Формування патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній діяльності
З метою розвитку почуттів любові, поваги, дбайливого ставлення до рідних проводилися такі ігри: „Ласкаві слова рідним”, „Як підняти настрій мамі”, „Моє словечко лежить недалечко”, „Красуня мама (бабуся)” та інші.
Знайомлячи дітей з історією української родини, її життям, долею українського народу, ми вважали за потрібне використовувати у виховному процесі народні ігри. Серед них багато рухливих, у яких драматизація поєднується з елементами змагання. Деякі ігри супроводжувалися своєрідними поетичними та музичними вставками („Опанас”, „Іду на Січ”, „Козуню-любуню”, „Жмурки”). Ці ігри сприяли появі в дітей інтересу до минулого, викликали захопленість українською народною уявою.
Збагачення школярів патріотичними почуттями здійснювалося також під час засвоєння ними українських народних обрядів та звичаїв, релігійних та родинних свят. Це велика духовна зброя, яка вчить дитину любити людей, природу, навколишній світ, учить глибоко цінувати все те, чим багата українська земля.
Великий цикл народних, релігійних, родинних звичаїв і свят використовувався нами в експериментальній роботі. Дітей знайомили зі святом Миколая, Різдвом, Колядою, Водохрещем, Стрітенням, Великоднем, Святою Трійцею, святом Івана Купала, Маковія, Спаса, Воздвиження, Покрови та інші. Святкували День захисника Вітчизни, Свято Матері, День Батька, День Родини.
Наприклад, знайомлячи молодших школярів із традиційним українським релігійним святом Різдвом, ми розповідали, що це винятково багате, веселе, радісне й велике свято, що відрізняється від усіх інших особливою обрядовістю, багатством фольклору, оригінальністю етнографії, найбільшим збереженням стародавньої культури.
Головною обрядовою традиційною їжею Святої вечері є кутя. Це варена пшениця з медом та іншими приправами. Пшениця, її зерно щороку оживає і тому є символом вічності. А мед сприяє успішному веденню господарства й символізує багатство та здоров’я родини.
Наш народ вірив, що на Святвечір усі померлі предки приходять знову на землю і йдуть до хати своїх дітей, онуків, правнуків. І разом з ними їдять святу страву – кутю. Тому кожен, хто їсть кутю, з’їдає кілька ложок, а тоді кладе ложку знову в свою миску, щоб дати змогу поїсти померлим родичам. Так начебто підтримується зв’язок між різними поколіннями роду. Отож і виходить, що народ наш є без початку й кінця. Недарма існує приказка: „Нашому роду нема переводу”.
Символічною була й сама Свята вечеря. Стравами з неї ділилися з родичами. Таким чином відбувався обмін ритуальною вечерею, що символізував спорідненість сімей, їхню приязнь та взаємну щедрість [147].
Підсумком роботи з патріотичного виховання в першому класі стала виставка „Родинних альбомів”, які діти разом з батьками готували протягом навчального року. Альбом складався із сімейних фотографій та описання свят, подій, цікавих ситуацій у родині. Підсумком усієї виховної роботи з патріотичного виховання за рік було “Родинне свято” (Додаток В).
Для підведення підсумків виконання навчально-виховних завдань за рік, аналізу причин, які допомагали більш ефективному вихованню патріотичних почуттів, а також, щоб дати педагогічні поради в організації виховної роботи в літній період, був зроблений зріз та аналіз знань і розвитку патріотичних почуттів учнів першого класу. Результати обізнаності учнів у родинній історії (Родинний розділ) показано в таблиці (табл. 2.11).
Таблиця 2.11
Обізнаність учнів про родину та її історію
|
Знання Респонденти |
Чемне ставлення до батьків, старших у сім’ї, вчителів (%) |
Пошана до пращурів, до героїв Батьківщини, знання місце знаходження могил і пам’ятників, догляд за ними (%) |
Знання народних і релігійних традицій, звичаїв, національних і родинних свят та дотримання їх (%) |
| Експериментальна група | 58,3 | 51,8 | 35,8 |
У процесі формуючого експерименту значна трансформація відбулась у ставленні молодших школярів (1 клас) до батьків, старших у родині, пращурів, героїв війни та праці, у виявленні інтересу до народних і релігійних традицій, звичаїв, у бажанні брати участь у національних, родинних святах.
У другому класі робота з патріотичного виховання проводилася за темою „Батьківщина як місто, де людина народилась і пізнала щастя життя”. Зміст цієї теми включав: усвідомлення понять (людина, мова, історія, події, природа, традиції, свята); поняття Батьківщини; край, місто, село, вулиця, дім, школа – моя Батьківщина.
Були розглянуті такі теми:
Тема 1. Краю мій рідний.
Тема 2. Найзаповітніша дума на світі – дума про хліб.
Тема 3. Про що співає рідна земля.
Тема 4. Дай же вам, Боже, у полі роду.
Тема 5. Я й мій тато.
Тема 6. Свято українського фольклору.
Тема 7. Без труда нема плода.
Тема 8. Свято весни в рідному краї.
Тема 9. Рідна матінка, ясне сонечко.
Тема 10. Великодні свята.
Тема 11. День Матері.
У ході позаурочної виховної роботи молодші школярі знайомилися з історією рідного краю, багатством його луків, ланів, лісів; із фольклором Полісся та українським національним одягом; працею людей у рідному місті; продовжували знайомство з працею селян, традиціями обмолоту зернових, народними прикметами та сільськогосподарськими обрядами; розповідали про релігійні свята та їхнє святкування в рідному місті.
Знайомство дітей з історією рідного краю, назвами вулиць відбувалось у формі екскурсії. Це дозволяло організувати спостереження та вивчення різноманітних предметів і явищ у природних умовах, у музеях, на виставках.
У виховній роботі використовувалися різноманітні види екскурсій: краєзнавчі, на підприємства, по історичних місцях, у природу тощо.
Народний календар дає можливість здійснювати патріотичне виховання учнів. Знання рідного краю, народних свят дасть можливість дітям відчути тепло перших великодніх стежин та відгомін різдвяних колядок і щедрівок, легіт купальських надвечірь, красу старовинної хати з лелечим гніздом, легким скрипом ще сонного колодязя та чудодійні юріївські ладкання перших пастушків.
Народний календар, на думку М. Стельмаховича, виховує дітей і молодь шляхом залучення їх до сезонних робіт, звичаїв, символів, свят та обрядів українського року. Народний календар зберігає багатовікову історію України, її невичерпні традиції, які віддзеркалили в собі характерний для українського народу взаємозв’язок працьовитості та духовності [200].
Народний календар, за визначенням М. Фіцули, – система історично обумовлених дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які в певній послідовності відзначаються протягом року. Народний календар – це енциклопедія знань про життя людей, їхній побут, виховну мудрість, природні явища [225, с.88]
Дітей знайомили з наступними святами й урочистостями:
ідейно-патріотичними (День Конституції України, День Незалежності України, День Соборності України, Свято Козацької Слави тощо);
загальнонаціональними (День Матері, День Батька, День Родини тощо);
релігійними (Свято Миколая, Різдво, Коляда, Водохреща, Стрітення, Великдень, Свята Трійця, Івана Купала, Маковія, Спаса, Воздвиження, Покрови Матері Божої тощо);
родинними, як складовою частиною народного календаря (дні народження членів сім’ї, річниці весілля, День пам’яті (проводи) тощо) [100].
Виховні можливості народного календаря благотворно впливали на формування особистості та всебічний розвиток школярів. Науковець Г. Лозко підкреслює: „Найкращі умови для виховання повноцінної людини за будь-яких умов дає поєднання родинних, а також загальнонаціональних традицій, регіональних звичаїв, які підтримуються батьками і продовжуються дітьми” [116, с.314].
Знайомство з народним календарем дало можливість підвести дітей до поняття про систему правил, які стимулюють поведінку людей у суспільстві. Вони закріплені в неписаному моральному кодексі:
Не роби зла ні людям, ні природі.
Погані вчинки, недобре слово несуть зло.
Люби та шануй рідних і близьких людей.
Добре вчись і чесно працюй – у цьому твоя добра справа, велич твоєї країни.
Будь чуйним, допомагай людям.
Піклуйся про старих, дорожи їхньою мудрістю.
Продовжуючи знайомство з працею селян, в експериментальній групі ми провели „Український ярмарок”. Його метою було ознайомлення дітей з господарсько-культурною спадщиною українського ярмарку; формування етнічної свідомості, кращих якостей національного характеру, прагнення до відродження національної культури (Додаток Г).
Така форма роботи дала можливість у доступній формі розширити коло знань дітей і закріпити вже існуючі. Ми спостерігали, як у школярів покращується емоційний стан, що служить поштовхом для розвитку почуттів любові, відповідальності, дбайливості, поваги тощо.
Як підсумок організованої нами роботи з патріотичного виховання у другому класі, було організовано та проведено конкурс, що складався з трьох етапів.
1. Виставка малюнків, карт, аплікацій „Пам’ятні куточки села”.
2. Сімейний конкурс як продовження роботи за темою „Сім’я людини в контексті життя суспільства”, розпочатої в першому класі. Діти разом з батьками малювали „Родовідне дерево”. Виграла та родина, яка намалювала та заповнила найбільшу кількість гілочок.
3. Конкурс на кращого знавця народної пісні, який проходив під гаслом „Пісня – душа народу”.
Зазначимо, що знання, активність, зацікавленість, яку показали діти, свідчать про збагачення школярів патріотичними почуттями, а також про ефективність проведеної нами роботи.
Засвоєні школярами знання про рідний край, родину формували в учнів почуття прихильності до тих місць, де вони народилися й пізнали щастя життя. І це дуже важливо, бо великий патріотизм починається з любові до того місця, де живеш, на цьому наголошував російський письменник Л. Леонов.
Таблиця 2.12
Обізнаність учнів в історії життя та праці земляків
|
Знання Респонденти |
Знання про історію рідного краю, героїчне минуле країни, життя прославлених земляків (%) |
Дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи, до праці батьків та українського народу (%) |
Уміння виявляти волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність та інші (%) |
| Експериментальна група | 49,4 | 54,3 | 61,3 |
У другому класі для підведення підсумків виховної роботи, виявлення більш ефективних засобів формування патріотичних почуттів, бачення реальної картини вихованості учнів та планування роботи на наступний рік був проведений аналіз знань і вихованості учнів. У таблиці наведені показники обізнаності учнів в історії життя та праці земляків (табл. 2.12).
Експериментальна робота протягом року допомагала розширити знання дітей про історію рідного краю, життя прославлених земляків. Діти вчилися дбайливо ставитися до національних багатств, до природи, до праці, відчувати себе господарями у своєму місті, школі, на землі.
Третій розділ „Батьківщина (Україна), де людина пізнала щастя життя” розрахований на учнів третього класу (Державний блок). У ньому розглядалися теми:
Тема 1. Стежками Батьківщини.
Тема 2. Осінь прийшла, достаток принесла.
Тема 3. Козацькому роду нема переводу.
Тема 4. Різдву Христову поклонімося.
Тема 5. Золоті руки мого тата.
Тема 6. Мово рідна, слово рідне.
Тема 7. Умій учитись, щоб уміти трудитись.
Тема 8. Свято весни в Україні.
Тема 9. Свято жінки.
Тема 10. Великдень.
Тема 11. Свято Матері.
Тема 12. Зелені свята в Україні.
Упродовж навчального року були проведені бесіди про символи України – Прапор, Герб, Гімн та їхнє походження, про історію міста Києва, про значення української мови, про українських письменників, про професії, які є в Україні, розповіді про українські жниварські обряди, про традиції родичання, родинні обереги, реліквії, про традиції Різдвяного посту, святість йорданської води, про Великодні свята, традиційне писанкарство, про багатства природи України та „Червону книгу”.
У результаті проведеної роботи діти ознайомилися з поняттями „символ”, „прапор”, „гімн”, „герб”, „Батьківщина”, „рід”, „родина”, „оберіг”, „реліквія”, „піст”, „Святий вечір”, „церковна пісня”, „писанка”, „крашанка”; народними обрядами: дізналися про походження української мови, про діяльність українських письменників, про традиційні професії в Україні, історію виникнення свята „День Матері”.
Учні експериментальної групи самостійно могли скласти розповіді про походження символів України, історію виникнення хліба, про працю людей у місті, про природу рідного краю, про релігійні свята в Україні, про Матір-неньку та Матір-Землю; розповісти легенди, повір’я, вірші, українські народні пісні тощо.
Важливим для нашого експерименту було залучення учнів до вивчення національної символіки, що мало на меті допомогти їм пройнятися патріотичним духом, осмислити важливість процесу державотворення, усвідомити своє місце в ньому, прагнути до самореалізації для блага Батьківщини.
Знайомлячи дітей з державними символами, ми проводили цикл бесід, розповідей. Наведемо приклад такої бесіди.
Бесіда „Державні символи України”.
Мета. Розширювати знання про державні символи України – Герб, Прапор, Гімн та їхнє походження. Формувати національну свідомість. Виховувати патріотів рідної держави, повагу до державних символів, гордість за нашу Україну, її славне минуле.
Хід бесіди. Погляньте на карту Європи. На ній ви бачите багато різних країн. Кожна з них має свою територію, історію, культуру, мову, традиції, звичаї, вірування та символи. Україна - наша Батьківщина, розташована в центрі Європи. Вона теж має свою землю, набрану століттями культуру, історію, мову, має власні державні символи.
Кожна країна світу обов’язково має три державні символи.
– А що таке державний символ?
Державний символ – це предмет, який характеризує державу, відображає її побут, традиції, господарювання, історичне минуле, прагнення народу.
– Які державні символи ви знаєте?
– Що вони означають?
Гімн – це головна пісня, яка виконується в державі під час усіх урочистих подій (ще її називають похвальною піснею).
– Де й коли ви чули Гімн України?
Герб – розпізнавальний знак держави.
Прапор – полотнище певного кольору чи поєднання кольорів, часто з певним зображенням, прикріплене до держака чи шнура. Це офіційна емблема держави, символ її суверенітету.
Де ви бачили Герб і Прапор України?
Що вони відображають?
Якого вони кольору та форми?
Герб має форму тризуба – це символ княжого роду Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Він відображає триєдність життя. Це – батько-мати-дитя, які символізують собою силу, мудрість, любов. Синьо-жовтий прапор відображає колір неба та пшеничного лану, колір хліба, зерна, що дарує життя всьому сущому на землі; це ще й колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б життєдайний хліб на українських полях; це природна симфонія Землі, Неба, Сонця, Хліба – символу плодючості й достатку української держави. Про це дуже виразно сказано у віршах В. Крищенка:
Під синім небом України зазолотилися жита,
У чуйнім серці воєдино з’єдналася палітра та.
Бо це дано нам споконвіку –
Від пращурів жива яса –
Душею, що не любить крику,
Єднати землю й небеса.
Який Гімн має наша держава?
Як треба поводитися, коли звучить Гімн?
Давайте разом виконаємо Державний Гімн України.
Що ви відчуваєте, виконуючи Гімн?
Кожен народ з повагою ставиться до своїх символів. Прапор, Герб і Гімн є нашими державними святинями, тому їх слід шанувати й берегти. Пам’ятайте це завжди, діти, та шануйте наші святині! І тоді нас буде шанувати світ!
Дуже важливим був цикл бесід про столицю нашої Батьківщини місто Київ. Представимо одну з них у скороченому вигляді.
Перевіряючи результативність виховної роботи з патріотичного виховання в цьому напряму, ми запропонували школярам розв’язати ребус, запропонований учителем Н. Шугою, м. Рівне.
| 1 | З | А | К | О | Н |
| 2 | Г | Е | Р | Б |
| 3 | П | Р | А | П | О | Р |
| 4 | К | И | Ї | В |
| 5 | Г | І | М | Н |
| 6 | Б | А | Т | Ь | К | І | В | Щ | И | Н | А |
1. Установлене державною владою загальне, обов’язкове для всіх правило, що має найвищу силу.
2. Розпізнавальний знак держави.
3. Полотнище певного кольору чи поєднання кольорів.
4. Назва головного міста нашої держави.
5. Головна пісня, яка виконується в державі під час усіх урочистих подій.
6. Місцевість, де людина народилася, рідний край.
Результати нашого дослідження свідчать, що переважна більшість дітей після виконання завдання продемонструвала достатній рівень елементарних знань. Важливо, що вивчення цих питань ґрунтувалося на легендах, повір’ях, переказах та з використанням художньої літератури. Це розвивало у школярів інтерес, зацікавленість, бажання слухати, вивчати, запам’ятовувати.
У ході формуючого експерименту нами приділялася велика увага вивченню української мови. Мова виховує, навчає й розвиває дітей, під її впливом удосконалюються почуття й сприймання, збагачуються знання, уявлення, думки. На великому значенні мови наголошував відомий педагог К.Ушинський: „... вимерла мова в устах народу – вимер і народ... Мова народу – відображення Батьківщини і духовного життя народу” [221, с.123]. Ось чому різні види позаурочної виховної роботи: бесіди, розповіді, свята, вечори, екскурсії – проводилися рідною мовою.
З метою виховання любові до української мови та бажання нею розмовляти організовувалися: перекази легенд, про історію виникнення української мови, про нищення її; читання віршів про мову („Рідна мова”, „Не цурайтесь мови”, „Він українець?”, „Весь Всесвіт – в мові”, „Найвеличніша, рідна, проста” тощо).; виконання пісень („Прекрасні звертання”, „Мова у серці народу”, „Чарівні слова”, „Мово рідна моя, не мовчи!”); розповіді прислів’їв („Слово не горобець, випустиш, не спіймаєш”, „Добре слово краще, ніж гроші”, „Від солодких слів буває гірко” тощо); словесні ігри („Хто більше знає слів”, „Що означає слово?”, „Придумай слово”, „Назви, який... ” тощо).; перекази українських народних казок, легенд, оповідань, байок тощо; розповіді про українських письменників і письменників рідного краю, читання та переказ їхніх творів.
Збагачення школярів патріотичними почуттями здійснювалось і під час святкування знаменних дат села та країни. Для надання виховній роботі емоційного характеру ми використовували позитивні приклади патріотизму відомих політичних та історичних діячів, письменників, героїв війни та праці.
Кожне свято діти фіксували в особистому щоденнику-календарі.
Отже, в результаті такої діяльності учні розширили знання про минуле нашого краю та країни, усвідомили значення свят для українського народу, в них формувалося особисте ставлення до життя Батьківщини та свого народу.
Підсумком роботи було виготовлення учнями календаря „Видатні дати села, країни”. Кожен учень, демонструючи свій календар, розповідав про одне зі свят, яке йому найбільше сподобалось і запам’яталося.
Для виявлення знань учнів та розвитку патріотичних почуттів учнів третього класу, визначення можливих варіантів поліпшення виховної роботи, надання вчителям рекомендацій щодо виховної роботи, був проведений зріз та аналіз знань і розвитку патріотичних почуттів учнів (результати представлені в табл. 2.13).
Таблиця 2.13
Обізнаність учнів про державні й національні цінності
|
Знання Респонденти |
Пошана до національних і державних символів (%) |
Любов до рідного краю, до рідних місць, рідної мови (%) |
Громадська активність, поняття про захист честі й гідності Батьківщини, гордість за свою Вітчизну (%) |
| Експериментальна група | 53,4 | 68,3 | 63,7 |
Останній, четвертий розділ, присвячений роботі з учнями четвертого класу, охоплює тему „Батьківщина у світі одна”. Робота була спрямована на закріплення та розширення знань, отриманих дітьми в 1–3 класах. Ми прагнули закріпити патріотичні почуття, які розвивали в попередніх класах.
Основний зміст цієї роботи: сім’я – мала батьківщина; край, місто, село, вулиця, дім, школа – моя Батьківщина; турбота про Вітчизну; праця на благо Батьківщини; людина як патріот своєї Батьківщини.
Даний зміст обумовив вибір тем для виховних заходів на рік.
Тема 1. Червона калина.
Тема 2. Хліб наш насущний.
Тема 3. Родинні обереги в Україні.
Тема 4. Вітаю вас, пане господарю.
Тема 5. Тепло татусевих долонь.
Тема 6. Ми діти твої, Україно.
Тема 7. Народні промисли України.
Тема 8. А вже весна скресла.
Тема 9. І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі.
Тема 10. Христос воскрес – воскресла Україна.
Тема 11. Свято Матері.
Тема 12. Зелені свята в Україні.
Розглядаючи теми патріотичного напряму, діти знайомились із поняттями „фольклор”, „ реліквія”, „домовик”, „ангел”, „молитва”, „повір’я”, „кутя”, „Святе Різдво” тощо. Дітям розповідали про українські народні музичні інструменти (кобзу, гуслі, цимбали, трембіту тощо), про твори українських письменників, про різні заняття українців, традиційні ремесла та промисли України, про свята в українській міфології. Знайомили з народними творами (прислів’ями, приказками, казками, скоромовками, сміховинками) про хліб, працю, природу, дружбу тощо. Продовжували знайомство з народними, сімейними та релігійними святами.
У дітей формувалися вміння: складати різноманітні розповіді, пояснювати значення оберегів та святкової атрибутики, виконувати вірші, пісні патріотичного, громадянського спрямування тощо.
Насамперед, для того щоб продовжити формування знань про рідний край і почуття любові до рідних місць, його природи, звичаїв нашого народу, української мови, на початку четвертого класу було проведено свято „Червона калина” (Додаток Є). Його мета – виховання інтересу до українського фольклору, поваги до національних традицій, любові до рідної землі; засвоєння моральних і духовних цінностей, закладених в усній народній творчості.
Суттєво, що учні глибше познайомилися з художніми символами та оберегами, з особливостями українського фольклору, легендами, казками, переказами, оповіданнями про наших зелених друзів – рослини, ґрунтовніше усвідомили значення історії України для її майбутнього. Діти дійшли висновку, що калина – символ рідної землі, отчого краю, батьківської хати. Вона символізує мужність і стійкість духу українського народу в боротьбі за незалежність, пов’язана з патріотичними почуттями, любов’ю до Батьківщини.
Особливого значення в ході формуючого експерименту надавалося знайомству з музичним мистецтвом. У творах відомих українських композиторів О.Білаша, С.Гулака-Артемовського, М.Лисенка, П.Майбороди, К.Стеценка, І.Шамо та інших, народній музичній творчості відображено прагнення народу до волі та свободи, героїчна боротьба за незалежність Батьківщини, змальовано картини чудової української природи, життя, побут, трудова діяльність українців.
Під час вивчення та засвоєння історичного матеріалу розширювалися патріотичні почуття. Повноцінне виховання патріотизму немислиме без знання історії України. Хто не знає славної історії своєї нації, - писав В. Целевич, - той не може її правдиво любити та присвятити їй життя. „Історична традиція зв’язує минувшину з теперішністю і будучністю, скріплює любов теперішніх і грядущих поколінь до великих предків і тим самим розпалює любов до своєї нації” [231, с.14].
Громадсько-патріотична діяльність мала пошуковий характер, передбачала збір краєзнавчих матеріалів (історико-літературних, етнографічних, архівних тощо). Це в свою чергу дозволяло підвищувати соціально-моральну значущість самостійної роботи, надавати їй творчого характеру. Така пошукова робота проходила у формі екскурсій, туристичних походів, рейдів, експедицій.
Виховне значення краєзнавчої роботи глибоко й тонко розумів видатний педагог В.Сухомлинський, який прищеплював школярам з найменших літ любов до рідної місцевості, “малої” батьківщини. Він з повним правом стверджував, що отчий дім, його природа з невичерпним багатством явищ, дивовижною красою є “вічним джерелом дитячого розуму”. Тому важливо, підкреслював В. Сухомлинський, щоб перші наукові істини діти засвоювали не за підручником, а з життєдайних джерел рідного краю. Цьому сприяє створення краєзнавчих музеїв, світлиць, музеїв бойової слави.
Туристсько-краєзнавча експедиція школярів “Моя Батьківщина – Україна” суттєво поширювала роботу з патріотичного виховання.
Виконання краєзнавчих завдань передбачало пошукову, дослідницьку діяльність школярів: роботу з архівними матеріалами; вивчення фондів і експозицій музеїв, листування з ними; запис зустрічей з ветеранами війни та праці, з бабусями та дідусями, які добре знають народні звичаї та обряди України; проведення спостережень за явищами природи й процесами, що відбуваються в ній; пошук корисних копалин, вивчення природи рідного краю, тваринного й рослинного світу; ознайомлення з пам’ятниками історії та культури тощо.
Учасники туристсько-краєзнавчої експедиції “Моя Батьківщина – Україна” об’єднувалися в експедиційні загони, які працювали за напрямами:
“Люби та знай свій рідний край”;
“Національні герої України”;
“Від роду до роду слався, країно”;
“У боях відстояли Вітчизну свою”;
“Про що співає рідна земля”.
Напрям “Люби та знай свій рідний край” передбачав: вивчення історії свого міста (села), вулиці, біографій відомих людей, які вийшли з населеного пункту, де знаходиться школа; збір книг про рідний край; ведення літопису міста (села); опис творчості народних майстрів із біографіями авторів та оповідачів.
Напрям “Національні герої України” передбачав : догляд за могилами героїв; пошукова діяльність у дослідженні невідомих сторінок історії; збирання оповідей про героїчні вчинки наших предків, яким довелося вести тяжку й виснажливу боротьбу проти чужинців, відстоювати свою незалежність; запис розповідей старожилів про національних героїв.
Напрям “Від роду до роду слався, країно” передбачав: облік історичних пам’яток, поховань предків, збирання предметів минувшини, записування традицій, звичаїв, пісень, легенд, прислів’їв, різних видів народної творчості, історії українських промислів; виявлення старовинних знарядь праці; збір речей домашнього вжитку (національного вбрання – святкового й буденного, рушників, вишивок, різьблених дерев’яних виробів та ін.).
Напрям “У боях відстояли Вітчизну свою” передбачав: зустрічі з учасниками історичних подій та запис їхніх розповідей; упорядкування могил воїнів; ведення літопису героїчних подій на території району, міста (села).
Напрям “Про що співає рідна земля” передбачав: розробку карт навколишніх полів, луків, водоймищ; дослідницьку діяльність у галузі садівництва, городництва, лісівництва, охорони природного середовища; пошук корисних копалин; збирання лікарських рослин; виготовлення гербаріїв.
Створення музеїв, світлиць, куточків - наступний крок у пошуковій діяльності школярів. Зібрані в процесі різноманітної пошукової роботи матеріали систематизувались, а потім використовувалися в повсякденній навчально-виховній роботі
Важливим виявом патріотизму є ставлення людини до праці. Усвідомлюючи необхідність трудової діяльності, людина може реалізувати себе, відчути потребу допомагати іншим, здатність власною працею приносити радість, примножувати багатства Батьківщини. В народі кажуть: „Без праці людину не виховаєш, бо праця є метою й суттю людського життя”.
Проводячи формуючий експеримент, ми прагнули перетворити працю в життєву потребу, джерело щастя й натхнення. Суспільно-корисна праця є одним із засобів патріотичного виховання, оскільки діти відчувають радість від того, що працюючи, приносять користь сім’ї, школі, іншим людям, Батьківщині в цілому. Завдання дослідження полягало в тому, щоб виховати в молодших школярів позитивно-емоційне ставлення до будь-якої праці. Для цього було створено умови, що забезпечували формування в молодших школярів любові та поваги до праці, бажання працювати, допомагати дорослим.
З цією метою ми роз’яснювали школярам значення корисної праці для українського народу та Батьківщини; підбирали об’єкти праці та визначали форми організації трудової діяльності з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей, знань, інтересів, досвіду молодших школярів; розвивали й постійно стимулювали суспільно ціннісні мотиви участі кожного школяра у трудовій діяльності; забезпечували взаємозв’язок навчальних і позаурочних форм трудової діяльності школярів [195].
Учні брали участь у таких видах праці:
допомагали дорослим підтримувати порядок у своєму дворі, на своїй вулиці, в місті;
прибирали класну кімнату, школу, шкільне подвір’я;
допомагали інвалідам, ветеранам війни та праці, людям похилого віку;
виконували домашні доручення;
збирали кошти у фонд допомоги дітям-сиротам, дітям-інвалідам.
Діти брали участь у військово-спортивних іграх. Учні першого класу виконували доручення, спостерігали за ходом гри, вболівали за учасників. Військово-спортивні ігри школярів виховували в них сміливість, мужність, хоробрість, звитягу – якості, необхідні майбутньому захиснику нашої Батьківщини.
Значне місце в житті дітей молодшого шкільного віку належить грі. Вона, за умови вмілого керівництва з боку дорослих, може стати системою природних вправ, спрямованих на виховання моральної поведінки. Військово-спортивні ігри є могутнім засобом громадянського й патріотичного виховання дітей. Вони допомагають зміцнювати стосунки дітей у колективі, вчать організовано діяти, керувати власною поведінкою, емоціями, діяльністю, підкорятися загальним вимогам, формують важливі моральні риси – чесність, наполегливість, відповідальність та ін. У цих іграх виявляються ініціатива, винахідливість, формується стійкий характер і вольові якості.
Військово-спортивні ігри знайомлять учнів із життям і бойовими традиціями Збройних Сил України, військовими статутами тощо. Усе це формує в молодших школярів усвідомлення того, що в житті завжди є місце подвигу. Не можна виховати справжнього патріота своєї Вітчизни, не навчивши поважати героїчне минуле країни. Поступово учні переконувалися в тому, що люди, які віддали життя за волю України, й після смерті залишаються жити не тільки в підручниках з історії, художніх творах, пам’ятниках, а й у нашій пам’яті.
Військово-спортивні ігри були обмірковані, чітко організовані. Під час підготовки до гри діти вчили пісні, речівки, народні ігри, проходили інструктаж перед кожним етапом гри із чітким поясненням завдання.
Під час аналізу гри ми обов’язково підкреслювали, що привело до перемоги одних, а для інших було причиною поразки, звертали увагу на позитивні сторони та недоліки в діях окремих дітей і загону в цілому. Кращих учнів заохочували. Нагородження переможців проходило біля пам’ятників, у музеях, куточках бойової слави; дітей фотографували разом з гостями під час вручення дипломів, грамот та інших нагород. Після закінчення гри діти поверталися до школи в