Місце і роль сім‘ї у вихованні дитини
Батьки передають дітям знання, своє розуміння навколишнього світу, досвід суспільних стосунків, соціальних форм поведінки. Спілкування між дорослими і дітьми формує духовний світ дитини, дарує естетичну насолоду від прочитаного, побаченого, почутого. Тому розмовляйте з дітьми! Якщо не вмієте — вчіться. Якщо не знаєте про що — думайте, читайте!
Ваш син має знати, і ви теж, що навіть кілька хвилин ранкової веселої, доброзичливої розмови з татом чи мамою — це щастя!
Ваша донька має поглядати на годинника під час прогулянки з друзями: «Наші вже готуються до вечері. І мені треба допомогти накрити стіл та про дещо поговорити з татом і мамою».
Я категорично проти російського прислів'я: «Когда я ем, я глух и нем». У дружній розумній сім'ї за обідом обговорюють прочитану книжку, переглянутий фільм, розмірковують над проблемами, що виникли у когось із членів сім'ї, радіють успіхам у праці чи навчанні. Для цього в сім'ї має бути встановлене обов'язкове для всіх правило — хоч один раз на день треба збиратися за сімейним столом.
Деяких батьків звинувачують у сентиментальності й «телячих ніжностях» до дітей. Не слухайте таких мудрагелів. Не бійтеся любити своїх дітей! Будьте з ними ніжними й лагідними. Умійте любити свою дитину не за те, що вона гарна та розумна, а просто за те, що вона є і вона — ваша. Навчайте дітей доброзичливості, вміння її виявляти. Звичні слова, сказані по-доброму, з усмішкою, доречно, роблять інколи дива. Дуже хотілося б, щоб батьки полюбили слово «можна» — чудове слово:
«Можна я залізу на дерево?» — «Можна».
«Можна я не їстиму супу?» — «Можна».
«Можна я покличу друзів на день народження?» — «Можна».
Намагайтесь якнайчастіше говорити це слово. Що більше буде в житті дитини доброзичливих «можна», то менше буде в її характері схильності до шкоди. Але коли вже не можна — то таки не можна!
Одна мама розповідала: «Чотири заборони є в моїх дітей. Перша — не можна ображати маму — навіть поглядом. Друга — не можна ображати маленьких. Третя—не можна завдавати болю нікому, тим більше — усьому живому. Четверта — не можна завдавати прикрощів іншій людині». Це і Е глибока материнська мудрість.
Дім, ваша квартира -— це не дві кімнати і кухня. Це — світ вашої сім'ї. А тому не будьте занудами. Не смикайте, не лайте дитину. Не робіть непотрібних зауважень. Не примушуйте дітей дорослішати, не позбавляйте їх дитинства. Кожній дитині потрібна материнська та батьківська любов. Василь Сухомлинський стверджував: «Мистецтво виховання передбачає насамперед мистецтво говорити, звертаючись до людського серця». Виховання — одне з найпрекрасніших і найпочесніших занять людини. Проте батько-вихователь і батько-зануда — це далеко не одне й те саме. Ось чому, що коротше зауваження, то воно краще.
Батьки над усе мають шанувати духовну красу українського народу, його традиції, педагогічну мудрість і культуру сімейного спілкування, пам'ятаючи, що українська етнопедагогіка
|
схвалює: |
засуджує: |
| Розум і силу, | Злих та сердитих, |
| Знання, працю милу, | Упертих, ненаситних, |
| Науку, освіту, | Скупих та лукавих, |
| Усмішку, подібну до цвіту, | Дурних та поганих, |
| Хоробрість і мужність, | Крикливих, невдячних, |
| Гарну вдачу, мудрість, | Заздрісних, необачних, |
| Совість і чесність, | Гульвіс, вередливих, |
| Гуманність і чемність, | Ледачих, нещирих, |
| Працелюбних, вірних, | П'яниць, скалозубів, |
| Чуйних і надійних. | Нікчем, душогубів. |
Виховати з дитини справжнього громадянина-патріота України — мабуть, найскладніше завдання. Воно є найголовнішим не лише в шкільному і громадському, а й у сімейному вихованні. І допомагають у цьому народні традиції.
Для українців це традиційна працьовитість, скромність, чесність, гостинність, моральність, родинність, пісенність, акуратність в одязі та облаштуванні помешкання, любов до рідної землі, злагода з природою, вірність в коханні, пошана до батьків, дідуся й бабусі, звертання на «Ви». У традиціях української сім'ї визначне місце посідає культ предків. У кожному регіоні відзначають День пам'яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів. Це дуже важлива з виховного погляду традиція. Таким є свято 9 травня — День Перемоги. А тому вшановувати померлих і загиблих на війні, розповідати про їхні добрі справи, героїчні вчинки разом з дорослими повинні й діти, щоб вони переймалися повагою до своїх предків.
Дуже важливою народною традицією є відзначення дат родинного календаря. В сім'ях у щирій атмосфері святкують дні народження, ювілеї та інші знаменні події як усієї родини, так і окремих її членів — матері та батька, бабусі та дідуся, синів, дочок та онуків. Велике виховне значення для молоді має ювілей весілля батька й матері, дідуся й бабусі, зокрема «срібного» та «золотого» весілля (25 і 50 років спільного подружнього життя). А ще ж буває і «діамантове» та «коронне» весілля (60 та 75 років). Традиції та обряди родинного календаря зміцнюють сім'ю як джерело найглибших людських почувань, найгуманніших стосунків.
Українське родинно-сімейне виховання, використовуючи народні виховні традиції, має формувати національні почуття. Костянтин Ушинський стверджував, що почуття національного є вроджене, що воно вічне, властиве кожній людині і помирає разом з нею. Він писав: «Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до Батьківщини».
Любов до Батьківщини починається з любові до матері та батька, які мають зробити все, аби всюди дитину оточувала ясна, сонячна атмосфера життєрадісності, бадьорості, оптимізму, турботи про фізичне та духовне здоров'я дитини. Батьки завжди повинні пам'ятати, що родина — це мала батьківщина, на ґрунті якої виростає Батьківщина велика.
Культура нашого народу є віддзеркаленням універсальної української національної ідеї, внутрішні чинники якої визначають самобутність національної культури, свідомості, світогляду і характеру українців.
Батьки! Виховуйте у своїх дітях, а особливо в синів, бажання дотримуватися в житті й поведінці лицарських правил, і завжди наголошуйте: будь чистим душею, зміцнюй свій дух самовихованням та самоосвітою, будь добрим, чесним, справедливим, правдивим, красивим, прагни бути першим у гідній поведінці, добрих справах, праці, будь сміливим і розважливим, дисциплінованим й організованим, мужнім, долай труднощі на шляху до добра, правди, краси, шануй і захищай честь і гідність дівчини, жінки, матері й усіх людей, борони слабких, цінуй побратимство, шануй батьків своїх, їхні звичаї і традиції, люби рідну землю, батьківську хату, материнську мову та пісню, калинову Україну, люби рідну природу, вмій берегти і примножувати її багатства та красу, усвідомлюй себе частиною природи, що є основою життя.
Вихованню любові до України, формуванню національної самосвідомості дітей та молоді сприяє українська народна пісня.
Найкраще привчати дитину до пісні й музики ще до її народження. Майбутнє немовля її чує. Пісня і музика — «...це мова почуттів. Без музики важко переконати людину, яка вступає у світ, в тому, що людина прекрасна», —писав Василь Сухомлинський. Тож якомога більше спілкуймося з нашими дітьми за допомогою української народної пісні, прилучаючи їх до світу прекрасного та передаючи їм у спадок емоційне, естетичне, моральне багатство народної душі, її високу духовну красу.
Давньогрецький філософ Платон так говорив про роль морального виховання: «Людина — істота найпокірливіша і божественна, якщо вона буде вгамована справжнім вихованням, якщо ж її не виховувати або давати неправильне виховання, то вона буде найдикішою твариною з уcix, кого творить земля». Основоположник наукової педагогіки Ян Амос Коменський стверджував: «Основа доброго виховання в тому, щоб усі навчилися розуміти, чим відрізняється людина від тварини, чим відрізняється добра людина від злої, вчений від невченого, мудрий від дурня...». Батькам і вчителям треба пам'ятати, що в будь-яку історичну добу живе не абстрактна людина, а представник того чи того народу, носій певної національної культури. Тому, виховуючи молоде покоління, сім'я і школа мають сформувати у нього почуття національної самосвідомості, звички і навички моральної поведінки відповідно до норм моралі рідного народу та його духовних надбань — мови, традицій і звичаїв. Дитина до п'яти років має засвоїти близько 80 відсотків норм моральної поведінки. Решта (20 відсотків) засвоюються у шкільному віці.
Про високоморальність людини можна судити з її повсякденної поведінки в побуті, спілкуванні, зі стосунків з іншими в різних видах діяльності. Моральними цінностями українського народу завжди вважалися працьовитість, чесність, духовність тощо. Дуже яскраво це відображено в народних прислів'ях та приказках, в яких звеличується дружба, вірність і розум: Нащо й ліпший клад, коли в сім'ї лад; Краще догана мудрого, ніж похвала дурня; Мудрий не все каже, що знає, а дурень не все знає, що каже; Маєш голову, май же й розум; Дурний язик голові не приятель; Бережи честь змолоду; Сумління — найкращий подарунок; Добре ім'я — найкраще багатство; Які мама й татко, таке й дитятко; Яке дерево — такі його квіти, які батьки -— такі й діти; Вірний приятель — то найбільший скарб; Яку дружбу заведеш, таке й життя проживеш; Будь правдивим, май мужність щиро визнати свою провину, не перекладай своєї провини на інших; Дав слово — тримай його, дав обіцянку — виконай; Справжній друг пізнається не лише в радості, а й у біді — він завжди допоможе, втішить, утримає від лихого вчинку; Живи і чини так, щоб навколишнім — дорослим та дітям — було з тобою приємно і радісно.
Неодмінною ознакою вихованості української дитини є її ввічливість. Проте це не спадкова риса характеру. Моральність, духовність і ввічливість формуються впродовж усього життя. Тактовна, ґречна, ввічлива людина завжди готова вислухати, застерегти інших від можливих помилок та прикрощів. Вона не тільки делікатна, приємна у спілкуванні, а й доброзичлива, щира.
Хотілося, щоб таких людей у нашому суспільстві ставало дедалі більше. Дуже повчальним є золоте правило: «Треба ставитися до інших так, як ти хотів би, щоб вони ставилися до тебе».
Знати лише правила ввічливої поведінки недостатньо. За багаторічним досвідом виховної роботи педагогічний колектив Павлиської середньої школи під керівництвом Василя Сухомлинського виробив Десять «Не можна». Дотримання цих заборон вважалося справою честі й гідності, порушення — ганьбою і моральним невіглаством. Ось ці Десять «Не можна»:
1. Не можна ледарювати, коли всі працюють.
2. Не можна сміятися зі старості і старих людей; про старість треба говорити тільки з повагою; у світі є три речі, з яких ніколи не можна сміятися, — патріотизм, справжня любов до жінки і старість.
3. Не можна сперечатися з шанованими і дорослими людьми, особливо зі старенькими.
4. Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі... у товариша твого є, а про тебе батьки не подбали: від своїх батьків ти не маєш права щось вимагати.
5. Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі, — кращий шматочок на столі, смачнішу цукерку, кращий одяг.
6. Не можна робити того, що осуджують старші, — ні на очах у них, ні деінде; кожен свій вчинок розглядай з погляду старших: що подумають вони.
7. Не можна залишати старшу рідну людину самотньою, особливо матір, якщо в неї немає нікого, крім тебе.
8. Не можна збиратися в дорогу, не запитавши дозволу і поради в старших, особливо в діда, не попрощавшись з ними, не дочекавшись від них напутнього слова і не побажавши їм щасливо залишатися.
9. Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.
10. Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня, людина, тим більше — жінка; не чекай, поки з тобою привітається старший, ти повинен першим привітати його при зустрічі, а прощаючись, побажати йому здоров'я.
Зменшення народжуваності в Україні пояснюється не лише економічною кризою та безробіттям, а й втратою ідеалу кохання. Модною стала статева розбещеність, що нерідко призводить до безпліддя. Кожна п'ята жінка в Україні не може мати дитини і, створивши сім'ю, молоді люди не мають щастя бути батьками, продовжити рід. Слово «кохання» для багатьох стало чужим і незрозумілим. Телебачення замінило художню літературу, театр, виставки. Сьогоднішня молодь не читає романів, не знає чи байдужа до настанов великого романіста Стендаля, який писав: «Сором'язливість — мати найпрекраснішої з усіх пристрастей людського серця — кохання». Чомусь неактуальними стали й слова Івана Франка:
Немає друга понад мудрість,
Ні ворога над глупоту,
Так, як нема любові в світі
Над матірну любов святу.
Першими у справі викорінення такої тенденції сприймання життя молоддю повинні бути батьки й учителі. Треба зробити все, щоб хлопці й дівчата усвідомили: юність — це неповторний романтичний період першої любові, пошуку подружнього ідеалу, моделі сімейного життя. Одним з найдосконаліших інститутів, які витворило людство впродовж своєї історії, є сім'я. Сім'я—основа суспільства. Сьогодні потрібно відновлювати й оздоровлювати колись таку міцну українську родину, утверджувати красу традиційних родинних цінностей і моральних засад.
Великий гуманіст нашого часу, неперевершений вихователь Василь Сухомлинський, керуючись традиціями української етнопедагогіки, уже 12-13-літнім підліткам прищеплював думку про те, що «любов — переддень материнства та батьківства» і що «любов тільки тоді високоморальна, коли вона розумна, мудра, передбачлива». Він наголошував: «Моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати за майбутнє — за своїх дітей».
Раджу звернутися до порад Василя Сухомлинського, які він виклав у своїй книжці «Як виховати справжню людину». Ними мають керуватися батьки, вчителі й сама молодь.
• Юначе, ти народився людиною, але нею ще треба й стати. Справжня людина виявляє себе в переконаннях і почуттях, волі й прагненнях, у ставленні до інших і до самої себе, у здатності любити й ненавидіти...
• Ти відчув симпатію до дівчини. Це пробуджується інстинкт продовження роду. Він уже тисячі років облагороджується людською культурою. Відтоді як людина піднялася над світом усього живого, її статевий інстинкт перестав бути сліпим бажанням. У ньому лише перша іскра для великого багаття людської любові.
• Поважай дівчину, бережи її честь, гідність, гордість, незалежність. Дівчина, що пробудила в тебе почуття симпатії, може стати твоєю дружиною, матір'ю твоїх дітей. Вона повторить тебе й себе в новому поколінні. Це і є безсмертя роду людського.
• Любов — це Не лише захоплене милування, втіха красою, створеною для тебе, а й нескінченне творення краси в коханій людині. Любов — це відповідальність. Перед тим як створювати сім'ю, перевір себе, чи готовий ти до цього: чи вмієш бути відданим, вірним людині; чи немає в тебе лінощів душі, егоїзму, безсердечності; чи вмієш володіти своїми бажаннями; чи готовий забезпечити сім'ю матеріально.
• Мати з немовлям на руках, мати біля колиски — те саме, що прикордонник на посту. Вона творить майбутнє, вона ж і захищає його. Вона творить велич нашої Батьківщини. Мільйони сімей—це мільйони найтонших корінців, що живлять вічне дерево, ім'я якому — Вітчизна. Ставши чоловіком, ти став громадянином двічі, бо створив сім'ю.
• Умій любити матір своїх дітей, дорожити її здоров'ям, красою, честю, оберігати її від хвороби, втоми, несправедливості. Хороший чоловік творить красу дружини своєю любов'ю. І ця любов, як сонячне тепло і світло, зібрані у квітці троянди, стає моральною красою твоїх дітей.
• Дівчино, будь мудрою і вимогливою в любові. Жіночність — найвищий вияв людської краси. Любов — палке почуття, але панувати над серцем має розум. Щасливою ти відчуватимеш себе лише тоді, коли будеш мудрою. Людина, якій чарка горілки дає більше радості, ніж ти, розмова з тобою, — не зможе зробити тебе щасливою. Коли в присутності юнака або навіть на саму думку про нього в тебе частіше заб'ється серце, коли тобі захочеться, щоб він дивився на тебе з подивом і захопленням, вважаючи єдиною у світі, — це означає, що в тобі прокинулася Жінка-Матір.
• Жінка — це могутня, ласкава і ніжна сила, що виховує справжнього чоловіка. Мужність жінки творить духовну шляхетність, красу, відданість, вірність чоловіка.
• Любов — це діти! Любов — це висока відповідальність! Любов — це висока людська культура. З того, як людина любить, можна зробити безпомилковий висновок, яка вона людина.
• Сімейне життя ніколи не буває й не може бути суцільним святом: у ньому більше тривог, хвилювань, турбот, ніж чистої радості. В сімейному житті треба зважати на думки, переконання, почуття, прагнення коханої людини. Оберігаючи свою гідність, треба вміти поступатися одне одному. З тої хвилини, як ви почули крик своєї дитини, почалася ваша складна й відповідальна громадянська діяльність — виховання людини.
• Велике зло — принижувати людську гідність, зраджувати найвище людське почуття — любов. Вірність обов'язку чоловіка, батька, матері, дружини—для дітей це школа людської відданості й вірності. Зрада в батьківстві, в материнстві, в подружжі — підлість, яку не можна прощати. Найвища педагогічна мудрість — це вміння бачити в маленьких дітях завтрашніх батьків та матерів.
• «Життя прожити — не ниву перейти», — говорить народна мудрість. У тому, яка людина в сімейному житті, виявляється її справжнє моральне обличчя. Від характеру взаємин у сім'ї залежить духовне багатство суспільства.
Батьки й матері, вчителі й вихователі, скористайтеся цими мудрими порадами видатного педагога. Поясніть своїм дітям та учням, що найчистіше почуття кохання не тимчасове й не хвилинне, а постійне й святе. Розкажіть їм про жіночу й чоловічу вірність у роки Другої світової війни, коли наречені і дружини чекали коханих довгими роками. Чимало жінок до останнього подиху залишилися вірними своїм любим, які загинули на війні. Поясніть своїм дітям та онукам примітивність і безглуздість слів популярної сьогодні пісеньки: «Вот такая вот зараза девушка моей мечты». Якщо дівчина юнацької мрії сьогодні «зараза», то ким вона буде, коли стане дружиною, коли з часом вік змінить привабливі риси обличчя та обриси її статури?
Дорогі батьки і вчителі, не гасіть у серцях своїх вихованців юнацьке кохання. Кажуть, воно швидкоплинне, але буває лише першим та останнім. Не позбавляйте своїх дітей щастя кохати та бути коханими. Виховуйте в них красу і чистоту почуттів, високу відповідальність одне за одного.
Хочеться звернутися до майбутніх батьків і нагадати, що, беручи шлюб, ви повинні не лише кохати одне одного, а й усвідомлювати відповідальність та обов'язок дбати про здоров'я своїх майбутніх дітей.
• Перед одруженням обов'язково проконсультуйтеся в лікарів на відповідність резусу крові, відсутність спадкової шизофренії, того, що може стати причиною народження дітей із психофізичними вадами.
• Запам'ятайте — зачаття має бути плановим, а не випадковим. Запліднення, здійснене навесні або на початку осені, дає найліпші результати. Спека чи мороз негативно впливають на майбутню дитину. Хвилини перед сходом сонця найпридатніші для таїнства зачаття: організм відпочив і набрався сил після міцного сну.
Красива сім'я любов'ю, міцна злагодою, багата — дітьми. І щасливим є дім, який повниться радісним дитячим багатоголоссям, де діти ростуть та виховуються у дружному гурті своїх братів і сестер.
Кожна сім'я в нашій країні перебуває під захистом держави. Піклування Комуністичної партії і Радянської держави про сім'ю дістає вияв у створенні та розвитку широкої мережі дитячих закладів, організації і вдосконаленні служби побуту та громадського харчування, виплаті допомоги в разі народження дитини, наданні допомоги і пільг багатодітним сім'ям, а також інших видів допомоги сім'ї.
І сім‘я, як надійний барометр, чуйно реагує на це піклування, виховуючи юне покоління достойними громадянами, патріотами своєї Батьківщини.
Материна, батькова наука... Як багато вона значить у житті! Прищепити дітям любов до праці, виростити колективістами, справжніми людьми, навчити цінувати ті блага, якими наділило їх суспільство, дбайливо ставитися до державної власності, примножувати народний добробут — це та сімейна наука, яка не забувається. Вона — на все життя. Виховуючи дітей, батьки роблять справу величезної державної ваги: вони закладають у своїх дітях фундамент особистості, від надійності якого залежить міцність будови всього суспільства.
...Отчий дім. У спогадах ми часто повертаємося сюди. Адже це не просто домівка, де людина народжується, де проходить її дитинство, де мати і батько, сестри і брати. Отчий дім — уособлення доброго, чистого, світлого. Тут дитина вперше відкриває для себе красу світосприймання, яка найповніше проявляється у красі стосунків, починає усвідомлювати, що справжнє, людяне, прекрасне торжествує над нечесним, недостойним. Скільки отаких великих і малих істин пізнають діти в сімейному університеті життя! Вони впливають на формування характеру, світогляду, на утвердження особистості. Від того, як людина засвоїть їх, залежить, чи буде вона щасливою, чи зможе приносити щастя іншим.
І в тому пізнанні життєвих істин поряд з дітьми йдуть найдорожчі люди — батько, мати. Як часто вони виступають найбільшими авторитетами у з'ясуванні того чи іншого питання, розв'язанні проблем, що постають перед малечею або підлітками. З порогу отчого дому починається дорога у великий світ, де людину чекають серйозні випробування. Вийти з них переможцем — значить довести міцність підвалин, які заклали батьки в дитині, готуючи її до самостійного життя.
1.3 Сімейний обов'язок
Об'єктивна система «сім'я — суспільство» характеризується складними взаємозв'язками, і найперший з них — взаємні обов'язки сім'ї і суспільства. Поняття «обов'язок» відображає в нашій свідомості об'єктивну необхідність, виражену в моральних вимогах, що ставляться як до окремого індивіда, так і до групи людей. У класове антагоністичних формаціях, особливо в умовах монополістичного капіталізму, сім'я досить часто виконує функцію «психологічного сховища» від соціальної дійсності, хоча, звичайно, повністю сховатися від неї всередині сім'ї неможливо. Найчастіше соціальні хвороби уражають і сім'ю.
На противагу цьому при соціалізмі відносини в системі «сім'я — суспільство» не мають антагоністичного характеру. Соціалістичне суспільство всіма наявними у нього засобами підтримує і захищає сім'ю, а соціалістична сім'я, у свою чергу, «відчуває себе» часткою єдиного соціального організму. Інтереси суспільства радянська сім'я сприймає і засвоює як свої власні; ними вона керується, узгоджуючи зі своїми, властивими їй як малій соціальній групі.
Сім'я має певні моральні обов'язки перед суспільством, а також перед іншими сім'ями. Це — суспільні обов'язки, до яких належать безпосереднє відтворення населення, соціалізація молодого покоління, організація побуту і дозвілля своїх членів, забезпечення їх морального й естетичного задоволення життям та ін. Суспільні обов'язки сім'ї осмислюються людьми як виконання нею певних функцій, а з точки зору соціальної психології — як «програвання» відповідних ролей.
Є різні види обов'язків. Одні з них ширші за змістом, як-от обов'язок перед суспільством, інші вужчі, як, Наприклад, обов'язок перед сім'єю. Як моральна категорія, обов'язок має суспільну і особистісну значущість залежно від того, усвідомлюється він особою чи соціальною групою. Осмислений, усвідомлений обов'язок спонукає людину виконувати його добровільно, без примусу. Невиконання ж усвідомленого обов'язку постає перед внутрішнім судом людини, перед її совістю.
Обов'язок має велику орієнтуючу і регулюючу силу: він визначає в головних рисах поведінку людини у колі сім'ї, серед друзів і товаришів по роботі, щодо держави й суспільства.
Стосовно життєдіяльності сім'ї моральна категорія обов'язку конкретизується насамперед як сімейний (родинний) обов'язок. Виконувати його повинні всі. А чи не є це ущемленням свободи особистості? Звідки об'єктивні корені такого обов'язку? Чи не довільні вони? Виявляється, ні. Об'єктивні причини виникнення сімейного обов'язку — в реальному існуванні групової форми буття людей. Люди змушені об'єднувати свої зусилля для продовження людського роду, для навчання і виховання молодих поколінь, для того, щоб допомагати одне одному і працею, і матеріально, і духовно. А як тільки двоє, людей об'єдналися в групу, відразу виникає нова закономірність: розподіл ролей і встановлення відповідальності одного перед одним. У сімейному мікроколективі особливість стосунків відповідальної залежності полягає в тому, що, по-перше,, чоловік і жінка беруть шлюб, керуючись високим моральним почуттям — коханням; по-друге, члени сім'ї зв'язані між собою родинними почуттями і турботою одного про долю іншого.
Родинний обов'язок — складне і багатоякісне поняття. В ньому можна виділити: подружній обов'язок, батьківський (материнський), а також обов'язки діти щодо своїх батьків і прабатьків. Розглянемо коротко кожен з них. Як відомо, цементуючою силою сім'ї, її визначальними чинниками є двоє — жінка і чоловік, подружжя. В суспільстві розвинутого соціалізму чоловік і жінка вступають у шлюбний союз добровільно, як рівноправні учасники. Добровільно вони беруть на себе і подружній обов'язок.
Вільний вибір партнера істотно змінює зміст подружнього обов'язку. Власне кажучи, це вже не стільки обов'язок, скільки добровільний вибір і моральне тяжіння двох людей до спільного життя. На стадії знайомства осіб двох статей, у перші роки їх подружнього життя велике значення має їх статева любов, фізіологічний потяг одне до одного. З роками цей потяг поступово приглушується. І тут нового звучання дістає подружній обов'язок. До того ж чоловік (жінка) продовжує любити свою «половину» як матір (батька) своїх дітей, подругу (друга), з якою (яким) пройдено нелегкий життєвий шлях. Подружній обов'язок у звичайних щоденних буднях може виявлятися не дуже відчутно. Та ось у сім'ї горе — захворів один з подружжя. і тоді подружній обов'язок засвічується новими гранями — величезною турботою, піклуванням про свою дружину (чоловіка).
Найважливішими елементами подружнього обов'язку є взаємна повага, трудове співробітництво між чоловіком і жінкою, їх турбота одне про одного, про дітей, про сімейну честь і благополуччя. У поєднанні з коханням подружній обов'язок виступає основою шлюбно-сімейних відносин і правильного виховання дітей.
Шлюбне життя є надто складним. На нього справляють вплив сотні важливих чинників і тисячі всіляких дрібниць.