Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч. ХХ ст.
Міністерство освіти і науки України
Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича
Кафедра музики
Требик Дмитро Юрійович
Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч.. ХХ ст.
(дипломна робота)
Науковий керівник
асист. Кобилянський В.А.
Чернівці, 2006
Зміст
Вступ…………………………………………………………………3
Розділ І. Розвиток вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч. ХХ ст.
Загальна характеристика періоду ХІХ –
поч. ХХ ст. у музичному житті Буковини. ……………6
Сидір Воробкевич – визначний музичний
діяч на Буковині в ХІХ - поч. ХХ ст.
Вокальна творчість С. Воробкевича…………………34
Видатні митці-співаки Буковини ХІХ - поч. ХХ ст…..52
Розділ ІІ. Експериментальні дослідження ефективності використання музичного історично-краєзнавчого матеріалу у навчально-виховному процесі школярів.
2.1. Зміст та результати констатуючого експерименту…………….67
2.2. Методика формуючого експерименту………………………….73
2.3. Методика експериментального дослідження…………………..79
Висновки………………………………………………………………86
Список використаної літератури…………………………………….91
Додатки
ВСТУП
Коли вимовляють слово «Буковина», то в уяві кожного, хто хоч раз побував у цьому закутку вкраїнської землі, зринають образи мальовничої прикарпатської і власне карпатської природи (адже територія сучасної Чернівецької області ділиться на гірську, рівнинну і перехідну між ними). Часто назва цього краю запам'ятовується нам з епітетом, який давно придумав сам народ чи хтось із поетів,— «зелена Буковина».
Українські радянські історики й літературознавці мають певні досягнення у висвітленні загальноісторичного і літературного процесу на Буковині, в загальноукраїнському контексті. В сучасних умовах, однак, вони здобувають перспективи більш об'єктивного висвітлення цих процесів, переоцінки деяких важливих явищ і постатей. Про досягнення істориків мистецтва на Буковині цього не скажеш. Тут і досі залишаються тільки перспективи. Що ж до музичного мистецтва, то за останні тридцять років з'явилися двома окремими виданнями нариси про музичну творчість С. Воробкевича, написані львівським музикознавцем Марією Білинською, розділи про нього в узагальнюючих працях, колективних монографіях і підручниках для вузів. Але цим не можна обмежитись ні щодо музичної творчості С. Воробкевича, ні тим більше щодо характеристики загального
Видання книжок, присвячених розвиткові музичної культури в окремих регіонах республіки, уявляється конче необхідним. Без врахування специфіки суспільно-політичних умов, у яких перебували окремі частини української етнічної території, порізненої в минулому політичними кордонами кількох держав, об'єктивне висвітлення загальноукраїнського культурно-мистецького процесу немислиме. Пильну увагу вивченню культурно-мистецьких процесів окремих регіонів має бути приділено в процесі розробки і здійснення цілісної концепції розвитку української національної культури, яку розпочато в нашій республіці на хвилі перебудови всіх сфер нашого життя.
У даній роботі ми дослідили розвиток вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч. ХХ ст. Ця тема є дуже вагомою і рекомендується для вивчення учнями загальноосвітніх закладів Буковини.
Об’єкт дослідження: вокальне мистецтво Буковини у всіх його проявах, значення даної теми у вивченні її на уроці музики в ЗНЗ.
Предмет дослідження: шляхи, методи і форми використання музично-краєзнавчого матеріалу, а саме вокальної тематики у класній та позакласній роботі.
Мета - дослідити роль та ефективність використання музично-краєзнавчого матеріалу вокального жанру на уроках музики та в позаурочний час.
Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
1. Ознайомитись з науковими джерелами по даній проблемі та проаналізувати історію вокальної музики Буковини в педагогічній науці.
2. Виявити педагогічні умови реалізації даного матеріалу у професійній краєзнавчій діяльності вчителя музики.
3. Експериментально дослідити роль та ефективність використання даного матеріалу на уроках музики та в позаурочний час (на основі власних розробок ).
4. Підсумувати результати досліджень та визначити ступінь досягнення мети
5. На основі проведеної науково-дослідницької роботи приготувати методичні рекомендації по використанню музично-краєзнавчого матеріалу вокального жанру в класній та позакласній роботі вчителя музики.
Гіпотеза дослідження полягає в тому, що формування у дітей національної свідомості, гідності, патріотичних почуттів буде ефективнішим, якщо в навчальне - виховному процесі загальноосвітньої школи вчителем музики буде використовуватись музично - краєзнавчий матеріал.
У процесі роботи над темою дипломної роботи нами використовувались такі методи наукового дослідження: ознайомлення та вивчення педагогічної літератури; емпіричні методи дослідження (анкетування, бесіди з вчителями та учнями шкіл, цілеспрямоване спостереження, усні опитування); педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий); методи статистичної обробки експериментальних даних.
Апробація експериментальної методики здійснювалась у загальноосвітньому навчальному закладі №15 м. Чернівці.
Новизна роботи полягає у тому, що в ній акцентується увага на музичному краєзнавстві як вагомій, невід'ємній структурній одиниці шкільного краєзнавства вокального жанру. Обґрунтовується його роль як ефективного засобу всебічного розвитку особистості, а саме: формуванню національної свідомості, гідності, вихованню патріотичних почуттів .
Практичне значення даної роботи полягає в розробці деяких методів та рекомендацій, для ефективного використання музично-краєзнавчого матеріалу на уроках та в позаурочний час у педагогічній діяльності вчителя музики.
Структура роботи.
Дипломна складається зі вступу 2 розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.
- Загальна характеристика періоду ХІХ - поч. ХХ ст. у музичному житті Буковини.
Ще на початку минулого століття Чернівці були глухим провінціальним містечком. Правителі австрійської «клаптикової імперії» Габсбургів менше за все дбали про розвиток культури поневоленого краю. Влада зовсім не цікавилась мистецтвом корінних національностей, вона всіляко насаджувала німецьку культуру, намагаючись з її допомогою якомога швидше перетворити населення краю на своїх покірних слуг. Ні в Чернівцях, ні тим більше в інших буковинських містах не існувало тоді ні мистецьких колективів, ні відповідних приміщень, де могли б виступати заїжджі митці. Отож навіть маєтні меломани і ті змушені були задовольнятись так званим домашнім музикуванням.
З інструментів найбільш поширеною була гітара, під акомпанемент якої співали пісні або виконували нескладні музичні п'єси. Що ж до фортепіано, то воно довгий час було великою рідкістю. Австрійські друковані джерела залишили таку чернівецьку «біографію» цього інструмента: в 1809 році вперше фортепіано придбала заможна родина Влаховичів, потім воно потрапило до Марії фон Бухенталь, яка пізніше подарувала його майору жандармерії Герольду. На селах цей інструмент згодом почав з'являтися в маєтках дідичів та ще в деяких попівських родинах. Перші фортепіано, звичайно, відрізнялись своєю конструкцією від сучасних, деякі з них мали по шість-сім педалей, які управлялись колінами.
Розвиток музичного мистецтва почався на Буковині тільки в 30-ті роки. У 1830 році в Чернівцях з'явився перший учитель співу і гри на фортепіано. Це був віденський професор Грейнер, якого запросив на посаду домашнього вчителя барон Євдоксіус Гормузакі. До речі, в маєтку барона в цей період давала уроки музики і сестра видатного французького письменника Віктора Гюго — мадам де Гює. Наймають домашніх учителів музики й інші заможні родини. Барон Апостоло Петріно у 1836 році запрошує до себе у Вашківці Карла Кеніга з Австрії, щоб навчив його дітей музичної грамоти. Потім Кеніг потрапив у Садгору до барона Йогана Мустяци, де теж навчав домочадців барона гри на фортепіано. Через деякий час він став учителем музики у Чернівцях і заслужив загальне визнання за добру гру на багатьох інструментах, зокрема смичкових.
Поступово в Чернівцях зосереджується чимало професіональних музикантів: серед них траплялись не лише виконавці, а й теоретики музики. До таких, наприклад, належав чех Франц Пауер. Він учився у Віденській консерваторії, замолоду грав в оркестрі, яким керував геніальний Людвіг ван Бетховен. Перед приїздом у Чернівці Франц Пауер був кларнетистом у Віденському придворному театрі. В той час у музичному світі Буковини добре зарекомендував себе і чернівчанин Йоган Кауфман, відомий і як художник — пейзажист та портретист.
На 30-ті роки XIX століття в Чернівцях припадає діяльність таких музикантів, як Кнап, Конопасек, А. Борковський та Й. Ровінський. В їх репертуарі була вже класична музика, зокрема уривки з опер Моцарта та інших видатних композиторів.
З точки зору участі в мистецькому житті Буковини досить цікавою є постать тодішнього (1837—1850) президента краю Карла Умлауфа. Він тривалий час і не без успіху займався перекладанням українських пісень на німецьку мову, в молоді роки дружив з видатним австрійським композитором Францом Шубертом, одним з перших привіз на Буковину його твори і став їх активним популяризатором. У домі президента вечорами збиралися з усього міста музики, співаки, виконували твори Й. Гайдна на фортепіано; на цьому інструменті, а також на флейтах, гітарах та смичкових грали в багатьох родинах. Все частіше звучали твори Й. Гайдна, Л. Бетховена, В. Моцарта та інших класиків. Хор 1-ої гімназії вже публічно виконував їх. Пісні і танці для приватних салонів писали також Апостоло Петріно, Марія фон Бухенталь та інші місцеві композитори-аматори. А. Петріно, наприклад, створив кадриль, яку було видруковано у Відні; Кароліна й Емілія Мікулічі видали альбом буковинських танців, де було використано також українські та румунські мелодії. З концертами по Буковині їздив квартет у складі Карла Кеніга, Лепші, Франца Звонічека та Иогана Кауфмана. У зв'язку з розгортанням концертної діяльності в Чернівцях створюються музичні організації. Першою з них стало «Gesangverein» («Співацьке товариство»), керувати яким узявся вчитель музики чех Франц Калоусек. Проіснувало це об'єднання три роки (1859—1862), після чого йому на зміну виникло «Der Verein zur Fцrderung der Tonkunst in der Bukowina» («Товариство сприяння музичному мистецтву на Буковині»). В листопаді цього ж року в залі готелю «Молдавія» нове товариство організувало перший концерт, програма якого складалася з творів Й. Гайдна, В. Моцарта, Л. Бетховена, Ф. Мендельсо-на. На концерті з привітальним словом-віршем виступив тодішній директор Радовецької гімназії Ернст Рудольф Нойбауер. Спочатку це товариство більше уваги приділяло музичному навчанню, ніж концертній діяльності. До речі, при ньому існувала і школа, яка відіграла значну роль у поширенні музичних знань та підготовці вчителів музики. Популярність цього об'єднання помітно зростала. За короткий час збільшилось число його учасників, розширився мистецький діапазон. Уже в 1886 році смичковий оркестр налічував понад ЗО чоловік, жіночий хор — до 20 осіб, чоловічий — близько 40. Склад їх протягом ряду років майже не змінювався, і це давало можливість працювати над великими творами — симфоніями, ораторіями тощо.
У 1872 році в Чернівцях було засновано ще й «Mдnnergesangverein» («Чоловіче співацьке товариство»). Тоді ж виникла і румунська «Armenia» («Гармонія»), при якій організувався духовий оркестр і клуб цитри.
Подальша діяльність співацьких товариств, як і розвиток усього мистецького життя, вимагали спорудження в Чернівцях приміщення, яке б відповідало всім вимогам концертного залу. З ініціативи любителів музики ще в 1868 році обирається комітет, котрому доручається розв'язати всі питання, пов'язані з підготовкою та будівництвом приміщення. Але тільки через п'ять років (1873) вдалося одержати необхідний дозвіл і земельну ділянку під майбутню споруду.
В 1875 році керівником «Музичного товариства» було запрошено з Праги чеха Адальберта (Войтеха) Гржімалі (1842—1908), вже відомого музичного діяча. Діяльність А. Гржімалі, безперечно, сприяла прискоренню наміченого будівництва: у квітні 1876 року розпочалися земляні роботи, а вже у травні в урочистій обстановці було закладено першу цеглину фундаменту .будинку. На честь цієї події поет Ернст Рудольф Нойбауер написав вірша, а Гржімалі поклав його на музику. Цей спільний твір під назвою «Хвала музиці» виконувався при закладанні фундаменту. В залі готелю «Чорний орел» відбувся великий концерт із творів Ф. Шуберта, Ф. Шопена, Й. Баха, Л. Бетховена, Ш. Гуно, виконувались також композиції К. Мікулі та А. Гржімалі. Серед присутніх були гості з Львівської консерваторії, а між ними і Карл Мікулі.
У грудні 1877 року знову відбулося музичне свято — цього разу вже з нагоди закінчення будинку і передачі його в користування «Музичному товариству» (нині Обласна філармонія). Поет Е. Нойбауер присвятив цій події свій віршований пролог, до якого А. Гржімалі написав музику. Крім того, А. Гржімалі виконав на скрипці п'єси ф. Шуберта, К. Вебера та інших класиків. Нове приміщення «Музичного товариства» спочатку виглядало досить примітивно. Лише згодом віденський професор живопису Карл Іобст розписав і оздобив стіни залу. Будинок «Музичного товариства» став центром мистецького життя Буковини.
На запрошення А. Гржімалі у 1879 році до Чернівців вперше завітав видатний російський піаніст, композитор і диригент Антон Григорович Рубінштейн. На концерті, влаштованому 18 січня в будинку «Музичного товариства», він виконав увертюру «Егмонт» Л. Бетховена, «Рондо» В. А. Моцарта, арії та варіації Г. Генделя, Ноктюрн та Варіації Ф. Шопена, композиції Р. Шумана і Ф. Ліста, власні твори (Баркаролу та етюди).
Правда, з творчістю А. Рубінштейна буковинські шанувальники музичного мистецтва познайомилися раніше. Уже в 1863 році в Чернівцях було виконано його «Асру», в 1875 — сонату, ор. 19 для скрипки і фортепіано. У 1878 році тут прозвучав і «Вальс-каприс», який композитор присвятив героям російсько-турецької війни 1877— 1878 pp. Та особиста зустріч з представником російського музичного мистецтва стала справжньою подією в культурному житті краю. Буковинці вперше познайомилися з російською виконавською школою. Це пожвавило інтерес громадськості до творів інших російських композиторів, сприяло дальшому розвитку творчих контактів. Ще наприкінці XIX ст. чернівчани слухали твори великого Чайковського, зокрема його Тріо ля мінор, ор. 50 для фортепіано, скрипки та арфи («Радянська Буковина», 15 січня 1984 року).
У 1882 році широко й урочисто відзначався 20-річний ювілей «Музичного товариства». В цій події діяльну участь взяли українське студентське товариство «Союз», румунська «Armenia», представники Львівської консерваторії (з ними і цього разу прибув Карл Мікулі). Двадцятирічна діяльність товариства мала велике значення для розвитку музичної культури на Буковині.
Відтоді настає тривале пожвавлення в усьому мистецькому житті краю, під знаком якого вшановувалися 25-річчя (1887) і 30-річчя (1892) товариства. Чернівчанам були під силу досить складні завдання. У 1877 році в міському театрі поставлено оперу А. Гржімалі «Зачарований принц», яка перед цим побачила світло рамп в чеському Національному театрі. А. Гржімалі вів велик, і плодотворну роботу по підготовці мистецьких сил у Чернівцях, популяризації класичного мистецтва. З його шко ли вийшло чимало співаків, скрипалів, піаністів. Він буї хорошим керівником і талановитим педагогом, плідно працював як композитор. У січні 1897 році на честь цього заслуженого діяча в чернівецькому міському театрі було поставлено іншу його оперу — «Швандя-дудак» («Вальде, сільський музика»), котру роком раніше грали в Чехії, в рідному місті композитора — Пльзені. Вистава одержала схвальні відгуки публіки та критики.
Цікаво зазначити, що під час ювілею завдяки безприкладним зусиллям А. Гржімалі було виконано Дев'яту симфонію Бетховена та ряд інших творів. У рецензіях на концерт відзначалося, що виступити в Чернівцях з цією симфонією було великим риском. І те, що виконання цілком вдалося, є безперечним доказом високого мистецького рівня, досягнутого товариством під орудою Адальберта Гржімалі.
Діяльність А. Гржімалі залишила глибокий слід у музичному житті не лише Чернівців, а й усього краю. Буковинські українці з повагою і любов'ю ставились до свого «брата-слов'янина», котрий завжди виявляв щирі симпатії до українського народу і його культури. На маючи змоги ввести до репертуару німецького товариства українські пісні (за тих часів це зовсім виключалося), Гржімалі не раз брав участь у концертах українських товариств, сприяючи цим розвиткові нашої переслідуваної культури. До приїзду в Чернівці він працював диригентом симфонічних оркестрів.у Роттердамі (Голандія) і Гртенбурзі (Швеція), згодом повернувся на батьківщину, де спочатку очолив симфонічний оркестр чеського Національного театру, потім був другим диригентом німецького театру в Празі.
Перебуваючи в Чернівцях, А. Гржімалі вів у музичній школі класи скрипки, фортепіано, співу і гармонії, сам був добрим виконавцем-інструменталістом, диригентом хору і оркестру. У «чернівецький» період з-під пера композитора вийшли чотири кантати, концерт для скрипки з оркестром, опера «Швандя-дудак» та інші твори. Деякі з них виконувались у Львові, Відні, Празі та інших містах. Зарекомендував себе Гржімалі в Чернівцях і як музичний критик, систематично виступаючи на сторінках німецької преси. Він є також автором книги «Тридцять років музики на Буковині» (1874—1904). Останні роки свого життя Гржімалі успішно викладав музику в Чернівецькому університеті. Помер у Відні.
Певну роль у музичному житті Буковини відіграв і -видатний композитор, талановитий скрипаль, один з основоположників румунської класичної музики Чіпріян Порумбеску (народився 14 жовтня 1853 року в с. Шипіт на Південній Буковині, помер 6 червня 1883 р. в Румунії). Після закінчення навчання у Сучавській гімназії в 1873 році він приїздить до Чернівців, де продовжує освіту в семінарії. Важливе значення для творчої біографії цього митця мав Сидір Воробкевич. Будучи талановитим педагогом, він допоміг молодому Порумбеску розкрити свій хист, удосконалити майстерність.
За коротке життя Порумбеску написав понад 200 музичних творів, на які благотворно вплинув народний румунський і молдавський мелос. У музичній спадщині композитора, крім пісень, є оперети, а також інструментальні твори, що принесли йому світове визнання. Частину своїх патріотичних творів («Плевна», «Сержант», «Пенеш Кур-канул») Порумбеску присвятив бойовому побратимству російських і румунських солдатів у війні 1877—1878 pp. проти турецьких загарбників, у результаті якої Румунія вперше здобула свою національну незалежність. Деякі пісні композитора, а також оперета «Кандидат Лінте», написані в Чернівцях, гостро викривали чиновників і панівні класи Австро-Угорської монархії. Серед творів Порумбеску, які виконувались у Чернівцях, тодішня німецька і румунська преса згадує оперету «Новий місяць».
У другій половині XIX ст. на Буковині розгортається концертна діяльність, одне за одним виникають українські музичні товариства, з'являються місцеві українські композитори. В 1869 році у Чернівцях створюється культурноосвітнє товариство «Руська бесіда». Воно часто влаштовувало музично-декламаційні вечори, на яких аматори виступали зі співами, читанням віршів і гуморесок. Звучала музика і на вечорах танців та ювілейних святах.
Широко практикувались і так звані звіти, на яких читалися лекції на наукові і культурні теми для української публіки. Вони, як правило, закінчувались музичними номерами і декламаціями. «Руська бесіда» однією з перших узялася за популяризацію української пісні, зокрема хорового співу. Коли в 1880 році відзначався десятирічний ювілей товариства, був улаштований великий концерт. Вокальна частина його складалася з творів Воробкевича. Керував хором сам композитор, дзвінкі мелодії якого не раз покривались гучними оплесками. Багато втіхи дістала публіка від гри на цитрі, гарне враження залишив і піаніст Ф. Калоусек. Постійна участь цього музики-чеха в українських концертах j здобула йому шану і щиру вдячність буковинців («Poдимьш листок», 1880, 2 лютого).
Поряд з «Руською бесідою» вечори з декламаціями, піснями і театральними виставами давали в той час і гімназичні товариства «Согласіє» (1870 р.) та «Братній Союз» (1871 p.). Особливо ж відзначався хор товариства українських студентів «Союз» (1875 p.). Окрім щорічних мандрівок по краю, «Союз» часто давав концерти в Чернівцях. Так, у 1885 році вокальна частина його концерту складалась аж з 34 творів, серед яких українських було 31 (половина з них належала С. Воробкевичу) («Буковина», 1885, 27 грудня). На вечорі, присвяченому 25-річчю творчої діяльності відомого буковинського письменника Ю. Федьковича (1885 p.), переважали пісні на слова ювіляра. Це були хори О. Нижанківського «Гуляли», «З окрушків»; М. Вербицького — «Поклін».
Варто вказати на одну особливість у діяльності українських товариств на Буковині: на противагу урядовій політиці онімечення вона була позначена слов'янофільськими настроями. Це знаходило свій вияв і в музиці, про що не раз писала тогочасна преса. Для підтвердження сказаного пошлемося хоча б на святковий концерт з нагоди 50-річчя революції 1848 року, програма якого цілком складалася з творів слов'янських композиторів. Серед них — «Слов'янська увертюра» Тітля, «Слов'янські танці» А. Дворжака, вальс «Намови і вимівки» Я. Главача, фантазія за мотивами опери «Продана наречена» Б. Сметани, сербський танок «Коло» Гаверкоха. До програми цього концерту входили і деякі композиції М. Вербицького, С. Воробкевича, Ф. Тимольського («Коломийки») та попурі з українських народних пісень чеха В. Костелецького, який багато років (з 1882 р.) проживав у Чернівцях і деякий час керував оркестром 41-го піхотного полку. В. Костелецький плідно працював як композитор, написав кілька музичних творів, серед них — попурі та кадриль «Ехо з-над Прута» (створену у співдружності з С. Воробкевичем). Як диригент оркестру В. Костелецький не раз брав участь у концертах українських музичних товариств, за що здобув собі визначення й шану серед чернівецьких українців («Буковина», 1898, ЗО листопада).
Певна -річ, концертна діяльність чернівецьких товариств, як і розвиток усього українського музичного життя на Буковині, нерозривно зв'язані з іменами Юрія Федьковича та його славного сучасника Сидора Воробкевича, чиї твори швидко поширювались тоді на всіх західноукраїнських землях.
Добрим прикладом для наслідування послужила тут творчість С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, П. Ніщинського та інших класиків української музики. Досліджуючи розвиток українського музичного мистецтва на Буковині, бачимо, як з кожним роком тут усе частіше звучали вокальні композиції М. Лисенка, інших наддніпрянських композиторів, а вже у 90-х роках їхні твори виконувались майже на всіх музичних вечорах та святах. Взяти хоча б концерт, що відбувся в 1895 році у зв'язку з 20-річчям товариства «Союз». В його програмі знаходимо: «Нащо мені чорні брови» — солоспів М. Лисенка на слова Т. Шевченка; «Вечорниці» П. Ніщинського для мішаних, жіночих і чоловічих хорів; дует із «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського й інші («Буковина», 1895, 17 листопада).
У поширенні української музики серед широких кіл населення немалу роль відіграли хори, що виникали в 90-х роках у багатьох містечках і селах краю. Правда, співали вони і під час богослужіння та різних церковних свят — адже очолювали їх нерідко представники духовенства. Але не церковним співом, а талановитим виконанням українських народних пісень залишилися вони в пам'яті людській. До речі, 1891 року на вечорі співацького колективу чернівецької «Міщанської читальні» з великим успіхом уперше виступила буковинка Філомена Кравчуківна, відома згодом як оперна співачка Філомена Лопатинська, виконавши ряд українських народних пісень («Буковина», 1891, 29 січня).
Не можна не сказати тут і про дитячий хоровий колектив із села Банилова, який під керуванням Олександра Монастирського не раз співав не лише в сусідніх селах, а й у містах Буковини. В 1890 році юні співаки побували і в Чернівцях, де взяли участь у вокально-декламаційному вечорі, влаштованому на честь Т. Шевченка, М. Шашкевича і Ю. Федьковича («Буковина», 1890, 22 травня).
Чим ширшого розмаху набирав розвиток музичного мистецтва, тим більше пожвавлювався інтерес до збирання народних пісень. Першим серед тих, хто по-справжньому зацікавився народними перлинами, був Ю. Федькович, який не лише записував, а й сам складав | пісні на відомі народні мелодії. На жаль, далеко не всі його праці побачили світ. Вийшли тільки «Буковинські пісні з голосами» — нариси про народну творчість з текстами пісень і нотами до них