудат, температура падає до 35оС і нижче, з’явиться шум від тертя плеври.
У І періоді (постільний режим) вправи виконують в початкових положеннях лежачи на спині і сидячи на ліжку.
У ІІ періоді (напівпостільний режим) початкові положення, стоячи і ходьбі.
У ІІІ періоді (тренувальний) початкові положення різні.
Використовується ходьба дозована, вправи загально розвиваючі, з предметами, на тренажерах, шведській стіні,а також гра у волейбол, теніс.
Реабілітація дій засобів фізичної реабілітації призвана повернути хворого до нормального стану здоров’я, виявити і активізувати його функціональні резурви та забезпечити їх використання на оптимальному рівні. Крім того, методи реабілітації сприяють активізації захисно-застосувальних механізмів, необхідних організму для боротьби з захворюваннями, а також відіграє важливу роль скорішому відновленні. Вона є комплексною проблемою, яка має багато направлень. Включає в себе фізичну, психічну, трудову та соціальну реабілітацію.
В реабілітації кожного з захворювань виділяють чотири етапи:
І етап. Ліквідація або максимальне зниження активності патологічного процесу.
ІІ етап. Об’єктивне оцінювання функціонального стану організму і резервів серцево-судинної системи. Проведення комплексу заходів для покращення фізичного стану і відновлення.
ІІІ етап. Оцінювання результатів відновлення, помірні навантаження в залежності з функціональними можливостями.
ІV етап. Диспансерний нагляд заходами по підтримці та покращенні стану.
Тренуючи реабілітаційні програми повинні відповідати цілому ряду вимог. А саме: вимагається визначити максимальну інтенсивність, характер, тривалість, періодичність вправ, забезпечити ефективний контроль за безпекою їх виконання.
У початковому періоді реабілітації фізичні вправи впливають переважно на м’язову, а потім вже на інші системи та органи. Заняття розпочинаються з вступного періоду (розминки), система організму проходить етап адаптації. Потім йде стимулюючий етап (тренуючий) і вирішальний період з поступовим зменшенням навантаження. Інтенсивність вправ від заняття до заняття поступово зростає.
Організаці і планування фізичної реабілітації в нашому дослідженні базується на основі вимог навчальної програми. Засоби і методи фізичної реабілітації ми підбирали з урахуванням особливостей рівня психологічного стану. Спеціальна теоретична і практична підготовка містить інформацію про здоровий спосіб життя, самоконтроль фізичного стану, необхідність розвитку фізичних якостей з метою поліпшення стану здоров’я і оптимізації.
Організація раціонального поєднання фізичного навантаження та відпочинку передбачала сон не менше ніж 9 годин на добу, виконання кожен день помірних фізичних вправ.
1.4 Топічна діагностика визначення ступеня ураження лицьового нерва
Діагноз периферичного паралічу лицьового нерва не представляє великих ускладнень. Він ґрунтується на типовій клінічній картині, яка характеризується парезом або паралічем мімічної мускулатури на відповідній половині обличчя. Знижуються або зникають надбрівний і кореальний рефлекси. При центральному паралічі лицьового нерва в основному страждає нижня мімічна мускулатура на стороні протилежного осередку ураження, а верхня (лобовий м'яз, круговий м'яз ока) майже повністю зберігає функцію, оскільки верхня клітинна група ядра лицьового нерва має двосторонній зв'язок з корою головного мозку через кірково-ядерні шляхи. Крім того, центральний параліч лицьового нерва звичайно поєднується з геміплегіею або гемипарезом на тій стороні. Ізольована поразка нижньої мімічної мускулатури центрального походження зустрічається рідко. При центральному паралічі лицьового нерва надбрівний і кореальний рефлекси збережені, відсутні розлади смаку, слиновиділення, сльозотечі. Проте слід зазначити, що у хворих з центральним паралічем лицьового нерва, що поєднується з геміплегіею в перші дні інсульту, може спостерігатися слабкість верхньої мімічної мускулатури, особливо кругового м'яза ока.
При проведенні топічної діагностики поразок лицьового нерва необхідно враховувати особливості анатомічної будови нерва на різних рівнях і клінічну симптоматику, яка виникає при патологічних процесах лицьового нерва на різних рівнях.
Отохирурги, займаються внутріканальною хірургією лицьового нерва, для топічної діагностики в основному використовують дослідження смаку - електрогустометрію і метод кількісного визначення секреції слізних залоз - тест Ширмера. Останній заснований на порівняльному вимірюванні секреції слізних залоз на хворій і здоровій стороні. Зниження або відсутність сльозовиділення на стороні паралічу мімічних м'язів указує на поразку нерва на рівні колінчастого вузла або вище за нього.
В повсякденній практиці для встановлення локалізації поразки лицьового нерва вимагається проводити повне неврологічне обстеження, що включає дослідження смаку за допомогою піпетки і розчинів цукру, кухонної солі, лимонної кислоти.
При цьому в оцінці ступеня ураження лицьового нерва і прогнозу захворювання вирішальне значення мають електрофізіологічні методи і в першу чергу електроміографія. Проте не у всіх лікувальних установах є можливість проводити ці дослідження, особливо електроміографію. Крім того, за допомогою класичної електродіагностики можна знайти зміни електрозбудливості лицьового нерва тільки через 2-3 тижні від початку захворювання, а до цього часу у ряду хворих наступає поліпшення, а у деяких - навіть одужання, і зміни електрозбудливості вже не визначатимуться. Тому в практичному відношенні важливо уміти оцінити ступінь ураження мімічної мускулатури як основного клінічного критерію тяжкості невропатії лицьового нерва.
У більшості робіт, присвячених периферичним паралічам лицьового нерва, вираженість елегії або парезу мімічних м'язів і ступінь відновлення їх функції оцінюється довільно, що нерідко приводить до різної оцінки навіть одних і тих же методів лікування.
При легкому ступені хворий може закривати очі, їжа не вивалюється з рота, відсутня дізартрія. При другому ступені око не закривається повністю, їжа вивалюється з рота, спостерігається нерізка дізартрія. При третьому ступені всі симптоми дуже виражені, аж до повної плегії мімічної мускулатури.
Нами розроблений метод оцінки вираженості функціональних порушень мімічних м'язів при периферичних паралічах лицьового нерва. При цьому рухливість мімічних м'язів здорової людини оцінена 100 %:
1. Наморщування лоба 10%
2. Нахмурення брів 10 %.
3. Зажмурювання ока 10%.
4. Нормально виражений корнеальний рефлекс 10%.
5. Нормальний надбрівний рефлекс 10 %.
6. Оскал зубів, якщо він симетричний і немає згладженої носо-губної складки 30 %.
7. Витягання губ в трубочку 10 %•
8. Утримування повітря в надутих щоках 10 %•
При захворюванні
1.а) Повна відсутність морщення лоба 0%;
б)слабо виражена рухливість брови вгору 3%;
в)невелика асиметрія при морщенні лоба 7%.
2.а) За відсутності нахмурення брови 0 %;
б)при невеликій рухливості брови 3%
в)при невеликій асиметрії нахмурення брів 7%.
3.а) При повній відсутності закриття ока 0%.
б)при майже повному закритті ока (щілина 1- 2 мм) 6 %;
в)при закритті ока і симптомі «вій» від 7 до 9 % залежно від вираженості симптому.
а) За відсутності корнеального рефлексу 0%; б) при асиметрії корнеальних рефлексів 5 %.
а) За відсутності надбрівного рефлексу 0 %; б) при асиметрії надбрівних рефлексів 5 %•
а) При повній нерухомості кута рота 0 %;
б)при невеликій рухливості кута рота при фіксований здоровій стороні 10 %;
в)при помірно вираженій рухливості кута рота хворої сторони 20 %
7.а) При неможливості витягнути губи в трубочку 0%; б) при асиметричному витяганні губ 5 %•
8.а) За відсутності утримування повітря при надуванні щок 0 %;
б) повітря утримується 10 %.
Позначивши вираженість вищезгаданих симптомів, підсумовують відсотки, що дає можливість визначити тяжкість захворювання. Підрахувавши суму відсотків до лікування, в динаміці і після лікування, по різниці відсотків можна судити про ефективність проведених лікувальних заходів.
По ступеню тяжкості пропонуємо оцінювати функцію мімічних м'язів при периферичних паралічах лицьового нерва по сумах: від 0 до 10 % - тяжка ступінь ураження (повна або майже повна плегія); від 11 до 35 % - ступінь вираженого парезу; від 36 % і вище - ступінь помірний парез.
Ступінь відновлення функції мімічної мускулатури оцінюється таким чином: при різниці сум відсотків після лікування і до лікування 0 - без ефекту; до 15% - незначне поліпшення; при відновленні функції мімічних м'язів до 65% і різниці більше 15% - поліпшення; при відновленні від 66 до 90% - значне поліпшення; при відновленні від 91 до 100 % - практичне одужання.
Невропатія лицьового нерва може виникнути в будь-якому віці, проте частіше вона спостерігається у хлопців і молодих людей.
Периферичні паралічі лицьового нерва у людей старших віків протікають менш сприятливо, ніж у молодих людей. Тому лікування цієї категорії хворих зустрічає певні труднощі. За даними, під спостереженням якого знаходилися хворі в літньому і старечому віці, найчастішою причиною поразки лицьового нерва з'явилося переохолодження (37%). Друге місце серед етіологічних чинників захворювання займає судинна патологія (25,2 %), до неї відносить гіпертонічну хворобу, атеросклероз.
Невропатії лицьового нерва судинної етіології часто розвиваються гостро на фоні гіпертонічного кризу із значним підвищенням артеріального тиску як скроневого, так і плечового. При цьому часто наголошується асиметрія артеріального тиску, на стороні паралічу мімічних м'язів воно виявляється вище. Досить часто у осіб літнього і старечого віку виявляється плегія мімічної мускулатури і болю у відповідній половині обличчя, завушній області, потилиці, шиї.
На несприятливий перебіг невропатії лицьового нерва у хворих на гіпертонічну хворобу, яка частіше спостерігається у осіб середнього і літнього віку. Досить часто захворювання закінчується контрактурою мімічних м'язів.
Проаналізовуючи клінічну картину і перебіг захворювання хворих у віці від 41 до 65 років. Виявилося, що 41 % хворих початок захворювання пов'язували з переохолодженням, у 21 % розвитку паралічу мімічних м'язів перехворіли грипом, ангіною та іншими респіраторними інфекціями, 30 % страждали гіпертонічною хворобою, яка у ряді випадків поєднувалася з атеросклерозом. У досліджуваної групи хворих спостерігалася важча клінічна картина захворювання, яка характеризувалася плегією мімічної мускулатури у 48 %, вираженим парезом - у 35%, помірним парезом - у 17% хворих. У осіб молодого віку (від 14 до 40 років) ці цифри відповідно були 30-41-29%.
У хворих на невропатію лицьового нерва старшої вікової групи, особливо в поєднанні з гіпертонічною хворобою, досить часто спостерігаються болі, які у ряді випадків носять інтенсивний характер. Вони локалізуються у області вуха, на відповідній половині обличчя, шиї, потилиці, плечі. В більшості випадків болі з'являються за 1-3 дні до розвитку паралічу мімічних м'язів. У деяких хворих вони незабаром зникають, а у ряді випадків продовжуються від однієї до декількох неділь.
Важчий ступінь ураження лицьового нерва у осіб середнього і літнього віку підтверджується електрофізіологічними дослідженнями (електроміографія, класична електродіагностика, дослідження моторної хронаксії).
Важко пояснити, чому у хворих, страждаючих гіпертонічною хворобою, невропатія лицьового нерва супроводжується сильнимі болями. При цьому поява болів звичайно передує розвитку паралічу мімічних м'язів. Можливо, це пов'язано з тим, що при гіпертонічній хворобі і атеросклерозі спостерігаються виражені розлади кровопостачання лицьового нерва, які приводять до значного аноксичному набряку нерва, виникненню дегенеративних змін в оболонках, появі геморагічній петехій на його поверхні.
Такі зміни в лицьовому нерві неодноразово виявлялися при патоморфологічних дослідженнях. При цьому відмічено, що при важких формах паралічу Бела геморагічний ексудат визначається в клітинах сосцевідного відростка і навколо шилососцевідної артерії.
Періодично підіймалося питання про патогенетичну роль цукрового діабету у хворих на невропатію лицьового нерва. Частота поразки лицьового нерва при цьому захворюванні коливається від 0,8 до 4 % .
Серед хворих, з невропатією лицьового нерва і цукровим діабетом рецидивуюча невропатія була у кожного четвертого хворого, тоді як рецидивуючий перебіг невропатії у осіб, не страждаючих цукровим діабетом, спостерігався всього у 7 %.
Невропатія лицьового нерва у хворих на цукровий діабет виникає частіше, ніж у осіб, не страждаючих. Це можна пояснити тим, що при цукровому діабеті звичайно спостерігається артеріальна гіпертензія і атеросклероз, які сприяють розвитку порушень реґіонарного кровообігу ішемії лицьового нерва. Крім того, при цукровому діабеті виникають мікроангіопатія судин, тому у хворих з цією патологією спостерігається важчий перебіг невропатії лицьового нерва з схильністю до рецидивування.
Невропатії лицьового нерва у деяких хворих мають схильність до рецидивування. У окремих випадках число рецидивів може бути 4 - 5 і навіть більше. За даними рецидивуючий перебіг невропатії лицьового нерва спостерігається в 2-15 % хворих. Такі великі коливання відносно частоти рецидивуючої невропатії лицьового нерва пояснюються тим, що якщо до рецидивуючих невритів і невропатій лицьового нерва відносять і гомолатеральні і гетеролатеральні повторні поразки лицьового нерва, то інші до рецидивуючих невритів і невропатій лицьового нерва відносять тільки повторні гомолатеральні поразки лицьового нерва. Нова поразка лицьового нерва незалежно від сторони у хворого, що переніс раніше невропатію лицевого нерва, є рецидивом захворювання, і тому в таких випадках слід говорити про рецидивуючу невропатію лицьового нерва. Якщо при поперековому остеохондрозі з симптоматикою поразки п'ятого поперекового корінця, при новому рецидиві захворювання констатуватиметься симптоматика поразки 5-го поперекового корінця зліва або 1-го крижового зліва. Якщо підходити до цього стану з позицій прихильників гомолатеральної локалізації патологічного процесу, то нове загострення радикуліту з протилежної сторони не слідувало б визнавати за рецидив захворювання. Але з таким твердженням, безумовно, ніхто не згодиться. Тому вважаємо, що вся повторна поразка лицьового нерва незалежно від того, чи є воно гомолатеральним або гетеролатеральним, слідує вважати рецидивом невропатії лицьового нерва.
Рецидивуюча невропатія лицьового нерва спостерігається як в молодому, так і в літньому віці. Частота її приблизно однакова у чоловіків і жінок. Інтервали між першою поразкою лицьового нерва і рецидивами можуть коливатися від декількох місяців до декількох років.
За даними, рецидиви невропатії лицьового нерва частіше виникали через 1-5 років. Мінімальний інтервал між двома поразками лицьового нерва складав 3 місяці, максимальний - 30 років.
Серед хворих, що спостерігалися, з рецидивуючою невропатією лицьового нерва найкоротший інтервал між двома поразками лицьового нерва склав 6 місяців, а найбільший - 45 років.
Що стосується етіології повторних поразок лицьового нерва, то більшість дослідників указують на різні причини.
Хворі, що спостерігалися, рецидивуюча невропатія лицьового нерва відмічена у 7 %. Більш ніж у половини з них вона виникла після переохолодження (частіший грип, ГРЗ, ангіна).
У багатьох випадках можна констатувати збіг етіологічних чинників при первинних і повторних поразках лицьового нерва. При неспівпаданні етіологічних чинників невропатія лицьового нерва вперше могла виникнути після переохолодження, а повторний рецидив захворювання наступив після інфекції або на фоні розвинутої гіпертонічної хвороби і атеросклерозу або цукрового діабету.
Патогенез рецидивуючої невропатії лицьового нерва, мабуть, той же, що і при первинній невропатії. Основне значення має порушення регіонарного кровообігу, який наступає під впливом переохолодження, різних інфекцій і інших причин. Проте залишається неясним, чому у одних хворих, що перенесли параліч Бела, повторні несприятливі чинники не викликають поразки лицьового нерва, а у інших приводять до рецидиву захворювання. Не можна повністю виключити природженого звуження фаллопієва каналу. Ці питання потребують подальшого вивчення.
Однією з основних особливостей рецидивуючої невропатії лицьового нерва є важкий перебіг захворювання, ніж при першій поразці нерва. При рецидивах невропатії більше порушена функція мімічних м'язів, частіше бувають розлади чутливості, сильні болі, особливо при другому і третьому рецидивах.
Важчий перебіг захворювання у хворих з рецидивом паралічу Бела підтверджується результатами електрофізіологічних досліджень. При класичній електродіагностиці у більшості з них виявляється часткова або повна реакція переродження, у багатьох - значне подовження хронаксії мімічних м'язів. Виражені якісні зміни електроактивності мімічних м'язів і швидкості проведення збудження по лицьовому нерву визначаються при електроміографічних дослідженнях.
Рецидиви невропатії лицьового нерва звичайно протікають триваліше, ніж перша поразка нерва. З числа хворих на параліч Бела з першим рецидивом захворювання видужали, ніж серед хворих з первинною поразкою лицьового нерва. У хворих з невропатією лицьового нерва, що перенесли два і більше рецидивів, одужання взагалі не наступає.
При рецидивуючій невропатії лицьового нерва спостерігається вищий рівень поразки нерва, що і пояснює більш виражену клінічну симптоматику, тривалий і менш сприятливий перебіг захворювання. На підставі спостережень незалежно від рівня поразки (нижній відрізок фаллопієва каналу, поблизу шилососцевідного отвору, вищий за барабанну струну) рецидив невропатії, як правило, супроводжується важкою клінічною картиною і гіршим результатом захворювання. Однією з особливостей рецидивуючої невропатії лицьового нерва є те, що у багатьох хворих розвиваються контрактура мімічних м'язів, синкинезії, тіки.
Синдромом Мелькерсона - Розенталя. Для нього характерне наступне: рецидивуючий одно- або двосторонній периферичний параліч лицьового нерва (іноді сімейний); набряк обличчя, частіше губи; складчаста мова.
Перші симптоми захворювання звичайно виявляються на другому-третьому десятилітті життя, в окремих випадках - в першому десятилітті. У жінок він спостерігався майже в 2 рази частіше, ніж у чоловіків.
Звичайно немає певної послідовності в появі того чи іншого симптому. У ряді випадків спочатку з'являються рецидивіруючі набряки обличчя , частіше губи, в інших - рецидивуючий параліч лицьового нерва, а потім з'являються набряки. Буває, що набряк обличчя , губ, поразка лицьового нерва виникають майже одночасно. Складчаста мова є менш постійним симптомом, але він звичайно з'являється раніше інших ознак. Набряк обличчя частіше розвивається з одного боку, розповсюджується на область щоки, повік, носа, губ. Набряк може обмежитися тільки верхньою губою. В більшості випадків набряк через декілька днів зникає або зменшується. Набряки мають схильність до рецидивування, особливо набряк губ, який збільшується, то зменшується. З кожним новим набряком губи поступово товщають, стають щільними.
Клінічна симптоматика поразки лицьового нерва нагадує клінічну картину паралічу Бела. Захворювання нерідко виникає після переохолодження. Головна особливість - це рецидивуючий характер невропатії лицьового нерва, яка може виникати на однойменній або противопожложній стороні. Кількість рецидивів може варіювати від 2 до 5.
Лицьовий нерв в більшості випадків виражається в нижньому відрізку фаллопієва каналу поблизу шилососцевідного отвору. Проте нерідко лицьовий нерв залучається до патологічного процесу у фаллопієвому каналі на вищому рівні - до відходження барабанної струни.
Не зовсім ясний патогенез рецидивуючої невропатії. Ще Розенталь намагався зв'язати рецидивуючу невропатію лицьового нерва з набряком обличчя, проте надалі він відмовився від такого припущення. Рецидивуюча невропатія лицьового нерва є слідством набряку лицьового нерва.
Отже, що в тих випадках, коли поразка лицьового нерва розвивається на фоні набряку обличчя, губ, патогенетичне значення набряку безперечне. Проте невропатія лицьового нерва може спостерігатися і без супутнього набряку обличчя. Тому, ймовірно, існують і інші патогенетичні механізми розвитку периферичного паралічу лицьового нерва. Це може бути порушення регіонарного кровообігу, який наступає під впливом переохолодження, інфекції і інших причин. Цьому можуть також сприяти порушення вегетативної регуляції, які були знайдені при спеціальних дослідженнях.
Застосування методів лікувального дослідження
Призначає лікувальну фізкультуру лікуючий лікар, а лікар-фахівець з ЛФК визначає методику занять. Процедури проводить інструктор, в особливо складних випадках-лікар по ЛФК. Застосування лікувальної фізкультури, підвищуючи ефектність комплексної терапії хворих, прискорює термін одужання і попереджає подальше прогресування захворювання. Самостійно починати заняття ЛФК не слід, оскільки це може привести до погіршення стану, методика занять призначена лікарем повинно строго дотримуватися. Більшості дюдей лікувальна фізкультуравідома по певних елементах. Найчастіше- це масаж, який можна віднести до фізичних вправ, то тільки до пасивних. В цілому ж ЛФК- це система застосування найрізноманітніших засобів фізкультури в цілях профілактики, лікування і реабілітації. Оберніть на дуже широкий спектр: профілактика, лікування, реабілітація. Це значить, що заняття лікувальною фізкультурою можуть допомогти в зміцненні опорно- рухового апарату, тобто м'язів, кісток, суглобів і зв"язок з метою профілактики травм і захворювань, можуть забезпечити найефективніший процес лікування, якщо щось все-таки трапилось, можуть сприяти відновленню всіх його функцій після того, як лікування закінчене. Причому в профілактиці, лікуванні, і в реабілітації ЛФК діє пряме, опосередковано, одночасно надаючи позитивну дію на багато інших систем і функцій організму.
Так само діє лікувальна фізкультура і на органи дихання, серцево-судинну систему і навіть зір. ЛФК допомагає запобігти запаленню легенів в післяопераційний період в "лежачи" хворих, нормалізувати артеріальний тиск в гіпертоніків і гіпотоніків, виправити поставу, забезпечити фізичну підготовку до пологів і післяродове відновлення і взагалі розв"язати дуже багато так званих жіночих проблем, зокрема ожиріння. За допомогою ЛФК можна підвищити потенцію в чоловіків, відновити психо-емоціональний комфорт і багато що інше. Скрутно знайти такі відхилення в стані здоров"я і захворювання, застосовувалася лікувальна фізкультура на стадії профілактики в лікуванні, або відновленні.
Лікувальна фізкультура - навіть більша профілактична і реабілітаційно-відновна фізкультура, ніж просто лікувальна. Точніше дозування фізичних вправ в залежності діагнозу і других індивідуальних особливостей кожної людини - головна особливість лікувальної фізкультури. Дані методичної рекомендації призначені для викоистання у відділеннях реабілітації, реабілітованих і лікувально-діагностичних центрах, кабінетах лікувальної фізкультури і функціональної діагностики.
Розрізняють два види лікувальної фізкультури: загальне тренування і спеціальні тренування. Загальне тренування в ЛФК направлене на зміцнення і оздоровлення організму в цілому; і спеціальні тренування в ході курсу лікувальної фізкультури прописуються лікарем для усунення порушень у функціонуванні певних органів або систем в організмі. Вправи, що входять в гімнастику ЛФК, розрізняються за анатомічним принципом вправи лікувальної гімнастики діляться на фізкультуру для м"язів рук, ніг, органів дихання і т.д.-тобто, йдеться про гімнастику для конкретних м'язових груп. По ступеню активності лікувальна фізкультура ділиться на активну (вправи, виконані повністю самим хворим) і пасивну (вправи, виконані хворим з порушенням рухових функцій організму за допомогою здорової кінцівки, або за допомогою методиста). Для досягнення результатів в лікувальній фізкультурі застосовуються певні вправи, націлені на відновлення функцій та інших частин організму. В результаті проходження курсу ЛФК організм адаптується до поступово зростаючих навантажень і коректує викликані захворюванням порушення. Призначає курс лікувальної гімнастики лікуючий, а лікар-фахівець з лікувальної гімнастики визначає методику занять. Процедури проводить інструктор, в особливо складних випадках- лікар по ЛФК. Застосування лікувальної гімнастики, підвищуючи ефективність комплексної терапії хворих, прискорює терміни одужання і попереджає подальше прогресування захворювання. Самостійно починати заняття по ЛФК не слід, оскільки це може привести до погіршення стану, методика занять лікувальною гімнастикою, призначена лікарем, повинна строго дотримуватися.
Тренування на витривалість в циклічних видах можливе для хворих, що перенесли інфаркт міокарду. Лікування постінфарктних хворих в сучасних клініках немислиме без фізичної реабілітації, основою якої є вправи аеробів поступово зростаючої тривалості і інтенсивності. Так, наприклад, в реабілітаційному центрі м. Кіровограда протягом 10 днів, інтенсивним фізичним тренуванням, що включає швидку ходьбу і повільний біг, під спостереженням досвідчених кардіологів успішно займалося більше 5000 хворих, що перенесли інфаркт міокарду. Деякі з їх підвищили свої функціональні можливості. Звичайно, це вже не масова фізкультура, а складна система реабілітаційних заходів. Після завершення лікарняного і санаторно-курортного етапів реабілітації в спеціалізованих кардіологічних установах і переходу (приблизно через 6-12 місяців після виписки із стаціонару) до підтримуючого етапу, який повинен продовжуватися все подальше життя, багато пацієнтів можуть і повинні займатися оздоровчим тренуванням - у залежності від свого функціонального стану.
Дозування тренувальних навантажень виробляється відповідно до даних тестування за принципами: інтенсивність повинна бути декілька ниже пороговою, показаною у велоергометрічному тесті. При тестуванні біль у області серця або гипоксичні зміни на ЕКГ з'явилися при пульсі 130 уд/хв, то потрібно тренуватися. Знизив величину ЧСС на 10-20 уд/хв. на ранніх етапах реабілітації (менше року після перенесеного інфаркту). У міру зростання тренованості і підвищення функціональних можливостей системи кровообігу пацієнти поступово переводяться на частково контрольовані програми, коли 1 раз на тиждень заняття проводяться під спостереженням лікаря, а 2 рази будинки самостійно -- швидка ходьба і біг, що чергується з ходьбою, при заданій ЧСС. На підтримуючому етапі реабілітації (через рік і більш) можна переходить до самостійних занять ходьбою і бігом, періодично контролюючи свій стан в лікаря. Така цілеспрямована довготривала програма дає вельми обнадійливі результати -- зменшення вірогідності повторного інфаркту в 2 рази в порівнянні з хворими, що не займаються фізичним тренуванням.
Ходьба і біг ефективні також при захворюваннях судин нижніх кінцівок - у початкових стадіях атеросклерозу і облітеруючого ендартеріїта. Вони сприяють розширенню судин нижніх кінцівок, капіллярізациі працюючих м'язових груп, розвитку колатерального кровообігу в обхід стенозірованних судин.
Застосовування дозованої ходьби і бігу як засібу лікування хворих облітеруючим ендартеріїтом і атеросклерозом нижніх кінцівок в умовах серцево-судинного санаторію зменшується біль при ходьбі, покращується функціональний стан серцево-судинної системи: підвищилися скоротність міокарду і рівень фізичної працездатності, знизився артеріальний тиск. У хворих з декомпенсированной формою захворювання (111 стадія) результати були негативні: спазм судин гомілки, поява болів.
Оздоровчий біг може успішно застосовуватися при деяких захворюваннях шлунково-кишкового тракту (гастрити, спастичний коліт, хвороба язви шлунку і дванадцятипалої кишки, дискінезія жовчних шляхів, порушення функції жовчних проток), оскільки вібрація внутрішніх органів, виникаюча під час бігу, значно покращує функцію органів травлення. Природно, що заняття припиняються в період загострення хвороби. Посилення печінкового кровотоку і глибоке форсоване дихання під час бігу, що є прекрасним масажем для печінки, покращує її функцію і сприяє ліквідації больового печінкового синдрому. Особливо корисне в цьому плані черевне дихання під час бігу (за рахунок рухів діафрагми).
Нормалізація нервових процесів в корі головного мозку в результаті фізичного тренування має важливе значення для лікування хвороби язви. Хворим з підвищеною кислотністю перед бігом рекомендується випити стакан вівсяного киселю, щоб нейтралізувати кислотність шлункового соку. У разі зниженої кислотності достатньо випити півстакана води, що підсилить секреторну функцію шлунку.
Біг є ефективним засобом лікування спастичного коліту. У результаті вібрації кишечника і виділення у його просвіт солей магнію різко посилюється перистальтика і відновлюється порушена дренажна функція.
Відчутну користь може надати біг в початкових стадіях цукрового діабету. Це достатньо поширене захворювання, що виникає в основному в результаті гіподинамії, висококалорійного надмірного живлення, підвищує ризик розвитку серцево-судинної патології в 2--3 рази. У важких стадіях діабету, коли введення інсуліну не може контролювати вуглеводний обмін, біг протипоказаний, оскільки може викликати небезпечні коливання концентрації глюкози в крові. При легкій і середній тяжкості захворювання регулярні тренування на витривалість підвищують ефективність лікування цукрового діабету, стабілізується рівень змісту глюкози в крові, внаслідок чого знижується (в середньому на 25%) дозування інсуліну, що вводиться.
При наявності вираженого ожиріння тренування краще почати з оздоровчої ходьби і спробувати хоча небагато понизити масу, поєднуючи заняття з обмеженням харчового раціону. Надалі, при переході до бігових тренувань, любителям, що починають, необхідно дотримувати наступні заходи профілактики для попередження травм рухового апарату:
тривалий час чергувати біг з ходьбою;
бігати тільки по м'якому грунту (по доріжці стадіону або алеям парку);
- використовувати класичну техніку бігу підтупцем, «човгаючого» бігу: при відриві від опори підйом ніг повинен бути мінімальним, щоб зменшити вертикальні коливання тіла і силу удару стоп на грунт при приземленні; постановка ноги на грунт повинна виконуватися відразу на всю стопу, зверху вниз (як