Лікувальна фізична культура в комплексній реабілітації при захворюванні невриту лицьового нерва
- довжина бігового кроку повинна бути мінімальною - півтори-дві ступні;
- бігати можна тільки в спеціальних кросових туфлях з пружною литою підошвою і супінаторами, що підтримують подовжнє зведення стопи;
- регулярно виконувати спеціальні вправи для зміцнення гомілковостопних суглобів і м'язів стопи, рекомендовані при плоскостопості.
Найголовніша умова попередження травм - обмеження бігових тренувань в перші 6 місяців занять (до 30 хв. не більше 3 рази на тиждень). За цей час зв'язки, м'язи і суглоби нижніх кінцівок достатньо окріпнуть і небезпека травмування зменшиться.
Одними з провідних методів лікування при патології шийного відділу хребта є мануальна терапія (МТ) і лікувальна гімнастика (ЛГ), які в комплексі дають набагато більший ефект, ніж окремо.
Прийоми МТ направлені на відновлення нормальної біохмеханики хребта, ліквідацію в хребетно-рухових сегментах і на вирівнювання тонусу м'язів, а в комплексі з кинезотерапією – на збільшення їх сили і витривалості.
Про зміну тонусу м'язів можна судить по ущільненню тканин, больовому синдрому при пальпації або зменшенню об'єму рухів в шийному відділі, але це суб'єктивні методи. Для об'ектівізациі показників м'язового тонусу шийного відділу хребта ми рекомендуємо використовувати портативний електроміографічний прилад “Міокор”, заснований на принципі біологічного зворотного зв'язку (БЗЗ). За допомогою цього приладу можна проводить запис і візуальне спостереження за трапецієвидних і грудино-ключично-сосцевідних м'язів з обох боків. Показники тонусу мускулатури як до лікування, так і після будуть з'являться результатом роботи мануального терапевта, лікаря лікувальної фізкультури і других фахівців, тобто - оцінкою ефективності лікування.
Метод БЗЗ є комплексом процедур, що використовує природні механізми управління деякими фізіологічними функціями організму людини з метою отримання корисного пристосовного результату: вдосконалення управління рухами, збільшення функціональних резервів реагування на стрессори, усунення патологічних взаємозв'язків між органами. Робота з приладом БЗЗ полягає в наступному. БЗЗ - передача інформації про стан керованою фізіологічною функцією органів чуття (зокрема, зору, слуху), організовувана з подальшою її переробкою в структурах головного мозку, внаслідок чого забезпечується корекція цією функцією. Прилад складається з основного блоку біосигналізатора, електродів відведення електричної активності м'язів, зарядного пристрою.
Прилад приводиться в дію ручкою “гучність”. При реєстрації електричної активності м'яза виникає звуковий сигнал, і включається табло, на якому у вигляді цифрової індикації висвічується максимальна амплітуда . “Міокор” реєструє огинаючу записуючу сумарну електричну активність з даного м'яза, тим самим дозволяючи кількісно контролювати і оцінювати стан нервово-м'язового апарату.
На початку обстеження слід підготувати апарат до роботи. Для чого перевіряється індикація батареї, у разі несправності якої після включення приладу на правому табло - таймері в левом верхньому куті з'являється світловий сигнал.
Далі підключаються електроди в гніздо для електродів і потім вибирається тренований м'яз. Електроди накладаються на активні, “робочі” точки. Активні точки - це ті крапки, які знаходяться у місці виходу нерва і як правило вони співпадають з точкою максимальної напруги м'яза при виконанні руху, виходячи з її біомеханіки. Активні точки вибираються стандартно або шляхом пальпації максимально напруженої мускулатури.
Після обробки шкіри і електродів спиртів для кращої електропроводимості слідує контакти змазати електропровідною пастою. Заземляющий електрод розташовується ближче до робочого місця. Шия дуже чутлива до здавлення. Особливо реагують на це діти, тому електроди кращі закріплювати пластиром. На нижче трапецієвидного м'яза (міжлопаткова область) останні можна фіксувати гумовим бинтом.
Обстеження і лікування проводяться в положенні пацієнта - сидячи. Дитина повинна бути роздягнений до пояса. Роботу слід починати тільки коли хворий спокійний і розслаблений. Електроміограма знімається зі всіх м'язів спочатку з одного, потім з другого боку. Для отримання або порівняння результатів в динаміці датчики повинні кріпитися кожного разу на одні і те ж крапки. Для цього точки прикріплення позначаються фломастером. Здібність до розслаблення після статичної напруги м'яза, рівного 2/3 від максимального її скорочення, так звана залишкова м'язова напруга.
Електрична м'язова активність - відтворення мишцей активності мотонейронів спинного мозку. Сила м'язів залежить ось зовнішнього силового поля, фізичних чинників: електропровідності, кількості поту, що виділяється, а головне, від активності мотонейронів (кількості мотонейронів, що включаються в цю роботу). При патології зменшується кількість мотонейронів, що включаються в роботу. Таким чином, за показниками роботи можна судить про кількість мотонейронів.
Для оцінки одержаних даних важливі наступні показники:
1. Стан м'язів в розслабленому стані;
2. Показники динамічної роботи;
3. Показники статичної роботи;
4. Витривалість м'язів.
Роздільна здатність приладів від 01 і вище. Чим менше напружений м'яз, тим відповідно, буде нижчий показник. Ідеальний стан розслабленого м'яза 01/02; задовільне 03/04; вище - м'яз напружений. При вищих значеннях проводиться тест на здатність м'яза до розслаблення Для цього пацієнт протягом 5-6 з утримує статичну напругу м'яза і фіксуються показники розслаблення. Зменшення останніх в порівнянні з початковими цифрами говорить про хорошу здібність м'яза до розслаблення.
Якщо м'яз знаходиться у спокої” в розслабленому стані, то здатна провести динамічну роботу з високою амплітудою. В тому випадку, якщо м'яз знаходиться в стані постійної м'язової напруги (високого м'язового тонусу), її здібність до довільного скорочення слабшає унаслідок чого, гіпотрофія переважає у фазних (швидких) м'язових волокнах. Тому робота знижується в порівнянні з нормальними м'язами в аналогічних умовах.
Статична робота - це ізометричний режим скорочення м'яза без зміни суглобового кута. По максимальній відмітці виявляється сила статичної напруги. Оскільки статичне (ізометрична) навантаження припускає оцінювати по 2/3 амплітуди максимального скорочення м'яза, то дуже важливим критерієм буде з'являтися здібність м'яза до утримання напруги на одному рівні. Інакше кажучи, в кількісній формі оцінювалася її працездатність або витривалість.
Для оцінки стану симетричності тонусу до і після лікування як у спокої”, так і при здійсненні роботи нами був введений термін “показник асиметрії” - ПА. ПА - різниця показників, взятих з симетричних точок однойменних м'язів. Його слід враховувати у всіх параметрах. Зменшення показника асиметрії в процесі лікування свідчитиме про позитивну динаміку.
Оцінка динамічної роботи задньо-шийної групи м'язів проводиться при функціональному навантаженні - нахилі голови назад і при поворотах. Для оцінки м'язів міжлопаткової області - при зведенні лопаток. Робота трапецієвидного м'яза оцінювалася у момент підняття надплечий, а грудино-ключично-сосцевідной - при бічних згинаннях голови (латерофлексія).
Дослідження резервних можливостей м'язів при роботі в статичному і динамічному режимі проводилося в пробі з опором.
Проведені дослідження м”язів 45 дітям від 5 до 15 років,показали наявність не тільки асиметрії м”язового тонусу в шийному відділі хребта,але і підвищення його в стані відносного спокою на одній із сторін, в залежності від положення голови, наявності сколіозної дуги і нахилу тазу.
Розділ 2 Особливості фізичної реабілітації при захворюванні невриту лицьового нерва
2.1 Адаптаційні можливості організму людини до занять фізичною культурою
Фізична культура - єдиний засіб для оздоровлення організму і позбавитись хронічних захворювань.
ЛФК– складова частина медичної реабілітації хворих. Метод комплексної функціональної терапії, що застосовуються фізичні справи як засіб збереження організму в діючому стані, стимуляції внутрішніх резервів, запобіганню виникненню хвороб, викликаних вимушеною нерухомістю. Фізична активність одна з необхідних умов життя, яка має біологічне, а й соціальне значення. Вона є важливим чинником корекції способу життя людини.
Засоби ЛФК не тільки лікувально-профілактичний, а й лікувально-виховний процес.
Використання ЛФК формує у хворого свідоме ставлення до фізичних вправ. Основними принципами використання лікувальної фізичної культури є цілісність організму, єдність середовища і організму (соціального і біологічного), єдність форми і функції, загального і місцевого лікування. Процес відновлення здоров’я у хворих називається медичною реабілітацією.
Ставлення до занять фізичними вправами бажано бути кращим, ніж він є на сьогоднішній день.
Недостатня рухова активність - гіпокінезія, що є передумовою найбільш масових захворювань, уражує не лише молодь, а й старші, свідоміші контингенти дорослих. Рух - це запорука життя, низький рівень оздоровчої рухової активності населення стримує підвищення життєдіяльності систем і функцій організму людини - фундаменту профілактики захворювань.
Недостаток руху і пов’язана з нею недостатність м’язової діяльності має негативний вплив на організм.
Фізично навантажено 80-90 %(відсотків) працюючого населення. Найбільшим показником, який регулює навантаження, є самопочуття. Фізичні вправи приносять задоволення.
Завдання реабілітаційної дії лікування - зміцнити здоров’я, формувати поставу, рухові навички, вміти володіти своїм тілом, керувати рухами, вести здоровий спосіб життя.
При розробці основних форм занять, їх структури, класифікації фізичних вправ, необхідно звернути увагу на загально-розвиваючі і спеціальні вправи, правила дозування і навантаження, механізми лікувальної дії фізичних вправ.
ЛФК використовує майже всі засоби фізичної культури - гімнастику, прикладні вправи, ігри, загартовування сонцем, повітрям і водою. Вправи підбирають виходячи з медичних показань і протипоказань, певним дозуванням. За характером дії розрізняють вправи:
- загально-розвиваючі, що діють на весь організм;
- спеціальні, мета яких - лікування і відновлення функцій ушкодженого
органа;
Рухова активність - загальна невід’ємна властивість усіх форм живої матерії. Регламентована рухова активність - важливий фактор корекції способу життя.
Біологічною основою моторної діяльності є природжена потреба в рухах, яка закладена в мозку й виявляється у вищій і нищій нервовій діяльності. Руховий режим - це регламентоване за інтенсивністю фізичне виховання, яке повністю забезпечує біологічну потребу в рухах і відповідає функціональним можливостям систем організму що росте.
Уведення режимів рухів у лікувальних установах дає змогу організувати та уніфікувати фізичне навантаження, що дуже зручно для призначення засобів лікувальної фізкультури.
Захисний вплив фізичними вправами згідно із сучасними уявленнями необхідно розглядати як вплив важливого оздоровчого ефекту – поповнення дефіцитів життєвих впливів рухової активності.
Лікувальна фізкультура є складовою частиною загальної фізкультури і одним з найважливіших методів комплексного лікування хворих, а також ефективний засіб попередження загострень при правильній побудові занять і всього комплексу. Використання коригувальної гімнастики в період росту і розвитку дітей дає можливість усунути виявлені вади, збагатити рухову культуру, поліпшити координацію рухів і будову тіла, сформувати правильну поставу.
Нервова система протягом життя організму терпить складні морфо-функціональні зміни і перетворення. Життєдіяльність організму нерозривно пов’язана з процесами обміну речовин, які регулюються нейрогуморальними механізмами. В цьому процесі значну роль відіграє система кровообігу.
Адаптація – це пристосування організму до умов існування в зовнішньому середовищі. Проблема адаптації до фізичних навантажень або проблема тренованості є однією з центральних в теорії і практиці фізичного виховання і спорту.
Функціональна система, що відповідає за процес адаптації до м’язової роботи, складається з:
Аферентної ланки (рецептори);
Центральної регуляторної ланки (центро - нейрогуморальної регуляції)
Еферентної ланки (скелетні м’язи, органи дихання, кровообігу, тощо)
Центральна регуляторна ланка містить в собі дві частини:
1. Нейрогенну, яка викликає рухову реакцію і вмикає мобілізацію кровообігу, дихання та інших компонентів функціональної системи, яка забезпечує виконання даної роботи:
2. Гуморальна частина центральної ланки, внаслідок активізації гіпоталамо – гіпофізарно - адренокортикальної та симпатоадреналової систем, мобілізує роботу органів і тканин функціональної системи на клітинному та молекулярному рівнях (енергетичні і пластичні ресурси клітини).
Розвиток адаптації до дії будь - якого чинника відбувається у дві стадії (див. у табл. № 3.1).
Таблиця № 3.1
ФІЗІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАДІЇ АДАПТАЦІЇ
| Ланки функціональної системи, що відповідають за адаптацію | Термінова стадія |
Тривала стадія |
| 1. Центральна керівна ланка |
Недосконалість центральної керівної ланки. Мобілізація функціональної системи до максимального можливого рівня вираженого стрес-реакцію. |
Ефективне і досконале функціональне функціонування центральної керівної ланки. |
| 2. Руховий апарат | Рекрутування лише частини моторних одиниць (30-50%). Генералізоване скорочення “зайвих” м’язів, недосконалість координації рухів. |
Мобілізація більшості кількості моторних одиниць при навантаження. Вдосконалення координації рухів. Точна і економічна рухова реакція. Розвивається робоча гіпертрофія м’язів на основі активізації синтезу нуклеїнових кислот і білків. |
| 3. Система дихання | Максимальна мобілізація зовнішнього дихання за рахунок зростання частоти, а не глибини дихання. Незбігадання між кровотоком у легенях і вентиляцією відповідних ділянок легень та між диханням і рухами. | Збільшення потужності і економічності функціонування апарату зовнішнього дихання. Стійка координація між рухами і диханням, між легеневим кровотоком і вентиляцією різних відділів легень. Зростання ЖЄЛ і коефіцієнта утилізації кисню. |
| 4. Система кровообігу | Значне або недостатнє збільшення ХОК за рахунок зростання ЧСС. Збільшення СО серця обмежене. | Збільшення потужності і економічності функціонування апарату кровообігу. Зростання кисневої ємності крові. Помірна гіпертрофія міокарда. Збільшення СО серця і ХОК, максимальної швидкості скорочення розслаблення серця. |
Вираженість процесів адаптації залежить як від природжених так і набутих протягом життя індивідуальних особливостей організму, які визначають рівень його функціональних резервів.
Величина функціональних резервів значною мірою залежить від генетичних чинників. Так, люди, в яких переважає тонус парасимпатичної нервової системи над тонусом симпатичної порівняно з людьми, в яких домінує тонус симпатичної нервової системи над тонусом парасимпатичної, стійкіші до дії екстремальних чинників. Правильно встановлений рівень резервів може допомагати в спортивній орієнтації, складанні плану тренувань, оздоровчих програм тощо.
Якщо чинник, який впливає на організм надто сильний або організм перебуває в такому стані, що реакція адаптації не може розвинутись, відбувається зрив адаптації, і настає виснаження. Адаптація переходить в стрес.
Систематичні фізичні вправи тренують організм. При напруженій м’язовій роботі динаміка пов’язана не тільки з морфологічними особливостями нервової системи, але із змінами в регуляції цієї системи.
2.2 Вплив оздоровчої фізичної культури на організм
Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізичної культури нерозривно пов'язаний з підвищеною фізичною активністю, посиленням функцій опорно-рухового апарату, активізацією обміну речовин. Вчення Р. Могендовіча про моторно-вісцелярні рефлекси показло взаємозв'язок діяльності рухового апарату, скелетних м'язів і вегетативних органів. В результаті недостатньої рухової активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв’язки, закладені природою і закріплені у процесі важкої фізичної праці, що приводить до розладу регуляції діяльності серцевосудинних та інших систем, порушення обміну речовин і розвитку дегенеративних захворювань. Для нормального функціонування людського організму і збереження здоров'я необхідна певна «доза» рухової активності. В зв'язку з цим виникає питання о так званої звичної рухової активності, тобто діяльності, виконуваної у процесі повсякденної професійної праці і в побуті. Найадекватнішим виразом кількості виробленої м'язової роботи є величина енерговитрат. Мінімальна величина добових енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, складає 12--16 МДж (у. залежності від віку, підлоги і маси тіла), що відповідає 2880--3840 ккал. На м'язову діяльність повинне витрачатися не менше 5,0--9,0 МДж (1200--1900 ккал); решта енерговитрат забезпечує підтримку життєдіяльності онанізму в стані спокою, нормальну діяльність систем дихання і кровообігу, обмінні процеси і т.д. (енергія основного обміну). У економічно розвинених країнах питома вага м'язової роботи як генератора енергії, використовуваної людиною, скоротився майже в 200 разів, що привело до зниження енерговитрат на м'язову діяльність в середньому до 3,5 МДж. Дефіцит енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, склав, таким чином, близько 2,0-3,0 МДж (500- 750 ккал) на добу. У зв'язку з цим для компенсації недоліку енерговитрат в процесі трудової діяльності сучасній людині необхідно виконувати фізичні вправи з витратою енергії не менше 350-500 Ккал на добу (або 2000--3000 Ккал в тиждень). За даними Беккера, в даний час тільки 20 % населення економічно розвинених країн займаються достатньо інтенсивним фізичним тренуванням, що забезпечує необхідний мінімум енерговитрат, в інших 80 % добова витрата енергії значно ниже рівня, необхідного для підтримки стабільного здоров'я. Різке обмеження рухової активності в останні десятиліття привело до зниження функціональних можливостей людей середнього віку. Так, наприклад, величина у здорових чоловіків знизилася приблизно з 45,0 до 36,0 мл/кг. Таким чином, в більшій частині сучасного населення економічно розвинених країн виникла реальна небезпека розвитку гіпокінезії. Синдром або гипокинетична хвороба, є комплексом функціональних і органічних змін і хворобливих симптомів, що розвиваються у результаті розузгодження діяльності окремих систем і організму в цілому із зовнішнім середовищем. У основі патогенезу цього стану лежать порушення енергетичного і пластичного обміну (перш за все в м'язовій системі). Механізм захисної дії інтенсивних фізичних вправ закладений в генетичному коді людського організму. Скелетні м'язи, що в середньому становлять 40 % маси тіла (у чоловіків), генетично запрограмовані природою на важку фізичну роботу. «Рухова активність належить до числа основних чинників, що визначають рівень обмінних процесів організму і стан його кісткової, м'язової і серцево-судинної систем», - писав академік В. В. Парін. М'язи людини є могутнім генератором енергії. Вони посилають сильний потік нервових імпульсів для півтримання оптимального тонусу ЦНС, полегшують рух венозної крові по судинах до серця («м'язовий насос»), створюють необхідну напругу для нормального функціонування рухового апарату. Згідно «енергетичному правилу скелетних м'язів» І. А. Аршавського, енергетичний потенціал організму іфункціональний стан всіх органів і систем залежить від характеру діяльності скелетних м'язів. Чим інтенсивніше рухова діяльність у межах оптимальної зони, тим повніше реалізується генетична програма і збільшуються енергетичний потенціал, функціональні ресурси організму і тривалість життя. Розрізняють загальний і спеціальний ефект фізичних вправ, а також їх опосередкований вплив на чинники ризику. Загальний ефект тренування полягає у витраті енергії, прямо пропорційної тривалості і інтенсивності м'язової діяльності, що дозволяє компенсувати дефіцит енерговитрат. Важливе значення має також підвищення стійкості організму до дії несприятливих чинників зовнішнього середовища: стресових ситуацій, високих і низьких температур, радіації, травм, гіпоксії. В результаті підвищення неспецифічного імунітету підвищується і стійкість до простудних захворювань. Пригнобленню імунітету і підвищенню сприйнятливості до інфекційних захворювань. Аналогічний негативний ефект може бути одержаний і при заняттях масовою фізичною культурою з надмірним збільшенням навантаження. Спеціальний ефект оздоровчого тренування пов'язаний з підвищенням функціональних можливостей серцево-судинної системи. Полягає в тому, що економізує роботи серця в стані спокою і підвищенні резервних можливостей апарату кровообігу при м'язовій діяльності. Один з найважливіших ефектів фізичного тренування частоти серцевих скорочень (брадикардія) як прояв серцевої діяльності і зменшує потребу міокарду в кисні. Збільшення тривалості фази діастоли (розслаблення) забезпечує постачання серцевого м'яза киснем.
При виконанні стандартного навантаження на велоергометрі у тренованих чоловіків об'єм коронарного кровотоку майже в 2 рази менше, ніж в нетренованих (140 проти 260 мл/хв. на 100 г тканині міокарду), відповідно в 2 рази менше і потреба міокарду в кисні (20 проти 40 мл/хв. на 100 г тканині). Таким чином, із зростанням рівня тренованості потреба міокарду в кисні знижується як в стані спокою, так і при субмаксимальних навантаженнях свідчить, що економізує серцеву діяльність. Ця обставина є фізіологічним обгрунтуванням необхідності адекватного фізичного тренування для хворих, оскільки у міру зростання тренованості і зниження потреби міокарду в кисні підвищується рівень порогового навантаження, як випробовуваний може виконати без загрози ішемії міокарду і нападу стенокардії. Найбільш виражене підвищення резервних можливостей апарату кровообігу при напруженій м'язовій діяльності: збільшення максимальної частоти серцевих скорочень, і хвилинного об'єму систоли крові, артерио-венозної різниці по кисню, зниження загального периферичного судинного опору, що полегшує механічну роботу серця і збільшує його продуктивність. Оцінка функционаальних резервів системи кровообігу при граничних фізичних навантаженнях з різним рівнем фізичного стану показує: люди володіють мінімальними функціональними можливостями, їх фізична працездатність ниже 75%. Навпаки, добре треновані фізкультурники по всіх параметрах відповідають критеріям фізіологічного здоров'я, їх фізична працездатність досягає оптимальних величин або ж перевищує їх. Адаптація периферичної ланки кровообігу зводиться до збільшення м'язового кровотоку при граничних навантаженнях (максимально в 100 разів), артеріо- венозної різниці по кисню, густині капілярного русла в працюючих м'язах, зростання концентрації міоглобіну і підвищенню активності окислювальних ферментів. Захисну роль в профілактиці серцево-судинних захворювань виконує також підвищення фібрінолітичної активності крові при оздоровчому тренуванні (максимум в 6 разів) і зниження тонусу симпатичної нервової системи. В результаті знижується реакція на нейрогормони в умовах емоційної напруги, тобто підвищується стійкість організму до стресових дій. Крім вираженого збільшення резервних можливостей організму під впливом оздоровчого тренування надзвичайно важливий також її профілактичний ефект, пов'язаний з опосередкованим впливом на чинники риска серцево-судинних захворювань.
Лікувальна фізкультура- навіть більше профілактична і реабілітаційно-відновна фізкультура. Ніж просто лікувальна.
РОЗДІЛ 3. Реабілітаційна дія ЛФК при запаленні лицьового нерва
3.1 Характеристика основних форм оздоровлення фізичною культурою
Система фізичних вправ, направлених на підвищення функціонального стану до необхідного рівня, називається оздоровчою або фізичною. Першочергове оздоровче тренування є підвищення рівня фізичного стану до безпечних величин, гарантуючих стабільне здоров”я. Найважливішою метою тренування для людей середнього і літнього віку є профілактика серцево-судинних захворювань, що є основною причиною непрацездатності і смертності в сучасному суспільстві. Крім того, необхідно враховувати вікові фізіологічні зміни організма в процесі еволюції. Все це обумовлює специфіку занять оздоровчою фізичною культурою і вимагає відповідного підбору тренувальних навантажень, методів і засобів тренування. В оздоровчому тренуванні розрізняють наступні основні компоненти навантаження, що визначають її ефективність: тип навантаження, величину навантаження, тривалість і інтенсивність, періодичність занять, тривалість інтервалів відпочинку між заняттями.
Характер дії фізичного тренування на організм залежить перш за все від виду вправ, структури рухового акту. В оздоровчому тренуванні розрізняють три основні типи вправ, що володіють різною виборчою спрямованістю.
1 тип – циклічні вправи спрямовані аероба, сприяючи розвитку загальної витривалості;
ІІ тип - циклічні вправи змішаної аеробно-анаеробної спрямованності, розвиваючі загальну і спеціальну витривалість;
ІІІ тип - ациклічні вправи, що підвищують силову витривалість.
Застосування маніпуляційних методик на хребті, як правило, приводить до гіпермобільності, особливо в хворих з гіпотонією м'язів, погано сформованим м'язовим корсетом, що згодом йому буде завдавати багато неприємностей, тому доцільно проводить тільки в комплексі з лікувальною гімнастикою. При існуючих в шийному відділі розблокування вже на перших сеансах веде до необхідності іммобілізації сегменту, а призначення динамічних вправ може привести до появи звичних “підвивихів” і підсилить нестабільність, нерідко з клінікою. Тому на етапі рекомендується проводить спеціальні фізичні вправи для м'язів шиї у вигляді ізометричної гімнастики (Ярем), яка при необхідності може проводиться і при фіксованому шийному відділі полужестким коміром, не знімаючи останнього.
Ярем при одноразовому використовуванні є методом релаксації, поліпшуючим умови гемодинаміки. Під час статичного навантаження поліпшується венозний відтік, а у момент розслаблення - артеріальний приток. Виконуючись багато разів з навантаженням, що поступово збільшується, тобто тимчасове ізометричне скорочення м'яза, здійснюється тренувальний режим. Формується м'язовий корсет, ущемляються зв'язки, відбувається стабілізація.
При проведенні ізометричної гімнастики з непомірною силою і тривалістю можуть з'явиться ускладнення у вигляді гострих гемодинамічних розладів. Існує також небезпека збільшення наявної нестабільності. У зв'язку з цим ми рекомендуємо дітям проводить її до відчуття болю, з помірною силою. Критерієм будуть з'являться показники приладу: сила напруги повинна бути понижена на 1/3 з максимально можливою. Робота проводиться в цьому режимі з кожним м”язом на встановлений час. Для цього на наявному табло-таймері встановлюється час скорочення і розслаблення м'яза. При невчасному переході з одного режиму в іншій з'являється світлова відмітка.
Досвід роботи показує, що використовування ізометричної гімнастики з опором протягом 10-14 днів з кратністю 3 рази на день є достатнім для стабілізації і підготовки зв'язково-м'язового апарату до проведення динамічної роботи. Ізометричну гімнастику для м'язів шийного відділу хребта слід починати з п'яти підходів до кожного м'яза, поперемінно напружуючи і розслаблюючи їх по 5 секунд дітям до 10-11 років, в дітей з різко вираженою слабкістю зв'язкового апарату. У старшому віці в початковому періоді скорочення м'яза слідує проводить протягом 6 сек. За відсутності скарг на погіршення самопочуття щодня час напруги м'яза збільшується на 1 сек, доходячи до 8 сек, а час розслаблення додається на 1 сек. при режимі скорочення 7 сек, зберігається при напрузі в 8 сек, а потім зменшується на 2 сек, при тому ж часі скорочення.
Після курсу ізометричної гімнастики виробляється м'язово-суглобове відчуття, і дитина згодом може проводить ці вправи самостійно. Після курсу лікувальної гімнастики описаної вище, слідує переходить до динамічних вправ спочатку по малій амплітуді, потім по середній і, нарешті, по великій. Динамічні вправи проводяться після ізометричної гімнастики.
Проте оздоровчим і профілактичним ефектом відносно атеросклерозу і серцево-судинних захворювань володіють лише вправи, направлені на розвиток можливостей аеробів і загальної витривалості.
По ступеню впливу на організм всі види оздоровчої фізичної культури (у залежності ось структури рухів) можна розділити на дві великі групи: вправи циклічного і ациклічного характеру. Циклічні вправи - це такі рухові акти, в яких тривалий час постійно повторюється один і той же закінчений руховий цикл. До них відносяться ходьба, біг, ходьба на лижах, їзда не велосипеді, плавання, гребля. У ациклічних вправах структура рухів не має стереотипного циклу і змінюється в ході їх виконання. До них відносяться гімнастичні і силові вправи, стрибки, метання, спортивні ігри, єдиноборство. Ациклічні вправи роблять переважний вплив на функції опорно-рухового апарату, внаслідок чого підвищуються сила м'язів, швидкість реакції, гнучкість і рухливість в суглобах, лабільність нервово-м'язового апарату. До видів з переважним використовуванням ациклічних вправ можна віднести гігієнічну і виробничу гімнастику, заняття в групах здоров'я і загальної фізичної підготовки, ритмічну і атлетичну гімнастику.
РАНКОВА ГІГІЄНІЧНА ГІМНАСТИКА
Ранкова гігієнічна гімнастика сприяє швидшому приведенню
організму в робочий стан після пробудження, підтримці високого рівня
працездатності у перебіг трудового дня, вдосконаленню координації нервово-м'язового апарату, діяльності серцево-судинної і дихальної систем. Під час ранкової гімнастики і подальших водних процедур активізується діяльність шкірних і м'язових рецепторів, вестибулярного апарату, підвищується збудливість ЦНС, що сприяє поліпшенню функцій опорно-рухового апарату і внутрішніх органів.
ВИРОБНИЧА ГІМНАСТИКА
Цей вид оздоровчої фізкультури використовується в різних формах безпосередньо на виробництві. Ввідна гімнастика перед початком роботи сприяє активізації рухових нервових центрів і посиленню кровообігу в робочих м'язових групах. Вона необхідна особливо в тих видах виробничої діяльності, які пов'язані з тривалим збереженням сидячої робочої і точністю виконання дрібних механічних операцій.
Фізкультурні паузи організовуються безпосередньо під час роботи. Час їх проведення визначається фазами зміни рівня працездатності - в залежності ось виду діяльності і контингенту працюючих. Фізкультурна пауза за часом повинна випереджати фазу зниження працездатності. За допомогою виконання вправ з музичним супроводом для незадіяних м'язових груп (по механізму активного відпочинку) поліпшується
координація діяльності нервових центрів, точність рухів, активізуються процеси пам'яті, мислення і концентрації уваги, що благотворно впливає на результати виробничого процесу.
РИТМІЧНА ГІМНАСТИКА
Особливість ритмічної гімнастики полягає у тому, що темп рухів і інтенсивність виконання вправ задається ритмом музичного супроводу. У ній використовується комплекс різних засобів, що роблять вплив на організм. Так, серії бігових і прижкових вправ впливають переважно на серцево-судинну систему, нахили і присідання - на руховий апарат, методи релаксації і самонавіювання - на центральну нервову систему. Вправи в партері розвивають силу м'язів і рухливість в суглобах, бігові серії - витривалість, танцювальні - пластичність і т.д. У залежності від вибору
вживаних засобів заняття ритмічною гімнастикою можуть носить переважно атлетичний, танцювальний, психорегулюючий або змішаний характер. Характер енергозабезпечення, ступінь посилення функцій дихання і кровообігу залежать від виду вправ.
Серія вправ партерного характеру (у положеннях лежачи, сидячи) робить стабільний вплив на систему кровообігу. ЧСС не перевищує 130- 140 уд/хв. тобто не виходить за межі зони аероба; споживання кисню збільшується; зміст молочної кислоти не перевищує рівня- близько 4,1 ммоль/л. Таким чином, робота в партері носить характер переважно аероба. У серії вправ, виконуваних в положенні стоячи, локальні вправи для верхніх кінцівок також викликають збільшення ЧСС до 130--140 уд/хв. танцювальні рухи - до 150-170, а глобальні (нахили, глибокі присідання) -до 160--180 уд/хв. Найефективнішу дію на організм надають серії бігових і прижкових вправ, в яких при певному темпі ЧСС може досягати 180--200 уд/хв., а споживання кисню -- 2,3 л/хв., що відповідає 100%. Таким чином, ці серії носять переважно анаеробний характер енергозабезпечення (або змішаний з переважанням анаеробного компоненту); вміст лактату в крові до кінця тренування в цьому випадку досягає 7,0 ммоль/л.
У залежності від підбору серій вправ і темпу рухів заняття ритмічною гімнастикою можуть мати спортивну або оздоровчу спрямованість. Максимальна стимуляція кровообігу до рівня ЧСС 180--200 уд/хв. може використовуватися лише в спортивному тренуванні молодими здоровими людьми. В цьому випадку она носить переважно анаеробний характер і супроводжується пригнобленням механізмів аеробів енергозабезпечення і зниженням величини. Істотної стимуляції жирового обміну при такому характері енергозабезпечення не відбувається; у зв'язку з цим не спостерігаються зменшення маси тіла і нормалізація обміну холестерину, а також розвиток загальної витривалості і працездатності.
На заняттях оздоровчої спрямованості вибір темпу рухів і серій вправ повинен здійснюватися так, щоб тренування носило в основному характер аероба (із збільшенням ЧСС в межах 130--150 уд/хв.). Тоді разом з поліпшенням функцій опорно-рухового апарату (збільшенням сили м'язів, рухливості в суглобах, гнучкості) можливе підвищення рівня загальної витривалості, але в значно меншому ступені, ніж при виконанні циклічних вправ.
АТЛЕТИЧНА ГІМНАСТИКА
Заняття атлетичною гімнастикою викликають виражені морфофункціональні зміни (переважно нервово-м'язового апарату): гіпертрофію м'язових волокон і збільшення фізіологічного поперечника м'язів; зростання м'язової маси, сили і силової витривалості. Ці зміни пов'язані в основному з тривалим збільшенням кровотоку в працюючих м'язових групах в результаті багатократного повторення вправ, що покращує трофіку (живлення) м'язової тканини. Необхідно підкреслити, що ці зміни не сприяють підвищенню резервних можливостей апарату кровообігу і