Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Формування у молодших школярів читацьких інтересів у процесі роботи з дитячою художньою книжкою

Формування у молодших школярів читацьких інтересів у процесі роботи з дитячою художньою книжкою

дітей.

2. Книг не повинно бути надто багато, але важливо, щоб вони були достатньо різноманітними, а головне, необхідними майже кожен день. На поличках завжди під рукою потрібно розмістити: книги-довідники; науково-популярну літературу по спеціальності дорослих або із області, яка цікавить і молодших і старших членів сім'ї; улюблену в сім'ї художню літературу.

3. До книг з особистої бібліотеки треба постійно звертатись. їх треба читати вголос, всією сім'єю. Бажано, щоб це читання зробилось звичайним і постійним святом серед буднів. При цьому, якщо спочатку читачем виступають батьки, то в подальшому ця робота має бути передана дітям. Але як і спочатку, так і потім, дуже корисно, якщо таке читання буде проходити не спеціально для слухача-дитини, а в колі сім'ї з розрахунком на те, що воно викличе колективний обмін думками [19; 72]. Про прочитані книги потрібно розмовляти — не контролювати дитину і тим більше не вимагати від неї доповіді: що прочитала? що зрозуміла? що запам'ятала?, не нав'язувати дітям своїх поглядів, але разом з дітьми на правах більш досвідченого читача роздумувати над книгою — ось ідеал відносин юних і дорослих членів сім'ї. Розмовляючи про епоху, людей, їх вчинки, разом перечитуючи особливо хвилюючі сторінки, радіючи добру, справедливості, захоплюючись мужністю і мудрістю одних, відчуваючи біль і сором за інших, батьки цим самим виховують в дітей здатність до самоаналізу, самооцінки, допомагають побачити в книгах той безцінний досвід поколінь, заради якого книги і пишуться.

Спільне читання книг, переказ прочитаного один одному і виникаючий при цьому обмін думками — це шлях читацького спілкування в сім'ї. А ось від бесід з дітьми про прочитане батьків треба застерігати, оскільки вони частіше всього перетворюються в нудне «випитування», яке ніякої радості ні дорослому, ні дитині не приносить. Щоб душа дитини відкрилась на зустріч світлу, який виходить з книг, необхідний промінь щирого, безпосереднього почуття, який іде від дорослого, що по-справжньому переживає це почуття в даний момент. Голос, жести, вираз очей, інтонація — основні провідники, які забезпечують взаєморозуміння на основі переживань при читанні вголос, при розповіді про книгу чи при її переказі.

На початковому етапі навчання, увага батьків звертається до підтримання в дітей впевненості в тому, що самостійний розгляд і читання посильних книг — приємне і захоплююче заняття. Для того, щоб привчити дитину до самостійного читання, можна використати наступний прийом. Хто-небудь із дорослих починає читати вголос. На найцікавішому місці читання зупиняється. Захоплена подіями в книзі і бажанням дізнатись, що відбувається дальше з героями, дитина в більшості випадків продовжує читати сама. Пізніше дорослі повинні обов'язково запитати її про що вона прочитала, похвалити за самостійність, виразити надію, що тепер вона буде завжди читати сама.

Можна розповісти дитині, хоча б один, але найцікавіший епізод з якої-небудь розповіді, молодший школяр обов'язково запитає: А що дальше? Розкажи, що було потім? У відповідь потрібно дати книгу: «Ось, прочитай. Тут скільки цікавих історій!».

Батьки повинні дуже терпеливо вимагати від дитини, щоб вона запам'ятовувала прізвище автора і художника-оформлювача, назву книг. Перед читанням доцільно запитати дитину, які книги цього письменника вона вже читала або чула, що знає про нього.

Потрібно, щоб дитина читала книгу уважно, не поспішаючи. Часто молодший школяр, прочитавши 5-6 сторінок, заглядає на останню, чим закінчилось. Прочитавши закінчення книги і дізнавшись про долю героїв, діти, звичайно, продовжують читати менш уважно, пропускають цілі абзаци, а інколи, просто залишають її. Батьки повинні за цим слідкувати [19; 71].

4. Нарешті, коли дитина вже вміє читати, батькам потрібно звертати увагу на книги кожен раз, коли в дитини появиться те чи інше запитання. Привчити дитину самостійно звертатись до книг-довідників і до книг науково-пізнавальної літератури (спочатку в домашній, а потім і в громадській бібліотеці) - значить прививати їй життєвонеобхідні навички розумової праці, допомагати їй визначити свої нахили, здібності, бо «книги знають більше найосвідченішого батька чи матері. Книги не можуть забути чи переплутати. І якщо в книгах немає відповіді, значить, людство ще не додумалось, не дізналось, не докопалось до неї» [28; 12].

На жаль, не всі батьки розуміють, що інтерес до книжки, перші читацькі навички закладаються саме в сім'ї. Нерідко, перевіряючи щоденник, навіть сумлінні батьки не цікавляться тим, що читає син чи донька, чи відвідує дитина бібліотеку.

Проводячи соціологічне опитування батьків учнів 1-4 класів виявили, що лише 39% батьків читають регулярно, решта - від випадку до випадку або зовсім не читають. 77% опитуваних читають в основному пригодницькі та детективні твори; українська та зарубіжна класика, а також сучасні твори з глибокою соціальною тематикою поступаються розважальним жанрам. Зрозуміло, що невміння дорослих по-справжньому читати і сприймати прочитане, невміння вибрати книжку для читання - це багато в чому результат слабкого керівництва читанням у дитячі та юнацькі роки. За таких умов, звичайно, вчителям важко зараз сподіватися на реальну допомогу батьків у формуванні читацьких інтересів школярів.

Загальновідомо, що у книжки, яка довго була основним джерелом інформації та популярним засобом дозвілля з'явились могутні суперники - телебачення, відео. Біля телевізора проводять більшу частину батьки, тут же й діти...

Проте втрату зв'язків із книжкою в ранньому віці неможливо компенсувати в майбутньому. Маленький читач лише вступає в життя, у нього ще немає життєвого досвіду, і книга для нього є невичерпним джерелом відомостей, у ній він знаходить відповідь на свої незліченні «чому?». Книжки, прочитані в дитинстві, часто запам'ятовуються на все життя, впливають на подальший розвиток, на світосприймання, виробляють певні норми поведінки. Тому, саме дорослі мають допомогти дитині не розгубитися в книжковому морі, свідомо і цілеспрямовано виховувати в дитині читача, починаючи з сім'ї, дитячого садка, молодших класів.


2.2 Позакласна робота з дитячою книгою — необхідна умова виховання читацьких інтересів


Важливим і об'єктивним показником успішного формування в учнів читацьких інтересів, їх літературного розвитку є добровільна участь дітей в позакласних формах роботи з дитячою книгою: поява в них потреби в читацькому самовиявленні, усвідомленні своїх можливостей для включення в ту чи іншу діяльність, бажання приділити цій діяльності частину свого часу.

Позакласна робота будується з урахуванням вимог програми школи, інтересів і бажань учнів різного віку, рівня їх розвитку. Види і форми позакласної роботи з дитячою книжкою, які можуть бути запропоновані молодшим школярам, дуже різноманітні. Серед них — літературні конкурси, літературні ігри, видання рукописних журналів чи підручників, читання і індивідуальні усні виступи учнів про прочитане, екскурсії, бібліотечні уроки тощо.

Слід зауважити, що така робота проводиться під керівництвом вчителя і може носити індивідуальний, груповий чи масовий характер.

Особливе місце в житті школярів повинна зайняти бібліотека. Тому перша екскурсія в бібліотеку повинна лишити приємний спогад. Під час екскурсії бібліотекар в урочистій обстановці показує дітям книжкове багатство, з яким вони теж зможуть познайомитись, якщо запишуться в читачі і будуть брати книги.

Починаючи з 1 класу два-три рази на рік проводяться бібліотечні уроки. Перший такий урок можна провести вже на кінець вересня. Спочатку першокласники лише ознайомлюються з бібліотекою, у них складається саме поняття «Бібліотека» — місце, де зберігаються книги. Поступово вони вчаться почувати себе тут господарями. Центральну роль на таких уроках відіграє бібліотекар. Він покликаний ділитися з вчителем знаннями бібліотечно-бібліографічної роботи з дітьми, інформувати вчителів про фонди книг, про новинки дитячої літератури, планувати позакласну роботу з книгою. При дитячих бібліотеках можуть організовуватись «Клуб чомучок», «Клуб знавців».

В бібліотеці може бути створений методичний куток для батьків з посібниками, які допоможуть їм у виборі книг і керівництві дитячим читанням.

Дітей потрібно заохочувати йти в бібліотеки для того, щоб вони зразу звикли користуватися послугами бібліотеки, розрахованими на масового читача, діяти серед книг кваліфіковано: розглядати, вибирати, правильно записувати книги на абонементі, читати книги в дитячому читальному залі. І звичайно, якщо дитині дадуть доступ до книг і не будуть заважати їй із всієї сукупності книг вибирати ту, яку вона хоче, тоді кожна дитина охоче піде в бібліотеку, щоб насолодитись необов'язковим, але життєво важливим заняттям — мовчазним спілкуванням з книгою [51; 40].

Якщо першокласник більше працюватиме з книгами вдома і в класній бібліотеці, то для другокласника цього замало. Тепер, щоб виконати завдання позакласного читання, кожен учень повинен сам іти в бібліотеку і там вибирати потрібні і цікаві для нього книги, користуючись при цьому рекомендованим списком вчителя, застосовуючи вміння читати бібліотечні картотеки і орієнтуватись в будь-якій незнайомій книзі.

Для того, щоб знайти потрібну книжку, дитина повинна знати за якими правилами розташовуються і зберігаються книги в бібліотеці.

Книги розкладаються за темами, а в середині теми — за алфавітом.

Теми відділяють одна від одної кольоровими надписами.

На кожну книгу, в тому числі і на книги — саморобки, складається бібліографічна карточка, а з карточок на окремі книги оформляється тематична картотека.

Особливо виділяються полички з дитячою періодикою і книгами, які додому не даються.

Довідкові посібники складають в бібліотеці особливий розділ.

Під час бібліотечних уроків бібліотекар у цікавій, доступній формі розповідає дітям про історію створення книги, проводить літературні ігри, допомагає організувати «Свято казки» чи «Бал казкових героїв». Завдяки такій роботі діти навчаються легко орієнтуватись в книзі, зуміють відшукати додаткову літературу до уроку, правильно назвати автора і художника.

Після вивчення якоїсь теми або під час проведення свята доцільно організувати в школі тематичну виставку книг. Це дасть можливість краще запам'ятати книги по зовнішньому вигляду, серію книжки, автора, заголовок. Також можна організувати виставку дитячих робіт, присвячену заданій темі. В цьому випадку кожна дитина зможе проявити свою індивідуальність.

Батьки повинні цікавитись тим, що читає їхня дитина. Так, прийшовши додому, дитина повинна розказати батькам яку книжку вона прочитала, пошукати у своїй власній бібліотеці книжку на таку ж тему чи такого автора. Але ні в якому разі не примушувати вдома дитину читати. Також на домашнє завдання вчитель може запропонувати пошукати за допомогою дорослих прислів'я про книгу, про людей, їх характери; записати ці прислів'я чи вивчити [5; 18-19].

Доцільно проводити пропаганду читання в сім'ях дітей. На батьківських зборах вчитель дає поради, як заохочувати дітей до читання, обговорюються питання обміну досвідом по організації читання в сім'ї, інформує батьків про успіхи дітей в самостійному читанні, про їх роботу в бібліотеці, рекомендує батькам літературу, яка допоможе орієнтуватися в дитячих книгах і організувати читання в сім'ї, наприклад, «Лекції про виховання дітей» А.Макаренка, замітки про дитяче читання «Дорога в Читай-місто» Н. Стрелкової (М., 1974), посібник В. Осипової «Книга у вашому домі» (М., 1967) і інші.

Успіх формування читацьких інтересів лежить в правильному поєднанні занять (уроків позакласного читання) з індивідуальною і масовою читацькою діяльністю.

Щоб вчитель міг враховувати і оцінити ефективність навчання з цієї точки зору, сучасна методика позакласного читання дає систему спеціальних занять: на підготовчому і початковому етапі — уроки-ранки, на основному етапі — уроки-звіти, на заключному — усний журнал. Такі заняття можуть проводитись як в своєму класі так і для інших.

Уроки-ранки плануються і проводяться в кінці кожної чверті і являють собою підсумок досягнень вчителя і учнів за даний період навчання. Весь матеріал до будь-якого ранку підбирає вчитель. Саме вчитель шукає пісні, загадки, вірші, інсценізації. Урок-ранок готується зовсім по-іншому. Його основою є ті матеріали із занять і уроків позакласного читання, які не вчителю, а дітям мимоволі запам'яталися, ввійшли в їхнє життя.

Як вже було сказано раніше, після кожної зустрічі з книгою в класі, вчитель спонукає дітей на початковому, а також і на підготовчому етапах приносити в куточок читання книги, які їм сподобалися, ілюстрації, виготовляти різні герої, ставити живі картини. Вчитель вибирає найцінніше з того всього, що робили діти і проводить урок-ранок, де 30 хвилин кожна дитина бере активну участь. На ті 15 хвилин, які залишилися, матеріал, підбирає сам вчитель, який сам згадує, демонструє, читає.

Кожен урок-ранок демонструє активність дітей як майбутніх читачів, їх загальний і читацький розвиток і таким чином, служить об'єктивним показником ефективності керівництва дитячим читанням для вчителя.

На основному етапі навчання для учнів-читачів методикою позакласного читання рекомендується дещо складніша форма прояву ініціативи і самодіяльності. Ця форма одержала назву уроки-звіти. Вона прийшла на зміну урокам-ранкам. До уроків-звітів і тему, і матеріал підбирають діти і готують виступ по постійним групах.

Програма виступу до уроку-звіту і вимоги до підбору і характеру підготовки матеріалу обов'язкові для кожної групи, виробляються дітьми і затверджуються вчителем одночасно з вибором теми, яка дітей цікавить. Протягом чверті проводять один-два уроки. Вони будуються за такою структурою [51; 12]:

Групові виступи за наперед виробленим вчителем планом (30 хв.).

Розповідь вчителя про нові книги і можливості використання їх при організації свого дозвілля (5 хв.).

Колективна літературна гра (чи конкурс) на основі обраної теми з метою виявлення переможця (за кількістю прочитаних книг, вмінням користуватися в світі книг, умінням переказати прочитане).

Молодші школярі дуже люблять ці уроки і охоче до них готуються: складають виставку даного письменника, оформляють його ілюстровану картотеку, цікаво про нього розповідають, готують плакат-вікторину чи живі картини-загадки.

На заключному етапі найбільш вдалою формою читацької самостійності і ініціативи, що вбирає в себе весь найцікавіший літературно-публіцистичний матеріал є усний журнал.

Усний журнал — це театралізована дія, яка розрахована на 45-50 хвилин і зберігає всі зовнішні ознаки журналу: «обкладинку», яку придумують самі учні, а інколи і паралельні класи (на конкурс), назву, емблему, музичну заставку, сторінки, рубрики, які можуть мінятися, чи навпаки, повторюватися «з номера в номер. Проводять даний урок один раз в тиждень.

Надійним помічником вчителя у формуванні читацьких інтересів дітей є літературні ігри, які можна проводити для будь-якого класу. За змістом і формою вони досить різноманітні і можуть практикуватися під час обговорення прочитаної книги, проведення літературних ранків і свят, походів чи екскурсій. Вони сприяють створенню бадьорого настрою в школярів, збагаченню їх знань, розвитку творчої уяви, образної пам'яті та мислення. Для ігор доцільно використовувати ребуси, кросворди, криптограми, чайнворди, головоломки, літературні задачі [51; 43].

Відомими є традиційні ігри, в основі яких лежить впізнавання творів за окремими малюнками чи уривками, постановка і розгадування «хитрих» питань по прочитаних книгах, відгадування імен літературних героїв, прізвищ письменників, назв книг і творів по серії читань, відтворення героїв і книг за описом, складання літературних ігор за принципом «чого не вистачає».

В процесі літературних ігор такого роду розвиваються інтелектуальні, моральні, вольові риси особистості, проявляється і удосконалюється кругозір, активізуються задатки і здібності.

Не менш значимі і показові для загального і літературного розвитку молодших школярів художні конкурси на кращий малюнок по прочитаних творах, на знання віршів і прози, на вміння їх декламувати, читати по книзі.

Можна організувати літературний конкурс, учасники якого змагаються у проведенні літературних ігор, вікторин: «Хто знає народні прислів'я?», «З якої байки чи казки?», «Відгадай?», «Хто знає більше?».

Третьокласників варто залучити до участі в заочній грі «Подумай, відгадай». Умови її оголошуються за допомогою плаката, який вивішується на видному місці в школі. Протягом тижня учні дають письмові відповіді на запитання. Журі перевіряє їх правильність і оголошує імена переможців. Зміст ігор має відповідати вікові дітей, рівню їх знань. Спочатку, щоб охопити ними якомога більше учнів, добирають запитання середньої важкості, а потім вони ускладнюються, але не виходять за межі програм молодших класів [53; 47].

Починаючи з 2 класу, коли загальна начитаність дозволяє учням проявити інтерес до особистості авторів улюблених книг, ефективна така позакласна форма роботи, як заочна зустріч з письменником за вибором учнів. Зазвичай така зустріч проводиться один-два рази в рік в зв'язку з Тижнем дитячої книги або якоїсь іншої знаменної дати. До назначеного дня діти прагнуть прочитати всі доступні їм книги письменника і про письменника. Вдумуючись в текст творів, в передмови і післямови, в статті і замітки періодичної преси, вдивляючись в ілюстрації і фотографії, учні намагаються уявити собі автора любимих книг і визначити, про що, а можливо, і що саме сказав би їм письменник, коли б прийшов на зустріч, кого із героїв своїх книг і чому він виділив би особисто.

За таким планом готується до зустрічі і вчитель, адже він виступає в ролі як би «довіреної» особи письменника, якому присвячена книга. Спираючись на знання матеріалів, з якими учні не знайомі, вчитель повинен відповідати на всі питання, оцінювати судження виступаючих, по ходу свята організовувати літературні ігри і конкурси за прочитаними дітьми книгами.

Не менш важливим засобом розвитку активності, самостійності школярів у пошуках нового є літературні екскурсії. Вони допомагають глибше ознайомитись з місцями, де жили і працювали видатні письменники, з пам'ятками мистецтва, з літературно-меморіальними музеями. Такі екскурсії дають учням можливість зримо уявити життя письменника або його героїв, ту епоху, подіям якої присвячений художній твір. У ході цих екскурсій розповідь учителя конкретизується ознайомленням з меморіальними речами, з документами, картинами, портретами, ілюстраціями до творів письменника. По темі екскурсії проводяться бесіди, під час яких підбиваються підсумки, оцінюються знання, набуті учнями, робляться узагальнення, висновки [22; 41].

Що ж стосується власне літературних творчих здібностей молодших школярів, то їх розвитку активно сприяє систематичне оформлення дітьми анотованої класної картотеки, видання рукописного журналу або ведення колективного читацького щоденника. Але це вимагає особливо успішного керівництва з боку дорослих. Діти повинні розуміти, що писати потрібно лише про те, що дійсно добре знаєш, що пережив, продумав, відчув. Такі карточки повинні бути тільки на улюблені дитині книги. Якщо в свій твір дитина хоче включити рядки з прочитаної книги, які її вразили, їх треба брати в лапки. Стимулюватись і оцінюватись мають лише особистісні зусилля дитини, робота її думки, розвиток її мови на матеріалі безпосереднього сприйняття і власного досвіду.

Проте, часто бувають випадки, коли, ставлячи перед молодшими школярами непосильні завдання, зокрема, написати вірш, оповідання, вимагаючи творчості без потрібного навчання, вчитель штовхає дітей на переписування відомих джерел. Якщо ж умови, необхідні для творчості, створюється і керівництво здійснюється кваліфіковано, то «проба пера» у вісім-десять років сприяє розвитку в них спостережливості, творчої уяви, образного мислення, естетичного смаку, чуття слова і в той же час задовольняє їх потребу в читацькому самовиявленні, додаючи самостійному читанню явну суспільну значимість.

Починаючи з 3 класу можна проводити читацькі конференції, які практикуються з метою пропаганди художньої літератури, більш поглибленого вивчення життя і діяльності того чи іншого письменника. Учитель організовує колективне обговорення однієї або кількох книжок, об'єднаних загальною темою (наприклад: «Про людей хороших»). Учні мають бути добре ознайомлені з темою конференції, з питаннями, які на ній обговорюватимуться. Ця робота проводиться за таким планом:

Вибір твору для обговорення.

Організація читання книжки.

Визначення загальної теми і конкретних завдань для читців та промовців.

Індивідуальна робота з учнями:

а) залучення їх до участі в бесіді за прочитаним;

б) подання допомоги у складанні текстів доповідей.

в) Підготовка школярів до виразного читання уривків з творів.

Зміст прочитаного відтворюється шляхом поставлених запитань учителя, окремі уривки діти переказують. В ході обговорення слід звернути увагу не тільки на загальну характеристику героя твору, а й на окремі вчинки персонажів, діалоги, внутрішні монологи, думки автора. В ході конференції ведеться розповідь по ілюстраціях, картинках, читаються напам'ять вірші, переглядаються діафільми. Обговорення завершується підбиттям підсумків. Такі конференції сприяють глибокому осмисленню здобутих раніше учнями знань, допомагають формувати в них високі естетичні смаки, погляди і переконання.

Велике естетичне, освітньо-виховне значення має така форма позакласної роботи, як ранок казки. Діти готують костюми героїв казок, вивчають для декламації уривки, підготовляють інсценізацію казки. До заняття підбирають картини, готують малюнки, аплікації, виліплюють героїв казок. Його можна проводити для іншого паралельного класу.

Важливою формою масової позакласної роботи, засобом збудження у школярів інтересу до книги є проведення літературних вечорів. їх види найрізноманітніші: вечори, присвячені ювілеям письменників, актуальним літературним темам; вечори байки, казки; вечори обговорення книг. В програмі вечора доцільно поєднувати доповіді учнів з декламацією, виконанням п'єс, з танцями, музикою.

В останні роки все більш широке розповсюдження в практиці позакласної роботи молодших школярів з дитячою книгою одержують усні монографічні звіти про книги, прочитані протягом довгого періоду, або так званий захист читацьких інтересів. Ця форма читацької самодіяльності цікава тим, що вона дає можливість направляти зусилля особистості і колективу на засвоєння критеріїв оцінки якості самостійного вибору і читання книг, на заглиблене читання.

Організаційно методична схема «захисту читацьких формулярів» дітьми на перший погляд досить проста: один із учнів за бажанням повідомляє друзям по класу, які книги він самостійно вибрав і прочитав на протязі визначеного часу (двох тижнів, місяця), просить назначити йому опонентів і підтверджує свою готовність захищатися, тобто утвердитись в думках товаришів і дорослих як хороший, вдумливий читач.

Опоненти теж викликаються добровільно: на кожну книгу – новий опонент. їх завдання — прочитати або перечитати вибрану книгу, але настільки уважно, щоб бути в змозі задати захищаючому важливі і цікаві питання по прочитаному, а також визначити і виразити свою думку про те, наскільки посильний вибір дитячих книг для захищаючого.

Крім офіційних опонентів, активну участь в захисті можуть прийняти всі бажаючі, так як захист проводиться публічно, в назначений день і час, а список книг, що є предметом захисту, у вигляді спеціального плакату завчасно вивішується на видному місці.

Досвід показує, що молодші школярі дуже люблять цю форму позакласної роботи, адже саме вона допомагає кожному перевірити себе, почути заслужену похвалу, пережити радісне почуття від завершеного етапу самостійної роботи з книгою. Проте, так буває не завжди, а лише в тих випадках, коли в процесі навчання — на уроках української мови, читання, математики, природознавства — діти активно оволодівають вмінням ставити запитання і формулювати усні висловлювання. В протилежному випадку захисти стають формальними, а в якості претендентів і опонентів на захистах одні і ті ж учні.

Розглядаючи види і форми позакласної роботи з дитячою книгою постає питання про те, де вони повинні проводитись. Звичайно, що там, де близько біля школи є дитяча бібліотека чи інші дитячі позашкільні заклади; позакласні заняття, пов'язані з книгою повинні проводитись поза стінами школи. Проте, якщо таких закладів поблизу школи немає, організацію і проведення позакласної роботи з книгою з допомогою старшокласників, батьків учнів вчителю приходиться повністю брати на себе.

Таким чином, різноманітність форм позакласної роботи з дитячою книгою, раціональний підбір методів їх проведення, тісний зв'язок з життям сприяють розвитку в учнів інтересу до творів мистецтва, до літературної і усної народної творчості.


Розділ ІІІ. Експериментальне дослідження ефективності формування читацьких інтересів засобами дитячої художньої книжки


3.1 Організація і зміст експериментального дослідження


Експериментальне дослідження проводилось протягом двох років в Дублінській школі І-ІІ ступенів Бучацького району Тернопільської області та в Язлівецькій школі І-ІІІ ступенів Бучацького району Тернопільської області в перших класах. Дослідження складалося з трьох етапів: констатувального, формувального і контрольного.

Для порівняння результатів ефективності експериментальної роботи бралися відповідно паралельні перші класи. 1 клас (Дублінської школи) — експериментальний, 1 клас (Язлівецької школи) — контрольний. Всього в експериментальному дослідженні взяли участь 60 учнів.

Предметом нашого дослідження став процес взаємодії дитини з дитячою художньою книжкою, спрямований на формування читацьких інтересів.

На початку експерименту ми поставили за мету побудувати модель типу правильної читацької діяльності з тим, щоб показати яким же чином забезпечується безперервна діяльність читача з книгами і серед книг. Проаналізувавши праці по проблемі самоосвіти, а також біографії людей, в житті яких книга відіграє величезну роль, порівнявши одержані дані з даними безпосереднього спостереження за поведінкою читачів різного віку і даними самоспостережень, ми прийшли до висновку, що істотну роль відіграють три компоненти:

сфера мети або особистісного смислу читання;

сфера орієнтування в колі читання, тобто здатність до цілеспрямованого перегляду книги;

сфера сприйняття тексту твору, тобто повноцінності засвоєння змісту прочитаного.

Кожен з цих компонентів являє собою складні підсистеми спеціальних знань, умінь і навичок, але в даному випадку нас цікавили не стільки самі підсистеми, скільки їх роль в системі діяльності читача і взаємозв'язки.

Проаналізувавши взаємодію цих підсистем ми побудували модель типу правильної читацької діяльності (мал.1).


Мал.1. Продуктивний варіант типу правильної читацької діяльності.

Умовні позначення:

І – початковий компонент системи;

- прямі зв’язки;

- зворотні зв’язки


В даному випадку сфера мети виступає в якості вихідного компоненту функціональної системи і являє собою наступний ланцюг залежностей. Добре усвідомлюючи мету, читач звертається в світ книг, де шляхом розгляду вибирає книгу, яка максимально відповідає меті. І якщо мета дійсно відображає потребу читача, а вибір книги дійсно відповідає меті, то тільки від якості прочитання залежить подальша діяльність читача.

Проте може бути так, що мета і книга задаються ззовні (мал.2).


В даному випадку, засвоївши зміст прочитаного, читач може відчути потребу в продовженні читання, а може (це дуже важливо) і не відчути такої потреби, якщо в процесі читання заданої книги він не відчув особистісного смислу. В цьому випадку вольова установка на прочитання книг суто по завданні обертається трагедією для його особистісного входження в контакт з світом книг. В результаті спостерігається те парадоксальне явище, на яке звертала увагу Л.И. Божович, коли «дитина може добре навчитися читати, може знати багато літературних творів, але не відчувати «потреби ні в читанні, ні в збагаченні своїх знань» [7; 14].

Саме така організація читацької діяльності по варіанту 2 «б» може служити передумовою для виникнення проблеми: «читати вмію — читати не хочеться».

Тут слід відмітити, що все ж таки в 1 класі мета читання книг буде задаватись ззовні (вчителем), але тут дуже важливо, щоб задана ззовні тема зразу ж орієнтувала учнів на широке самостійне знайомство з світом доступних книг взагалі, а не обмежувалась якось одною визначеною книгою. Знайомство з однією книгою або обмеження колом книг, при відборі яких ведучою є чужа воля, чужі інтереси, чужий смак призведе до стійкого небажання читати книги взагалі.

Визначення моделі типу правильної читацької діяльності дозволили нам сформулювати теоретичний висновок про те, що формування читацьких інтересів в молодшому шкільному віці можливе за умови знання учнями широкого кола дитячих художніх книг.

Без такого знання зустріч потреби з предметом і виникнення самостійних читацьких інтересів, визначення читачем свого кола читання може бути випадковим або ж і зовсім не відбутися.

Про це наголошував видатний пропагандист книги Н.А. Рубакін: «Рийся в книгах при кожному зручному випадку. Старайся перелистати і переглянути на своєму віку якомога більше різних книг. Ритися в книгах — це теж саме, що шукати для себе ту книгу, яка найбільше тобі підходить...» [49; 82].

Дане твердження лягло в основу нашого експериментального дослідження.

В якості провідних способів взаємодії вчителя і учнів на уроці позакласного читання ми прийняли метод бесіди, метод виразного читання і розгляду, метод самостійної роботи

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: