Міжнародна економіка

міграції робочої сили для економіки країн-донорів.

Визначіть позитивні і негативні наслідки міграції робочої сили для економіки країн-реципієнтів.

Які міжнародні організації займаються питаннями регулювання міграційних потоків країнами?

Назвіть інструменти державної міграційної політики.


Тема 2. Світова валютна система


1. Етапи становлення та розвитку світової валютної системи

В процесі міжнародного обміну товарами, капіталами, послугами між учасниками зовнішньоекономічних зв’язків виникають міжнародні валютні відносини. Міжнародні валютні відносини - сукупність відносин, що виникають між країнами в процесі здійснення міжнародних валютних, розрахункових і кредитно-фінансових операцій.

Суб’єктами валютних відносин є: держава, підприємства (експортери та імпортери), банки (в першу чергу транснаціональні), фінансові інститути, валютні брокери, фізичні особи. Для того, щоб регулювати валютні відносини, що виникають між різними суб’єктами, необхідна валютна система. Під валютною системою розуміють сукупність грошово-кредитних відносин, що склалися між суб’єктами світового господарства на основі інтернаціоналізації господарського життя, розвитку світового ринку і які закріплені у міжнародних договірних і державно-правових нормах.

Виділяють національну, регіональну і світову валютні системи. Національна валютна система - це форма організації валютних відносин країни, яка склалася історично і закріплена національним законодавством, а також звичаями міжнародного права. Національна валютна система виконує такі функції:

формує і використовує валютні ресурси;

забезпечує зовнішньоекономічні зв’язки;

забезпечує оптимальні умови функціонування національного господарства.

Світова і регіональна валютні системи мають міжнародний характер і обслуговують взаємний обмін результатами діяльності суб’єктів національних економік. Регіональна валютна система - це форма організації валютних відносин кількох держав певного регіону, закріплена у міждержавних угодах і в створені міждержавних фінансово-кредитних інститутів. Світова валютна система - це глобальна форма організації валютних відносин в рамках світового господарства, закріплена багатосторонніми міждержавними угодами і регулюється міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями.

Світова валютна система включає, з одного боку, валютні відносини, а з іншого валютний механізм. Валютні відносини представляють собою повсякденні зв’язки, в які вступають банки, фірми, приватні особи на валютному і грошовому ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних і валютних операцій. Валютний механізм представляє собою правові норми та інструменти, які функціонують як на національному, так і на міжнародному рівні.

Основними функціями світової валютноїсистеми є:

опосередкування міжнародних економічних зв’язків;

забезпечення платіжно-розрахункового обігу в рамках світового господарства;

забезпечення необхідних умов для нормального відтворювального процесу і безперебійної реалізації товарів, що виробляються;

регламентація і координація режимів національних валютних систем;

уніфікація і стандартизація принципів валютних відносин.

У своєму розвитку світова валютна система пройшла декілька етапів. Зокрема, виділяють такі етапи еволюції світової валютної системи:

1. Паризька валютна система (з 1867р. по 20-і роки ХХст.);

2. Генуезька валютна система (з 1922р. по 30-і роки ХХст.);

3. Бреттен-Вудська валютна система (з 1944р. по 1976 рік);

4. Ямайська валютна система (сучасна, з 1976р. по сьогодення).

В процесі еволюції світової валютної системи видозмінювалися і удосконалювалися її основні елементи:

функціональні форми світових грошей (золото, резервні валюти, міжнародні розрахункові одиниці);

умови взаємного конвертування валют;

режими валютних паритетів і валютних курсів;

ступінь валютного регулювання і обсяг валютних обмежень;

форми міжнародних розрахунків;

міжнародні органи, що регулюють валютні відносини.


2. Валюта, валютний курс, світові валютні ринки

Базовим елементом любої валютної системи є валюта. Валютою називають національні грошові одиниці, які опосередковують міжнародні економічні відносини - торговельні, кредитні, платіжно-розрахункові операції.

Валюти класифікуються за різними ознаками:

За статусом: національна; іноземна; міжнародна; регіональна; євровалюта.

По відношенню до валютних запасів країни: резервна - іноземна валюта, яку центральні банки накопичують і зберігають як резерв для розрахунків; інші.

За режимом застосування: вільноконвертована валюта (без обмежень); частково конвертована валюта; неконвертована валюта.

За видами валютних операцій: валюта ціни, контракту; валюта платежу; валюта кредиту; валюта векселя; валюта клірингу.

По відношенню до ресурсів інших валют: сильна - тверда; слабка - м’яка.

За матеріально-речовою формою: готівкова; безготівкова; спеціальні права запозичення; євро.

За принципом побудови: "кошикового типу"; СДР - безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальному рахунку у МВФ.

Важливим елементом валютної системи є валютний курс. Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн.

В сучасних умовах валютний курс формується, як і люба ринкова ціна під дією попиту і пропозиції. Розмір попиту на іноземну валюту (D) визначається: потребами країни в імпорті товарів і послуг; витратами туристів даної країни, які виїжджають за кордон; попитом на іноземну валюту у зв’язку із намірами резидентів здійснювати інвестиційні проекти за кордоном. Розмір пропозиції іноземної валюти (S) визначається: попитом резидентів іноземної держави на валюту даної країни; попитом іноземних туристів на послуги в даній державі; попитом іноземних інвесторів на активи, виражені в національній валюті даної держави; попитом на національну валюту у зв’язку з намірами нерезидентів здійснювати інвестиційні проекти в даній державі.

В залежності від видів валютних операцій розрізняють курси поточні (спот) і термінові (форвардні). Суть спот-курсу полягає в тому, що ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни, встановлюється на момент укладання угоди, при умові обміну валютами банками-контрагентами на другий робочий день із дня укладання угоди. Спот-курс відображає, наскільки високо оцінюється національна валюта на момент проведення операції за межами даної країни.

В той же час як спот-курс є ціною для валюти на поточний момент часу, форвард-курс слугує реальним показником того, яку вартість буде мати валюта через певний період часу. Період має стандартну тривалість: 13,6 і 12 місяців.

Крос-курси - це співвідношення між двома валютами, яке випливає з їх курсу по відношенню до курсу третьої валюти. На світовому ринку часто використовуються крос-курси з доларом США, так як він є основною резервною валютою, а також валютою угоди у більшості валютних операцій. Валютна оперція "своп" об’єднує купівлю-продаж на умовах негайної (готівкової) поставки з одночасною контругодою на конкретний термін купівлі тієї ж валюти.

В теорії виділяють п’ять основних систем валютних курсів:

вільне плавання;

регульоване плавання;

цільові зони;

фіксовані курси;

гібридна система валютних курсів.

Ступінь конвертованості національної валюти і рівень валютного курсу, а також інші валютні параметри, визначається на валютному ринку. Валютний ринок - це глобальна електронна мережа комерційних банків різних країн світу, які здійснюють купівлю-продаж іноземної валюти за національну.

Торгівля валютою на валютному ринку не прив’язана до будь-якої однієї географічної точки і не має фіксованого часу відкриття і закриття. Часто валютний ринок називають форексним ринком (ринком іноземної валюти - FOREX).

На міжбанківському валютному ринку за терміном валютних операцій виділяють три основні сегменти:

спот-ринок, на який приходиться до 65% валютних операцій;

форвардний ринок, на якому здійснюється до 10% валютних операцій;

своп-ринок, на якому здійснюється до 25% всіх валютних операцій.

Функції валютного ринку:

обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталу;

формування валютного курсу під впливом попиту і пропозиції;

надання механізму захисту від валютних ризиків, руху спекулятивних капіталів і інструментів для проведення грошово-кредитної політики центрального банку.


3. Валютна політика та її інструменти

Основними формами валютної політики є: дисконтна (облікова) політика, девізна політика, девальвація і ревальвація валюти, диверсифікація валютних резервів, подвійний валютний ринок, зміна режиму валютного курсу, регулювання ступеня конвертованості валюти.

Дисконтна (облікова) політика побудована на зміні відсоткової ставки центрального банку. При інших рівних умовах підвищення облікової ставки сприяє посиленню надходження капіталу в країну, скороченню дефіциту платіжного балансу, і в результаті курс національної валюти підвищується. У випадку зниження облікової ставки досягається зворотній ефект і відбувається зниження валютного курсу.

Девізна політика - метод впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу державними органами іноземної валюти (девізи). З метою підвищення курсу національної валюти центральний банк продає, а для зниження - скуповує іноземну валюту в обмін на національну. Девізна політика здійснюється переважно у формі валютної інтервенції, тобто втручання центрального банку в операції на валютному ринку.

Девальвація - зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних рахункових валютних одиницях (СДР.). Враховуючи значимість можливих насілдків від здійснення девальвації валюти однією із країн для всього світового співтовариства, МВФ встановив її допустимий розмір в межах 10%, вище яких девальвація допускалась із дозволу цієї міжнародної організації. Ревальвація - підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют чи міжнародних рахункових валютних одиниць.

Диверсифікація валютних резервів як форму валютної політики країни здійснюють регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу більш стабільних валют і продаж менш стійких з метою захисту від валютних втрат.

Сутність подвійного валютного ринку полягає в поділі валютного ринку на дві частини: при комерційних операціях і послугах застосовується офіційний валютний курс; при фінансових (рух капіталів, кредитів тощо) - ринковий. Занижений курс по комерційних угодах використовується для стимулювання експорту товарів і вирівнювання платіжного балансу.

Важливе значення для проведення валютної політики в умовах діючої Ямайської валютної системи має вибір країнами режиму валютного курсу. В залежності від завдань грошово-кредитної і валютної політики можуть бути використані різні системи встановлення пропорцій між національною і іноземною валютою: режим фіксованого, режим плаваючого валютного курсу та їх різновиди.

За офіційною статистикою МВФ, формально фіксований режим курсу своїх валют підтримують 90 країн. Режим плаваючого валютноготного курсу є найбільш прийнятним для країн, які здатні підтримувати стабільність своєї валюти без участі центральних банків. Цей режим підтримують біля 50% країн - членів МВФ. Цілий ряд країн (біля 46-ти) застосовують проміжний режим керованого плавання, при якому центральні банки беруть на себе зобов’язання вливати на валютний курс шляхом валютних інтервенцій, але не встановлюють при цьому якогось конкретного рівня.

Валютні обмеження - законодавча чи адміністративна заборона, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Існують такі види валютних обмежень: валютна блокада; заборона на вільну купівлю-подажу іноземної валюти; регулювання міжнародних платежів, руху капіталів, золота і цінних паперів, репатріації прибутків; концентрація в руках держави іноземної валюти та інших валютних цінностей.

Питання для обговорення:

Розкрийте сутність поняття "валютна система" і які два рівні валютної системи існують?

Назвіть елементи міжнародної валютної системи.

Які валютні системи існували в історії ринкової економіки?

Які основні ознаки були характерні для Паризької світової валютної системи?

Назвіть характерні ознаки Генуезької світової валютної системи.

В чому полягає різниця між золотим та золотодевізним стандартом?

Назвіть основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи.

На яких принципах базується сучасна (Ямайська) валютна система?

Окресліть основні етапи розвитку Європейської валютної системи.

Назвіть основні режими валютних курсів і визначіть їх особливості.

Охарактерезуйте основні етапи введення євро.

Основні елементи сучасної валютної системи України.

Тема 3. Міжнародні розрахунки


1. Поняття та особливості міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки - система організації і регулювання платежів згідно грошових вимог і зобов’язань, що виникають в процесі здійснення різних форм відносин між юридичними і фізичними особами різних країн.

Основними посередниками у міжнародних розрахунках виступають банки. Для здійснення розрахунків банки використовують свої зарубіжні філії і кореспондентські відносини з іноземними банками. Ці відносини супроводжуються відкриттям рахунків "лоро" (їх рахунок) і "ностро" (наш рахунок). Кореспондентські угоди визначають: порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення витрачених коштів.

За своїм економічним змістом міжнародні розрахунки об’єднуються в дві групи: торгові і неторгові. Торгові розрахунки включають:

платежі і надходження по зовнішньоторговельних операціях;

платежі і надходження по міжнародному кредиту;

платежі і надходження від міжнародних перевезень вантажів різними видами транспорту.

Неторгові розрахунки об’єднують:

платежі по утриманню дипломатичних, торгових, консульських та інших дипломатичних представництв і міжнародних організацій;

витрати за перебування різних делегацій, спеціалістів і окремих громадян в інших країнах;

перекази грошових коштів за кордон за дорученням громадянських та інших організацій і приватних осіб.

На стан міжнародних розрахунків значний вплив мають такі чинники:

ситуація, що складається на товарних ринках;

масштаби і ефективність державного регулювання потоків товарів, послуг і капіталів між країнами;

відмінності в темпах інфляції, що виникають в різних країнах;

стан платіжних балансів держав та ін.

Суб’єктами міжнародних розрахунків крім банків, також є експортери і імпортери. Вони вступають в певні відносини, пов’язані із рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів.

Міжнародні розрахунки характеризуються певними особливостями. По-перше, значний обсяг розрахунків здійснюється безготівковим шляхом, що передбачає обов’язкову участь фінансових посередників, перш за все, банків та їх об’єднань. По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах де, як правило, валюта платежу не співпадає з національною валютною платника чи отримувача платежу. Тому міжнародні розрахунки тісно пов’язані з операціями купівлі-продажу валют. По третє, міжнародним розрахункам присутня висока ступінь уніфікації, що обумовлено універсалізацією банківських операцій. У зв’язку з цим, в Женеві в 1930р. - 1931рр. були прийняті міжнародні Вексельна і Чекова конвенції, а Міжнародна торгова палата розробила і видала Уніфіковані правила і звичаї для акредитивних і інкасових розрахунків. Так, сьогодні діють Уніфіковані правила для документарних акредитивів в редакції 1993р. (N500 МТП) і Уніфіковані правила з інкасо в редакції 1995р. (N522 МТП). По-четверте, міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюється проти фінансових і комерційних документів. До фінансових документів відносяться прості і переказні векселі, чеки, платіжні розписки. Комерційні документи включають: рахунки-фактури; документи, що підтверджують відвантаження чи відправку товарів; страхові документи страхових компаній та інші документи.

Нині склалися три моделі організації міжнародних платежів і розрахунків:

Через філії і відділення іноземних банків, які відкриті в країні платежу і внутрішні платіжні системи даної країни;

Шляхом використання кореспондентської мережі національних комерційних банків із зарубіжними банками;

Через трансграничні платіжні системи.


2. Форми міжнародних розрахунків

Форма розрахунку - спосіб оформлення, передачі і оплати платіжних (чи платіжних і товаророзпорядчих) документів. У міжнародній практиці сьогодні використовуються різні форми розрахунків: банківський переказ, акредитив, інкасо, відкритий рахунок, авансові платежі, чеки, векселі, розрахунки з використанням карток. Одні з них використовуються виключно при обслуговуванні зовнішньоторговельних операцій (наприклад, документарний акредитив, документарне інкасо), інші - переважно неторгових (наприклад, чеки). Універсальною формою розрахунку є банківський переказ. Його застосування можливе як в торгових, так і неторгових платежах.

Розрахунки у формі банківського переказу є досить простими і дешевими. Банк зазвичай не бере комісію за переказ або ж ця комісія дуже мала, однак ризик при цій формі розрахунків досить великий (експортера при звичайному банківському переказі, імпортера - при авансовому), тому ця форма розрахунків не дуже поширена.

Акредитивна форма розрахунків є найбільш складною, дорогою, але найменш ризиковою. Акредитив представляє собою грошове зобов’язання банку здійснити за вказівкою і за рахунок імпортера платіж експортеру на суму вартості поставлених товарів після представлення експортером визначених в контракті товаророзпорядчих документів. Технології акредитивних розрахунків можуть суттєво відрізнятися.

Акредитивна форма розрахунків має декілька різновидів: відзивний акредитив; підтверджуючий акредитив; переказний акредитив; револьверний акредитив; покритий акредитив; компенсаційний акредитив та ін. Оскільки акредитивна форма розрахунків є найдорожчою серед інших форм розрахунків, покупець відкриває акредитив не за своїм бажанням, а як правило, погоджується з цією формою міжнародних розрахунків на вимогу продавця.

Інкасова форма розрахунку полягає в тому, що імпортер дає своєму банку доручення здійснити платіж зразу ж після надання йому визначених в контракті документів. Передбачені контрактом документи передаються через банки, які перевіряють їх і несуть відповідальність за правильність інкасових розрахунків. Інкасо є формою розрахунків, яка вигідніша насамперед покупцеві (імпортеру). Для експортера інкасова форма розрахунків є менш ризиковою, ніж відкритий рахунок.

При розрахунках по відкритому рахунку експортер регулярно відсилає товар імпортерові, а той, з такою ж періодичністю, здійснює платежі. При цьому, поставки товару випереджають платежі, тому експортер фактично надає товарний кредит імпортеру. Зазвичай, такі розрахунки застосовуються між підприємствами однієї фінансово-промислової групи або ж коли партнери давно співробітничають і повністю довіряють один одному.

Платежі у формі відкритого рахунку посідають значне місце у торгівлі багатьох країн, особливо країн Західної Європи - до 60% усіх платежів.

Авансовий платіж - отримання певної або часткової оплати перед відвантаженням товару експортером. Ця форма розрахунків - найкраща для експортера і найгірша для імпортера. Імпортеру приходиться звертатися до такої форми розрахунків у зв’язку з великою зацікавленістю в поставці товару. Зазвичай в якості авансу переказується до 35% вартості товару. У міжнародній практиці, особливо в країнах Західної Європи, авансові платежі не користуються сьогодні популярністю. Авансова форма розрахунків часто використовується при торгівлі зброєю, ядерним паливом, дорогоцінними металами та деякими іншими специфічними товарами.

У міжнародній торгівлі найбільш розповсюдженою формою розрахунку є вексельна. З розвитком товарно-грошових відносин та інтернаціоналізацією господарських зв’язків вексель став універсальним кредитно-розрахунковим документом. Форма, реквізити, умови оплати регулюються вексельним законодавством, яке базується на Однаковому вексельному законі, прийнятому Женевською вексельною конвенцією 1930р.

У міжнародних розрахунках використовуються також чеки, які вперше з’явилися ще в ХVІ ст. у вигляді квитанції касирів, які за зберігання грошей брали відсотки із вкладників. Як засіб платежу у міжнародних розрахунках неторгового характеру використовуються дорожні чеки і єврочеки.

З 60-х років ХХ ст. у міжнародних розрахунках активно використовуються кредитні картки. Кредитна картка - іменний грошовий документ, який дає право власнику купляти товари і послуги з використанням безготівкових розрахунків. Переважно застосовуються кредитні картки американського походження (Visa, MasterCard, American Express та ін.).

В практиці міжнародної торгівлі на вибір форми розрахунків впливають ряд факторів:

вид товару, що є об’єктом міжнародної торгівлі;

стан кон’юктури того чи іншого товарного ринку, яка визначає позицію продавця (експортера) і покупця (імпортера);

установлені міжнародні торгові правила і звичаї купівлі-продажу окремих товарів;

наявність у міжурядових угодах положень, що визначають валютно-фінансові взаємовідносини сторін;

платоспроможність і репутація контрагентів зовнішньоекономічних зв’язків.


3. Міжнародні платіжні системи

Міжнародні розрахунки здійснюються при допомозі ЕОМ. Автоматизація банківських процесів на міжнародному рівні дозволяє:

здійснювати безпаперові платіжні операції з мінімальним залученням людської праці і скороченням операційних витрат;

прискорювати обмін інформацією між банками різних держав за допомогою телекомунікаційних ліній зв’язку;

мінімізувати типові види банківського ризику (втрата документів, помилкова адресація, фальсифікація платіжних документів).

З метою надання оперативного, надійного, ефективного, конфіденційного і захищеного від несанкціонованого доступу телекомунікаційного обслуговування для банків і проведення робіт по стандартизації форм і методів обміну фінансовою інформацією у 1973р. в Брюсселі було зареєстровано акціонерне товариство SWIFT. Міжнародна платіжна система SWIFT - співдружність світових міжбанківських фінансових телекомунікацій, робота в мережі якої дає користувачам значні переваги:

гарантує абсолютну безпеку платежів, повну захищеність і таємність інформації;

скорочує операційні витрати у порівнянні з телексним зв’язком і телеграфом;

швидко доставляє повідомлення в будь-яку точку світу в режимі реального часу;

підвищує ефективність роботи банку, як наслідок високої автоматизації і уніфікації повідомлень;

надає можливість здійснювати контроль і аудит всіх платежів і розпоряджень, що проходять через мережу;

підвищує конкурентоспроможність банків-учасників SWIFT;

гарантує своїм членам фінансовий захист у випадку збоїв в роботі мережі.

Головний недолік системи - надзвичайно висока вартість підключення до мережі (160-200 тис.доларів).

Центральні банки Європейського Союзу створили платіжну систему TARGET - трансєвропейську телекомунікаційну автоматизовану систему переказів міжнародних розрахунків в режимі реального часу. Основне призначення системи TARGET - об’єднання внутрішніх систем переказів великих сум країн-членів системи у міжнародну платіжну систему.

Платіжна система TARGET швидко обробляє і здійснює міжнародні платежі в режимі реального часу, в єдиній валюті євро з незначними витратами, високою степеню захисту.

Спеціально для ринку України розроблена міжнародна платіжна система TOPAZ - високорозвинута система здійснення оплати і розрахунків. Система була запропонована по спільному з VISA проекту як стабілізатор української економіки і для здійснення розрахунків у гривнях.

В травні 1999 року в Україні розпочала роботу Європейська міжнародна асоціація (ЄМА) - асоціація міжнародного карткового бізнесу Eurocard, MasterCard i Maestro.

Питання для обговорення:

Дайте визначення міжнародних розрахунків.

В чому сутність кореспондентських відносин?

Назвіть основні форми міжнародних розрахунків.

Які види акредитивної форми розрахунків Вам відомі?

В чому сутність інкасової форми розрахунків?

Якими міжнародними документами урегульовані форми міжнародних розрахунків?

Які міжнародні платіжні системи застосовуються при міжнародних розрахунках?

В чому сутність вексельної форми розрахунків і яким міжнародним документом уніфікована ця форма розрахунків?

Назвіть умови і форми міжнародних розрахунків.

В чому сутність валютних клірингів?

Тема 4. Платіжний баланс та макроекономічна рівновага.


1. Сутність і види балансів міжнародних розрахунків

Країни, які активно приймають участь в системі світової економіки і міжнародних відносинах, втягнуті у зростаючі торгово-економічні відносини, неминуче переходять до використання основних показників (стандартів) міжнародних розрахунків. Баланси міжнародних розрахунків у грошовій формі показують стан міжнародних відносин держави з іншими країнами. Вони займають важливе місце в системі економічних відносин, оскільки відображають перерозподіл сукупного продукту, масштаби, структуру і характер зовнішньоекономічної діяльності країни, її участь у світовому господарстві і міжнародному поділі праці, відображають її позиції на світових ринках фінансових і матеріальних активів.

Перші спроби обліку міжнародних розрахунків були зроблені в Англії наприкінці ХІV ст. Шотландський економіст, послідовник меркантилізму, Джеймс Стюарт у 1976р. увів в економічний лексикон поняття "платіжний баланс". Пізніше А. Сміт і Д.Рікардо та інші видатні економісти того часу розвинули систему складання балансів міжнародних розрахунків.

Існують такі основні види балансів міжнародних розрахунків: розрахунковий баланс, баланс міжнародної заборгованості і платіжний баланс.

Розрахунковий баланс - це статистична таблиця, яка відображає співвідношення грошових вимог і зобов’язань даної країни по відношенню до інших країн. Розрізняють два види розрахункових балансів: розрахунковий баланс за певний період і розрахунковий баланс на певну дату. Останній ще називається баланс міжнародної заборгованості даної країни, або баланс її міжнародних вимог і зобов’язань.

Розрахунковий баланс за певний період відображає зміни у заборгованості і вимоги даної країни лише за цей період. Розрахунковий баланс на певну дату показує співвідношення усіх зобов’язань і вимог даної країни незалежно від того, коли вони виникли. Сальдо розрахункового балансу показує чи була країна в даний період кредитором чи боржником і на яку суму.

Зовнішня заборгованість - це сума грошових зобов’язань країни іноземним кредитором, яка належить сплаті у визначений термін. Слід відмітити, що країна згідно розрахункового балансу за певний період може мати пасивне сальдо, а згідно балансу на конкретну дату - активне.

Платіжний баланс є самим розповсюдженим видом балансів міжнародних розрахунків. Він відображає співвідношення грошових вимог даної країни до інших країн, термін яких наступив. Іншими словами, платіжний баланс - вартісний вираз всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення грошових надходжень і платежів.

Платіжний баланс може бути двох видів: платіжний баланс на даний момент і платіжний баланс за конкретний період (рік, квартал, місяць). Рахунки платіжного балансу відображають реальні потоки (товарів, послуг, дарунків та ін.) і фінансові потоки (отримання і надання позик в різних формах) між резидентами даної країни та іншим світом.

Платіжний баланс складається за принципом подвійного рахунку, тобто представляє собою двосторонній запис всіх економічних угод. Аналіз платіжного балансу має важливе значення для оцінки валютного становища країни. Стан платіжного балансу впливає на динаміку валютних курсів, на валютну політику країни.

Між розрахунковим і платіжним балансом існує тісний зв'язок, обумовлений їх принципово схожою структурою, яка відображає міжнародні розрахунки країни. Різниця між цими балансами обумовлена розвитком міжнародних кредитних відносин. Сальдо платіжного балансу може не співпадати із сальдо розрахункового балансу, як правило, вони протилежні.

2. Структура платіжного балансу

Платіжний баланс представляє собою статистичний звіт, в якому у систематизованому вигляді приводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період (як правило за рік). Дані платіжного балансу показують, як протягом звітного періоду розвивалась зовнішня торгівля, в яких формах відбувалося залучення іноземних інвестицій, здійснювалися інвестиції за кордон та інші міжнародні платежі. Все це безпосередньо впливає на рівні виробництва, зайнятості і споживання, і тому, платіжний баланс надає уряду важливу інформацію для розробки макроекономічної політики (податково-бюджетної, кредитно-грошової, зовнішньоторговельної, валютної та ін.).

За характером операцій платіжний баланс поточних операцій поділяється на баланс поточних операцій і баланс руху капіталів. Виділяють також розділи "Помилки і пропуски" і "Зміни у валютних резервах".

Платіжний баланс поточних операцій складається з:

торгового балансу;

балансу послуг;

балансу іноземного туризму і некомерційних операцій;

балансу доходів і платежів по закордонним інвестиціям;

Баланс руху капіталів складається з:

балансу короткострокових капіталів;

балансу довгострокових капіталів.

В торговому балансі показано співвідношення між експортом і імпортом товарів. Стан торгового балансу відображає економічне положення країни, ступінь її залежності від зовнішніх ринків. Баланс послуг відображає платежі по фрахту, поштових, телефонних і телеграфних послугах, страхуванню і банківських послугах, передачі "ноу-хау", орендній платі, різноманітним комісійним та ін.

Баланс розрахунків по іноземному туризму і некомерційних операціях включає платежі і надходження від туризму, приватних і офіційних переказів, пенсій, дарунків, контрибуцій і репатріацій, державні витрати на утримання іноземних представництв, субсидії, наданням військової допомоги іншим державам, утримання воєнних баз за кордоном.

Баланс доходів і платежів по закордонних інвестиціях відображає сплату відсотків і дивідендів імпортерами капіталу та їх отримання експортерами. Баланс руху капіталів відображає платежі і надходження від експорту/імпорту державного і приватного короткострокового і довгострокового капіталу. До них належать прямі і портфельні інвестиції, комерційні кредити, авуари в банках, спеціальні фінансові операції.

Баланс короткострокових капіталів відображає рух кредитів у товарній і грошовій формах терміном до одного року, зміни у короткострокових авуарах, а також ввезення і вивезення національної і іноземної валют. Баланс довгострокових капіталів відображає рух грошей від купівлі/продажу цінних паперів і надання чи отримання довгострокових кредитів.

Розділ "Помилки і пропуски" в періоди економічних криз містять значні суми, які, як правило, відображають рух короткострокових капіталів, що були не враховані у попередніх розділах. Розділ "Зміни у валютних резервах" відображає міжнародні валютні операції центральних банків, пов’язані з вирівнюванням платіжного балансу країни і підтриманням курсу національної валюти.

Сьогодні побудова і виконання платіжних балансів країн-членів МВФ здійснюється на основі правил, що містяться в Пораднику з платіжного балансу 1993р.

Класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ (Варіант 1)

Поточні операції:

Товари;

Послуги;

Доходи від інвестицій;

Інші послуги і доходи;

Приватні односторонні перекази;

Державні односторонні перекази;

Разом А - баланс поточних операцій

Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал:

Прямі інвестиції;

Портфельні інвестиції;

Інший довгостроковий капітал

Інший короткостроковий капітал;

Помилки і пропуски;

Разом А+В+С+D - баланс руху капіталу.

Компенсуючі (балансуючі) статті;

Надзвичайні джерела покриття сальдо;

Зобов’язання, що утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів

Разом А+В+С+D+F+G

Підсумкова зміна резервів

Золото

СДР

Резервна позиція у МВФ

Інші вимоги

Разом: А+В+С+D+Е+F+G+Н.


Схема платіжного балансу (Варіант 2)

Назва розділів Кредит (+) Дебет (-)

I. Рахунок поточних операцій

1. Товари

2.Послуги

3. Доходи від інвестицій

і оплата праці

4.Поточні трансферти


Експорт

Експорт

Надходження від

Нерезидентів

Отримані


Імпорт

Імпорт

Виплати нерезидентам

Виплачені

II. Рахунок операцій з капіталом і

фінансовими інструментами

5. Капітальні трансферти

6.Прямі інвестиції

7.Портфельні інвестиції

8.Інші інвестиції


Отримані

В країну

Збільшення зобов’язань по відношення до нерезидентів

Збільшення зобов’язань по відношенню до нерезидентів


Виплачені

За кордон

Збільшення вимог до нерезидентів

Збільшення вимог до нерезидентів

III. Чисті помилки і

пропуски



IV. Зміни валютних

резервів

Зменшення Збільшення

Джерело: Мировая экономика и международные экономические отношении. В 2-х частях. Под ред.Р.И. Хасбулатова. Ч.2. -М.: Гардарики, 2006. – с234.

Торговий баланс, баланс послуг і баланс некомерційних операцій за методикою класифікації МВФ відповідає розділу А "Поточні операції". Ця частина платіжного балансу частіше всього публікується і аналізується. Статті В і С відповідають балансу руху капіталів. При цьому доходи і платежі, пов’язані з вивезенням капіталу, розміщені у розділі А. Баланс за сумою статей А, В, С і D (вони називаються основними статтями) в окремих країнах розцінюються як підсумковий баланс. Але МВФ рекомендує підраховувати підсумковий баланс з урахуванням статей Е, F і C. Ці статті називаються балансуючими і характеризують джерела і методи погашення сальдо платіжного балансу. Стаття Н показує, яким чином всі попередні статті впливають на стан офіційних золотовалютних резервів країни.


3. Методи балансування платіжного балансу

Стан платіжного балансу та його окремих складових має велике значення з точки зору макроекономічної рівноваги в цілому. Тому зовнішня рівновага економіки, стан торгового і платіжного балансів, рівень валютного курсу є пріоритетними цілями макроекономічної політики держави. Концепцію загальної економічної рівноваги як універсального засобу аналізу економічної рівноваги запропонував Л. Вальрас.

Суть економічної рівноваги полягає в дотриманні відповідності між матеріально-речовою і вартісною частинами суспільного продукту, між попитом і пропозицією на ринку (товарному, інвестиційному, фінансовому, ринку праці, послуг, технологій тощо). Економічна рівновага - це стан господарської системи до якого вона прагне. Тому, при всій складності отримання інформації про зовнішньоекономічні угоди і труднощах складання платіжного балансу його дані необхідні для вироблення макроекономічної політики і прийняття рішень для її реалізації.

Платіжний баланс, як продукт відкритої економіки, передбачає наявність на макроекономічному рівні наступної рівності:


NX=V- (C+I+G),


де NX - чистий експорт; V - величина сукупного виробництва; C - споживання; I - інвестиції; G - державні витрати.

Якщо величина сукупного виробництва зменшується на стільки, що країна не покриває внутрішніх витрат, то вона імпортує різницю. І навпаки, якщо величина сукупного виробництва перевищує внутрішні витрати, то країна експортує різницю (величина чистого експорту є позитивною).

Якщо розглядати глобальну світову економіку в цілому, то сума чистого експорту (Х-Q) всіх країн повинна дорівнювати O, тому що те, що є експортом (X) для однієї країни є імпортом (Q) для іншої країни. Сума потоків капіталу також дорівнює О, так як те, що "витікає" з однієї країни, відповідно надходить до іншої країни.

Країнам, в яких негативне сальдо (дефіцит) по основних статтях платіжного балансу, необхідно стимулювати експорт національних і одночасно стримувати імпорт іноземних товарів і послуг, а також залучати довгострокові іноземні капітали і обмежувати вивезення національних капіталів. Якщо ж цих заходів недостатньо для зменшення обсягу дефіциту по основних статтях балансу, то повинні бути використані методи балансування платіжного балансу за допомогою балансуючих статей.

Балансуючі статті характеризуються обмеженою самостійністю. Це, як правило, статті, які відображають зміни у валютних резервах, короткострокових активах, окремі види іноземної допомоги, зовнішні позики, кредити міжнародних фінансових організацій. У підсумку показники основних і балансуючих статей взаємно погашаються.

Отже, в ситуації дефіциту платіжного балансу країни існують два способи його покриття:

балансування, усунення диспропорцій в експортно-імпортних операція;

фінансування зобов’язань.

Балансування дефіциту платіжного балансу відбувається за двома методами: а) збільшення експорту і б) обмеження імпорту.

Збільшення експорту може здійснюватися різними методами. Серед них: експортна премія, експортний кредит, експортні замовлення, демпінг, експортні субсидії. Обмеження імпорту може здійснюватися різними методами. До їх числа відносяться заходи протекціоністської і рестриктивної політики. Протекціоністська політика в свою чергу може приймати форму тарифних і нетарифних обмежень. Рестриктивна політика полягає у введенні обмежень для населення країни на споживання імпортних товарів. Для цього проводяться заходи по зменшенню платоспроможного попиту населення.

До тимчасових методів балансування платіжного балансу відносяться: отримання іноземних позик і ввезення підприємницького капіталу; використання короткострокових кредитів; надання МВФ країнам-членам резервних кредитів; мобілізація коштів на світовому фінансовому ринку (кредити банківських консорціумів, облігаційні позики); пільгові кредити по лінії програм іноземної "допомоги".

Кінцевими методами балансування вважається: вивезення золота; купівля іноземної валюти в обмін на золото; використання коштів із внутрішнього валютного резерву країни.

Питання для обговорення:

Назвіть основні види балансів міжнародних розрахунків.

Дайте визначення розрахункового балансу.

Що таке "загальне сальдо" платіжного балансу?

З яких статей складається платіжний баланс поточних операцій?

З яких статей складається баланс руху капіталів?

Що розуміється під основними і балансуючими статтями платіжного балансу?

З яких основних елементів складаються резервні активи країни?

Дайте визначення поняття "резервні активи" країни.

Що відображає сальдо рахунку поточних операцій?

Який найбільш розповсюджений метод регулювання платіжного балансу?

Назвіть основні способи покриття дефіциту платіжного балансу.

Назвіть основні шляхи збільшення експорту і обмеження імпорту.


Тема 5. Міжнародна регіональна інтеграція


1. Сутність та основні ознаки міжнародної регіональної інтеграції

Термін "економічна інтеграція" виник в 30-і роки ХХ ст. у

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: