Шпоры по Праву
Позовна давність
Исковая давность — это сроки, предоставленные правомочному лицу для обращения к компетентным государственным учреждениям с требованием о принудительном осуществлении и защите своего права. Следовательно, согласно гражданскому законодательству Украины исковая давность определяется как срок для защиты права по иску лица, право которого нарушено. Название этого срока указывает на то, что защита осуществляется путем подачи иска в суд или арбитражный суд. Полная форма является основной формой защиты гражданских прав граждан в суде, арбитражном и третейском судах. Нормы об исковой давности распространяются на гражданские правоотношения, в том числе и на возникающие с участием государства, как субъекта гражданских прав. Но есть исключения в соответствии с гражданским законодательством Украины, когда исковая давность не распространяется: 1.На требования вкладчиков о выдаче вкладов, внесенных в сберегательный банк. 2.На требования, вытекающие из нарушения личных неимущественных прав. 3.На требования о возмещении ущерба причиненного жизни или здоровью гражданина. Однако требования удовлетворяются не более чем за три года, предшествующих предъявлению иска. Отсутствие сроков давности является гарантией для потерпевших. Институт исковой давности должен содействовать ликвидации неустойчивости (непостоянства), неопределенности в отношениях между участниками гражданского оборота. Исковая давность в определенной степени облегчает рассматривание спора в суде, арбитраже и третейском суде. Исковая давность способствует укреплению договорной дисциплины, поскольку вынуждает участников гражданского оборота своевременно осуществлять принадлежащие им гражданские права и вынуждать своих контрагентов к своевременному выполнению своих обязательств.
Договір купівлі-продажц
Договір купівлі-продажу є одним із найпоширеніших договорів, що укладаються як фізичними, так і юридичними особами. Договір купівлі-продажу — це угода, за якою продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Двосторонній характер купівлі-продажу обумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Зокрема, укладаючи такий договір, продавець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. Згідно з цивільним законодавством сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Істотними умовами цього договору є умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих умов, договір не може вважатися укладеним, Предметом договору купівлі-продажу можуть бути окремі речі або їх сукупність, а також певні зобов'язальні права, пов'язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на можливе отримання майнових вигод предметом цього договору не можуть бути боргові зобов'язання, авторські права. Відповідно до цивільного законодавства форма договору купівлі-продажу визначається характером і вартістю товару, а також часом виконання договору. Договори, що виконуються в момент їх укладення, можуть бути укладені і в усній формі. Якщо договір виконуватиметься після його укладення, то його належить укласти в письмовій формі, а окремі договори потребують нотаріального посвідчення. Якщо продавець на порушення договору не передає покупцеві продану річ, покупець має право вимагати передачі йому проданої речі та відшкодування збитків або ж відмовитись од виконання договору і вимагати відшкодування збитків. У разі відмови покупця на порушення договору прийняти куплену річ або заплатити за неї встановлену ціну продавець має право вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, відшкодування збитків або ж відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків. Якість проданої речі має відповідати умовам договору, а за відсутності вказівок у договорі — вимогам, що звичайно ставляться. Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її вади не було застережено продавцем, має право вимагати: заміни речі належної якості; відповідного зменшення купівельної ціни; безоплатного усунення вад речі продавцем чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення; заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни; розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків. Якщо для речей, що продаються через роздрібні торговельні організації, встановлено гарантійні строки, ці строки обчислюються від дня роздрібного продажу. Покупець протягом гарантійного строку може пред'явити продавцеві претензію з приводу проданої речі, що перешкоджають її нормальному використанню.
Поняття та джерела земельного права
Земельне право — галузь права, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення їхньої ефективності, охорони прав організацій та громадян як землевласників і землекористувачів. Отже, предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження земельними ресурсами, а також із їх охорони і раціонального використання Земельне право — комплексна галузь права України, адже її основу складають норми цивільного права, органічно пов'язані з нормами адміністративного та екологічного права. Головними джерелами земельного права слід визнати Конституцію України, Земельний і Цивільний кодекси. Земля, є об'єктами права власності Українського народу. Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Загальна характеристика Земельного кодексу - було прийнято 13 березня 1992 р. Він установлює, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин із метою створення умов для раціонального використання та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ та організацій на землю.
Оренда землі
У тимчасове користування на умовах оренди земля надається: громадянам України; підприємствам, установам та організаціям; громадським об'єднанням і релігійним організаціям; спільним підприємствам; міжнародним об'єднанням та організаціям за участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян; підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам; іноземним державам; міжнародним організаціям; іноземним юридичним особам та особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування до 3 років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних і громадських потреб) та довгострокове — до 50 років. Умови використання землі, строки її використання, плата за оренду землі визначаються за угодою сторін та обумовлюються в договорі. Після закінчення строку оренди землі орендатор має переважне право на відновлення договору. А ще орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають переважне право на одержання орендованих земельних ділянок у приватну власність. Громадяни, які мають земельні ділянки у власності, мають право надавати їх в оренду без зміни цільового призначення на строк до трьох років, а в разі тимчасової непрацездатності, призову на дійсну військову службу до Збройних Сил України, вступу до навчального закладу — до п'яти років. У разі успадкування земельної ділянки неповнолітніми допускається надання цих ділянок в оренду під контролем місцевих рад народних депутатів на строк до досягнення неповнолітнім спадкоємцем повноліття.
Поняття та джерела трудового парва
Життя людини в суспільстві тісно пов'язане з її трудовою діяльністю, спрямованою загалом на отримання й використання матеріальних благ. трудове право — окрема галузь права України, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою права на працю. Трудове право являє собою внутрішньо єдину, цілісну систему загальнообов'язкових правил поведінки, що регулюють трудові, а також деякі інші, тісно зв'язані з трудовими, відносини найманих працівників. Трудове право є стабільною, давно сформованою галуззю права зі своєю величезною нормативною базою, яка й визначає основне джерело трудового права — нормативно-правові акти. До них відносять Конституцію України, Закони України "Про зайнятість населення", "Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", , Кодекс законів про працю, "Про відпустки", "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" та інші, Особливим джерелом трудового права є міжнародні договори. Перелік джерел трудового права цими актами не закінчується. У трудових колективах також здійснюється нормотворча робота — прийняття локальних норм, до яких можна віднести Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про преміювання, колективні договори, накази. Найвищою формою систематизації законодавства вважається кодифікація. Норми трудового права мають таку форму систематизації — Кодекс законів про працю Він є найзмістовнішим нормативно-правовим актом, що регулює трудові відносини працівників. Кодекс містить норми, що регулюють завдання, права та обов'язки учасників трудових правовідносин; особливості регулювання праці деяких категорій працівників; закріплює норми про порядок укладання, зміст, форму колективних договорів між профспілковим комітетом від імені трудового колективу та власником або уповноваженим ним органом та ін.
Зміст та порядок заключеня колективного договору
Порядок укладання колективних договорів І визначається Законом України "Про колективні договори і угоди" колективний договір як договір, локальний нормативний акт, що регулює виробничі, трудові й соціально-економічні відносини на підприємстві, в установі, організації. Колективний договір укладається на підприємствах, в установ незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Колективний договір укладається між власником чи уповноваженим ним органом, з однієї сторони, та однією чи кількома профспілковими колективом органами, а за відсутності таких органів — представниками трудящих. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки. Колективний договір набирають чинності від дня їх підписання представниками сторін або від дня, зазначеного в колективному договорі . Вони зберігають чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено договір.У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо: змін в організації виробництва і праці: забезпечення продуктивної зайнятості; нормування та оплати праці; встановлення гарантій, компенсацій, пільг; режиму роботи, умов та охорони праці; умов регулювання фондів оплати праці.
Поняття та зміст трудового договору
Чинне законодавство також установлює особливий порядок підписання колективного договору, Наприклад, проект колективного договору обговорюється в трудовому колективі та виноситься на розгляд загальних зборів. Якщо збори відхилять проект колективного договору чи окремі його положення, сторони відновлюють переговори для пошуку необхідного рішення. Термін цих переговорів не повинен перевищувати 10 днів. Після цього проект у цілому виноситься на розгляд зборів. Після схвалення проекту колективного договору загальними зборами він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніш як через 5 днів од моменту його схвалення, якщо інше не встановлено зборами. Законодавством також установлено відповідальність за порушення і невиконання колективного договору. Чинне законодавство України визначає трудовий договір як угоду між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, зобов'язується виплачувати працівникові заробітну платню і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи трудовий договір регулює трудові відносини окремого працівника і власника тобто має характер тоді як колективний договір. Укладати трудовий договір працівник може на одному або водночас на декількох підприємствах, в установах, організаціях учасником (або стороною) трудових правовідносин передовсім можуть бути фізичні особи. Іншою стороною виступає власник підприємства. Можливість фізичних осіб брати участь у професійній трудовій діяльності визначається їхньою правосуб'єктністю, себто здатністю мати й набувати певні права та нести юридичні зобов'язання. Визначальним для виникнення правосуб'єктності фізичних осіб є вік. За загальним правилом, учасником трудових правовідносин може бути особа, яка досягла 16-річного віку. Як виняток, за певних умов дозволяється працювати особам із 15-річного та учням із 14-річного віку Укладаючи трудовий договір, сторони визначають свої права та обов'язки, тобто зміст трудового договору. Права та обов'язки сторін поділяються на: безпосередні, що визначаються сторонами; похідні, що передбачені в законодавстві, котрі, своєю чергою, поділяються на необхідні умови, бездосягнення домовленості, за якими договір не буде укладено та додаткові умови — випробування під час прийняття на роботу, суміщення професій, інші соціально-побутові пільги. Важливою умовою укладення трудового договору є визначення його форми і строків. Трудовий договір слід укладати в письмовій формі, але дозволяється і в усній. Додержання письмової форми обов'язкове у випадках: організованого набору працівників; укладення трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; укладення контракту укладення трудового договору з неповнолітнім; укладення працівником договору з релігійною організацією; проходження громадянином альтернативної (невійськової) служби.
Переведення на іншу роботу та його види
При заключении трудового договора его сторонами определяется трудовая функция и место работы, которые относятся к основным условиям трудового договора и не могут изменяться в одностороннем порядке. Изменение трудовой функции (специальности, квалификации, должности) или места работы является переводом. Перевод на другую работу это предоставление работнику работы, не обусловленной трудовым договором с изменением рода работы (профессии, специальности, квалификации, должности) или места работы. Законодательство закрепляет определенные гарантии при переводе работника на другую работу: недопустимость перевода без согласия работника; недопустимость перевода в период временной нетрудоспособности работника; запрет устанавливать испытание при переводе на другую работу; недопустимость перевода на другую работу, противопоказанную работнику по состоянию здоровья. Все переводы можно классифицировать: а)по месту работы: перевод на том же предприятии, учреждении организации, перевод на другое предприятие в той же местности, перевод в другую местность; б)по срокам перевода: перевод на определенный срок (временный перевод), перевод на неопределенный срок (постоянный перевод); в)по источнику инициативы: перевод по инициативе собственника, перевод по инициативе работника, перевод по инициативе третьих лиц, которые не являются стороной трудового договора. При всем многообразии переводы на другую работу обладают одной важной чертой — смещение с прежней работы. Перевод всегда предполагает смещение с прежней работы с одновременным переходом на другую работу. Это означает, что работник продолжает трудиться, но либо по другой специальности либо по той же специальности но на другом предприятии. Не является переводом (а поэтому не требует согласия работника) изменение ведомственной подчиненности предприятия, смена формы собственности или форм хозяйственной деятельности, если при этом сохранились характер выполняемой работы, размер оплаты труда и другие существенные условия труда. Перевод на другую работу на том же предприятии а также перевод на работу на другое предприятие, допускается только с согласия работника, за исключением временного перевода. Временный перевод работника на другую работу, не обусловленную трудовым договором, допускается только с его согласия. Собственник или уполномоченный им орган имеет право перевести работника сроком до одного месяца на другую работу, не обусловленную трудовым договором, без его согласия, если она не противопоказана ему по состоянию здоровья, только для предотвращения и ликвидации последствий стихийного бедствия, эпидемий, производственных аварий, а также других обстоятельств, которые ставят или могут поставить под угрозу жизнь и нормальные жизненные условия людей, с оплатой за выполненную работу, но не ниже, чем средний заработок по предыдущей работе. При этом запрещается временный перевод беременных женщин, женщин, имеющих ребенка-инвалида или ребенка в возрасте до шести лет, а также лиц в возрасте до восемнадцати лет без их согласия.
Підстави припинення трудового договору з ініціативи працівника
Припинення трудових відносин за ініціативою працівника ще називають звільненням за власним бажанням. З метою належної організації праці підприємств законодавством передбачено письмове попередження працівником власника про звільнення за два тижні до припинення трудових відносин, У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання в даній місцевості, пітверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або за дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник повинен розірвати трудовий договір у строк, запропонований працівником. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавства про охорону праці. Водночас для деякої категорії працівників законодавством уведено обмеження щодо припинення трудового договору в певний період за власним бажанням. Такі обмеження поширюються на молодих спеціалістів протягом терміну, визначеного в направленні на роботу а також для осіб, засуджених до виправних робіт, розірвання молодим спеціалістом угоди можливе з поважних причин: установлення інвалідності І або II групи, установлення інвалідності І або II групи у дружини (чоловіка) випускника, одного з батьків випускника; якщо молодий спеціаліст — вагітна жінка; мати чи батько, які мають дитину у віці до трьох років, або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), вступу до вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації для випускників вищих навчальних закладів І—II рівнів акредитації. Що ж стосується строкових трудових договорів, то відповідно до чинного законодавства вони не можуть бути розірваними за ініціативою працівника, крім деяких випадків. Строковий трудовий договір з ініціативи працівника може бути розірвано достроково в разі хвороби працівника або його інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником чи вповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, на яких ми вже зупинялися, коли за законодавством не потрібно попередження за два тижні про припинення дії трудового договору.
Підстава припинення трудового договору з ініціативи власника
Трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише на загальних або спеціальних підставах. До загальних підстав відносять випадки: змін в організації виробництва і праці виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків прогулу, нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; вчинення за місцем роботи розкрадання Спеціальними підставами розірвання трудового договору вважаються: одноразове грубе порушення трудових обов'язків керівником підприємства, скоєння винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням роботи; якщо працівника визнано таким, що не витримав випробування. Окрім указаних підстав, передбачених Кодексом законів про працю, правовідносини деяких категорій працівників можуть припинятися з інших підстав. Зокрема, Законом України "Про державну службу" (ст. 30) визначено, що державна служба припиняється в разі: порушення умов реалізації права на державну службу, недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (60 років для чоловіків і 55 — для жінок); виявлення чи виникнення обставин, які перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (визнання в установленому порядку службовця недієздатним; наявність судимості, відмови державного службовця від прийняття присяги або її порушення; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів. Особливе значення в разі звільнення працівника за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу має процедура припинення трудових відносин. Порушення цієї процедури у більшості випадків є підставою для поновлення звільнених працівників на роботі.
Трудовий контракт та сфера його застосування
трудовий контракт є насамперед різновидом трудового договору між працівником і роботодавцем, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або на певній посаді з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець зобов'язується сплачувати працівникові заробітну платню і забезпечувати умови праці. Контракт — це строковий трудовий договір, що укладається в письмовій формі. Контракт є підставою для видання наказу або розпорядження про зарахування на роботу. У контракті строк його дії, права, обов'язки сторін, обсяги роботи, вимоги щодо її якості, відповідальність сторін (у тому числі матеріальна, моральна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови його розірвання, в тому числі дострокового, умови вирішення соціально-по-бутових проблем тощо можуть установлюватися угодою сторін, законодавством установлюються певні обмеження, передусім для роботодавця — у будь-якому випадку умови контракту не повинні погіршувати становище працівника порівняно з законодавством про працю. Якщо в контракті буде записано умови, що погіршують становище працівника, вони визнаються недійсними. Так, недійсними будуть уважатися положення контракту щодо встановлення штрафних санкцій до працівника, який належним чином не виконує своїх обов'язків, передбачених контрактом. У деяких випадках законодавство визначає обов'язкове укладення контракту; зазвичай це стосується керівників підприємств, установ та організацій, Зокрема, обов'язково укладається контракт із керівником підприємства, закладу освіти, що перебуває в загальнодержавній власності, керівником, науковим, творчим та іншим співробітником національного закладу України, керівником об'єднань зв'язку працівниками залізничного транспорту загального користування. Особливістю контрактного виду трудового договору є також умови його розірвання, тобто припинення його дії. По-перше, поряд із загальними підставами припинення дії трудового договору, контракт може передбачати й інші умови, наприклад, за недотримання умов конфіденційності службової інформації. По-друге, трудовий контракт, як зазначалося раніше, є строковим трудовим договором, а тому він не може бути припиненим з ініціативи працівника. Винятком із цього правила є такі підстави: коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору. В означених випадках власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий контракт у строк, названий працівником. Цікавою особливістю контракту є й те, що за певних умов він може перетворитися зі строкового договору на договір, укладений на невизначений строк.
Обмежена матеріальна відповідальність
Ограниченная материальная ответственность, то есть ответственность в пределах среднего месячного заработка работника наступает во всех случаях, если нет оснований привлечь работника, к полной материальной ответственности. Некоторые случаи ограниченной материальной ответственности работников предусмотрены в КЗоТ, в соответствии с которым работники несут ограниченную материальную ответственность в размере причиненного по их вине ущерба, но не свыше своего среднего месячного заработка за порчу или уничтожение по небрежности материалов, полуфабрикатов, изделий, инструментов, измерительных приборов, специальной одежды и других предметов, выданных предприятием работнику в пользование. Следует отметить, что ограниченная материальная ответственность наступает лишь в тех случаях, когда ущерб причиняется работником по неосторожности. Если работник умышленно причиняет вред, то он несет полную материальную ответственность Поэтому в каждой конкретной ситуации при привлечении работника к материальной ответственности необходимо выяснить как предмет посягательства, так и форму вины работника — умысел или неосторожность руководители предприятий, - их заместители несут материальную ответственность в размере причинённого по их вине ущерба, но не свыше своего среднего месячного заработка, если ущерб причинен излишними денежными выплатами, неправильной постановкой учета и хранения материальных или денежных ценностей, непринятием необходимых мер к предотвращению простоев, выпуска недоброкачественной продукции, уничтожения и порчи материальных или денежных ценностей. Если должностное лицо допустило несколько случаев причинения ущерба по указанным выше основаниям либо по одному из них, суд вправе взыскать в возмещение ущерба за каждый такой случай денежные суммы в пределах среднего месячного заработка виновного лица. Ограниченная материальная ответственность ст. 133 КЭоТ Украины наступает за ущерб, причиненный излишними денежными выплатами, независимо от того, какие виды выплат произведены и за какие нарушения. Например, штраф, уплаченный за простой вагона, относится к излишним денежным выплатам.
Повна матеріальна відповідальність
Працівник, який завдав матеріальної шкоди підприємству, організації, установі, несе матеріальну відповідальність незалежно від того, чи був він притягнутий до дисциплінарної відповідальності за діяння, що ними спричинено цю шкоду. Підставою для застосування матеріальної відповідальності до працівника є наявність матеріальної шкоди, спричиненої втратою, пошкодженням, знищенням майна підприємства, установи, організації внаслідок протиправних діянь працівника, з яким укладено трудовий договір. Чинне законодавство встановлює два види матеріальної відповідальності: обмежену, яка не перевищує середнього заробітку працівника, і повну. Остання настає в таких випадках: письмового договору про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (отримання працівником майна в такий спосіб можливе лише за наявності згоди працівника); якщо шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки злочину; якщо шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані. коли шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів. якщо на працівника законодавством покладено повну матеріальну відповідальність; у разі завдання шкоди не під час виконання трудових обов'язків; якщо службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу. Шкода, розмір якої перевищує середній заробіток працівника, може бути відшкодована працівником добровільно, а в разі відмови відшкодувати заподіяну шкоду питання відшкодування вирішується судом, який, до речі, також розглядає трудові спори.
Трудова дисципліна та методи її забезпечення
Трудова дисципліна виступає необхідною умовою для належної організації будь-якої колективної праці та являє собою сукупність не лише певних правил поведінки працівників, а й питань, пов'язаних із необхідністю дотримання встановленого порядку, методів його забезпечення. Трудову дисципліну характеризують такі чинники: чесна й сумлінна праця; своєчасне й точне виконання розпоряджень власника підвищення продуктивності праці; поліпшення якості продукції; виконання технологічної дисципліни; додержання вимог охорони праці; дотримання техніки безпеки та виробничої санітарії; Трудова дисципліна спирається на свідоме ставлення працівників до праці, що забезпечується методами переконання, заохочення, а часом примусу. Головним є метод переконання, спрямований на виховання відповідних якостей працівників, а також метод заохочення, тобто морального й матеріального стимулювання. Заохочення працівника є визнанням його професіоналізму та вираженням із боку власника поваги. Тому такий метод застосовується в разі досягнення високих трудових показників, поліпшення якості продукції, творчого підходу до трудової діяльності. Серед основних видів заохочень визначаються такі: подяка, премії, вручення цінних подарунків, нагородження грамотами, державними відзнаками й нагородами. Власником спільно з профкомом можуть бути встановлені будь-які інші види заохочень, перелік яких закріплюється в колективних договорах, Правилах внутрішнього трудового розпорядку (скажімо, встановлення додаткового часу відпустки, першочерговове надання квартир, санаторно-курортних путівок тощо). Всі заохочення оголошуються власником у наказі , доводяться до відома трудового колективу і записуються до трудової книжки. Для забезпечення трудової дисципліни, нарівні з методами переконання й заохочення, можуть застосовуватись і методи примусу, зокрема заходи дисциплінарного характеру, матеріальної відповідальності та громадського впливу.
Система господарських судів України
Згідно з Конституцією України правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітражним судом. Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство. В Україні діють Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя, які становлять єдину систему арбітражних судів. Підприємства, інші юридичні особи громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до арбітражного суду також мають право звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Арбітражний суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до арбітражного суду за захистом своїх прав державних та інших органів прокурорів та їхніх заступників, які звертаються до арбітражного суду в інтересах держави. Арбітражний суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-якого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби чи державної контрольно-ревізійної служби. Арбітражним судам підвідомчі справи: у спорах, що виникають під час укладання, зміни, розірвання та виконання господарських договорів та з інших підстав про банкрутство; за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їхньої компетенції. Арбітражні суди не розглядають справи зі спорів, що виникають під час погодження стандартів і технічних умов; про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги. Арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва та Севастополя розглядають усі підвідомчі арбітражним судам справи, крім тих, що підсудні Вищому арбітражному судові. Вищий арбітражний суд розглядає справи у спорах: де однією зі сторін є вищий чи центральний орган виконавчої влади. матеріали яких містять державну таємницю що прямо віднесені до його підсудності законами України, міжнародними договорами України. Судочинство в господарських справах здійснюється в порядку, передбаченому Арбітражним процесуальним кодексом України Регламентує: порядок порушення справ в арбітражному суді, процедуру доарбітражного врегулювання господарських спорів питання підвідомчості справ арбітражним судам коло учасників арбітражного процесу, поняття, види і правила оцінки доказів; склад арбітражних витрат, їх розподіл між сторонами; порядок установлення, обчислення, зупинення і закінчення процесуальних строків форму і зміст позовної заяви, порядок прийняття позовної заяви та підстави для відмови в її прийнятті підстави, заходи та умови скасування забезпечення позову; процесуальні питання розгляду і вирішення господарських спорів порядок перевірки рішень, арбітражних судів вищими судовими інстанціями.
Поняття та джерела кримінального права
Кримінальне
право —
одна
з галузей права
України, що
охоплює два
основні інститути:
злочин і покарання»
Поняття
"кримінальне
право" прийнято
розглядати
у двох його
значеннях:
по-перше, позитивне
кримінальне
право —
це
самостійна
галузь законодавства,
репрезентована
самодостатнім
законодавчим
актом —
Кримінальним
кодексом; по-друге,
кримінальне
право —
це
галузь юридичної
науки про чинний
кримінальний
закон і судову
практику його
застосування,
про його історію
й теорію, про
кримінальні
закони інших
держав. Позитивне
кримінальне
право України
характеризується
тим, що:
його
норми встановлюються
лише вищим
органом законодавчої
влади —
Верховною
Радою України;
воно
проявляється
у законах;
метод
реалізації
кримінального
закону є специфічним,
притаманним
лише цьому
законові —
це
покарання особи
за порушення
нею кримінально-правової
норми. Позитивне
кримінальне
право України
—
сукупність
юридичних норм,
установлених
вищим законодавчим
органом державної
влади —
Верховною
Радою України,
що визначають,
які суспільне
небезпечні
діяння є злочинними
і які покарання
належить застосувати
до осіб, що їх
скоїли. Кримінальне
право України
поділяється
на дві частини
—
Загальну
та Особливу.
Загальна частина
Кримінального
кодексу містить
визначальні
норми загального
значення; їхня
дія поширюється
на всі приписи
Особливої
частини Кодексу.
Ці норми визначають:
завдання
Кримінального
кодексу; підстави
кримінальної
відповідальності;
чинність
Кримінального
кодексу щодо
діянь, учинених
на території
України та за
її межами; чинність
кримінального
закону в часі;
поняття злочину;
форми вини;
обставини, що
містять суспільну
небезпечність
або протиправність
діяння; стадії
вчинення злочину;
співучасть
у злочині; види
покарань, загальні
засади призначення
покарання;
погашення та
зняття судимості
тощо. Сутність
і призначення
норм Загальної
частини кодексу
виявляються
лише в органічній
єдності з положеннями
його Особливої
частини. Остання
містить конкретні
норми, які
забороняють
вчиняти те чи
те діяння. Порушення
такої заборони
тягне за собою
відповідне
покарання
винної особи.
При цьому більшість
статей Особливої
частини передбачають
діяння одного
виконавця
злочину. Кримінальне
право вивчає
не лише норми
кримінального
закону, а й
застосування
цих норм правоохоронними
органами та
судом. Унаслідок
дії кримінально-правової
норми виникають
відносини між
державою та
особою, яка
вчинила злочин.
Матеріальний
зміст кримінально-правових
відносин складає
сукупність
прав та обов'язків
суб'єктів цих
відносин. Це
положення
передбачає,
з одного боку,
що до особи,
яка вчинила
злочин, слід
ужити заходів
державного
впливу і вона
має бути покараною,
а з іншого —
що
держава наділяється
правом переслідувати
злочинця у
кримінальному
порядку, доводити
його вину у
скоєнні злочину
і застосовувати
до нього
кримінально-правову
санкцію. Предметом
кримінального
права є відносини,
що виникають
у зв'язку