Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Організація самостійної роботи учнів на уроках у початковій школі

Організація самостійної роботи учнів на уроках у початковій школі

для них – правильно визначити етапи дій по вирішенню проблеми, послідовно і логічно чітко розкрити зміст найважливішого завдання. Часті помилки в їх пошуковій діяльності, пропуски окремих важливих ланок і доказів, просте перерахування фактів без встановлення причин, що породили їх, відсутність висновків і узагальнень з наведеного матеріалу. Допомога вчителя повинна бути спрямована на попередження цих помилок. Головне – донести до свідомості учнів, що становить основу чіткої логічної послідовності в міркуваннях і доказах, що є причиною і наслідком, без розкриття чого пошук не дасть бажаних результатів.

І, нарешті, група слабких учнів, як показали спостереження, спочатку розгублюється і часто відмовляється від самостійного пізнавального пошуку; чекає допомоги від учителя при кожному, навіть найменшому, кроці вперед. Для них становлять великі труднощі подумки охопити в цілому процес пошуку з даної проблеми, розчленувати її на важливі питання, вибрати шляхи і засоби їх розкриття. Характерно, що на дане запитання вони формулюють відповідь, використовуючи зовсім віддалений матеріал і швидко припиняють пошук, задовольняючись відповіддю лише на якусь частину проблеми, вважаючи її вирішеною. На початковій стадії застосування в навчанні пізнавального пошуку процес самостійної діяльності для слабких учнів повинен своєрідно програмуватись з визначенням дій і джерел, до яких слід звертатися. Слабких учнів у процесі пізнавального пошуку спочатку треба навчити процесу доказовості, підтвердження вже відомого. Важливо також озброїти їх умінням контролювати хід самостійного пошуку, звіряючи його з кінцевим результатом, і, лише набувши певного досвіду самостійного здобування знань, можна висувати цей результат в альтернативній формі.

Якщо для виникнення проблемної ситуації і здійснення диференційованого керівництва з боку вчителя педагогічно правильно створити умови, то і слабкі учні успішно оволодівають прийомами пізнавального пошуку в навчанні. Тільки в самостійному пошуку створюються необхідні умови для підвищення активності учнів і творчого підходу при оволодінні знаннями.

Третій етап – це створення системи дій по добору і групуванню фактів, обгрунтуванню доказів, виділенню принципів і головної ідеї, формуванню узагальнень і висновків. Це найважливіший етап пізнавального пошуку на уроці. Тут проявляється і вдосконалюється рівень аналітико-синтезуючої діяльності учнів, їх здатність до зосередженої уваги, прагнення самостійно розкрити і зрозуміти невідоме.

Часто ця важлива ланка самостійного пізнавального пошуку піддається критиці за некерованість: на цьому етапі дії учня в напрямку до мети нерідко помилкові. Чи справді це так? Відомо, що будь-який пізнавальний пошук передбачає кілька варіантів, що включають в себе ймовірність досягнення мети. Але вибирається один, найефективніший. Якщо гіпотеза сформульована правильно, то вирішення її неминуче співпадає з найбільш раціональним варіантом дії, з основним принципом і головною ідеєю дослідження. Добір фактів, встановлення їх взаємозв’язку з головним принципом може бути вдалим і невдалим. Але спрямування пошуку лишається правильним, якщо веде до розкриття об’єктивних закономірностей, які лежать в основі явища, що вивчається. Ось чому при формулюванні гіпотези вкрай важливо, щоб вона не наштовхувала учня на хибний шлях, а підказувала такі прийоми і засоби розширення невідомого, які б успішно вели до досягнення мети. Помилковий пізнавальний пошук свідчить, перед усім, про помилкові принципи, що були покладені в основу пошуку. В процесі проблемного навчання цьому слід всіляко запобігати. Не можна будувати проблемне навчання тільки на емпіричних фактах. Спостереження фактів і явищ потрібне при зародженні гіпотези як керівне начало для пошуку. Звичайне собі співставлення і вивчення фактів без керівного принципу, без завдання розкрити і пізнати якісь закономірності, не може привести ні до свідомого засвоєння нових знань, ні до розумового розвитку учнів. Як бачимо, наступне нагромадження і вивчення фактів або підтверджують основні ідеї гіпотези, уточнюючи і розширюючи її, або перебуває в повній суперечності з нею, тобто вказує, що гіпотеза не підтверджується, вона помилкова.

Отже, керівництво самостійною пізнавальною діяльністю учнів на третьому етапі полягає в розгортанні пошуку відповідно до правильно сформульованої гіпотези, хоча при цьому можлива й певна кількість помилкових дій.

Навчальна діяльність учнів передбачає: орієнтування в умовах проблеми, її прийняття; аналіз фактів, встановлення зв'язків, відношень і залежностей між ними; використання набутого досвіду; виділення ознак та їх співвідношення; формулювання узагальнень, висновків. Усі ці дії виконуються у формі різноманітних прийомів розумової діяльності. Виходячи з цього, визначають такі типи пізнавальних завдань:

1. Сортування навчального матеріалу за завданням учителя.

2. Порівняння у формі зіставлення і протиставлення як засіб відкриття нових властивостей, ознак предметів і явищ, що вивчаються.

3. Використання аналогії як засобу перенесення способу дії.

4. Класифікація предметів і явищ навколишнього середовища.

5. Виділення головного.

6. Встановлення причинно-наслідкових зв'язків.

7. Доведення істинності судження.

Охарактеризуємо виділені типи пізнавальних завдань.

1. Завдання на сортування навчального матеріалу в початкових класах за своєю складністю повинні варіативно відтворювати знання. На основі прочитаного тексту, розповіді вчителя, розгляду, якого-небудь об'єкта, власного досвіду учневі потрібно: знайти в тексті відповідь на поставлене запитання; розповісти в запропонованій послідовності про об'єкт, що вивчається; систематизувати матеріал за поданим планом; визначити істотні ознаки предмета; накреслити схему на основі прочитаного; виконати завдання за зразком тощо.

Наведемо приклад такого завдання для II класу: у статті «Яблунева плодожерка» (с. 32 підручника) знайди уривок, який починається словами «Коли сади відцвітають...», і прочитай його до кінця. Розкажи, як розвивається яблунева плодожерка, за поданою схемою:

Метелик - яєчко - гусениця - лялечка.

2. Завдання на порівняння у формі зіставлення і протиставлення як засіб відкриття нових властивостей, ознак предметів і явищ, що вивчаються. Пізнавальна сутність порівняння полягає у відображенні таких зв'язків, відношень об'єктивної дійсності, як подібність і відмінність.

Порівняння здійснюється в двох основних формах — зіставленні і протиставленні. Під зіставленням розуміють процес, спрямований на виділення істотних ознак, спільних для ряду об'єктів (позитивна абстракція), а протиставлення — процес, що має протилежну мету, тобто виділення того, від чого необхідно відокремитися при визначенні істотних ознак (негативна абстракція).

Виняткового значення порівнянню надавав К. Д. Ушинським. Він вважав порівняння є «основою всякого розуміння і всякого мислення», засобом зв'язку нових і старих знань, матеріалу підручника з власним до­свідом учня. Порівняння, на його думку, є необхідним прийомом у навчанні дітей бачити різні відношення між предметами і явищами.

Так, у II класі можна дати таке завдання: розглянь малюнок калюжниці і огірків. Що спільне в цих рослинах? Чим вони відрізняються? Який висновок з цього можна зробити? Або у III класі: розглянь зображення сибірського кедра і сосни. Зверни увагу на хвою кедра, кількість хвоїнок у пучку. Що спільне в цих рослинах? Чим вони відрізняються? Що нового ти довідався про них?

3. Завдання на використання аналогії як засобу перенесення способу дії.

Близькими до завдань на порівняння є пізнавальні завдання на висновки за аналогією. Вони являють собою судження про властивості одного предмета на основі його подібності до інших. У логіці визначається, що ймовірність висновку за аналогією залежить від ряду умов: кількість спільних для обох предметів ознак має бути якомога більшою; спільні ознаки повинні бути істотними і охоплювати різні сторони порівнюваних предметів; ознака чи спосіб дії, що передбачаються в іншого об'єкта, мають бути такі самі, як і всі спільні для обох об'єктів ознаки.

У психології аналогія розглядається як важливий засіб розвитку мислення учнів. Дидактична роль аналогії у процесі навчання зумовлена її логічною природою і роллю в пізнанні. За допомогою аналогії учні визнача­ють напрям пошукової діяльності, під час якої виникають здогадки, які стимулюють їх пізнавальну діяльність.

Дидактична класифікація аналогії визначається характером знань, які засвоюються, способом організації пізнавальної діяльності учнів і рівнем творчості в процесі пошуку невідомого. За рівнем творчості розрізняють три види аналогії: асоціативну, алгоритмічну н евристичну.

У початкових класах можуть бути використані усі три види аналогії.

Для розвитку пізнавальної самостійності учнів молодших класів велике значення мають алгоритмічні аналогії, за допомогою яких учні, спираючись на відомий спосіб дії, самостійно доходять висновку про властивості розглядуваного предмета чи явища.

Приклади пізнавальних завдань на основі алгоритмічної аналогії.

II клас. Розглянь малюнок на с. 20 підручника. Розкажи про літо у такій послідовності: висота Сонця над Землею; колір неба, хмар, води; в якому вбранні рослини; дозрівання хлібів; поведінка птахів; розваги дітей. Розглянь малюнок на с. 21 підручника. Розкажи про осінь так, як розповідав про літо.

Пізнавальну самостійність учнів розвивають завдання на евристичну аналогію. Суть такої аналогії полягав в тому, що на основі подібності явищ або об'єктів, які здавалося б, не можна порівнювати, виникають здогадки про спосіб розв'язування проблеми або шукані ознаки об'єкта чи явища. Здогадки за евристичною аналогією виникають тоді, коли немає готової схеми розв'язуваний завдання або проблеми і потрібно самостійно відшукати ті елементи, які наштовхнуть учня на «відкриття» істотних ознак нового поняття, закономірностей засвоюваного поняття. Приклад пізнавальних завдань на основі евристичної аналогії.

Поясни, чому утворюються краплі води на кришці каструлі, коли вода кипить. Яке явище в природі можна цим пояснити? Як воно відбувається?

4. Завдання на класифікацію предметів і явищ навколишнього середовища.

Цей вид логічної переробки знань відіграє важливу роль у формуванні в учнів понять про різноманітні класи конкретних предметів. Класифікація являє собою складну мислительну дію, структура якої складається з аналітико-синтетичних операцій: порівняння, абстрагування, узагальнення, розчленування і розширення класів. Класифікація є засобом, за допомогою якого в учнів фор­муються поняття про класи предметів на основі вражень, що виникають в результаті активного відображення реальної дійсності.

Виконання учнями пізнавальних завдань на класифікацію сприяє осмисленому засвоєнню істотних особливостей поодиноких предметів і явищ. Одночасно з цим вони дістають повніші і глибші знання про загальні поняття. У процесі виконання цих завдань учні відносять рослини до дерев, кущів, трав; тварин — до хижаків, травоїдних, всеїдних і т. д. Такі завдання сприяють усвідомленню істотних ознак понять. Наприклад, 2 клас. Підкресли однією рискою слова, які означають предмети неживої природи, двома — живої: річка, тополя, миша, літак, муха, кінь, трава, автомобіль.

5. Завдання на виділення головного. Самостійне розрізнення другорядного і головного є важливим етапом у пошуковій діяльності. Це зумовлене тим, що об'єктивна аналітико-синтетична діяльність учнів молодшого шкільного віку має тенденцію до змішування істотного і неістотного, виділення яскравих динамічних зв'язків зовнішнього характеру. Водночас без достатнього розвитку вміння виділяти головне неможлива повноцінна самостійна діяльність. Тому пізнавальні завдання на визначення головного повинні широко використовуватись в процесі засвоєння нових понять, узагальнення і систематизації знань, під час підведення підсумків уроку.

Завдання цього типу мають кілька видів: сортування матеріалу за певними ознаками (складністю, значущістю); складання плану до тексту; виділення головної) думки прочитаного; схематизація; виділення істотних подібних і відмінних ознак явищ і предметів

6. Завдання на встановлення причинно-наслідкових зв'язків.

Учні навчаються знаходити і розуміти об'єктивно існуючі між предметами і явищами причинно-наслідкові зв'язки в процесі продуктивної діяльності, коли необхідно пояснювати і доводити певне положення. У процесі пошуку в учнів розвивається два види причинно-наслідкового мислення: елементарне причинне мислення й узагальнююче причинно-наслідкове мислення. Перше визначається безпосередніми враженнями від предметів чи явищ: поодинокі явища (предмети) причинно зумовлюються іншими поодинокими явищами (предметами). Друге полягає в тому, то поодинокі явища пояснюються загальними законами.

У початкових класах можуть бути використані пізнавальні завдання на встановлення причинно-наслідкових зв'язків, які передбачають пояснення тих чи інших явищ за допомогою одного або кількох законів, правил.

Приклади завдань цього типу.

II клас. Під час сильних морозів під шаром снігу озимина не загине. Чому? Поясни.

III клас. Чим пояснюється нерівномірне освітлення Сонцем північної і південної півкуль протягом року?

7. Завдання на доведення істинності судження.

Уміння доводити—одна з важливих властивостей розвиненого мислення. У науковому розумінні доведення — це логічна дія, у процесі якої істинність якоїсь думки обґрунтовується за допомогою інших думок, істинність яких доведена практикою. Кожне доведення обов'язково повинно складатися з тези, доводу і способів доведення. За способом доведення воно може бути прямим і непрямим. Доведення, у якому доводи прямо обґрунтовують істинність тези, називається прями доведенням. Доведення, у якому істинність тези обґрунтовується спростуванням істинності суперечного положення, називається непрямим доведенням.

Учням початкових класів під силу пізнавальні завдання на пряме доведення вже сформульованої думки, твердження.

Наведемо приклади таких завдань.

II клас. Кіт — свійська, але хижа тварина.

Отже, оскільки типи пізнавальних завдань визначаються тими прийомами розумової діяльності учнів, які при цьому застосовуються, то здатність виконувати самостійну навчальну діяльність безпосередньо залежить від рівня сформованості відповідних умінь і навичок.

На основі розвитку вказаних умінь і навичок формується найголовніша умова успішного проведення самостійної роботи – готовність учнів виконувати її. Досвідчені вчителі, майстри педагогічної справи давали учням ті чи інші завдання для самостійної роботи тільки після створення у них відповідного настрою, за умови впевненості в тому, що запас знань, умінь і навичок дасть змогу учням можливість успішно справитися з цим завданням. Крім того, самостійна діяльність учня на уроці потребувала сформованої готовності дитини до самоорганізації і безперервного самовдосконалення.

Основними компонентами готовності в дидактиці вважаються: комплекс опорних знань і умінь; позитивна мотивація, яка спонукала б особистість до постійного самовдосконалення; високий рівень самоосвіти; комплекс умінь і навичок самоорганізації і самоконтролю.

Відповідно до мети нашого дослідження та компонентів готовності, ми вияснили, що у педагогічній науці розрізняють чотири рівні самостійної продуктивної праці учнів:

-перенесення знайомих способів розв’язання завдань в аналогічну ситуацію;

-модифікований, самостійно змінений відомий спосіб, перенесений у незвичну ситуацію;

-комбінація кількох способів для вирішення нової проблеми чи завдань;

-розроблення нових, оригінальних способів для вирішення нестандартних завдань.

Для організації самостійної роботи учнів в ході формувального експерименту ми враховували думку Н. О. Капінус [25], яка розрізняє залежно від сформованості умінь та навичок учнів такі рівні самоосвіти:

1.Учні надають перевагу своїй роботі під керівництвом вчителя. Формування пізнавальних інтересів змушує учня вдаватися до читання книги, перегляду окремих телепередач, прослуховування передач чи записів. Зміст такої діяльності випадковий, а організація стихійна. Учні ще не володіють уміннями самостійно працювати.

2.Відносно самостійна діяльність учня має свою межу, зміст, організацію. У центр самоосвітньої діяльності переміщується самостійне пізнання. Рівень пізнавальних умінь підвищується, учень виявляє наполегливість, старанність, чуйність, зміст самоосвіти стає більш спрямованим. Форми роботи урізноманітнюються, проте, організаційні навички залишаються на низькому рівні.

3.Внаслідок систематичної пізнавальної діяльності виробляються навички самоаналізу виконаної роботи, співвідношення її результатів із поставленими завданнями, більш економного використання часу, відкидання і спрощення зайвих і складних видів роботи. Учень обирає такі форми роботи, які можуть задовільнити його пізнавальні інтереси та відповідають рівневі його готовності до виконання завдань.

Навчальний матеріал, за свідченнями численних психологічних та педагогічних дослідження, був включений у структуру навчальної діяльності у формі системи навчальних завдань, вибір якої визначався особливостями об’єкту пізнання і самою структурою пізнавальної діяльності. Завдання, таким чином, набувало у розкритті суті самостійної роботи значення засобу логічної і психологічної організації матеріалу, здійснюваної в цілях забезпечення певної структури навчальної діяльності, сприяло формуванню умінь ставити мету навчального завдання самостійної роботи, планувати його виконання, визначати навчальні дії, контролювати та оцінювати виконання поданого завдання.

У будь-якому з видів самостійних робіт завдання включало або необхідність в знаходженні і застосуванні нових знань вже відомими способами, або виявлення, визначення, пошук нових шляхів, способів засвоєння знань. У практиці навчання часто зустрічалися завдання, рішення яких містили в собі і першу, і другу умову. Знаходячи ці рішення, учень поступово засвоював їх технологію, виробляв прагнення пошукового пізнання, опановував нові операції, прийоми розумових дій або переносив раніше засвоєнні знання, операції і прийоми на новий матеріал. Отже, і в цьому випадку навчальне завдання як центр самостійної роботи виступало пусковим початком самостійної пізнавальної діяльності. Будучи зовнішньою причиною, завдання поступово перетворювалося на внутрішній мотив оволодіння умінням самостійно діяти.

Враховуючи рівень розвитку учня, його навчальні здібності та рівень готовності до самостійної роботи, ми використовували різні завдання для самостійної роботи, які поділяються за ступенем складності на такі типи: за зразком, реконструктивно-варіативні, евристичні, творчі.

Самостійна робота за зразком частіше використовувалася для закріплення вивченого матеріалу, що виконувалося на основі чіткого інструктажу вчителя. У такий спосіб сповільнювалася активність учнів, обмежувалася відтворювальна діяльність. Такі завдання створювали умови для переходу учнів до виконання роботи пізнавального характеру на більш високому рівні, але інтерес до неї був тільки епізодичним, не стійким.

До складніших пізнавальних завдань самостійної роботи належали реконструктивно-варіативні, під час яких учні вдавалися до реконструкції, перебудови поданих учителем завдань, що зумовлювало поглиблення пізнавальної активності учнів, посилення їхньої самостійності.

Серед інших, евристичні види самостійної роботи мали пізнавальний характер, що спонукали учня до аналізу невідомих ситуацій, використання набутих знань, пошуку додаткових інформацій тощо.

Творчі самостійні завдання, що містили розв’язання проблемних ситуацій, частіше пропонувалися учням з високим рівнем готовності до навчання, які володіли активним способом мислення, характеризувалися високою активністю пошукової діяльності.

Добираючи завдання для самостійної роботи, вчитель прискіпливо зважував можливості кожної форми завдання відповідно до мети уроку. Так, коли пропонувалася робота з тренувальними вправами, доцільно використовував підручник чи картки з диференційованими завданнями; коли ж йшлося про підготовку сприймання нового матеріалу з читання, в пригоді стали: звукозапис, картина, підготовчі вправи з дошки тощо.

Організація виконання навчальних завдань передбачала: а) формування позитивної мотивації до виконання завдань через використання методів стимулювання діяльності (спеціальна обробка матеріалу, створення ситуації успіху, проблемних ситуацій, значення завдання, контроль за виконанням завдань); б) актуалізацію опорних знань шляхом виконання учнями підготовчих вправ; повторення матеріалу за підручником, у бесіді; слухання розповіді вчителя; в) інструктаж до виконання завдань; г) надання опосередкованої допомоги у роботі шляхом застосування планів, пам’яток, карток-підказок, карток з опорним текстом з пропущеними словами; д) контроль, аналіз та оцінку всіх виконаних робіт з наступним включенням в урок.

Застосування самостійної роботи давало ефективні результати тільки при тій умові, коли вона включалася в навчальний процес систематично, послідовно. Щоб забезпечити глибоке і тверде засвоєння знань, умінь і навичок під час самостійних робіт, всі завдання уміло розміщували в межах кожної теми і розділу, заздалегідь продумували план ускладнення самостійних завдань, бо навчання, яке не передбачає наростання труднощів у навчальній роботі, не може бути ефективними з погляду розвитку пізнавальних сил школярів. Надто легкі завдання не викликали інтересу до них, а непосильні породжували почуття невпевненості, знижували активність учнів.

Молодші школярі привчались до виконання самостійних завдань не тільки після усного пояснення, але й за письмовими інструкціями – за ескізами, технічними рисунками, кресленнями. Коли учні виконували завдання, учитель стежив за роботою класу, особливу увагу звертаючи на тих, хто потребував окремого контролю, або допомоги. Учитель давав вказівки так, щоб наштовхнути учня на самостійне розв’язання питання. Відразу ж після закінчення роботи учні самі перевіряли її і виправяли помилки. Ми домагалися, щоб вимоги учнів в якості своєї роботи збігалися з вимогами вчителя – це привчало їх до самокритичності і самоконтролю.

Тривалість роботи залежала від працездатності учнів, обсягу їхньої уваги, темпу читання й письма. Щодо першокласників у І семестрі їм пропонували самостійну роботу на уроці не менш як на 3 -5 і не більш як на 10 хв., а в ІІ – півріччі – до 15 хв. Така тривалість в основному відповідає їх працездатності. Самостійна робота потребувала різноманітного унаочнення: картин, схем, таблиці, карток, перфокарт, роздаткового матеріалу, які ми виготовляли самі.

При організації самостійної роботи враховували індивідуальні властивості кожного учня. У багатьох випадках можливість виконання завдань обумовлювалася тим, наскільки учень оволодів засвоєним раніше матеріалом. Якщо в знаннях є прогалини, то давали йому такі завдання, які допомагали наздогнати своїх товаришів. Тим же, хто зумів виконати роботу швидше і успішніше від інших, давали додаткові завдання. Деякі учні наприклад проявляли особливий інтерес до математики, охоче бралися до розв’язання складних і важких задач. Даючи їм можливість випробовувати свої сили, ми все – таки стежили, щоб вони не занедбали вивчення інших предметів.

Хоча, самостійна робота передбачала індивідуальне виконання її кожним учнем, хоч, звичайно, бувають і завдання для всього колективу – ланки, групи. Але і в цих випадках домагалися того, щоб кожний учень відчував свою відповідальність за весь колектив і дбав про найкраще виконання своєї частки роботи.

Розвиток самостійності органічно включав формування в учнів умінь і навичок самоперевірки і самоконтролю. Ці якості розвивалися поступово. Їх формують систематично, в певному комплексі. Самоконтроль у навчальній діяльності не можна розглядати як навичку, вироблену внаслідок багаторазового повторень. Це – і підготовча робота до застосування правила (осмислення його суті, усвідомлення послідовності операцій), і контроль за правильністю його застосування, формування вміння виявляти й виправляти допущені помилки. Велике значення в цьому відношенні мала висока майстерність учителя, його керівництво активною пізнавальною діяльністю учня, логіка педагогічного процесу, створення проблемної ситуації на уроці, правильна і раціональна організація видів самостійної роботи, пов’язаної з подоланням учнями певних труднощів і підведення підсумків виконання і об’єктивна оцінка роботи.

Самостійна робота учнів з підручником на думку М.Г.Казанського та Т.С.Назарова включає такі етапи: підготовчий (орієнтувальний); виконавчий; перевірний (контрольний). Особливо важливий підготовчий етап: основне признання полягає у тому, щоб дитина усвідомила, чого потрібно навчитися, виконуючи дане завдання; які знання та уміння необхідні; вибрати серед них найрізноманітніші; скласти план виконання. Таким чином, даний метод передбачає формування важливих загальнонавчальних умінь (аналізувати, планувати, порівнювати, контролювати тощо), певних рефлексивних якостей, що у кінцевому рахунку забезпечує розвиток самостійності як якості особистості, формує суб’єкта навчальної діяльності.

Самостійна робота з підручником може застосовуватися на різних етапах уроку: у процесі підготовки до вивчення нового матеріалу; на етапі закріплення вивченого і рідше – під час його ознайомлення з новим матеріалом.

На етапі актуалізації опорних знань вона використовується для повторення того навчального матеріалу, без якого не може відбуватися ефективне засвоєння нового. Це – читання однієї чи навіть кількох статей з метою пригадати певні відомості (вчитель дає чітку установку, на що потрібно звернути увагу); повторення правила, способу виконання завдання тощо; ознайомлення учнів з так званими перед текстовими запитаннями та ін.

Самостійна робота на ознайомлення з новим матеріалом рідко практикується у початковій школі, особливо на перших порах навчання. Мотивується це тим, що у молодших школярів ще не сформовані навички самостійного учіння. Не заперечуючи сказаного твердження, вважаємо, що майстерність вчителя саме і полягає в тому, щоб правильно визначити, що із нового матеріалу пояснити учням, а що запропонувати на самостійне опрацювання. Знаючи рівень розвитку свого класу, такі розрахунки можна зробити досить точно. Доречною у зазначеному аспекті є установка на сприймання тексту (Прочитайте і подумайте, чому…, Прочитайте і дайте відповідь…, Прочитайте і порівняйте… та ін. проведення підготовчої бесіди; аналіз ілюстративного матеріалу підручника тощо).

Закріплення вивченого матеріалу передбачає виконання певних завдань підручника – тренувальних (за зразком, за інструкцією, за завданням), творчих; повторення прочитаного матеріалу.

Самостійній роботі на уроці властивості не стільки контрольні, скільки навчальні функції. Тому самостійну роботу в школі, залежно від її мети, ми проводити на різних етапах уроку. Найчастіше вчителі відносили її до закріплення та повторення і дуже рідко – до вивчення нового матеріалу, хоча воно відбувається майже на кожному уроці.

Елементи уроку, що у взаємозв’язку функціонуванні відображають такі закономірності: актуалізація, формування нових понять і способів дій, застосування засвоєного, - в реальному педагогічному процесі вони були й етапами процесу навчання, і основними незмінними, обов’язковими на кожному уроці узагальненими дидактичними завданнями, компонентами дидактичної структури уроку. Саме ці компоненти забезпечували на уроці необхідні й достатні умови для засвоєння учнями програмного матеріалу, формування у них знань, умінь, навичок, активізації розумової діяльності учнів у процесі виконання самостійних робіт, розвиток їх інтелектуальних здібностей. Характер зв’язків і взаємодії цих компонентів забезпечувалися логікою процесу навчання, поетапним рухом від незнання до знання, який передбачав, що будь – яке формування нових знань і способів діяльності здійснювалося безпосередньо на ґрунті актуалізації попередніх знань і досвіду діяльності та систематичного використання засвоєних знань і досвіду теоретичної і практичної діяльності школяра.

Послідовність формування знань на тому чи іншому уроці була різною: в одному випадку, урок розпочинався не з актуалізації, а з введення нового поняття шляхом пояснення учителя чи створення проблемної ситуації. В іншому випадку – на початку уроку була контрольна чи самостійна робота.

Плануючи самостійну роботу, вчитель дотримувався загально-дидактичних вимог до її організації, зокрема: визначав місце самостійної роботи в структурі уроку; враховував рівень оволодіння учнями навчального матеріалу на даному етапі;

передбачав труднощі, які можуть виникнути під час роботи в різних групах дітей; добирав потрібний дидактичний матеріал; визначав раціональні способи перевірки роботи.

Форми самостійних завдань ми урізноманітнювали, щоб залучати до сприймання різні види пам’яті: зорову, слухову, моторну. Важливо було уникнути перевантаження якогось одного виду сприймання (це стосувалося не тільки організації самостійної роботи, а й усього процесу навчання.)

Результативність самостійної роботи залежала і від того, чи зуміє вчитель поєднати завдання: усні – з письмовими, фронтальні – з індивідуальними, і від способу постановки завдання (мається на увазі розробку навчальних завдань, їх формулювання, вказівки щодо послідовності опрацювання матеріалу).

Для того, щоб самостійна робота учнів була ефективною, потрібно дотримуватись певних умов:

1) чіткої, конкретної постановки завдань перед учнями;

2) характер завдань і запитань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинен змінюватись;

3) завдання для самостійної роботи мають бути доступними і посильними;

4) повинна бути диференціація завдань для самостійної роботи (можна поділити учнів класу на певні групи за рівнем їх знань та умінь);

5) повинна дотримуватись систематичність і послідовність застосування самостійної роботи учнів у процесі навчання;

6) важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх;

7) повинен існувати взаємозв’язок класної і домашньої самостійної роботи.

Отже,умовами ефективної самостійної роботи є:

забезпечення поетапності;

використання завдань розвивального спрямування;

цілеспрямоване формування навичок самоконтролю і самоперевірки.

Таким чином, названі вище умови необхідні для успішного застосування методу самостійної роботи на уроках. Вони є основними, найбільш загальними. У процесі навчання й можуть створюватись і такі ситуації, коли інші фактори на перший погляд випадкові незначні, впливають на вибір того чи іншого методу. Тому правильний спосіб проведення уроку та ефективну методику організації самостійної роботи може вибрати вчитель, який знає загальні рекомендації і всебічно оцінює наявні умови.

Отже, дидактико-методичні підходи полягали в тому, що організація самостійної роботи була спрямована на виконання системи навчальних завдань, які сприяли формуванню готовності учня до самостійної роботи, що включала вміння і навички ставити мету, планувати, виконувати навчальні дії, контролювати та оцінювати.


2.2 Методика експериментального дослідження


Відповідно до мети і завдань нашого дослідження був проведений педагогічний експеримент, який включав три етапи: констатувальний, формувальний і контрольний.

Мета констатувального експерименту - визначити в учнів рівень сформованості самостійно виконувати навчальну діяльність. Для реалізації даної мети в ході констатувального експерименту потрібно:

вміння ставити мету;

вміння планувати власну діяльність;

вміння точно виконувати навчальні дії;

вміння здійснювати самоконтролю.

Визначення рівня сформованості самостійно виконувати навчальну діяльність оцінювалося експертами за бальною системою: сформованість окремого компонента на високому рівні – 3 бали, на середньому – 2 бали, на низькому – 1 бал. Відповідно, якщо учень набрав за 5 показниками 13-15 балів, то його експерти відносили до високого рівня сформованості вміння самостійно виконувати навчальну діяльність; якщо 9-12 балів – до середнього рівня; якщо 5-8 балів – до низького рівня.

За узагальненими результатами експертної оцінки було складено таблицю 2.1.

Таблиця 2.2 Розподіл учнів контрольної та експериментальної груп за рівнем сформованості вміння самостійно виконувати навчальну діяльність (у % від загальної кількості)

Рівні Контрольна група Експериментальна група
Високий 9, 09 8, 26
Середній 37, 73 37, 83
Низький 53, 18 53, 91

Дані таблиці 2. 1 знайшли своє відображення у діаграмі 2.1


Діаграма 2.1

Результати дослідження вміння самостійно виконувати навчальну діяльність за даними констатувального експерименту (у % від загальної кількості)


Дані таблиці 2.1 та діаграми 2.1. засвідчують, що вмінням самостійно виконувати навчальну діяльність на високому рівні володіють 9, 09% учнів контрольної і 8, 26% учнів експериментальної груп. Середній рівень сформованості даного вміння характерний для 37, 73% учнів контрольної та 37, 83 % експериментальної груп. Низький рівень сформованості даного вміння мала найбільша кількість учнів: 53, 18% учнів у контрольній та 54, 91% в експериментальній групах. Отримані результати вказують на серйозні недоліки традиційної методики навчання та на необхідність пошуку більш ефективних підходів до формування цього феномена.

Ще один метод дослідження - спостереження за діяльністю учнів на уроці - показав, що у значної частини учнів рівень сформованості самостійних пізнавальних умінь не відповідає вимогам відповідного ступеня навчання. Маючи недостатньо сформовані організаційні вміння, учні не

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: