Міжнародна економіка
Для багатьох країн з низьким рівнем доходів масштабні ініціативи із списанням зовнішньої заборгованості, в останні роки сприяли, вирішенню проблеми крупних дисбалансів у фінансовій сфері. Зокрема, зовнішній борг африканських країн скоротився із 205,7 млрд.дол. у 1999р. до 144,5млрд.дол. у 2007р.
3. Міжнародні валютно-кредитні організації
Міжнародна фінансово-кредитна система - сукупність міжнародних фінансово-кредитних відносин та інститутів, що забезпечують їх здійснення. Основними інститутами, що забезпечують узгоджену роботу міжнародної фінансово-кредитної системи виступають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Банк Міжнародних розрахунків, Лондонський і Паризький клуби, регіональні банки реконструкції й розвитку.
МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН в липні 1944р. у Бреттен-Вудсі (США). Конференція прийняла Статті угоди, які до цього часу виконують роль Статуту цієї організації. Цей документ набрав чинності в грудні 1945р. Практичну діяльність Фонд розпочав у травні 1946р., маючи у своєму складі 39 країн-членів. До валютних операцій приступив з 1 березня 1947р.
Міжнародний валютний фонд - міжнародна організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами і надання їм фінансової допомоги при валютних труднощах, викликаних дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко - і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН.
Міжнародний валютний фонд також виконує функцію нагляду за розвитком міжнародної економіки в цілому і макроекономічних показників кожної із країн-членів зокрема.
Офіційні цілі МВФ, закріплені в його статуті, такі:
сприяння міжнародному співробітництву у валютно-фінансовій сфері;
сприяння розширенню і збалансованому зростанні міжнародної торгівлі;
забезпечення стабільності валют і не допущення їх знецінення;
надання допомоги у створенні багатосторонньої системи розрахунків по поточних операціях між державами-членами;
виділення на тимчасовій основі державам-членам коштів в іноземній валюті, що давало б їм можливість виправляти порушення рівноваги в їх платіжних балансах.
МВФ, на даному етапі розвитку світової економіки, відіграє вагому роль у міжнародному регулюванні валютно-кредитних відносин, а також у підтримці стабільності міжнародної фінансової системи. Країни-члени МВФ зобов’язані надавати йому інформацію про офіційні золоті запаси і валютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу, закордонних інвестицій та ін. Ці данні використовуються приватними банками для визначення платоспроможності країн-позичальників.
МВФ надає сьогодні кредити в іноземній валюті країнам-членам для двох цілей:
по-перше, для покриття дефіцитів платіжних балансів, тобто практично для поповнення валютних резервів державних фінансових органів і центральних банків;
по-друге, для підтримки макроекономічної стабільності та структурної перебудови економіки, а це значить - для фінансування бюджетних витрат урядів.
Міжнародний валютний фонд практично знаходиться під значним контролем уряду США, якому належить біля 1/5 всіх капіталів фонду.
Світовий банк - міжнародний інвестиційний інститут, що складається із групи тісно пов’язаних між собою організацій, які входять до системи ООН, спільною метою яких є надання фінансової допомоги країнами, що розвиваються. Головним завданням Світового банку є надання кредитів країнам, що розвиваються і країнам з перехідною економікою для здійснення реформи фінансового сектору, підтримання ринку праці, покращення навколишнього середовища, удосконалення системи освіти тощо. Власний капітал банку, отриманий із бюджету держав-учасників, складає 500 млрд.дол. США. Банк розпоряджається кредитним портфелем в обсязі 300 млрд.дол. і щорічно надає біля 50млрд.дол. кредитів країнам, що розвиваються та країнам з перехідною економікою.
До структури Світового банку або групи Світового банку входять:
Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР);
Міжнародна асоціація розвитку (МАР);
Міжнародна фінансова корпорація (МФК);
Багатостороннє агентство з гарантій і інвестицій (БАГІ);
Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).
Усі ці інститути мають спільну штаб-квартиру і спільне керівництво. Група Світового банку є найбільшим у світі інвестиційним інститутом, де головною організацією є Міжнародний банк реконструкції і розвитку, тому групу ще називають групою МБРР.
Створення нових дочірніх організацій дозволило перебудувати МБРР у групу Світового банку, який включає ще чотири міжнародних фінансових інститутів. Так, у 1956р. була створена Міжнародна фінансова корпорація - МФК, яка здійснює фінансування проектів приватного сектору, на відміну від МБРР, який надає позики тільки під гарантії урядів країн-членів. В 1960р. була створена Міжнародна асоціація розвитку - МАР, яка надає безвідсоткові пільгові кредити найбільш бідним країнам. Збільшення потоків прямих іноземних інвестицій обумовило створення в 1966р. Міжнародного центра з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС), пов’язаного з діяльністю групи Світового банку МЦУІС покликаний забезпечувати урегулювання і арбітраж спорів між іноземними інвесторами і урядами країн-позичальників. Завданням Багатостороннього агентства з гарантій і інвестицій - БАГІ, заснованого в 1988р., є надання гарантій зарубіжним інвесторам від некомерційних політичних ризиків.
Найстарішим міжнародним фінансово-кредитним інститутом є Банк міжнародних розрахунків (БМР). Він був започаткований в 1930р. в Базелі, як міжнародний банк центральних банків. БМР виконує депозитно-позичкові, валютні, фондові операції, купівлю-продаж і зберігання золота, виступає агентом центральних банків. Будучи західноєвропейським міжнародним банком, БМР здійснює міждержавне регулювання валютно-кредитних відносин.
Регіональні банки розвитку створені в 60-і роки ХХ ст. в Азії, Африці, Латинській Америці для вирішення специфічних проблем і розширення співробітництва країн, що розвиваються в цих регіонах. Так, Міжамериканський банк розвитку (МАБР) створений в 1959р. з метою фінансування програм, направлених на збалансований розвиток країн Латинської Америки. Провідні позиції в цьому банку займають США. До групи Міжамериканського банку розвитку входить Міжамериканська інвестиційна корпорація, яка офіційно була заснована в 1989р., як багатостороння організація для сприяння регіональному економічному розвитку країн Латинської Америки і Карибського басейну. Вона фінансує малі і середні підприємства приватного сектору як у формі кредитів, так і прямих інвестицій.
Африканський банк розвитку створений в 1963р. як регіональна організація країн африканського континенту. У 1973р. був створений найбільший фонд Африканського банку розвитку - Африканський фонд розвитку, який надає пільгові кредити на умовах схожих з умовами Міжнародної асоціації розвитку групи Світового банку. Найбільш сильні позиції у Фонді, серед країн-донорів, займають країни Євросоюзу. У 1976р. був заснований Трастовий фонд Нігерії. Всі три організації - Африканський банк розвитку, Африканський фонд розвитку і Трастовий фонд Нігерії - називають групою Африканського банку розвитку.
Азійський банк розвитку розпочав свою кредитну діяльність з 1967 р. Створений в 1966 році. Здійснює довгострокове кредитування економіки і зовнішньої торгівлі країн, що розвиваються Азії.
Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) створений в 1990 р. Розпочав свою роботу з квітня 1991 р. Мета його діяльності - сприяння реформам в країнах Центральної і Східної Європи у зв’язку з переходом країн цього регіону до ринкової економіки. ЄБРР спеціалізується на кредитуванні виробництва, наданні технічного сприяння реконструкції і розвитку інфраструктури, інвестиціях в акціонерний капітал, в першу чергу, приватних підприємств.
Паризький клуб (1956 р.) - неформальна урядова організація країн-кредиторів, створена для спостереження за рухом державного боргу країн світу, а також проведення із країнами-боржниками багатосторонніх переговорів з проблем реструктуризації державних боргів.
Лондонський клуб (1976 р.) - неформальна організація найбільших банків-кредиторів, що регулює проблеми реструктуризації приватних боргів. Переговори з боржником веде, як правило, від імені і за дорученням інших банків один із банків Клубу.
Питання для обговорення:
Дайте визначення міжнародного кредиту і назвіть основні його джерела.
Назвіть основні принципи міжнародного кредитування.
Назвіть основні функції міжнародного кредиту.
Визначте позитивну і негативну роль міжнародного кредиту.
Як класифікуються основні форми міжнародного кредиту?
В яких формах виступає банківське кредитування експорту і імпорту?
Дайте характеристику міжнародного лізингу.
Дайте порівняльну характеристику форфейтингу і факторингу.
Які інституції входять до групи Світового банку?
В чому специфіка діяльності Лондонського і Паризького клубів?
Тема 7. Світовий ринок праці
1. Передумова формування та сутність світового ринку праці
Складовим елементом сучасної міжнародної економіки є світовий ринок праці.
Світовий ринок праці представляє собою сукупний попит і пропозицію робочої сили, який за рахунок взаємодії цих двох складових забезпечує розміщення економічно активного населення по сферам міжнародної господарської діяльності в галузевому, територіальному і професійно-кваліфікаційному рівнях.
Ефективний розвиток національних економічних комплексів можливий тільки при використанні міжнародного поділу праці і вільного переміщення робочої сили між країнами. Держави відрізняються за темпами розвитку економіки, обсягами інвестицій, рівнем безробіття, рівнем оплати праці і вартістю життя. Все це викликає пересування робочої сили між країнами. Разом з тим, існує економічна доцільність і необхідність використання іноземної робочої сили. Країни, фірми, компанії намагаються знизити витрати виробництва, використовуючи більш дешеву іноземну робочу силу. Крім того, зростаючий вплив на світову економіку ТНК збільшує мобільність робочої сили і вирівнювання умов її застосування. Відбувається уніфікація критеріїв освіти і кваліфікації.
Міграційні процеси формують основу світового ринку праці. Для цього ринку характерно те, що в міграційні процеси втягнуті трудові ресурси всіх країн світу. Масова міжнародна міграція робочої сили і світовий ринок праці істотно впливають на відтворювальний процес, на кількісні і якісні характеристики робочої сили. Міждержавний обмін кадрами, відкриття зарубіжних філій великими корпораціями, обмін технологією слугують основою формування загальносвітових стандартів виробничої культури, управлінських систем тощо.
Поява глобальних ринків робочої сили пов’язана із збільшенням мобільності основних факторів виробництва, що є важливою умовою підвищення ефективності як світової так і національної економіки.
Сучасний світовий ринок праці, як результат тривалого історичного розвитку представляє собою механізм узгодження інтересів роботодавців (представників попиту на робочу силу) і найманої робочої сили (її продавців). Головними елементами ринку праці є сукупна пропозиція, яка охоплює всю найману робочу силу з числа економічно активного населення, і сукупний попит, як загальна потреба світової економіки в найманій робочій силі. Ці елементи визначають загальну ємність сукупного світового ринку праці. Крім того, важлива роль належить інфраструктурі ринку праці, тим засобам і механізмам, при допомозі яких відбувається взаємодія попиту і пропозиції. Так, наприклад, створення єдиного соціального простору у Європейському союзі означало також створення єдиного ринку праці, що передбачає вільне переміщення робочої сили із однієї країни-члена ЄС в іншу в залежності від балансу попиту і пропозиції.
Основними довгостроковими чинниками змін на міжнародному ринку праці є такі:
зміна співвідношення державного і приватного секторів;
зміна галузевої структури зайнятості у світовій економіці;
зміна професійної структури зайнятості;
збільшення частки жінок у складі робочої сили;
збільшення гнучкості ринку праці і зростання різних форм гнучкої зайнятості (самозайнятості, робота на не повний робочий день, тимчасової зайнятості та ін.).
Зміни на міжнародному ринку праці викликані загальними тенденціями, що відбуваються у світовому економічному просторі. Це - глобалізація економіки, посилення глобальної конкуренції, прискорення розвитку інформаційного простору і впровадження інформаційно-комунікаційних технологій.
2. Національні моделі ринків праці та їх особливості
В кожній країні (чи групі країн) існують свої специфічні тенденції розвитку ринку праці. В результаті формуються національні моделі функціонування і регулювання ринку праці. Виділяють національні ринки праці, орієнтовані на зовнішній ринок і національні ринки праці, які тяготіють до внутрішнього ринку. При віднесенні національного ринку праці до того чи іншого типу враховується:
рівень міжфірмової мобільності;
орієнтація системи професійної підготовки на навчання в спеціальних учбових центрах (з видачою сертифіката, диплома) або на підготовку безпосередньо на підприємстві чи робочому місці та ін.
На думку фахівців, Японія і Франція - приклад орієнтації на внутрішні ринки праці, США і Великобританія - на зовнішні. Існують моделі трудових відносин, що виходять за національні рамки і охоплюють ряд країн.
Європейська (континентальна) модель трудових відносин характеризується:
високим рівнем правової захищеності працівників;
сильними профспілками, наявністю інститутів робітничого представництва, галузевого (регіонально-галузевого) тарифного регулювання;
високим, законодавчо-встановленим мінімумом оплати праці;
відносно незначною диференціацією оплати праці.
Ця модель використовується більшістю європейських держав (Великобританія, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Вона забезпечує досить високий рівень соціального захисту працівників, але має негативні сторони:
високий рівень безробіття;
утруднений доступ на ринок праці молоді і осіб з низькою кваліфікацією;
послаблення стимулюючої ролі оплати праці та ін.
Американська модель (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія) характеризується:
значною схожістю трудового і цивільного права;
незначним охопленням працівників профспілками, високим рівнем зареєстрованого безробіття, децентралізацією законодавства про зайнятість і допомогу безробітним (США);
свободою роботодавця по відношенню до найму і звільнення;
колективно-договірним регулюванням на рівні фірми, а не галузі і регіону;
слабким розповсюдженням внутрішньо-фірмової підготовки персоналу;
дуже високим територіальним і міжфірмовою мобільністю робочої сили, особливо у США. В США існує і більш значна диференціація оплати праці (більше ніж в 40 разів).
Ліберальні економіки (США і Канада) надають людині величезну свободу вибору і на неї ж покладають відповідальність за невдачі. Тому, термін виплат допомоги по безробіттю в цих країнах зазвичай обмежений. Наприклад у США допомогу можна отримувати півроку, в той час як у Франції - 5 років, а в Німеччині і Великобританії - термін не обмежений.
Однією з тенденцій розвитку даної моделі є поділ ринку праці на декілька не конкуруючих між собою професійно-кваліфікаційних сегментів. Так, один ринок праці охоплює робочі місця для спеціалістів з вищою освітою, управлінців і адміністраторів усіх рівнів, висококваліфікованих робітників, техніків тощо. Другий - охоплює робочі місця, які не потребують спеціальної підготовки і значної кваліфікації; їх займають працівники сфери обслуговування некваліфіковані робітники, нижчі категорії службовців.
Азійська модель достатньо специфічна і відображає особливості національних моделей економіки в цілому і менталітету населення цих країн. Вказаної моделі дотримуються Японія, Південна Корея, Гонконг, Тайвань, Малайзія та ін. Для значної частини працівників зазначених країн діє система "довічного найму"; рівень зарплати і розмір соціальних виплат пропорційні внутрішньо фірмовому стажу; довгострокові трудові відносини побудовані на прив’язаності, розподілу персоналом місій, цілей і корпоративної культури фірми. В Японії добре розвинутий внутрішній ринок праці, широко розповсюджений внутрішньо-фірмовий патріотизм, діє ефективна система відбору персоналу для інвестицій в людський капітал і підвищення по службі, застосовується підвищення зарплати на 10-20% у зв’язку з настанням в житті працівника значимих подій (одруження, народження дитини, купівля житла та ін.). В економіці Японії існує яскраво виражена соціальна направленість трудових відносин:
рівень безробіття низький, в межах 2-3%;
регулювання трудових відносин в основному відбувається безпосередньо на рівні підприємств, де є розвинуті профспілкові організації. При скороченні виробництва персонал, як правило, не звільняється, а переводиться на інші підприємства або скорочується тривалість робочого часу.
На сучасному етапі ситуація на ринку праці в Японії змінюється. В зв’язку з посиленням міжнародної конкуренції і зростанням ступеню ризику у бізнесі, спостерігається розмивання традиційної моделі зайнятості, побудованій на "довічному наймі".
З переходом на глобальний рівень розвитку національні та регіональні економіки знаходяться в умовах жорсткої конкуренції практично по всіх параметрах, і, перш за все, по відношенню до потоків робочої сили, кваліфікованих кадрів. Змінюються основні функції формування, розподілу, розміщення і використання трудових ресурсів. В розвинутих країнах відбулася реструктуризація робочої сили із зрушенням у високотехнологічні галузі.
3. Роль Міжнародної організації праці в регулюванні світового ринку праці
Міжнародна організація праці (МОП) була створена у 1919 році, а з 1946 року є спеціалізованою установою ООН. У 1969 році за поліпшення умов праці на планеті удостоєна Нобелівської премії. Україна бере участь у роботі МОП з 1956 року.
За час свого існування (з 1919р. по 1 січня 2009р.) МОП були прийняті 188 конвенцій і 199 рекомендацій, в яких узагальнено досвід і сформовані норми регулювання соціально-трудових відносин у світовому співтоваристві. Тим самим, був створений міжнародно-правовий фундамент, що дозволяє ефективно організовувати працю, здійснювати трудову діяльність, сприяти зайнятості і розвивати підприємництво.
В системі міжнародних стандартів, прийнятих МОП, першочергове значення належить правовим нормам, які викладені в конвенціях і рекомендаціях про права людини у сфері праці. Згідно міжнародній класифікації трудових стандартів друге місце після актів про права людини у сфері праці займають правові акти про зайнятість. І це не випадково. У відповідності з міжнародними нормами сприяння зайнятості вважається засобом забезпечення на практиці здійснення основного права людини у сфері праці - права на працю, а всебічне визнання державного права на працю пов’язується із проведенням економічної і соціальної політики, мета якої - сприяння зайнятості.
Розробляючи ідеологію поведінки у новій економіці, МОП запропонувала світовому співтовариству Глобальну програму зайнятості, яку кваліфікувала як "критично важливу соціальну політику". В цій програмі МОП підкреслюється, що ключовим глобальним завданням на початку ХХІ ст. є забезпечення достойною роботою усіх бажаючих на умовах справедливості, безпеки, стабільності та збереження людської гідності. Глобальним викликом в галузі зайнятості є завдання створити у найближче десятиліття один мільярд робочих місць. При цьому важливо зупинити процес розповсюдження і послідовно скорочувати кількість неякісних робочих місць з низькою оплатою праці, примусовою роботою у понаднормовий час, небезпечними і нездоровими умовами праці, а також кількість нестабільних робочих місць і доходів.
Питання працевлаштування, найму і договорів, пов’язаних з працею, отримали відображення в ряді Конвенцій і Рекомендацій МОП (наприклад, Конвенція №94 1949р., конвенція №179 1996р. та ін.). В цих документах наведена характеристика основоположних принципів регулювання працевлаштування працівників, а також умови і форми відбору і найму персоналу.
Таким чином, формування і виконання міжнародних трудових стандартів у соціально-трудових відносинах глобальної економіки є важливим інструментом, який забезпечує реалізацію завдань МОП, (таких як - джерела правил, що регулюють соціально-трудові відносини в кожній країні і світовій співдружності в цілому та на світовому ринку праці).
Питання для обговорення:
Що таке світовий ринок праці?
Які зміни відбуваються на сучасному світовому ринку праці?
Назвіть основні ознаки сучасного ринку праці в Україні.
Назвіть передумови формування сучасного міжнародного ринку праці.
Назвіть основні сегменти світового ринку робочої сили.
Назвіть особливості Європейської (континентальної) моделі трудових відносин.
В чому особливості ліберальної моделі трудових відносин?
Назвіть особливості азійської моделі трудових відносин.
Визначите основні фактори, що впливають на пропозицію робочої сили на ринку праці.
МОП та її роль у регулюванні ринку праці.
Модуль ІІ. Сучасні форми міжнародних економічних відносин.
Тема 1. Міжнародна трудова міграція
1. Сутність, напрями та форми міжнародної трудової міграції
Масова міграція населення стало одним із характерних явищ другої половини ХХ ст. Міграція населення представляє собою переміщення людей через кордони певних територій із зміною постійного місця проживання або повернення до нього. Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудової, сімейної, рекреаційної, туристичної.
Робоча сила, переміщуючись із однієї країни в іншу, пропонує себе в якості товару, здійснює міжнародну трудову міграцію.
За ознаками ООН серед 200 млн. міжнародних мігрантів, що налічується сьогодні на планеті, практично, половину становлять працівники-мігранти. Разом з тим, єдиного визначення термінів "трудова міграція" та "трудовий мігрант" ("трудящий-мігрант") не існує. Ще у 1949р. у Конвенції №97 МОП про працівників-мігрантів терміном "працівник-мігрант" було означено особу, яка мігрує з однієї країни до іншої з метою отримати роботу інакше, ніж за власний рахунок.
У глосарії, розробленому Міжнародною організацією з міграції, сказано, що трудова міграція - це "пересування людей з однієї країни в іншу з метою найму на роботу". У європейській конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів (1977р.) зроблено акцент на правовому аспекті становища іноземного працівника. Відповідно до неї, під працівниками-мігрантами розуміють громадян однієї із сторін, яким дозволено іншою стороною проживати на її території для виконання оплачуваної роботи. Конвенція також містить визначення сезонних трудящих мігрантів. Конвенція підписана Україною у 2004 р., ратифікована ВР України у 2007році.
Більш широке визначення і перелік різних категорій працівників-мігрантів містить Міжнародна конвенція про захист прав усіх працівників-мігрантів та членів їх сімей, яка прийнята ООН у 1990р. (набула чинності у 2003р.). В ній записано, що термін "працівник-мігрант" означає особу, яка буде займатися, займається або займалася оплачуваною діяльністю у державі, громадянином якої він чи вона не є. Україна не підписала цю конвенцію.
Міжнародна міграція включає дві основні складові: еміграцію та іміграцію. Еміграція - виїзд, іміграція - в’їзд. У світовій практиці склалася наступна класифікація форм міграції робочої сили:
За напрямками: міграція із країн, що розвиваються до промислово розвинутих країн; міграція в межах промислово розвинутих країн; міграція робочої сили між країнами, що розвиваються; міграція висококваліфікованої робочої сили із промислово розвинутих країн в країни, що розвиваються.
За територіальним охопленням: міжконтинентальна; внутрішньоконтинентальна.
За рівнем кваліфікації мігрантів: висококваліфікована робоча сила; низькокваліфікована робоча сила.
За часом: без повернення (як правило, міжконтинентальна); тимчасова (як правило внутрішньоконтинентальна); сезонна; маятникова (щоденні поїздки).
За ступенем законності: легальна; нелегальна.
Згідно розробленої МОП класифікації видів сучасної міжнародної міграції вона поділяється на п’ять основних типів:
1) ті, що працюють за контрактом, в якому чітко обумовлено термін перебування у приймаючій країні (в основному це сезонні робітники, низько кваліфіковані);
2) професіонали, в яких високий рівень підготовки;
3) нелегальні імігранти (з простроченою візою або туристичною візою, які займаються трудовою діяльністю);
4) переселенці;
5) біженці.
В останню чверть ХХ ст. до традиційних центрів тяжіння мігрантів - США, Канада і Австралія - додалися нові. Це - країни Західної Європи, країни Азіатського-Тихоокеанського регіону, нафтовидобувні країни Близького Сходу, Аргентина, Венесуела в Латинській Америці, а також найбільш розвинуті країни Африки - Лівія, ПАР, Ботсвана, Габон.
Згідно статистики ООН, 60% усіх мігрантів зосереджено у розвинутих країнах, в той час, як інші 40% переміщуються по лінії "Південь-Південь", тобто із однієї країни, що розвивається в іншу. Із них 52 млн. проживають нині в Азії; 18 млн. - в Африці і 7 млн. в Латинській Америці Карибському регіоні.
Міжнародна трудова міграція - один із найбільш складних елементів в МЕВ. Це пояснюється тим, що на відміну від товарообміну або міжнародного руху капіталів, в цей процес втягнуті люди. Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і не економічного характеру. До причин не економічного типу відносяться: політичні, національні, релігійні, расові, сімейні та ін.
Важливим фактором міжнародної трудової міграції є вивезення капіталу, функціонування міжнародних корпорацій. Основу міграційних потоків складають робітники, в меншій мірі службовці, спеціалісти, вчені. Україна із запізненням включилася до міжнародних процесів міграції населення. Імпортуючи робочу силу, вона лише на початку 90-х років минулого століття вирішила питання про експорт своєї робочої сили. З прийняттям Закону "Про зайнятість" (1991р.), усім громадянам України було надано юридичне право виїздити за кордон на роботу. Для упорядкування української трудової міграції, здійснення соціального захисту наших громадян - український уряд зробив для цього ряд кроків. Так, укладені міжурядові і міжвідомчі угоди з Німеччиною, Польщею, Швейцарією, Фінляндією, Словакією, Китаєм та іншими країнами, а також багатостороння угода між державами - членами СНД.
2. Економічні та соціальні наслідки трудової міграції
Міграція робочої сили - явище складне і неоднозначне, так як може мати як позитивний, так і негативний вплив на економічний і соціальний розвиток країн, які приймають робочу силу і країн-донорів.
Позитивні наслідки міграції робочої сили для економіки країн, що її приймають:
полегшується внаслідок надходження іноземних робітників, структурні, галузеві та інші зміни в національній економіці;
іміграція сприяє омолодженню нації;
приймаючі країни економлять на витратах, які були вкладені в освіту і професійну підготовку робітників;
розширюється ємкість внутрішнього ринку, у зв’язку із збільшенням попиту на товари і послуги;
іноземна робоча сила оплачується, як правило, нижче, чим національна;
імігранти покращують демографічну ситуацію, особливо в промислово розвинутих країнах.
Негативні наслідки для країн-реципієнтів робочої сили:
погіршується ситуація на ринку праці у зв’язку із збільшенням пропозиції робочих рук;
відбувається зниження ціни на національну робочу силу;
провокуються конфлікти між корінним населенням і імігрантами;
інколи цілі галузі економіки (сфера послуг, торгівля, будівництво) при тривалому використанні іноземних робітників потрапляють в залежність від їх праці.
Наслідки міграції робочої сили для економіки країн-донорів (країни, з яких виїжджає робоча сила). Позитивний вплив для економіки:
еміграція покращує становище на національному ринку праці;
із-за кордону повертаються більш навчені та більш кваліфіковані робітники;
при поверненні на батьківщину мігранти привозять з собою матеріальні цінності і заощадження;
експорт робочої сили - важливе джерело надходжень в країни еміграції через перекази мігрантами валютних коштів.
Негативні наслідки для країн-донорів:
країна втрачає частину трудових ресурсів у найбільш працездатному віці, в результаті чого відбувається старіння трудових ресурсів;
країни-донори втрачають кошти, пов’язані із загальноосвітньою і професійною підготовкою емігрантів;
змінюється національна структура населення, погіршується демографічна ситуація та ін.
Таким чином, неоднозначність наслідків міжнародної міграції робочої сили як для країн-експортерів, так і для країн-імпортерів, вимагає розроблення заходів, що дозволяють забезпечити нормальне функціонування національної економіки цих країн, тобто державної міграційної політики.
Державна міграційна політика - це сукупність заходів, які застосовує та чи інша держава для регулювання міграційних потоків робочої сили і населення на основі певної законодавчої бази. Мета міграційної політики - це визначення масштабів міграції, формування механізму міграції і створення умов для посилення позитивних ефектів міграції.
Міграційна політика держави поділяється на два види: іміграційну та еміграційну, які мають різні цілі, завдання і, звичайно, методи регулювання.
Іміграційна політика включає такі основні моменти:
вимоги до якості іноземної робочої сили (рівень освіти, певний стаж роботи по спеціальності). Наприклад, в Австралії приймають спеціалістів із стажем не менше 3 років, у США - 5 років, на Кіпрі - 2 роки.
вік і стан здоров’я;
особисті характеристики того, хто в’їжджає;
вимоги до умов залучення іноземної робочої сили (її чисельність і співвідношення з місцевого робочою силою, термін перебування);
фінансову складову (плата за працевлаштування, мито за дозвіл на роботу та ін.);
заборона на професії, профспілкову і політичну діяльність;
національно-географічні пріоритети (тобто стимулювання в’їзду вихідців з певних регіонів земної кулі);
система санкцій часто досить жорстка проти незаконних мігрантів, тих, хто їм сприяє, роботодавцям, які використовують їх працю.
Відомі три основні типи іміграційної політики:
чисельності мігрантів і терміну їх перебування в країні;
надання можливості перебувати в країні без певного терміну і право на в’їзд членів сім’ї;
надання права на постійне проживання імігрантів і, в принципі, дає їм право на отримання громадянства.
Еміграційна політика регулює виїзд робочої сили з країни. Інструменти еміграційної політики можна поділити на інструменти прямої і непрямої дії на еміграційні процеси.
До прямих відносяться:
ринкові інструменти, наприклад, введення своєрідного податку на виїзд, який покриває витрати держави на освіту і соціальну підтримку;
обмеження видачі закордонних паспортів;
заборона на в’їзд певних категорій працівників;
введення еміграційних квот;
встановлення певного терміну обов’язкової роботи в країні після завершення процесу отримання освіти (за державний рахунок).
До непрямих інструментів відносяться:
заохочення валютних переказів із-за кордону;
надання пільг по валютних вкладах;
можливість робітникам-мігрантам купляти цінні папери, які не оподатковуються;
митні пільги тим, хто повертається додому після роботи за кордоном.
В ХХ ст. уряди більшості країн вимушені в тій чи іншій мірі впливати на процеси міграції. При цьому регулюється не тільки кількість імігрантів, їх професійна, статево-вікова структура, а й тривалість перебування в країні.
Кожна країна напрацьовує свої заходи з регулювання в’їзду і виїзду робочої сили в залежності від внутрішньоекономічного стану даної країни. Так, наприклад, Кабінет Міністрів України дозволив в’їхати у 2009 році до України або залишатися для постійного проживання 7899 іноземцям і особам без громадянства, збільшивши у 2,2 рази квоту імміграції на 2009р. порівняно з 2008р. Квота передбачає дозвіл в’їхати до України 3731 особи, що є батьками, чоловіком (дружиною) іммігранта та його неповнолітнім дітям. Крім того, до квоти входять 345 діячів науки і культури, імміграція яких відповідає інтересам України. Також на в’їзд та постійне проживання було дозволено 251 особі, які раніше були громадянами України.
3. Міжнародне регулювання міграційних процесів
На міжнародному рівні створено декілька організацій, робота яких направлена на упорядкування процесів міграції: Міжнародна організація праці, Міжнародна організація з міграції, Управління Верховного комісара із справ біженців при ООН, Система постійного нагляду за міграцією при ОЕСР.
Завданнями МОП є:
сприяння забезпеченню соціальної справедливості для трудящих;
розробка міжнародної політики і програм, направлених на покращення умов праці і життя;
розробка міжнародних трудових стандартів, які покликані слугувати керівними принципами для національної влади при проведенні цієї політики;
регламентація набору робочої сили;
боротьба з безробіттям;
гарантування заробітної плати, яка забезпечує нормальний рівень життя;
захист від професійних захворювань і нещасних випадків;
захист дітей і жінок;
регламентація питань соціального страхування і забезпечення;
організація професійно-технічного навчання. Для реалізації цієї мети у віданні МОП функціонують Міжнародний інститут трудових проблем в Женеві і Міжнародний центр з технічної і професійної підготовки підвищеного типу в Туріні (Італія).
До структури МОП входять:
Міжнародна конференція праці - вищий орган МОП, який виконує законодавчі функції;
Адміністративна рада, яка керує роботою різних комітетів і комісії при МОП;
Міжнародне бюро праці - інформаційний і консультативний орган.
Міжнародна організація з міграції (МОМ) створена в 1949р. як Міжнародна організація із справ біженців. Пізніше її повноваження були розширені, із 1989р. вона була перейменована в МОМ. До МОМ входять 81 держава (46 є постійними членами, а 35 - як спостерігачі).
Основними функціями МОМ, згідно статуту є:
здійснення упорядкованої і запланованої міграції громадян;
переміщення кваліфікованої робочої сили, включаючи членів сім’ї, які можуть сприяти розвиткові приймаючих країн;
організація пересування біженців;
надання можливостей державам обмінюватися думками, досвідом і співробітництвом у сфері міжнародної міграції.
Основними цілями в сфері міжнародної міграції МОМ визначає такі: найм на роботу; об’єднання сімей; отримання освіти; короткі туристичні, сімейні, ділові візити (терміном до 3-х місяців); пошук політичного притулку (згідно Женевської конвенції); повернення громадян на батьківщину, до своїх етнічних коренів; в’їзд на постійне місце проживання. МОМ - це єдина організація, яка має глобальні повноваження. Вона не є членом ООН, але тісно співробітничає з нею.
Управління Верховного комісара у справах біженців при ООН займається питаннями захисту біженців, реалізації довгострокових рішень в першу чергу репатріації.
Система постійного нагляду за міграцією (СОПЕМІ) при ОЕСР, координує діяльність національних імміграційних управлінь.
Отже, міжнародна міграція робочої сили є одним із важливих і найбільш складних аспектів інтернаціоналізації господарського життя. З одного боку, вона забезпечує перерозподіл трудових ресурсів як фактору виробництва у відповідності з потребами країн, дозволяє освоювати нові регіони, а з іншого - веде до загострення економічних і соціальних суперечностей, що вимагає розроблення спеціальних заходів як на державному, так і на міжнародному рівнях.
Питання для обговорення:
Що розуміється під міжнародною (зовнішньою) міграцією робочої сили?
Назвіть основні види трудової міграції.
Назвіть економічні і неекономічні фактори, що обумовлюють міграцію робочої сили.
Класифікуйте форми міграції робочої сили.
Які основні міжнародні міграційні потоки робочої сили?
Розкрийте сутність понять "міграція", "іміграція", "еміграція".
Визначіть позитивні і негативні наслідки