Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Організація продуктивної самостійної діяльності молодших школярів у навчальному процесі сучасної початкової школи

Організація продуктивної самостійної діяльності молодших школярів у навчальному процесі сучасної початкової школи

розімкнутому ланцюгу пізнавального процесу школяра. В одному випадку учень, виконує той чи інший вид самостійної роботи, добуває нові знання. Вони виступають по відношенню до самого процесу пізнання учня як результат пошуку. В других - ці знання, застосовуються учнем в ході вивчення, дослідження нових явищ, подій чи процесів, виступають по відношенню до нових здобутих знань як спосіб діяльності. Потім ті знання в ході своєї подальшої пізнавальної діяльності використовуються учнями, « як алгебраїчний, функціональний і алгоритмічний підходи при вивченні математики і інших наук.»

Мислення і знання, пізнання і діяльність, не будучи тотожними, разом з тим є нероздільними один від одного і завжди знаходяться в діалектичному взаємозв'язку, взаємозалежності. Цей взаємозв'язок і діалектична взаємозалежність виражаються перш за все в тому, що «...там, де мислення виступає як відкриття нових знань , воно разом з тим є і використанням вже набутих знань.» Це , звичайно , не значить , що мислення і є функціонування знань , що зводиться до нього. Але це закономірно, « якщо під цим розуміється, що функціонування знань і є мислення, припускає його». (С.Л. Рубінштейн )

В приведених положеннях С. Л. Рубінштейна мова йде по суті про один і той же психічний процес ( про мислення ), яке проходить на різних рівнях. В першому випадку мислення розглядається просто як функціоноване (актуалізація ), пригадування знань, а в навчальному процесі у відтворені їх в усному чи письмовому вигляді. Незважаючи на те, що на перший план виступає в даному випадку актуалізація, пригадування знань, немає ніякої підстави розглядати цей процес як чистий репродуктивний акт пам’яті. Поряд з репродуктивними актами пам’яті тут спостерігається актуалізація тих знань, які дозволяють школяру самостійно осмислювати внутрішню структуру матеріалу який вивчається, давати опис подій з об'єктом вивчення, піддати їх аналізу, передбачити і проаналізувати можливий кінець. В самій актуалізації знань і використання їх учнями в якості метода діяльності ще не спостерігається чи майже не спостерігається процесу кумуляції знань чи , по висловленню С.Л. Рубінштейна, мислення ще не « виступає як відкриття нових знань», воно само ще не «доходить до знань», не « відкриває їх». Психологи називають такий підхід репродуктивним. Більш високий рівень мислення - продуктивний і характеризується тим, що мислення на даному рівні виступає вже як «продуктивний процес, здатний приводити до нових знань». Він виступає тоді, коли учень актуалізує ті знання, які необхідні йому для розв'язання даних завдань. І тут, аналізує і завдання і знання, відбирає із великої кількості знань ті, які можуть бути прийняті ним при розв'язанні даних завдань, учень спів ставляє завдання і знання, аналізує умови завдань і відкриває потенційні можливості знань як інструменту розв'язання завдань. В цьому випадку мислення суб'єкта припускає відкриття нових знань і протікає воно на рівні продуктивного мислення. «Тут «застосування» виступає як єдність, нерозчленоване і далі не аналізоване, розумове діяння» яким прояснюється в кінцевій інтонації утворені поняття». Між цими двома видами мислення пролягає відмінність. Вона проявляється в тих діях, до яких приходить учень при розв'язані пізнавальних завдань, і в результаті діяльності.

Репродуктивні дії які запрограмовані в діяльності учня отриманням освіти ( підручник, документ, розповідь, точніше - викладання ). Вони протікають в діяльності учня за логікою скоріше даного зразка. Психологія засвоєння визначається в навчальному процесі викладу, в силу чого мислення учнів де термінується зовнішніми факторами. Домінуюче місце в такому пізнавальному акті займає актуалізація знань на рівні пригадування чи рівні розуміння. Учень констатує, фіксує, запам'ятовує, але мало шукає, мало вгадує шукане. Його пізнавальна активність і самостійність в цілому де термінуються, з одного боку, джерелом знань, з іншого, вчителем, який контролює повноту і глибину засвоєними знаннями, які зосереджені в даному джерелі. Спонукальною силою, стимулом в пізнавальній діяльності учня виступає зовнішня мотивація - частково вимоги вчителя .

Розумові дії учня як в плані пізнавальному, так і в практичному здійснюються на рівні пригадування раніше засвоєних знань і застосування їх за зразком або на рівні відтворення. В ліпшому випадку ці дії зводяться до підведення раніше засвоєних фактів під сформульовані вже поняття або конкретизації наявних фактів в дечому зміненій ситуації. Кумуляція знань чи способів рішення тут не проглядається або взагалі відсутня з тієї простої причини, що перед учнями завдання пошуку нових знань чи нових шляхів рішення не ставиться. Навчальна діяльність учня, протікає тільки в рамках відтворення засвоєних знань і способів діяльності, не піднімається вище рівня формування умінь чи навичок. її значення обумовлюється функцією нервової системи бути навикоутворюючою машиною. І тому в процесі навчання відтворююча пізнавальна діяльність учня в її чистому вигляді виступає зв'язуючою ланкою між процесами навичконавчальним і кумуляцією знань, яка виражається в здатності школяра творити нові співставлення ідей чи способів діяльності.

Кумуляція, яка спів ставляє внутрішньо - наукову основу роботи знань, бере початок в проблемній ситуації, в творчому пізнавальному пошуку учнем способу рішення завдань. Початковий творчий процес в навчальній діяльності учня проявляється в аналізі самої проблемної ситуації, заключеної в проблемі завданні, яка завжди має в собі декілька компонентів. Для її розв'язання необхідно знайти вагомі елементи, а всі невагомі відкинути.

До характеристики продуктивного мислення відноситься те, що в педагогіці прийнято називати дійсністю знань і виражається в здатності учня при оволодінні новими знаннями користуватися вже засвоєними; в готовності і вмінні самостійно застосовувати знання до розв'язання практичних завдань в навчальному, суспільному житті, у використанні знань для вироблення самостійних оціночних суджень.

Взаємозв'язок і взаємообумовленість репродуктивного і продуктивного мислення, їх одиничність прослідковується в характері і структурі пізнавальної діяльності учня, яка відповідно складається з двох основних процесів - відтворюючого і творчого. Ці два процеси в структурі пізнавальної діяльності учня, розглядаються в гносеологічному аспекті, знаходиться в діалектичному взаємозв'язку, взаємозалежності і виступають : а) у вигляді самостійних ланок, де пізнавальна діяльність на рівні відтворення складає підготовчий етап до творчого, а творчість як самостійна основна ланка. Наприклад, при самостійній роботі учня над текстом підручника чи іншого джерела підготовчою ланкою буде діяльність учня, спрямована на осмислення, запам'ятовування і відтворення тексту, а також на осмислення внутрішньої структури вивченого матеріалу і усне і письмове його відтворення; творчість як основна ланка буде проявлятися в осмисленій видозміненій структурі вивчених питань, в поставлені нових запитань, розширення джерел інформації що вивчається, в розкриті нових сторін вивчених явищ і питань і висловлення особистих суджень і оцінок; б) відтворюючий і творчий процес виступають як єдине ціле, всередині якого елементи відтворення і творчості переплітаються, взаємно доповнюють один одного. Співвідношення цих елементів на різних етапах пізнавального процесу бувають різними. В одних випадках, наприклад, коли дидактичними завданнями уроку є головним чином накопичення учнем певної суми знань через загальне знайомство з явищами чи предметами, в пізнавальній діяльності будуть переважати відтворюючі процеси.

В других - перед учнем ставиться завдання більш глибокого розгляду предмета чи явища, пошук нових знань і тут він, опирається на раніш засвоєні знання, які актуалізуються в процесі відтворюючої діяльності, приходить до творчих процесів, які і є в подальших актах його пізнавальної діяльності яка домінує. Ця пізнавальна діяльність учня в розімкнутому ланцюгу процесу пізнання першоосновою виступає в двох плюсових аспектах :

1) в присвоєні учнями готових знань, готових зразків, правильних, точних і економних розумових і практичних дій для того, щоб на їх основі включатись в розв'язання творчих завдань; 2) в свідомості індивідуального, того, що в навчанні виражається в самостійному розв'язанні учнем теоретичних і практичних завдань, у виявлені для себе, а деколи і для суспільства нових засобів розв'язання.

Багаторазові спостереження і експериментальна перевірка різних видів навчальної діяльності школярів переконують в тому, що в ході засвоєння дитиною готових знань в його голові утворюються зачатки нових асоціацій, здогадок, припущень, вгадування нових знань і способів розв'язання пізнавальних завдань.

Елементи творчості і самостійності присутні під час відтворення учнем матеріалу підручника. Учень в процесі творчого проектування і практичної реалізації проекту не один раз відтворює в пам’яті окремі операції з проектування і виготовлення предмету чи деталі за зразком і рекомендаціями вчителя. В даному випадку від утворення виступає в підляганні творчого пошуку, творчих процесів.

Керувати формуванням інтересу до навчання можна, якщо таке керування опирається на знання психологічних основ і механізму цього процесу.

Першою необхідною умовою формування інтересу до навчання є відпрацювання в учнів активної діяльності в групі її компонентів ( розуміння навчального завдання, здійснення активних навчальних дій, дії самоконтролю і самооцінки ). При оволодінні навчальною діяльністю у школярів утворюється активна позиція, уміння розрізняти способи і результати своєї навчальної діяльності удосконалювати їх; перебудовується система відношення до навчання. На цій основі створюється високий рівень інтересу до навчання-орієнтація школяра на способи роботи і їх перевтілення.

Крім орієнтації на способи активного перетворення навчальної діяльності інтересу до навчання повинен включати такі особистісні аспекти, як розуміння суті навчання для суспільства і для себе бажання ставити і досягати мети для реалізації своїх орієнтирів. Тому другою важливою умовою і механізмом формування інтересу до навчання є встановлення окремих компонентів мотиваційної сфери ( мотиви, суть, ціль, емоції ), які утворюються в середині механізму генезису інтересу.

Є різні шляхи формування мотивацій ( через організацію реальних видів діяльності, спілкування і через розуміння еталонів, норм мотиваційних установок ); забезпечити цілісність і по елементне формування мотивації; підкреслити доцільність вивчення мотивації в її формуванні ( вивчення початкового рівня, динаміки, появи якісних змін, структурних новоутворень і виявлення їх стійкості ); використовують для цього сукупність діагностичних методичних прийомів, які дозволяють об’єктувати зміни в мотиваційній сфері.

При формуванні мотивації важливо не тільки вивчати, але і корегувати окремі сторони її розвитку, спів ставляти стратегію формування мотивації в ході експерименту і в процесі виховання її вчителем в школі.

При цьому необхідно враховувати систему показників, параметрів при оцінці результативності формування мотивації. Вчені Г.С. Абрамова, Б.М. Грицишин, А.К. Маркова і інші виходили з принципіальної можливості якісних зрушень в її розвитку .

Згідно з даними дослідження проведеного групою наукових працівників Науково-дослідного інституту психології, молодшому школяру найбільш важче проявити творчу ініціативу під час вирішення навчального завдання або виконання творчого завдання. Спрацьовує привичка виконувати вимоги вчителя «Роби, як я вчила «. Але йому легше щось « видумати «після їх закінчення - підкреслити, виділити, прикрасити і т. д.

Кожний вчитель повинен знати, з чим пов'язує учень успішне виконання роботи: об'єктивними показниками кінцевого результату праці чи привичної (бажаної) оцінки. Самостійні школярі вміють робити висновки про свою діяльність перш за все на основі досягнутого; вони в основному вимогливі до себе і оточуючих.

Для розвитку самостійності в навчанні потрібно формувати в молодших школярів такі якості:

Вміння спланувати і організувати свою роботу.

Ініціативність ( вміння вносити в роботу елементи власних суджень, спостережень)

Оволодіння правильними прийомами роботи з матеріалом який вивчається. Бажання і вміння своїми силами побороти труднощі в процесі виконання завдань.

Навички самоконтролю.

Щоб самостійна робота давала позитивний результат, сприяла розвитку здібностей школярів, необхідно дотримуватись певних умов:

учні повинні бути підготовлені до виконання роботи яка передує завданням.

новий вид роботи засвоюється спочатку за допомогою вчителя, який навчає прийомам роботи і порядку дій.

недоцільно давати важкі або дуже легкі завдання.

завдання потрібно давати так, щоб учні сприймали його як власну пізнавальну чи практичну мету.

враховувати рівень підготовки кожного учня.

Бажано, щоб інструктаж був детальним, особливо коли учням пропонують самостійно вивчити новий матеріал. Якщо вказівки мають загальний характер (алгоритм розв'язання задачі, схема морфологічного і фонетичного розбору тощо), варто оформити їх у вигляді пам'ятки (зокрема, у формі настінної таблиці), яку вивішують на дошці.

Найчастіше молодшим школярам потрібне керівництво вчителя, коли вони опановують новий вид роботи. У цьому разі корисно записати рекомендований план міркування в індивідуальних картках чи на дошці.

Плануючи завдання для самостійної роботи, вчитель враховує можливості кожного виду роботи і його відповідність мети уроку. Так, коли самостійно виконуються тренувальні вправи, доцільно використати підручник чи картки з диференційованими завданнями; а коли йдеться про підготовку до сприймання нового матеріалу з читання, в пригоді стануть розповідь-бесіда, вправи з дошки тощо.

Неправильне визначення часу на самостійну роботу може спричинити перебудову наміченого вчителем плану уроку.

Тривалість самостійної роботи зумовлюється рядом чинників, Один з найважливіших - складність, та обсяг завдання. Воно може бути невеликим, якщо учні тільки-но почали засвоювати матеріал, і, отже, техніка виконання вправ у них опрацьована ще недостатньо. У такому разі на самостійну роботу слід відводити більше часу, ніж на етапі повторення матеріалу.

Щоб працювати самостійно, учень повинен уміти: організувати свою роботу, здійснювати її як най економніше й раціональніше, перевіряти якість зробленого. За цим коротким визначенням стоїть величезна кількість умінь і навичок - організаційних, загальномовних , загально пізнавальних, контрольно-оцінних, що їх має набути школяр. Не можна виховувати самостійність у навчанні, не підтримуючи в учня віри в свої сили.

Щоб учні правильно виконували самостійні завдання, треба давати їм чіткі настанови.

Розвиток самостійності органічно включає формування в учнів умінь і навичок на основі спостережень за самостійною роботою інших, а потім навичок самоперевірки й самоконтролю. Самоконтроль у навчальній діяльності не можна розглядати як навичку, вироблену внаслідок багаторазових повторень. Це - і підготовча робота до застосування правила, і контроль за правильністю його застосування, формування вміння виявляти й виправляти допущені помилки.

Ефективний спосіб організації співробітництва на уроці - створення ситуацій вільного вибору учнями навчального завдання. У чому їхня мотиваційна цінність? У тому, що дитина приймає педагогічно необхідне навчальне завдання як вільно обране.

Інструментувати навчання як вільно обрану учнем діяльність - це й означає, по-перше, створити найкращі умови для його цілеспрямованого, соціально і педагогічно значущого розвитку, виховання, збагачення знаннями, досвідом; а по-друге ,керувати цим процесом відповідно до потреб його внутрішніх сил, тобто позиції самої дитини, її інтересів.

Уміле використання прийому вільного вибору доповнює традиційні форми постановки завдань, бо саме так в учнів точніше й швидше формується самооцінка, прийом ціле утворення, наполегливість і навіть почуття власної гідності.

Ідея вільного вибору учнями навчальних завдань виявляється у різних способах їх постановки, які пропонують вчені М.М. Скаткін, М.О. Данілов, В.П. Беспалько, а саме:

вибір учнями завдання серед варіантів, написаних на дошці;

вибір учнями свого завдання серед аналогічних;

вибір учнями об'єктів для спостережень;

вибір з кількох ілюстрацій однієї, яка найбільше відповідає змісту твору.

Ситуація вільного вибору ефективна і для визначення домашніх завдань, які можуть бути спільними для класу і пропонуватися окремим учням. Власне, це один із способів самовизначення учнями своїх можливостей, заохочення сумлінних і працездатних.

Цікавою формою стимулювання активності сильних учнів можуть бути доручення самостійно дібрати завдання для наступного уроку. Такі доручення дуже корисні, адже учневі слід усвідомити мету діяльності й подбати про достатню навчальну насиченість завдання.

Отже, організація навчального співробітництва з учнями передбачає використання різноманітних прийомів: спільне визначення мети діяльності, використання рольової гри, навчального діалогу.

Велику роль у вихованні інтересу до предмета має використання на уроках та в позаурочний час цікавих матеріалів, уривків з художньої літератури, загадок, прислів'їв, повідомлень про неймовірне у природі й житті людей. Такі матеріали підтримують інтерес, дивують учнів захоплюють.

Часто учень не засвоює той чи інший матеріал через невміння самостійно виконувати навчальні завдання, зокрема домашні. Дуже важливо навчити учня складати план і тези прочитаного. Спочатку вчитель навчав учнів на уроці цієї роботи. На такому уроці діти працюють колективно, після дворазового читання тексту підручника учні старалися проаналізувати його, при допомозі вчителя виділити головне. Можна працювати над текстом, розбивши його на окремі частини і аналізувати кожну з них. Важливо, щоб вчитель надалі дав вказівки щодо самостійного складання плану, техніки читання, запам'ятовування, запису тез тощо.

Контролювали роботу учнів через фронтальне опитування. Важливо й надалі окремим учням роздавати картки для самостійної роботи з подібними завданнями, скласти план прочитаного тексту, скласти тези прочитаного; потім збирали і перевіряли зошити окремих учнів. Таким чином було зрозуміло, на скільки учні вміють виділяти головне, над чим ще треба попрацювати і вияснити, чи вміють учні лаконічно і суттєво виражати свої думки. Не всі учні володіють належним темпом читання, і цей недолік негативно позначається на успішності. Для того, щоб виправити становище треба більше уваги приділяти самостійній роботі над текстом підручника, застосовувати систему вправ на читання і аналіз тексту підручника, а також давати додаткові завдання додому.

Важливою є робота учнів над висновками як по окремому уроці, так і по темі в цілому. Вивчаючи факти і події, учні узагальнювали ці факти і складали короткі висновки. Спочатку висновки робилися ними по одному з якихось уроків, потім, коли учні оволодіють певними навичками складали висновки - по всій темі. Активізує пізнавальну діяльність учнів, сприяє формуванню в них самостійності й робота по складанню порівняльних таблиць і схем.

В значній мірі розширюють і поглиблюють знання учнів самостійне використання додаткової художньої і науково-популярної літератури. Це насамперед досягається тим, що вчитель організовує позакласне читання учнів і сам використовує уривки з цієї літератури при поясненні матеріалу на уроці. Існують певні види роботи учнів з цією літературою, які найбільш активізують учнів і прищеплюють їм навички самостійної роботи. Це - домашні письмові твори за прочитаними книгами, виконання певних завдань на основі аналізу прочитаного, відповіді на поставлені вчителем запитання, пошук тематичних матеріалів за завданням вчителя.

Наочність - також має важливе значення. Використовуючи на уроках малюнки чи навчальний кінофільм, вчитель більш активно діє на пізнавальну діяльність учня. Важливо самих учнів навчити читати малюнки, використовуючи багаж знань по даній темі. Працюючи над розкриттям змісту картини учні розширюють свої знання по даній темі, роблять свої маленькі „відкриття", а це підвищує інтерес до уроку і допомагає краще засвоїти нові терміни. Одним із видів активного використовування картин є прийом складання учнями усної, а потім і письмової розповіді за двома-трьома і більше картинами, які є частиною певної сюжетної лінії. Це усна розповідь заздалегідь даними питаннями з використанням для ілюстрацій картин; письмова творча розповідь за картинами.

Отже, проблема пізнавальної активності молодших школярів - одна з кардинальних проблем не тільки дидактики початкової школи, а й всього процесу виховання молодшого школяра, тому що в ній знаходяться джерела багатьох проблем: навчання учнів мисленню, розвиток пізнавальних інтересів, формування самостійності, визначення розумових здібностей, прищеплення уміння вчитися, а також надбання таких якостей, як спостережливість, цілеспрямованість, відповідальність. Самостійна робота в початкових класах - обов'язковий компонент процесу навчання і шлях активізації пізнавальної активності молодших школярів. Її роль, зміст, тривалість, способи керівництва визначаються метою вивчення певного матеріалу, його специфікою та рівнем підготовки школярів .

РОЗДІЛ II. ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ


2.1 Загальна характеристика досвіду використання самостійної учбової діяльності молодших школярів


Самостійність учнів у навчанні-найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками. Часто і правильно застосовувана самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як рису характеру. Це зумовлює обов'язковість і різноманітність самостійних робіт.

На кожному уроці можуть бути самостійні роботи різного дидактичного призначення: перевірні, підготовчі, навчальні.

Щоб самостійна робота на уроці була ефективною, слід чітко уявляти її залежність від ряду дидактичних умов.

Для підтримання уваги, розширення її обсягу молодшим школярам слід пропонувати такі самостійні завдання, виконання яких потребує поєднання розумових дій з практичними. Наприклад, не тільки прочитати, а й поділити текст на частини; не тільки пригадати правило, а й записати в зошит власні приклади тощо.

Для виконання самостійних вправ, що передбачають формування комплексних умінь, доцільно пропонувати інструкції, які вказують на характер і послідовність розумових і практичних дій. Вони мають бути гранично чіткими й лаконічними. Наприклад, інструкція для розрізнення іменників така: Роби так:

1.Усно постав запитання до слова.

2.Вибери слова, які відповідають на питання хто? що?

З.Що ці слова означають? Якщо б назви предметів, почуттів, явищ природи, це-іменники.

4.Випиши іменники.

У процесі ознайомлення молодших школярів з новими правилами, поняттями важливо, щоб відбулося одночасне засвоєння і способів користування цими правилами. Тому на етапі первинного закріплення доцільно дати дітям зразок міркування для виконання самостійних вправ.

Пробні вправи, які виконуються на етапі первинного закріплення, потребують „теоретичного випередження", що дає учневі змогу до початку роботи над завданням ще раз повторити правила, якими він має користуватися.

Мета організації самостійної роботи визначає її зміст і методику. Тому види самостійних завдань надзвичайно різноманітні й водночас вони відбивають специфіку формування основних умінь і навичок саме з конкретного предмета. Назвемо найхарактерніші види самостійних завдань.

На уроках читання самостійна робота над текстом має на меті: 1) формувати в учнів повноцінні вміння і навички читання; 2) навчати розуміти зміст твору й засоби створення художнього образу.

Залежно від мети зміст завдань буде різним. У першому випадку - це тренувальні вправи на вдосконалення навичок свідомого, правильного, виразного й швидкого читання; в другому - завдання на усвідомлення змісту художніх образів, їх оцінку, вияв почуттів тощо. Але в обох випадках перед учителем постає проблема - організувати самостійне перечитування тексту з урахуванням його жанрової специфіки. Якщо під час читання науково-пізнавальної статті основна мета учнів - зрозуміти та засвоїти якнайповніше істотні ознаки, зв'язки між подіями, явищами, то при читанні художніх творів найголовніше - яскраве, образне й конкретне сприйняття художніх образів, бо через них найповніше передається багатство змісту твору.

Безперечно, всі компоненти навички читання взаємопов'язані, тому в процесі багаторазового перечитування тексту є умови для їх одночасного формування. І все-таки різні види самостійних завдань сприяють удосконаленню й певних якостей читання.

Найпоширеніші самостійні завдання - на відтворення прочитаного, вибіркове читання, розбір образних засобів за ілюстраціями підручника. І чим ширший у вчителя діапазон знань про види завдань у процесі самостійного читання, тим більше в нього можливостей для справді різноманітної і водночас цілеспрямованої роботи.

Які ж завдання найдоцільніші для організації самостійної роботи з текстами? Зокрема, рекомендуємо такі:

1) відтворення фактичного змісту прочитаного;

2) підготовка до виразного читання;

3) словесне змалювання за уявою;

4) пошук, аналіз, порівняння, виділення головного, доведення, узагальнення;

5) знаходження взаємозв'язквів між причиною і наслідком;

6) виявлення авторської позиції;

7) різного роду планування й перекази;

8) знаходження взаємозв'язку між прочитаним і фольклором; між прочитаним та ілюстраціями;

9) перечитування з метою виявлення оцінних суджень;

10) перечитування з метою логічного „сортування" текстового матеріалу.

Кожний з наведених видів завдань ,зрозуміло, має число варіантів формулювань і може бути використаний для роботи над текстом будь-якого жанру. Треба лише правильно врахувати рівень підготовленості дітей.

Самостійна робота на уроках мови в початкових класах - це здебільшого різноманітні вправи. Поєднуючись з іншими методами навчання (аналізом висловлювань, евристичною бесідою, творчими роботами), вони займають більшу частину навчального часу й цілком чи принаймні частково пов'язані з орфографією і розвитком мовлення. Дуже важливо, щоб учитель добре усвідомлював функції кожного типу вправ, їх місце у системі уроків.

Для організації самостійної роботи використовують насамперед підручник, однак не варто недооцінювати й індивідуальні картки. Зокрема, їх застосування доцільне підчас підготовки до вивчення нової теми, коли вчитель концентрує увагу учнів на певній орфограмі чи способі її перевірки. Такі картки допомагають вчасно виявляти прогалини в знаннях окремих учнів, диференційовані завдання. Крім того, більшість завдань учні можуть виконувати і безпосередньо на картках (олівцем), що допомагає раціонально використати час, уникнути зайвої механічної роботи.

Особливо корисні картки із завданнями, в яких показано послідовність розумових і практичних дій.

Для тренувальних вправ і перевірки засвоєного корисно застосовувати також різноманітні види перфокарт. За їх допомогою можна практикувати вправи на визначення кількості складів у слові, слів у реченні, розпізнавання орфограм, частин мови тощо.

Перфокарти бувають різні. Це залежить від того, які навички формуються чи перевіряються. Наприклад, якщо в 3-му класі перевіряються навички правильного відмінювання іменників і змінювання за особами дієслів, учні можуть працювати з перфокартами: А,Б, що мають відповідні прорізи (отвори) для вписування слів, відмінкових та особових закінчень при

А Б

ЗЕМЛЯ ПИСАТИ

Н. хто? Що? я І особа я у ми емо

Р. кого? Чого? і

Д. кому? Чому? І ІІ особа ти еш ви ете

З. кого? Що? ю

О. ким? Чим? ею ІІІ особа він е вони уть

М. на кому? На чому? І

К. хто? Що? е


накладанні карток на чисту сторінку зошита.

Виконуючи завдання за такими картками, учні пишуть у зошитах цілі слова тільки по одному разу - у верхніх, горизонтальних, прорізах, а у вертикальних, навпроти позначень відмінка (особи) - тільки закінчення.

Таку роботу можна дуже швидко перевірити, а головне -тренування з використанням перфокарт привертає увагу до виучуваної орфограми, розвиває пильність дітей, дає змогу заощаджувати час.

На уроках математики самостійна робота практикується дуже широко на всіх етапах навчального процесу - під час формування умінь і навичок виконання обчислювальних операцій, розв'язування задач, рівнянь, засвоєння геометричного матеріалу.

Визначаючи матеріал для самостійної роботи, вчитель має бути впевнений, що попередні знання, на яких тією чи іншою мірою ґрунтується вивчення нового, добре засвоєні дітьми. Так само уважно слід поставитися до способу подачі завдання. Інструкція до нього має бути лаконічною, але достатньою і точною. її зміст повинен відображати послідовний хід міркувань, практичний дій, що приводить до засвоєння нового поняття, обчислювального прийому тощо.

Самостійна робота з метою первинного закріплення має тривати не більше як 5-6хв., щоб учитель міг зразу перевірити, наскільки учні зрозуміли новий матеріал, виявити помилки. На цьому етапі роботи важливо швидко зорієнтуватися, чому саме учень помиляється (не зрозумів способів обчислення, не знає попереднього матеріалу, через неуважність тощо).

На уроках природознавства самостійна робота учнів різноманітна і за змістом, і за формою. Діти можуть самостійно опрацьовувати нові статті за підручником, проводити досліди за інструкцією, відповідати на запитання, малювати схеми, виконувати завдання з гербарієм, колекцією, працювати з календарем природи тощо (Н.С.Коваль).

Як і на інших уроках, учитель планує самостійну роботу на різних етапах навчального процесу. Залежно від рівня обізнаності школярів з матеріалом змінюватиметься й ступінь їх самостійності під час виконання завдань.

Відносно новим для початкової ланки є застосування на уроці групових форм самостійної роботи, коли діти виконують якесь завдання в парі або по троє-четверо, Це виховує вміння співробітничати в колективі, організовуватися на співпрацю. Діти тягнуться на уроці до спілкування у процесі виконання групових завдань, треба не тільки не присікати цю природну схильність, а використати її для взаємного навчання. Тим більше, що в дитячому садку малюки дуже часто працювали у малих групах. Спостерігаючи за учнями під час виконання групових завдань, учитель відкриває для себе чимало нового в їхній поведінці, здібностях до навчання. Наприклад, учителька дає на парту один конверт. У ньому кілька літер, з яких можна скласти два слова, треба у парі розібрати, що ж це за слова; або на уроці математики вдвох складають приклади з даного набору чисел, класифікують геометричні фігури тощо.

Великі можливості для групових завдань є на уроках малювання і трудового навчання, де учні вдвох можуть виконувати роботу на одну тему ( на одному аркуші або на двох, а потім об'єднати). Звичайно, цього молодших учнів треба вчити, не дратуючись їх наївними запитаннями, робочим шумом.

Щоб працювати самостійно, учень повинен уміти: організувати свою роботу, здійснити її як най економніше й раціональніше, перевіряти якість зробленого. За цим коротким визначенням стоїть величезна кількість умінь і навичок - організаційних, загальномовних, загально пізнавальних, контрольно-оцінних, що їх має набути школяр.

Уміння й навички, які сприяють формуванню повноцінної навчальної діяльності молодших школярів, мають між предметне спрямування. Щоб учні опанували їх, потрібна тривала копітка праця вчителя, вдумливе врахування ним можливостей кожної навчальної теми.

Так, звичка до зовнішнього порядку дисциплінує учня, формує зосередженість, довільну

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: