Xreferat.com » Рефераты по медицине и здоровью » Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa

Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa

тварин, які належать до типу плоских червів, властиві:

- тришаровість, тобто розвиток екто-, ендо- і ме­зодерми у ембріонів;

- наявність шкірно-м'язового мішка ( покриви тіла зростаються з м'язами);

- відсут­ність порожнини тіла (простір між органами заповнений паренхімою);

- двобічна (білатеральна) симетрія;

- форма тіла стиснена у спинно-че­ревному напрямку (дорсовентральному);

- наявність розвинених системорганів: м'язової, травної, видільної, нервової і статевої.

Із цього типу можна розглянути два класи: сисуни (Trematodes) і стьожкові (Cestoidea), які включають паразитів, що мають медичне і ветеринарне зна­чення [10].


2.2.1 Клас Сисуни (Tpematodes)


Клас налічує близько 3 тис. видів. Усі сисуни —па­разитичні організми. За будовою вони подібні до війчастих червів (планарій), а відмінності їх у основному по­в'язані з паразитичним способом жит­тя. Для сисунів властиві складні жит­тєві цикли. Статевозріла гермафродит­на стадія сисунів називається маритою. Тіло марити сплющене у вигляді листка. Рот розташований на черевному боці переднього кінця тіла і озброє­ний сильною мускулистою присоскою. Крім цієї присоски існує ще одна на черевному боці, за допомогою якої сисун прикріплюється до організму хазяїна.

Стінку тіла складає шкірно-м'язовий мішок, до якого входить тегумент (зовнішній покрив), який зрісся з м'язами, що лежать під ним. Тегумент утворений шаром клітин, які злилися між собою і утворилась загальна маса цитоплазми (синтицій).

Ротовий отвір веде до мускулистої глотки, яка являє со­бою сильний сисний апарат. За глот­кою іде стравохід і звичайно роз­галужені кишки, які закінчуються сліпо.

Нервова система розташована у ви­гляді навкологлоткового нервового кільця і трьох пар нервових стовбурів, які відходять від нього. Нервові стов­бури зв'язані між собою перемичками, бічні стовбури розвинені краще. Зав­дяки цьому нервова система нагадує решітку.

Видільна система представлена доб­ре розвиненими розгалуженими протонефридіями. Протонефридії почи­наються в глибині паренхіми клітина ми зірчастої форми, які називають кінцевими, або термінальними. Ці клітини численні. розк.идані у паренхімі усього тіла. Майже усі сису­ни — гермафродити. Чоловіча статева система складається із пари сім'яни­ків, двох сім'япроводів, які зливаються у сім'явипорскувальний канал, і копулятивного органа (цируса). Жіноча статева система складна. Яєчник, жовточники, сім'яприймальник відкриваю­ться у оотип, де здійснюються заплід­нення і остаточне формування заплід­нених яєць. Із жовточників надходить поживний матеріал для яєць. Сюди ж надходять виділення спеціальних за­лоз — тілець Меліса. Із оотипу яйця переміщуються у матку і виводяться назовні через статевий отвір, У деяких сисунів запліднення відбувається у сім'яприймальннку. Запліднення зви­чайно перехресне. Рідше спостерігає­ться самозапліднення.

Для сисунів властиві спеціалізація і спрощення будови деяких органів, які зумовлені паразитичним способом жит­тя. Спеціалізація проявляється у наяв­ності присосок, шипів, гачків та інших утворів на поверхні тіла, доброму роз­витку статевих органів. У проходженні складних життєвих циклів та інтенсив­ному розмноженні на різних стадіях життєвого циклу. Морфологічна деге­нерація (спрощення організації) вира­жається відсутністю органів чуттів у статево зрілих форм, які є ендопара­зитами.Складні життєві цикли сисунів по­в'язані з проходженням низки стадій розвитку. На цих стадіях здійснюється статеве розмноження як із запліднен­ням, так і без нього, тобто партеноге-нетично, що забезпечує величезну кіль­кість потемків, яка необхідна для під­тримання існування виду. Сисуни виникли, мабуть, від війча­стих червів, які перейшли до парази­тичного способу життя. У людини і свійських тварин паразитує кілька видів сисунів. Хворобу, яка виклика­ється сисунами, називають трематодозом [15].

Печінковий сисун,абофасціолa (Fasciola hepatica), — збудник фасціольозу.

Фасціола живе у жовч­них протоках печінки, жовчном міхурі, а інколи у підшлунковій залозі та в інших органах. Марита фасціоли досягає у дов-жину 3—5 см.

Фасціо­ла розвивається із зміною хазяїнів. Остаточними хазяїнами її є травоїдні ссавці велика і дрібна рогата худо­ба, коні, сиплі, кролі тощо). Зрідка фасіїіола зустрічається у людини. Про­міжний хазяїн — ставкових малин (Galba truncalula).

Яйце фасніоли починає розпиватися при потраплянні у воду. У життєвому циклі фасніолн інвазійною (тобто здатного заражати) для проміжного хазяїна стадією служить мірацидій. Худоба найчастіше заражається при поїданні трави на заплавних луках і споживанні води, в якій можуть зна­ходитись адолескарії. Людина звичай­но заражається через овочі.

Фасціоли впливають на хазяїна меха­нічно. Продукти їх життєдіяльності токсичні і мають алергічну дію. Фас­ціоли заковтують еритроцити, лейко­цити і епітелій жовчних протоків, чим травмують навколишні тканини. Прн інтенсивній інвазії можливі циротичні зміни в печінці.

Лабораторний діагноз ставиться на підставі знаходження яєць фасціоли у фекаліях. Знання біологічних особливостей і життєвого циклу необ­хідні для організації боротьби і вироб­лення раціональних профілактичних заходів. Заходи особистої профілакти­ки: не споживати сиру воду із не­безпечних щодо цього водойм; ре­тельно мити овочі, які використовую­ться у їжу в сирому вигляді.

Ланцетоподібний сисун (Dicrocoelium lanceatum) — збудник дикроцеліозу.

Ланцетоподібний сисун паразитує у печінці великої і дрібної рогатої худоби та деяких інших тва­рин; дуже рідко зустрічається в лю­дини.

Географічне поширення — повсюдне.

Довжина ланцетоподіб­ного сисуна близько 10 мм, форма ті­ла ланцетоподібна. Від фасціоли він відрізняється будовою кишок. Яйця цього гельмінта за забарвленням варіюють від жовта­вого до темно-брунатного, мають овальну форму, на одному з боків мають маленьку кришечку.

Розвиток відбуває­ться із зміною проміжних хазяїнів. Остаточні хазяїни—травоїдні ссавці. Перший проміжний хазяїн — наземні молюски, другий — мурашки. У зов­нішнє середовище яйця цього сисуна потрапляють з фекаліями остаточного хазяїна [12].


2.2.2 Клас Стьожкові черви (Cestoidea)


Відомо близько 1800 видів стьожкових червів. Всі вони — облігатні ендопара­зити, у статевозрілій стадії паразиту­ють у кишках, їх тіло сплющене у спинночеревному (дорсовентральному) напрямку, має форму стрічки. На пе­редньому кінці знаходиться голівка — сколекс, далі — шийка, потім стробіла, яка складається із члеників — проглотид.

Круглястий, або сплющений, сколекс має органи фіксації, найчастіше у ви­гляді чотирьох мускулистих присосок або двох поздовжніх присисних щі­лин — ботрій. У багатьох, крім присо­сок, на вершині сколекса є ще неве­ликий хоботок, озброєний віночком або кількома рядами кутикулярних гачків. Відомі органи фіксації й іншого типу. Наявність тих чи інших органів при­кріплення і їх кількість характеризу­ють різні види цестод. Нові проглоти-ди відчленовуються від шийки, внаслі­док чого раніше утворені проглотили поступово відсуваються назад і в міру дозрівання у них яєць відриваються.

Зовні тіло черв'яка вкрите шкірно-м'язовим мішком. Його поверхневий шар — тегумент — морфо­логічно подібний до такого у сисунів а функціонально аналогічний слизовій оболонці кишок хребетних. У виявлено ряд травних ферментів.

Травна система відсутня, Цестоди живуть у кишках хазяїна, де оточені рідким поживним матеріалом, який во­ни всмоктують осмотично усією поверхнею тіла. Органи, виділення — протонефридії. Нервова система складається з пе­реднього нервового вузла (ганглія), який розташований у сколексі, і двох головних бічних стовбурів, які тягну­ться вздовж усього тіла. Органи чут­тів, крім органів дотику, відсутні.

Запліднення перехресне, але інколи спостерігається злиття статевих клітин, які утворюються у одному і тому ж членику або різних члениках одного і того ж черв'яка [12].

Ціп’як озброєний (Taenia solium)—збудник теніозу.

У стьожковій стадії — паразит тонкої кишки, у стадії фіни локалізується в основному у м'язах. У людини виявляється в очах, цент­ральній нервовій системі.

Географічне поширення — повсюдне.

Ста­тевозрілі форми досягають у довжину 2—3 м. Оста­точний хазяїн — людина. Проміжний хазяїн — свиня, зрідка людина. Зара­ження свиней відбувається при поїдан­ні нечистот, у яких можуть виявитися проглотиди ціп'яка озброєного. Зараження людини відбувається при споживанні в їжу сирої або недо­статньо термічно обробленої свинини.

Ціп'як неозброєний (Таепіarhynchus saginatus) — збудник теніарінхозу.

У стьожковій стадії па­разитує у кишках людини.

Географічне поширення — повсюдне.

У статевозрілому стані ціп'як неозброєний досягає у довжину 4—7 м.

Остаточний хазяїн - людина, проміжний - велика рогата худоба.

За характером захворювання подібне до теніозу. Діагноз ставиться при вияв­ленні лроглотид, які можна виявити не тільки у фекаліях. Вони активно ви­повзають із анального отвору і повза­ють по тілу й білизні, привертаючи увагу хворого. Яйця цього ціп'яка можна виявити також за допомогою зскрібка з періанальних складок. Фі­нозна стадія у організмі людини не розвивається.

Особиста гігієна заключається в тому, щоб не їсти сиру або напівсиру яловичину. Заходи громадської профілактики аналогічні таким, як і при теніозі.

Ліквідація теніаринхозу цілком реальна, оскільки хворі легко виявля­ються; е радикальні засоби лікування і розроблено профілактичні заходи, які полягають у розриванні епідеміч­ного ланцюга. Для уникнення зара­ження худоби проводиться активний вияв хворих серед населення країни. Особливо ретельно обстежуються пра­цівники, які обслуговують тваринницт­во. Лікування хворих обов'язкове. Здійснюються заходи по санітарному благоустрою населених пунктів. Для запобігання зараженню людей підси­люється ветеринарна експертиза туш на м'ясокомбінатах, бойнях і ринках. Проводиться велика санітарноосвітницька робота [13].


2.3 Тип Круглі черви


Тип Круглі черви (Nemathelminthes) налічує близько 500 видів круглих чер­вів, які живуть у різних середовищах: морських і прісних водах, грунті, орга­нічних речовинах, які гниють або бро­дять. Багато круглих червів пристосу­валось до паразитування. Ряд видів цікавлять медиків, бо є паразитами людини.

Для тварин, які відносяться до типу круглих червів, властиві: 1) тришаро-вість, тобто розвиток екто-, енто- і ме­зодерми у ембріонів; 2) наявність пер­винної порожнини тіла і шкірно-м'язо­вого мішка; 3) білатеральна симетрія; 4) видовжене несегментрване тіло, яке на поперечному розрізі круглясте; 5) наявність систем органів — м'язо юі, травної, нервової і статевої; 6) роздільностатевість; 7) поява тре­тього, заднього відділу травної систе­ми і анального отвору.

У систематичному відношенні тип круглих червів поділяють на кілька класiiit з яких ми розглянемо тільки основний клас власне круглих червів (нематод). Усі круглі черви, які пара­зитують у людини, відносяться до цього класу [15].


2.3.1 Клас Власне круглі черви (Nematoda)


Шкірно-м'язовний мішок нематод утворений кутикулою, гіподермою і мускулату­рою. За даними Ю. К. Богоявленського, у типового представника круглих червів — аскариди людської — кутику­ла складається з 10 шарів. Вона вико­нує функцію зовнішнього скелета (опо­ри для м'язів) і захисту від механіч­них і хімічних факторів. Гіподерма, яка розташована під кутикулою, скла­дається із суцільної маси протоплазми: клітини з рідкими ядрами і вакуолями, меж між ними немає (синцитій). Гі­подерма пронизана численними фібрилами. У гіподермі активно відбуваю­ться обмінні процеси й інтенсивний біосинтез. Вона є також бар'єром, який затримує шкідливі для гельмінта речовини.

Під гіподермою розташована муску­латура, яка складається з окремих клітин, зібраних у 4 тяжі поздовжніх м'я­зів, відділених один від одного вали­ками гіподерми— спинним, черевним і двома бічними.

Всередині шкірно-м'язового мішка розташована первинна порожнина ті­ла, або псевдоцель, заповнена рідиною. Особливість цієї порожнини полягає в тому, що вона не вистелена мезодермальним епітелієм. У ній розташовую­ться внутрішні органи нематод. Крім того, у порожнині під великим тиском знаходиться рідина, що створює опору для соматичної мускулатури. До скла­ду органів входить невелика і, як пра­вило, постійна кількість клітин.

Травна система починається ротовим отвором, який розташований на перед­ньому кінці тіла і оточений трьома «гу­бами». Травна система являє собою пряму трубку, яка ділиться на той від­діли—передній, середній і задній. Пе­редній і задній відділи ектодермального походження, середній — ентодермального. Закінчується кишка аналь­ним отвором, який розташований на задньому кінці тіла я черепного боку. У деяких нидів анальний отвір відсут­ній.

Кровоносна і дихальна системи від­сутні, що вказує па примітивність організації нематод. Дихання здійс­нюється через покриви або біоенерге­тичний процес відбувається за типом аноксибіозу (бродіння) [7].

Видільна система своєрідна. Вона представлена 1—2 одноклітинними шкірними залозами, які замінили про-тонефридії. Від залози відходять ви­рости у вигляді двох бічних каналів, які лежать у бічних валиках гіподер­ми. Ззаду канали закінчуються сліпо, а в передній частині сполучаються у один непарний канал, який відкриває­ться назовні порою позаду «губ». Функція виділення властива і особли­вим фагоцитарним клітинам, які роз­ташовані вздовж видільних каналів. У клітинах нагромаджуються нероз­чинні продукти дисиміляції, а також інородні тіла, які потрапляють у по­рожнину тіла.

Нервова система складається з на-вкологлоткового кільця, від якого від­ходять нервові стовбури — спинний, черевний і 4 бічні. Стовбури сполучені між собою комїсурами. Органи чуттів розвинені слабо. Вони представлені органами дотику і, ймовірно, органами хімічного чуття — горбиками, які роз­ташовані переважно навколо рота, а в самців і дотикових горбиків на зад­ньому кінці тіла.

Статеві органи трубчастої будови. У самки вони зви­чайно парні, а у самця — непарні. Чо­ловічий статевий апарат складається із сім'яника. За ним іде сім'япровід, який переходить у сім'явипорскувальний канал, що відкривається у задню кишку. Жіночий статевий апарат почи­нається правим і лівим яєчниками, по­тім ідуть правий і лівий яйцеводи у вигляді трубок великого діаметра, права і ліва матки, які мають невеликий діаметр. Обидві матки сполучаються у загальну піхву, яка відкривається назовні на череві. Розмноження тільки статеве.

Запліднені яйця почина­ють розливатися в матці, але остаточ­не формування личинки у більшості видів відбувається тільки у зовніш­ньому середовищі при наявності кмсию повітря. У деяких нематод спостері­гається живородіння. Ріст і розвиток личинок супроводжуються рядом по­слідовних линянь, при яких личинка звільняється від старої кутикули, яка замінюється новою. Для життєвого циклу більшості видів паразитичних круглих червів властива відсутність зміни хазяїнів.

Гострик (Enterobius vermicularis) —збудник енте­робіозу.

Паразитує у нижніх відділах тонкої кишки. Поширений скрізь. Морфофізіологічні особливості. Го­стрик — невеликий черв'як білого кольору. Довжина самок близько 10 мм, самців — 2—5 мм. Задній кі­нець тіла самця спіралеподібне зігну­тий. Яйця гострика безбарвні, несимет­ричні, сплющені з одного боку. Жив­ляться гострики вмістом кишок.

Гострик — паразит тільки людини. Зміни хазяїнів нема. Самка з дозрілими заплідненими яйця­ми спускається до анального отвору, переважно вночі, коли слабне тонус його сфінктера, виходить назовні і від­кладає на шкіру промежини людини від 10 до 15 тис, яєць, після чого гине. Самки, повзаючи, викликають сильне свербіння.

Яйця гострика на шкірі людини до­сягають інвазійної зрілості через 4— 6 год. Особи, які страждають ентеро­біозом, під час сну розчухують сверб­лячі місця. Яйця потрапляють на паль­ці, особливо нагромаджуючись під ніг­тями. З рук вони можуть бути занесе­ні у рот самим же хворим (аутореінвазія), а також розсіюються по білизні і оточуючих предметах. Тривалість життя гострика близько 1 місяця [10].


2.4 Тип кільчасті черви(Annelida)


Тип Кільчасті черви на­лічує близько 6800 видів, представни­ки яких живуть у прісних і солоних водах і в грунті. Вивчення кільчастих червів важливе для розуміння шляхів філогенезу тваринного світу. Деякі ви­ди мають медичне значення.

Для тварин типу кільчастих червів (перстеняків) властиві: 1) тришаровість, тобто розвиток екто-, ендо- і ме­зодерми у ембріонів; 2) вторинна по­рожнина тіла; 3) шкірно-м'язозий мі­шок; 4) двобічна симетрія; 5) го­мономна метамерія, або сегментація тіла; 6) наявність основних систем органів: травної, дихальної, виділь­ної, кровоносної, нервової, статевої; 7) замкнена кровоносна система; 8) ви­дільна система у вигляді метанефридіїв; 9) нервова система складається з надглоткового ганглія і черевного (парного або непарного) ланцюга, з'єднаних навкологлотковнми комісурами; 10) наявність примітивних орга­нів руху.

Важливими прогресивними рисами у будові кільчастих червів необхідно на­звати появу целомічної порожнини і видільної системи у вигляді метане-фридїїв. Целом відрізняється від пер­винної порожнини наявністю целоміч­ної вистилки. З одного боку вона при­лягає до стінки тіла, утворюючи соматоплевру, а з другого — до стінки кишкової трубки, утворюючи спланхноплевру.

Поява целому забезпечує перстенякам (анелідам) більш високий, ніж у інших червів, рівень процесів життє­діяльності. Целомічна рідина, яка омиває органи тіла, поряд з кровоносною системою постачає їм кисень і пожив­ні речовини, а також сприяє видален­ню продуктів дисиміляції і пересуван­ню фагоцитів.

Видільна система кільчастих чер­вів — метлнефридн тісно пов'язана з целомічною порожниною. Метанефридії починаються у порожнині тіла лій­кою, від якої відходить протока у су­сідній сегмент тіла, тут вона робить кілька петель і відкривається назовні видільною порою на бічній стінці тіла. У кожному сегменті є пара метанефридіїв (правий і лівий). Лійка і про­тока мають війки, які викликають рух екскретованої рідини.

Кільчасті черви — це ланка у родо­воді тваринного світу. З ними філоге­нетичне пов'язані типи членистоногих і молюсків (м'якотілих).

Роль кільчастих червів у біосфері Іс­тотна. Багато морських анелід (поліхе-ти) є основною їжею риб, тому мають велике значення в кругообігу речовин у природі. Деякі з лоліхет туземці островів Полінезії використовують у їжу. Черв'яки, які живуть у грунті, ві­діграють важливу роль у підвищенні родючості грунтів. У медицині вико­ристовується п'явка медична (Hirudo medicinalis). У ротовій порож­нині цієї п'явки є 3 рухливі щелепи, якими вона робить ранку на шкірі жертви і живиться її кров'ю. Ротова порожнина переходить у глотку, куди відкриваються протоки залоз, які виді­ляють секрет — гірудин. Він перешко­джає зсіданню крові.

П'явка медична поширена у півден­них районах Європи: на Україні, в Молдові, на Кавказі. Живе у неглибо­ких з густою рослинністю болотах, зу­стрічається також в озерах, ставках, тих заплавах річок. Живиться кров'ю риб, жаб, ссавців. При пересиханні во­дойм п'явки зариваються у грунт і впа­дають у стан заціпеніння.

У зв'язку з широким використанням п'явок з метою лікування їх не тільки виловлюють у природних водоймах, але й розводять спеціально. Викорис­тання п'явок лікарями відоме здавна. Нині їх використовують для зниження артеріального тиску, при підвищеному виутрішньоочному. При тромбозах і тромбофлебітах гірудин знижує зсі­дання крові і сприяє розчиненню тром­бів. Використовуються п'явки і при лі­куванні інших хвороб.

Відомі випадки паразитування де­яких видів п'явок у носовій порожнині і носоглотці, куди вони можуть запов­зати, якщо людина п'є з водойми, на­хилившись до води, або при нирянні [15].


2.5 Тип Членистоногі (Arthropocia)


До членистоногих належить більш як 1 млн. видів. Це найбагатшнй представниками тип тварин. Цьому сприя­ла поява ряду прогресивних ознак — ароморфозів та ідіоадаптацій, власти­вих цьому типу. Разом з тим у членистоногих є багато спільних ознак з кільчастими червами, що вказує на їх­ню філогенетичну спорідненість.

Роль членистоногих у природі, в кру­гообігу речовин і біосфері неоціненна. Велике також їхнє економічне значен­ня як шкідників і опилювачів культур­них рослин, як тварин, які використо­вуються у їжу, тощо. Членистоногі ста­новлять великий медичний інтерес, бо серед них трапляються паразити людини, проміжні хазяїни паразитів, пе­реносники збудників трансмісивних хвороб і отруйні тварини. Більшість таких членистоногих відносять до кла­сів павукоподібних (вивчає арахноло­гія) і комах (предмет ентомологи). Павукоподібні і комахи, які мають ме­дичне значення, складають предмет вивчення медичної арахноентомології, яка є розділом медичної паразитології.

Для тварин, які належать до типу членистоногих, характерні: 1) тришаровість, тобто розвиток трьох зародко­вих листків у ембріона; 2) білатераль­на симетрія; 3) гетерономна членис­тість проявляється в тому, що сегменти тіла мають різну будову і виконують різні функції; 4) злиття сегментів у відділи тіла; 5) поява чле­нистих кінцівок, що являють собою ба­гаточленний важіль; 6) диференціація м'язів і поява смугастої мускулатури; 7) зовнішній хітиннзований скелет, який захищає від впливів зовнішнього середовища і призначений для прикріплення м'язів; 8) порожнина ті­ла — міксоисль, яка утворюється під час ембріонального розвитку в резуль­таті злиття первинної і вторинної по­рожнини тіла; 9) наявність систем ор­ганів: тривної, дихальної, видільної, кровоносної, нервової, ендокринної, статевої.

Травна система складається з трьох відділів: переднього, середнього і заднього, який закінчується анальним от­вором. Середній відділ має травні за­лози.

Органи дихання. Будова їх залежить від умов життя: у водних форм — зяб­ра, які здатні використовувати розчи­нений у воді кисень, у наземних—ле­гені і трахеї, які пристосовані до ви­користання кисню повітря.

Органи виділення у різних класів побудовані неоднаково. У деяких це дуже видозмінені мета нефридії (ви­дільні залози ракоподібних), у інших видільні органи нового типу— мальпігієві трубочки (у павукоподібних і ко­мах).

Кровоносна система. У порівнянні з кільчастими червами вона більш про­гресивна у зв'язку з наявністю пуль­суючого органа — серця, яке розташо­ване на спинному боці тіла. Проте на відміну від кільчастих червів у чле­нистоногих кровоносна система незамкнена.

Нервова система така ж, як і у кіль­частих червів; складається із надглоткового ганглія, навкологлоткових комісур, черевного нервового ланцюга. Але у членистоногих відбулося злиття нервових вузлів, особливо у головному відділі. Крім нервової системи функ­цію регуляції виконують ендокринні залози.

Подібність членистоногих до кільча­стих червів говорить про їх філогенетичну спорідненість. Прогресивним по­рівняно з кільчастими червами у чле­нистоногих є: гетерономна метамерія, поява кінцівок, розвиток м'язової системи, складніша будова нервової си­стеми, поява серця, зовнішній хітинизований скелет, який захищає тіло і до якого прикріплюються м'язи. Членис­тоногі характеризуються численнимипристосуваннями до різних умов сере­довища, різноманітною будовою орга­нів дихання, живлення й руху.

Основні класи: ракоподібні, павуко­подібні, комахи [14].


2.5.1 Клас Ракоподібні (Crustacea)


Клас вклю­чає близько 25 тис, видів тварин, які живуть переважно у морських і пріс­них водоймах. Він поділяється на два підкласи — нижчі і вищі раки.

Нижчі раки звичайно живуть у товщі води і входять до складу планк­тону. Вони мають важливе значення у біосфері — є солідною частиною хар­чового раціону багатьох риб і китопо­дібних. Циклопи і діалтомуси — про­міжні хазяїни стьожака широкого і ришти.

Вищі раки — мешканці морських і прісних водойм. На суші з цього кла­су живуть тільки стоноги та деякі ра­ки (краб-злодій пальмовий). Річковий рак, краби, омари використовуються людиною в їжу. Крім того, багато ра­ків (некрофаги) мають санітарне зна­чення, бо звільняють водойми від тру­пів тварин. Прісноводні раки і краби у країнах Сходу є проміжними хазяїнами для сисуна легеневого [15].


2.5.2 Клас Павукоподібні (Arachnoidea)


Клас налічує близько 35 тис. видів. Ці чле­нистоногі пристосовані до життя на суші. Вони мають органи повітряного дихання. Навіть ті з павукоподібних, які вторинно переселилися у воду, ди­хають атмосферним повітрям. Харак­терною особливістю павукоподібних є тенденція до злиття члеників тіла, з утворенням головогрудей ї черевця. У більш примітивних (фаланги) оби­два відділи ще зберігають сегмента­цію. Скорпіони мають сегментацію тільки на черевці, у павуків черевце вже не сегментоване, а кліщі втрати­ли навіть поділ тіла на головогруди і черевце.

Тіло вкрите хітинизованою кутикулою з гі­подермою клітинної будови під нею. Похідними гіподерми є павутинні та отруйні залози. Отруйні залози розта­шовані, як правило, біля основи хеліцер. У павукоподібних б пар кінцівок. З них 2 перші пари — хеліцери і педи-пальпн — пристосовані до захоплення і подрібнення їжі. Інші 4 пари вико­нують функцію руху; це ходильні ніж­ки. Під час ембріонального розвитку на черевці закладається кілька пар кінцівок, але згодом вони перетворю­ються у павутинні бородавки.

Травна система пристосована до живлення напіврідкою їжею. Нерідко травні ферменти вводяться у тіло жертви і після того, як її тканини перетравляться, всмоктуються хижаком. Глотка павукоподібних виконує функцію сисного апарата.

Дихальна система представлена або пластинчастими легенями, або трахеями. Ті й інші відкриваються назовні отворами — стигмами на боках члеників. У легеневих мішках розташовані численні листкоподібні складки, в яких є кровоносні капіляри. Легені павуко­подібних гомологічні зябрам ракоподібних. Трахеї —це система розгалу­жених трубочок, які підходять безпосе­редньо до всіх органів, де і здійснює­ться тканинний газообмін.

Що стосується видільної системи, у деяких павуко­подібних є видозмінені метанефридії. У багатьох форм утворюються мальпігієві судини, які складаються з однієї або кількох пар виростів кишкової трубки (на межі середньої і задньої кишок), розташованих у порожнині ті­ла. З них продукти життєдіяльності надходять у задній відділ кишок.

Кровоносна система найскладніша у скорпіонів і павуків, у яких ди­хання легеневе. У цих тварин крово­носна система подібна до такої в рако­подібних. Простіша будова кровонос­ної системи у павукоподібних, які ди­хають трахеями. Найпростіша крово­носна система у кліщів: у них її може не бути зовсім або вона складається з мішкоподібного серця і пари остій (отворів).

Нервова система характеризується концентрацією складових частин. У де­яких форм черевний нервовий ланцюг зливається в один головогрудий ганг­лій.

Усі павукоподібні роздільностате­ві. Статевий диморфізм добре вираже­ний.

Скорпіони (Scorpiones) мають розчленоване на головогруди і черев­це тіло. Черевце членисте і складаєть­ся з двох відділів: широкого передньо­го і довгого вузького заднього, який часто неправильно називають «хвос­том». Останній членик черевця здутий і має гострий, кігтеподібний шип — жало; всередині цього членика є дві отруйні залози, що відкриваються дво­ма отворами на кінці жала. Здобич скорпіон убиває уколом жала, переги­наючи при цьому «хвоста» через спину до жертви, яку утримує педипальпами.

Скорпіони — живородящі. Самка на­роджує кілька десятків розвинених особин, які певний час сидять на спині матері. Статевої зрілості скорпіони досягають у віці 4—5 років.

Скорпіони, які належать до кількох видів, живуть на півдні Криму, на Чорноморському узбережжі Кавказу, в Закавказзі, Середній Азії. Весь день скорпіони ховаються під камінням, у земляних нірках, під корою, в тріщи­нах скель і глинобитних стінах буді­вель, між дровами і можуть проникати в житло. Вночі виходять на полюван­ня. Живляться комахами, павуками то­що. Укуси скорпіонів, які живуть у нашій зоні, для людини, як правило, не смертельні, але викликають силь­ний біль, напухання кінцівок, гарячко­вий стан, сонливість тощо. Як специ­фічний засіб проти укусів використовують антитоксичну протнскорпюнну сироватку.

Укуси великих тропічних видів (на­приклад, африканського скорпіона, що має близько 17 см завдовжки) можуть призводити іноді до смерті.

Кліщі (Асагіnа). Тіло не розчле­новане на відділи і не сегментоване, овальної або кулястої форми. Ротовачастина тіла складаться з пари верх­ніх щелеп, або хеліцер, і педнпальп. Хеліцери і пединальии зближені і ут­ворюють хоботок. Ротовий апарат кліщів колючо-сисного і гризучого типів. У кліщів імагінальної стадії 4 пари ніг, на кінці яких е особливі кігтикн і подушечки для прикріплення до ха­зяїна.

Розвиток кліщів відбувається з ме­таморфозом. Самка відкладає яйця, з них розвиваються личинки, у яких не­має задньої пари ніг, стигм, трахей І статевого отвору. Після першого ли­няння личинка перетворюється у нім­фу, яка має 4 пари кінцівок і недороз­винені статеві залози. Залежно від ви­ду кліщів спостерігається одна німфальна форма або кілька. Після ос­таннього линяння німфа перетворюєть­ся в імаго — статевозрілу форму.

Кліщі завдають великої шкоди тва­ринництву. Серед них зустрічаються постійні й тимчасові паразити людини. Останні нерідко є переносниками збудників трансмісивних хвороб людини і свійських тварин [10].


2.5.2 Клас Комахи, (Іnsecta)


Комахи — вищі безхребетні, їхнє тіло чітко роз­ділене на голову, груди і черевце. Грудний відділ складається з трьох сегментів; кожний має пару ніг. Отже, у комах 3 пари кінцівок. Другий і тре­тій сегменти, крім того, можуть мати по парі крил. Черевце складається з 6—12 члеників.

Крила є у більшості комах. У деяких комах обидві пари крил розвинені доб­ре. У ряду двокрилих для літання ви­користовується тільки перша пара, а друга дуже редукована (збереглися не­великі рудименти—дзижчальця, які є органами рівноваги). Крила мають по­здовжні і поперечні жилки, всередині каналу яких проходять нерви і тра­хеї. Жилкування крил має велике си­стематичне значення.

Відомі і безкрилі комахи. Одні з них — первиннобезкрилі. Відсутність у них крил вказує на примітивність ор­ганізації. Вториннобезкрилі (воші, блохи, клопи) втратили крила у ре­зультаті паразитичного способу життя. Покриви тіла і м'язова система. Ко­махи мають хітинизований покрив, під яким залягає одношаровий гіподер­мальний епітелій. Шкіра багата на різноманітнї залози: пахучі, воскові, ли­няння тощо. М'язи смугасті.

Травна система характеризується різноманітністю будови щелепного апа­рату і складністю диференціювання кишок. Починається травна система ротом, який веде у ротову порожнину. Сюди відкриваються протоки слинних залоз. У гусениць більшості метеликів слинні залози трансформовані у пря­дильні. Передній відділ кишок має розширення — воло. У робочих бджіл у волі під впливом ферментів квітко­вий нектар перетворюється у мед. Пе­ретравлення і всмоктування їжі у ко­мах здійснюється у середній кишці, яка переходить у задню, що відкрива­ється назовні анальним отвором.

Органи дихання — трахеї, тобто си­стема розгалужених трубок, яка розподіляє повітря по тілу і постачає його до всіх органів.

Органи виділення — мальпігієві су­дини — численні трубочки, які впадають у кишки на межі середньої і зад­ньої. Просвіт їх заповнений зернами сечової кислоти — головним продуктом дисиміляції у комах.

Органи кровообігу. Серце і аорта розташовані на спинному боці черевця. У зв'язку з тим що є розгалужена сіт­ка трахей, кровоносна система розви­нена слабо і позбавлена функції пере­носника кисню. Рідину, яка циркулює по кровоносній системі, називають ге­молімфою. У ній знаходяться білі кро­в'яні тільця. У деяких комах (напри­клад, жуків-наривників) гемолімфа от­руйна.

Нервова система. У черевному нерво­вому ланцюзі дуже виражена тенденція до концентрації гангліїв у голов­ному відділі, а у деяких комах (на­приклад, мух) концентрація поширює­ться ї на грудний відділ, в якому усі ганглії зливаються у суцільну масу. Ці

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: