Менеджмент

досягнення цілей.

5. Відмінних рис організації.

Добре сформована місія проясняє те, чим є організація, для чого вона існує у суспільстві. Основними характеристиками місії організації являються:

Цільові орієнтири організації, що відбивають те, до чого прагне організація у своїй діяльності в довгостроковій перспективі;

Сфера діяльності – визначається продукт, що організація пропонує покупцям і на якому ринку він реалізується;

Філософія організації – ті цінності, що прийняті в організації;

Можливість і способи здійснення діяльності – наявність техніки, технології, ноу-хау, тобто її відмінні можливості для виживання;

Імідж організації.

Правильний вибір місії організації, її чітке формулювання та адекватне осмислення всіма членами організації є необхідною умовою успішної діяльності. Значення місії полягає в тому, що:

по-перше, місія дасть суб'єктам зовнішнього середовища загальне представлення про те, що являє собою організація і до чого вона прагне, які засоби вона готова використовувати, яка її філософія. Вона формує і закріплює імідж організації.

по-друге, місія сприяє формуванню єдності усередині підприємства і створенню корпоративного духу:

– місія робить ясним мету організації, і співробітники свої дії орієнтують на неї, у єдиному напрямку;

– вона сприяє формуванню мікроклімату в організації, тому що через неї до людей доводяться філософія, цінності, принципи.

по-третє, місія створює можливість для більш діючого управління організацією, тому що вона є базою для формування цілей, сприяє виробленню стратегії, установленню спрямованості і припустимих границь функціонування організації;

– забезпечує стандарти для розподілу ресурсів, створює базу для оцінки їхнього використання;

– розширює для працівників зміст їх діяльності і тим самим дозволяє застосовувати більш широкий набір прийомів мотивування.

У таким чином вона не повинна нести конкретні вказівки, що й у які терміни варто робити організації. Місія визначає напрямок руху організації, розташування організації до процесів і явищ, що протікають усередині і поза нею.

Місія повинна бути чітко сформульована зрозуміла всім членам організації, виключати можливість різного тлумачення, давати можливість творчому і гнучкому розвитку організації. Проблема місії по суті – проблема орієнтації організації. Питання стоїть так: на себе чи на замовника, клієнта? В країнах з ринковою економікою давно зрозуміли, що організація буде успішно функціонувати, якщо буде задовольняти яку-небудь потребу, що знаходиться за її межами. Тому місію організації пов’язують не з прибутком, а з максимальним задоволенням громадських потреб і тоді, як говорив Генрі Форд " прибуток вряд чи пройде мимо". В такій організації стимулюють в першу чергу не тих, хто дає прибуток сьогодні, а тих хто сприяє збільшенню клієнтури організації і тим самим забезпечує прибуток і у майбутньому.

Місія організації може змінюватись, але така подія повинна бути добре обдумана, глибоко обґрунтована і відповідати можливостям і бажанням робітників.

4.2. Цілі організації


Якщо місія визначає загальні орієнтири, напрямки функціонування організації, зміст її існування, то конкретний кінцевий стан, до якого прагне організація, фіксується у виді її цілей.

Цілі – це конкретний стан окремих характеристик організації, досягнення яких є бажаним і на досягненні яких спрямована її діяльність. Процес визначення цілей та їх взаємозв’язку називається цілеполагання, яке являється початковим моментом в діяльності менеджера. Неправильно поставлені цілі знижують ефективність організації і іноді являються причиною її загибелі.

Значимість цілей для організації неможливо переоцінити.

1. Вони є основою планування.

2. Вони лежать в основі побудови організаційних відносин.

3. На цілях базується система мотивації, яка використовується в організації.

4. Вони служить базою для контролю й оцінки результатів праці окремих працівників, підрозділів і організації в цілому.

Управління організацією носить багатоцільовий характер. Це перспективні й оперативні, соціальні, політичні, економічні, наукові, технічні й інші цілі. Класифікація цілей дозволяє конкретизувати задачу цілеполягання і використовувати відповідні механізми і методи по кожному класу цілей (табл.4.1).

Таблиця 4.1

Класифікація цілей


Признак Види цілей
За періодом встановлення Стратегічні; тактичні; оперативні
За змістом Економічні, організаційні, наукові, соціальні, технічні, політичні
За функціями

Маркетингові, інноваційні, кадрові, виробничі,

фінансові, адміністративні

За середовищем Зовнішні, внутрішні
За пріоритетністю Особливо пріоритетні, пріоритетні, інші
За засобом вимірювання Кількісні, якісні
За повторюваністю Постійно повторювані, разові
За стадіями життєвого циклу Проектування і створення об'єкта, ріст об'єкта, зрілість, завершення життєвого циклу об'єкта.

Уся сукупність цілей організації встановлюється стосовно до таких сфер діяльності як доходи організації; робота з клієнтами; потреби і добробут співробітників; соціальна відповідальність.

Цілі формуються і встановлюються на основі загальної місії організації і визначених цінностей. При цьому правильно сформульовані цілі повинні задовольняти наступним ключовим вимогам:

по-перше, цілі повинні бути досяжними, щоб служити підвищенню ефективності організації. Нереальні цілі приводять до демотивацїї працівників і втраті ними орієнтира;

по-друге, цілі повинні бути гнучкими, тобто підлягати коректуванню відповідно до тих змін, що можуть відбутися в оточенні, або в зв'язку з новими можливостями, що з'явилися в організації;

по-третє, цілі повинні бути конкретними і вимірними, щоб можна було їх кількісно вимірити й оцінити. Ціль повинна чітко фіксувати, що необхідно одержати, у які терміни досягти її і хто повинний досягати ціль. Чим конкретніше ціль, тим легше виразити стратегію її досягнення;

по-четверте, цілі повинні бути сумісними, довгострокові цілі повинні відповідати місії, їх формують у першу чергу; а короткострокові цілі – відповідати довгостроковим. Важливо щоб цілі не суперечили одна одної;

по-п'яте, цілі повинні бути прийнятними для основних суб'єктів і для тих, хто їх реалізовує.

Загальні цілі організації утворюють фундамент для розробки стратегії розвитку і встановлення ключових цілей за такими важливим функціональними підсистемами організації, як маркетинг, виробництво, персонал, фінанси, менеджмент та НДОКР. Кожна з цих підсистем реалізує свої цілі, що логічно витікають із місії та загальної цілі організації. Характеристика цілей за підсистеми наведена у табл. 4.2.


4.3. Управління по цілям


У сучасному менеджменті широко використовується управління по цілям. Суть концепції в тім, що управління орієнтується на досягнення всієї сукупності цілей і задач, що стоять перед організацією. Кожен керівник повинний мати чіткі цілі в рамках покладених на нього обов'язків. Цілі і задачі узгоджуються на всіх рівнях управління. Процес управління по цілям включає:

визначення повноважень і обов'язків усіх керівників;

розробка цілей менеджменту в рамках встановлених обов'язків;

складання реальних планів досягнення поставлених цілей;

контроль, вимір, оцінка роботи й отриманих результатів.

Таким чином цілеполаганне – це початок всієї управлінської діяльності, а її обов'язковим продовженням є визначення видів робіт, що потрібні для їхнього досягнення.

Таблиця 4.2

Цілі організації за функціональними підсистемами


Підсистема Цілі Зміст
Маркетинг визначення потреби у продукції та послугах; розробка нових видів продукції; освоєння ринків; розподіл доставка продукції споживачам; контроль за зміною попиту; збір інформації про товари; реклама фірми та її продукції

вивчення попиту та пропозиції на продукцію, вивчення ситуації на вже засвоєних ринках;


Виробництво система показників які відображають обсяг асортимент, якість продуктивність та витрати перетворення ресурсів в продукт, його зберігання й розподіл
НДОКР пошук нових видів продукції та послуг; модернізація всіх сфер діяльності пов’язана з дослідженням й розробкою
Персонал висока зацікавленість робітників в рішенні загальних задач; утворення сприятливого клімату в колективі; забезпечення умов для розвитку творчого потенціалу спрямовано на роботу з колективом, набором й розподілом кадрів
Фінанси зберігати, підтримувати всі види фінансових ресурсів організація фінансування, кредитування, податкова політика
Менеджмент активізація робітників організації на отримання запланованих результатів цілеспрямований вплив на об’єкт управління

Менеджери складають плани, організують їхнє виконання шляхом формування структур, процесів і методів, за допомогою яких організується їхня спільна діяльність. Потім розробляється система показників, за допомогою яких виміряються й оцінюються результати праці кожного працівника. Тим самим створюються передумови для ефективної праці.

Переваги управління по цілям:

підвищення продуктивності за рахунок чіткого розуміння цілей;

підсилюється мотивація до роботи, тому що кожен керівник бере участь у розробці цілей;

особиста зацікавленість кожного в досягнення цілей;

поліпшення взаємодій між ступінями і ланками;

удосконалювання систем контролю й оцінки роботи кожного члена організації.

Обмеження ефективності управління по цілям:

система не приносить успіху при поганій її організації на підприємстві, де до розробки цілей не залучаються керівники всіх рівнів, де вибір засобів не адекватний цілям.

її важко використовувати при відсутності особистої мотивації, поганому контролі, відсутності необхідної інформації.

Складні цілі повинні бути структуровані, для чого можна використовувати такий інструмент, як побудова дерева цілей. Основними правилами при цьому являються:

Головна ціль повинна знаходитися на вершині дерева і описувати кінцевий результат.

При розгортанні головної цілі в ієрархічну структуру виходять з того, що реалізація під цілей кожного нижчого рівня являється необхідною і достатньою умовою досягнення цілі на вищим рівні.

Кількість рівнів декомпозиції залежить від масштабів та складності цілей, від прийнятої організаційної структури, ієрархічності побудови її менеджменту.

Фундамент дерева цілей складають задачі, в яких визначені роботи, встановлені засоби їх виконання та терміни.

Контрольні питання:

Для чого потрібна формулювання загальної мети організації?

Сформулюйте місію відомої Вам організації і дайте обґрунтування свого підходу?

Яким образом здійснюється декомпозиція загальної мети організації?

Для чого потрібна класифікація цілей, за якими критеріями вона здійснюється?

Які переваги і недоліки системи управління по цілям?

Які умови необхідно створити в організації для успішного використання системи управління по цілям?

Яким вимогам повинні відповідати цілі організації?


5. ПРОЦЕС І МЕТОДИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ


5.1. Рішення як форма здійснення управління


Управління – це постановка цілей і організація впливу на об’єкт для їх досягнення. Розробка методів і засобів такого впливу потребує прийняття рішень. Прийняття рішень є важливою частиною будь-якої управлінської діяльності. Управлінське рішення характеризується як:

свідома та цілеспрямована діяльність, яку здійснює людина;

поведінка, заснована на фактах і ціннісних орієнтаціях;

процес взаємодії членів організації;

вибір альтернативи;

частина загального процесу управління;

неминуча частина щоденної роботи менеджера;

форма здійснення управління.

Ріст, процвітання і невдачі будь-якої організації є наслідком рішень, прийнятих її керівником. Прийняття правильних рішень – це галузь управлінського мистецтва, яке визначає дієвість управління, ефективність розподілу ресурсів і досягнення організаційних цілей.

Рішення в процесі управління являє собою розгорнутий у часі логіко-розумовий, емоційно-психологічний, організаційно-правовий акт, виконуваний керівником у межі своїх повноважень чи одноосібно з залученням інших осіб. Це своєрідна форма керуючого впливу на керований об'єкт. Для того, щоб управлінське рішення успішно виконувало своє призначення, воно повинно відповідати наступним вимогам:

мати цільову спрямованість, тому що відсутність цілі унеможливлює прийняття обґрунтованих рішень;

бути обґрунтованим, тобто базуватися на останніх досягненнях і можливостях науки і техніки, аналізі конкретної обстановки, мати кількісну, розрахункову основу;

бути несуперечливим, тобто ув'язаним із зовнішніми і внутрішніми обставинами, а також з попередніми і майбутніми рішеннями;

бути правомочними, що означає прийняття їх органом, що має на те право, з урахуванням діючих правових актів, нормативних документів, вказівок і розпоряджень керівників;

бути ефективними, тобто рішення повинне реалізувати найкращий (оптимальний) з усіх можливих варіантів подолання виниклих протиріч;

бути конкретним, тобто прийматися в ті терміни, коли можна одержати максимальний ефект;

бути коротким, чітким, досить повним, що означає виконання їх без додаткових роз'яснень і уточнень.

Управлінське рішення завжди зв'язане з необхідністю впливу на об'єкт керування з метою приведення його в бажаний стан, оскільки це вимагає витрат часу, варто говорити про процес прийняття рішень. Початковий імпульс у цьому процесі задає інформація про стан контрольованих параметрів керованого об'єкта. В ідеалі прийняття управлінських рішень здійснюється на підставі вичерпної інформації. На практиці це не завжди так і рішення часто приймають в умовах невизначеності, тобто недостатності інформації і одержання додаткової інформації про альтернативні варіанти рішень сприяє зниженню рівня невизначеності. Тому з погляду на повноту інформації про управлінську проблему можна виділити умови, що визначають імовірність невдалого рішення.

Упевненість – наявність всієї інформації про ситуацію, що виникла, але на практиці лише незначна частина рішень приймається в умові визначеності.

Ризик – це рішення, прийняте на основі достатнього обсягу й інформації, але майбутні результати можуть змінитися.

Непевність – недостатність інформації не дозволяє оцінити ризики і можливі наслідки. Рішення приймаються на основі припущень, їхня вірогідність стане ясної в майбутньому.

Невизначеність – інформація недоступна, управлінська проблема неочевидна, ідентифікувати альтернативні рішення не вдається. Це найбільш складна ситуація.

У управлінні організацією прийняття рішень здійснюється менеджерами різних рівнів і носить формалізований характер. Виділяють два рівні рішень в організації: індивідуальний і груповий (табл.5.1).

Кожний із приведених підходів має свої переваги і недоліки. Так при прийнятті групових рішень забезпечується більш висока обґрунтованість і менший відсоток помилок. Цьому сприяє сам механізм роботи груп (взаємне коректування рішень у процесі роботи, співробітництво), а також багатоваріантність розробок. Однак збільшується час, необхідний на розробку й узгодження рішень. Групові рішення приймають на основі консенсусу, компромісу та шляхом голосування. При вирішенні термінових проблем перевага віддається індивідуальним рішенням, де, як правило, погоджень не потрібно. Індивідуальні рішення можна приймати одноосібно або за допомогою консультантів.

Таблиця 5.1

Рівні прийняття рішень в організаціях


Рішення на рівні індивіда Групові рішення

Наявність індивідуального уміння

Важливий процес прийняття рішень

Класифікація рішень

Має справу з помилками в рішеннях

Рішення визначається стилем

Створення і вибір альтернатив

Узяття ризику на себе

Створення відповідного середовища

Важливо ухвалення рішення до визначеного моменту

Залучення всіх рівнів управління

Має місце невизначенність

Рішення носить груповий характер

Управління творчістю і новаторством робітників

Виконання рішень


При прийнятті управлінських рішень необхідно враховувати ряд обставин.

5.2. Класифікація рішень


Рішення, які використовують в механізмі соціально – економічного управління, різноманітні. Це різноманіття рішень являє собою деякий комплекс, розуміння якого полегшується на основі системного підходу. У такій системі рішень, повинні виявлятися як загальні ознаки, так і специфічні особливості, властиві окремим видам рішень (рис.5.1).

Як правило, будь-яке управлінське рішення попадає в одну з двох категорій: воно може бути або програмованим, або не програмованим.

Програмовані рішення – зв'язані з часто виникаючими ситуаціями, що дозволяє розробити правила прийняття рішень і знизити імовірність помилок.

Менеджмент

Рис. 5.1. Класифікація управлінських рішень


Не програмовані рішення – зв'язані з унікальними, невизначеними і неструктурованими ситуаціями, що мають важливе значення для діяльності організації.

На практиці в чистому виді тільки деякі рішення можуть бути віднесені до тієї чи іншої категорії, звичайно вони знаходяться між крайніми варіантами. Тому важливо знати умови і процес прийняття рішень.


5.3. Процес прийняття управлінських рішень


Прийняття рішень у управлінні являє собою складний і систематизований процес, що складається з ряду етапів і стадій, який починається з формулювання проблеми і закінчується здійсненням дій, що вирішують цю проблему. Він носить циклічний характер і може бути представлений у вигляді рис.5.2.


МенеджментВихідним моментом для прийняття рішень є виникнення проблемної ситуації, коли отримані організацією результати не відповідають поставленим цілям, і тому деякі аспекти її діяльності вимагають поліпшення; або коли з'являється можливість удосконалення діяльності організації, що дозволить перевершити поточні цілі. Опис проблемної ситуації складається з двох частин: характеристики самої проблеми (місця і часу її виникнення, сутності і змісту, границь поширення її впливу на організацію або її елементи) і ситуаційних факторів, що привели до появи проблеми (вони можуть бути зовнішніми і внутрішніми стосовно організації). Це дає можливість оцінити значення проблеми, визначити терміни її рішення і ранжувати її в ряді інших проблем.

Етап процесу прийняття рішень на якому аналізуються причинно – слідчі зв'язки конкретної ситуації, називають діагностикою чи оцінкою. На цьому етапі з'ясовується необхідна інформація і правова сторона виниклої проблеми. Інформація повинна бути достовірною, оптимальною, якісно повноцінною, науково обробленою, систематизованою і своєчасною.

У результаті такого аналізу виявляються основні причини подій, що відбуваються; наскільки сильний стан нестійкості організації; коли, де, як і з ким це відбулося; у чому складаються причинно- слідчі взаємозв'язки.

Коли проблема і можливості усвідомлені і проаналізовані, починається стадія розробки варіантів рішень, що відповідають ситуації і що дозволяють усунути виявленні недоліки. Якщо рішення програмоване, то пошук реально здійснюваних рішень не викликає утруднень. Звичайно вони вже закладені в правилах і процедурах організації. Незапрограмовані рішення вимагають нових способів та методів їх прийняття. У цьому випадку необхідний творчий підхід, якому сприяють: наявність інформації, що дозволяє всебічно і глибше пізнати проблему; вільне обговорення проблеми; створення умов для творчості.

Однієї з проблем, що виникає на даному етапі є багатоваріантність рішень. Усі запропоновані альтернативи повинні бути порівняні і оцінені для наступного вибору кращої з них. Оцінка припускає визначення негативних і позитивних сторін кожного з варіантів. Для цього використовують як кількісні, так і якісні методи. Найкращим варіантом є той, котрий дозволяє домогтися результату, найбільшою мірою відповідного цілям і цінностям організації при використанні найменшого обсягу ресурсів і який сполучений з найменшими ризиками і невизначеністю. При виборі альтернативи можуть використовуватися три підходи: урахування минулого досвіду; проведення експерименту; дослідження й аналіз. В умовах, коли невизначеність висока, можна орієнтуватися на власну інтуїцію і досвід. У зв'язку з цим інтерес представляє досвід успішних компаній і компаній потерпілих невдачу.

На стадії реалізації рішень необхідні управлінські, адміністративні здібності керівника і його уміння переконувати інших людей.

Виконання рішення – це усунення проблеми, стосовно якої воно було прийнято. Організація виконання рішення передбачає координацію дій багатьох людей. При цьому керівник повинний уникати потенційних конфліктів; зацікавлювати і мотивувати людей; максимально використовувати їхні здатності; впливати шляхом авторитету і переконань. Необхідно скласти план заходів, який перетворить рішення в реальність, розподілити обов’язки і права, забезпечити необхідною інформацією.

Велике значення має контроль виконання рішень, оскільки він може виявити не тільки відхилення від плану у процесі їхнього виконання, але і недоліки самого рішення, що вимагають коректування. Управлінські команди по прийнятому рішенню уточнюються, а якщо необхідно, то і змінюються в найбільш доцільному напрямку. Елементом контролю є зворотній зв'язок. З його допомогою до приймаючого рішення надходить інформація, що може ініціювати новий цикл.

Представлена послідовність процесу прийняття рішень відображає логіку управлінської діяльності, а не її складність. На практиці цей процес більш складний і допускає як послідовне так і рівнобіжне виконання ряду етапів, що дозволяє значно скоротити час прийняття рішень. Ефективність цього процесу багато в чому залежить від методів, якими оперують менеджери при виконанні всіх необхідних видів управлінських робіт.

Контрольні питання:


Дайте характеристику поняттю “процес прийняття рішень”.

Яким вимогам повинне відповідати управлінське рішення.

Як можна описати проблемну ситуацію.

Що таке критерії вибору рішень і як вони визначаються

Викладете розходження між рішеннями, прийнятими в умовах визначеності, ризику і невизначеності.

Охарактеризуйте ознаки , по яких можна класифікувати рішення.

Назвіть основні етапи процесу прийняття рішень.

Поясните яке значення має інформація при прийнятті рішень.

6. МЕТОДИ ПРИЙНЯТТЯ ТА ОПТИМІЗАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ


6.1. Загальна характеристика методів


Методи прийняття рішень – це сукупність розумових і практичних операцій, використовуваних у процесі управління для з'ясування проблеми, постановки цілі, збору необхідної інформації, розробки варіантів рішення, вибору оптимального рішення й організації його виконання. У такий спосіб усю сукупність застосовуваних методів можна розділити на три групи:

- методи постановки проблем;

- методи рішення проблем;

- методи організації виконання рішень.

Методи постановки проблем – забезпечують їх достовірний і найбільш повний опис. Набір методів залежить від характеру і змісту проблем, що потребують прийняття рішення. Це методи: збору, збереження, обробки й аналізу інформації (які допоможуть з'ясувати “ Що відбулося” і “З яких причин”); методи фіксації подій, факторного аналізу, порівняння, моделювання.

До методів розробки варіантів рішень можна віднести : методи збору інформації( вони визначають як можна вирішити проблему і за допомогою яких управлінських дій); використання творчого потенціалу знань і умінь менеджерів і фахівців для розробки варіантів рішень ; методи номінальної групової техніки, метод Дельфі, метод мозкової атаки.

Для добре структурированних рішень, де можливе використання методів кількісного аналізу й електронної обробки даних, часто застосовують економіко – математичні методи, що дозволяють приймати оптимальні рішення, завдяки максимізації чи мінімізації цільової функції. Наприклад, максимізація прибутку, доходів, продуктивності; мінімум витрат, утрат від браку.

Для оцінки варіантів слабко структурованих рішень, застосовують систему зважених критеріїв. Часто використовується модель, що дозволяє приймати не оптимальне, а задовільне рішення, що відповідає поставленим обмеженням і забезпечує поліпшення проблемної ситуації.

До третьої групи відносяться методи організації виконання рішень, що спрямовані на подолання опору нововведенням, на підвищення зацікавленості працівників в одержанні запланованого результату. У цю групу входять – методи прямого впливу (наказ, розпорядження, вказівка); методи матеріального стимулювання; проведення зустріч працівників з керівництвом; роз'яснення суті прийнятих рішень; методи контролю виконання робіт.

При виборі методу необхідно враховувати пропоновані до них вимоги. Це практична придатність методу; вартість роботи; результати, одержувані при використанні метода; його вірогідність, стабільність рішення, одержуване за допомогою методу; збалансованість даного методу з іншими на різних етапах формування рішень.

При визначенні складу і виборі методів менеджменту керівники і фахівці користаються комбінацією методів, що найбільшою мірою відповідає особливостям розв'язуваних задач. Оскільки багато видів управлінської діяльності періодично повторюється і методи їхнього рішення відомі, то розробка нових методів охоплює лише частину необхідного інструментарію. Це створює умови для економії часу і засобів, затрачуваних при рішенні управлінських проблем.


6.2. Методи експериментування


Одним з найважливіших методів обґрунтування управлінських рішень є експериментування. Економічний експеримент – науково поставлене дослідження в області економіки, організації, планування чи управління, що дозволяє спостерігати досліджувані економічні явища в умовах, що точно можна врахувати, стежити за їхнім ходом, відтворювати їх при повторенні зазначених умов. Досвід проведення управлінських експериментів дозволяє виділити ряд принципів, дотримання яких забезпечує їхню результативність. Насамперед це цілеспрямованість, тобто підпорядкованість експерименту визначеної цілі, яка науково обґрунтована і конкретно сформульована. Особливу цінність мають багатоцільові експерименти, що одночасно вирішують комплекс взаємозалежних задач. Другим принципом є елімінувати вплив умов і факторів, що спотворюють його хід і результати, тобто забезпечити “чистоту” експерименту. Важливо також дотримувати чіткість і наукову обґрунтованість обраних для досягнення його цілей. Принциповим є методична розробленість питань виділення, фіксування вихідних факторів і оцінки отриманих результатів. Результатом управлінського експерименту може бути:

управлінське рішення про прийняття чи про негативну оцінку нововведення, що перевіряється;

формулювання, наукове і практичне обґрунтування нових теоретичних положень в управлінні ;

розвиток системи методів менеджменту, підвищення їх наукової обґрунтованості.

Вважається, що з допомогою експерименту можна домогтися впевненості, що прийняте рішення правильне. Однак, це дуже дорогий метод. Тому він може бути використаний після всебічного і глибокого розгляду й аналізу. Експеримент широкого використовується в маркетингових дослідженнях, при прийнятті організаційних, кадрових рішеннях і т.п.


6.3. Методи моделювання


Основним прийомом оптимізації рішень є моделювання, тобто процес побудови і дослідження об'єктів будь-якої природи. Моделі надають можливість представити проблему у формі, яка відображає якості, взаємозв’язок, структурні та функціональні параметри системи. З цього визначення можна виділити основні властивості моделей: природа досліджуваного об'єкта може бути матеріальною чи ідеальною; здатність досліджуваного об'єкта до відтворення; можливість заміщення об'єкта дослідження; здатність одержати нову інформацію для перенесення її на об'єкт дослідження.

Основні етапи процесу моделювання – постановка задачі, побудова моделі, перевірка її на вірогідність, застосування.

У теорії управління використовується безліч моделей. Нижче надається опис деяких з найбільш розповсюджених:

моделі оперативного управління. Наприклад, розрахунок оптимального розміру партії виробів і розрахунок оптимального графіка запуску – випуску партії виробів;

моделі оперативного регулювання, дозволяють забезпечити відхилення виробничої діяльності від заданих нормативів у припустимих межах;

моделі управління запасами використовуються для визначення часу розміщення замовлень на ресурси і їхню кількість , а також маси готової продукції на складах;

моделі технічної підготовки виробництвом дозволяють визначити тривалість підготовки виробництва, інтенсивності споживання ресурсів;

моделі лінійного програмування дозволяють установити оптимальний спосіб розподілу дефіцитних ресурсів між споживачами. За допомогою лінійного програмування можна складати графіки виробництва, що мінімізують загальні витрати; визначати оптимальний асортимент продукції; встановлювати оптимальний технологічний маршрут виготовлення виробів; визначати оптимальне сполучення продуктів на складі; мінімізувати витрати при розподілі робітників;

імітаційне моделювання – це використання пристрою, що імітує реальну ситуацію.

Крім методу моделювання, існує ряд методів, які здатні допомогти керівнику в пошуках об'єктивно обґрунтованого рішення.

Методи дослідження операцій застосовуються для обґрунтування кращого рішення в наступних областях управління – організації виробничих процесів на підприємствах; матеріально – технічного постачання; організації перевезень і інші . Методи дослідження операцій базуються на використанні теорії імовірностей, теорії масового обслуговування, методах динаміки середніх; метод послідовного аналізу, математичного програмування.

Методи прогнозування використовуються для визначення загального стану економіки; для прогнозування розвитку технології; оптимізації планів, розподілу ресурсів, складання міжгалузевого балансу, програмно – цільового планування; розвитку конкуренції; соціальних прогнозів.


6.4. Методи оцінки


Прийняття рішень, що виступає як вибір одного найкращого / оптимального / варіанта цілі, способів дії з деякої їхньої безлічі, здійснюється на основі оцінки та аналізу кожного з них. Оцінка проводиться шляхом порівняння показників, що відбивають властивості й особливості розглянутих варіантів. Оцінка і аналіз притаманний усім видам діяльності і спрямовані на об'єктивне зважування господарських ситуацій, усього комплексу виробничих і соціальних зв'язків. Саме аналіз покликаний на ділі забезпечити глибоке пізнання процесів і явищ у ході реалізації задач управління.

Для правильного вибору найкращого варіанта рішень необхідно уключити всі можливі варіанти досягнення цілі; установити об'єктивні обмежуючі рішення, щоб можна було її виразити чисельно; передбачити наслідки реалізації обраного варіанта рішення; враховувати взаємозв'язки між показниками, що характеризують можливі варіанти рішення.

При виборі варіанта рішення варто орієнтуватися на критерій ефективності. Для будь-яких управлінських рішень критерій повинний бути єдиним і виражати економію суспільної праці на одиницю продукції . Про ефективність прийнятих рішень можна судити по витратах ( В ) на їхнє здійснення й одержуваних результатам ( Р ). У залежності від конкретних умов оптимальним варіантом вважається той, у якого найбільший результат при однакових з іншими витратами чи який забезпечує рівні з іншими варіантами результати, але на його здійснення необхідні найменші витрати.

Найчастіше ці два показники при оцінці розглянутих варіантів рішення вивчаються в зіставленні. Відношення витрат до результату показує питому величину витрат, що приходяться на одиницю одержуваного результату, а результату до витрат – відбиває результат одержуваний з одиниці необхідних витрат.

Оцінюючи варіанти прийнятого рішення варто розрізняти “ефект” і “ефективність”. Ефект представляє собою абсолютне перевищення результатів над витратами

Е = Р – В (6.1)

Відносна величина ефекту є ефективністю.

Еф = ( Р – В ) / В (6.2)

Дерево рішень - ще один з популярних методів, використовуваний для вибору найкращого напрямку дій з наявних варіантів.

Дерево рішень – це схематичне представлення проблеми прийняття рішень. Воно дає можливість керівнику врахувати різні напрямки дій, співвіднести з ними фінансові результати, скорегувати їх відповідно до приписаної їм імовірністю, а потім порівняти альтернативи. Цей метод дозволяє порівняти можливі альтернативи візуально. Метод можна використовувати в застосуванні до складних ситуацій, коли результат прийнятого даного рішення впливає на наступні.

Наступним методом, який дозволяє оптимізувати управлінські рішення є платіжна матриця. Платіжна матриця – це один з методів статистичної теорії рішень, метод, що може допомогти керівнику у виборі одного з декількох варіантів. Він особливо корисний, коли керівник установить, яка стратегія в найбільшій мері буде сприяти досягненню цілей.

Платіж являє собою грошову винагороду , що є наслідком конкретної стратегії в сполученні з конкретними обставинами. Якщо платежі представити у формі таблиці ми й одержуємо платіжну матрицю. У матриці показана залежність платежу від визначених обставин. У цілому платіжна матриця корисна, коли:

мається обмежене число альтернатив чи варіантів стратегії для вибору між ними;

те, що може трапитись з повною визначеністю невідомо;

результати прийнятого рішення залежать від того, яка саме обрана альтернатива і які події в дійсності мають місце.

Крім того, керівник повинний мати можливість об'єктивної оцінки імовірності релевантних подій і розрахунку очікуваних значень такої імовірності.


6.5. Форми участі в процесі прийняття рішень


Прийняття рішень – обов'язок кожного менеджера, і разом з тим це процес, що протікає у групах. Процес прийняття рішень може здійснюватися в комітетах, робочих групах, відділах, неформальних коаліціях тощо. Керівники мають можливість регулювати ступінь і форми участі співробітників у процесі прийняття рішень. Найчастіше використовують три основних форми: інтерактивна група, номінальні групи і групи Дельфі. Кожна з них має особливі характеристики , що дозволяє вибирати найбільш прийнятну у визначеній ситуації.

Інтерактивні групи – це наради залучених до процесу прийняття рішень співробітників, перед якими поставлена конкретна ціль і задача. Лідер викладає суть проблеми і пропонує висловити свою думку. Дискусія носить неформальний характер. У ході бесіди пропонуються й оцінюються можливі варіанти. Якщо учасники не приходять до єдиної думки, то рішення приймається голосуванням. Це не ефективний спосіб прийняття рішення, тому що на учасників голосування можна оказувати вплив, учасники голосування можуть формувати фракції і міняти рішення у свою користь.

Номінальні групи. Вони засновані на принципі обмежень міжособистих комунікацій. Достоїнством даної техніки є те, що члени груп мають рівні права і можливості в обґрунтуванні свого варіанта рішень. Для забезпечення рівності робота номінальної групи жорстко структуризується:

кожен учасник викладає свої ідеї і пропонує рішення в письмовій формі;

визначається порядок представлення ідей кожного учасника всієї групи. Основні положення записують на дошці. Дискусія не починається поки кожен учасник не виступить і не представить свої ідеї;

після ознайомлення починається відкрите обговорення з метою уточнення й оцінки пропозицій. Ця частина роботи носить неструктурований і спонтанний характер;

проводиться таємне голосування, у якому кожен учасник голосує за визначене рішення. Проект, що одержав більшість голосів, приймається за основу рішення.

Групи Дельфі виключають особисті зустрічі й обговорення учасників груп. Тим самим забезпечується незалежність думок. Членам груп пропанується відповісти на детально сформульований перелік питань по розглянутій проблемі; кожен учасник відповідає на питання незалежно анонімно; результати відповідей узагальнюються в спеціальному резюме – інтегральному документі, що містить усі пропоновані варіанти рішень; кожен член групи одержує копію цього документа, з урахуванням його змісту одержує можливість відкоригувати свої пропозиції; процес одержання запитальника і збору результатів продовжується доти, поки учасники не досягнуть консенсусу.

Контрольні питання:


Як роль методів прийняття і оптимізації управлінських рішень?

Наведіть класифікацію методів прийняття управлінських рішень.

Яким вимогам повинні відповідати методи прийняття та

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: