Xreferat.com » Рефераты по праву » Шпоры по Праву

Шпоры по Праву

якщо інше не встановлено за­конодавством.


Позовна давність

Исковая давность — это сроки, предоставленные правомочному лицу для обращения к компетентным государственным учреждениям с требованием о при­нудительном осуществлении и защите своего права. Следовательно, согласно гражданскому законода­тельству Украины исковая давность определяется как срок для защиты права по иску лица, право которого нарушено. Название этого срока указывает на то, что защита осуществляется путем подачи иска в суд или арбитражный суд. Полная форма является основной формой защиты гражданских прав граждан в суде, арбитражном и третейском судах. Нормы об исковой давности распространяются на гражданские правоотношения, в том числе и на возни­кающие с участием государства, как субъекта граж­данских прав. Но есть исключения в соответствии с гражданским законодательством Украины, когда исковая давность не распространяется: 1.На требования вкладчиков о выдаче вкладов, вне­сенных в сберегательный банк. 2.На требования, вытекающие из нарушения лич­ных неимущественных прав. 3.На требования о возмещении ущерба причинен­ного жизни или здоровью гражданина. Однако требо­вания удовлетворяются не более чем за три года, пред­шествующих предъявлению иска. Отсутствие сроков давности является гарантией для потерпевших. Ин­ститут исковой давности должен содействовать лик­видации неустойчивости (непостоянства), неопределен­ности в отношениях между участниками гражданского оборота. Исковая давность в определенной степени облегчает рассматривание спора в суде, арбитраже и третейском суде. Исковая давность способствует укреплению дого­ворной дисциплины, поскольку вынуждает участни­ков гражданского оборота своевременно осуществлять принадлежащие им гражданские права и вынуждать своих контрагентов к своевременному выполнению своих обязательств.


Договір купівлі-продажц

Договір купівлі-продажу є одним із найпо­ширеніших договорів, що укладаються як фізични­ми, так і юридичними особами. Договір купівлі-продажу — це угода, за якою про­давець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Двосторонній характер купівлі-продажу обумов­лює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Зокрема, укладаючи такий договір, про­давець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її опла­ти, а покупець, зобов'язаний здійсни­ти оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. Згідно з цивільним законодавством сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Істотними умовами цього договору є умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих умов, договір не може вважатися укладеним, Предметом договору купівлі-продажу можуть бу­ти окремі речі або їх сукупність, а також певні зо­бов'язальні права, пов'язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на можливе отри­мання майнових вигод предметом цього дого­вору не можуть бути боргові зобов'язання, авторські права. Відповідно до цивільного законодавства форма до­говору купівлі-продажу визначається характером і вартістю товару, а також часом виконання договору. Договори, що виконуються в момент їх укладення, можуть бути укладені і в усній формі. Якщо договір виконуватиметься після його укладення, то його на­лежить укласти в письмовій формі, а окремі догово­ри потребують нотаріального посвідчення. Якщо продавець на порушення договору не пере­дає покупцеві продану річ, покупець має право ви­магати передачі йому проданої речі та відшкодуван­ня збитків або ж відмовитись од виконання договору і вимагати від­шкодування збитків. У разі відмови покупця на порушення договору прийняти куплену річ або заплатити за неї встанов­лену ціну продавець має право вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, відшкодування збит­ків або ж відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків. Якість проданої речі має відповідати умовам дого­вору, а за відсутності вказівок у договорі — вимо­гам, що звичайно ставляться. Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її вади не було застережено продавцем, має право вимагати: заміни речі на­лежної якості; відповідного зменшення купівельної ціни; безоплатного усунення вад речі продавцем чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення; заміни на такий самий товар іншої моделі з відповід­ним перерахуванням купівельної ціни; розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків. Якщо для речей, що продаються через роздрібні торговельні організації, встановлено гарантійні строки, ці строки обчислюються від дня роздрібного продажу. Покупець протягом гарантійного строку може пред'явити продавцеві претензію з приводу проданої речі, що перешкоджають її нормально­му використанню.


Поняття та джерела земельного права

Земельне право — галузь права, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціональ­ного використання земель, створення умов для під­вищення їхньої ефективності, охорони прав організа­цій та громадян як землевласників і землекористу­вачів. Отже, предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користу­вання та розпорядження земельними ресурсами, а та­кож із їх охорони і раціонального використання Зе­мельне право — комплексна галузь права України, адже її основу складають норми цивільного права, ор­ганічно пов'язані з нормами адміністративного та екологічного права. Головними джерелами земельно­го права слід визнати Конституцію України, Земель­ний і Цивільний кодекси. Земля, є об'єктами права власності Українського народу. Стаття 14. Земля є основним національним багат­ством, що перебуває під особливою охороною держави. Загальна характеристика Земельного кодексу - було прийнято 13 березня 1992 р. Він установлює, що завданням земельного за­конодавства є регулювання земельних відносин із ме­тою створення умов для раціонального використання та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підпри­ємств, установ та організацій на землю.


Оренда землі

У тимчасове користування на умовах оренди земля надається: громадянам України; підприєм­ствам, установам та організаціям; громадським об'єд­нанням і релігійним організаціям; спільним підпри­ємствам; міжнародним об'єднанням та організаціям за участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян; підприємствам, що повністю належать іно­земним інвесторам; іноземним державам; міжнарод­ним організаціям; іноземним юридичним особам та особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні ради народних де­путатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування до 3 років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних і громадських потреб) та довгострокове — до 50 років. Умови використання землі, строки її ви­користання, плата за оренду землі визначаються за угодою сторін та обумовлюються в договорі. Після за­кінчення строку оренди землі орендатор має пере­важне право на відновлення договору. А ще орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призна­чення мають переважне право на одержання орендо­ваних земельних ділянок у приватну власність. Громадяни, які мають земельні ділянки у влас­ності, мають право надавати їх в оренду без зміни цільового призначення на строк до трьох років, а в разі тимчасової непрацездатності, призову на дійсну військову службу до Збройних Сил України, вступу до навчального закладу — до п'яти років. У разі успадкування земельної ділянки неповнолітніми допускається надання цих ділянок в оренду під контролем місцевих рад народних депутатів на строк до досягнення неповнолітнім спадкоємцем повноліття.


Поняття та джерела трудового парва

Життя людини в суспільстві тісно пов'язане з її трудовою діяльністю, спрямованою загалом на от­римання й використання матеріальних благ. трудове право — окрема галузь права Ук­раїни, яка регулює відносини, що виникають у про­цесі реалізації особою права на працю. Трудове право являє собою внутрішньо єдину, цілісну систему за­гальнообов'язкових правил поведінки, що регулю­ють трудові, а також деякі інші, тісно зв'язані з тру­довими, відносини найманих працівників. Трудове право є стабільною, давно сформованою галуззю права зі своєю величезною нормативною ба­зою, яка й визначає основне джерело трудового пра­ва — нормативно-правові акти. До них відносять Конституцію України, Закони України "Про зайня­тість населення", "Про колективні договори і уго­ди", "Про охорону праці", , Кодекс законів про працю, "Про відпустки", "Про встановлення величини вар­тості межі малозабезпеченості та розміру мінімаль­ної заробітної плати", "Про порядок вирішення ко­лективних трудових спорів (конфліктів)" та інші, Особливим джерелом трудового права є міжнарод­ні договори. Перелік джерел трудового права цими актами не закінчується. У трудових колективах також здій­снюється нормотворча робота — прийняття локаль­них норм, до яких можна віднести Правила внут­рішнього трудового розпорядку, Положення про преміювання, колективні договори, накази. Найвищою формою систематизації законодавства вважається кодифікація. Норми трудового права мають таку форму систематизації — Кодекс законів про працю Він є найзмістовнішим норма­тивно-правовим актом, що регулює трудові відноси­ни працівників. Кодекс містить норми, що регулюють завдання, права та обов'язки учасників трудових правовідносин; особливості регулювання праці деяких категорій працівників; закріплює норми про порядок укладання, зміст, форму колективних договорів між профспілковим комітетом від іме­ні трудового колективу та власником або уповнова­женим ним органом та ін.


Зміст та порядок заключеня колективного договору

Порядок укладання колективних договорів І визначається Законом України "Про колективні до­говори і угоди" колективний договір як договір, локальний нормативний акт, що регулює ви­робничі, трудові й соціально-економічні відносини на підприємстві, в установі, організації. Колектив­ний договір укладається на підприємствах, в установ незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману пра­цю і мають право юридичної особи. Колективний договір укладається між власником чи уповноваженим ним органом, з однієї сторони, та однією чи кількома профспілковими колективом органами, а за відсутності таких органів — представниками трудящих. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки. Колективний договір набирають чинності від дня їх підписання представниками сторін або від дня, зазначеного в колективному договорі . Во­ни зберігають чинність у разі зміни складу, структу­ри, найменування уповноваженого власником орга­ну, від імені якого укладено договір.У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо: змін в організації виробництва і праці: забезпечення продуктивної зайнятості; нормування та оплати праці; встановлення гарантій, компенсацій, пільг; режиму роботи, умов та охорони праці; умов регулювання фондів оплати праці.


Поняття та зміст трудового договору

Чинне законодавство також установлює особли­вий порядок підписання колективного договору, Наприклад, проект колективного договору обго­ворюється в трудовому колективі та виноситься на розгляд загальних зборів. Якщо збори відхилять проект колективного договору чи окремі його положення, сторони відновлюють пере­говори для пошуку необхідного рішення. Термін цих переговорів не повинен перевищувати 10 днів. Після цього проект у цілому виноситься на розгляд зборів. Після схвалення проекту колективного договору загальни­ми зборами він підписується уповноваженими представниками сто­рін не пізніш як через 5 днів од моменту його схва­лення, якщо інше не встановлено зборами. Законодавством також установлено відповідаль­ність за порушення і невиконання колективного договору. Чинне законодавство України визначає тру­довий договір як угоду між працівником і власником підприємства, за якою пра­цівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, зобов'язується випла­чувати працівникові заробітну платню і забезпечува­ти умови праці, необхідні для виконання роботи трудовий договір регулює трудові відносини окремого працівника і власника тобто має характер тоді як колективний договір. Укладати трудовий договір працівник може на одному або водночас на декількох підприємствах, в установах, організаціях учасником (або стороною) трудових право­відносин передовсім можуть бути фізичні особи. Іншою стороною виступає власник підприєм­ства. Можливість фізичних осіб брати участь у профе­сійній трудовій діяльності визначається їхньою правосуб'єктністю, себто здатністю мати й набувати певні права та нести юридичні зобов'язання. Визна­чальним для виникнення правосуб'єктності фізич­них осіб є вік. За загальним правилом, учасником трудових правовідносин може бути особа, яка досяг­ла 16-річного віку. Як виняток, за певних умов доз­воляється працювати особам із 15-річного та учням із 14-річного віку Укладаючи трудовий договір, сторони визначають свої права та обов'язки, тобто зміст трудового до­говору. Права та обов'язки сторін поділяються на: безпосередні, що визначаються сторонами; похідні, що передбачені в законодавстві, котрі, своєю чергою, поділяються на необхідні умови, бездосягнення домовленості, за якими договір не буде укладено та додаткові умови — випробування під час прийняття на роботу, суміщення професій, інші соціально-по­бутові пільги. Важливою умовою укладення трудового договору є визначення його форми і строків. Трудовий договір слід укладати в письмовій фор­мі, але дозволяється і в усній. Додержання письмо­вої форми обов'язкове у випадках: організованого набору працівників; укладення трудового договору про роботу в районах з особливими природними гео­графічними і геологічними умовами та умовами під­вищеного ризику для здоров'я; укладення контракту укладення трудового договору з неповнолітнім; укладення працівником договору з релігійною організацією; проходження громадянином альтернативної (невійськової) служ­би.


Переведення на іншу роботу та його види

При заключении трудового договора его сторонами определяется трудовая функция и место работы, кото­рые относятся к основным условиям трудового догово­ра и не могут изменяться в одностороннем порядке. Из­менение трудовой функции (специальности, квалифика­ции, должности) или места работы является переводом. Перевод на другую работу это предоставление работ­нику работы, не обусловленной трудовым договором с изменением рода работы (профессии, специальности, ква­лификации, должности) или места работы. Законодательство закрепляет определенные гаран­тии при переводе работника на другую работу: недо­пустимость перевода без согласия работника; недопус­тимость перевода в период временной нетрудоспособ­ности работника; запрет устанавливать испытание при переводе на другую работу; недопустимость перевода на другую работу, противопоказанную работнику по со­стоянию здоровья. Все переводы можно классифицировать: а)по месту работы: перевод на том же предприятии, учреждении организации, перевод на другое предпри­ятие в той же местности, перевод в другую местность; б)по срокам перевода: перевод на определенный срок (временный перевод), перевод на неопределенный срок (постоянный перевод); в)по источнику инициативы: перевод по инициати­ве собственника, перевод по инициативе работника, пе­ревод по инициативе третьих лиц, которые не являются стороной трудового договора. При всем многообразии переводы на другую работу обладают одной важной чертой — смещение с прежней работы. Перевод всегда предполагает смещение с преж­ней работы с одновременным переходом на другую ра­боту. Это означает, что работник продолжает трудить­ся, но либо по другой специальности либо по той же специальности но на другом предприятии. Не является переводом (а поэтому не требует согла­сия работника) изменение ведомственной подчиненно­сти предприятия, смена формы собственности или форм хозяйственной деятельности, если при этом сохранились характер выполняемой работы, размер оплаты труда и другие существенные условия труда. Перевод на другую работу на том же предприятии а также перевод на работу на другое предприятие, допускается только с согласия работника, за исключением временного перевода. Временный перевод работника на другую рабо­ту, не обусловленную трудовым договором, допускается только с его согласия. Собственник или уполномочен­ный им орган имеет право перевести работника сро­ком до одного месяца на другую работу, не обуслов­ленную трудовым договором, без его согласия, если она не противопоказана ему по состоянию здоровья, толь­ко для предотвращения и ликвидации последствий стихийного бедствия, эпидемий, производ­ственных аварий, а также других обстоятельств, кото­рые ставят или могут поставить под угрозу жизнь и нормальные жизненные условия людей, с оплатой за выполненную работу, но не ниже, чем средний зара­боток по предыдущей работе. При этом запрещается временный перевод беремен­ных женщин, женщин, имеющих ребенка-инвалида или ребенка в возрасте до шести лет, а также лиц в возрасте до восемнадцати лет без их согласия.


Підстави припинення трудового договору з ініціативи працівника

Припинення трудових відносин за ініціати­вою працівника ще називають звільненням за влас­ним бажанням. З метою належної організації праці підприємств законодавством передбачено письмове попередження працівником власника про звільнення за два тижні до припинення трудових відно­син, У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливіс­тю продовжувати роботу (переїзд на нове місце про­живання; переведення чоловіка або дружини на ро­боту в іншу місцевість; вступ до навчального закла­ду; неможливість проживання в даній місцевості, пітверджена медичним висновком; вагітність; до­гляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або за дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалі­дом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник повинен ро­зірвати трудовий договір у строк, запропонований працівником. Працівник має право у визначений ним строк ро­зірвати трудовий договір за власним бажанням, як­що власник не вико­нує законодавства про охорону праці. Водночас для деякої категорії працівників зако­нодавством уведено обмеження щодо припинення трудового договору в певний період за власним ба­жанням. Такі обмеження поширюються на молодих спеціалістів протягом терміну, визначеного в на­правленні на роботу а також для осіб, засуджених до виправних робіт, розірвання молодим спеціалістом угоди можливе з поважних причин: установлення інвалідності І або II групи, установлення інвалідності І або II групи у дру­жини (чоловіка) випускника, одного з батьків випускника; якщо молодий спеціаліст — вагітна жінка; мати чи батько, які мають дитину у віці до трьох ро­ків, або дитину, яка згідно з медичним виснов­ком потребує догляду проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), вступу до вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації для випускників вищих на­вчальних закладів І—II рівнів акредитації. Що ж стосується строкових трудових договорів, то відповідно до чинного законодавства вони не мо­жуть бути розірваними за ініціативою працівника, крім деяких випадків. Строковий трудовий договір з ініціативи праців­ника може бути розірвано достроково в разі хвороби працівника або його інвалідності, які перешкоджа­ють виконанню роботи за договором, порушення власником чи вповноваженим ним органом законо­давства про працю, колективного або трудового дого­вору та у випадках, на яких ми вже зупинялися, ко­ли за законодавством не потрібно попередження за два тижні про припинення дії трудового договору.


Підстава припинення трудового договору з ініціативи власника

Трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише на загальних або спеціальних підставах. До загальних підстав відносять випадки: змін в організації виробництва і праці виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недос­татньої кваліфікації або стану здоров'я систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків прогулу, нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової не­працездатності поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; появи на роботі в нетверезому стані, у стані нар­котичного або токсичного сп'яніння; вчинення за місцем роботи розкрадання Спеціальними підставами розірвання трудового договору вважаються: одноразове грубе порушення трудових обов'яз­ків керівником підприємства, скоєння винних дій працівника, який безпосе­редньо обслуговує грошові або товарні цінності, вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням роботи; якщо працівника визнано таким, що не витри­мав випробування. Окрім указаних підстав, передбачених Кодексом законів про працю, правовідносини деяких катего­рій працівників можуть припинятися з інших під­став. Зокрема, Законом України "Про державну службу" (ст. 30) визначено, що державна служба припиняється в разі: порушення умов реалізації права на державну службу, недотримання пов'язаних із проходженням дер­жавної служби вимог, досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (60 років для чоловіків і 55 — для жінок); виявлення чи виникнення обставин, які пере­шкоджають перебуванню державного службов­ця на державній службі (визнання в установленому порядку службовця недієздатним; наяв­ність судимості, відмови державного службовця від прийняття присяги або її порушення; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів. Особливе значення в разі звільнення працівника за ініціативою власника чи уповноваженого ним ор­гану має процедура припинення трудових відносин. Порушення цієї процедури у більшості випадків є підставою для поновлення звільнених працівників на роботі.


Трудовий контракт та сфера його застосування

трудовий контракт є насампе­ред різновидом трудового договору між працівником і роботодавцем, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, квалі­фікацією або на певній посаді з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботода­вець зобов'язується сплачувати працівникові заро­бітну платню і забезпечувати умови праці. Контракт — це строковий трудовий договір, що укладається в письмовій формі. Контракт є підста­вою для видання наказу або розпорядження про за­рахування на роботу. У контракті строк його дії, права, обов'язки сто­рін, обсяги роботи, вимоги щодо її якості, відпові­дальність сторін (у тому числі матеріальна, мораль­на), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови його розірвання, в тому числі дострокового, умови вирішення соціально-по-бутових проблем тощо можуть установлюватися уго­дою сторін, законодавством установлюються певні обмеження, передусім для роботодавця — у будь-якому випадку умови контракту не повинні погір­шувати становище працівника порівняно з законо­давством про працю. Якщо в контракті буде записа­но умови, що погіршують становище працівника, вони визнаються недійсними. Так, недійсними бу­дуть уважатися положення контракту щодо встанов­лення штрафних санкцій до працівника, який на­лежним чином не виконує своїх обов'язків, передба­чених контрактом. У деяких випадках законодавство визначає обов'язкове укладення контракту; зазвичай це сто­сується керівників підприємств, установ та організа­цій, Зокрема, обов'язково укладається контракт із керівником підприємства, закладу освіти, що пере­буває в загальнодержавній власності, керівником, науковим, творчим та іншим співробітником націо­нального закладу України, керівником об'єднань зв'язку працівниками залізничного транспорту за­гального користування. Особливістю контрактного виду трудового догово­ру є також умови його розірвання, тобто припинен­ня його дії. По-перше, поряд із загальними підставами при­пинення дії трудового договору, контракт може пе­редбачати й інші умови, наприклад, за недотримання умов конфіденційності службової інформації. По-друге, трудовий контракт, як зазначалося ра­ніше, є строковим трудовим договором, а тому він не може бути припиненим з ініціативи працівника. Ви­нятком із цього правила є такі підстави: коли заява працівника про звільнення з роботи за власним ба­жанням зумовлена неможливістю продовжувати ро­боту порушення власником або уповнова­женим ним органом законодавства про працю, ко­лективного чи трудового договору. В означених випадках власник або уповноваже­ний ним орган повинен розірвати трудовий контракт у строк, названий працівником. Цікавою особливістю контракту є й те, що за пев­них умов він може перетворитися зі строкового дого­вору на договір, укладений на невизначений строк.


Обмежена матеріальна відповідальність

Ограниченная материальная ответственность, то есть ответственность в пределах среднего месячного заработка работника наступает во всех случаях, если нет оснований привлечь работника, к полной материальной ответствен­ности. Некоторые случаи ограниченной материальной ответ­ственности работников предусмотрены в КЗоТ, в соответствии с которым работники несут огра­ниченную материальную ответственность в размере причиненного по их вине ущерба, но не свыше своего среднего месячного заработка за порчу или уничтоже­ние по небрежности материалов, полуфабрикатов, изделий, ин­струментов, измерительных приборов, специальной оде­жды и других предметов, выданных предприятием ра­ботнику в пользование. Следует отметить, что ограниченная материальная от­ветственность наступает лишь в тех случаях, когда ущерб причиняется работником по неосторожности. Если работник умышленно причиняет вред, то он несет полную материальную ответственность Поэтому в каждой конкрет­ной ситуации при привлечении работника к материаль­ной ответственности необходимо выяснить как пред­мет посягательства, так и форму вины работника — умысел или неосторожность руководители предприятий, - их заместители несут материальную ответ­ственность в размере причинённого по их вине ущерба, но не свыше своего среднего месячного заработка, если ущерб причи­нен излишними денежными выплатами, неправильной постановкой учета и хранения материальных или денеж­ных ценностей, непринятием необходимых мер к предотвращению простоев, выпуска недоброкачествен­ной продукции, уничтожения и порчи мате­риальных или денежных ценностей. Если должностное лицо допустило несколько случа­ев причинения ущерба по указанным выше основани­ям либо по одному из них, суд вправе взыскать в воз­мещение ущерба за каждый такой случай денежные сум­мы в пределах среднего месячного заработка виновного лица. Ограниченная материальная ответственность ст. 133 КЭоТ Украины наступает за ущерб, причинен­ный излишними денежными выплатами, независимо от того, какие виды выплат произведены и за какие нару­шения. Например, штраф, уплаченный за простой ваго­на, относится к излишним денежным выплатам.


Повна матеріальна відповідальність

Працівник, який завдав матеріальної шкоди підприємству, організації, установі, несе матеріальну відповідальність незалежно від того, чи був він при­тягнутий до дисциплінарної відповідальності за діян­ня, що ними спричинено цю шкоду. Підставою для застосування матеріальної відпові­дальності до працівника є наявність матеріальної шкоди, спричиненої втратою, пошкодженням, зни­щенням майна підприємства, установи, організації внаслідок протиправних діянь працівника, з яким укладено трудовий договір. Чинне законодавство встановлює два види мате­ріальної відповідальності: обмежену, яка не переви­щує середнього заробітку працівника, і повну. Ос­тання настає в таких випадках: письмового договору про взяття на себе працівником повної матері­альної відповідальності коли майно та інші цінності були одержані пра­цівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (отримання пра­цівником майна в такий спосіб можливе лише за наявності згоди працівника); якщо шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки злочину; якщо шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані. коли шкоди завдано недостачею, умисним зни­щенням або умисним зіпсуттям матеріалів. якщо на працівника законодавством покладено повну матеріальну відповідальність; у разі завдання шкоди не під час виконання тру­дових обов'язків; якщо службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу. Шкода, розмір якої перевищує середній заробіток працівника, може бути відшкодована працівником добровільно, а в разі відмови відшкодувати заподія­ну шкоду питання відшкодування вирішується су­дом, який, до речі, також розглядає трудові спори.


Трудова дисципліна та методи її забезпечення

Трудова дисципліна виступає необхідною умовою для належної організації будь-якої колектив­ної праці та являє собою сукупність не лише певних правил поведінки працівників, а й питань, пов'яза­них із необхідністю дотримання встановленого по­рядку, методів його забезпечення. Трудову дисципліну характеризують такі чинни­ки: чесна й сумлінна праця; своєчасне й точне вико­нання розпоряджень власника підвищення продуктивності праці; поліп­шення якості продукції; виконання технологічної дисципліни; додержання вимог охорони праці; до­тримання техніки безпеки та виробничої санітарії; Трудова дисципліна спирається на свідоме став­лення працівників до праці, що забезпечується мето­дами переконання, заохочення, а часом примусу. Головним є метод переконання, спрямований на виховання відповідних якостей пра­цівників, а також метод заохочення, тобто мораль­ного й матеріального стимулювання. Заохочення працівника є визнанням його професіоналізму та ви­раженням із боку власника поваги. Тому такий метод застосовується в разі досягнення високих тру­дових показників, поліпшення якості продукції, творчого підходу до трудової діяльності. Серед основних видів заохочень визначаються такі: подяка, премії, вручення цінних подарунків, нагородження грамотами, державними відзнаками й нагородами. Власником спільно з профкомом можуть бути встанов­лені будь-які інші види заохочень, перелік яких за­кріплюється в колективних договорах, Правилах внутрішнього трудового розпорядку (скажімо, вста­новлення додаткового часу відпустки, першочерговове надання квартир, санаторно-курортних путівок тощо). Всі заохочення оголошуються власником у наказі , доводяться до відома трудового ко­лективу і записуються до трудової книжки. Для забезпечення трудової дисципліни, нарівні з методами переконання й заохочення, можуть засто­совуватись і методи примусу, зокрема заходи дис­циплінарного характеру, матеріальної відповідаль­ності та громадського впливу.


Система господарських судів України

Згідно з Конституцією України правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітраж­ним судом. Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство. В Україні діють Вищий арбітражний суд Украї­ни, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя, які становлять єдину систему арбітражних судів. Підприємства, інші юри­дичні особи громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створен­ня юридичної особи і в установленому порядку набу­ли статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до арбітражного суду також мають право звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Арбітражний суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до арбітражного суду за захистом своїх прав державних та інших органів прокурорів та їхніх заступників, які звертають­ся до арбітражного суду в інтересах держави. Арбітражний суд порушує справи про банкрутст­во за письмовою заявою будь-якого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби чи державної контрольно-ревізійної служби. Арбітражним судам підвідомчі справи: у спорах, що виникають під час укладання, змі­ни, розірвання та виконання господарських договорів та з інших підстав про банкрутство; за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їхньої компетенції. Арбітражні суди не розглядають справи зі спорів, що виникають під час погодження стандартів і тех­нічних умов; про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги. Арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва та Севастополя розглядають усі підвідомчі арбітражним судам спра­ви, крім тих, що підсудні Вищому арбітражному судові. Вищий арбітражний суд розглядає справи у спорах: де однією зі сторін є вищий чи центральний ор­ган виконавчої влади. матеріали яких містять державну таємницю що прямо віднесені до його підсудності закона­ми України, міжнародними договорами Украї­ни. Судочинство в господарських справах здійснюєть­ся в порядку, передбаченому Арбітражним процесу­альним кодексом України Регламентує: порядок порушення справ в арбітражному суді, процедуру доарбітражного врегулювання госпо­дарських спорів питання підвідомчості справ арбітражним су­дам коло учасників арбітражного процесу, поняття, види і правила оцінки доказів; склад арбітражних витрат, їх розподіл між сто­ронами; порядок установлення, обчислення, зупинення і закінчення процесуальних строків форму і зміст позовної заяви, порядок прийняття позовної заяви та підстави для відмови в її прийнятті підстави, заходи та умови скасування забезпе­чення позову; процесуальні питання розгляду і вирішення гос­подарських спорів порядок перевірки рішень, ар­бітражних судів вищими судовими інстанціями.


Поняття та джерела кримінального права

Кримінальне право — одна з галузей права України, що охоплює два основні інститути: злочин і покарання» Поняття "кримінальне право" прийнято розгля­дати у двох його значеннях: по-перше, позитивне кримінальне право — це самостійна га­лузь законодавства, репрезентована самодостатнім законодавчим актом — Кримінальним кодексом; по-друге, кримінальне право — це галузь юридичної науки про чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, про його історію й тео­рію, про кримінальні закони інших держав. Позитивне кримінальне право України характе­ризується тим, що: його норми встановлюються лише вищим орга­ном законодавчої влади — Верховною Радою України; воно проявляється у законах; метод реалізації кримінального закону є специ­фічним, притаманним лише цьому законові — це покарання особи за порушення нею кримі­нально-правової норми. Позитивне кримінальне право Украї­ни — сукупність юридичних норм, установлених ви­щим законодавчим органом державної влади — Верховною Радою України, що визначають, які суспіль­не небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосувати до осіб, що їх скоїли. Кримі­нальне право України поділяється на дві частини — Загальну та Особливу. Загальна частина Кримінального кодексу містить визначальні норми загального значення; їхня дія по­ширюється на всі приписи Особливої частини Кодек­су. Ці норми визначають: завдання Кримінального кодексу; підстави кримінальної відповідальності; чинність Кримінального кодексу щодо діянь, учине­них на території України та за її межами; чинність кримінального закону в часі; поняття злочину; фор­ми вини; обставини, що містять суспільну небезпеч­ність або протиправність діяння; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань, за­гальні засади призначення покарання; погашення та зняття судимості тощо. Сутність і призначення норм Загальної частини кодексу виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини. Остання міс­тить конкретні норми, які забороняють вчиняти те чи те діяння. Порушення такої заборони тягне за со­бою відповідне покарання винної особи. При цьому більшість статей Особливої частини передбачають ді­яння одного виконавця злочину. Кримінальне право вивчає не лише норми кримі­нального закону, а й застосування цих норм право­охоронними органами та судом. Унаслідок дії кримінально-правової норми вини­кають відносини між державою та особою, яка вчи­нила злочин. Матеріальний зміст кримінально-правових відно­син складає сукупність прав та обов'язків суб'єктів цих відносин. Це положення передбачає, з одного боку, що до особи, яка вчинила злочин, слід ужити заходів державного впливу і вона має бути покара­ною, а з іншого — що держава наділяється правом переслідувати злочинця у кримінальному порядку, доводити його вину у скоєнні злочину і застосовува­ти до нього кримінально-правову санкцію. Предметом кримінального права є відноси­ни, що виникають у зв'язку

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: