Розвиток форм забезпечення банківських кредитів в Україні
НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ
КИЇВСЬКА ФІЛІЯ
Кафедра професійної підготовки
Спеціальність 7.050105 “Банківська справа”
Допущена до захисту
Завідувач кафедри
_________ ______________
«___»_________________2005 р.
Дипломна робота на тему:
“Розвиток форм забезпечення банківських кредитів в Україні”
Науковий керівник
___________ Співак Л.С.
Консультант
О.П. Шейко
Виконала: Репета Олена Петрівна студентка 205 групи
___________ О.П. Репета
Рецензент
В.о керуючого філією
“Залізничне відділення
Промінвестбанку в м. Київ”
О.Л. Попович
______________
Київ – 2005 р.
НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ
КИЇВСЬКА ФІЛІЯ
Кафедра “Професійної підготовки”
Спеціальність
ЗАТВЕРДЖУЮ:
Зав. кафедри
_________ ________
“___”______________2005 р.
ЗАВДАННЯ
НА ДИПЛОМНУ РОБОТУ СТУДЕНТОВІ
Репеті Олені Петрівні
1. Тема дипломної роботи: “Розвиток форм забезпечення банківських кредитів в Україні”
затверджена наказом по інституту від “___”_____________ р. №____
2. Термін подання студентом закінченої роботи “____”_____ 2005 р.
3. Вихідні дані до дипломної роботи
4. Зміст дипломної роботи (перелік питань, які потрібно розробити)
5. Перелік графічного, ілюстрованого матеріалу (із зазначенням обов’язкових креслень, плівок)
6. Дата видачі завдання “___” ________ 200 р.
Науковий керівник ___________ _____________
Завдання прийняв до виконання ___________ Репета О.О.
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН
| № |
Назва етапів дипломної роботи |
Термін виконання етапів роботи |
Примітка |
| 1. | Добір літератури, нормативних та інструктивних матеріалів з теми дослідження та їх ана | ||
| 2. | Розробити та затвердити з науковим керівником план дипломної роботи та індивідуальне завдання на виконання дипломної роботи | ||
| 3. | Подання остаточного варіанту першого розділу дипломної роботи | ||
| 4. | Подання остаточного варіанту другого розділу дипломної роботи | ||
| 5. | Подання остаточного варіанту третього розділу дипломної роботи | ||
| 6. | Підготовка висновків | ||
| 7. | Остаточне оформлення дипломної роботи | ||
| 8. | Подання завершеної роботи із урахуванням зауважень наукового керівника | ||
| 9. | Написання науковим керівником відгуку на дипломну роботу | ||
| 10. | Представлення дипломної роботи в філію та її попередні захист | ||
| 11. | Захист дипломної роботи |
Студент – дипломник __________________/Репета О.П./
Науковий керівник __________________/Співак Л.С./
АНАТАЦІЯ
Репета О.П. Розвиток форм забезпечення банківських кредитів в Україні.
Дипломна робота на здобуття кваліфікації “Економіст” освітньо-кваліфікаційного рівня “Спеціаліст” за напрямком 0501 “Економіка і підприємництво” та спеціальністю 7.050105 “Банківська справа”. – Київ: Київська філія Львівського банківського інституту НБУ, 2005.
У дипломній роботі показано особливості застосування різних форм забезпечення банківських кредитів з метою мінімізації кредитних ризиків. Розкрито механізм застосування форм забезпечення зобов’язань в процесі банківського кредитування. Здійснено аналіз ефективності застосування окремих видів застав на прикладі Промінвестбанку. Встановлено, що іпотека (застава нерухомості) є самою надійною формою забезпечення банківських кредитів. Запропоновані шляхи підвищення ефективності застосування різних форм забезпечення банківських кредитів.
Основні результати роботи можуть бути використані в практичній діяльності комерційних банків в процесі кредитування.
Ключові слова: форми забезпечення банківських кредитів, порука, гарантія, застава, іпотека.
Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновку. Роботу викладено на сторінках 85 друкованого тексту, 5 додатків. Список використаної літератури містить 40 найменувань.
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Правові аспекти функціонування і розвитку форм забезпечення банківських кредитів
Характеристика правової бази, яка регламентує відносини в сфері застосування форм забезпечення кредитних зобов’язань
Застосування різних форм забезпечення зобов’язань у зарубіжній банківській практиці
Розділ 2. Основні форми забезпечення банківських кредитів в Україні і механізм їх здійснення
2.1. Неустойка
2.2. Гарантія
2.3. Порука
2.4. Заклад
2.5. Застава та аналіз використання різних видів застави (на прикладі Промінвестбанку)
Розділ 3. Основні проблеми та перспективи розвитку форм забезпечення банківських кредитів в умовах трансформаційних змін в економіці України (як один із основних шляхів мінімізації кредитних ризиків)
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
В умовах ринкової економіки банківська діяльність на всіх її етапах супроводжується ризиками, вони притаманні практично всім банківським операціям. Адже банк, вступаючи в кредитні правовідносини, наражається на ризик неповернення своїх кредитних коштів вчасно своїми позичальниками. Це може підірвати його репутацію серед вкладників, які довіряють йому свої заощадження і за рахунок яких банк здійснює активні операції з кредитування, а також може призвести до банкрутства банку, оскільки банк не буде в змозі розрахуватися за своїми зобов’язаннями вчасно за першою вимогою. Отже, ризик як економічна категорія прямо залежить від правових наслідків тих чи інших дій за зобов’язаннями. Це подія, яка може відбутися, а може і не відбутися. Ризик як правова категорія – це настання відповідних юридичних наслідків, ступінь значущості яких може визначити успіх чи невдачу конкретного зобов’язання. Ризики в банківській діяльності пов’язані зі специфікою банківських операцій, здійснюваних в умовах ринкових відносин, та означають імовірність отримання доходів, менших від очікуваних, зниження вартості активів. Підвищені банківські ризики призводять до значних фінансових втрат і, як наслідок, до банкрутства банків.
У взаємному зв’язку між кредитором і його боржником предмет їх спільного інтересу – кредит породжує різні економіко-правові ситуації: для боржника - зобов’язання повернути позичену суму, а для кредитора – право вимагати її отримання у попередньо узгодженому обсязі і терміни.
Як відомо, основна мета діяльності банківських установ – одержання прибутків. При цьому першочерговим завданням при здійсненні банківських операцій є мінімізація ризику втрат коштів, наданих позичальникам. З прадавніх часів кредитні операції різних форм проводились в умовах ризику неповернення кредиту. Ця обставина викликала необхідність пошуку різних способів протидії як самим першоосновам ризиків, так і їх наслідків. Саме тому розвиток кредитних відносин в умовах щораз сильнішої конкуренції, мінливої кон’юнктури і політичної ситуації привів до формування різних систем антиризикових заходів.
Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: строковість, повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.
Кожен кредит вимагає забезпечення. Принцип забезпеченості має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за кредитом, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно, яке враховується в активі його балансу, або зобов’язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства, тощо).
Інститути забезпечення зобов’язань існують в українському законодавстві вже не одне десятиріччя. Але останнім часом вони переживають своєрідне відродження. Справа в тому, що в умовах планової економіки, відсутності комерційного кредитування, заборони звернення стягнення на основні фонди, інститути забезпечення зобов’язань не мали можливості отримати належного розвитку. Тому довгий час форми забезпечення кредитів існували, по суті, тільки номінально.
Ситуація змінилася з початком реформ кінця 80-х початку 90-х років. Розвиток ринкових відносин був неможливим без адекватної правової бази. Внаслідок цього значно підвищилась роль зобов’язального права, в тому числі способів забезпечення виконання зобов’язань.
Зміни, які здійснено в економічних відносинах в Україні, зокрема і в цивільно-правових відносинах, привели до змін і в правовому регулюванні форм забезпечення зобов’язань.
Нині в Україні формуються нові економічні відносини, розвиваються підприємництво і конкуренція. У цих умовах принципово змінюються й діяльність комерційних банків, їхній підхід до проведення активних операцій.
Для системи державних банків був характерний лише один вид активних операцій – надання кредитів на різні терміни державним підприємствам та організаціям. Самі кредитні операції були схожі на розподіл кредитних ресурсів не стільки за рентабельністю їхнього розміщення, як за затвердженим планом, розробленим на основі загальнодержавних планів економічного і соціального розвитку. Оскільки кредитні ресурси перерозподілялися відділеннями загальнодержавної власності, то поняття кредитного ризику не мало для них практичного значення. У відносинах із колгоспно-кооперативним сектором економіки на кредитний ризик банки не зважали, оскільки фактичним гарантом повернення кредитів була держава.
Сьогодні для комерційних банків головним критерієм надання кредитів стає прибутковість позичкових операцій.
Варто підкреслити, що у деяких випадках кредит може бути повернений кредиторові третьою особою – гарантом, поручителем або страховиком, якщо позичальник не спроможний сам це зробити. Якщо надана в кредит сума не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність, тому, важливу роль відіграє достатнє забезпечення того чи іншого кредиту.
Система правових та економічних засобів захисту інтересів кредитора включає відповідні способи забезпечення зобов’язань і є однією з найактуальніших проблем у діяльності комерційних банків на нинішньому етапі їх розвитку. Проблема мінімізації банківських (кредитних) ризиків та заходи щодо забезпечення виконання зобов’язань є комплексною. Її вивчення вимагає зусиль багатьох спеціалістів.
Разом з тим, на мій погляд, законодавець ще мало уваги приділяє як специфіці використання різних форм забезпечення зобов’язань у сферах підприємницької діяльності, так і окремим видам забезпечення в різних сферах підприємницької діяльності. Крім того, слід відзначити, що чинне законодавство, яке регламентує вказану сферу цивільних відносин, має деякі протиріччя та прогалини.
В умовах реорганізації розрахунково-кредитної системи України, де основу інфраструктури становлять комерційні банки, особливу складність викликає регулювання заставних відносин, предметом яких є нерухоме майно. При цьому слід врахувати, що кожен об’єкт нерухомості володіє власними правовими і економічними відносинами, і тому особливо важливо на рівні закону закріпити гарантії реалізації прав і законних інтересів учасників цих відносин.
В умовах ринкових відносин, коли комерційні банки можуть розраховувати лише на власні ресурси, а не на допомогу вищої інстанції, з’явилась необхідність у докорінній зміні політики банків стосовно стратегії вибору та застосування способів забезпечення зобов’язань.
Актуальність розгляду зазначеної проблеми полягає в тому, що надійність забезпечення безпосередньо впливає на ефективність банківської системи в цілому, тобто на кредитну політику банку та прибутковість банківських установ.
В зв’язку з цим виникнення безнадійної заборгованості в багатьох випадках безпосередньо пов’язане з помилками при використанні різних форм забезпечення зобов’язань.
Усе вищевикладене дає підстави стверджувати, що подальший розвиток кредитних відносин пов’язаний і залежить від розвитку способів забезпечення виконання кредитних зобов’язань, ефективність застосування яких, у свою чергу впливає на рентабельність банківської установи, дає банку можливість зміцнити свою незалежність і тим самим зменшити кредитний ризик.
Метою дослідження даної роботи є вивчення теоретико-методологічних основ форм забезпечення банківських кредитів в Україні, аналіз практичного застосування комерційними банками в процесі кредитування різних форм забезпечення, а також підвищення ефективності застосування інститутів забезпечення в банківські сфері з метою мінімізації банківських ризиків.
При цьому реалізація цієї мети потребує вирішення конкретних завдань:
обґрунтування поняття та сутності засобів забезпечення виконання зобов’язань;
вивчення чинної нормативно-правової бази з питань забезпечення кредитних зобов’язань;
обґрунтування особливостей різних видів засобів забезпечення кредиту;
дослідження сучасної практики застосування різних видів засобів забезпечення кредиту;
виявлення прогалин та колізій у нормативно-правові базі, що регламентують дану сферу цивільно-правових відносин.
Об’єктом дослідження даної роботи є сфера цивільно-правових відносин, що регламентує порядок та способи застосування різних форм забезпечення банківських кредитів в Україні.
Предметом дослідження даної роботи є різні форми забезпечення зобов’язань, що застосовуються комерційними банками в процесі кредитування з метою мінімізація кредитних ризиків, а саме, застава рухомого майна, іпотека (застава нерухомості), гарантія, порука, неустойка.
Для розкриття змісту предмету даної роботи мною використовувались наступні методи дослідження: нормативний, методи емпіричних досліджень, тобто використовувались статистичні дані, аналіз документів, реальні спостереження.
Дана дипломна робота складається з 3 розділів:
Розділ 1. Правові аспекти функціонування і розвитку форм забезпечення банківських кредитів. В даному розділі надана характеристика діючої правової бази України, яка регламентує відносини в сфері застосування різних форм забезпечення кредитних зобов’язань, а також освітлена практика зарубіжних банків застосування різних форм забезпечення зобов’язань.
Розділ 2. Основні форми забезпечення банківських кредитів в Україні і механізм їх здійснення. В цьому розділі надана характеристика та аналіз використання різних форм забезпечення банківських кредитів на прикладі Промінвестбанку, зокрема, таких форм забезпечення як: неустойка, гарантія, порука, заклад та різних видів застави.
Розділ 3. Основні проблеми та перспективи розвитку форм забезпечення банківських кредитів в умовах трансформаційних змін в економіці України (як один із основних шляхів мінімізації кредитних ризиків). В даному розділі окреслені основні проблеми з якими стикаються комерційними банки в процесі кредитування та прогалини в діючому законодавстві відносно застосування різних форм забезпечення банківських кредитів. Також в цьому розділі викладені можливі шляхи вдосконалення застосування форм забезпечення зобов’язань з метою мінімізації банківських ризиків.
РОЗДІЛ 1.
Правові аспекти функціонування і розвитку форм забезпечення
банківських кредитів
Характеристика правової бази, яка регламентує відносини в
сфері застосування форм забезпечення кредитних зобов’язань
Один із найважливіших принципів банківського кредитування полягає у тому, що наданий кредит має бути повернений у чітко обумовлені в кредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запорукою успішного функціонування комерційного банку. Цілком очевидно, що при наданні будь-якої позики перед банком стає проблема невизначеності того, чи буде її повернуто вчасно, і більш того, чи буде її повернуто взагалі. Звідси випливає, що основним завданням банку при наданні позики є перетворення невизначеності в ризик і його детальний аналіз.
Під кредитним ризиком звичайно розуміють ризик невиконання початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу і процентів по ньому у встановлені договором строки.
Кредитний ризик представляє собою цілу сукупність ризиків, пов’язаних з учасниками і елементами кредитних відносин. Слід зазначити, що більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику за конкретною угодою враховували лише одне із можливих його джерел – фінансові можливості позичальника (об’єктивний ризик, пов’язаний із позичальником). Практика є показує, що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому, що потрапили в скрутне фінансове становище, а тому, що вони просто не хочуть цього робити. Тому застосування форм забезпечення кредитних зобов’язань мають дуже важливе значення в процесі кредитування і сприяють мінімізації кредитних ризиків. В Україні на даний час комерційні банки в процесі кредитування використовують такі форми забезпечення зобов’язань: неустойка, гарантія, порука та різні види застав.
Вказані форми забезпечення банківських кредитів закріплені в широкому колі чинних нормативних документів, а саме:
Цивільний кодекс України, який був прийнятий 16.01.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Даний нормативний документ є більш досконалим ніж Цивільний кодекс Української РСР та регламентує широке коло цивільно-правових відносин.
Закон України “Про банки і банківську діяльність”, який був прийнятий 07.12.2000 року зі змінами та доповненнями. Цей закон визначає структуру банківської системи, економічні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків, а також визначає основні принципи банківських операцій, зокрема, принципи кредитування.
Закон України “Про заставу”, який був прийнятий 02.10.1992 року, але до нього були внесені суттєві зміни та доповнення, останні зміни були внесені 18.11.2003 року. Даний нормативний документ регламентує порядок застосування застави, дає характеристику окремим видам застави, порядок та умови укладання договорів застави, а також порядок реалізації заставленого майна.
Закон України “Про іпотеку”, який був прийнятий 05.06.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Даний закон регламентує окремий вид застави, а саме, іпотеки, як вид забезпечення зобов’язань нерухомим майном. Прийняття цього закону сприяло введенню нового направленню в процесі кредитування, а саме іпотечному кредитуванню. Цей закон регламентує правовий режим нерухомості, порядок та умови оформлення договорів іпотеки.
Закон України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”, який був прийнятий 19.06.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Цей закон регулює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.
Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, який був прийнятий 18.11.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Цей закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Закон України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”, який був прийнятий 19.06.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Цей закон визначає загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування масового будівництва житла та особливості управляння цими коштами. Даний нормативний документ сприяє розвитку такого напрямку в банківські діяльності як іпотечне кредитування.
Закон України “Про нотаріат”, який був прийнятий 28.09.1993 року, останні зміни в нього були внесені 01.01.2004 року. Даний закон встановлює порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні.
“Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” затверджена Наказом Міністерства юстицію України 03.03.2004 року за № 283/8882. Дана Інструкція регламентую порядок оформлення та посвідчень нотаріусами договорів та угод.
“Порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна”, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 року. Даний нормативний акт регламентує порядок державної реєстрації обтяжень рухомого майна з метою забезпечення виконання зобов’язань і захисту прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна та надання в інтересах цих осіб інформації про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна. Державний реєстр обтяжень рухомого майна являє собою комп’ютерну базу даних про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження.
“Тимчасовий порядок державної реєстрації іпотек”, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 року № 410. Цей документ регламенту порядок державної реєстрації іпотек з метою реалізації переважного права іпотекодержателя у задоволенні вимог за рахунок предмета іпотеки перед іншими іпотекодержателями незареєстрованих або зареєстрованих пізніше прав чи вимог на предмет іпотеки, надання в інтересах фізичних чи юридичних осіб інформації про обтяження нерухомого майна іпотекою або про відсутність такого обтяження. Державний реєстр іпотек являє собою єдину комп’ютерну базу даних про обтяження і зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором, передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної.
“Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів ”, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 671. Державна реєстрація правочинів проводиться відповідно до вимог Цивільного кодексу України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів. Державний реєстр правочинів – це єдина комп’ютерна база даних, яка містить інформацію про правочин, що підлягають державній реєстрації, забезпечує її зберігання, видачу та захист від несанкціонованого доступу. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.
“Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно”, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 року зі змінами та доповненнями. Дане Положення визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності. Згідно цього Положення державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць на підставі відповідних рішень виконавчих органів місцевого самоврядування. Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно – це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв’язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно на підставі правовстановлювальних документів.
“Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна”, затверджене наказом Міністерства юстиції України 18.08.04 року. Це Положення встановлює порядок ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, унесення (одержання) інформації до (з) нього. Єдиний реєстр – це електрона база даних, яка містить відомості про обтяження нерухомого майна, а саме:
накладені заборони та арешти нерухомого майна;
вилучення записів про заборони, арешти;
видані витяги з Реєстру заборон.
Застосування різних форм забезпечення зобов’язань у
зарубіжній банківській практиці
У світовій банківській практиці існують засоби, що дозволяють найповніше і надійніше захистити інтереси кредиторів:
порука (банківські, фірмові й особисті гарантії);
страхування комерційних ризиків;
банківські вексельні та чекові авалі;
сертифіковані банком чеки;
гарантії урядів й урядових органів;
безвідкличний і підтверджений першокласним банком акредитив;
застава й іпотека нерухомості;
передача прав власності;
платіж до відвантаження товарів;
факторинг та ін.
Цікавий досвід Німеччини щодо використання системи трибальної оцінки ефективності різноманітних форм забезпечення повернення кредиту і встановлення відповідно до неї максимальної межі кредитування. Диференційована оцінка (у балах) цих форм показана у зведеній таблиці:
Оцінка ефективності форм забезпечення повернення кредиту
Таблиця 1.1.
| Форма забезпечення повернення кредиту | Бали | Максимальна сума кредиту, % забезпечення |
| 1. Іпотека | 3 | 60-80 |
| 2. Застава внесків, що знаходяться у банку | 2 | 100 |
| 3. Порука (гарантії) | 2 | Залежно від ступеня кредитоспроможності поручителя (гаранта) – до 100 |
| 4. Застава цінних паперів | 2 | Цінні папери, що приносять твердий прибуток, - 70 – 80, акції 50-60 |
| 5. Уступка вимог щодо постачання товарів або надання послуг | 1 | 20-40 |
| 6. Передача права власності | 1 | 20-50 |
Найбільша кількість балів, що означають найбільшу ефективність форми забезпечення, мають іпотека і застава внесків. У цих випадках розмір максимальної суми кредиту щодо наданого забезпечення порівняно високий. Водночас складність оцінювання іпотеки знижує максимальний рівень кредиту. Нижче оцінюються порука (гарантії) і застава цінних паперів. Максимальна сума кредиту за наявності поруки та високої кредитоспроможності поручителя може становити 100%. Якщо кредитоспроможність поручителя сумнівна, ступінь ризику зростає, і банк має право знизити суму наданого кредиту порівняно із сумою, зазначеною у договорі поруки або у гарантійному листі. Найнижчий оціночний бал через збільшення ризику повернення мають уступка вимог і передача права власності.
Розглянемо деякі з вище перелічених видів забезпечення, що застосовуються у практиці кредитування зарубіжних банків.
Порука – як правило, у багатьох західних банках оформляється тристороннім договором між банком, позичальником і поручителем. У такому договорі чітко визначаються повноваження й обов’язки кожної сторони.
Вона широко застосовується при видачі довгострокових кредитів населенню. Поручителем може бути фізична особа, яка має постійне місце роботи, постійний прибуток або чітко визначене майно.
Зазвичай західні банки оформлюють поруку, яка, по-перше, видана на визнані боржником зобов’язання і, по друге, отримана від солідної фірми, визначеного державного органу або від фізичної особи з бездоганною платоспроможністю. Тільки за таких умов надійно гарантується повернення кредиту. Якщо західні банки мають справу зі звичайною порукою, то можуть виникати проблеми при зустрічному спрямуванні протестів або заперечені боржником зобов’язань.
Вони відмовляються від застосування поруки, якщо очікується, що виконання судового вироку у випадку неплатоспроможності боржника не забезпечить відповідної компенсації за наданий кредит, тим більше, що банку доведеться також сплачувати судові витрати.
У світовій практиці відомі дві форми гарантійних угод: гарантія (guaranty) і зобов’язання про відшкодування збитків (indemnity). У першому випадку гарант бере на себе повторні зобов’язання і виступає тільки у випадках невиконання зобов’язань позичальника з позички; у другому випадку гарант є безпосереднім відповідачем за позичку.
У першому випадку він звертається до банку з такою пропозицією: “Видайте позичку Х; якщо він не сплатить борг, виплачу я”.
У другому випадку зобов’язання може бути сформульоване так : “Видайте позичку Х; я гарантую, що борг буде погашений”.
У США протягом тривалого часу підприємства-позичальники перед одержанням позички зобов’язані були формувати в банку депозит у визначеній сумі, зазвичай за принципом: “10+10”. Він означав, що позичальник до одержання позички формував депозит у розмірі 10% дозволеної позички, другу частину він вносив на депозитний рахунок після видачі кредиту. Таким чином, гарантією своєчасного погашення кредиту був власний депозит підприємства-позичальника у розмірі 20% взятої позички.
У США гарантії дають також спеціальні урядові організації, які володіють цільовими фондами. Однією з таких організацій є адміністрація у справах дрібних підприємств, що має цільову програму їх розвитку. Цим підприємствам видається 90% позичок під гарантію адміністрації, за кредит стягується пільгова плата, зокрема, процентна ставка нижча на 1 – 1,5% порівняно з тією, яка береться за кредит, наданий без гарантії.
Банки Росії застосовують ряд підходів, які дозволяють їм уникнути труднощів при оформленні договорів застави і її реалізації.
Найбільш поширеними видами застави в російській банківській системі є:
застава товарно-матеріальних цінностей;
застава дебіторських рахунків;
застава ліквідних векселів;
застава депозитів, які знаходяться в тому ж банку (рахунки “Экскроу”);
застава нерухомості;
застава права володіння або вимоги;
порука фізичної або юридичної особи.
Застосування вказаних видів застав обумовлено тим, що більшість юридичних осіб володіють хоча б одним із вказаних різновидів застави. З іншого боку, нормативно-правова база дозволяє банкам задовольняти позовні вимоги на дані види застав в найкоротші терміни, що є одним з важливих факторів зменшення рівня кредитного ризику.
У відповідності з діючим законодавством РФ розмір мінімального державного мита за розгляд майнового спору складає 5% від суми позову. Дані витрати повинні бути включені в вартість отриманої застави.
Крім того, реалізація застави здійснюється оптом і в найкоротші терміни, що зменшує вартість майна, що реалізується на 5-10%. При прийнятті в заставу нерухомості, обладнання, автомобілів вартість забезпечення повинна зрости від 10% до 20% в зв’язку з фізичним та можливим моральним зносом.
Крім суми основного боргу, застава розрахована також для покриття суми процентів, нарахованих на суму кредиту. Процентна ставка за використання кредитними продуктами, у великих російських банках досягає 25% і більше залежно від строку кредиту та інших умов. Тому, розмір застави повинен бути збільшений на процентну ставку по кредиту на 25%.
Таким чином, вартість забезпечення має, як мінімум, на 60% (5%+10%+20%+25) перевищувати суму отриманого кредиту.
Виходячи з вищевикладеного, нижче наводяться коефіцієнти для кожного виду забезпечення, на які збільшується вартість застави для повного покриття ризиків банку від проведення кредитної операції по відношенню до суми кредиту.
Таблиця 1.2.
| Вид застави | Коефіцієнт |
| застава товарно-матеріальних цінностей | 1,5 –1,7 |
| застава дебіторських рахунків | 1,5 - 1,6 |
| застава ліквідних векселів | 1,3 |
| застава депозитів | 1,3 |
| застава нерухомості | 1,6 – 1,8 |
| застава права володіння або вимоги | 1,3 |
| порука фізичної або юридичної особи | 1,25 |
Як бачимо, найменше збільшення вартості застави відмічено по такому виду забезпечення як поручительство. Однак, це не означає, що поручительство є найліпшим видом застави. Навпаки, поручительство носить моральний характер для позичальника або для особи, яка поручилась за нього, і зобов’язує поручителя відповідати за виконання позичальником його зобов’язання.
Найбільший коефіцієнт наведений для застави нерухомості, бо крім загальних видатків, для оформлення даного