Особливості організації фізичної підготовки учнів молодшого шкільного віку
Висока загальна щільність уроку забезпечується оптимізацією умов занять та вибором найбільш раціональних методів організації діяльності учнів (фронтальний, потоковий, груповий, а на етапі закріплення та вдосконалення навички необхідно також практикувати взаємодопомогу та взаємонавчання, змагальну та ігрову діяльність, які окрім підвищення щільності занять позитивно позначаються на емоційному стані школярів) [28].
Умови уроку такі, що виконання фізичних вправ обмежене в часі та необмежене в інтенсивності. Тому, поступове збільшення величини навантажень можливе переважно шляхом регулювання їх інтенсивності [20].
Для підвищення моторної щільності процесу розвитку фізичних якостей нами потрібно практикувати змінно-груповий метод організації діяльності учнів. Всі учні, в залежності від кількості запланованих фізичних вправ для розвитку того чи іншого виду прояву фізичної якості, поділяються на 3-4 групи по 2-4 учні (хлопці і дівчата окремо) з коловою зміною станцій.
Досить малі інтервали відпочинку між вправами висувають підвищені вимоги до серцево-судинної та дихальної систем і цим самим сприяють підвищенню величини МСК. Це дає можливість зменшити обсяг вправ на аеробну витривалість.
Така організація діяльності учнів на уроці дозволяє реалізувати усі заплановані тренувальні завдання за 20-22 хв. із впливовою величиною фізичних навантажень.
Щоб довести кількість тренувальних занять до трьох на тиждень, рекомендується запровадити позаурочну форму занять. Головна їх відмінність від уроків фізкультури полягає в тому, що основна частина заняття спрямована, головним чином, на розвиток фізичних якостей шляхом використання попередньо засвоєних на уроках засобів та методів тренування [25, 32, 46].
Для ефективної реалізації запланованого безпосередньо перед заняттям необхідно підготувати місце проведення занять: забезпечення належних гігієнічних умов, встановлення приладів, раціональне розміщення навчального та тренувального інвентарю, засобів наочності [50].
Висновки до 1-го розділу
Здійснений теоретичний аналіз виявленої проблеми дає підстави для таких висновків:
Для успішної організації фізичної підготовки з молодшими школярами є формування програми комплексного розвитку фізичних якостей.
В основі організації тренувального процесу повинні лежати наступні положення: всебічний тренувальний вплив; оптимальний навантаження усіх рухових функцій організму школярів; незмінність тренувального комплексу протягом адаптаційного періоду (4-6 тижні); активний відпочинок між тренуваннями; оптимальний інтервал між заняттями; постійний тренувальний вплив на весь організм.
При визначенні дозування фізичних навантажень слід враховувати, що для організму школярів не рекомендується застосовувати інтенсивні навантаження і форсувати розвиток будь-якої рухової функції (крім гнучкості, оскільки її розвиток носить регресивний характер), поки вона не досягне достатньо високого щаблю свого природного розвитку.
Для ефективної реалізації навчально-тренувальних завдань необхідно раціонально розподілити бюджет часу на занятті для розучування рухових дій і для розвитку фізичних якостей
Розділ 2. Методи та організація дослідження
2.1 Методи дослідження
Керуючись теоретичними висновками про комплексне вирішення завдань фізичного виховання, ми визначились у методах дослідження, які найкращим чином відповідають цим завданням. Серед них: теоретичний аналіз і синтез; педагогічне тестування фізичної підготовленості; педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий та контрольний етапи); математико-статистичний метод.
1) Теоретичний аналіз і синтез. Проаналізовано 80 джерел науково-методичної літератури.
Вивчення наукової літератури з теорії і методики фізичного виховання, фізіології і психології було спрямоване на розкриття біологічних закономірностей розвитку тренованості та виявлення на основі них прогалин у сучасній теорії та методиці фізичного виховання підлітків. Це дало можливість визначити наукову задачу власних досліджень та розробити експериментальну програму. Аналіз літературних джерел дозволив розкрити зміст основних понять: довгострокова комбінована адаптація, всебічний розвиток фізичних якостей, програмування тренувальних завдань.
На основі аналізу і узагальнення літературних джерел були визначені об’єкт, предмет, сформульовані мета і завдання дослідження, розроблено структуру експериментального дослідження.
Методологічною основою дипломної роботи є теорія наукового пізнання; сучасна теорія адаптації організму до фізичних навантажень: теорія стрес-реакції Г. Сельє (1960) та теорія функціональних систем А.А. Анохіна (1975), теорія формування системного структурного сліду Ф.З. Меєрсона (1981); основні положення теорії і методики фізичного виховання та теорії спортивної підготовки.
2) Педагогічне тестування фізичної підготовленості. В основу методики визначення рівня фізичної підготовленості ми поклали обов’язковий комплексний тест оцінки стану фізичної підготовленості, передбачений шкільною програмою (2002 р.). Він включає наступні тести: 1) біг 30 м; 2) біг 1000 м; 3) нахил вперед із положення сидячи або стоячи; 4) підтягування з вису на високій перекладині (хлопці) та висотою 95 см (дівчата); 5) “човниковий” біг 4х9 м; 6) стрибок у довжину з місця.
3) Педагогічний експеримент. Педагогічний експеримент полягав у визначені ефективності розробленої методики всебічного розвитку фізичних якостей в процесі фізичного виховання дітей 8-9 років.
Експеримент проводився з вересня 2006 року до червня 2007 на базі загальноосвітньої школи № 1 СМТ Підволочиськ. У ньому взяло участь 112 учнів третіх класів, які були поділені на експериментальну і контрольну групи. В експерименті взяли участь учні, які за станом здоров’я були віднесені до основної медичної групи.
Експериментальну групу склали 56 учнів третіх класів – 30 хлопців і 26 дівчат. Уроки фізичної культури та додаткове заняття проводились за розробленою нами методикою.
Контрольну групу склали 56 учнів третіх класів – 32 хлопці і 24 дівчини. З учнями КГ заняття проводилися у відповідності із загальноприйнятою методикою програмування навчально-тренувальних завдань.
Педагогічний експеримент складався із трьох етапів: констатуючого, формуючого та контрольного. У процесі констатуючого експерименту був визначений рівень фізичної підготовленості (за обов’язковим комплексним тестом оцінки стану фізичної підготовленості та з допомогою додаткових тестів).
До початку проведення другого етапу експерименту показники фізичної підготовленості дітей з двох груп суттєво не відрізнялись. Ефективність впливу експериментального чинника визначалася шляхом аналізу змін показників фізичної підготовленості (контрольний етап). Результати контрольної та експериментальної груп на початку і в кінці експерименту порівнювалися шляхом визначення достовірності різниць між двома масивами вибірок (визначення і порівняння t-критерія Стьюдента).
4) Методи математичної статистики. Результати досліджень оброблялись методами математичної статистики, що забезпечують кількісний і якісний аналіз показників за допомогою сучасних інформаційних технологій.
Визначались такі характеристики варіаційного ряду: середнє арифметичне, М; середнє квадратичне відхилення, σ; середня помилка середнього арифметичного, m; достовірність різниці по розподіленню Стьюдента, P/t/≥/t1/. Розрахунки вище зазначених показників проводились відповідно до рекомендацій Б.А. Ашмаріна [6]. При перевірці достовірності за основу був прийнятий 5-% рівень значущості. Зміни показників визначались також у відносних одиницях (%).
Для автоматизації обчислювальних процедур використовувалась програма MS Excel з пакету Microsoft Office 2007. Показники, виражені в цифрових значеннях, вводились в ПК з клавіатури.
2.2 Організація дослідження
Дослідження здійснювалось у три етапи:
Перший етап (вересень 2005 р. – травень 2006 р.) був присвячений теоретичному дослідженню проблеми, вивченню і узагальненню наукової літератури та документальних джерел, формувалась експериментальна методика.
Другий етап (вересень 2006 р. – червень 2007 р.) передбачав проведення педагогічного експерименту для оцінки ефективності експериментальної методики. На початку і в кінці експерименту проводилось тестування рівня фізичної підготовленості.
Із чотирьох обстежених класів було сформовано дві однорідні групи: контрольну (32 хлопці і 24 дівчини) та експериментальну (30 хлопців і 26 дівчат).
Ефективність запропонованої методики визначалась шляхом порівняння показників рівня фізичної підготовленості та соматичного здоров’я, а також навчальних досягнень учнів.
Третій етап (вересень 2007 р. – березень 2008 р.) включав обробку та аналіз отриманих результатів, проведення порівнянь результатів тестування учнів експериментальної та контрольної груп, апробацію результатів, літературне оформлення роботи.
Педагогічний експеримент проводився ЗОСШ № 1 СМТ Підволочиськ, яка характеризується сприятливою для проведення експерименту матеріально-технічною базою: спортзал, футбольний стадіон з біговою доріжкою 400 м, різноманітний стандартний та нестандартний інвентар.
Експеримент проводив автор роботи.
“Чистота” вимірювань у контрольних тестах була забезпечена проведенням початкового та кінцевого випробувань в однакових педагогічних умовах.
Заняття проводились три рази на тиждень через добу.
В учнів контрольних класів заняття проводились за традиційною методикою, яка передбачала випереджаючий та одночасний розвиток лише тих фізичних якостей, які необхідні для успішного засвоєння техніки рухових дій;
Проте, моторна щільність занять та їх кількість на тиждень була такою ж, як в експериментальних класів.
Розділ 3. Формування експериментальної програми фізичної підготовки молодших школярів
Теоретичний аналіз обраної проблеми дав нам підстави стверджувати, що організація фізичної підготовки зі школярами молодшого шкільного віку повинна включати наступні кроки:
1) формування системи тренувальних завдань;
2) добір відповідних фізичних вправ;
3) визначення оптимального дозування фізичних навантажень;
4) пошук ефективних методів організації заняття.
Формування системи тренувальних завдань для всебічного розвитку фізичних якостей
Виходячи із специфічності реакцій адаптації організму до різних видів фізичних навантажень, повноцінний всебічний вплив на розвиток фізичних якостей можливий лише за умови адекватної постановки тренувальних завдань.
Відповідно до чинників адаптації організму учнів до фізичних навантажень, визначення оптимального тренувального змісту занять полягало у пошуку шляхів забезпечення безперервного впливу на усі різновиди прояву фізичних якостей (16). Проблемним тут було те, що безперервне вдосконалення усіх видів прояву фізичних якостей не сумісне із вибірковим впливом на окремі функціональні системи з метою оптимального навантаження рухових функцій.
Враховуючи те, що розвиток фізичних якостей на уроках фізичного виховання обмежений в часі, а також те, що всі зрушення, викликані комплексними фізичними навантаженнями зникають вже через добу [26], ми вважаємо, що вирішувати усі тренувальні завдання на кожному занятті не доцільно. Більш ефективним буде послідовне чергування занять з різними за спрямованістю навантаженнями.
При визначенні структури тижневого мікроциклу ми орієнтувались на мінімальну кількість занять на тиждень, при якій би забезпечувався оптимальний інтервал відпочинку між навантаженнями однакової спрямованості. За даними літературних джерел [120, 166] період відновлення після занять зі значними навантаженнями не перевищує 48 годин. Тому, з метою забезпечення нашарування морфо-функціональних зрушень, тижневий мікроцикл нашої методики включав три заняття.
У літературі ми виявили рекомендації щодо розподілу тренувальної спрямованості занять за двома критеріями:
за джерелом енергозабезпечення: фосфатна (вправи максимальної інтенсивності); гліколітична (вправи субмаксимальної інтенсивності); аеробна спрямованість (вправи великої інтенсивності) [18];
за переважною локалізацією втоми: на рівні ЦНС (швидкісні, швидкісно-силові, статичні вправи); на рівні виконавчого апарату (вправи динамічної анаеробної витривалості); на рівні систем вегетативного забезпечення (вправи аеробного характеру) [26].
Визначення ефективності цих розподілів потребує окремого дослідження. Тому, припустивши що вони рівноцінні, ми скористались першим варіантом розподілу, визначивши тренувальну спрямованість кожного навантаження в комбінації за переважною локалізацією втоми.
Тренувальна спрямованість кожного окремого заняття за умови трьохразових занять на тиждень не може бути цілком вибірковою, оскільки конкретні функціональні системи будуть залучатись до роботи лише раз на тиждень, внаслідок чого зникає позитивний слідовий ефект заняття; крім того втрачаються оптимальні умови вирішення освітніх завдань. Тому між заняттями комплексної та вибіркової спрямованості ми обрали альтернативний варіант – комплексні заняття із паралельним вирішенням лише двох тренувальних завдань, кожне з яких від заняття до заняття почергово змінювалось: на першому занятті виконувались вправи на удосконалення нервових процесів та виконавчого апарату, на другому – виконавчого апарату та систем вегетативного забезпечення, на третьому – нервових процесів та систем вегетативного забезпечення.
Таким чином, при 3-ох разових заняттях на тиждень лише така його структурна впорядкованість може забезпечити:
заняття із значним, а в окремих випадках і з великим навантаженням, відновлення після яких може тривати біля 2-ох діб;
при 3-ох разових заняттях на тиждень 2-ох разовий розвиваючий вплив на конкретні функціональні системи та одноразовий відновлюючий, або ж підтримуючий.
Тепер визначимо оптимальну послідовність розв’язання тренувальних завдань. Оскільки розподіл занять за тренувальною спрямованістю відбувався за локалізацією втоми, то і послідовність фізичних навантажень в окремому занятті також визначалася за цим критерієм. Як вказують літературні джерела [26, 38, 40], найбільш ефективною є така послідовність: швидкість – сила – витривалість – гнучкість. Така послідовність зумовлена важливістю функціонального стану певних механізмів центральної регуляції для прояву одних якостей і не суттєвим їх значенням для прояву інших. Тому спочатку розвивались ті види прояву фізичних якостей, в основі яких лежить збудливість нервових процесів, далі ті, в основі яких лежить лабільність нервових процесів. При розвитку силової витривалості спочатку використовувався динамічний режим роботи м’язів, оскільки гальмування в нервових центрах, що виникає при статичних напруженнях перешкоджає повноцінній роботі виконавчих органів при розвитку динамічної силової витривалості.
Забезпечивши паралельний розвиток гнучкості на кожному занятті, ми отримали систему тренувальних завдань на окремий тренувальний мікроцикл.
Оптимальна тривалість використання тренувальної програми та її оновлення забезпечувалась оновленням засобів та методів їх використання на етапі невідповідності фізичних навантажень можливостям організму (6 тижнів).
Таким чином, впорядкований нами процес розвитку фізичних якостей носить циклічний характер, де відносно завершена серія занять (три на тиждень) повторюється аж до етапу невідповідності фізичних навантажень можливостям організму школярів.
3.2 Добір фізичних вправ
Засобами для розвитку фізичних якостей послужили вправи, що засвоєні в попередніх класах і передбачені шкільною програмою для повторення та вправи, що були засвоєнні в даному навчальному році; спеціально підібрані вправи з додаткових літературних джерел [33] та змодельовані нами нові вправи.
З метою забезпечення відповідності змісту фізичних вправ поставленим завданням їх добір здійснювався шляхом точного моделювання в рухових діях зовнішніх характеристик тренувальних завдань. Серед них:
тренувальна спрямованість: визначається величиною зовнішнього опору, швидкістю скорочення м’язів та тривалістю роботи;
спрямованість тренувального впливу на усі головні м’язові групи [2];
При доборі вправ ми враховували доступний нам спортивний інвентар. Головними засобами зовнішнього обтяження, що використовувались для розвитку фізичних якостей, були: мішки з піском, розбірні гантелі, резинові джгути, гімнастичні лави, власна маса тіла школярів, а також опір партнера. Широко використовувались рухливі ігри та естафети [33].
В зв’язку з обмеженим часом для тренування усіх головних м’язових груп, виключались по можливості ізольовані (односуглобові) вправи, а широко практикувались базові (багатосуглобові) (див. додаток Б), які залучають до роботи одночасно велику кількість м’язових груп і є, крім того, потужним стимулом обмінних процесів. На кожному окремому занятті використовувалась невелика кількість вправ (1-3 для кожної м’язової групи).
Тренувальні програми формувались з допомогою спеціальної таблиці (табл. 3.1.), де у першій колонці фіксуються дні запланованих занять в тижні, форма занять (урочна або позаурочна), та тренувальна спрямованість заняття. У другій колонці фіксується зміст тренувальних завдань. Третя колонка сформована з метою рівноцінного впливу на всі основні м’язові групи, тому вона поділена на вісім частин, в яких фіксуються згиначі та розгиначі кожної ланки тіла, що залучені до роботи при виконанні тої чи іншої вправи.
Таблиця 3.1
Можливий варіант добору засобів у тижневому мікроциклі для комплексного вирішення навчально-тренувальних завдань у фізичному вихованні учнів 3-го класу
| Дні, спрямов. | Фізичні вправи | Стопа | Гомілка | Стегно | Тулуб | Плече | Передпл. | Кисть | |||||||
| з | р | з | р | з | р | з | р | з | р | з | р | з | р | ||
| Понеділок, урок (Н-М) | 1) стрибки | · | · | · | · | ||||||||||
| 2) віджимання від опори | · | · | · | · | |||||||||||
| 3) підтягування з вису | · | · | · | · | |||||||||||
| 4) присідання | · | · | · | · | |||||||||||
| 5) підйом в сід з положення лежачи | · | · | |||||||||||||
| 6) утримання півприсіду | · | · | · | · | |||||||||||
| 7) вис на зігнутих руках | · | · | · | ||||||||||||
| 8) утримання упору лежачи на зігнутих руках | · | · | · | ||||||||||||
| 9) біг 400 м | · | · | · | · | · | · | |||||||||
| Середа (М-В) | 1) біг 400м | · | · | · | · | · | · | ||||||||
| 2) «підтягування» в висі лежачи в макс. темпі | · | · | · | ||||||||||||
| 3) згинання-розгинання рук в макс. темпі | · | · | |||||||||||||
| 4) підйом в сід в макс. темпі | · | · | |||||||||||||
| 5) футбол | |||||||||||||||
| П’ятниця, урок (Н-В) | 1) стрибок у довжину з місця | · | · | · | · | ||||||||||
| 2) віджимання від опори | · | · | · | · | |||||||||||
| 3) підтягування з вису | · | · | · | ||||||||||||
| 4) присідання | · | · | · | · | |||||||||||
| 5) підйом в сід з положення лежачи | · | · | |||||||||||||
| 8) утримання півприсіду | · | · | · | · | |||||||||||
| 9) вис на зігнутих руках | · | · | · | ||||||||||||
| 10) утримання упору лежачи на зігнутих руках | · | · | · | ||||||||||||
| 11) футбол | |||||||||||||||
Примітка:з – м’язи згиначі; р – м’язи розниначі; Р – розучування; П – повторення; (Н) – навантаження на удосконалення нервових процесів; (М) – навантаження на розвиток м’язової системи (В) – навантаження на удосконалення вегетативних органів
Кожен тренувальний комплекс використовувався без змін від початку до кінця розучування техніки вправи, передбаченої шкільною програмою. Після реалізації навчальної програми формувався новий тренувальний комплекс. Таким чином, незвичність тренувальних завдань, окрім періодичної зміни комбінацій, забезпечувалась також і оновленням фізичних вправ.
3.3 Дозування фізичних навантажень
У фізичному вихованні та спорті дозування фізичних навантажень відбувається шляхом вибору методів виконання фізичних вправ та методичних прийомів інтенсифікації, регулюванням інтенсивності та обсягу роботи, а також тривалістю інтервалів відпочинку і його характером [12, 20].
При визначенні ефективних методів виконання фізичних вправ ми скористалися роботою Л.В. Мосійчука (2004), (табл. 3.2).
В теорії і практиці фізичного виховання при дозуванні фізичних навантажень широко розповсюджене використання даних про сенситивні (чутливі) періоди біологічного розвитку різних фізичних якостей [10]. Згідно цієї теорії вибірково спрямовані впливи на ті чи інші фізичні якості в періоди, що характеризуються підвищеними темпами їх природного розвитку призводять до найбільших зрушень в розвитку цих якостей. Але у різних дослідників дані про терміни максимальних темпів приросту тих чи інших фізичних якостей [4, 35] значно відрізняються і окреслюють лише приблизні їх межі. Крім того сенситивні періоди суттєво коливаються в залежності від індивідуального темпу фізичного розвитку [18, 35], від особливостей соматичного розвитку (мезоморфний, ектоморфний та ендоморфний соматотипи) та від клімато-георгафічних і екологічних умов. Врахування цих всіх факторів у масовому фізичному вихованні досить проблематичне. Крім того такий підхід до розвитку фізичних якостей є дещо однобоким, оскільки ігнорується вдосконалення усіх інших важливих фізичних якостей.
Ми вважаємо, що більш доцільно дотримуватись положення, згідно з яким процес розвитку фізичних якостей в шкільному віці повинен бути спрямований на те, щоб:
сприяти повному розвитку тих фізичних якостей, для прогресування яких на певних щаблях вікового розвитку створюються найсприятливіші біологічні передумови;
Таблиця 3.2
Зовнішні параметри фізичних вправ та їх дозування для розвитку фізичних якостей
| № | Вид прояву фізичних якостей | Зовнішні параметри фізичних вправ | Дозування | ||||||||
| Величина зовнішнього обтяження | Тривалість роботи | Режим роботи м’язів | Швидкість руху ланок тіла | Предмет зосередження вольових зусиль | Назва методу | Кількість пов-торень в підході | Кількість під-ходів у серії | Кількість серій | Інтервал відпочинку між підходами вправ | ||
| 1 | Максимальна сила | 130-90 % | до 8-12 с | ізометричний, концентричний, ексцентричний, ізокінетичний | відсутня, або незначна | на максимальне напруження м’язів | інтерваль-ний | 1-3 | 2-5 | 1-2 | екстремальний (5-6 хв.,ЧСС до 110-90 уд./хв.) |
| 2 | Статична силова витривалість макс. інтенсивн. | 90-70 % | від 12 с до 30-45 с | ізометричний | відсутня | на максимальну тривалість вправи | інтерваль-ний | - | 2-5 | 1 | відносно повний (1,5-3 хв., ЧСС до 120-110 уд./хв.) |
| 3 | Динамічна си-лова витри-валість макс. інтенсивності | 90-70 % | від 12 с до 30-45 с | концентричний, ізокінетичний | повільна | на максимальну тривалість вправи | інтерваль-ний та варіативний | 8-12 | 2-5 | 1 | відносно повний |
| 4 | Статична силова витривалість субмакс. інтен-сивності | 70-30 % | від 30-45 с до 3-5 хв | ізометричний | відсутня | на подолання неприємного відчуття втоми | інтерваль-ний | - | 2-5 | 1 | жорсткий (1-2 хв., ЧСС до 130-120 уд./хв.) |
| 5 | Динамічна си-лова витрива-лість субмакс. інтенсивності | 70-30 % | від 30-45 с до 3-5 хв | концентричний, ізокінетичний | повільна | на подолання неприємного відчуття втоми | інтерваль-ний | 12-30 | 4-10 | 1 | жорсткий |
| 6 | Вибухова сила | 130-70 % | від 0,3-0,5 до 2 с. | ізометричний, концентричний, пліометричний, ізокінетичний | відсутня, або повільна | на швидкість досягнення максимально-го напруження | інтерваль-ний | 2-6 | 2-6 | 1-2 | екстремальний |
| 7 | Швидкісна сила | від 70 до 15-20 % | 0,3-0,5 с | концентричний, пліометричний, ізокінетичний | значна | на швидкість досягнення максимально-го напруження | інтерваль-ний: удар-ний,зниженя опору | 2-6 | 2-6 | 1-2 | екстремальний |
| 8 | Частота швидкісно-силових рухів | від 70 до 15-20 % | до 10-12 с | концентричний, ізокінетичний | значна | на частоту, або на швидкість долаючої фази | інтерваль-ний | мак-сима-льна | 3-4 | 2-3 | екстремальний |
| 9 | Швидкісно-силова витрива-лість | від 70 до 15-20 % | від 30-45 с до 3-5 хв | концентричний, ізокінетичний | значна | на частоту, або на швидкість долаючої фази | інтерваль-ний варіа-тивний: 70-100 % | мак-сима-льна | 2-5 | 1 | відносно повний |
| 10 | Швидкість поодинокого руху | 20-0 % | 0,3-0,5 с | концентричний, пліометричний | гранична | на максималь-ну швидкість скорочення м’язів | інтерваль-ний варіа-тивний: 70-100 % | 5-10 | 2-4 | 2-3 | екстремальний |
| 11 | Частота рухів | 20-0 % | до 8-12 с. | концентричний | гранична | на швидкість переключенням’язів-антаго-ністів | інтерваль-ний варіа-тивний: 70-120 % | - | 3-4 | 2-3 | екстремальний |
| 12 | Швидкісна витривалість макс. інтенсив-ності | 20-0 % | від 12 с. до 30-45 с | концентричний | біля-гранична | на максималь-ну тривалість вправи | інтерваль-ний варіа-тивний: 70-100 % | - | 2-5 | 2-3 | відносно повний |
| 13 | Швидкісна витривалість субмакс. інтенсивності | 20-0 % | від 30-45 с. до 3-5 хв. | концентричний | висока: ЧСС до 220 уд./хв | на подолання неприємного відчуття втоми | інтерваль-ний варіа-тивний: 70-100 % | - | 2-5 | 1 | жорсткий |
| 14 | Аеробна витривалість помірної інтенсивності | 30-0 % | від 3-5 хв. до 20-30 хв. | - | значна: ЧСС 160-180 уд./хв | на подолання неприємного відчуття втоми | безперерв-ний стандар-тизований | - | - | - | - |
| 15 | Аеробна витривалість малої інтенсивності | 15-0 % | більше 30 хв. | - |
мала: ЧСС 130-160 уд./хв |
на подолання неприємного відчуття втоми | безперерв-ний стандар-тизований | - | 1 | - | - |
нівелювати (не порушуючи біологічних закономірностей) вікові затримки в розвитку окремих фізичних якостей.
При цьому, як вказує ряд фахівців [26, 29], не слід застосовувати інтенсивні навантаження і форсувати розвиток будь-якої рухової функції, поки вона не досягне достатньо високого щаблю свого природного розвитку.
Відповідно до біологічних особливостей розвитку організму молодших школярів ми підвищені вимоги ставили до розвитку силових можливостей, гнучкості, аеробної витривалості та швидкості. Виключались вправи, що можуть здійснювати негативний вплив на формування вигинів хребта.
Відповідно до цього, оптимальна величина фізичних навантажень для розвитку практично усіх видів прояву фізичних якостей (крім швидкості) дітей у таблиці 3.1 позначена мінімальними показниками, що можливо реалізувати в межах уроку.
Слід зауважити, що в залежності від особливостей соматотипу реакція на фізичні навантаження різної тренувальної спрямованості є різною для кожного індивіда, а тому по різному відбувається і фізичне вдосконалення. Проте воно, з точки зору підпорядкованості фізичного вдосконалення біологічним закономірностям розвитку організму, буде оптимальним для кожного підлітка, а, отже, по своєму гармонійним.
Зовнішні параметри фізичних вправ підбирались для кожного індивідуально. Враховуючи відносну самостійність різних сторін рухової активності людини, диференціальний підхід здійснювався в межах кожної фізичної вправи. В залежності від рівня фізичної підготовленості, обиралась власна величина зовнішнього опору, швидкість скорочення м’язів та тривалість роботи.
Слід зауважити, що в залежності від особливостей соматотипу реакція на фізичні навантаження різної тренувальної спрямованості є різною для кожного індивіда, а тому по різному відбувається і фізичне вдосконалення. Проте воно, з точки зору підпорядкованості фізичного вдосконалення біологічним закономірностям розвитку організму, буде оптимальним для кожного підлітка, а, отже, по своєму гармонійним.
Зовнішні параметри фізичних вправ підбирались для кожного індивідуально. Враховуючи відносну самостійність різних сторін рухової активності людини, диференціальний підхід здійснювався в межах кожної фізичної вправи. В залежності від рівня фізичної підготовленості, обиралась власна величина зовнішнього опору, швидкість скорочення м’язів та тривалість роботи]. Серед способів поступового підвищення величини фізичного навантаження в найбільшій мірі застосовувався сходиноподібний, оскільки він повністю відповідає закономірностям розгортання процесів довгострокової адаптації організму підлітків до фізичних навантажень і є найпростішим у плануванні динаміки величини фізичних навантажень. Величина сходинки визначалась для кожного учня індивідуально шляхом виконання відповідних фізичних вправ на максимальний результат.
3.3є. Організація тренувального процесу
З метою усунення односторонньої спрямованості роботи з фізичного виховання молодших школярів ми акцентували увагу на більш доцільному розподілі бюджету часу на кожному занятті.
Загальноприйнята схема уроку, в інтересах підвищення ефективності навчально-тренувальної роботи з дітьми, за рекомендацією провідних фахівців галузі [25, 26], нами була дещо змінена. На кожному уроці фізичного виховання в другій половині основної частини ми передбачили спеціальний час для розвитку фізичних якостей. Час для цього був зекономлений за рахунок оперативного проведення підготовчої і заключної частин.
Економія часу в підготовчій частині була досягнута за рахунок більш чіткої організації роботи. Сюди ввійшли наступні заходи:
оперативне повідомлення завдань уроку;
виключення часу на перевірку відсутніх;
виправдане скорочення комплексів загальнорозвиваючих вправ (по одній вправі на кожну групу м’язів);
Економія часу в заключній частині була досягнута за рахунок оцінювання учнів з рухової підготовки в ході основної частини уроку.
Таким чином нами була удосконалена загальноприйнята структура уроку. Основну частину ми розділили на дві підчастини і тому в уроці стало чотири відносно самостійних частини:
1) підготовча – 6-7 хв.;
2) основна – 36 хв.:
а) технічна підготовка – до 15 хв. (ознайомлення, повторення, закріплення та удосконалення рухових навичок). Тривалість цієї частини обумовлена завданнями уроку, степінню складності завдань, їх загальної кількості в уроці, умов, в яких проводиться заняття і методів організації учнів;
б) загальна фізична підготовка – 20-22 хв. (розвиток фізичних якостей).
3) заключна – 2-3 хв. (дихальні вправи, вправи на розслаблення, повідомлення загальних успіхів та недоліків, повідомлення чи нагадування домашніх завдань).
Висока загальна щільність уроку забезпечувалась оптимізацією умов занять та вибором найбільш раціональних методів організації діяльності учнів (фронтальний, потоковий, груповий, елементи змагального та ігрового методів, які окрім підвищення щільності занять, ще й сприяє позитивному емоційному фону).
Для підвищення моторної щільності процесу розвитку фізичних якостей нами практикувався змінно-груповий метод організації діяльності учнів. Всі учні, в залежності від кількості запланованих фізичних вправ для розвитку того чи іншого виду прояву фізичної якості, поділяються на 3-4 групи по 2-4 учні (хлопці і дівчата окремо) з коловою зміною станцій.
Наприклад, в процесі розвитку динамічної силової витривалості максимальної інтенсивності 1-ша група виконує присідання, 2-га – підтягування на перекладині, 3-тя – віджимання в упорі лежачи, 4-та – підйом колін до підборіддя у висі. Одразу по закінчені виконання вправи учні протягом 20-30 с. виконують вправи на розвиток гнучкості у тій частині опорно-рухового апарату, яка приймала участь у попередній роботі. Далі, без інтервалу для відпочинку за командою вчителя, відбувається зміна станцій за принципом колового тренування [42]. При виконанні короткочасних вправ чи наявності часу коло проходилось два рази.
Передбачалось, що досить малі інтервали відпочинку між вправами висуватимуть підвищені вимоги до серцево-судинної та дихальної систем і цим самим сприятимуть підвищенню величини МСК [26]. Окрім цього, це дало можливість зменшити обсяг вправ на аеробну витривалість.
Така організація діяльності учнів на уроці дозволила реалізувати усі заплановані тренувальні завдання за 20-22 хв. із впливовою величиною фізичних навантажень.
В учнів контрольних класів заняття проводились за традиційною методикою, яка передбачала випереджаючий та одночасний розвиток лише тих фізичних якостей, які необхідні для успішного засвоєння техніки рухових дій;
Проте, моторна щільність занять та їх кількість на тиждень була такою ж, як в експериментальних класах.
Висновки до 3-го розділу
1. Організація фізичної підготовки у процесі фізичного виховання школярів початкових класів включає: 1) формування системи тренувальних завдань; 2) добір відповідних фізичних вправ; 3) визначення оптимального дозування фізичних навантажень; 4) пошук ефективних методів організації заняття.
2. Система тренувальних завдань для комплексного розвитку фізичних якостей формується за такими керівними положеннями: вплив на усі сторони рухової активності школярів; безперервна стимуляція адаптаційних процесів у всіх морфо-функціональних структурах організму; оптимальний вплив на конкретні рухові функції школярів, що забезпечується:
зменшенням кількості тренувальних завдань при збереженні всебічності тренувальних впливів;
невеликою кількістю тренувальних завдань на окремому занятті;
оптимальною послідовністю вирішення завдань;
урахуванням оптимальної дієвості тренувальної програми (4-6 тижнів);
наступне фізичне навантаження у фазу суперкомпенсації від попереднього.
3. Добір засобів для реалізації тренувальної прогнами повинен базуватись на моделюванні параметрів, що лежать в основі характеристики навчальних і тренувальних завдань, та забезпечення спрямованості вправ на розвиток усіх рухових функцій у кожній головній м’язовій групі.
4. При плануванні окремого заняття слід домагатись найвищої загальної та моторної щільності.
Розділ 4. Вплив експериментальної методики на рівень фізичної підготовленості молодших школярів
4.1 Характеристика рівня фізичної підготовленості учнів 3-іх класів до педагогічного експерименту
Аналіз результатів тестування фізичної підготовленості показав, що кожен з обстежених навчальних класів дітей вірогідно не відрізнявся (Р > 0,1).
Абсолютні величини результатів тестування за обов’язковим комплексним тестом оцінювались за 12-ти бальною шкалою. Оцінювання 6 вправ комплексного тесту відбувається за сумою балів. За кращий показник учень отримує 2 бали, за гірший—1 бал. Ще нижчий показник не враховується. Таким чином, максимально учень набирає 12 балів. Після виставлення певної кількості балів установлюється рівень компетентності учня (від початкового до високого) у його фізичній підготовленості.
Аналіз результатів тесту “Човниковий біг 4ґ9 м” у хлопців показав, що загальний середній результат контрольних класів становить 12,4 ± 0,52 с. У дітей експериментальних класів загальний середній результат дещо кращий. Проте він становить 12,3 ± 0,47 с що оцінюється в один бал, відповідно до пограми для загальноосвітніх навчальних закладів. Достовірної різниці між кількісними характеристиками результатів за даним тестом не виявлено (табл. 4.1.).
Дещо нижчий рівень розвитку спритності у дівчат. Кількісний показник тесту “Човниковий біг 4ґ9 м” в учениць експериментальних класів становив 13,3 ± 0,44 с. Цей результат оцінюється у чотири бали, що відповідає середньому рівневі тренувальних досягнень. Дівчата контрольних класів виконали тест на середній результат 13,33 ± 0,6 с. Він оцінюється в один бал. Вірогідної різниці між кількісними результатами даного тесту у експериментальних та контрольних класів також не виявлено (Р > 0,1).
Таблиця 4.1.
Порівняльна характеристика результатів тестування вихідного рівня фізичної підготовленості школярів
|
Статистичні
завдання |
ЕГ (♂ = 30; ♀ = 26) | КГ (♂ = 32; ♀ = 24) | t | Р | ||||||
| М | ±σ | ± m | М | ± σ | ± m | |||||
| Шкільні тести | ||||||||||
| 1 | Човниковий біг 4ґ9 м (с) | ♂ | 12,4 | 0,47 | 0,08 | 12,3 | 0,52 | 0,09 | 0,83 | > 0,1 |
| ♀ | 13,3 | 0,44 | 0,08 | 13,33 | 0,6 | 0,12 | 0,9 | > 0,1 | ||
| 2 | Біг 30 м (с) | ♂ | 6,80 | 0,43 | 0,07 | 6,78 | 0,55 | 0,09 | 1,75 | > 0,05 |
| ♀ | 7,3 | 0,45 | 0,08 | 7,2 | 0,39 | 0,08 | 0,79 | > 0,1 | ||
| 3 | Стрибок у довжину з місця (см) | ♂ | 146,8 | 8,13 | 1,48 | 145,5 | 15,47 | 2,73 | 0,38 | > 0,1 |
| ♀ | 133,7 | 12,3 | 2,42 | 134,7 | 15 | 3,05 | 1,59 | > 0,1 | ||
| 4 | Віджимання в упорі лежачи (раз.) | ♂ | 20,1 | 5,1 | 0,9 | 21,0 | 6,8 | 1,2 | 0,66 | > 0,1 |
| ♀ | 15,0 | 2,68 | 0,52 | 15,2 | 2,75 | 0,56 | 1,04 | > 0,1 | ||
| 5 | Підтягування (раз.) | ♂ | 3,5 | 2,2 | 0,4 | 3,6 | 2,8 | 0,5 | 0,62 | > 0,1 |
| ♀ | 7,15 | 3,27 | 0,64 | 7,83 | 3,13 | 0,63 | 0,35 | > 0,1 | ||
| 6 | Біг 1000 м (с) | ♂ | 306,6 | 31,18 | 5,69 | 307,7 | 45,47 | 8,09 | 1,52 | > 0,1 |
| ♀ | 351,2 | 58,8 | 11,5 | 353,8 | 57,8 | 11,79 | 0,63 | > 0,1 | ||
| 7 | Нахил тулуба стоячи (см) | ♂ | 7,3 | 4,9 | 0,9 | 7,8 | 4,8 | 0,8 | 0,41 | > 0,1 |
| ♀ | 9,15 | 5,09 | 1,0 | 8,75 | 5,34 | 1,09 | 0,27 | > 0,1 | ||
Результати виконання тесту “Біг 30 м” вказали на невисокий вихідний рівень розвитку частоти рухів нижніх кінцівок як у хлопців, так і у дівчат. Загальний середній результат у хлопців контрольних класів становить 6,78 ± 0,55 с. Його якісна оцінка чотири бали, що відповідає середньому рівневі розвитку швидкості. У дітей експериментальних класів середній результат становить 6,80 ± 0,43 с. Він якісно оцінюється в однин бал. Статистично вірогідної різниці між кількісними характеристиками результатів даного тесту не виявлено також (Р > 0,05).
Дівчата експериментальних класів показали результат 7,3 ± 0,45 с, контрольної – 7,2 ± 0,39 с. Оцінка цих кількісних показників по одному балу.
Кількісні характеристики означеного тесту також не мають вірогідних відмінностей (Р > 0,1).
Середній результат тесту “Стрибок у довжину з місця” у хлопців контрольної групи становив 146,8 ± 15,5 см. Його якісна оцінка один бал, що. Результат хлопців експериментальної групи – 145,5 ± 8,13 см. Його якісна оцінка також один бал. Відповідно, вірогідної різниці між кількісними характеристиками результатів даного тесту також не виявлено (Р > 0,1).
У дівчат на початку експерименту рівень розвитку швидкісної сили ніг також знаходився в межах середнього рівня тренувальних досягнень. Дівчата експериментальних класів виконали тест на середній результат 133,7 ± 12,3 см та оцінку один бал, а
Тестові
дані