Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Місце і роль сім‘ї у вихованні дитини

Місце і роль сім‘ї у вихованні дитини

совістю, в радощах і в горі та в інших ситуаціях. Тому завжди слід керуватися настановою К. Ушинського: «Якщо педагогіка хоче виховати людину різнобічне, вона передусім має пізнати її так само різнобічне».

Педагогічна культура батьків насамперед передбачає психолого-педагогічні знання, педагогічну етику, педагогічний такт, культуру поведінки і культуру спілкування, високу моральність і духовне багатство матері та батька. Один лише перелік того, чим повинні володіти батьки, виховуючи своїх дітей, зобов'язує їх досконало знати головні завдання сімейного виховання. Розглянемо зміст основних понять педагогічної культури.

Педагогічна етика — це сукупність правил моральної поведінки педагога, батька й матері в типових ситуаціях та обставинах виховної діяльності і в ставленні до вихованця.

Педагогічний такт — це вміння обирати доцільний тон та стиль спілкування з дитиною і в кожному окремому випадку застосовувати найефективніший за даних обставин засіб виховного впливу. Складовими педагогічного такту є спостережливість, довіра й повага до дитини, справедливість, витримка, самовладання, чуйність, милосердя, обережність, делікатність, вимогливість.

Культура мовлення — досконале володіння державною мовою та вміле використання мовно-літературних засобів для виховання дитини.

Культура педагогічного спілкування — ціла система способів, умінь і навичок, комунікативних засобів, метою яких є виховний вплив та створення сприятливого психологічного клімату у спілкуванні з дітьми, батьками чи колегами. Ще античний філософ Квінтіліан говорив: «Річ не стільки в тому, про що ви говорите, скільки в тому, як ви говорите».

У кожній сім'ї свої проблеми. Спробуємо їх узагальнити.

По-перше, батькам слід звертати увагу на формування мотивів поведінки дітей в сім'ї. Під впливом економічних негараздів та низького рівня матеріального забезпечення у значній частині сімей спостерігається егоїзм, самолюбство, жадібність у поведінці дітей. Неабияке значення має, ким стануть наші діти, але стократ важливіше — якими вони стануть. А стати вони повинні насамперед громадянами України, людьми на землі. До цієї професії — бути людиною, громадянином — діти готуються в процесі своїх стосунків з дорослими, з батьками і між собою.

По-друге, дуже важливим є ставлення людини до праці. До праці, що спрямована на користь людям, на духовний розвиток, праці вільної, яка виховує гідність і повагу До людини. Сім'я і школа мають виховати в дитині звичку до праці й повагу до людей праці, допомогти їй знайти працю до душі. Дитина має усвідомити, що потреба в праці — це найважливіша соціальна потреба людини. На превеликий жаль, 60 відсотків дітей не мають постійних домашніх обов'язків. Чимало з них не мають уявлення про працю своїх батьків. А ще Жан-Жак Руссо попереджав: «Звільніть дитину від будь-яких обов'язків — і ви отримаєте морального виродка».

По-третє, батьки, як і вчителі, мають керуватися принципом А. Макаренка: якомога більше вимогливості до вихованця і якомога більше поваги до нього. Треба знайти в дитині позитивне, не поспішати робити висновки, підходити до неї з оптимізмом, тобто вірити в добре, хороше в ній. Слід з повагою ставитися до дитини, хоч іноді вона і не заслуговує на це. Така позиція пробуджує найпрекрасніше в душі кожної людини, і це прекрасне не повинно в ній загинути. Вихователь чи батько має стати «садівником», який доглядає за деревами: обрізає сухі гілки, використовує добрива, ліки, які знешкоджують небезпечних ворогів саду.

По-четверте, не слід навішувати дітям ярликів: «складна дитина», «важкий підліток», «поганий характер», «педагогічне занедбаний» тощо. Таку славу треба зупиняти всіма можливими засобами: будучи великим тягарем для вихованця, вона породжує негативні почуття до батьків, до вчителя і стимулює погані вчинки. Разом з повагою до вихованця необхідна висока вимогливість. Гуманістична педагогіка виступає проти підозри, недовіри, крику, зауважень нетактовного характеру. Батьки мають не просто повчати дітей, а навчати їх навчатися, запалювати потяг до знань і при цьому завжди залишатися добрими і чуйними людьми; вчити дітей бути веселими, здоровими, енергійними, отримувати задоволення від праці, від навчання, розвивати фантазію і силу. Разом з тим слід пам'ятати, що діти — великі правдолюби. Вони не терплять найменших відступів від правди.

Щоб правильно обирати мету виховання для конкретної дитини, а також його засоби і зміст, не слід припускатися педагогічних помилок. Не варто захоплюватися якимось одним методом виховання, пам'ятаючи, що немає ані хороших, ані поганих методів, а є конкретна дитина, конкретна педагогічна ситуація, конкретні умови життя.

Індивідуальне виховання — це делікатна й тонка справа, а тому треба володіти талантом індивідуального впливу, так званим педагогічним дотиком, відчувати, якою дитина є зараз і якою вона може стати в майбутньому.

Найбільша помилка в сімейному вихованні — це застосування до дітей фізичних засобів впливу та надмірна суворість у взаєминах з ними.

Дитина завжди має відчувати материну любов і ніжність, батькове тепло й увагу. Вчені дослідили, що без батькового тепла та ніжності, без материної ласки діти хворіють, у них часто стаються серйозні психічні зриви. Для того щоб дитина нормально фізично й розумово розвивалась, її необхідно приголубити 7-8 разів на день, поцілувати, похвалити, подякувати тощо. Коли мати чи батько інстинктивно гладить дитину по голівці, притискає до себе, бере на руки, цілує, говорить ласкаві слова, вони навіть не усвідомлюють всієї значущості цих лікувально-профілактичних процедур. Дитину-невдаху потрібно пестити вдвічі більше, і тоді кожний день у неї буде радісним. Михайло Булгаков, до речі, писав: «Що гірше людині, то більше її треба хвалити», а Михайло Зощенко застерігав: «Без ласки помирають не тільки діти, а й дорослі».

Молоді матері мають якомога раніше усвідомити, що поширена мода не годувати малюка груддю, як і «не привчати до рук», не звертати уваги на дитячі крики-волання — це жорстока мода, що неминуче позначиться па психічному й фізичному розвитку дитини. Ласка — одна з біологічних потреб дитини. Тому батькам слід утримуватися від зайвих зауважень, особливо за дрібні і ненавмисні провини. Дотримуйтеся правила: краще бути щедрим на похвалу, ніж на осуд.

Дайте дитині пережити радість успіху в навчанні. Робіть усе, щоб дитинство і майбутнє ваших дітей були прекрасними.

Використовуйте для цього чарівність нашої української природи. В. Сухомлинський в одному зі своїх оповідань пише про третьокласника Василька, що якось уранці поїхав з татом в поле і вперше побачив схід сонця:

«Як красиво! — тихо промовив Василько. — Невже так починається кожен день? Скільки таких ранків я проспав?»

Цей приклад свідчить, що учень має втішатися не з того, яку одержав оцінку, а з того, як він розвиває свої обдаровання, увагу, уяву, пам'ять, мислення, як зміцнює здоров'я, виробляє риси, необхідні в житті, — спостережливість, організованість, наполегливість, самостійність, творчість.

По-п'яте, В. Сухомлинський розглядає сім'ю як первинний чинник громадянського виховання. Першоджерелом такого виховання є, на думку педагога, взаємини між батьками, культ матері в сім'ї, розуміння дітьми невичерпності материнської любові. Особливий акцент робиться на повазі до літніх людей, дідусів і бабусь, до старості взагалі. В. Сухомлинський наголошував на необхідності вже з раннього віку привчати дитину бачити в інших людях, як у дзеркалі, свої душевні пориви, прагнення, бачити себе. Він радив батькам і вихователям навчати дітей відчувати поруч із собою людину, розуміти її душу, бачити в її очах радість, горе, біду, не бути байдужим, розвивати чутливість своєї совісті. Разом з тим видатний педагог застерігав: якщо дитина знає лише радість споживання, вона буде безсердечною і байдужою.

По-шосте, розвиток людини неможливо уявити без спілкування її з іншими людьми. Відлучення від спілкування нерідко призводить до повної втрати людської особистості, її соціальних рис і властивостей. Спілкування — це спосіб зв'язку з людьми в процесі їхньої взаємодії. Культура спілкування — невід'ємна частина загальної культури людини.

Культура ж педагогічного спілкування — поняття надзвичайно складне, це соціально-психологічний фундамент, який дає змогу творчо розв'язувати складні навчально-виховні завдання, вона обов'язково передбачає ґрунтовні психолого-педагогічні знання, високу моральну культуру, культуру етичного мислення, а також культуру почуттів та поведінки й обов'язково — ставлення до дитини як до рівноправного суб'єкта спілкування.

Велику роль у культурі спілкування й виховання дітей відіграють такі правила:

• Ставлення до дітей не повинно бути авторитарним і деспотичним.

• Вияв батьківської любові не повинен бути надмірним, бо це тільки завдає шкоди дітям.

• Батьки мають бути для дітей прикладом в культурі спілкування з іншими людьми.

• До кожної дитини необхідно підходити індивідуально, відповідно до її характеру та особливостей.

• Треба любити дітей, поважати їхню гідність, бути справедливими й тактовними у стосунках з ними.

• Щоденно знаходити час для спілкування з дітьми, цікавитися їхніми успіхами й невдачами, радити, допомагати і пам'ятати, що спілкування з дітьми нічим замінити не можна.

По-сьоме, відомий український громадський діяч В'ячеслав Липинський у своїй книжці «Україна на переломі» писав: «Кожне національне відродження починається з відродження еліти». То будьмо ж горді з того, що кожний з нас, виховуючи дітей високоосвіченими й національне свідомими патріотами України, наближає сьогодні це відродження.

На жаль, значна частина батьків не володіє педагогічною культурою і психолого-педагогічними знаннями. Дослідженнями встановлено, що 65 відсотків молодих людей, які народжують дітей, не мають навіть уявлення про зміст, форми та методи виховання дітей в сім'ї, 20 відсотків керуються батьківською педагогікою, виховуючи своїх дітей так, як їх самих виховували в сім'ї, і лише 15 відсотків мають психолого-педагогічні знання та уявлення про зміст і завдання сімейного виховання. От вони й дають школі та суспільству той незначний відсоток учнів, що навчаються на добре і відмінно. Решта ж дітей, не маючи належного впливу сімейного виховання, не готові до навчання в школі.

Вихід лише в одному — відродити систему педагогічного всеобучу батьків.

Першим кроком на цьому шляху має стати запровадження обов'язкових курсів для майбутніх і молодих батьків при дитячих дошкільних закладах і школах. Пропонуємо таку тематику курсів:

• Як створити здорову сім'ю?

• Як народити здорову дитину?

• Як розвивати й виховувати дитину переддошкільного віку?

• Роль батьків, дошкільного закладу і школи в підготовці дітей до навчання.

• Організація життя і навчання дітей молодшого шкільного віку.

• Педагогіка і психологія культури сімейного спілкування.

Другим кроком мають стати постійні батьківські педагогічні лекторії при школах. Вони передбачають:

— лекції з педагогіки, психології та методики сімейного виховання;

— проведення семінарських занять та педагогічних дискусій;

— проведення навчально-педагогічних ігор;

— круглі столи та педагогічні конференції для батьків, що має сприяти обміну кращим досвідом виховання дітей;

— аналіз та розв'язання складних педагогічних ситуацій.

Третім кроком має стати відкриття педагогічних віталень та батьківських лекторіїв при міських, районних, сільських і відомчих будинках культури, де мають проводитись:

— консультації для батьків;

— вечори запитань і відповідей;

— виставки педагогічної літератури для батьків.

Четвертий крок — це активізація діяльності шкільних і класних батьківських комітетів, створення громадських організацій «На допомогу сім'ї та школі».

І п'ятий крок — це організація педагогічного всеобучу батьків через радіо- і телевізійні передачі у зручний для батьків час, а також створення постійних педагогічних рубрик для батьків у найбільш масових та авторитетних газетах і журналах, висвітлення через них форм і методів сімейного виховання, національних традицій народної педагогіки та досвіду сімейного виховання.

Лабораторія сімейного виховання Інституту проблем виховання Академії педагогічних наук України розробила чудову концепцію «Сім'я і діти» та програму педагогічного всеобучу батьків, але зрушень щодо їх впровадження досі немає.

Керівникам навчальних закладів слід усвідомлювати, що без озброєння батьків педагогічними знаннями, без грамотного й цілеспрямованого впливу батьків на дітей система освіти не впорається із завданнями, які стоять перед нею, щодо формування гармонійно розвинених, високоосвічених, національне свідомих і духовно багатих громадян України.


1.2 Світом править рука, що гойдає колиску


«Важко знайти таку націю, в історії якої залишили б про себе пам'ять так багато видатних жінок, як це ми бачимо в українській. Ярославна — дружина князя Ігоря, княгиня Ольга, дочки Ярослава Мудрого (Анна — королева Франції, Єлизавета — королева Норвегії, Анастасія — королева Угорщини), Євпраксія (онука Мономаха) — це доба Київської Русі. А ось доба козацтва і гетьманства: Маруся Богуславка, Маруся Чурай, Роксолана (дружина турецького султана Сулеймана), Анастасія Заславська (видавець знаменитого Пересопницького Євангелія) та багато інших. Згадаємо тут і видатних жінок більш пізньої пори: Марко Вовчок, Леся Українка, Марія Заньковецька... можна перераховувати й перераховувати» (Юрій Канигін, Зеновій Ткачук. Українська мрія).

Особливе становище жінки в українському суспільстві пов'язане з розв'язанням ключових проблем українського відродження. Це і проблеми моралі, яка закладається в дитинстві, і мови. Немає потреби доводити, що діти говорять мовою своїх родин — материнською мовою. І соборність України так чи інакше випливає з душевної соборності (єдності) її громадян і формується насамперед у сім'ї. Розвиток дошкільного та шкільного виховання («горнила людських душ») — справа жіночих рук і характерів. Особистість жінки тут ніким і нічим не замінити. Істинний патріотизм — любов до України — у людини невідривний від любові до своєї малої батьківщини, її калинових кущів, вишневих садків, білої хати і мами на порозі із сумними чи радісними очима, лагідною усмішкою, тихим голосом... і проникливими словами пісні: «Я козачка твоя, я дружина твоя, пане полковнику мій синьоокий». Ось де закладено фундамент школи патріотизму! Козак, до якого звертається дружина з такими словами, непереможний у будь-якому герці...

Рівень ставлення до жінки визначає зрілість суспільства, а наша турбота про матерів — його моральну висоту чи навпаки — зіпсованість і моральну вбогість. У народі кажуть: «Нещаслива та сім'я, де жінка сумна». Не може бути щасливою і країна, де невлаштовані сім'ї, не створено або порушено сімейний лад і затишок. А благополуччя сім'ї залежить від жінки-матері — її внутрішнього світу, усмішки, теплого погляду. Жінка дає нове життя людині, вигодовує і виховує її. Про лагідну материнську усмішку, теплоту її рук ми пам'ятаємо все своє життя. Недарма давня народна мудрість говорить: виховуючи хлопчика —- виховують чоловіка, виховуючи дівчинку — виховують націю.

Мати — невичерпне джерело добра, всерозуміння та всепрощення. Завдяки її життєлюбству, милосердю й безкорисливості створюється, міцніє і зростає сім'я. Жінка, яка втратила почуття доброти, відданості, турботи, готовність зігрівати своїм коханням, — це нещастя. Нещастя і для неї, і для всього світу. Жінка, яка перестала бути жінкою, — це кінець, виродження людського роду.

Побожні люди стверджують, що тільки молитви матерів долинають до Всевишнього. Найвагоміша присяга—заприсягання матір'ю, найпринизливіша образа — лихе слово про неньку. Невдячність взагалі ганебна, невдячність до матері — мерзенна. Не можна вірити в порядність людей, які забули своїх матерів.

П'єр-Огюстен Бомарше якось сказав, що кожна людина — чиясь дитина. Людиною, особистістю, громадянином дитину насамперед виховує мати. Для матері немає більшої радості, ніж похвальне слово про її дітей. І немає більшого болю й горя, ніж поганий поговір про них.

Так кажуть українці і додають: «Коли міцна родина, то й держава сильна». «Тільки високе становище жінки в українському суспільстві забезпечувало першість духу над тілом у статевих стосунках (а саме цим і відрізняється людина від тварини). Тому і модель української сім'ї виступає як святиня людського духу, шляхетних емоцій, кохання, вірності, постійного живого спілкування, взаємоповаги, вдячності синів і дочок, сімейної солідарності, теплоти людських сердець. Це невмируща берегиня моральних засад, національних звичаїв і традицій, пам'яті предків, духовної єдності минулих і теперішніх поколінь. Усе це визначає зміст поняття «національне відродження», усім цим була сильною наша нація в минулому, цим вона явить свою привабливу силу та авторитет у майбутньому!» — пишуть автори книжки «Українська мрія».

Пріоритет жінки виявляється у формах сватання та шлюбу, в системі подружніх стосунків, у міфології та демонології, фольклорі. Постійна відсутність чоловіка, який пішов у військовий похід або загинув, сприяла формуванню в української жінки стійкості, незалежного характеру. Треба було вирішувати важкі й важливі справи, самій виховувати дітей, синів — мужніх патріотів рідної землі. Все це підносило на вищий щабель її власну гідність та авторитет, виховувало самостійність і волелюбність. Як ніде в Європі, жінка була рівноправна з чоловіком, якщо того бажала. І ніколи чоловік не нехтував її думкою. Дружина одного з визначних ватажків національно-визвольної війни в Україні 1648-1654 років, сподвижника Богдана Хмельницького, черкаського полковника Максима Кривоноса за його відсутності нерідко давала вказівки козакам та козацьким старшинам, і жоден з них не смів їй заперечити, називаючи її матір'ю. Жінки з українських аристократичних родин брали участь у підписанні найважливіших державних угод. Широкі юридичні права мали не лише жінки вельможних чоловіків. Велика повага до жінки, матері роду, виявлялася і в тому, що її підпис, у разі втрати чоловіка, за укладення цивільних угод важив більше, ніж підпис її дорослих синів з усіма їхніми становими правами, і ставився першим.

Жінка постійно виконувала обов'язки Берегині сімейної оселі. У чарівному світі, що його створювала в сім'ї українська жінка-мати, брали початок ідеали народної педагогіки — виховання працьовитості, взаємодопомоги, людської гідності та патріотизму.

На думку багатьох учених, найважливіше значення для формування національної психіки та моралі має саме ця особливість життя української родини: становище в нім жінки, зокрема жінки-матері. До матері звернена глибока любов її дітей упродовж їхнього життя. Це пояснюється матріархальним характером української родини, де майже вся влада належить матері, яка до того ж виховує дітей.

Я, полтавець, лише нещодавно дізнався, що дівоче прізвище матері поета було Щербань, і мені мимоволі пригадалося наше козацьке село Щербані, що на Полтавщині. Наш великий рід пишається тим, що в ньому всі подружжя були вірні палкому коханню юності. Жодне подружжя не розлучилося і жодна дитина не лишилася без батька, хіба що той загинув на бойовищі, захищаючи Батьківщину.

І сучасну, і традиційну оселю в Україні важко уявити без рушників. А придивіться, де саме матері — справжні берегині хатнього вогнища — розвішують рушники. Над вікнами і над дверима, на покуті — це обереги від усього злого, що може зайти в дім.

Наше дитинство починається з матері. Вона — найрідніша та найдорожча в цілому світі людина. Кожне її слово, мудрі поради і добрі діла — це Книга життя, з якою ми вирушаємо в далекі світи. І перший усміх сонця, і перший «добридень» людям — це теж від матері. І оте одвічне «не вкради», «не убий», «шануй старших», «люби ближнього свого»...

Мамина Книга життя... Вона про радощі й тривоги. Про вміння творити правду і доброту. А серед усіх премудрощів материнської науки найперша — любити людей. Без цього ніхто не зможе піднятися на крилах своєї мрії.

Світом править рука, що гойдає колиску. Тому якнайтепліше відзначаймо в кожній родині другої неділі травня свято Матері. Хай у цей день, особливий для кожного з нас, кожна мати відчує тепло і ласку своїх дітей і всієї родини. Для одних це свято приходить уперше, а для когось повертається з небуття. У 30-ті роки минулого століття його святкували в Західній Україні, а потім ця традиція урвалася на кілька десятиліть.

Усім відомо, що батько й мати — перші вихователі своїх дітей, але не лише в побуті, а й у педагогічній науці здебільшого йдеться про роль матері у вихованні дітей, про материнську школу. Матір називають Берегинею сімейного вогнища і духовності, Берегинею нації. Найдорожчій у світі людині — мамі — українські поети та композитори присвятили найкращі твори. Вірш Андрія Малишка «Пісня про рушник» («Рідна мати моя»), покладений на музику Платоном Майбородою, став улюбленою народною піснею. Про особливу повагу до матері з натхненням писав Тарас Шевченко. Та чомусь про роль батька у вихованні дітей в поезії і сучасній педагогічній науці говорять мало. Більше наголошують на ролі батька як голови сім'ї, що повинен забезпечувати побутові умови, добувати гроші, аби одягти, нагодувати і вивчити дитину. Але такий підхід не зовсім виправданий.

Авторитет батька у вихованні дітей в народній педагогіці дуже високий. Для вираження поняття «рідний батько» вживають слова: батько, тато, няньо. У народі кажуть: «Не навчив батько, не навчить і дядько», «Не хочеш слухати тата, то послухаєш колись ката», «Добре тому, хто має батька, бо в батька найтепліша хатка», «Таткова хата усім багата».

Запам'ятайте кілька порад чоловікам-батькам: Чоловік — опора сім'ї, а дружина — її окраса.

Батьку, виховай сина, щоб було кому перевершити тебе. В цьому рух життя. В кожному «гидкому каченяті» живе білий лебідь — не губи, а пробуджуй його. Дитина цікава тим, чим вона відрізняється від інших, а не тим, чим вона схожа на всіх.

Батьки і діти повинні вчитися разом — одні навчатися, інші — доучуватися. Не вимагайте зубріння, бо воно не лише вбиває інтерес до навчання, а й створює «живих роботів». Дитина пізнає світ дивуючись, підліток — сумніваючись, юнак — утверджуючись. У народі кажуть: «Дурень вчиться на власному досвіді, а розумний — на чужому». Неоціненність чужого досвіду в тому, що він розвиває в тобі почуття співпереживання, співчуття, розуміння дійсності. «Найкраща людина та, яка живе переважно своїми думками і чужими почуттями. Найгірший сорт людини — яка живе чужими думками і власними почуттями» (Лев Толстой).

Батьку, не перекладай своїх обов'язків допомагати дітям у навчанні на дружину. Вона й так має потрійне навантаження, працюючи на виробництві чи в установі, ведучи домашнє господарство та годуючи дітей і тебе.

Виховання дитини починається з виховання дорослих. Шляхетність душі батьків не завжди передається у спадок дітям.

Душа — це трансформатор, що поєднує палкі почуття і холодний розум. У душі поєднуються віра, надія "і любов. «Любов до дітей виховується тільки любов'ю — як вогник запалюється тільки від вогню» (Василь Сухомлинський).

Батько має задовольнятися не тим щастям, яке він відчуває, а тим щастям, яке він дає дитині.

Що довша проповідь батька, то менше в ній смислу й користі.

Той, хто негідно себе поводить, не виховає гідності в іншого.

«Якщо ви хочете своїм синам щастя, іноді, а то й якнайчастіше, будіть їх на світанку. Відкривайте перед ними дивовижний світ праці. Прагніть до того, щоб життя ваших синів було неспокійним, тривожним, клопітливим — це і є щастя» (Василь Сухомлинський). Робіть усе, щоб для ваших синів і дочок думка про творчу працю на благо незалежної України була щастям.

Батько не повинен обурюватись і лаяти сина чи доньку за те, що вони вдягаються в такий одяг, який він сам ніколи б не дозволив собі вдягти, що син відпустив вуса чи бороду, а донька підстриглася, обрізавши гарне волосся, що його діти сьогодні танцюють такі танці, яких він ніколи не танцював у своєму житті. У кожного покоління своя мода і свої танці.

Батько повинен бути для своїх дітей прикладом високоморальної поведінки, культури спілкування, працьовитості, вірності коханій дружині та бути впевненим, що його діти ніколи не допустять аморального чи антипатріотичного вчинку, не образять старшого чи меншого від себе.

Автор цієї книжки належить до покоління, яке в тяжкі роки Другої світової війни зі зброєю в руках стало на захист Батьківщини. Тому насамкінець хоче дати батькам таку пораду: виховуючи своїх дітей на героїчних прикладах історії українського народу, в день пам'яті загиблих і померлих скажіть своїм синам і дочкам: ось лежить твій дід, мій батько, а он там — батько мого батька. І я колись лежатиму в цій землі. Шануй, синку, цю землю, бо вся вона — це ми і наші батьки, це Батьківщина. Боронити, захищати її від загарбників — наш обов'язок, важливіший за будь-що в житті, бо Батьківщина — дорожча за життя!

Виховуйте своїх дітей національне свідомими патріотами України. Продовжуйте себе у своїх дітях — і ви залишите слід в історії українського народу.

Основою культури спілкування є гуманне ставлення людей одне до одного. А тому батьки мають дбати про формування в дітей відвертості, довіри й доброзичливості. Людина не може жити, працювати, задовольняти свої матеріальні й духовні потреби, не спілкуючись з іншими людьми.

Уже в материнському лоні дитина сприймає світ звуків, голоси матері та батька. Через емоційне забарвлення почутого й формується майбутня особистість. Отже, спілкування в сім'ї є для дитини першою школою громадянства, яка формує її особистість, розвиває в неї почуття власної гідності й заразом виховує повагу до батька, матері, бабусі, дідуся, братів та сестер.

Батьки повинні пам'ятати, що найкращі вихователі дитячого будинку чи школи-інтернату не зможуть замінити дитині рідну матір та рідного батька. Щоб виховувати дитину, треба віддавати їй своє серце, любити її. Але й цього замало. Потрібні ще почуття відповідальності, терпіння, знання особливостей дитини та вміння виховувати.

Лише в умовах достатнього спілкування в сім'ї дитина привчається шанобливо ставитися до інших, вчиться бути щирою, перейматися радощами й прикрощами близьких, турбуватися про них.

Досить часто можна чути нарікання на брак часу для виховання дітей. І це справді так (не більше 17 хвилин на добу батьки можуть виділити для виховання дітей). Але ж працюють усі: і ті батьки, хто добре виховує, і ті — хто погано. Тому річ не лише в кількості часу. Важливо, щоб той короткий час, який приділяється дитині, був насичений увагою й інтересом, щирістю й довірою, приносив взаємне задоволення, щоб дитина нетерпляче чекала зустрічі з батьком і матір'ю.

Батьки мають усвідомити, що виховання — це організоване спілкування, різноманітність духовних і ділових стосунків як між дорослими, так і між

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: