Аналіз і оцінка комерційної діяльності ПП РТА "Рубін"
На початку 60х років негативні відношення до кустарів вилилися в конкретні кроки по обмеженню сфери їх трудової діяльності: труднощі в отримані ліцензій, критика в пресі, по телебаченню , і т. ін.. Негативна громадська думка вчинила свій вплив - чисельність кустарів в бОті роки почала катастрофічно знижуватися. В 1960 р. їх налічувалося 110 тисяч, а в 1973 р.-10 тисяч [28]. Проте, к середині 70х років, коли відношення суспільства до діяльності населення в особистому підсобному господарстві стало сприятливим, знов з'явилася цікавість до праці індивідуальних виробників. Конституція СРСР від 1977 р. (ст. 17) підтверджувала право населення на здійснення трудової діяльності. Однак це не вирішувало всіх питань по регулюванню індивідуальної трудової діяльності. Тому 19 листопада 1986 року був прийнятий закон "Про індивідуальну трудову діяльність", який підняв на якісно новий рівень правове регулювання індивідуальної діяльності, яка починає здійснюватися на міцної законодавчий основі, обов'язкової для всіх організації, установ, підприємств, посадових осіб і громадян. Тепер неурочна праця ставиться в межи закону і дає можливість з користю зайняти дозвілля мільйонів людей. Але, незважаючи на позитивний вплив цього закону, був і негативний бік: державний сектор залишився більш важливим і в більшому виграші, ніж індивідуальні виробники, і матеріально - технічне їх забезпечення помітно відставало. В той час найбільш поширеними видами послуг стали: пошиття та ремонт одягу та взуття, ремонт телевізійної апаратури, послуги перукарень, фотографій, лазень, пралень, в'язання виробів і т. ін. [23]. В 1966-1970 pp. завдяки високим темпам росту нових видів послуг, в якості самостійних стали фігурувати (в тому числі у державної звітності) послуги з ремонту, прокату та виготовленню меблів, ремонту і технічному
обслуговуванню транспортних засобів, будівництво та ремонт квартир і т. ін. Більшість кустарів та звільнялися від сплати прибуткового податку, та мали різні пільги. Всього в сфері послуг в середині 80х років сплачували податки 190,7 тис. чол. і середній заробіток був нижчим, ніж в промисловості і в цілому по народному господарстві: в народному господарстві середня заробітна плата складала 190,1 руб., а в сфері послуг - 137,8 руб. [40].
Основними причинами звернення населення до часників були:
1. не задоволення якістю послуг державних підприємств сфери обслуговування. Претензії висуваються приблизно на 60 % виконаних послуг;
2. претензії до порушення строків виконання замовлень («100 %);
3. у сільській місцевості - віддаленість пунктів побутового обслуговування, тому вони приблизно на 60-80 % користувалися послугами часників [48].
Самим крупним сектором нелегального ринку платних послуг була сфера побутового обслуговування населення; середня заробітна плата тут складала 80 руб., сума тіньового доходу оцінювалася в 600-700 млн. руб. (несплачений прибутковий податок). Тіньовий сектор оцінювався в 2,5-3 млн. чол. [28].
Випереджальними темпами зростав обсяг безкоштовних послуг. їх частка в загальному обсязі послуг збільшилася з 59 % (1970 р.) до 62 % (1988 р.) [28]. В абсолютному прирості загального обсягу послуг збільшення безкоштовних послуг склало 70 %. 1/2 всіх безкоштовних послуг складали: охорона здоров'я, освіта і культура. Відрахування з централізованих фондів на розвиток сфери послуг в 88 році складало:
46 % - безкоштовні послуги;
24 % - освіта і культура;
16 % - охорона здоров'я;
6 % - на утримання житлового фонду.
54 % грошових виплат - пенсії, пособія, стипендії. [35].
В платних послугах випереджальними темпами зростали послуги зв'язку для населення та послуги комунально - побутового господарства. Але все ж
таки частка платних послуг зменшувалася в загальному обсязі послуг: з 41 % (1970 р.) до 39 % (1988 p.), тобто на 2 %. А обсяг незадоволеного попиту складав 1/3 суми витрат населення на обслуговування [51]. З 1971-85 pp. темп зростання обсягу послуг практично по всім видам складав 2,0-2,4 рази:
в 2,4 рази збільшився обсяг споживання послуг в галузях комунального господарства і побутового обслуговування, культури і мистецтва, зв'язку;
в 2,2 рази - в галузях охорони здоров'я, фізичної культури та соціального обслуговування.
Найменшими темпами (в 1,9 разів) зростали послуги житлового господарства та пасажирського транспорту [45].
Якщо розглядати в цілому показник споживання населення, то частка споживання послуг то в 1970-80 pp. складало лише 10 %, у той час, коли споживання товарів складало * 90 % [51], що свідчить про величезні витрати населенням свого неробочого вільного часу на самообслуговування у побуті та на відпочинку.
В товарному блоці споживання найбільш питома вага - витрати на харчування, а в блоці послуг - витрати на оплату послуг, які забезпечують задоволення матеріальних потреб (квартплата, комунальні платежі, транспорт, побутові послуги) і відповідно низькій рівень споживання послуг соціального і духовного характеру (фізична культура та спорт, культура та мистецтво, санаторно - курортні, оздоровчі та інші). Така структура споживання достатньо повно відображає як труднощі формування та задоволення потреб населення, так і становище споживчого ринку. Основним стримуючим фактором є відсутність пропозиції і низька якість обслуговування. Забезпеченість платними послугами в 1989 р. складала 47,7 % від державного нормативу [45]. Найбільше відставання припадало на соціально - культурні послуги. Це пояснюється тим, що надаванні послуги не повністю задовольняють потреби населення як по їх номенклатурі, так і за асортиментом та якістю. Було зрозуміло, що створити систему платних послуг, яка би поєднувала в собі бездоганне обслуговування, різноманітність, якість та доступність на основі державного сектору економіки практично не можливо. Створена в державі галузева система управління оказує негативний вплив на обслуговування населення. Жорстка галузева спеціалізація є одного боку, та централізація з іншого, практично зробили не можливим виробництво багатьох видів послуг.
В той же час стали затверджуватися завдання з надання платних послуг населенню підприємствами і організаціями, для яких надання цих послуг не було основною діяльністю. Негативне відношення до організації платних послуг населенню на непрофільних підприємствах знаходить своє відображення як в сповільненні росту обсягів їх реалізації, так і в постійному невиконанні плану з послуг (в 1988 р. такі підприємства на Vi не забезпечили виконання плану) [28]
За 1985-1990 pp. істотно збільшився потенціал надаваних послуг за рахунок втягнення до цієї роботи підприємств практично всіх галузей народного господарства і невиробничої сфери. За цей термін обсяг платних послуг збільшився на 60,6 %; з'явилися нові види послуг: продаж матеріалів та ремонт житла, збільшилася питома вага туристично-екскурсійних послуг. Основну частку складали побутові послуги (22,8 %), пасажирського транспорту (24 %), комунальні послуги (11,9 %). Разом з тим, масштаби і темпи розвитку платних послуг також не відповідали зростаючому попиту. Обсяги їх реалізації забезпечували задоволення потреб населення трохи більшим ніж на 53 % від раціонального нормативу, що значно нижче, чим по товарам громадського споживання [51]. При знижуючих темпах нарощування обсягів відрізнялося збільшення розмірів тарифів на послуги. За даними статистичної звітності, за 1990 р. побутові послуги подорожчали в середньому на 1,5 % [23]. Враховуючи, що побутові послуги складають вагомий елемент економічної системи орієнтованої на споживача, подальше зниження темпів розвитку сфери послуг здатне привести до виникнення чергового фактору суспільного напруження, бо складності з різними видами побутового обслуговування в будь - який момент неминуче може перестати бути проблемою переважно економічною. Обсяг послуг, наданих кожному мешканцю в 1990 році збільшився в порівнянні з
1985 р. на 48 % [51]. Правда значна частка цього приросту отримана за рахунок збільшення цін і тарифів на побутові послуги.
У 90ті роки актуальним стало питання поява приватної та змішаної форми власності. З'являються індивідуальні та кооперативні підприємства, здатні в своєму потенціалі стати рівноправними партнерами державних підприємств та збільшити ефективність суспільного виробництва. Були спроби перейти на госпрахунок, впроваджувалися договірні форми, боролися за право виходу на оренду, що дало б можливість працювати на принципах самоуправління -розкріпаченості та підприємництва. Логічним продовженням демонополізації були спроби створити акціонерні товариства (AT). Але акціонерними ці підприємства назвати можна було з великою умовністю, бо не займалися інтереси відношень власності на засоби виробництва, акціонером був пайщик, який вкладав в обіг особисті кошти і отримував відсотки, а не співвласник, співправитель фірмою.
Розвитку підприємництва і новим починанням заважала адміністративно -бюрократична система - змінювати не змінюючи, імітувати активний пошук і цілеспрямований рух. Як і раніше на новостворені підприємства спускалися "плани", давив адміністративний прес, тому на першому місці оказувався план, а не замовник, кількість, а не якість, незадоволення, а не стимул.
Але все ж таки деякі наробки були здійснені. Ламався старий лад, створювався новий. Криза переходу до ринкових відносин вимагала нових знань, нових дій і, звісно, ризику. Розпад могутньої держави на численні дрібні країни став серйозним випробуванням для кожного. Першими кроками для розвитку підприємництва постали закони "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво". Ситуацію ускладнювали інфляція, зростання цін, безробіття, зростаюча заборгованість по заробітної платі, бартерні угоди, неплатежеспроможність споживачів, застаріла матеріально - технічна база. І лише к 2000 року вдалося достигнути тих обсягів надання послуг, які були в 1990 р. З 2000 р. почався новий етап розвитку цієї сфери.
1.3 Побутове обслуговування населення
Побутове обслуговування населення є важливішою ланкою народногосподарчого комплексу. Мета функціонування побутового обслуговування полягає в найбільш повному задоволенні зростаючих потреб населення в різноманітних видах побутового обслуговування, розробці та впровадження нових прогресивних форм та видів обслуговування, забезпечення високої якості робіт, послуг та культур обслуговування населення, зниження термінів виконання замовлень, виконанні обов'язків перед замовниками у відповідності з діючими правилами побутового обслуговування населення.
Побутове обслуговування як система складається з двох взаємопов'язаних частин. Перша частина охоплює процес організації обслуговування, друга -процеси виробництва робіт та послуг. Задача управління побутовим обслуговуванням населення полягає в забезпеченні раціонального об'єднання цих частин в єдине ціле з тим, щоб добитися чіткого функціонування частин системи за часом і місцем [57].
Побутове обслуговування займає значну питому вагу в загальному обсязі платних послуг, надає такі види послуг як: ремонт та пошиття взуття по індивідуальним замовленням, ремонт побутових машин та приладів, ремонт та виготовлення металовиробів, ремонт телевізорів та радіоапаратури, ремонт меблів, послуги фотографій, пралень, ритуальні послуги, хімічне чищення та фарбування, пошиття та в'язання трикотажних виробів по індивідуальним замовленням і т. ін., тобто її діяльність пов'язана з виготовленням окремих предметів споживання по індивідуальним замовленням з урахуванням смаків та підвищеному запиті населення, продовження терміну служби і відновлення споживчої вартості предметів споживання, які знаходяться в користуванні у населення. Якщо виходити з постулату, що функціональне призначення служби побуту в забезпеченні перш за все підтримці у виправності предметів домашнього вжитку та надання послуг особистого характеру, то з'являється можливість виділити в діяльності підприємств побутового обслуговування 2 основних направлення: ремонтне (55 %) та продуктивне (45 %) [17].
Формуванню побутового обслуговування в самостійну галузь народного господарства в значної мірі сприяли ті специфічні особливості, які притаманні тільки підприємствам служби побуту:
1. обов'язкове індивідуальне замовлення і, як правило, особистий контакт споживача (замовника) з виконавцем або представником виробника побутової послуги (приймальник, майстер, агент);
2. яскраво виявлений локальний характер діяльності більшості підприємств галузі;
3. коливання попиту на побутові послуги за сезонами року, місяця і навіть за годинами робочого часу підприємств;
4. одночасне поєднання функцій, характерних для промислового виробництва і роздрібної торгівлі (реалізація послуг за різними цінами) [13].
Результатом праці робітників галузі побутового обслуговування є, в основному, споживчі вартості, які не мають речової форми, але в умовах товарно - грошових відносин приймають форму товару. Специфічна їх назва -"послуги". К. Маркс писав, що послуга уявляє собою "ту споживчу вартість, яку доставляє ця праця, подібно всілякої іншої праці; але особлива споживча вартість той праці отримала тут специфічну назву "послуги" тому, що праця надає послуги не в якості речі, а в якості діяльності - що, однак, - зовсім не відрізняє її, скажемо від будь - якої машини, наприклад, від годинника" [38].
Специфічність галузі полягає в тому, що процес надання послуг досить трудомісткий, що обумовлене високим рівнем ручної праці, в тому, що послуги невзаємозамінні (послуги перукаря не можуть бути замінені послугами косметолога). Виконання послуг в більшості випадків не може бути відкладено на інший час. Тому не задоволений вчасно попит на послугу не може бути компенсований підприємствами побутового обслуговування і кожен раз означає недотримання доходу.
Важливою відзнакою системи побутового обслуговування є її многогранна діяльність. Підприємства служби побуту виконують роботу аналогічну для багатьох галузей легкої промисловості (взуттєвої, швейної, трикотажної, меблевої та ін.): надає послуги населенню, виконує роботи та послуги для підприємств, організацій та установ, випускає продукцію масового виробництва. Народногосподарча ефективність підприємств побутового обслуговування може бути охарактеризовано в кінцевому результаті виробкою, тобто рівнем продуктивності праці. Галузева ж ефективність визначається показником рентабельності. Індивідуальна ефективність оцінюється кожною людиною через рівень заробітної плати [17].
Те, що традиційно вважається слабкістю сфери побуту - дрібність виробництва, велика частка живого і відносно скромна уречевленої, минулої праці, орієнтація на місцевий ринок, конкретних споживачів, - робить її більш гнучкою, рухливою, здатною оперативно реагувати на зміни комерційної кон'юнктури. При відповідних юридичних, матеріальних, організаційних передумов стає реальністю насичення ринку послугами.
Велика увага в побутовому обслуговуванні населення приділяється якості обслуговування. її актуальність обумовлена прогресивним розвитком невиробничої сфери, в тому числі побутового обслуговування; істотним впливом якості на збереження основних фондів, економією матеріальних та паливо - енергетичних ресурсів, збільшенням експлуатаційного ресурсу комунальних комунікацій і засобів обслуговування, рішенням соціальних проблем. Побутові послуги повинні володіти слідуючими якісними характеристиками:
1. в соціальному відношенні - відповідати рівню добробуту населення, місцевим традиціям, що склалися, бути максимально зручними, естетичними, придатними до використання, не наносити шкоди зовнішньому середовищу;
2. в технічному оснащені - забезпечувати надійність та довговічність виробів, комплексне та своєчасне виконання робіт, якомога ширше застосовувати механізацію та автоматизацію технологічних процесів з метою оптимізації потужностей;
3. в правовому відношенні - відповідати договірним умовам між замовником і підрядчиком - виконавцем, технологіям виконання, стандартам, нормативно - технічної документації;
4. в економічному відношенні - бути економічними, максимально використовувати підходи обслуговування, мати мінімальну матеріаломісткість [10].
Піднесення рівня життя населення, ріст добробуту активно потребують створення організованої сфери платного обслуговування, яка на даний час ще не досить склалася. Рівень життя та добробуту населення визначаються не тільки темпами і масштабами розвитку матеріального виробництва, але і рівнем і темпами росту споживання послуг. Збільшення споживання послуг в сучасних умовах є важливішою закономірністю зміни структури їх споживання. НТП, посилюючи дію інтенсивних факторів розвитку народного господарства, висуває все більш високі вимоги до рівня підготовки робочої сили, продовженню працездатності людей, створює умови для всебічного задоволення матеріальних, побутових, соціальних та культурних потреб суспільства [21].
Від розвитку і вдосконалення сфери побутового обслуговування населення залежить величина вільного часу зайнятого населення, необхідного для всебічного їх розвитку. Необхідно ефективно використовувати неробочий час і розширення сфери обслуговування якомога краще цьому сприяє, дає можливість скорочувати витрати часу на домашню працю, збільшувати вільний час, тим самим створюючи умови для інтелектуального розвитку людини, а також втягуючи додаткові трудові ресурси в суспільне виробництво [48].
В останній час розвиток сфери побутового обслуговування набирає сили. Серед багатьох видів надаваних побутових послуг актуальним стає надання послуг з ремонту телерадіоапаратури. Це пояснюється тим, що всі прилади, створені людиною, мають одну неприємну властивість - ламатися, і яку б модель такої або будь - якої іншої побутової апаратури не придбавати - дорогу або дешеву, рано чи пізно в ній виникне несправність, яку необхідно усувати. Зробити це можливо або в спеціалізованих майстернях (ательє), або звернувшись в офіційний сервісний центр виробника чи дилера. Якщо пошкодження виникло в період гарантійної експлуатації, то покупець звернеться до сервісного центру, де прилад відремонтують безкоштовно. Якщо пошкодження виникло в післягарантійний період, то покупець може звернутися до телеательє, за роботу в яких необхідно буде заплатити менше, чим за таку ж саму роботу в сервісних центрах [24].
Без сервісу нормальна торгівля побутовою технікою неможлива, бо в випадку несправності претензії будуть висуватися продавцю, який, керуючись частиною 3 статті 14 Закону України "Про захист прав споживачів", зобов'язаний прийняти пошкоджений товар у споживача. Вирішити створену проблему можна по - різному:
1. безкоштовно усунути несправність або відшкодувати витрати на її усунення;
2. замінити на аналогічний товар відповідної якості;
3. відповідно зменшити його покупну вартість;
4. замінити на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням покупної вартості;
5. розірвати договір і відшкодувати витрати, понесені покупцем.
Якщо продавець не зможе забезпечити ремонт виробу, то єдиним виходом залишається обмін на виправний товар. Торгівельна фірма, яка працює без сервісної підтримки, через деякий час перетвориться в склад поламаних виробів. Тому в технічному обслуговуванні зацікавлені як споживачі, так і продавці, отже ремонтні послуги стають актуальними.
Комерційний сервісний центр може бути як технічним підрозділом дилерської технічної мережі, так і самостійною організацією. Перший здійснює гарантійний ремонт техніки, яку дилер продає кінцевому споживачу або субдилеру, друга на договірній основі здійснює гарантійний ремонт техніки
замовника, яким може бути як виробник, так і дилер по будь - яким причинам не створивший власний центр.
Сервісні відділи представників покликані забезпечувати технічну підтримку просування на ринку відповідної торгівельної марки. Іншими словами, його задачею є рішення проблеми гарантійного та післягарантійного обслуговування своєї техніки по всієї території України. Цю проблему може вирішити лише розгалужена мережа ремонтних майстерень. Створити її з "нуля" неможливо: для цього потрібні величезні кошти та спеціально підготовлені кадри. Тому для своєї мети сервісні служби використовують вже існуючу мережу самостійних сервісних центрів.
Крім рішення масштабів стратегічних задач, сервісний відділ представництва може самостійно займатися ремонтом техніки. Наприклад, свій сервісний центр має AT "Атлант - Україна", яке представляє Мінський завод холодильників "Атлант", СП "Венетекс", яке представляє техніку торгових марок AEG, Electrolux, Zanussi. Вітчизняні виробники телерадіоапаратури своїх сервісних центрів не мають.
В Україні працюють близько 250 самостійних сервісних центрів, з яких ≈ 60 - авторизовані, інші - технічні підрозділи дилерів [25]. Абсолютна більшість з них обслуговують техніку декількох торгівельних марок (в середньому 6-8). Спеціалізованих тільки на однієї торгівельної марці створити досить важко, перш за все по економічним причинам. Щоби вижити, центр повинен ремонтувати не менш 70-80 одиниць великих побутових приладів, або не менш 100 одиниць дрібних в місяць. Найбільш розвинутими на 1998 р. були такі сервісні центри, як Samsung (60 сервісних центрів), ARDO (49 сервісних центрів), Merloni Elettrodomestisi spa (торгівельні марки Ariston, Indesit - 38 сервісних центрів), Sony (23 сервісних центра), СП "Венетекс" (22 сервісних центра), а найбільш крупними самостійними сервісними центрами -"Електросервіс", "Імпортпобутсервіс", "Транссервіс", "Крокус" [25].
Авторизований сервісний центр - це сертифікований виробником і уклавший з ним контракт на обслуговування техніки даної торгівельної марки.
Як самостійна робота, так і робота в якості дилерської майстерні має свої переваги:
- самостійні сервісні центри позбавлені дилерської опіки - їм платять в залежності від обсягу виконаних робіт. Якщо центр авторизований, то платять і виробник, і кінцеві споживачі. Якщо центр не авторизований, то виробник не платить;
- самостійному сервісному центру важко "встати на ноги", бо молодій невідомій фірмі без досвіду роботи навряд чи довірять свої пропозиції дилери та представництва. Тому на початку їх діяльності не варто розраховувати на вагомий прибуток;
- дилерський сервісний центр питання власного розвитку і фінансові ускладнення не дуже турбують - його повністю утримує дилер. Однак, якщо проблеми з'являться у дилера, то вони неминуче торкнуться і сервісний центр.
Ставши авторизованим, сервісний центр приймає на себе відповідні права і обов'язки. Обов'язки фактично зводяться до виконання стандартних функцій сервісного центру, правда з деякими відмінностями:
"-" - терміни, в які повинен бути виконай гарантійний ремонт, скорочуються до 14 днів (визначені п. 7 ст. 34 Закону України "Про права споживачів"), до 2 діб (визначені виробником);
"-" - відповідальність за роботу центр несе не тільки перед клієнтом, але і перед виробником;
"+" - повний доступ до документації з ремонту, яка необхідна як для гарантійного, так і для післягарантійного ремонту;
"+" - можливість придбання будь - яких запчастин;
"+" - додатковий доход: виробник оплачує вже саму готовність фірми до гарантійного обслуговування.
22 лютого 1999 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 251 "Про затвердження порядку гарантійного обслуговування або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів", до них відносяться: апаратура
радіоелектронна побутова, обчислювальна техніка, засоби зв'язку, музичні та електромузичні інструменти та ін.
У ремонтників побутової техніки є 3 джерела доходів, це:
1. Установка.
Установка приносить відчутний дохід лише фірмам, які працюють з великою побутовою технікою. Аудіо -, відеотехніка, за виключенням апаратури класу hi - end, не потребує спеціальної установки. Не потребується допомога майстра і при підключенні малої побутової техніки, яка достатньо проста в експлуатації. Послуги спеціаліста особливо необхідні при установці такої великої техніки, як:
- пральні машини;
- посудомиючи машини;
- газові та електричні плити;
- газові водонагрівачі (колонки).
Установка приносить прибуток, оскільки крім роботи майстра клієнт оплачує і вартість матеріалів, необхідних для підключення. Крім того, установка є одним з основних важелів у боротьбі за клієнта. Здавна відмічено, що до кого клієнт звертається за приводом підключення, то до того він, вірогідніше за все, звернеться і за гарантійним, і післягарантійним обслуговуванням. Тому більшість сервісних центрів прагнуть завоювати клієнта на етапі установки техніки.
2. Гарантійне обслуговування
Гарантійному обслуговуванню підлежить техніка, яка прийшла в несправність по причині провини виробника на протязі гарантійного терміну експлуатації. Більшість виробників побутової техніки гарантують покупцю безкоштовний ремонт на протязі року з моменту покупки (SONY - 2 роки, Stynol, ARDO, "Атлант" - 3 роки) [25].
Тривалість терміну гарантії є серйозним інструментом в боротьбі за споживача. Тому багато які торговці великої побутової техніки почали
пропонувати додаткові 2 роки гарантії, але від свого імені. На дрібну побутову техніку строк гарантії не більше 1 року.
Гарантійне обслуговування має свої позитивні та негативні сторони, це:
"+" - стабільність звертань і оплати;
"-" - відсутність можливості заробітку на запчастинах.
3. Післягарантійне обслуговування.
Всі пошкодження, які відбулися з технікою за термін гарантійного обслуговування з вини споживача або по закінченні строку гарантії за будь -якою причиною, сервісний центр усуває за гроші клієнта. Безперечна перевага (для ремонтників) післягарантійного обслуговування - це можливість заробити на запчастинах [24].
Теоретично, кількість звернень за післягарантійним обслуговуванням повинно бути більшим, ніж за гарантійним, бо до всіх причин несправностей у гарантійний період додається ще й вплив факторів зовнішнього середовища (наприклад, накип на нагрівательних елементах), а також знос вузлів та агрегатів. Така логіка вірна для розвинутих країн. В країнах Західної Європи співвідношення гарантійного ремонту і післягарантійного обслуговування, виконує мого авторизованими сервісними центрами складає 1:10, тоді як в Україні - 10:3 [24]. Це обумовлено тим, що парк побутової техніки в Україні ще досить молодий.
Не менш важливе значення має платоспроможність населення. Небагатий споживач прагне знайти більш дешеві варіанти ремонту, звертаючись в телеательє. Часті випадки, коло клієнт звертається до авторизованого сервісного центру лише з проханням продати яку-небудь деталь для ремонту.
Таким чином, можна побачити, що сфера послуг телерадіоремонту досить різноманітна: з одного боку - потужні сервісні центри, а з іншого - дрібні телеательє. Звичайно, придбаючи техніку в сервісному центрі, покупець буде користуватися його послугами гарантійного ремонту. Але у випадку пошкодження по закінченню гарантійного терміну, вельми вірогідно, що споживач звернеться в телемайстерню, де ціни на послуги декілька нижчі, а якість ремонту, на яку добре впливає достатньо висока конкуренція. Єдиною проблемою для майстерень з ремонту телерадіоапаратури становиться нестача або відсутність запчастин, особливо на сучасну імпортну техніку. Виходом може стати створення сервісного центру, що буде вигідно як майстерні, яку дилери або представництва зможуть забезпечити замовленнями, так і для сервісному центру, бо для нього буде вирішено питання ремонтів.
РОЗДІЛ 2
УПРАВЛІНСЬКЕ ОБСТЕЖЕННЯ ПП РТА "РУБІН"
2.1 Історія виникнення ПП РТА "Рубін" та сфера діяльності
ПП РТА "Рубін" знаходиться у місті Нова Каховка Херсонської області. Свою діяльність почало з 1972 року як структурний підрозділ Херсонського обласного підприємства "Побут радіотехніка". В 1978 році на базі РТА "Рубін", в процесі приєднання до нього районних телеательє м. Генічеськ, м. Верхнерогачик, с Каланчак, с Нижні Сірогози, с Іванівна, с Горностаївка, м. Каховка, м. Скадовськ, с.Чаплинка з'явилось підприємство -Новокаховський завод "Побут-радіотехніка". В 1995 році відбулась реорганізація названого заводу, його структурні підрозділи, в тому числі РТА "Рубін", стали дочірніми підприємствами Херсонського підприємства "Побутрадіотехніка". З 1 березня 2001 року виникло самостійне підприємство -приватне підприємство радіотелеателье "Рубін" (ПП РТА "Рубін")(^о^атоіс і).
ПП РТА "Рубін" має першу категорію, яка присвоєна йому у відповідності з "Положенням про порядок присвоєння категорій підприємствам, що надають побутові послуги населенню" і належить до сфери побутового обслуговування населення. 1111 РТА "Рубін" виконуються слідуючи види робіт:
1. надання послуг з ремонту телерадіоапаратури;
2. надання послуг проводового мовлення.
ПП РТА "Рубін" здійснює побутове обслуговування населення за наявністю торгового (спеціального торгового) патенту та спеціального дозволу (ліцензії). Державна реєстрація підприємства к суб'єкта підприємницької діяльності проводилася відповідно до Закону України "Про підприємництво". Надання послуг проводиться відповідно до замовлення, діючих стандартів та технологічних процесів (інструкцій), затверджених у встановленому порядку. Послуги надаються відповідно до переліку та за цінами, затвердженими виконавцем (додаток 2.).
Надання послуг з ремонту побутової радіоелектронної апаратури здійснюється відповідно до Правил побутового обслуговування населення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1999 року № 974 "Про внесення змін до Правил побутового обслуговування населення" та Інструкції щодо надання окремих видів побутових послуг (в тому числі з ремонту побутової радіоелектронної апаратури, які були затверджені наказом Українського Союзу об'єднань, підприємств і організації побутового обслуговування населення (Укрсоюзсервіс) від 27 серпня 2000 року за № 20 "Про затвердження інструкції щодо надання окремих видів побутових послуг".
В сфері надання послуг з ремонту ТРА РТА "Рубін" виконує ремонт слідуючих видів радіотехніки:
1. телевізори (телевізійний приймач) - пристрій для відтворення відео - та аудіо повідомлень, який має радіоканал, декодер ПКТС (повний кольоровий ТВ сигнал), кінескоп, ПЗЧ (підсилювач звукової частоти), гучномовець АС (акустична система); кольорового та чорно - білого зображення, вітчизняного та зарубіжного виробництва.
2. побутова радіоприймальна апаратура (ПРА):
• касивер - поєднує тюнер-підсилювач та магнітофонну панель без електроакустичної системи. Широко використовується в зарубіжної стаціонарній ПРА;
• магнітола - поєднує радіомовний приймач та касетну магнітофонну панель;
• магніторадіола (музичний центр) - поєднує магнітолу та побутовий електропрогравач;
• приймач радіомовний - побутовий апарат для приймання та оброблення моно фонічних радіомовних слів з AM (амплітудна модуляція) в діапазоні ДвХ, СХ, КХ, а також моно - і стереофонічних радіомовних сигналів з ЧМ (частотний модулятор) в діапазоні УКХ;
• приймач радіомовний автомобільний - радіомовний приймач, призначений для експлуатації в автомобілі з живленням від бортової електромережі або з універсальним живленням;
• приймач радіомовний мініатюрний (кишеньковий) - радіомовний носимий приймач з автономним або універсальним електричним живленням, найменшою масою та габаритними розмірами;
• приймач радіомовний переносний - радіомовний носимий приймач з автономним або універсальним електричним живленням, зменшеними відносно стаціонарного приймача масою та габаритними розмірами, конструкція якого має елементи для його перенесення. Призначений для експлуатація під час носіння;
• приймач радіомовний стаціонарний - радіомовний носимий приймач з мережним живленням, конструкція якого не має елементів для його перенесення;
• радіокомплекс - побутовий багатофункціональний радіоелектронний апарат високої групи складності, що складається із блоків в окремих корпусах, які встановлюють один на одного у вигляді набірного стояка;
• радіола - побутовий стаціонарний радіоелектронний апарат, що конструктивно поєднує в одному корпусі радіомовний приймач і побутовий електропрогравач, призначений для відтворення грамзапису моно - та стереофонічних програм;
•