Xreferat.com » Рефераты по праву » Шпоры по Праву

Шпоры по Праву

пору­шують вимоги законів та інших нормативних актів, дисципліну. Адміністративний метод полягає в тому, що ор­гани управління безпосередньо встановлюють підпо­рядкованим суб'єктам певну поведінку. Вплив на суб'єкти, що уп­равляються, здійснюється через запровадження для них правил поведінки, обов'язків і завдань, у разі порушення яких може бути вжито заходів адмініст­ративного примусу. Економічний метод не передбачає адміністратив­них заходів, а здійснює вплив на суб'єкти управлін­ня через застосування до них різноманітних форм економічного стимулювання, зокрема цінового й та­рифного регулювання, прибутку, вартості, матері­альних санкцій, кредитів, субсидій

Наявність цих стимулів дає можливість суб'єктам самим обирати форми діяльності для якісного виконання кінцевих виробничих завдань. Джерела адміністративного права — це зов­нішні форми відображення адміністративно-право­вих норм, закріплені в Конституції України, законо­давчих актах, урядових постановах, рішеннях дер­жавних адміністрацій та інших нормативних актах державних органів. Різноманітність адміністративно-правових норм передбачає і різні джерела адміністративного права України джерела поділяються на загальнодержав­ні, галузеві та локальні. Загальнодержавні е обов'язковими для виконання всіма органами управ­ління, незалежно від їх підпорядкування. Галузеві й локальні поширюються тільки на конкретно визна­чені підвідомчі органи. Залежно від територіального устрою держави дже­рела поділяються на державні, обласні, міські, ра­йонні Джерела адміністративного права, що базуються на нормах Конституції України та законах, мають вищу юридичну силу щодо інших підзаконних ак­тів, прийнятих нижчими за ієрархією органами ви­конавчої влади, З огляду на численність джерел адміністративно­го права доцільно розділити їх на такі види: 1.Конституція України. Вона веде перед у систе­мі джерел адміністративного права, є Основним За­коном України. Закріплені в ній норми мають пря­му адміністративно-правову спрямованість. Вони ви­значають основи формування та діяльності органів виконавчої влади, розмежовують повноваження між центральними й місцевими органами влади, закріп­люють права і свободи громадян щодо здійснення ними державного управління 2.Адміністративно-правові норми закріплюються в законодавчих актах, що їх приймає Верховна Рада України. 3.Постанови Верховної Ради України, які охоп­люють адміністративно-правові норми організацій­ного характеру. 4.Укази й розпорядження Президента України у сфері державного управління. 5.Нормативні постанови й розпорядження Кабі­нету Міністрів України 6.Джерелами адміністративного права в міжгалу­зевому й галузевому масштабах виступають норма­тивні акти 7.Нормативні накази керівників міністерств, державних комітетів і служб. До цієї групи слід від­нести положення, правила та інші акти. 8.Нормативні накази керівників державних під­приємств, об'єднань та організацій 9.Джерелами адміністративного права можуть бути також нормативні акти представницьких і ви­конавських органів місцевого самоврядування. Отож, джерелом адміністративного права ви­ступає нормативний акт органу державної влади або управління, який криє в собі адміністративно-правові норми, що регулюють державно-управлін­ську діяльність. Адміністративно-правова норма — це обов'язкове пра­вило поведінки, яке встановлене і охороняється державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що ви­никають, змінюються і припиняються у сфері державного управління, особливості, характерні для адміністративне-правових норм. По-перше, в них закріплюються відносини по керуван­ню, державному контролю і нагляду, а також внутрішньоорганізаційній діяльності. По-друге, метод впливу адміністративно-правових норм є і вольовим, державно-владним. Одна із сторін у відносинах завжди представляє державу, а відповідальність за їх недо­держання настає перед державою системою діяти не може. Провідною соціальною метою адміністративно-право­вих норм є організація управлінських відносин. Поряд з нею є конкретні або локальні цілі, це зокрема такі: інформаційні — досягненням яких забезпечується не­обхідний зв'язок суб'єкта і об'єкта управління. охоронні — спрямовані на забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні. заохочувальні — забезпечується творча активність учасників адміністративно-правових відносин, розвиток їх ініціативи і самостійності у розв'язанні завдань державно­го управління; соціально-моральні — забезпечується формування у громадян, державних службовців, правосвідомості та ставлення до праці, громадського порядку безпеки Функціями адмініст­ративно-правових норм є: забезпечення ефективної діяльності органів держав­ного управління; забезпечення честі, гідності, прав, свобод і здоров'я особи; охорона системи суспільних відносин матеріальної і нематеріальної сфер; виховна; взаємодії з нормами інших галузей права; • взаємодії з неправовими соціальними нормами (мо­раль, звичаї. Цілі норм та їхні функції тісно між собою пов'язані. Кожна ціль породжує відокремлену функцію системи ад­міністративно-правових норм, у той же час однією функ­цією можуть забезпечуватися відразу кілька конкретних цілей. адміністративно-правові норми визначають той чи інший варіант належної пове­дінки усіх осіб та організацій; забезпечують і підтримують режим законності і державної дисципліни у суспільних відносинах, що виникають у процесі державно-управлін-с^кої діяльності. Структура адміністративно-правової норми — це а внутрішня будова, визначений порядок взаємозв'язку, взаємообумовленості і взаємозалежності складових частин норми. Структура адміністративно-правової норми, як правило , традиційна і складається з трьох компонентів: гіпотези, диспозиції і санкції. Разом з тим, норми адміністративного права можуть містити разом із санкцією і заохочення. Гіпотеза вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися даною нормою. Вона може бути абсолют­но визначеною (досягши 16 років, громадянин зобов'яза­ний одержати паспорт) або відносно визначеною, тобто містити елементи адміністративного розсуду Такі гіпотези, як правило, містять формулю­вання: може бути, у разі необхідності, за доцільністю. Диспозиція — це саме правило поведінки, яке сформу­льовано у вигляді приписів, заборон, дозволень. У нормах адміністративної відповідальності диспозиція часто формулюється у вигляді вказівок або опису діяння, яке тягне за собою накладення стягнення. З караності діяння випливає висновок, що воно забороняється. На­приклад: пошкодження внутрішнього обладнання пасажир­ських вагонів, — тягне за собою накладення штрафу; Санкція вказує на вплив, який застосовується державою у випадку порушення тих чи інших правил, передбачених нормою, тобто це конкретний захід дисциплінарного або адміністративного примусу. Наприклад: порушення санітарно-гігієнічних правил і норм — тягне за собою накладення штрафу; Треба зазначити, що не всі норми містять санкцію. Так, норми, що регулюють управлінську діяльність, виходять з того, що взаємовідносини між вищестоящими, нижчестоящими адміністративно-управлінськими працівниками будуються на засадах дисциплінарної влади. Санкції у да­ному випадку містяться у нормах загального характеру, що належать інституту державної служби. Вище вже зазначалося, що адміністративно-правові норми можуть містити і такий елемент, як заохочення. Заохочення — це публічне визнання заслуг юридичної і фізичної особи у виконанні адміністративно-правових або громадських обов'язків 2.За адресами або суб'єктами: адресовані органам державно-виконавчої влади; іншим державним виконавчо-розпорядчим органам; державним службовцям; державним підприємствам, закладам, орга­нізаціям; недержавним об'єднанням, підприєм­ствам, закладам; громадянам. 3.За формою припису: зобов'язуючі — ці норми зобов'язують здій­снювати певні дії при виникненні передбачених ними умов. Наприклад, під час прийому на роботу організація зобов'язана видати наказ; заборонні — ці норми забороняють вчинення тих чи ін­ших дій в умовах, які нею визначені.

Неприклад, заборона мілі­ції застосовувати спеціальні засоби щодо неповнолітніх. повноважні — ці норми упов­новажують адресата діяти в рамках вимог норми за своїм розсудом, проте, підкоряючись пра­вовому режиму, який нею встановлено. стимулюючі — це норми, що забезпечу­ють за допомогою засобів матеріального або морального впливу належну поведінку учасників управлінських відно­син, встановлюють різні пільги (наприклад, у сфері опо­даткування). рекомендаційні — особливість правової природи цих норм у тому, що рекомендації. не мають юридично-обов'язкового характеру. Такого роду норми не містять у собі прямо ви­ражених приписів, а дають можливість пошуку найбільш доцільних варіантів розв'язання завдань, що виникають. За галузевою належністю: матеріальні — характеризуються тим, що юридичне за­кріплюють комплекс обов'язків і прав, а також відпові­дальність учасників управлінських відносин, тобто фак­тично їх адміністративно-правовий статус. процесуальні — регламентують динаміку державного управління і пов'язаних з ними управлінських відносин. Ними визначається порядок прийому, розгляду, вирішен­ня скарг і заяв. За межею дії: у просторі — дія норм у просторі передбачає територію, на яку поширюється їх юридична сила; у часі, дія адміністративно-правових норм у часі може обмежуватися будь-якими термінами (строкові норми) або не обмежуватися (безстрокові норми). За ступенем загальності: загальні — мають загальне значення, наприклад: доку­ментами, які підтверджують громадянство України, є пас­порт громадянина України, міжгалузеві — регулюють яку-небудь одну, функцію в усіх галузях (норми міжгалузевого управління), галузеві — регулюють відносини у межах однієї галузі. Здебільшого це норми галузевих міністерств та відомств. Такий саме характер мають норми, що містяться у зако­нах, відповідних документах Президента України, Кабіне­ту Міністрів України, якщо їх вплив не виходить за межі конкретної галузі. місцеві — норми місцевих органів державної виконавчої влади, а також місцевого самоврядування.


Поняття державної служби та її принципи

Державною службою в Україні визнається професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їхньому апараті та на яких покладено практичне виконання завдань і функцій держави. Ця категорія осіб є державними службовцями, має відповідні службові повноваження та одержує заробітну платню з державних коштів. Державну службу необхідно розглядати в аспекті виконання службовцями їхніх обов'язків у держав­них організаціях, а саме: в органах державної вла­ди, підприємствах, організаціях та установах. Державна служба здійснюється на професійній основі. Такий порядок обумовлюється необхідністю забезпечення неперервної, компетентної діяльності державних організацій. Правовий інститут державної служби складають норми конституційного, трудового, цивільного, фі­нансового та інших галузей права. Виходячи з принципу поділу влади, вирізняється державна служба в органах законодавчої, виконав­чої та судової влади. Залежно від специфіки сфер державної діяльності до державної служби належать державні службовці, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутрішніх справ і т. д. Основні принципи, що лежать в основі державної служби, закріплено в Конституції України та в За­коні України "Про державну службу". Вони такі: служіння народові України; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет прав людини й громадянина; професіоналізм, компетентність, ініціативність чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконанню службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав і законних інтересів органів місцевого й регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ та орга­нізацій, об'єднань громадян. Должность — это определенная структурой и штат­ным расписанием первичная структурная единица государственного органа и его аппарата, на которую возложен установленный нормативными актами круг служебных полномочий. В зависимости от того, какую должность служа­щие занимают или в какой организации они выпол­няют обязанности или осуществляют функции, мож­но выделить следующие виды этой категории работ­ников: 1)служащие государственных органов; 2)служащие государственных учреждений, пред­приятий, организаций, объединений; 3)муниципальные служащие (служащие, занима­ющие должности в органах местного самоуправления); Среди названных выше типов служащих в коли­чественном отношении ведущее место занимают госу­дарственные (муниципальные) служащие. Именно слу­жащие действуют как персонал в многочисленных структурах государственных органов, учреждений и ор­ганизаций, внутри институтов управляющей и управ­ляемой систем; именно их компетентность определяет действительное пользование возможностями управления с целью установления необходимого правового по­рядка в государстве и обществе.


Види державних службовців

Классифицировать государственных служащих можно по различным признакам. Одной из наиболее распространенных классификаций государственных служащих является следующая: начальствующий состав — это руководители структурных подразделений государственных органов (начальники отделов, бюро, служб и тому подобное), которые осуществляют деятельность в рамках ком­петенции, которая значительно тяжелее компетенции руководителя предприятия, организации, учреждения; представители административной власти — это государственные служащие, чьи полномочия распро­страняются на неподчиненных им людей, но дейст­вия порождают для последних определенные юриди­ческие последствия. (Например, аппарат милиции, про­куратуры, контрольно-надзорных органов и тому подобное); специалисты — это рядовые работники, выпол­няющие функции в соответствии с полученным ими специальным образованием. Они не имеют в своем подчинении других лиц, поэтому, как правило, не мо­гут распространять на них свои полномочия и вызы­вать своими действиями определенные юридические последствия. Это экономисты, бухгалтеры, инженеры, юристы, врачи, учителя, агрономы и тому подобное; вспомогательно-технический персонал включа­ет государственных служащих, на которых возложе­но выполнение обслуживающих, вспомогательных функций и материально-технических действий. Это рядовые работники машинописных бюро, канцелярий, секретариатов и тому подобное. Основным критерием классификации должностей государственных служащих является организацион­но-правовой уровень органа, принимающего их на ра­боту, объем и характер компетенции на конкретной должности, роль и место должности в структуре госу­дарственного органа.


Акти управління в системі державно-правових актів

Для достижения целей управления и разрешения поставленных заданий субъекты управления выдают значительное количество правовых актов, которые ус­танавливают новые юридические нормы, изменяют или отменяют старые, формируют новые правоотно­шения, изменяют или прекращают действующие. Конституция Украины устанавливает полную ие­рархию органов исполнительной власти, и, соответст­венно иерархию их актов. Акты Кабинета Мини­стров Украины, например, не могут ставиться в зави­симость от актов органов местного самоуправления. Акты исполнительной власти имеют особенности: а)принимаются при осуществлении функций ис­полнительной власти, а также издаются органами го­сударственного управления б)являются подзаконными, производными от зако­на. в)имеют официальный характер, поскольку изда­ются органом управления, представляющим интересы-государства. Эти акты влекут за собой юридиче­ские последствия; г)опираются на властные полномочия государст­венного органа или должностного лица. Они являют­ся односторонним волеизъявлением, не означающим, что субъекты исполнительной власти не учитывают свободу граждан, их объединений или других госу­дарственных органов власти. Наоборот, основанием для многих актов управления являются предложе­ния, заявления, граждан; д)должны быть надлежащим образом оформле­ны, приняты в установленном законодательством по­рядке. Юридическое значение актов управления заклю­чается в том, что они, с одной стороны, устанавлива­ют, изменяют и отменяют правовые нормы, а с дру­гой — влекут за собой возникновение, изменение, пре­кращение правоотношений, являются юридическими фактами. Таким образом, акты государственного управле­ния — это властные, принятые в соответствии с зако­нами предписания органов государственной исполни­тельной власти по вопросам компетенции данного ор­гана или должностного лица, влекущие за собой юридические последствия. Акты органов исполнительной власти разделяют­ся на нормативные, индивидуальные (ненормативные) и смешанные. Нормативные акты устанавливают правила поведе­ния, имеют общий характер, регламентируют общественные отношения в определенных сферах, не имеют конкретного адресата, предназначенные для много­кратного использования. Индивидуальные акты издаются для разрешения конкретных управленческих дел, касаются конкрет­ных действий, фактов, адресуются конкретным ли­цам, основываются на нормативных актах и являют­ся одноразовыми, поскольку исчерпываются однора­зовым применением. В некоторых случаях принимаются смешанные ак­ты управления. Важной является также классификация актов управления по субъектам, их издавшим. По этому кри­терию различают три группы актов управления, т.е. изданные: Кабинетом Министров Украины, централь­ными органами исполнительной власти, местными ор­ганами исполнительной власти. Конституция устанавливает виды правовых актов пра­вительства Украины постановления и распоря­жения, и указывает, что они являются обязательными к исполнению на всей территории Украины. По­становлениями Кабинета Министров должны оформ­ляться наиболее важные решения, носящие норма­тивный характер. По оперативным, другим текущим вопросам издаются распоряжения.


Вимоги, що пред’являються до актів управління

К актам органов исполнительной власти предъяв­ляются определенные юридические требования. В пер­вую очередь, акты должны быть законными. Это зна­чит, что они должны быть: 1) изданными в соответст­вии с Конституцией Украины и другими законодатель­ными актами; 2) отвечать цели юридического акта, на основании и на выполнение которого приняты; 3) из­даны в рамках компетенции государственного органа, принявшего их; 4) принятыми в установленный зако­ном срок; 5) изданы с соблюдением процессуальных требований. В основе действий актов исполнительной власти презумпция законности (правильность) актов, соглас­но которой акт считается законным с момента при­нятия, если он не упразднен І в по­рядке, предусмотренном законодательством. Другие органы не должны иметь права проверять законность акта, кроме суда, в случае осу­ществления правосудия. Акты управления должны отвечать организацион­но-техническим требованиям, в первую очередь к язы­ку: он должен быть ясным, четким, лаконичным, по­нятным каждому (с соблюдением законодательства Украины о языке). Акт должен иметь название, но­мер, дату издания, подписи, в необходимых случаях штампы, печати и тому подобное. Следует указать, кем и когда он издан. Акты управления должны быть своевременно до­ведены до исполнителей и других заинтересованных субъектов. При издании актов необходимо следовать требованиям делопроизводства. Нормативные акты, касающиеся социально-эконо­мических, политических, личных прав, свобод и за­конных интересов граждан, а также акты межведом­ственного характера, должны проходить государственную регистрацию в Министерстве юсти­ции. В административно-правовой науке акты управ­ления, принятые с нарушением требований юриди­ческого й организационно-технического характера, считаются дефектными. В зависимости от характе­ра дефектности их разделяют на ничтожные и оспо­римые. Ничтожными признаются акты, юридическая не­состоятельность которых настолько очевидна, что они не должны выполняться. Акты оспоримые — содержащие ошибки, имею­щие недостатки, их дефектность не настолько оче­видна, чтобы они не выполнялись. После устранения недостатков, доработки, эти акты определяются законными, а поэтому обязательными для исполнения.


Адміністративна відповідальність

Адміністративна відповідальність виступає одним із видів юридичної відповідальності. Під адміністративною відповідальністю слід ро­зуміти застосування уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративного стягнення до особи, яка вчинила правопорушення, що за своїм ха­рактером не тягне за собою відповідно до чинного законодавства кримінальну відповідальність. Адміністративна відповідальність установлюється законами й підзаконними актами чи їхніми норма­ми про адміністративні правопорушення. У цих ак­тах визначаються склади адміністративних правопо­рушень і санкції, а в деяких випадках — і порядок їх застосування. В основі адміністративної відповідальності лежить адміністративне правопорушення. Суб'єктами адміністративної відповідальності ви­ступають як фізичні особи, так і колективні утво­рення. Особливість адміністративної відповідальності полягає в тому, що адміністративні стягнення накладаються спеціально уповноваженими органами виконавчої влади і посадовими особами чи суддями; Між суб'єктом адміністративного правопорушення та особою, яка накладає адміністративне стягнен­ня, відсутні службові стосунки. За цією ознакою ад­міністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної, для якої наявність таких взаємин є необхідною умовою. Адміністративне стягнення згідно з чинним законодавством діє протягом року з моменту його застосування. Заходи адміністративної відповідальності застосо­вуються відповідно до законодавства, що регламен­тує провадження у справах про адміністративні пра­вопорушення. Адміністративна відповідальність має особливості, що вирізняють її з-поміж інших видів відповідальності. Причому основна особливість — це те, що необхідною підставою для її застосування є наявність адміністративного правопорушення, а заходом впливу має бути адміністративне стяг­нення. У Конституції України вказується, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час вирішення справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.


Роль адвокатури в захисті прав людини

Адвокатура є добровільним професійним громад­ським об'єднанням, покликаним згідно з Конститу­цією України сприяти захистові прав, свобод і ре­презентувати законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридич­них осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, де­мократизму, гуманізму й конфіденційності. Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціаль­ністю юриста чи помічника адвоката не менш як два роки, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцт­во про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Адвокати здійснюють такі види діяльності: дають консультації юридичних питань, складають заяви, скарги та інші документи посвідчують копії документів у справах, здійснюють представництво в суді,

подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; виконують свої обов'язки відповідно до кримі­нально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. У своїй професійної діяльності адвокат має право: репрезентувати і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази

ознайомлюватися на підприємствах із необхідними для виконання доручення документами й матеріалами, за ви­нятком тих, таємниця яких охороняється за­коном; Здійснюючи свої професійні обов'язки, адвокат зобов'язаний неухильно додержуватись вимог чин­ного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права викорис­товувати свої повноваження на шкоду особі, в інте­ресах якої прийняв доручення, та відмовитися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвину­ваченого, підсудного.


Поняття та джерела фінансового права

Финансовое право — это совокупность правовых норм, регулирующих общественные отношения в об­ласти мобилизации, распределения, использования цен­трализованных и децентрализованных фондов (средств) с целью обеспечения выполнения заданий и функций государства. Предметом финансового права являются общест­венные отношения, возникающие в процессе финансо­вой деятельности — отношения по поводу формирова­ния и расходования централизованных и децентрали­зованных фондов денежных средств, необходимых го­сударству для выполнения его функции. Метод финансово-правового регулирования пред­ставляет собой совокупность средств влияния на участников финансово-правовых отношений

Финан­совому праву. присущ метод властных предписаний, рекомендации, исследования и тому подобное. В настоящее время такие методы приобретают все большее применение. Источники финансового права — это правовые ак­ты органов законодательной и исполнительной вла­сти и местного самоуправления, в которых содержат­ся нормы финансового права. Основным источником финансового права явля­ется Конституция Украины от 28 июня 1996 г. Она закрепила основы правовой организации финансо­вой деятельности государства, в частности, бюджет­ной деятельности. Также к источникам финансово­го права принадлежат: нормативные акты Верхов­ной Рады Украины, Президента Украины, Кабинета Министров Украины, органов самоуправления. Осо­бое место среди источников занимают нормативные акты Министерства финансов и Национального бан­ка Украины и другие. Нужно отметить, что единого источника, типа ко­декса, для данной отрасли нет. Отсутствуют кодифи­кационные источники из отдельных разделов финан­сового права, хотя подготовка такого законодательства началась. Работа над формированием проекта Нало­гового кодекса Украины началась еще в 1996 году. Налоговый кодекс должен быть единым, комплексным, рамочным законодательным актом, правовые нормы которого урегулировали бы взаимоотношения в про­цессе отправления налогов, сборов и обязательных пла­тежей между всеми субъектами отношений и стали основой по формированию финансово-налоговой куль­туры всех и каждого.


Місце фінансового права в системі права Украіни

Вопрос о месте финансового права, как самостоя­тельной отрасли в правовой системе Украины, был предметом ряда дискуссий в течение многих лет и практически решен в конце 60-х и начале 70-х годов. Самостоя­тельность финансового права обусловлена его содер­жанием, качественным единством общественных от­ношений. Но самостоятельность не значит, что оно существует обособлено. Финансовое право тесно свя­зано со всеми отраслями права. В первую очередь оно связано с конституционным, административным и гражданским. Конституционное право закрепляет: права, свобо­ды и обязанности человека и гражданина, формы соб­ственности, принципы деятельности государства и его органов во всех отраслях, в том числе и в отрасли фи­нансов, компетенцию органов государственной власти и государственного управления в сфере финансов. Тер­риториальное устройство Украины, распределение в го­сударстве власти на законодательную, исполнительную и судебную, взаимоотношение государственной власти и местного самоуправления также влияют на конкрет­ные формы финансовой деятельности. Нормы финан­сового права конкретизируют положение конституци­онно-правовых норм и обеспечивают формирование и расходование государственных централизованных и де­централизованных фондов денежных средств. Административное право определяет: принципы государственного управления, систему органов испол­нительной власти и их полномочия в области финан­сово-кредитных отношений, права и обязанности долж­ностных лиц финансовых и кредитных органов. Опи­раясь на эти положения, нормы финансового права закрепляют организационные формы управления фи­нансово-кредитной системой, систему и структуру фи­нансовых органов, регулируют отношения, возникаю­щие в процессе мобилизации, распределения и исполь­зования фондов денежных средств государством в лице его органов. Финансовое право имеет также связь и с граждан­ским правом. Так, предметом гражданского права яв­ляются имущественные отношения, к которым отно­сят и денежные. Кроме того, некоторые органы госу­дарственного управления, например, Национальный банк Украины, в то же время являются хозяйствен­ной организацией — юридическим лицом. Между эти­ми органами и юридическими или физическими ли­цами возникают отношения на основании договоров. Например, на основании кредитного соглашения, стра­хования. С трудовым и пенсионным финансовое право гра­ничит в той части, что касается регулирования отно­шений по поводу образования Пенсионного фонда и Фонда государственного социального страхования, и за нарушение финансового законодательства применяются санкции уголовно- и административно-правовых норм.


Фінансово-правові норми

Финансово-правовая норма — это установленное государством общеобязательное предписание (правило поведения) компетентных государственных орга­нов по поводу образования, распределения и исполь­зования средств централизованных и децентрализо­ванных фондов, выраженное в категорической форме и обеспеченное принудительной силой государства. Финансово-правовая норма регулирует только финан­совые отношения, при которых они становятся носи­телями прав и обязанностей, и предусматривает от­ветственность за невыполнение предписаний государ­ства. Как правило, финансово-правовая норма имеет императивный характер, который проявляется в ка­тегорической форме и не позволяет субъектам фи­нансовых правоотношений менять ни сами предписа­ния, ни условия их применения. Финансовая право­вая норма состоит из гипотезы, диспозиции, санкции. Гипотеза — часть правовой нормы, определяющая условия, при которых возникают права и обязанности. Диспозиция — часть правовой нормы, содержит предписание, как именно должны действовать участ­ники финансовых отношений, т.е. определяет их пра­ва и обязанности, возникающие только при опреде­ленных обстоятельствах, оговоренных в гипотезе. Средством защиты предписаний, содержащихся в финансово-правовой норме, являются санкции, т.е. ука­зания на невыгодные последствия, обязательно насту­пающие в случаях нарушения установленных госу­дарством предписаний. В зависимости от того, как сформулирован вари­ант поведения в диспозиции правовой нормы, финан­сово-правовые нормы разделяются на нормы, которые: 1) обязывают; 2) запрещают; 3) уполномочивают.


Поняття та джерела цивільного права

Цивільне право — одна з провідних галузей національного права України, Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом право­вого регулювання. Предмет правового регулювання цивільного пра­ва складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Це, зокрема, такі гру­пи відносин: Майновими відносинами є правові відносини, що пов'язані з належністю, набуттям, володінням, ко­ристуванням і розпорядженням майном. Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають завдяки здійсненню нею її особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я та автор­ство) Цивільно-правовий метод характеризується таки­ми ознаками: юридичною рівністю сторін; диспозитивністю сторін, на підставі чого сторо­нам надається право визначати їхні взаємовід­носини на власний розсуд вирішення майнових спорів че­рез загальний суд, арбітражний чи третейський суд" наявністю майнової відповідальності сторін. цивільне право являє собою сукупність норм права, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, що складаються в суспільстві між фізичними і юридичними особами та іншими соціальними утвореннями на засадах юридичної рів­ності сторін. Система цивільного права України визначає роз­міщення його складових у певній системі, обумовле­ній взаємозв'язком її елементів — юридичних норм та інститутів. Нові ринкові відносини потребують ради­кального оновлення правової бази, в тому числі й ци­вільного законодавства. Нині систему цивільного за­конодавства складають законодавчі та інші норма­тивні акти, що містять цивільно-правові норми. Основні засади цивільно-правового регулювання товарно-грошових відносин визначаються Конститу­цією України. Зокрема, вперше в Основному Законі нашої держави закріплено право приватної власнос­ті: "Кожен має право володіти, користуватися і роз­поряджатися своєю власністю, результатами своєї творчої, інтелектуальної діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та кому­нальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непо­рушним". Законодавчі акти України мають деталізувати й розвивати конституційні положення. Зокрема, на регулювання й розвиток цивільно-правових відно­син спрямовані: Закон України "Про власність" "Про підприємництво" "Про цінні папери і фондову біржу" Серед інших нормативних актів, які містять ци­вільно-правові норми, є укази Президента України постанови й розпорядження Уряду України а та­кож положення, інструкції, накази та інші відомчі нормативні акти, які стосуються майнових та осо­бистих немайнових відносин, що приймаються мі­ністерствами й відомствами України. Центральне місце в системі цивільного законодав­ства належить Цивільному кодексу України, Цивільний кодекс України є однією з форм коди­фікації цивільного законодавства і являє собою єди­ний законодавчий акт, у якому систематизовано ци­вільно-правові норми. Він складається з Загальної та Особливої частин. Загальна частина криє в собі таке: основні поло­ження; особи (громадяни та юридичні особи); угоди; представництво й довіреність; позовна давність. Особлива частина охоплює такі інститути: право власності зобов'язальне право авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, про­мисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціона­лізаторську пропозицію; спадкове право; правоздат­ність іноземних громадян та осіб без громадянства, а також застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.


Цивільні правовідносини та їх елементи

Цивільно-правові відносини — врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають юри­дична рівними носіями прав та обов'язків. Відповідно до статей 1, 2 Цивільного кодексу Ук­раїни зазначені відносини виникають у: державних, кооперативних та інших громад­ських Організацій між собою громадян із громадськими організаціями: громадян між собою. Для цивільно-правових відносин є характерними специфічні ознаки цивільно-правові відносини — це майнові та осо­бисті немайнові відносини; учасники цих відносин характеризуються май­новою відокремленістю та юридичною рівністю; юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів. Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єктів, об'єктів і змісту. Суб'єктами цивільно-правових відносин можуть бути фізичні та юридичні особи. Правові відносини між фізичними особами вини­кають здебільшого з приводу матеріальних, духов­них та інших потреб. З урахуванням зазначеного об'єктами цивільно-правових відносин можуть бути: речі, дії, продукти творчої діяльності, особисті немайнові блага. Змістом цивільно-правових відносин є цивільні права та обов'язки суб'єктів таких відносин. Цивільно-правові відносини поділяються на такі види: за змістом: майнові спрямовані на задоволення майнових інтересів немайнові задоволення особистих інтересів за зв'язком учасників відносин: абсолютні, суб'єктові протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб. відносні суб'єктові протис­тоїть конкретно визначена особа залежно від об'єкта правових відносин: речові, об'єктом яких є речі (наприклад, відносини володіння та користування майном) зобов'язальні, тобто правовідносини, об'єк­том яких є виконання відповідних зобов'язань залежно від структури: прості за яких одній стороні належить тільки право, а іншій — тільки обов'язок складні за яких дві сторони мають як права, так і обов'язки за характером нормативного спрямування: ре­гулятивні в основу яких покладено дію " норм, спря­мованих на регулювання відносин між їх учасниками; охоронні ци, що виникають унаслідок порушення цивільних прав одного з суб'єктів і спрямовані на їх відновлення. Цивільно-правові відносини виникають, змінюю­ться або припиняються на підставі юридичних фак­тів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки. Цивільний кодекс України (ст. 4) передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають унаслідок: угод; адміністративних актів; відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; заподіяння шкоди ін­шій особі; придбання або збереження майна коштом іншої особи без достатніх підстав; інших дій грома­дян та організацій.


Поняття та ознаки юридичних осіб

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майно­вих та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах. Правовими ознаками юридичної особи є: організаційна єдність; наявність відокремленого майна; можливість виступати в цивільному обороті від власного імені; здатність самостійно нести майнову відпові­дальність. Юридична особа повинна мати: свій статут; пра­воздатність; назву; органи; місцезнаходження (фі­ліали, представництва). Юридичні особи наділені цивільною право-суб'єктністю, тобто цивільною правоздатністю та ци­вільною дієздатністю, які виникають водночас із мо­менту їх державної реєстрації. Цивільна правоздатність юридичної особи ви­значається характером і змістом діяльності юридич­ної особи, що передбачена статутом організації. Ци­вільна дієздатність здійснюється відповідними ор­ганами юридичної особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними (чи в поєд­нанні між собою). Для юридичної особи правосуб'єктність виникає: з моменту затвердження статуту або положення; з моменту видання компетентним органом по­станови про утворення організації; з моменту реєстрації статуту, якщо він підлягає реєстрації. Залежно від характеру власності розрізняють такі види юридичних осіб: державні; колективні; оренд­ні; акціонерні; спільні, за участю закордонних суб'­єктів; приватні; сімейні; релігійні та ін. Крім того, за характером діяльності юридичні особи поділяються на: підприємства, що виробляють продукцію; установи, котрі надають послуги насе­ленню; колгоспи — колективні виробничі сільсько­господарські підприємства; комерційні та інші орга­нізації (торгівлі, харчування, будівництва і т. д.). Юридична особа утворюється і припиняється в порядку, визначеному чинним законодавством. Правосуб'єктність юридичної особи припиняється: з моменту її ліквідації; з моменту реорганізації (злиття, поділу, приєд­нання).


Реорганізація юридичних осіб

Юридическое лицо прекращает свою деятельность при реорганизации, когда его дело и имущест­во переходят к другому юридическому лицу в поряд­ке общей правопреемственности. Сама реорганизация осуществляется в различных формах: а) путем слияния; б) присоединения; в) деления; г) отделения; д) преобразования лица в порядке об­щей правопреемственности. Слияние происходит тогда, когда два или более юри­дических лица объединяются в одно новое. Присоединение — одно юридическое лицо вклю­чается в состав другого юридического лица, продол­жающего существовать далее. Присоединенная орга­низация прекращает свое существование. Деление — одно юридическое лицо разделяют на два или больше новых юридических лица, а первое прекращает свое существование. Отделение — из состава одного юридического ли­ца отделяется какое-то подразделение, которому пре­доставляются права юридического лица. Преобразование — на основе одного юридическо­го лица образовывается новая организация с другим профилем, целью деятельности, структурой. Новая структура принимает на себя все права и обязанности своего предшественника.


Обмеження цивільної дієздатності

Цивільна дієздатність — це здатність громадя­нина своїми діями набувати цивільних прав і ство­рювати для себе цивільні обов'язки, тобто його здат­ність розпоряджатися власними правами і нести від­повідальність за свої дії. Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров'я фізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі види: повна дієздатність; часткова дієздатність; мінімальна дієздатність; обмежена дієздатність; визнання громадянина недієздатним. Повна дієздатність настає з досягненням повно­ліття — 18

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: