Особливості методики ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва
Більшість видів образотворчого мистецтва поділяється на жанри, багато які з яких універсальні: до них звертаються і живопис, і графіка, і скульптура. Це анімалістичний, портретний, побутовий, історичний, батальний жанри. Є жанри, які переважно розробляються у якомусь певному вигляді образотворчого мистецтва. Жанр натюрморту, наприклад, більш характерний для живопису, ніж для графіки. Жанр карикатури частіше зустрічається у графіці, але зрідка в живописі і скульптурі.
Жанр — це «поділ будь-якого виду мистецтва за тематичними, структурними або функціональними принципами» [4, 79].
В кожному виді мистецтва система жанрів складається по-своєму. Наприклад, у літературі жанри визначаються на підставі належності твору до літературного роду, провідної естетичної якості та ідейно-оцінного настрою (сатиричного, патетичного, трагічного та ін.), а також обсягу твору і способу побудови образу (символіка, алегорія, документальність тощо). В музиці жанри розрізняються: за способом виконання (вокальні або інструментальні, сольні, ансамблеві, оркестрові, хорові жанри); за призначенням (марш, колискова, обрядова пісня і т.д.); за місцем та умовами виконання (камерна, симфонічна музика, кіномузика тощо).
В живопису жанри визначаються за предметом зображення (портрет, натюрморт, пейзаж, історичний і т.д.), а також за характером зображення (станковий, монументальний, декоративний живопис, мініатюра тощо). Свої жанрові системи мають також кінематограф, театр та інші види мистецтв [56, 193].
Жанри виникли в різний час. Найдревніший — анімалістичний (від франц. animale — тварина). Саме йому більше уваги приділяли первісні художники. Анімалістичний жанр — вид мистецтва, в якому провідним мотивом є зображення тварин.
В живопису за структурно-функціональними ознаками виділяють такі види або жанри, як живопис станковий, монументальний, декоративний, іконопис, театрально-декораційний [59, 85].
Станковий живопис, як правило, не пов'язаний з архітектурним ансамблем. Він існує самостійно. Скрізь можна зустріти станкові твори, виконані на спеціальних мольбертах (станках, звідси і відбувається назва «станковий живопис»). Станковий живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портретний, пейзажний, анімалістич-ний і натюрмортний [16, 41].
Назва «станковий живопис» походить від того, що художник найчастіше пише такі роботи на полотні, натягнутому на підрамник і встановленому на спеціальному станку — мольберті. Проте до станкового Живопису можуть належати твори, написані не лише на полотні, а й на картоні, дерев'яній дошці тощо. Станковий живопис вирізняється головним чином самостійністю окремого твору, призначеністю для інтер'єру та можливістю його Вільного переміщення без наслідків для загального задуму та ідеї. Саме до станкового живопису найчастіше застосовується термін „картина".
Іконопис — станковий за формою живопис культового призначення (у православ’ї, католицизмі, ламаїзмі та деяких інших релігіях). Характер іконопису визначається іконографією — чітко визначеною тематикою та правилами зображення подій та осіб Святого Письма [51, 162].
Монументальний живопис — це живописне зображення на внутрішніх або зовнішніх поверхнях архітектурних споруд. Монументальний живопис не може бути відділений від своєї основи (стіни, опори, стелі тощо) і перенесений. За технікою і матеріалом виконання монументальний живопис найчастіше буває фресковим або мозаїчним. До монументального живопису, як правило, відносять і вітраж.
Монументальний живопис відображає розпис будівель як зовні, так і всередині, тісно пов'язаний із архітектурою. Створюючи монументальні розписи, необхідно враховувати розміри площин, на яких буде вміщуватися живопис, масштаб зображень, кут зору глядачів. У монументальному живописі відображаються основні ідеали суспільства, його прагнення, мета, головні історичні події і т. ін. [38, 105].
Мініатюра — невеликий за розмірами твір, що вирізняється декоративністю форм, орнаментальністю, тонкістю письма. Існують такі види мініатюр:
книжна мініатюра (зображення в рукописній книзі);
лакова мініатюра (живопис на невеликих лакованих виробах — шкатулках, ювелірних виробах тощо);
портретна мініатюра (портретне зображення, виконане на медальйонах, табакерках, годинниках, перснях і т.д.) [65, 73].
Театрально-декораційний живопис — використовується при оформленні сцени, створенні театральних декорацій та ескізів театральних костюмів. Характерний також для кіномистецтва (оформлення павільйону, знімального майданчика тощо).
Декоративний живопис виокремлюється на межі монументального, прикладного, оформлювального мистецтва [50, 89].
За тематичним принципом у живопису й інших видах образотворчих мистецтв (графіці, скульптурі) виокремлюються жанри:
Портрет.
Пейзаж.
Натюрморт.
Історичний.
Міфологічний.
Батальний.
Побутовий.
Анімалістичний [7, 37].
Поважний вік у портретного жанру. Разючої досконалості (передусім — в скульптурі) він досяг вже в Древньому Єгипті, майже п'ять тисяч років тому. Портрет є одним із найпоширеніших жанрів образотворчого мистецтва. Це зображення людини або групи людей, що реально існують або існували в минулому. За характером зображення виділяють портрети парадні, офіційні та камерні. Портрет людини у вигляді якого-небудь алегоричного, міфологічного, історичного, театрального або літературного персонажа називають костюмованим.
Окремим видом портрета є автопортрет — зображення художником самого себе. Серед різновидів живописного портрета: поясний, погрудний, поплічний портрети, портрет на повний зріст, груповий портрет, портрет в інтер'єрі, портрет на тлі пейзажу та ін. [34, 25].
У скульптурі портретне зображення може бути виконане у вигляді статуї (зображення на повний зріст), бюста (погрудне зображення), торса (людська фігура без ніг або по пояс).
Пейзаж — жанр, у якому основним об'єктом зображення є природні ландшафти, міста, архітектурні (в тому числі індустріальні) споруди, морські краєвиди та інша реально існуюча або вигадана місцевість.
Пейзаж може мати історичний, героїчний, фантастичний, ліричний, епічний характер. Пейзаж також часто слугує тлом у творах інших жанрів (портрета, історичного, міфологічного, батального, анімалістичного).
Твори пейзажного жанру зображають природу. Розкриваючи в пейзажі вигляд природи, художник передає її життя, свої переживання, настрої, вчить любити і берегти рідну землю. У пейзажі можна виразити любов до Батьківщини, думи про майбутнє, відношення до теперішнього часу. У картинах цього жанру можна побачити роздуми художника про життю, долі людини. Такі пейзажі І.Левітана, О.Шовкуненка і ін. У пейзажному жанрі виділяють морські пейзажі, або «марини». Художники, які працюють виключно в жанрі морського пейзажу, називаються мариністами (І. Айвазовський) [62, 40].
Пейзажний жанр виник в Європі порівняно недавно, хоч в країнах Азії він з'явився набагато раніше. Пейзаж дуже багатий різновидами: сільський, міський, марина (від італ. marina — морський). У 1897 році разом з картиною М. Реріха «Гонець» виник пейзаж історичний, що показує природу у всій її старовині, як би побаченої очима наших далеких предків. Твори О. М. Васнєцова, присвячені минулому Москви, можна віднести до історичного міського пейзажу [55, 174].
Натюрморт — жанр, присвячений зображенню світу речей, предметів повсякденного вжитку. Об'єктом зображення в натюрморті можуть бути також зірвані квіти, овочі, фрукти, дари моря, бита дичина, птахи. Як доповнення до основного мотиву в композицію натюрморту іноді включаються зображення людей та живих тварин, комах, птахів.
Натюрморт оформився в самостійний жанр лише в XVII віці в Голландії. І хоч це слово переводиться з французького як «мертва натура», натюрморт розказує про красу життя, про створені людиною зручні і корисні речі, про прекрасні витвори природи — кольорах, плоди, дари моря і т. д. [8, 241].
Особливе місце належить історичному жанру, який надає твору великого суспільного звучання, відображає епохальні для історії народу події. Коли в картині, малюнку або скульптурі розказується про життя далекого або недавнього минулого, він зближується з побутовим жанром. Однак не обов'язково твір повинен бути присвячений минулому: це можуть бути які-небудь важливі події наших днів, що мають велике історичне значення.
В історичному жанрі відтворюються видатні події минулого або сучасні події, які мають історичне значення. Історичний жанр часто переплітається з іншими жанрами: побутовим (утворюючи синтетичний, так званий історико-побутовий жанр), портретом (історичний портрет), пейзажем (історичний пейзаж), батальним [29, 187].
До історичного жанру тісно примикає батальний, що виник ще в творчості первісних художників. Батальний жанр відтворює тематику війни, битв, походів та інших військових подій, епізодів життя армії та флоту.
Міфологічний жанр — це зображення подій і героїв міфів, легенд, сказань, билин та ін. До казково-билинного жанру відносяться твори В.М.Васнецова («Богатирі», «Витязь на роздоріжжі», «Іван-царевич на сірому вовкові», «Гуслярі»). Твори цього жанру нерідко зустрічаються і в наш час, наприклад триптих Б.С. Пушкова «Пісня» [9, 54].
Побутовий жанр присвячений відтворенню приватного і повсякденного громадського життя людини. Побутові композиції іноді також називають „жанровими". Батьківщина побутового жанру, як і натюрморту, — Голландія. У наш час цей один з найпоширеніших жанрів образотворчого мистецтва, хоч ще зовсім недавно він вважався низьким, негідним уваги художника.
Часто твори на побутові сюжети називають жанровими, або такими, що відносяться до жанрового живопису (від франц. Genre — рід, вигляд). До побутового жанру відносяться картини, малюнки, скульптури, що розказують про події повсякденного життя [49, 73].
Всі ми бачили картини і малюнки із зображенням кімнат, залів, заводських цехів, вестибюлів метро, тобто інтер'єрів самих різних споруд. Інтер'єр у перекладі з французького означає «внутрішня частина». Інтер'єром називають і внутрішній архітектурний простір, і жанр образотворчого мистецтва, а також окремий твір, що відноситься до цього жанру. Крім того, в декоративно-прикладному мистецтві інтер'єром називають обробку внутрішнього приміщення.
Як самостійний жанр інтер'єр склався лише в XVII віці в Голландії. Художники цієї країни дуже любили зображати комфорт сімейного вогнища, красу люб'язних серцю речей, сцени домашнього побуту [16, 88].
Картини і малюнки із зображенням «чистого» інтер'єру — без людей, тваринних або якої-небудь жанрової сценки, зустрічаються рідко. Елементи інтер'єра можна знайти в помпейських розписах, у візантійських і древньоруський іконах, східних мініатюрах, старовинних японських свитках, творах художників епохи Відродження.
Існує ще жанр карикатури. Карикатури зустрічалися вже в Древньому Єгипті. Так, в Каїрському музеї зберігаються малюнки, що висміюють фараона Ехнатона, що жив три з половиною тисячі років тому.
Як би не різнилися витвори образотворчого мистецтва за національними особливостями, індивідуальній манері їх авторів, як би не залежали від географічного середовища і багатьох інших умов, вони завжди підкоряються специфіці вигляду і жанру, до яких відносяться. Витвори образотворчого мистецтва тісно пов'язані і з художнім стилем, напрямом, течією, що характеризує епоху, історичний період, а також школою, що склалася під впливом поглядів певної групи діячів мистецтва або одного художника [19, 53].
З розвитком мистецтва його видо-жанрова система зазнає постійних змін: деякі жанри застарівають і виходить із вжитку, проте з'являються нові жанри. Так, у XX ст. поширюються нові види і жанри музичного мистецтва, пов'язані насамперед із джазом, роком. Замість тематичних жанрів, на які переважно поділялося традиційне для нового часу образотворче мистецтво, в сучасному візуальному мистецтві жанровий поділ ведеться за принципом суто технічної репрезентації твору: живопис, реді-мейд, фотографія, інсталяція тощо.
Сучасна система мистецтв складається на основі двох тенденцій розвитку – тенденції синтезу, взаємозбагачення різних видів художньої практики і тенденції самовизначення, виділення різноманітних видів мистецтв. Розвиток художньої практики і естетичних потреб суспільства зумовлює синтез окремих видів мистецтв, які кожний окремо не мають синтетичного характеру (наприклад, архітектура та живопис в їхньому синтезі) [16, 60].
Існує три типи синтезу, кожний з яких об’єднує різні види художньої діяльності на основі якогось визначеного виду мистецтва:
– синтез пластичних мистецтв (архітектура, образотворче мистецтво і декоративно-прикладне мистецтво), що відбувається на основі архітектури;
– синтез серед видовищних мистецтв (театр, кіно, телебачення, естрада, цирк), які прийнято називати синтетичними; в них взаємодія відбувається в основному на основі творчості актора (в документальних жанрах – реальної особи);
– синтез окремих пар мистецтв, пов’язаних з літературою: літератури і музики (пісня та інші вокальні жанри), літератури та образотворчого мистецтва (напр., художньо ілюстровані видання) [55, 173-174].
При взаємодії мистецтв кожне з них робить в синтетичне ціле свій внесок, збагачує цей цілісний художній твір притаманними даному виду мистецтва специфічними рисами. Синтез мистецтв – це не механічне об’єднання окремих видів мистецтва, це – створення органічної художньої цілісності, якій притаманні нові якості, що їх не було у жодного з мистецтв до того, як вони увійшли до нового цілого. Окремі види мистецтва створюють єдину цілісність і пристосовуються як один до одного, так і до синтетичного цілого. Синтез мистецтв реалізується в єдиному художньому образі або системі образів, об’єднаних єдністю стилю, задуму, виконання, але створених за законами різних видів мистецтва. В основі синтезу пластичних мистецтв – архітектурна споруда, що доповнюється творами мистецтва: скульптури, декоративного живопису. В цьому випадку мистецтва, які беруть участь у синтезі, зберігають своє відносно самостійне образне значення, а синтез досягається завдяки єдиному задуму і стилю. Але в цьому випадку не виникає такого явища, яке можна назвати синтетичним мистецтвом.
Розділ 2. Методика ознайомлення з видами і жанрами образотворчого мистецтва в початкових класах
2.1 Формування уявлень у молодших школярів про види і жанри образотворчого мистецтва
Відповідно до вимог Державного стандарту початкової загальної освіти предмет "Образотворче мистецтво" реалізує креативно-змістову, продуктивну, творчу лінію візуального мистецтва. Тому в процесі дослідження ставилися такі найголовніші завдання викладання образо-творчого мистецтва в експериментальному класі:
1. Формування в дітей творчого, художньо-естетичного ставлення до дійсності, здатності до художнього пізнання видів і жанрів образотворчого мистецтва та їх образної оцінки; розвиток таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії при сприйманні видів і жанрів образотворчого мистецтва, здатність емоційно відгукуватись на різноманітні вияви естетичного у видах і жанрах образотворчого мистецтва, вміння підмічати прекрасне у різних видах і жанрах образотворчого мистецтва та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні різноманітними видами і жанрами образотворчого мистецтва.
2. Розвиток засобами сприймання та усвідомлення різних видів і жанрів мистецтва специфічних для образотворчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам'яті та ін.
3. Формування знань і уявлень про види і жанри образотворчого мистецтва, їх історію та роль у житті людей, розуміння мови різних видів мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок сприйняття різних видів і жанрів образотворчого мистецтва та їх емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.
4. Формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості у галузі різних видів і жанрів образотворчого мистецтва, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду чи жанру образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та художніх технік, що допоможе набути свободи вираження у творчості.
5. Розвиток сенсорних здібностей дітей, що сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва та поліпшенню якісного боку художньо-творчої діяльності.
Вагомим завданням експериментального навчання в 4 класі було розширення знань про види, жанри і специфіку художнього образу в образотворчому мистецтві. Практична діяльність спрямовувалася на подальше вивчення головних навчальних проблем ("Форма", "Простір", "Колір", "Композиція").
Значна частина уроків у процесі формуючого експерименту була присвячена розвитку в учнів відчуття кольору і свідомому використанню кольору як засобу художньої виразності. Велика увага приділялася засвоєнню поняття про специфіку декоративного образу, про декор як засіб збагачення форми і композиційної організації образотворчої поверхні та створенню декоративних композицій. Для цього в експериментальному класі здійснювалося ознайомлення учнів з деякими конкретними народними художніми промислами України і початковим освоєнням прийомів роботи народних майстрів; з передачею об'ємних якостей округлих предметів засобами світлотіні.
Виходячи з основних завдань образотворчої діяльності четверто-класників (див. додаток Б), діти повинні були навчитися не тільки розуміти, цінувати, а й створювати красу навколо себе. Основи творчого підходу до праці закладалися на заняттях з образотворчого мистецтва, де учні виконували ескізи й начерки предметів різних видів і жанрів мистецтва, які втілювалися в матеріалі на уроках образотворчого мистецтва.
Ми враховували, що під час сприймання дійсності учні повинні набути певних навичок цілеспрямованого спостереження естетичних виявів різних видів і жанрів образотворчого мистецтва, і при цьому відчувати гармонійні співвідношення кольорів у забарвленні предметів, об'єктів, вміти помічати виразність (вишуканість та витонченість або масивність) форм, абрисів різних видів і жанрів образотворчого мистецтва; відкривати асоціативно-образний характер різних видів і жанрів образотворчого мистецтва; вміти бачити та відчувати красу об’єктів різних видів і жанрів образотворчого мистецтва; мати уявлення про своєрідність кожного виду і жанру образотворчого мистецтва; посильно виражати естетичні почуття та переживання в різних видах образотворчої діяльності та в усній образній формі.
Під час сприймання творів мистецтва в учнів формувалися уявлення про види образотворчого мистецтва, а також зміст та назви деяких жанрів: пейзаж, натюрморт, портрет, побутова (сюжетна) картина, анімалістичний жанр. Також учні засвоювали прізвища та твори (1—3) найбільш відомих майстрів образотворчого мистецтва України та світу; декілька відомих пам'яток архітектури; деякі відомі народні промисли України (народний розпис Петриківки, кераміка Опішні й Косова та ін.), прізвища декількох відомих майстрів народної творчості.
У процесі експерименту учні засвоювали основні художні засоби розкриття змісту та емоційного впливу різних видів і жанрів образотворчого мистецтва на глядача (рисунок, лінія, площина та об'ємна форма, композиція, колір, колорит, освітлення, контраст світла й тіні, статика і динаміка та ін.) у творах живопису, графіки, скульптури. Також вони набували певної здатності розповідати про твір, провести його простий аналіз, демонструючи знання основ образотворчої грамоти (передачі особливостей форми, колірного та композиційного вирішення, просторових явищ), використовуючи при цьому елементи порівняльного аналізу, свої враження та спостереження дійсності, художні терміни і образне слово.
У молодших школярів провідну роль у передаванні виражальних якостей і особливостей предметного оточення відіграє колірна композиційна образотворча діяльність, в якій головна практична орієнтація в роботі на площині зводиться до площинних форм вираження і трактування тривимірного простору засобами зображення та передаванням перспективних явищ на елементарному рівні.
Характер дій, що їх виконували молодші школярі, різний. Вони відіграють різну роль у відтворенні образу. У дітей дії мають звичайно хаотичний, випробувальний характер. У міру того як уточнюється задача — створити певний шуканий образ, образотворчі дії набувають більш організованого, орієнтувально-дослідницького характеру. Дитина кілька разів змінює положення кожної фігурки, створює послідовно кілька комбінацій і спиняється на тій, яка більше, ніж інші, відповідає образу, що склався в неї.
З розвитком дитини збагачується її досвід, удосконалюється сприймання предметів, їхньої форми. В учнів початкових класів за умов навчальної і трудової діяльності накопичуються глибші знання про форму плоских і об'ємних предметів, про їхнє, положення в просторі.
Вивчення форми в процесі образотворчої діяльності на заняттях з образотворчого мистецтва мало два етапи: 1) зображення умовно-плоских предметів у фронтальному положенні з передачею лише двох вимірів; 2) малювання умовно-плоских і об'ємних предметів у перспективі, тривимірному зображенні предметів на двовимірній площині.
Натурою для вивчення і малювання у фронтальному положенні були предмети, що близькі до плоских геометричних форм (квадрата, прямокутника, трикутника, кола, овалу та їхніх комбінацій). Наприклад: прапорці, вимпели, журнал, конверт, шахова дошка, портфель, декоративна тарілка, тенісна ракетка, слюсарні, музичні та інші інструменти (молоток, лучкова пилка, лобзик, лопата, ножиці, балалайка), а також предмети рослинного і тваринного світу (листя і гілки дерев, квіти, комахи).
У навколишньому житті є багато умовно-плоских предметів. З них учні вчилися вибирати такі, які відповідали б завданням навчання. Моделі за формою і кольором добиралися такі, які б підсилювали інтерес до малювання.
Практичні заняття з малювання умовно-плоских предметів, розміщених перед тими, хто малює, у фронтальному положенні, яке не вимагає передачі перспективи, допомагали їм більш правильно зрозуміти складний процес малювання з натури, засвоїти основи графічної грамоти (поняття про форму, пропорції, конструктивну будову, просторове положення предмета, колір та ін.); здобути знання, уміння й навички в зображенні плоских предметів.
У процесі навчання реалістичного зображення малюнка основними завданнями були розвиток сприймання натури та зображення її форми на площині графічними засобами за законами зорового сприйняття. Тому під час практичних занять з малювання особливу увагу ми звертали на правильне сприймання натури тими, хто малює, на розвиток їхньої спостережливості, виховання вміння аналізувати натуру.
У процесі сприймання натури головну роль відіграють органи зору тих, хто малює, тому завданням педагога було виховання в них уміння цілеспрямовано спостерігати: порівнювати між собою предмети, їхні частини, встановлювати між ними схожість і розбіжність, визначати форму, пропорції, конструктивну будову, просторові ознаки, виділяючи в них естетичний зміст.
У конструктивному малюванні з натури ми дотримувалися загальновизнаних умов для сприймання й аналізу зображуваного. Вміння «бачити» натуру на початковій стадії малювання вирішує успіх роботи, сприяє правильному мисленню про предмети (про їхню форму, пропорції, конструктивну будову, колір), уточнює та збагачує уявлення про навколишню дійсність. Малюнок з натури був основним видом зображення в оволодінні грамотою реалістичного зображення.
Малюнок безпосередньо з натури – це процес, при якому ми не тільки наочно бачимо предмет, спостерігаємо за ним, визначаємо його форму, пропорції, конструктивну будову, а й реалістично його зображуємо. Під час зображення предмета ті, хто малює, набувають умінь і навичок у розміщенні малюнка на певній площині, послідовності побудови малюнка, передаючи характерну форму, пропорції та просторове положення натури, оволодівають технічними прийомами роботи.
Отже, головним завданням малювання з натури було вміння бачити і зображувати об'єкти. При цьому уточнюється і збагачується активне сприймання явищ і предметів навколишньої дійсності, що сприяє розвитку мислення та пізнавальних здібностей тих, хто малює. Розглянемо, як відбувається процес побудови реалістичного малюнка. Малювання з натури починається з вивчення предмета, який потрібно малювати. Визначають призначення предмета, його форму, пропорції, положення в просторі, добирають способи його зображення на площині.
Вивчення комбінованої форми предмета зумовлене складною роботою органів сприймання, внаслідок якої в свідомості формується образ об'єкта, який ми сприймаємо. Тому таке велике значення має вміння «бачити» натуру. Безпосередньо після цілеспрямованого спостереження і вивчення натури розпочинають її зображення. Продумують композицію малюнка, намічають загальну форму натури. Після виконання начерку предмета уточнюють правильність зображення, порівнюючи його із натурою. Малюнок закінчують промальовуванням деталей та передачею кольору чи тону.
Малюнок є не тільки самостійним видом образотворчого мистецтва, але основою для живопису, гравюри, плаката, скульптури, декоративно-прикладного й інших мистецтв. За допомогою малюнка закріплюється перша думка майбутнього твору.
Для успішного оволодіння малюнком необхідним було практичне пізнання тих закономірностей, навчальних основ, на основі яких будується вивчення натури, її форм, пластики, пропорції і будівлі. Крім того, необхідно знання особливостей нашого зорового сприйняття. Без цього не можна зрозуміти, чому навколишні нас предмети в багатьох випадках представляються нам не такими, які вони в дійсності: рівнобіжні лінії здаються що сходяться, прямі кути сприймаються то гострими, то тупими, коло іноді виглядає як еліпс і т.д.
Перспектива не тільки пояснює згадані оптичні явища, але й озброює просторового зображення предметів, що малює прийомами, у всіх поворотах, положеннях, а також у різних ступенях далекості від що малює.
Малювання – це визначена система знань, засвоєння яких вимагає тривалого часу на основі спеціальних завдань і вправ. Учні на початку експерименту, як правило, захоплювалися копіюванням. Нічого поганого в цьому немає, головне, щоб копіювання з ілюстрацій, репродукцій не велося «на око», а зі знанням образотворчої грамоти, яку форму, пропорції, обсяг має той чи інший копійований предмет, фігура, орнамент.
Коли ви малюєте з натури, перед вами стоїть завдання передати обсяг предмету в просторі. Для цього будь-який дотик олівця до паперу повинен бути обґрунтовано розумінням будови форми, законів світлотіні, перспективи, анатомії. При регулярному занятті малюванням накопичується досвід, знання, уміння дивитися на натуру, ставити перед собою задачу і, удосконалюючи, рухатися вперед. Свідоме копіювання в процесі навчання малюнку відіграє велику роль. Гарний малюнок – будь то натюрморт, портрет, пейзаж і т.д. – служить необхідним і незамінним посібником для того, хто малює.
Копіювання робіт видатних художників завжди позитивно позначається на розумінні законів живопису і приносить велику користь тому, хто навчається малювати.
Будь-який предмет має три виміри: довжину, ширину і висоту. Під об’ємом варто розуміти його тривимірну величину, обмежену поверхнями, під формою – зовнішній вигляд, зовнішні обриси предмета. Образотворче мистецтво в основному має справу з об'ємною формою, тому в малюванні необхідно почувати її, підкоряти їй усі способи і прийоми виконання малюнка. Навіть при малюванні найпростіших фігур необхідно розвивати в собі почуття форми.
Для кращого розуміння форми в цілому, перш ніж приступити до малюнку, необхідно розглянути натуру з різних сторін. Малюючи, наприклад, куб, не можна зображувати видимі його сторони без врахування сторін, схованих від огляду. Не уявляючи їх, неможливо намалювати правильно куб. Без відчуття усієї форми в цілому зображувані предмети будуть здаватися однобічними.
Під конструкцією, чи будовою предмету, варто мати на увазі взаємне розташування і зв'язок його частин. Поняття конструкції властиво всім існуючим предметам, створеним природою чи руками людини, починаючи з найпростіших предметів побуту і закінчуючи складними формами органічного світу. Художник не повинен бачити навколишню дійсність тільки у випадковому світлотіньовому стані. Йому необхідно вміти знаходити закономірність у будові предметів. Ця здатність розвивається поступово в процесі малювання з натури. Вивчення геометричних тіл і предметів, близьких до них за своєю формою, а потім і предметів, більш складних по своїй будові, зобов'язує учнів художніх шкіл більш свідомо відноситися до малювання, виявляти характер конструкції і призначення зображуваної натури.
Лінія, чи риска, проведена на листі, є одним з основних елементів малюнку. У залежності від призначення вона може мати різний характер. Вона може бути плоскою, одноманітною, власне кажучи нічого не виражаючою. У такому вигляді вона має допоміжне призначення (розмітка на листку малюнка, начерк, позначення пропорцій).
Починаючі художники, не розуміючи, що лінія в малюнку є підсумок складної роботи над формою, звичайно прибігають до плоскої, умовної й одноманітної лінії. Така лінія з однаковою байдужністю окреслює краї предметів, не передаючи ні форми, ні світла, ні простору. Початківці найчастіше звертають увагу насамперед на зовнішні обриси предмета, намагаючись механічно скопіювати його, щоб потім заповнити контур випадковими плямами світла і тіні. Але в площинної лінії в мистецтві є своє призначення. Вона застосовується в декоративно-художніх роботах, у стінних розписах, мозаїках, вітражах, станковій і книжковій графіці, плакаті – у всіх зображеннях площинного характеру, де зображення погоджується з визначеною площиною стіни, скла, стелі, папера і т.д. Тут ця лінія дає можливість узагальнено передати зображення.
Глибоке розходження між площинною і просторовою лініями необхідно засвоїти із самого початку для того, щоб надалі не вийшло змішання цих різних елементів малюнка.
Для поняття пропорції учням пропонувалося виконати наступну вправу: візьміть будь-яку книгу, покладіть її на стіл і подивитеся на неї зверху. Книга буде виглядати як прямокутник без будь-яких перекручувань. Намалювати такий прямокутник нескладно. Варто тільки визначити, у якому напрямку підуть краї книги і наскільки довжина книги більша ширини.

Тепер сядьте на відстані приблизно 50 см. від книги. Погляд на неї спрямований по дотичній, один кут книги знаходиться ближче, сторони від нього розходяться вліво і вправо під деяким кутом.

Намалюємо краї книги. Потім відзначимо на око розмір ширини і довжини книги і намалюємо два її далеких кути. Якщо уважно придивитися, то можна помітити, що підкоряючись законам перспективи далекі сторони мало-мало менше ближніх. Віддаляючись у глиб простору рівнобіжні лінії як би зближаються. Так їх і треба малювати.
Глибину простору в малюнку потрібно увесь час відчувати за допомогою сили дотику олівця до папера. Ближній до нас кут малюємо більш енергійним штрихом, а в міру видалення всередину штрих робимо легше.
Якщо ми піднімемо книгу до рівня очей, то побачимо, що всі сторони книги злилися в одну лінію.
![]()
Якщо піднімемо книгу вище рівня око, то далекий кут буде нижче ближнього.

При малюванні потрібно стежити за співвідношенням розмірів. Що, наприклад, більша: висота чи ширина тієї чи іншої частини, - і на скільки.
Зіставлення розмірів, чи, як ще говорять, визначення пропорцій – одне з найважливіших дій того, хто малює. Завдання полягає в тому, щоб правильно визначити відносини розмірів.