Xreferat.com » Рефераты по медицине и здоровью » Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa

Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa

ЗМІСТ


Вступ.................................................................................................................4

1 Літературний огляд.........................................................................................6

1.1 Біологічні основи паразитології................................................................6

1.2 Класифікація паразитичних форм тврин..................................................9

1.3 Вплив паразита на хазяїна........................................................................11

1.4 Шляхи розселення та пошук хазяїна.......................................................16

2 Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa.........................................................................................24

2.1 Тип найпростіші (Protozoa).................................................................24

2.1.1 Клас Саркодові (Sarcodina).......................................................26

2.1.2 Клас Джгутикові (Flagellata)......................................................28

2.1.3 Клас Споровики (Sporozoa)........................................................31

2.1.4 Клас Імфузорії (Imfusoria)..........................................................34

2.2 Тип Плоскі черви (Plathelimintes).......................................................36

2.2.1 Клас Сисуни (Tpematodes).........................................................36

2.2.2 Клас Стьожкові черви (Castoidea).............................................39

2.3 Тип Круглі черви (Nemathelimites).....................................................41

2.3.1 Клас Власне Круглі черви (Nematoda)...........................................42

2.4 Тип Кільчасті черви (Annelida)..........................................................44

2.5 Тип Членистоногі (Arthoropoda).........................................................46

2.5.1 Клас Ракоподібні (Crustacea).....................................................48

2.5.2 Клас Павукоподібні (Arachnaidea)............................................48

2.5.3 Клас Комахи (Insecta).................................................................51

2.6 Тип Хордові (Chordata).......................................................................54

Висновок.........................................................................................................57

Література.......................................................................................................59


ВСТУП


Паразити людини зустрічаються у типах найпростіших, плоских і круглих червів, членистоно­гих. Паразитичних червів із типів пло­ских і круглих червів звичайно об'єд­нують під загальною назвою гель­мінтів.

Паразитизм широко розповсюджений у природі (бактерії, гриби, багато без­хребетних). Паразитичний спосіб життя ведуть і віруси. Серед вищих рослин також зустрічаються парази­тичні, які селяться на інших росли­нах.

На відміну від інших організ­мів основою зовнішнього середовища паразитичних організмів е інший жи­вий організм, а не нежива природа.

Справжніми паразитами є тільки ті організми, для яких парази­тичний спосіб життя — обов'язкова форма існування. Bід справжніх (облігатних) паразитів необхідно відрізняти несправжніх. До них належать організми, які живуть вільно, але, потрапивши у інший організм, здатні прожити у ньому деякий час. До них відносяться, наприклад, личинки мух, які залишаються живими при прохо­дженні через кишки людини.

Паразитизм —форма антагоністичного співжиття онанізмів, щo від­носяться до різних видів, при якому один з організмів (паразит) використовує - інший, організм (хазяїн) як се­редовище існування, і джерело живлення, існуючи за його рахунок, чим, Звичайно, завдає шкоди хазяїну, але, як правило, не такої значної, щоб ви­кликати його загибель. В. О. Догель дає паразитизму таке визначення: «Паразити — це такі організми, які використовують інші живі організми як середовище існування Т джерело їжі, покладаючи при цьому (частково або повністю) на своїх, хазяїв завдан­ня регулювання своїх взаємовідносин з навколишнім середовищем».

Різниця між паразитизмом і хижа­цтвом полягає у тому, що хижак ви­користовує свою здибич раз, при цьо­му вона гине; паразит використовує свою жертву тривалий час, і, як пра­вило, вона не гине.

Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозв'язану систему, яка існує у певних умовах середовища. Тривала сумісна еволюція системи паразит — хазяїн привела до певної взаємопристосованості. Між паразитом і хазяї­ном на рівні організму виникають тісні взаємовідносини. Але для хазяїна при­сутність паразита не байдужа. Якщо паразити не викликають захворюван­ня, то виникають захисні реакції. Так, навколо тканинних паразитів (мета-церкарії сисунів, трихінела) формую­ться сполучнотканинні капсули, які у певній мірі ізолюють паразита. Вини­кають також у хазяїна імунні реакції, тобто на видовому рівні між хазяїном і паразитом відбувається взаємна адаптація, яка забезпечує існування паразита і хазяї як біологічних видів.

ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД


1.1 Біологічні основи паразитології


Тварини становлять значну частину біосфери і відіграють важливу роль у кругообігу речовин у природі й еко­номіці. Тварини — джерело основного білкового харчування, незамінних амінокислот. Від тварин людина отримує сировину для виготовлення одягу (шкіра, шерсть) і багато інших про­дуктів, у тому числі й лікарські за­соби.

Медичне значення мають: 1) тварни-паразнти —збудники хвороб; 2) пе­реносники збудників хвороб (вірусів, бактерій, тварин-паразитів); 3) твари­ни, які хворіють на ті ж хвороби, що й людина, і, отже, можуть бути джере­лом захворювання для людини або природним осередком збудників хво­роб, якими може хворіти людина; 4) отруйні тварини; 5) тварини — про­дуценти лікарських речовин.

У антропобіоценозі, як і в будь-якому біоценозі, між ного співчленами встановлюються аліментарні зв'язки, які включають у себе продуценти, консументи і редуценти; є різні форми співжиття (симбіозу) — як синергічні, так і антагоністичні. Людина як співчлен антропобіоценозу не ізольована від процесів, які відбуваються в ньому. З цими про­цесами нерідко пов'язані шляхи роз­повсюдження збудників хвороб, тому на деяких закономірностях, які харак­терні для біоценозів, спинимося де­тальніше [1].

Будь-яке співжиття, організмів, які нале­жать до різних видів, необхідно вва­жати симбіозом (гр. simbiosis — спів­життя). Є три форми симбіозу: мутуалізм — кожний з організмів при­носить іншому певну користь, де пози­тивний симбіоз; синойкія і коменсалізм — симбіоз з однобічною користю, без шкоди для іншого партнера; пара­зитизм антагоністичний, негативний для одного із партнерів симбіозу. Між цими формами співжиття існують перехідні форми. Нерідко у одних і тих же партнерів спостерігаю­ться зміни взаємовідносин. Так, для людини вегетативні дрібні форми ди­зентерійної амеби є коменсалами, а вегетативні великі її форми — пара­зитами.

Мутуалізм (лат. mutus — вза­ємний) досить поширений серед рос­лин і тварин. Наприклад у комарів, вошей, оводів, мухи цеце і ряду інших комах у різних органах є спеціальні утвори, які заселені бактеріями або одноклітинними грибами. Нерідко ці утвори розташовані поблизу яєчників; і симбіонти, потрапляючи у яйцеві клі­тини, передаються з покоління в по­коління. У клітинах комах партнери мають сприятливі умови для існуван­ня і в свою чергу, виділяють речови­ни, які сприяють перетравлюванню їжі їхніми хазяїнами.

У кишках людини постійно живе кишкова паличка (Escherichia coii), яка живиться їхнім вмістом, одночасно з її діяльністю пов'язаний синтез у кишках вітамінів групи В і стримуван­ня розвитку хвороботворних бактерій (черевного тифу, дизентерії).

Синойкія (rp syn — разом, oikos — будинок) —співжиття, при якому один партнер використовує ін шого як житло. Коменсалізм (франц. commen­sal— співтрапезник) —такий тип сим­біозу, при якому один партнер викори­стовує організм іншого як житло і як джерело харчування, але не шкодить йому.

Паразитизм —форма антагоністичного співжиття онанізмів, щo від­носяться до різних видів, при якому один з організмів (паразит) використовує - інший, організм (хазяїн) як се­редовище існування, і джерело живлення, існуючи за його рахунок, чим, Звичайно, завдає шкоди хазяїну, але, як правило, не такої значної, щоб ви­кликати його загибель. В. О. Догель дає паразитизму таке визначення: «Паразити — це такі організми, які використовують інші живі організми як середовище існування Т джерело їжі, покладаючи при цьому (частково або повністю) на своїх, хазяїв завдан­ня регулювання своїх взаємовідносин з навколишнім середовищем».

Різниця між паразитизмом і хижа­цтвом полягає у тому, що хижак ви­користовує свою здибич раз, при цьо­му вона гине; паразит використовує свою жертву тривалий час, і, як пра­вило, вона не гине [2].

Паразитизм широко розповсюджений у природі (бактерії, гриби, багато без­хребетних). Паразитичний спосіб життя ведуть і віруси. Серед вищих рослин також зустрічаються парази­тичні, які селяться на інших росли­нах, наприклад повитиця, вовчок та інші.

На відміну від інших організ­мів основою зовнішнього середовища паразитичних організмів е інший жи­вий організм, а не нежива природа (вода, грунт, повітря). Вчення про організм як середовище існування най­більш повно розроблене Є. Н. Павловським. Середовищем по відношенню до паразита будуть як органи хазяїна, так і інші організми, які населяють хазяїна. Це середовище першого роду. Але па разити, пов'язані і з зовнішнім середовищем, яке оточує хазяїна (се­редовище другого роду) і діє на пара­зитів опосередковано, через тіло, ха­зяїна.

Сукупність усіх паразитів які одно-часно живуть у якому небудьорганізмі, Є. Н. Павловський назвав паразитоценозом, оскільки у будь-якому організмі одночасно поряд із паразитами є й інші симбіонти,то О.П. Мар­кевич запропонував сукупність їх ра­зом з організмами хазяїна називати симбірценозом. Компонентами симбіо-ценозу є віруси, рикетсії, спірохети, бактерії, гриби, найпростіші, гельмін­ти, членистоногі тощо: Всередині сим-біоценозу між окремими компонентами і організмом хазяїна встановлюються складні,взаємовідносини [1].

Взасмовідносини між хазяїном і усім комплексом симбіонтів, які складають симбіоз, забезпечують нормальне уснування організму хазяїна.

У нормі в тілі людини і тварин кіль­кість мікросимбіонтів більша, ніж власних клітин. З ними пов'язаний синтез ряду білків — ферментів, віта­мінів, яких не можуть самостійно син­тезувати багато макроорганізмів. Тіль­ки у присутності паразитичних сим­біонтів формується імунітет, утворю­ються імунокомпетентні клітини.

Взаємовідносини між організмом ха­зяїна і усім комплексом симбіоценозу є також джерелом патологічного про­цесу (хвороби) у організмі хазяїна.

Розвиток патогенних грибків у тілі людини стримується симбіотичними бзктеріями-коменсалами. Існування їх може бути пригнічене при лікуванні хворого антибіотиками, чим створю­ються сприятливі умови для патоген­них грибків, тому впровадження у медичну практику антибіотиків неспо­дівано викликало почастішання захво­рювань, які викликаються паразитич­ними грибами, зокрема роду Candida (кандидамікоз).

Численні факти переконують у тому, що захворювання, які викликаються паразитами, розвиваються внаслідок різноманітних відносин між макро­організмом і комплексом усього сим­біоценозу. Встановлено, що люди, які страждають гельмінтозами (тобто вра­жені паразитичними червами — гель­мінтами), важче хворіють на туберку­льоз, черевний тиф, деякі хвороби нер­вової системи і багато інших. Це обо­в'язково має знати і враховувати лікар і при лікуванні будь-якої хвороби — необхідно лікувати пацієнта і від су­путніх хвороб, які викликаються па­разитичними організмами. При цьому не слід забувати, що кожний організм разом з усім своїм симбіоценозом є частиною біоценозу (з усіма його біо­тичними і абіотичними факторами). Щодо людини, то окрім перерахованих факторів відіграють роль і соціальні умови [3].


1.2 Класифікація паразитуючих, форм тварин


Справжніми паразитами є тільки ті організми, для яких парази­тичний спосіб життя — обов'язкова форма існування. Bід справжніх (облігатних) паразитів необхідно відріз-няти несправжніх. До них належать організми, які живуть вільно, але, по-трапивши у інший організм, здатні прожити у ньому деякий час. До них відносяться, наприклад, личинки мух, які залишаються живими при прохо­дженні через кишки людини [2].

У особливу групу виділяють факуль­тативних паразитів, тобто тварин, які звичайно живуть у вільному стані, але при випадковому потраплянні до від­повідних хазяїв можуть існувати за їх рахунок. Так, у 1925 р. гельмінтологіч­на експедиція, яка працювала під ке­рівництвом К. І. Скрябіна, при обсте­женні шахтарів Донбасу виявила у їхніх кишках яйця, личинки і дорослі у черви двох видів із роду Rhabdites, які звичайно живуть у грунті. Личин­ки одного із ґрунтових круглих червів (Aloinema) можуть селитися у кишках молюска Аrion, при цьому вони дося­гають значно більших розмірів, ніж у вільній природі, правда, завершити свій розвиток у таких умовах не мо­жуть. В. О. Догель відзначає, що фа­культативний паразитизм має інтерес з точки зору питання про походження паразитизму.

За часом, який перeбувaють паразити у хазяїна, їх ділять на тимчасових і постійних. Перші пов'язані з хазяїном тільки під час приймання їжі. Паразитизм порівняно слабо відбився на їх організації, бо більшу частину життя вони проводять у вільному ста­ні. Це п'явки, ґедзі, комар мухи-жигалки, блохи тощо. Постійні паразити, як правило, не залишають хазяїна. Для них хазяїн не тільки джерело їжі, а й постійне місце існування. Такими є малярійні плазмодії, лямблії, кариди трихінел, коростяні свербуни і багато інших. У цьому випадку разом з хазяїном гине і паразит. За місцем існування розрізняють па-разитів: зовнішніх та, або ектопаразитів, які живуть на зовнашніх покривах, (наприклад, п'явки, кровосисні кома­хи), і внутрішніх, або ендопаразитів (паразити крові, кишок та інших органів, наприклад, малярійний плазмодій, аскарида, трихінела) [4].

Багато ектопаразитів виникло від хижаків. Наприклад, клопи із роду Reduvins е вільноживучнми хижаками, які жив­ляться комахами, але один із видів цього роду може нападати на людину і живитися кров'ю. Тут тільки один крок до облігатного ектопаразитизму. У деяких випадках переходу до екто­паразитизму сприяв сидячий спосіб життя. Так, вусоногі рачки прикріп­ляються до підводних предметів, але для ряду видів рачків такими предме­тами стають живі організми, а один з видів навіть став глибоко проникати у шкіру китів. 1 тут можливий перехід від синойкії до паразитизму. На ряді прикладів вдається прослідкувати перехід від екто- до ендопаразитизму. Так, один із сисунів є екто­паразитом на зябрах пуголовків жаби, але у процесі метаморфозу переселяє­ться у сечовий міхур, де завершує свій розвиток і перетворюється на ендопа­разита. Пухоїди — ектопарази­ти птахів— виникли від комах, які спочатку поселилися у гніздах і живи­лися нагромаджуваними там рослин­ними і тваринними рештками, а з ча­сом перейшли до живлення пір'ям мешканців гнізда. Але пухоїд пелікана мігрував у його піддзьобок і почав жи­витися кров'ю. Тут видно поступовість переходу від синойкії до екдо-, а потім до ендопаразитизму.

Moжливий перехід до кишкового ендопаразитизму деяких паразитів із типу найпростіших і нематод, які були, спочатку факультативними, В. О. Догель, розвиваючи гіпотезу про подіб­ний перехід від вільноживучих форм до паразитичних серед ґрунтових круг­лих червів, писав: «Знахідка Скрябіним Rhabdites саме у Донбасі не ви­падкова. Там, у глибоких підземних шахтах, тисячі людей щоденно і на не­великому порівняно просторі досить тісно контактують із землею, у якій живуть вільні паразити; таким чином, для цього організму відкривається шлях до переходу у паразитичний стан».

Походження кровопаразитів у де­яких із хребетних хазяїв пов'язано Із зміною місця локалізації колишніх кишкових паразитів, проникнення їх у кров'яне русло. Можливий також інший шлях. Найпростішими кровопа­разитами хребетні заражаються зви­чайно через кусання членистоногими [5].

Можна припустити, що у ендопарази­тів первинним місцем мешкання були кишки членистоногих, із яких вони при смоктанні крові спочатку випадково потрапляли у кров'яне русло нового хазяїна, а потім уже пристосовува­лись і до нового хазяїна і нового спо­собу передавання від одного хазяїна до іншого.


1.3 Вплив паразита на хазяїна


Вплив паразита на хазяїна різнома­нітний. Перш за все паразит, знахо­дячись у тілі хазяїна, діє механічно. Так, міхур ехінокока тисне на органи, порушуючи їх функціонування. Стьож­кові черви і аскариди можуть викли­кати кишкову непрохідність. Кишкова непрохідність може бути наслідком не тільки механічної закупорки, а й реф­лекторних спазмів у відповідь на по­дразнення стінки кишок паразитами. Печінкові сисуни і аскариди можуть закупорювати жовчні протоки і стати причиною жовтяниці.

Паразити кишок використовують ча­стину їжі, яка перетравлена їх хазяїном, що може зумовити виснаження хазяїна. Виділяючи продукти життєдіяльності, паразити постійно отрую­ють організм отруйними хімічними ре­човинами — токсинами. Токсини малярійних плазмодіїв викликають приступи малярії. Аскариди і анкілостоми виробляють речовини, які розчиняють еритроцити. Спеціальним експериментами було доказано, що екстракт із стьожкового черв'яка впливає на мо­торну фінкцію кишок. Слина крово­сисних членистоногих також має ток­сичні властивості [6].

Ряд паразитів сприяє проникненню у тіло хазяїна інших хвороботворних організмів. Наприклад, волосоголовці, анкілостоми, личинки аскариди, пору­шуючи цілісність стінок кишок, сприя­ють проникненню хвороботворних мік­роорганізмів у порожнину тіла. Збудники деяких хвороб проникають у організм ха зяїна через укуси крово-сисних членистоногих тобто трансмі-сивним шляхом.

Продукти життєдіяльності багатьох паразитів токсичні. Вони призводять до приступів гарячки (при малярії), недокрів'я (при дифілоботріозі), загального нездужання, зниження праце­здатності (при багатьох гельмінтозах), до затримки розвитку у дітей (при анкілостомідозі). Патогенна дія пара­зитичних червів часто виражається у алергічних реакціях враженого орга­нізму, а вони призводить до порушен­ня регулюючих систем хазяїна, зокре­ма його нейрогуморальної системи [4].

Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозв'язану систему, яка існує у певних умовах середовища. Тривала сумісна еволюція системи паразит — хазяїн привела до певної взаємопристосованості. Між паразитом і хазяї­ном на рівні організму виникають тісні взаємовідносини. Але для хазяїна при­сутність паразита не байдужа. Якщо паразити не викликають захворюван­ня, то виникають захисні реакції. Так, навколо тканинних паразитів (метацеркарії сисунів, трихінела) формую­ться сполучнотканинні капсули, які у певній мірі ізолюють паразита. Вини­кають також у хазяїна імунні реакції, тобто на видовому рівні між хазяїном і паразитом відбувається взаємна адаптація, яка забезпечує існування паразита і хазяї як біологічних видів.

Як уже відзначалось, паразитизм характеризується антагоністичними взаємовідносинами у системі пара­зит— хазяїн, проте вираженість цього антагонізму у різних системах різна і склалась вона у процесі філогенетич­ного розвитку. У процесі сумісної ево­люції макро- і мікроорганізми ніби "притирались" один до одного. У філогенетично молодих системах пара­зит— хазяїн антагонізм більш гострий, ніж у старих системах, де він вираже­ний значно слабше. Існує думка, що у ряді випадків згладжування анта гонізму у цій системі зумовлене біохімічним зближенням антигенних структур обох партнерів. У зв'язку з цим, як правило, при гельмінтозах стійкого імунітету не виникає. Тому одними і тими ж гельмінтозами люди­на може хворіти багаторазово, що не­обхідно мати на увазі при проведенні профілактичних заходів. З іншого боку, при паразитуванні ряду найпро­стіших (лейшманій, трипаносом) ви­робляється стійкий імунітет, що дає можливість проводити профілактичну імунізацію [2].

Знаходячись у організмі хазяїна, по­стійний паразит забезпечений їжею. Зв'язок із зовнішнім середовищем, особливо ендопаразитів, опосередко­ваний через організм хазяїна. Внаслі­док цього у будові багатьох паразитів є тенденція до спрощення. Типовим прикладом зміни організації у зв'язку з паразитичним способом життя є ра­коподібне - сакуліна. Ця тварина, яка паразитує на інших ракоподібних, втратила членистість тіла, органи чут­тів, травну систему. Воно складається із безформного мішка, який наповне­ний статевими залозами і яйцями. Про належність сакуліни до класу рако­подібних стало відомо тільки завдяки вивченню її зародкового розвитку.

Нерідко спрощення організації су­проводжується зменшенням розмірів паразита, що сприяє проникненню його до хазяїна. Можна припустити, що у вірусів надзвичайно малі розміри і спрощення організації (аж до втрати клітинної будови) пояснюються при­стосуванням до внутрішньоклітинного паразитування. У багатьох паразитів спрощення супроводжується втратою органів чуттів, а в деяких, які живуть у кишках або крові, відсутні травні системи. Навпаки, у тимчасових екто­паразитів у кишках є пристосування до можливого більшого наповнення. У цьому одна з причин того, що у киш­ках п'явок і кліщів є бічні вирости.

У паразитів добре розвинені,органи прикріплення; присоски у сисунів; при-соски, гачки, ботрії у стьожкових, червів; чіпкі кінцівки у ряду паразитич­них членистоногих тощо. Ендопаразити живуть у безкисневому середовищі, тому у них з'явились спеціальні при­стосування для процесів життєдіяль­ності в цих умовах. У гельмінтів — мешканців кишок — клітини на поверх­ні тіла виділяють речовини, які перешкоджають перетравленню паразитів ферментами травних соків хазяїна [7].

Характерними рисами паразитів е добрий розвиток органів розмноження і величезна плодючість, що викликано двома причинами. По-перше, багате харчування забезпечує можливість інтенсивного розмноження. По-друге, у результаті природного добору ви­живають тільки ті паразити, які набу­вають здатності до, інтенсивного роз­множення у зв'язку з труднощами поширення, необхідністю зміни хазяї­нів і загибеллю великої кількості за­родків. Крім того, яйця гельмінтів і цисти найпростіших дуже стійкі до несприятливих умов абіотичного се­редовища.

У результаті імунної відповіді ха­зяїна на паразитів, які у ньому посе­лилися, нерідко у останніх знижується інтенсивність росту та падає продук­тивність статевих клітин.

На систему паразит — хазяїн впли­вають фактори зовнішнього середови­ща. Встановлено, що несприятливі впливи абіотичного, біотичного і со­ціального середовища на організм ха­зяїна можуть сприяти підсиленню па­тогенної дії паразитів.

Чисельність паразитів у будь якій популяції хазяїнів, як і в тілі кожного окремого хазяїна не по­винна перевищувати певного рівня, бо виникає загроза існування популяції хазяїна, а за ним і паразитів. У взаємовідносинах у системі пара­зит — хазяїн існує кілька механізмів, які грунтуються на принципі зворотного зв'язку і підтримують чисельність популяції паразитів на певному рівні. Інколи вслід за перенаселенням попу­ляції паразитів у тілі хазяїна настає зниження росту паразитів, загибель частини з них, зниження репродуктивності.

Для запобігання загибелі хазяїна у результаті надмірного, збільшення чи­сельності паразитів, у дроцесі. еволюції з'явився феномен зміни хазяїнів у жит­тєвих циклах паразитів. Так, сисун ча­стину життєвого циклу проводить у тілі молюсків, де інтенсивно розмножує­ться партеногенетично. Велика кіль­кість паразитів може загрожувати життю хазяїна. Наступні стадії роз­витку сисуни проходять у хазяїнів ін­ших типів тваринного світу, Це сприяє збереженню і сисунів, і молюсків.

Як відзначалось вище, на рівні осо­бини паразит звичайно наносить шко­ду хазяїну. Але у популяції хазяїнів він може відігравати позитивну роль, регулюючи чисельність хазяїнів. Інтен­сивне збільшення чисельності популяції хазяїнів може призвести до висна­ження її харчових ресурсів і виклика­ти загибель усієї популяції. У таких випадках звичайно виникають епізоотії (масове захворювання тварин) пара­зитарних хвороб. Це призводить до загибелі частини тварин, і оптимальна чисельність популяції відновлюється. Виживає і популяція паразитів. У цьо­му проявляється позитивна роль пара­зитів (як і хижаків) у біогеоценозах. Але якщо можна говорити про певну позитивну роль паразитизму у природ­них біогеоценозах, то це ніяк не сто­сується людського суспільства. Пара­зитарні хвороби у людей обов'язково слід виявляти і лікувати, а в колекти­вах людей необхідно здійснювати про­філактичні заходи [1].

Розподіл паразитів у популяції ха­зяїнів має певну закономірність. У популяції не всі особини рівною мі­рою вражені паразитами. Звичайно вражена тільки частина популяції, але у вражених особинах нагромаджується велика кількість паразитів. Це. пояс­нюється рядом причин: дещо різними умовами середовища, у які потрапляють окремі особини популяції хазяїнів і паразитів; зниженням резистентності уже вражених особин; розмноженням паразитів у тілі хазяїна (дизентерійна амеба, малярійний плазмодій у люди­ни, личинкові стадії сисунів у молю­сків).


1.4 Шляхи розселення паразитів та по­шук хазяїна


Розселення тварин — важлива умова збереження виду.

Особливо важливо розселення для па­разитів, оскільки суперінвазія призво­дить до смерті хазяїна і загибелі паразита. Тому паразити мають здат­ність залишати на певній стадії роз­витку одного хазяїна та знаходити інших.

Перехід від одного хазяїна до іншо­го, забезпечуючи розселення паразита, супроводжується високою його смерт­ністю, оскільки ймовірність знахо­дження нового хазяїна, як правило, дуже невелика. Загибель більшої ча­стини особин на різних стадіях циклу розвитку паразита компенсується ве­ликою плодючістю паразитичних форм. Перехід від одного хазяїна до іншого здійснюється двома шляхами; 1) за допомогою вільноживучої активно рух­ливої личинки, 2) за допомогою не­активної (в стані спокою: яйце, циста, спора) стадії. Остання має захисні пристосування, (оболонка), які забез­печують перечікування несприятливих умов.

Активна рухлива стадія (церкарій, рабдитна, філярієвидна личинка) сприяє розселенню паразита у просто­рі, звичайно не живиться і живе не довго. Крім функції розселення вона винокує функцію пошуку хазяїна.

Включення в цикл розвитку проміжного хазяїна дає можливість паразитові уникнути несприятливих впливів середовища і продовжувати строк свого існування.

Розселенню паразита сприяє також переміщення хазяїнів. Особливо ефек­тивне переміщення остаточного хазяї­на, який е носієм статевозрілих форм паразита і розсіює його яйця на тери­торії свого житла.

Якщо цикл розвитку включає пере­носника, то функцію пошуку нового хазяїна виконує переносник. При наяв­ності в циклі проміжного хазяїна, як правило, паразит не бере участі в по­шуку остаточного хазяїна, а потрап­ляє до нього завдяки наявним харчо­вим зв'язкам [8].

Паразити можуть змінювати пове­дінку проміжних хазяїнів таким чином, що шанси потрапити до остаточного хазяїна будуть підвищуватися. На­приклад, мурашки, які вражені метацеркаріями трематоди, вилазять на кінчик травинки і тут ціпеніють, що забезпечує ковтання їх травоїдними тваринами. Риби, які вражені деякими видами цестод, плавають значно по­вільніше, тому частіше стають здобич­чю хижаків.

У багатьох паразитів ймовірність зустрічі з хазяїном полегшується , за рахунок синхронізації їх циклу роз­витку з біоритмамн і поведінкою ха­зяїна. Наприклад, яйця Schistosoma hаеmatobium виділяються з організму людини із сечею, причому найбільша їх кількість надходить у порожнину сечового міхура в другу половину дня, коли ймовірність купання досить ве­лика (проміжний хазяїн — водний мо­люск).

Прикладом синхронізації циклів па­разита і переносника можуть бути філярії Wuchereria bankrofti, личинки якої переходять в периферичні судини людини вночі, тобто в той час, коли переносник — комар роду Mansonia нападає на людину для смоктання кро­ві. Вдень личинки концентруються .в судинах внутрішніх

Шляхи проникання паразита в тіло людини можутъ бути різними Напри-клад через рот — перорально: цисти дизентерійної амеби, яйця аскариди, гострики, фіни ціп'яків, личинкові стадії сисунів. У деяких паразитів (анкілостома, шистосома) личинка вбуравлюється в шкіру (перкутантне проник­нення) . Можливе зараження статевим шляхом, (трихомонади)

К. І.,Скрябін і Р.С. Шульц (1931) серед , паразитичних червів , виділили дві групи у залежноеті від характеру роз ви тку : гео- і біогельмінтів, найсприятливішим середовищем є грунт, що й дало підставу називати їх геогельмінтами. Враження, людини геогельмінта ми відбувається через немиті овочі ї фрукти на яких можуть знаходитися яйця геогельмінтів (на-приклад, аскариди, волосоголовця), або при безпосередньому контакті з грунтом, в якому є личинки (наприк­лад, кривоголовки).

Біогельмінти проходять життєві цикли із зміною хазяїнів. Між хазяїнами біогельмінтів існують трофічн (харчові) зв'язки, завдяки чому здійснюється передавания паразитів. Наприклад, людина вражається неозброєним ціп'я­ком, поїдаючи яловичину. Життєві цикли паразитів включають личинкові стадії і статевозрілі форми. Частину життєвого циклу з певними стадіями паразит проходить у тілі одних хазяїнів, частину — в інших. Організм, у тілі якого паразит знахо­диться у статевозрілій стадії і роз­множується статевим шляхом, називається остаточним, або дефінітивним, хазяїном (лат. dеfinitivus — остаточ­ний). Організм, у тілі якого паразит проходить личинкову стадію чи стадії або розмножується безстатевим шля­хом, називається проміжним хазяїном. У життєвому циклі деяких паразитів личинкові стадії послідовно перехо­дять від одного до іншого хазяїна. У такому випадку першого з них на­зивають першим проміжним, а друго­го— другим проміжним, або додатко­вим, хазяїном [3].

У деяких паразитів може існувати резервуарний хазяїн. Вони не обов'яз­кові у життєвому циклі паразитів, але, потрапивши в організм такого хазяї­на, паразит не гине, хоч і не розвиває­ться далі. Кількість таких паразитів у тілі резервуарного хазяїна може збільшуватися. При поїданні резер­вуарного хазяїна остаточним хазяїном паразит завершує розвиток. Резервуар­ний паразитизм полегшує паразиту проникати в організм остаточного ха­зяїна.

У кишках людини може паразиту­вати стьожковий черв'як — лентець широкий. Людина для нього є остаточ­ним хазяїном. Першим проміжним хазяїном є рачок-циклоп, другим — бага­то видів риб, у тому числі щука. Остаточний хазяїн вражається, поїдаючи рибу. Але рибу може з'їсти інша риба, наприклад щука. Личинки лентеця широкого — плероцеркоїди — при цьому не гинуть, а переселяються у м'язи щуки. Тут плероцеркоїди можуть нагромаджуватися. Остаточний хазяїн вражається, поїдаючи сире м'ясо й ікру щуки. Отже, для лентеця широкого щука може бути як лопатковим, так і резервуарним хазяїном.

Способи проникання паразита в ор­ганізм хазяїна залежать від біологіч­них особливостей паразита. Переда­вання біогельмінтів найчастіше здійс­нюється при поїданні одного хазяїна іншим. Інколи живі організми можуть бути механічними переносниками збуд­ників захворювань. Наприклад, мухи і таргани можуть переносити на по­верхні тіла і в кишках хвороботворні бактерії, цисти найпростіших і яйця гельмінтів. Але участь цих переносни­ків не обов'язкова, значно частіше вра­ження здійснюється без них. Такі не­обов'язкові і неспецифічні переносники називаються факультативними.

У інших випадках необхідна участь специфічних переносників. Так, пере­давання кров'яних паразитів пов'язане з харчуванням специфічних перенос­ників із типу членистоногих на тепло­кровних тваринах. Звичайно у тілі та­ких переносників паразит проходить певні стадії розвитку або розмножує­ться (наприклад, малярійний плазмо­дій у тілі комара). Специфічні обов'яз­кові переносники називаються облігатними.

Отже, у розповсюдженні деяких па­разитів беруть участь облігатні пере­носники. Наприклад, збудник маля­рії — малярійний плазмодій — передає­ться людині малярійним комаром Ano­pheles. Такий шлях передачі збудника хвороби називається трансмісивним (лат. transmissio — передавання), а хвороби, які передаються таким шля­хом, називаються трансмісивними.

Є. Н. Павловський виділив особливу групу хво­роб, яка характеризується природною локалізацією, Природно-осередковими називаються хвороби, які пов'язані з комплексом природних умов. Вони іс­нують у певних біогеоценоз ах неза­лежно від людини, але коли люди по­трапляють у ці біогеоценози, то мо­жуть бути враженими [9].

Існування осередків таких хвороб зу­мовлене наявністю трьох груп орга­нізмів: І) організмів, які є збудника­ми хвороби; 2) організмів, які є хазяї­нами збудника (природний резервуар збудника хвороби); 3) організмів — переносників збудника хвороби, якщо ця хвороба поширюється трансмісивне. Збудник лейшманіозу — один з видів найпрості­ших— лейшманія (Leischmania ma­jor). Природним резервуаром для

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: