Розвиток пізнавальних інтересів учнів 4 класу на уроках "Я і Україна"
2. Методику формування пізнавальних інтересів у дітей треба розробляти з позицій системно-структурного підходу, розглядаючи інтерес як складну динамічну систему, що є сплавом волі, емоцій та інтелекту і яка базується на діалектичній взаємодії цих складових інтересу.
3. Дослідження вчених показали, що ефективність методичного прийому та системи творчих вправ і пізнавальних завдань зумовлюється:
відповідністю їх індивідуально-типологічним особливостям учня, врахуванням ступеня сформованості навичок навчальної праці;
станом пізнавального інтересу до предмета і відповідної діяльності в загальній структурі інтересів учнів;
створенням оптимальних психолого-дидактичних передумов у напрямі підвищення питомої ваги власної пізнавальної активності учнів з урахуванням рівнів колективної і особистої активності та самостійності, загального морального мікроклімату класу.
Вихідним принципом створення системи пізнавальних завдань для формування у молодших школярів пізнавальних інтересів на уроках природознавства є принцип органічної єдності змістового, процесуального та мотиваційного компонентів навчання.
Змістовий компонент пізнавальних завдань був розроблений на основі знань, умінь і навичок, які передбачені чинними навчальними програми з природознавства для початкової школи. Процесуальний компонент об’єднує уміння, оволодіння якими дає можливість школярам розв’язувати пізнавальні завдання.
Мотиваційний компонент передбачає формування у молодших школярів допитливості, інтересу та стійкого позитивного ставлення до навчально-пізнавальної діяльності; а також формування внутрішньої потреби учнів до самостійного подолання труднощів і розв’язання завдань. Упродовж навчання це здійснюється шляхом відбору навчального матеріалу, який викликає інтерес в учнів; демонстрування практичного й теоретичного значення знань, що вивчаються; проектування ситуацій успіху для учнів із різним рівнем сформованості знань та умінь; створення ситуацій осмислення значення особистих нових знань для успіху роботи класу; створення такої атмосфери спілкування, щоб складні й проблемні завдання викликали в учнів здивування, зацікавленість і бажання розв’язати їх.
Доцільно у навчальному процесі пропонувати молодшим школярам пізнавальні завдання як колективну, групову та індивідуальну роботу на різних етапах уроку. Основними формами є запитання, логічні вправи, тести. Пізнавальні завдання можуть мати форму кросвордів, дидактичних ігор, загадок, ребусів тощо, розв’язання яких вимагає творчої самостійної пошукової діяльності учнів, застосування здобутих знань у нових ситуаціях, винахідливості. Істотною ознакою, що об’єднує різні за формою пізнавальні завдання, є необхідність самостійних суджень, активізації раніше засвоєних знань та пошуку нових знань або способів дії під час їх розв’язання (див. додаток В).
Система пізнавальних завдань може стати повноцінним дидактичним засобом лише за таких вимог:
а) завдання повинні відповідати змісту програмового матеріалу;
б) складність завдань та способів їх виконання має поступово зростати;
в) завдання мають бути посильними для учнів даної вікової групи;
г) завдання повинні позитивно впливати на процес формування природничих знань та пізнавальних інтересів учнів;
д) достатня варіативність завдань;
е) неперервність впливу на процес формування й розвитку пізнавальних інтересів учнів 4 класу.
Охарактеризуємо визначені компоненти системи пізнавальних знань для формування і розвитку на уроках природознавства пізнавальних інтересів учнів 4 класу.
Завдання для порівняння об’єктів у формі зіставлення та протиставлення
Порівняння — це найелементарніша, але досить суттєва розумова операція, важлива сторона аналітико-синтетичної діяльності учня. Без порівняння предметів та явищ неможливе виділення характерних ознак і явищ, що вивчаються. Мета порівняння полягає у встановленні ознак подібності та відмінності між певними предметами і явищами.
Природничі знання, що повинні засвоюватись у початкових класах, містять значну кількість як близьких, так і протилежних понять. Це дає можливість широко використовувати пізнавальні завдання для порівняння в процесі навчання молодших школярів. Для того щоб учні отримали правильний висновок внаслідок порівняння, необхідно дотримуватись принаймні двох умов:
порівнювати предмети слід за такими ознаками, які мають важливе, істотне значення;
порівнювати необхідно лише ті поняття, які відображають пов’язані одне з одним предмети та явища навколишньої дійсності.
Вчитель, розробляючи завдання для порівняння, має враховувати вимоги до об’єктів порівняння, що обумовлені логікою цього процесу та віковими можливостями молодших школярів, а саме:
порівняння взаємопов’язаних об’єктів, один із яких має бути добре відомий дітям;
визначення суттєвої подібності та несуттєвої відмінності при зіставленні, а при протиставленні – суттєвої відмінності об’єктів чи явищ;
подібність та відмінність потрібно спостерігати на достатньому фактичному матеріалі.
Види завдань для порівняння
1. Завдання, у яких потрібно порівняти об’єкти на основі самостійно встановлених ознак.
Наприклад: Визначити, за якою ознакою розподілили перелічені рослини на групи. Дати назву кожній групі.
Редиска, огірок, пшениця, капуста, буряк, квасоля.
Кульбаба, подорожник, волошка, осот, підсніжник, пирій.
2. Завдання, що передбачають визначення подібності між зовні несхожими об’єктами, на основі вказаних істотних ознак.
Наприклад: Розглянути метелика й осу. Визначити, чому вони належать до комах.
3. Завдання, що передбачають протиставлення даного об’єкта подібному, із яким його можна сплутати.
Наприклад: І горб, і гора мають підніжжя, схили та вершину. Як їх відрізнити?
4. Завдання для часткового порівняння, що вимагає встановлення лише подібності або лише відмінності.
Наприклад: За поданими ознаками визначити, про які корисні копалини йдеться. Що у них спільного?
а) тверда крихка речовина, бурого кольору, складається з решток рослин, легша за воду, горить тьмяним полум’ям;
б) тверда речовина чорного кольору, складається з решток рослин, важча за воду, горить яскравим полум’ям.
5. Завдання для повного порівняння, що вимагає встановлення подібності та відмінності об’єктів.
Наприклад: Розглянути гербарії пшениці та ячменю. Порівняти рослини за поданим планом:
висота рослин;
форма кореня та листків;
особливості стебел і квітів;
які плоди;
довжина колосків.
Назвати спільні та відмінні ознаки рослин, що порівнювались.
Виконання пізнавальних завдань цього типу сприяє глибшому розумінню учнями відношень подібності й відмінності, що лежать в основі переносу засвоєних знань.
Завдання для класифікації тіл та явищ природи за суттєвими ознаками
Класифікація є наступним кроком аналізу після визначення та порівняння ознак об’єкта чи явища. Якщо порівняння — це знаходження ознак подібності та відмінності, то класифікація — співвіднесення предметів до класу, в межах якого вони не відрізняються за прийнятою ознакою або критерієм. Тобто класифікація полягає в об’єднанні певних об’єктів у групи (класи) відповідно до найсуттєвіших ознак та зв’язків, притаманних об’єктам певного роду і відрізняють їх від об’єктів інших родів.
Вивчаючи розвиток процесу класифікації в учнів М.М. Шардаков[82], Г.О. Люблінська[53], Л.Ф. Обухова [63] та інші виявили, що у дітей молодшого шкільного віку недостатньо розвинуте уміння диференціювати суттєві й несуттєві ознаки та властивості. Діти класифікують предмети переважно за несуттєвими зовнішніми ознаками; спираються на ті ознаки і властивості об’єктів, які впадають у вічі й викликають у них підвищені емоційні переживання. Тому в учнів часто виникають труднощі у процесі самостійної класифікації об’єктів за окремими суттєвими ознаками. Формуючи в учнів таке вміння слід також враховувати і те, що властивості та ознаки одного й того ж об’єкта можуть бути в системі різних понять, оскільки вони мають не абсолютний, а відносний характер. Тому важливо, щоб не лише вчитель постійно розкривав істотні ознаки та властивості об’єктів, але й залучав до цього учнів.
Види завдань для класифікації за суттєвими ознаками:
1. Завдання на визначення об’єкта за вказаними ознаками.
Наприклад: З’єднати стрілками.
Великий простір суші з майже рівною поверхнею – це..* * гори
Повздовжня заглибина з крутими схилами – це… ….. .* * яр
Підвищення на рівнині – це…… * * рівнина
Дуже піднята ділянка земної поверхні – це… ** горб
2.Завдання для вилучення зайвих об’єктів (ознак, властивостей тощо).
Наприклад: Закреслити назви органів, які не належать до органів травлення. Ротова порожнина, нерви, стравохід, шлунок, очі, язик, кишечник, зуби.
3. Завдання, що передбачають розподіл об’єктів на групи за самостійно встановленими суттєвими ознаками.
Наприклад: Перелічені назви рослин поділити на групи і заповнити таблицю.
Калина, кульбаба, сосна, пирій, береза, малина, овес, верба, шипшина.
| Групи рослин | Назви рослин |
| 1. | |
| 2. | |
| 3. |
4. Завдання на самостійне встановлення суттєвих ознак та визначення об’єкта.
Наприклад: Впізнати за описом форму земної поверхні. За якими ознаками можна це зробити?
Ця форма земної поверхні буває на горбистих рівнинах. Вона має вигляд повздовжньої заглибини з крутими схилами і вузьким дном.
Складність пізнавальних завдань на класифікацію вивчених об’єктів зростає за характером суттєвих ознак — від визначення об’єкта за вказаними ознаками до самостійного встановлення суттєвих ознак об’єкта з метою віднесення його до певного класу (групи); а також за кількістю ознак, що залучаються у пошуках відповіді.
Виконуючи пізнавальні завдання цього типу, школярі вчаться виділяти достатню кількість ознак об’єктів, відрізняти істотні ознаки від неістотних, встановлювати відповідність істотних ознак вивченим об’єктам. Виконання учнями пізнавальних завдань на класифікацію сприяє осмисленому засвоєнню ознак і властивостей предметів та явищ.
Завдання на встановлення причинно-наслідкових зв’язків
Важливу роль у формуванні пізнавальних інтересів і природничих знань молодших школярів відіграють завдання на встановлення причинно-наслідкових зв’язків між окремими тілами та явищами природи. Відкриття кожного зв’язку — це крок до глибшого розуміння навколишнього світу. Чим більше й частіше учень осмислює різноманітність зв’язків між тілами та явищами природи, тим узагальненішими вони стають і зручнішими для виявлення їх у незнайомих ситуаціях.
Самостійне встановлення причинно-наслідкових зв’язків полягає в тому, щоб навчити учнів розрізняти причини й наслідки, встановлювати спочатку короткі, локальні, односторонні зв’язки між тілами та явищами природи, між людиною і природою, а потім складніші, різноманітніші зв’язки. У процесі встановлення причинно-наслідкових зв’язків у школярів передбачається розвивати два види причинно-наслідкового мислення: елементарне причинне мислення й мислення узагальнююче причинно-наслідкове мислення. Для першого виду мислення є те, що поодинокі явища чи об’єкти зумовлюються іншими поодинокими явищами чи об’єктами. А для другого — поодинокі явища або об’єкти пояснюються загальними правилами чи законами. Для розвитку цих видів мислення необхідне постійне зростання рівня складності причинно-наслідкових зв’язків.
Види пізнавальних завдань для встановлення причинно-наслідкових зв’язків:
1. Завдання для визначення причини і наслідку у даному висловлюванні.
Наприклад: Із двох речень скласти одне, вставивши між ними «тому що». Визначити у новому реченні, що від чого залежить.
Птахи відлітають у теплі краї. Взимку немає комах.
2. Завдання для формулювання одиничних суджень про причину або наслідок певної залежності.
Наприклад: а) Чому білка взимку не впадає у сплячку?
б) Закінчити речення.
Із настанням осені ластівкам, зозулям, лелекам немає чим живитися, тому…
3. Завдання для формулювання розгорнутих суджень про причину або наслідок складних залежностей.
Наприклад: а) Що станеться, якщо знищити всіх комах?
б) Чому потрібно охороняти тварин?
4. Завдання для виявлення причини або наслідку, що подані у проблемній формі.
Наприклад: Тіло птахів вкрите пір’ям, яке добре захищає їх від холоду, то чому ж більшість птахів відлітають у теплі краї?
Рівень складності причинно-наслідкових зв’язків, які мають встановлювати учні, поступово зростає за двома ознаками: за структурою зв’язків, їх кількістю співвідношень та логікою судження.
Завдання, що передбачають використання аналогії як засобу переносу способу дії
Завдання цього типу є близькими до завдань на порівняння. Вони передбачають формулювання судження про ознаки чи властивості одного об’єкта або способу дії на основі його подібності до інших. Тобто засіб аналогії базується на операції порівняння і є послідовним співвіднесенням та зіставленням суттєвих ознак і способів дій. Проте при порівнянні виявляються й фіксуються лише подібність чи відмінність за властивостями й відношенням уже встановленим до порівняння. А при аналогії між двома об’єктами (способами дій) в одного з них певні властивості (операції) не подані. Тільки здійснення аналогії дає змогу перенести відомі, визначені властивості, зв’язки (операції), з одного об’єкта (способу дії) на інший. Аналогія є важливим засобом розвитку мислення учнів та формування вміння переносити знання, тому цей прийом необхідно широко використовувати в навчальній діяльності молодших школярів.
Види завдань на використання аналогії:
1. Завдання на асоціативну аналогію.
Наприклад: а) Замінивши підкреслене слово у першому реченні, описати балку.
Яр — це повздовжня заглибина на земній поверхні, у якої круті схили і вузьке дно.
б) За зразком описати гору і заповнити таблицю.
| Горб | Гора |
| Незначне підвищення на рівнині. | |
| Підніжжя поступово переходить у рівнину. | |
| Не дуже круті схили. | |
| Вершина плоска. |
2. Завдання на алгоритмічну аналогію.
Наприклад: Охарактеризувати яр, вставивши у речення пропущені слова. За зразком охарактеризувати балку.
Яр — це ___________________________. Він має _______ схили і __________ дно. Утворюється яр внаслідок ______________
3. Завдання на евристичну аналогію.
Наприклад: Пригадати , який ґрунт легше розпушити: той, на якому ростуть рослини, чи той, на якому їх немає. Як люди використовують це явище для боротьби з ярами?
Завдання для доведення істинності судження
Уміння знаходити та доводити істинність судження відіграють вирішальну роль у розумовому розвитку школярів, спонукуючи їх до здійснення переносу знань, розвивають інтерес до навчання.. Доведення — це прийом розумової діяльності, що полягає в обґрунтуванні певного положення за допомогою наведення суджень, істинність яких безсумнівна й доведена практикою.
Види завдань для доведення:
1. Завдання, які для обґрунтування тези вимагають незначної кількості аргументів — одного, двох відомих із минулого досвіду фактів, свідчень, правил.
Наприклад: Довести, що вапняки утворились на дні морів.
2. Завдання для доведення за аналогією.
Наприклад: Граніт — міцний камінь, тому його використовують для будівництва. Міркуючи за зразком, довести, що крейду доцільно використовувати для виробництва порошку та крейдяних олівців.
3. Завдання для доведення судження, аргументи якого учні встановлюють самостійно.
Наприклад: Довести, що життя сучасної людини неможливе без корисних копалин.
Складність пізнавальних завдань для доведення повинна поступово зростати від логічно правильно побудованого роздуму з використанням відомих аргументів до формулювання висновків на основі самостійно відібраних аргументів.
Дослідження Б.Г. Друзь [27], В.І. Лозової [50], Н.А. Менчинської [56] показали, що на розвиток пізнавальних інтересів учнів позитивно впливають також завдання з логічним навантаження. Зокрема такі їх види:
1. Завдання з елементами дослідження. До них можна віднести вправи із словами: «порівняйте», «виділіть головне», «покажіть», «обґрунтуйте», «доведіть», «узагальніть» та ін.
2. Завдання, при яких учні «відкривають» нові для себе зв’язки, залежності, закономірності тощо і переконуються в їх справедливості. До них належать, зокрема, вправи на здійснення простих умовисновків, найпростіших класифікацій та групування предметів.
3. Практичні завдання і вправи, зокрема вправи на використання різних тверджень.
4. Цікаві вправи та дидактичні ігри.
5. Самостійне складання вправ учнями (спочатку за аналогією, пізніше — за конкретними умовами).
Під завданнями з логічним навантаженням розуміють такі вправи й задачі, виконання яких потребує всебічного врахування взаємозв’язків між даним і шуканим, правильного оцінювання окремих компонентів завдання, поданого в нестандартній формі; розуміння деяких властивостей величин чи залежностей між ними, що безпосередньо не зазначені в умові, але випливають з певних загальних закономірностей, причинних або функціональних залежностей [27].
Завдання з логічним навантаженням ми розбили відповідно до їх рівнів. При виконанні завдань першого рівня учень лише обґрунтовує твердження. Завдання другого рівня дають змогу самостійно дійти до певних висновків, довести їх правильність, перевірити тощо. Вправи і завдання третього рівня стимулюють дітей до активної розумової діяльності, до творчого пошуку, що є характерною ознакою справжнього пізнавального інтересу.
Наведемо приклади таких завдань:
1.Поміркуйте, який ґрунт містить більше повітря: піщаний або глинястий. Доведіть свою думку.
2. Як відомо, моря весь час поповнюються прісною водою річок. Проте солоність морської води при цьому не зменшується. Чому?
3. Коли ми дивимось у вікно вагона, що рухається, то бачимо, як усі предмети за вікном «біжать» назустріч поїзду; чим далі предмет, тим повільніше він «біжить» Чому?
4. У вітряний день нам стає тепліше, якщо ми заховаємося від вітру. А чи однакові показники термометра на вітрі і в затишку?
5. Довжина всіх коренів ялини приблизно 2000 м, а в сосни — у 6 разів більша. Чи можна за цими даними сказати, яке з дерев більше пристосоване до посушливих умов?
Таким чином, розвиток логічного мислення — неодмінна умова свідомого набуття знань учнями, формування їхнього пізнавального інтересу. Ми прийшли до висновку, що кожен учитель мусить навчити дітей визначати подібне й відмінне між предметами і явищами, привчати їх до аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції та інших розумових операцій.
Безперечно, використання завдань із логічним навантаженням — це тільки частина проблеми формування стійкого інтересу учнів до навчання. Не менш важливо, щоб вивчення програмних питань курсу «Я і Україна» передбачало розумовий розвиток дітей, тренування пам’яті, самостійності, гнучкості мислення тощо. Так, тренування пам’яті доцільно пов’язати з пошуками найраціональніших прийомів запам’ятовування, з виявленням певних закономірностей.
Наступною умовою розвитку пізнавальних інтересів у молодших школярів є пошукова діяльність. Готуючись до уроку, вчитель розв’язує принципове питання: як краще організувати засвоєння нового матеріалу — через репродуктивну або пошукову діяльність учнів. Дослідження вченими шляхів розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів показали, що в початковій школі доцільно використовувати п’ять форм організації пошукової діяльності, а саме:
система пізнавальних завдань за прийомами розумової діяльності;
евристична бесіда;
метод аналогії;
самостійне ознайомлення з новим матеріалом з опорою на допоміжні засоби і без них;
дослідницький метод навчання [37].
Дослідження І.Я. Лернер [49] показали, що критеріями добору навчального матеріалу, який доцільно засвоювати в процесі пошукової діяльності молодших школярів, є:
зв’язок нового з раніше засвоєними матеріалом;
можливість логічного членування навчального матеріалу на чіткі кроки та елементарні завдання;
наявність протиріччя між опорними і новими завданнями;
готовність школярів до участі в пошуковій діяльності [55].
Кожна з форм організації має свої функції у набутті дітьми досвіду творчої діяльності. Через систему пізнавальних завдань за прийомами розумової діяльності вдосконалюються вміння учнів аналізувати, диференціювати ознаки, виділяти головне, узагальнювати, класифікувати, доводити. Це той виконавчий інструмент, без якого не здійснити жодної творчої роботи.
Проблемне навчання ґрунтується на системі проблемних ситуацій. У 1-4 класах — це постановка перед учнями певного пізнавального завдання, яке містить у собі суперечність, викликає дискусію, спонукає до роздумів, пошуків і висновків.
Мета створення проблемної ситуації — це засвоєння програмного матеріалу, розвиток розумових здібностей, формування інтересу до навчання. Проблемна ситуація виникає завдяки суперечності між пізнаним і непізнаним. Вона складається з таких компонентів: невідоме про предмети, їхні властивості, відношення чи способу дій, потреба пізнання невідомого, інтелектуальна можливість людини.
Серед критеріїв проблемної ситуації, що забезпечують активізацію пізнавальної діяльності, виділяють такі:
а) орієнтування розв’язування проблемної ситуації на максимальну самостійність учнів, їхню власну пізнавальну і дослідницьку діяльність;
б) значущість розв’язання проблемної ситуації [34].
Враховуючи це, вчитель використовує на уроках ситуацію суперечності між наявними знаннями дитини і тими, які необхідні для розв’язання даної проблеми; ситуацію необхідності вибрати ту систему знань, яка забезпечить розв’язання даної проблеми; ситуацію суперечності між наявними знаннями та вміннями і новими практичними умовами їх використання для розв’язування даної проблеми або між теоретичною можливістю розв’язати дану проблему і практичною нездійсненністю такого розв’язання в даних конкретних умовах.
Проблема — це проблемна ситуація, прийнята суб’єктом для розв’язування на основі наявних у нього засобів (знань, умінь, досвіду, пошуків) [39]. Проблема вирішується, як тільки учень набуває відповідних умінь. У навчанні проблемна ситуація має цінність, коли учень відчуває, що проблема для нього посильна.
У початкових класах найдоцільнішими і найпоширенішими прийомами створення проблемних ситуацій з метою розвитку пізнавальних інтересів, активізації пізнавальної діяльності є:
а) зіткнення учнів із суперечливими фактами. (Метал у воді тоне, а дерево – ні. Чому?);
б) постановка перед молодшими школярами дослідницьких завдань (Простежте, де починає швидше танути сніг, і поясніть чому);
в) спонукання учнів до узагальнення фактів;
г) спонукання учнів до аналізу фактів і явищ, які логічно суперечать їхньому життєвому досвіду (Метал у воді тоне. Чому не тоне пароплав?);
д) постановка проблемного питання на основі створення елементів дискусії;
е) створення ситуації, коли учні переконані в недостатності своїх знань і відчувають потребу набути нових, щоб відповісти на поставлене питання [55].
Створенню проблемної ситуації передує підготовча робота, у процесі якої вчитель забезпечує учням мінімум знань, необхідних для розв’язання проблеми. Якщо учні в змозі самостійно розв’язати проблему, учитель вдається до навідних запитань.
На початковій стадії застосування проблемного навчання вчитель сам висуває, формулює і розв’язує пізнавальну задачу, діти запам’ятовують хід її розв’язання. Надалі вчитель спонукає учнів до все більшої самостійності в розв’язанні завдань, диференціюючи при цьому процес пошуку.
Евристичну бесіду інколи називають сократівською. Це пов’язано з іменем грецького філософа Сократа, який вів бесіди із своїми учнями таким чином, що вони самостійно приходили до відкриття істини [37]. Цей метод сприяє організації частково-пошукової діяльності учнів, коли вони самостійно виконують тільки окремі кроки пошуку, а цілісне розв’язання проблеми досягається разом з учителем. Тому евристична бесіда доступна й для учнів слабко підготовлених, які вчаться логічно міркувати на зразках.
Реалізація розвивальних функцій бесіди починається з постановки проблеми, коли створюється ситуація необхідності пошуку нового знання. Тут варто навмисне загострити увагу дітей на об’єкті пошуку. Коли проблему сформульовано, учні під керівництвом вчителя відокремлюють відоме від невідомого, активізують засвоєні знання. Це робиться для того, щоб з’ясувати: можна в цьому разі піти відомим шляхом (тоді проблему розв’язують сильніші учні з місця, на основі перенесення) чи треба шукати нові способи. Основні етапи роботи вчителя й учнів під час евристичної бесіди такі:
— Поміркуйте, куди зникає вода, яка випадає на поверхню Землі у вигляді опадів.
— Які шари земної поверхні пропускають воду?
— Який шар затримує воду?
— Розгляньте зразки ґрунту, піску та глини. Поміркуйте, чому пісок легко пропускає воду, а глина її затримує.
— Пройшовши через верхні шари земної поверхні: ґрунт і пісок, вода затримується шаром глини, утворюючи підземні води. Підземні води можуть виходити на земну поверхню. Що утворюється в цьому випадку?
— Чи доводилося вам пити джерельну воду? Яка вода в джерелах? Чому?
Для структури евристичної бесіди характерне чергування репродуктивних і продуктивних запитань, що спонукають школярів до напруженої розумової діяльності: усвідомити суперечність, побачити проблему, сформулювати її, висловити різні припущення, визначити правильний спосіб дій. Наприклад:
— У рослин є плоди. (Діти розглядають колекцію плодів, розкладених на партах).
— З чого утворюються плоди? (Плоди утворюються з квіток. У плодах є насіння. Плід захищає насіння від пошкодження).
— Уважно розгляньте плоди, подані в колекції, назвіть їх. Зверніть увагу на їх зовнішній вигляд. Поставте запитання, яке виникає у вас під час розгляду плодів.
Діти розглядають і зазначають, що плоди кульбаби мають парашутики, клена — крильця, лопуха і череди — маленькі гачечки. У горобини, глоду плоди яскравого кольору і соковиті. Після цього учні ставлять запитання: «Яке значення для плодів мають парашутики, крильця, гачечки, яскравий колір?».
Цю проблему вчитель вирішує разом з учнями. Він пропонує факти для аналізу, ставить елементарні досліди, показує малюнки, фрагменти діафільму і т.д. Висновки при цьому школярі роблять самостійно. Щоб обґрунтувати значення крилець у насіння клена, вчитель демонструє елементарний досвід: одночасно опускає плоди клена і невеликий, але важкий предмет. Діти бачать, що плоди відлітають на деяку відстань від учителя. Отже, крильця потрібні для того, щоб плоди віддалялися від дерева.
Далі учитель пропонує учням пригадати свої спостереження за тваринами, коли ті поверталися із пасовища. Діти розповідають, що бачили, як на шерсті корів тримаються гачечками плоди лопуха, череди тощо. Тварини розносять ці плоди далеко від того місця, де вони виросли.
— Що сприяє поширенню насіння, якщо у плодів не має гачечків чи крилець? (Учні читають фрагмент статті у підручнику і дають відповідь)
Після такого аналізу школярі за допомогою вчителя приходять до висновку, що гачечки, парашутики, крильця, яскравий колір — це пристосування плодів до поширення насіння.
Отже, внесок евристичної бесіди у формування пошукової діяльності в тому, що діти під керівництвом учителя проходять повний цикл пошуку, розгорнутість якого залежить від рівня їхньої підготовленості й точності запитань і це розвиває їхні пізнавальні інтереси, робить навчальну діяльність цікавою.(див. додаток Д)
Асоціативна аналогія відбувається на рівні репродуктивної діяльності, висновки на її основі мають ситуативний характер. Але для молодших школярів — це доступний і цікавий спосіб формулювання нових висновків, пошуку нових ознак, якостей, функцій тощо. Наприклад:
а) ігрові завдання («Що на що схоже?», «Хто так співає, хто так кричить?»);
б) Чи можна порівняти ліс з багатоповерховим будинком? Чому?
в) Сніг, лід, вода — найближчі родичі. Про які природні явища можна сказати так само?
Інші функції у розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів на уроках «Я і Україна» виконує алгоритмічна аналогія, за допомогою якої діти, спираючись на відомий спосіб дії, самостійно доходять висновку про можливість його застосування в дещо змінених умовах, тобто вносять у відомий спосіб певні зміни. Наприклад:
— Пригадайте, куди хилилося полум’я в досліді із запаленою свічкою. Подумайте, яке явище в природі пояснюється цим дослідом.
— Пригадайте, як утворилися краплі на кришці каструлі з киплячою водою. Подумайте, яке явище в природі можна пояснити за допомогою цього досліду. Чому?
Якщо протягом декількох уроків учні починають досить обґрунтовано і правильно розв’язувати запропоновані пізнавальні завдання, можна вважати, що їм посильні будуть і складніші завдання, що, в свою чергу, дає можливість переходу деяких школярів на вищий рівень проблемно-пошукової діяльності.
Ефективність застосування диференційованих проблемних завдань у процесі проблемно-пошукової діяльності учнів початкових класів залежить від дотримання певних умов. Проблемна задача має відповідати рівневі розвитку розумових здібностей учня. Для піднесення рівня розвитку розумової діяльності школярів необхідно поступово ускладнювати пізнавальні завдання і ступінь самостійності у їх розв’язанні.
Наприклад: коли учні вже засвоїли, що плід — це орган рослини. У ньому знаходиться надійно захищене насіння, з якого виростає нова рослина. Розглядаючи за завданням учителя плоди і насіння дерев, кущів і трав’янистих рослин, учні помічають їх особливості: крильця у клена, парашутики у кульбаби, гачечки у череди тощо. Але пояснити роль таких пристосувань вони не можуть. Виникає суперечність між опорними знаннями і новими фактами. Усвідомлення його підводить школярів до самостійного формулювання проблеми: «Для чого плодам різних рослин потрібні парашутики, гачечки тощо?»
Розв’язання проблеми потребує пошуку нових знань про пристосування плодів до поширення. Їх учні здобувають, провівши елементарні досліди і спостереження. Послідовність викладу матеріалу також потребує змін порівняно з підручником.
Покажемо, як реалізувати на уроці дібрані методи в сукупності під час засвоєння нового матеріалу, щоб розвивати пізнавальні інтереси молодших школярів. Наприклад:
На дошці вчитель записує назви рослин: яблуня, клен, смородина, деревій, ліщина, картопля. Завдання для учнів:
— На скільки груп і за якими ознаками можна розподіляти ці рослини.
Орієнтовні відповіді.
— Ці рослини можна розподілити на 2 групи: в одній — рослини, які вирощує людина. Їх називають культурними. У другій — рослини, за якими людина не доглядає, тобто дикорослі.
І група: яблуня, смородина, картопля.
ІІ група: клен, ліщина, деревій.
— Але ці ж рослини можна розподілити і на 3 групи. (Учитель записує на дошці):
І група: яблуня, клен.
ІІ група: смородина, ліщина.
ІІІ група: деревій, картопля.
— Як назвати ці групи рослин? (Учні відповідають, що в І групі — дерева, у ІІ — кущі, а в ІІІ — трав’янисті рослини. Якщо діти не зуміють цього зробити, вчитель називає сам).
Постановка проблемного запитання:
— За якими ознаками можна розподілити всі рослини на дерева, кущі і трав’янисті рослини?
Тут виникають труднощі з відповіддю, але згодом учні висловлюють гіпотезу: дерева високі, а кущі і трав’янисті рослини низькі. Вчитель не заперечує, але показує невеличке деревце клена, яке щойно проросло із насінини, і трав’янисту рослину (в гербарії, в натуральному стані або на малюнку). Діти переконуються, що для класифікації рослин ознака висоти, товщини не є основною.
Щоб допомогти їм самостійно розв’язати проблему, пропонується додаткова інформація у вигляді схематично зображених природних об’єктів.
Учні на малюнках, таблицях, у гербаріях розглядають дерева, кущі, трав’янисті рослини. Учитель просить допомогти йому зобразити їх. Роботу можна організувати таким чином.
— Намалюємо схематично дерево. Який орган треба зобразити спочатку, бо він першим з’являється, коли проростає насінина? (Корінь).
— Що далі? (Стебло). Скільки стебел у дерева? (Одне).
— Яке стебло у дерева? (Тверде, міцне, дерев’янисте). Дерев’янисте стебло називається стовбуром.
— Що треба ще намалювати на дереві? (Листки, квітки, плоди).
У такій же послідовності під «диктовку» школярів учитель зображує, дотримуючись пропорцій кущ і трав’янисту рослину.
— Уважно розгляньте схематичні малюнки. Порівняйте їх між собою.
Обов’язково треба ознайомити учнів з діями, які вони повинні при цьому виконувати:
Уважно розглянь об’єкти і все, що знаєш про них, розкажи подумки. Поміркуй, що з чим порівнюватимеш.
Уважно подивись і розкажи, чим ці об’єкти подібні між собою.
Уважно подивись і розкажи, чим вони різняться.
Для формування відповідного уміння учитель дає