Лікувальна фізична культура в комплексній реабілітації при захворюванні невриту лицьового нерва
При спостереженні за 30-річними чоловіками, протягом двох тижнів, що займаються атлетичною гімнастикою, було відмічено підвищення артеріального тиску в середньому з 121/70 до 130/78 мм рт. ст. (а в 30 % з їх--де 140/80 мм рт.ст.), зниження життєвого індексу (в результаті збільшення маси тіла) з 72 до 67 мл/кг, збільшення ЧСС у спокої з 71 до 74 уд/хв. При виконанні функціональної проби навантаження кількість реакцій атипій на навантаження збільшиласявід 2 до 16 (з 30 обстежених), час відновлення пульсу - від 2,9 до 3,7 хв. За даними електрокардіографічного дослідження, знайдене перенапруження міокарду в 12 % що займаються.
Крім збільшення м'язової маси, цим негативним змінам сприяють також велика нервова напруга і затримка дихання при натуженні. При цьому різко підвищується внутрішньогрудний тиск, зменшується притока крові до серця, його розміри і ударний об'єм; в результаті знижується міокардіальний ліжечок і розвивається короткочасна ішемія міокарду. При тривалих перевантаженнях, що нерідко мають місце в атлетичній гімнастиці, вказані зміни можуть набути необоротного характеру .
От чому нарощування м'язової маси не повинне бути самоціллю.
Атлетичні вправи можна рекомендувати як засіб загального фізичного розвитку для молодих здорових чоловіків - у поєднанні з вправами, сприяючими підвищенню можливостей аеробів і загальної витривалості. Так, наприклад, при поєднанні вправ з тими, що обтяжують із спортивними іграми відмічено підвищення фізичної працездатності, а з біговим тренуванням - до 1407 кгм/хв, тоді як при заняттях «чистим» атлетизмом такого ефекту не спостерігалося. При поєднанні силових вправ з плаванням і бігом (4 рази на тиждень - атлетична гімнастика і 2 рази - тренування на витривалість) наряду з вираженим збільшенням сили і силової витривалості відмічено збільшення показників до 1300 кгм/хв.
Необхідно також врахувати, що силові вправи супроводжуються великими перепадами артеріального тиску, зв'язаними із затримкою дихання і натуженням. Під час натуження в результаті зниження притока крові до серця і серцевого нападу різко падає систола і підвищується тиск діастоли. Зразу ж після закінчення вправ -- внаслідок активного кровонаповнення шлуночків серця тиск систоли підіймається до 180 мм рт. ст. і більш, а діастола різко падає.
Ці негативні зміни можуть бути в значній мірі нейтралізовані при зміні методики тренування (робота з тими, що обтяжать не більш 50 % ось максимальної ваги і підйом снаряда у фазі вдиху), що автоматично виключає затримку дихання і на- тужіваніє. Дана методика запропонована фахівцями Болгарії, де атлетична гімнастика широко застосовується в оздоровчих цілях.
Необхідно критично віднестися до доцільності її використовування особами середнього і літнього віку (враховуючи вікові зміни - серцево-судинної системи і негативний вплив на чинники риска). Заняття атлетичною гімнастикою, як вже наголошувалося, можуть бути рекомендовані здоровим молодим людям за умови оптимізації тренувального процесу і поєднання атлетичних вправ з тренуванням на витривалість (біг і ін.). Люди зрілого віку можуть використовувати лише окремі вправи атлетичного комплексу, направлені на зміцнення основних м'язових груп (м'язів плечового поясу, спини, черевного преса і ін., як доповнення після тренування на витривалість в циклічних вправах.
ОЗДОРОВЧА ХОДЬБА
У масовій фізичній культурі широко використовується оздоровча (прискорена) ходьба: при відповідній швидкості (до 6,5 км/ч) її інтенсивність може досягати зони тренуючого режиму (ЧСС 120--130 уд/хв). За 1 ч ходьби витрачається 300--400 ккал енергії в залежності від ваги тіла (приблизно 0,7 ккал/кг на 1 км пройденого шляху). Наприклад, людина з масою тіла 70 кг при проходженні 1 км витрачає близько 50 ккал. При швидкості ходьби 6 км/ч сумарна витрата енергії складе 300 ккал. При щоденних заняттях оздоровчою ходьбою сумарна витрата енергії за тиждень складе близько 2000 ккал, що забезпечує мінімальний (пороговий) тренувальний ефект - для компенсації дефіциту енерговитрат і зростання функціональних можливостей організму.
Це підтверджується результатами дослідження максимальної продуктивності аероба. Так, через 12 тижнів тренування в оздоровчій ходьбі (по 1 ч. 5 разів на тиждень) у випробовуваних спостерігалося збільшення на 14 % в порівнянні з початковим рівнем. Проте такий тренувальний ефект можливий лише у непідготовлених початківців. У підготовленіших фізкультурників оздоровчий ефект ходьби знижується, оскільки із зростанням тренованості інтенсивність навантаження стає нижче. Збільшення швидкісної ходьби більше 6,5 км/ч, тому що, супроводжується непропорційним зростанням енерговитрат. При пересуванні із швидкістю 7 км/ч і більш поволі бігти легше, ніж швидко йти.
Прискорена ходьба як самостійний оздоровчий засіб може бути рекомендована лише за наявності протипоказань до бігу (наприклад, на ранніх етапах реабілітації після перенесеного інфаркту). За відсутності серйозних відхилень в стані здоров'я вона може використовуватися лише як перший (підготовчого) етап тренування на витривалість в початківцях з низькими функціональними можливостями. Надалі, у міру зростання тренованості, заняття оздоровчою ходьбою повинні змінятися біговим тренуванням.
Таким чином, основний тип навантаження використаний в оздоровчій фізичній культурі, циклічні вправи аеробів. Доступним і ефективним з них є оздоровчий біг. Описані вище форми оздоровчої фізичної культури не сприяють істотному зростанню функціональних можливостей системи кровообігу і рівня фізичної працездатності, а значить, не мають вирішального значення як оздоровчих програм. Провідна роль в цьому відношенні належить циклічним вправам, що забезпечують розвиток можливостей аеробів і загальної витривалості.
Лікування і профілактика постневропатичної контрактури мімічних м’язів.
Результати лікування контрактури мімічних м'язів залежать від ступеня вираженості. При контрактурі легкого ступеня більшість хворих не випробовує особливого дискомфорту і спокійно відноситься до свого помірного косметичного дефекту.
Контрактура мімічних м'язів легкого ступеня проводилося лікування тегретолом або фінлепсином по 0,2-2 рази на день протягом 10-15 днів і парафіновими або озокеритовими аплікаціями (тривалість сеансу 15-20 хв., температура 40-50 °С, на курс 10 процедур).
Лікування контрактури мімічних м'язів середнього і важкого ступеня представляє значні труднощі. Судячи з даних клінічних спостережень, в даний час не існує таких методів терапії, які дали б можливість добитися повної ліквідації м'язової контрактури. Проте при настирному, комплексному і раціональному лікуванні у багатьох хворих поліпшується загальний стан і зменшуються явища контрактури і синкінезії. Лікування лицьових м'язових контрактур середнього і важкого ступеня краще проводити в умовах стаціонару, а повторні курси - амбулаторно.
Одним з чинників успішного лікування є нормалізація нервово-психічної сфери, розлад якої часто спостерігається при контрактурі мімічних м'язів. Це, по-перше, досягається раціональною психотерапією. Хворим потрібно пояснити, що вони повинні уникати ситуацій, умов (хвилювання, переживання, тривале перебування на холоді та ін.), які підсилюють м'язову контрактуру. Призначаються малі транквілізатори (еленіум, реланіум, фенозепам та ін.), класичні седативні препарати (бром, валеріана, пустирник). Проводиться лікування фінлепсіном або тегретолом по 0,2 2-3 рази на день, протягом 15-20 днів, парафінові або озокеритові аплікації щоденно, на курс 10-15 процедур, фонофорез лідази або трілона Б, на курс 10 сеансів. Призначається легкий масаж, ЛФК. При цьому важливо навчити хворих самомассажу і самостійним заняттям ЛФК перед дзеркалом, щоб вони навчилися довільно контролювати рухи мімічних м'язів.
Протягом року рекомендується повторити в умовах поліклініки 2-3 аналогічні курси лікування з інтервалом, що становить 3-4 місяці.
Позитивний ефект при постізометричній релаксації мімічних м'язів (різновидність мануальної терапії) при їх контрактурі.
Методика. Кинестетичною пальпацією визначали локальний гіпертонус мімічних м'язів. Рука лікаря вказівним або великим пальцем в порожнині рота контролювала стан гіпертонусу, а решта пальців, розташованих зовні, проводила розтягування гіпертонусу. Хворому при цьому пропонувалося виробляти який-небудь мімічний рух проти опору, який створювався пальцями лікаря. Після того, як лікар переконувався, що локальний гіпертонус бере участь в русі, хворому пропонувалося утримувати зусилля помірної інтенсивності, потім слідувало активне розслаблення мімічних м'язів. Лікар в цей час зсовував шкіру обличчя так, щоб відбувалося пасивне розтягування скороченого м'яза з наявним локальним гіпертонусом. Далі, фіксуючи розтягнутий м'яз, хворого просять повторити активний опір малої інтенсивності протягом 5-6 с.
Звичайно через 4-5 ізометричних вправ наступає стійка релаксація м'яза, яка утримується 24-36 год. Одночасно зникають, або значно зменшуються больові відчуття. При локальному гіпертонусі невеликої величини досить 3-4 процедур. При стійкому і вираженому гіпертонусі рекомендується проводити 8-12 процедур.
Позитивним методом лікування м'язових контрактур є також те, що хворого можна навчити цій методиці і вони можуть самостійно застосовувати основні прийоми постізометричної релаксації мімічних м'язів.
Ефективність постізометричної релаксації при контрактурі мімічних м'язів, відзначає, що результати виявляються нестійкими.
Оскільки лікування контрактури мімічних м'язів, особливо середнього і важкого ступеня, ніколи не приводить до повного одужання, то дуже важлива профілактика цього ускладнення. Однією з основних задач профілактики лицьових контрактур є раннє і активне лікування невропатій лицьового нерва, яке слідує починати в препаралитичній стадії і проводити в умовах стаціонару, особливо при середньому і важкому ступені ураження лицьового нерва. Помічено, що контрактура мімічних м'язів нерідко розвивається у хворих з вираженими болями на ураженій стороні обличчя, завушної області, потилиці, коли невропатія лицьового нерва виникає на фоні гіпертонічної хвороби, атеросклерозу і діабету. Часто лицьові контрактури розвиваються при рецидивуючих невропатіях лицьового нерва і важких формах паралічу Бела. Погрому ця категорія хворих має потребу в особливій увазі, при їх лікуванні необхідно в динаміці проводити дослідження (ЕМГ, КЕД, хронаксиметрію).
Якщо при КЕД знайдені гальвано-фарадична дисоціація, а при дослідженні моторної хронаксії феномен на фоні подовженої хронаксії не мають тенденції до зникнення, то це вказує на можливість утворення м'язової контрактури, тому застосування гальванізації і електростимуляції протипоказане, оскільки вони можуть сприяти виникненню лицьової контрактури.
При перших ознаках контрактури мімічних м'язів виключаються всі види стимулюючої терапії (ін'єкції прозеріна, біостимуляторів, електролікування та ін.). Рекомендується призначення малих транквілізаторів, фінлепсина, парафінових або озокерітових аплікацій.
Недостатня ефективність консервативної терапії у ряду хворих з невропатією лицьового нерва і виникнення вторинної контрактури мімічних м'язів зумовили застосування хірургічного методу лікування при цій патології. Операція полягає в декомпресії лицьового нерва. Розкриваючи фаллопієв канал від шилососцевідного отвору до місця переходу вертикального відрізка в друге коліно, при цьому розкривається також епіневральная оболонка. Декомпресія лицьового нерва може вважатися достатньою, якщо відкрито приблизно 50 % його кола.
Найважчим є відбір хворих для хірургічного лікування, рання діагностика прогностично неблагополучних випадків і вибір оптимальних термінів для операції. При повному паралічі мімічної мускулатури необхідний щоденний електрофізіологічний контроль і якщо поріг електричної збудливості зростає, стає ясним до кінця першого тижня, виникає необхідність хірургічної декомпресії нерва.
При визначенні хронаксії з паралічем Бела дійшли висновку, що друга неділя захворювання є критичною у визначенні прогнозу: швидке подовження хронаксії в цей період вказує на прогресуючу дегенерацію. Динамічні спостереження за показниками реобази і хронаксії можуть дати підстави для хірургічного лікування.
Декомпресія лицьового нерва показана протягом перших трьох тижнів захворювання до того, як наступає дегенерація 90-95 % його волокон (приблизно у 10 % випадків). Якщо при електронейронографії виявляється дегенерація 90 % волокон протягом 5-7 днів, то це являється показником важкої поразки лицьового нерва і виникає необхідність хірургічної декомпресії нерва.
Важливе значення ранньої і проводимої в динаміці електроміографії для вирішення прогнозу свідчень до операції у хворих на параліч Бела. При виробленні свідчень до хірургічного лікування в ранні терміни захворювання електроміографічні дані інформативні в плані оцінки глибини поразки лицьового нерва. Чим більше нервових волокон піддаються органічним змінам, тим менше за шанси на повноцінне відновлення. Як було показано у відповідному розділі, більш чіткішим ЕМГ показником для цієї мети служить ступінь зниження амплітуди.
При реєстрації мімічних м'язів з амплітудою не нижче 20 % в порівнянні із здоровою стороною результати консервативного лікування, як правило, сприятливі. За відсутності або зниженні його до 10 % і нижче, а також у разі його амплітуди 10-20 % в порівнянні із здоровою стороною і при подальшому зниженні в динаміці результати консервативної терапії погані, що свідчить про свідчення до хірургічного лікування. По вказаній методиці це питання можна вирішити на 10-му дню захворювання. Рання операція збільшує можливості кращого відновлення порушених функцій лицьового нерва і мімічних м'язів.
3.2 Формуючий етап дослідження
Фізична культура – це засіб підвищення рівня функціональних можливостей людини. Ії широко використовують для закріплення здоров’я, профілактики, лікування, а також фізичної реабілітації.
Обов’язковою умовою використання засобів фізичної культури є співвідношення потужності і тривалості фізичних навантажень функціональним можливостям організму. Недостатнє навантаження не дозволяє оптимально підвищити функціональні можливості нервової системи. З оздоровчою, профілактичною та лікувальною метою фізичні вправи рекомендують здоровим і хворим з різним рівнем фізичної підготовленості.
Серед сучасних електрофізіологічних методів дослідження неврологічних хворих з патологією периферичного нервово-м'язового апарату провідну роль виконує електроміографія (ЕМГ). Вона реєструє коливання електричного потенціалу скелетних м'язів у спокої, при тонічній напрузі і довільних рухах, здатні охарактеризувати стан м'яза в цілому і її окремих рухових одиниць (РО), а також окремих м'язових волокон. Крім того, вивчаються електричні процеси в м'язі у відповідь на роздратування нерва (стімуляційна ЕМГ) і процеси в самому нерві – електронейрографія (ЕНГ). Запропонований термін ЕНГ, об'єднуючі методи вивчення викликаних потенціалів нерва і м'яза.
Стимулюючі електроди також можуть бути нашкірними і голчатими. Пристрій нашкірного стимулюючого електроду аналогічно відвідному. Рідше застосовуються голчаті стимулюючі електроди, коли дратований нерв лежить глибоко під поверхнею шкіри. Дріт вводиться до нерва за допомогою стерильної голки у вигляді мандрена, після чого голка витягується, а дріт може знаходитися в даному місці весь час дослідження, не травмуючи пацієнта. Заземлюючий електрод - металеву пластинку розташовують на щоці або на шиї. Відвідні електроди підключаються до входу підсилювача, стимулюючі - до виходу електростимулятора, заземлюючий - до відповідної клеми приладу. Заземлення електроміографа і досліджуваного пацієнта повинне відповідати технічним вимогам (неприпустимо, наприклад, підключення до радіатора опалювання), оскільки від цього багато в чому залежить відсутність перешкод.
Різниця потенціалів з відвідних електродів передається на підсилювач, де біологічний сигнал збільшується в 10 000 - 1 000 000 разів.
Механічні системи реєстрації неприйнятні, оскільки володіють великою інерційністю і не відтворюють високочастотних складових навіть при використовуванні нашкірного відведення. Найбільш поширені електроміографи фірми «Медікор», «Діза». Серед мімічних м'язів частіше обстежуються лобові, ментальні, кругові м'язи ока і кругові м'язи рота. Хворий повинен знаходитися в зручній позі, краще в горизонтальному положенні.
Для вивчення інтерференційної активності довільного м'язового скорочення використовуються поверхневі відвідні електроди. Їх розташовують у області рухових точок досліджуваних м'язів, де сконцентровані м'язові волокна в найбагатше іннервіруємих ділянках м'язів з густим розташуванням міоневральних закінчень. Найбільш зручні для дослідження кругові м'язи ока і рота, а також ряд інших рухових точок.
Сигнали ЕМГ реєструються на папір. Спочатку оцінюється спонтанна активність при розслаблених м'язах, яка у здорових людей, як правило, не фіксується. Потім виробляється оцінка тонічної напруги мімічних м'язів, яка включає запис ЕМГ під час глибокого вдиху (у нормі, як правило, коливання відсутні) і синергічних реакцій у вигляді низькоамплітудних коливань, пов'язаних з напругою симетричної або гомолатеральних м'язів, близьких до досліджуваної.
Найбільш інформативною в цій методиці є реєстрація максимального довільного скорочення м'яза з використанням кількісного аналізу амплітудних, тимчасових і у меншій мірі частотних параметрів.
Перший тип - високочастотна поліморфна активність з амплітудою коливань залежно від сили м'яза, розвиненості підшкірно-жирового шару і інших індивідуальних чинників.
Другий тип - низькочастотні осциляції з чітким ритмом, характерні в основному для сегментарно-ядерної поразки.
Третій тип - залпові коливання - при невропатіях в гострому періоді практично не зустрічаються, а спостерігаються в основному при экстрапірамідних розладах.
Четвертий тип - характеризує повний параліч м'яза.
У нормі реєструється перший тип з середньою амплітудою коливань. У хворих з невропатіями лицьового нерва частіше зустрічається перший тип із зменшеною амплітудою, рідко - другий і четвертий тип в основному при грубій патології.
Значно велику інформацію дає дослідження із застосуванням голчастих відвідних електродів для оцінки м'язових волокон. Цей метод дозволяє провести глибокий аналіз.
До спонтанної активності відносять також і потенціали фасцікуляцій. У гострому періоді при невропатіях лицьового нерва вони зустрічаються рідко.
Потім при слабкій довільній напрузі досліджуваного м'яза реєструються потенціали дії. Важливим показником є середня тривалість потенціалів дії, для обчислення якої необхідно зареєструвати, переміщаючи електрод в м'язі. У здорових людей середня тривалість з віком збільшується.
При цьому тривалість переважного числа не виходить за рамки ±20% від середньої величини. Гістограма відображає перший тип змін, коли середня величина нормальна, але тривалість частини зміщена вліво. Такі зміни зустрічаються в початковій стадії захворювання при не грубій поразці. Гістограма відповідає другому типу, коли зменшується середня тривалість, гістограма значно зсунута вліво. Цей тип характерний для значної поразки, коли ще немає реіннервації.
Найважливішим для діагностики показником вважається амплітуда. Розташування електродів для реєстрації відповіді кругового м'яза ока.
Більшість дослідників дратує лицьовий нерв наперед від мочки вуха, де він перетинає привушну залозу. Максимальна амплітуда відповіді, одержувана при супрамаксимальної стимуляції.
У зв'язку з великими індивідуальними відмінностями діагностична цінність абсолютної величини невелика, проте точність значно зростає при порівнянні результатів на ураженій і здоровій стороні. Для повнішої оцінки стану лицьового нерва нами визначалися круговий м'яз ока і кругового м'яза рота, оскільки часто зустрічається нерівномірна поразка волокон лицьового нерва, що йдуть до м'язів верхньої і нижньої половини обличчя.
З тимчасових показників виробляється визначення латентного періоду тривалості і швидкості проведення імпульсу по рухових волокнах лицьового нерва. Заслуговує уваги також аналіз зміни форми і його тривалості, що збільшується при патології лицьового нерва.
Аферентною частиною рефлекторної дуги мигального рефлексу є верхня гілка трійчастого нерва. У здорових людей реєструються дві викликані відповіді з різними латентними періодами: ранній з латентністю і пізній.
При обстеженні хворих з невропатією лицьового нерва ЭМГ - дослідження може допомогти в рішенні наступних питань:
Кількісне визначення ступеня парезу мімічних м'язів.
Відмінність центрального і периферичного парезу мімічних м'язів.
Диференціація ядерного і аксональної поразки лицьового нерва.
Визначення стадії нервово-м'язового процесу.
Встановлення тяжкості поразки лицьового нерва.
Раннє прогнозування тривалості перебігу захворювання і ступеня відновлення мімічної функції.
Визначення характеру відновлення рухових функцій.
Рання діагностика розвитку ускладнень відновного періоду.
Для кількісної характеристики ступеня парезу мімічних м'язів найбільш адекватне визначення амплітуди активності інтерференційної ЕМГ з використанням нашкірних електродів при максимальній напрузі досліджуваних м'язів. У зв'язку з великими індивідуальними коливаннями абсолютних величин цих показників у здорових осіб переважно обчислювати їх відносні значення. Для цього необхідні дослідження не тільки на ураженій, але і на здоровій стороні. Оскільки не всі мімічні м'язи страждають при поразці лицьового нерва в рівній мірі (особливо помітною буває різниця між м'язами верхньої і нижньої половини обличчя), бажано обстежувати як мінімум по два м'язи з кожної сторони. Ступінь парезу розраховується в порівнянні із здоровою стороною у відсотках для кожного м'яза окремо.
Питання про відмінність центрального і периферичного парезу мімічних м'язів можна вирішити, використовуючи голчасті електроди. Реєстрація спонтанних денерваційних потенціалів, безумовно, вказує на периферичну поразку. Для центрального парезу також не характерне подовження латентного періоду.
Відмінність ядерної поразки від аксонального визначається по-перше, наявністю чітких потенціалів фасцікуляцій (за достовірніше реєстрованих при голчастому відведенні); по-друге, для нього не характерне подовження латентного періоду і уповільнення по лицьовому нерву. Окрім цього, час рефлекторної відповіді при роздратуванні трійчастого нерва може збільшуватися, хоча у більшості хворих в перші тижні захворювання рання рефлекторна відповідь відсутня.
Визначення тяжкості поразки лицьового нерва є найважливішим для лікування і прогнозу ЕМГ- дослідження дає на нього найточнішу відповідь. У гострому періоді захворювання нерідко наголошується невідповідність між ступенем парезу мімічних м'язів і ступенем ураження нерва. Це можна пояснити тим, що при невеликих органічних змінах імпульс не розповсюджується через зону поразки за рахунок функціонального блоку. Клінічно при цьому визначається грубий парез або навіть плегія. Відновлення в подібних випадках йде швидко і в повному об'ємі. Для уточнення ступеня органічних змін нервових волокон рекомендують визначення амплітуди кругового м'яза ока і рота справа і зліва.
Крім того, слід враховувати вираженість спонтанної денерваційної активності.
З прогностичною метою проводив ЕМГ за допомогою голчатих електродів. Враховувалася вираженість денервації, довільна активність. ЕМГ - дослідження проводилося на 3—5, 8—10, 18—20-му дню захворювання, до результату 1, 2, і 3-го місяця. Визначали ступінь парезу мімічних м'язів з використанням нашкірних електродів і ступінь органічного ураження нервових волокон по амплітуді, а також вираженість спонтанної денерваційної активності і зміни за допомогою голчатих електродів.
У перші дні при нерізкому ступені парезу показник поразки нервових волокон складав менше 60%, відновлення до результату другого-третього тижня було значним. Такий перебіг захворювання спостерігали у хворих з грубим парезом і навіть елегією мімічних м'язів в перші дні.
Довготривале відновлення хворих із значним ступенем ураження нервових волокон (61—80 %). Рефлекторні відповіді і довільна активність у них відсутні або були мінімальними, при голчатому відведенні після 10 дня реєструвалися. До результату першого місяця амплітуди довільної і викликаної активності дещо збільшилися, а до результату другого місяця наближалися до норми.
При важкому перебігу захворювання ступінь ураження нервових волокон перевищує 80 %. До результату другого місяця значного поліпшення не наступало.
Найточнішим ЕМГ- показником, що характеризує перебіг захворювання, є ступінь ураження нервових волокон, визначна по амплітуді. Цей показник найбільш придатний для раннього прогнозування, течії і результату захворювання вже до 8—10 дня. За даними ЕМГ- обстеження, нами виділено чотири прогностичні варіанти.
1.Абсолютно сприятливий прогноз - швидке (2—3 тижні) і повне відновлення - визначається за відсутності паралічу мімічних м'язів в перші дні захворювання (амплітуда довільної активності не нижча 30 % в порівнянні із здоровою стороною) в поєднанні із значно більшим збереженням (не менше 50 % в порівнянні із здоровою стороною) і обов'язкове за відсутності негативної динаміки показників до 8-10 дня захворювання.
2.Сприятливий прогноз - майже повне відновлення 1-1,5 місяця - слід чекати при зниженні амплітуди до 8-10 дня захворювання до 20-50 % навіть при повній відсутності в ці дні довільної активності.
Сумнівний прогноз - тривале (два-три і більше місяців) поліпшення з неповним відновленням і можливим розвитком ускладнень - при зниженні амплітуди до 8-10 дня захворювання нижче 20 % в порівнянні із здоровою стороною.
Негативний прогноз - відсутність довільної активності.
Цінну інформацію дає ЕМГ- дослідження про механізми відновлення рухових функцій.
При аналізі результатів лікування паралічу Бела більшість дослідників обмежувалася описовою оцінкою: одужання, значне або помірне поліпшення, відсутність відновлення без урахування кількісних показників в динаміці, тривалості лікування і темпу відновлення. Відмінність ступеня відновлення мімічних функцій в певні терміни хвороби пояснювалася різною тяжкістю захворювання, проте зміни в зоні поразки нерва не аналізувалися. Факт істотної відмінності цих процесів підтверджений післяопераційними результатами - у одних хворих дуже швидке, а у інших - повільне відновлення (від 5 днів до декількох місяців). Ці дані, безумовно, указують не тільки на відмінність тяжкості поразки лицьового нерва, але і на можливість різних механізмів відновлення рухових функцій.
В цілях вивчення динаміки клінічних і електроміографічних показників для з'ясування механізмів відновлення мімічних функцій при різному перебігу захворювання і для виявлення най достовірніших критеріїв тяжкості поразки лицьового нерва в різні терміни. При огляді оцінювався ступінь парезу мімічних м'язів у відсотках. При електроміографічному дослідженні визначалася амплітуда максимальної довільної активності паретичних м'язів у відсотках в порівнянні із здоровою стороною обличчя, при електростимуляції лицьового нерва також порівняно з контра латеральною стороною, вираженість спонтанної денерваційної активності і зміна потенціалів дії рухових одиниць мімічних м'язів за допомогою голчатих електродів.
По ступеню і динаміці відновлення хворі розподілені на 4 групи:
Практично повне відновлення протягом 3-4 тижнів (ступінь парезу, по таблиці менше 10 %) - 16 хворих.
Значне відновлення в терміни від 1 до 2 місяців (ступінь парезу менше 30 %) -24 хворих.
Недостатнє відновлення до результату 3 місяців (ступінь парезу 30-60 %) - 14 хворих.
Незначне поліпшення і відсутність відновлення до результату 3 місяців (ступінь парезу більше 60 %) -6 хворих.
У перші дні захворювання у 20 з 23 обстежених хворих ступінь парезу мімічних м'язів був значним (70-100%). Лише у 3 хворих зберігалася істотна частина мімічних функцій (більше 30%) і наголошувалося швидке відновлення. Амплітуда довільної м'язової активності майже повністю відповідала клінічним показникам. Значно відрізнялася від цих величин амплітуда, причому у всіх хворих вона була вищою. Викликалася навіть у хворих з відсутністю довільних рухів і нерідко була достатньо високим. У 2 пацієнтів цей показник склав менше 20 % і перебіг захворювання був найважчим. Для хворих 1-й групи він виявився достатньо підлягаючим (більше 50 %) зберіганню, для 2-й і 3-й груп коливався в широких межах вище 20 %.
При повторному дослідженні (на 8-10 день) у частини хворих спостерігалося поліпшення клініки (у 2-й і особливо в 1-х групах), але у них ступінь парезу залишався значним. Аналогічні результати дало визначення амплітуди максимальної довільної активності. Мімічні м'язи в цьому періоді відрізнялися від вищезгаданих показників у велику сторону.
У хворих 1-й групи його амплітуда перевищила 40 %. Відновлення міміки активно почалося з перших же днів лікування і до результату 2-3-му тижні було значним, а до кінця місяця практично повним. Спонтанних денерваційних потенціалів у хворих цієї групи не було.
Для 2-й групи ступінь парезу в ці дні був більшим, а темп відновлення нижчий. У ряді випадків збереження довільних рухів клінічно і електроміографічно мінімальна. Амплітуда в цій групі різко не знижувалася (21-40%). При голчатому дослідженні зустрічалися одиничні потенціали фібриляцій.
У хворих 3 і 4-й груп поліпшення до 8-10 дня захворювання клінічно і електроміографічно не визначалося. Відрізнялися лише амплітуди 3-ї групи - 10 - 20%, 4-а - нижче 10 %. Вираженість потенціалів фібриляцій була значнішою, особливо у 4-й групі, кількість потенціалів дії рухових одиниць різко знижувалася.
До результату 1-го місяця у хворих 1-й групи електроміографічні показники, як і клініка, наближалися до норми. У 2-й групі ступінь парезу, зниження амплітуд довільної активності помітно зменшувалися, а величини їх майже співпали. У 3-й групі вони приблизно були рівні, але по величині значно поступалися., а в 4-й - вкрай низькими. Кількість потенціалів дії рухових одиниць у хворих 2-ї і особливо 3-ї груп помітно знизилося, а в 4-й - лише одиничні і тривалість їх була скороченою. Реєструвалася велика кількість потенціалів фібриляцій і позитивних гострих хвиль.
До результату 2-го місяця показники у хворих 2-ї групи наближалися до норми, зустрічалися збільшені по тривалості потенціали. У пацієнтів 3-ї групи ступінь парезу продовжував зменшуватися, але як і раніше залишалася вираженою. Реєструвалися потенціали фібриляцій, збільшені по тривалості потенціали дії рухових одиниць, але кількість їх залишалася пониженою. У хворих 4-ї групи парез залишався грубим, амплітуда також була дуже низькою. Реєструвалося багато потенціалів фібриляцій, позитивних гострих хвиль і одиничні потенціали дії рухових одиниць зниженої тривалості.
До кінця 3-го місяця у пацієнтів 3-ї групи залишалися клінічні і електроміографічні прояви парезу мімічних м'язів, число потенціалів дії рухових одиниць залишалось зниженим. У хворих 4-ї групи наголошувалося невелике поліпшення, дещо збільшувалася амплітуда потенціалів, зберігалася спонтанна денерваційна активність, зросла кількість потенціалів дії рухових одиниць, але тривалість їх залишалася низькою. У цей період у частини хворих 3 і 4-ї груп з'являлися синкинезії і початкові симптоми контрактур. При подальших оглядах (6 місяців і пізніше) ступінь парезу дещо зменшувався, але залишався значний косметичний дефект.
У хворих з грубим парезом мімічних м'язів до результату 2-3-го місяця від початку захворювання руху кругового м'яза рота були виражені більше інших мімічних м'язів. За даними електроміографічної стимуляції, скорочення волокон цього м'яза реєструвалося при роздратуванні, а контралатерального лицьового нерва, тобто частина волокон цього м'яза одержувала іннервацію від здорової сторони.
Оцінка стану очних щілин показала, що до