Державне регулювання комерційної діяльності
– застосовувати штрафні санкції до підприємств за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки й в інших випадках.
Статтею 35 Закону "Про пожежну безпеку" установлено, що за порушення вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного пожежного нагляду підприємства можуть залучатися керівниками цих органів до сплати штрафу в розмірі до двох відсотків місячного фонду заробітної плати підприємства.
Органом який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку і підтримки підприємництва, здійснює керівництво підприємницькою сферою є Державний комітет України з питань розвитку підприємництва. Діяльність котрого регулюється Указом Президента України "Про Положення про Державний комітет України з питань розвитку підприємництва"1. До його функцій входить:
- забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку і підтримки підприємництва;
- готує пропозиції щодо вдосконалення розвитку підприємництва;
- готує і подає у встановленому порядку пропозиції та обґрунтування до проектів Державного бюджету України та Державної програми економічного і соціального розвитку України;
- розробляє і впроваджує разом із заінтересованими центральними та місцевими органами виконавчої влади механізм реалізації державної політики у сфері розвитку і підтримки підприємництва (в тому числі фермерських господарств);
- координує роботу центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, пов'язану з реалізацією заходів щодо розвитку і підтримки підприємництва (в тому числі фермерства) та ліцензуванням підприємницької діяльності;
- розробляє проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, спрямованих на стимулювання розвитку підприємництва;
- здійснює методичне керівництво розробленням і реалізацією регіональних програм підтримки підприємництва, аналізує хід їх виконання, готує разом з Міністерством економіки України та Міністерством фінансів України пропозиції щодо упорядкування умов виділення централізованих фінансових, матеріально-технічних ресурсів, необхідних для реалізації цих програм;
Архітектурно-будівельний контроль в Україні здійснюється відповідно до Закону України "Про відповідальність підприємств, їхньому об'єднанні, заснувань і організацій за правопорушення в сфері містобудування"1 інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
У відповідності зі статтею 1 зазначеного Закону підприємства несуть економічну (фінансову) відповідальність за такі правопорушення, як виробництво, чи реалізація застосування :
- у будівництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, що не відповідають державним стандартам, нормам і чи правилам проектним рішенням, а також підметів обов'язкової сертифікації, але не минулих її (у розмірі 25 відсотків вартості реалізованої продукції) і ін.
Права й обов'язки органів державної статистики передбачені статтями 10-13 Закону України "Про державну статистику"2.
Створюючи умови для ведення державної інформаційної системи України, Закон надає органам державної статистики наступні права:
– одержувати у встановленому порядку безкоштовно від усіх підприємств і використовувати державну статистичну звітність;
– одержувати від банківських заснувань у десятиденний термін інформацію про відкриття рахунків суб'єктам підприємницької діяльності;
– перевіряти на підприємствах стан первинного обліку і статистичної звітності;
– вносити пропозиції по залученню посадових осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність, винних у порушенні законодавства про державну статистику, до відповідальності (дисциплінарної, карний і ін.);
– накладати штрафи на посадових осіб і громадян-підприємців за порушення правил обліку і статистики і т.д.
У відповідності зі статтями 16 і 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність"3 нормативні акти Національного банку, прийняті в границях його повноважень, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб. У зв'язку з цим Національний банк здійснює контроль за дотриманням юридичними особами банківського законодавства і власних нормативних актів.
Головною задачею державної контрольно-ревізійної служби, як зазначено в Законі України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні"1, є здійснення контролю за використанням коштів і матеріальних цінностей, їхньою схоронністю, станом і вірогідністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах і фондах, бюджетних заснуваннях, а також на підприємствах і в організаціях, що одержують кошти з бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів, розробка пропозицій по усуненню виявлених недоліків, а також порушень і запобіганню їх надалі.
В основному контроль органи державної контрольно-ревізійної служби здійснюють у формі ревізій і перевірок.
Одним з органів Міністерства праці України, контроль з сторони якого за діяльністю суб'єктів підприємництва є обов'язковим і постійної, є Державний комітет України по нагляду за охороною праці2.
Слід зазначити, що саме органи цього Державного комітету дають дозвіл на початок роботи всім підприємствам незалежно від форм власності і видів діяльності. Утім, такі дозволи видаються лише при наявності позитивних висновків про готовність підприємства до роботи органів Державного пожежного нагляду, санітарно-епідеміологічної служби, а в разі потреби – органів нагляду по ядерній і радіаційній безпеці.
Контрольні функції в сфері торгівлі і суспільного харчування здійснює також державна інспекція по контролі за цінами3.
Значні контрольні повноваження у відношенні підприємств торгівлі, що здійснюють реалізацію продукції рослинного походження, а також сільгоспмашин і знарядь обробки ґрунту, що використовують тару, а також упакування і вироби з рослинних матеріалів і т.д., мають органи Державної служби по карантині рослин України.
Законом України "Про карантин рослин"4 передбачено, що до підкарантийних матеріалів і об'єктів відносяться будь-як матеріали й об'єкти, що можуть сприяти чи поширенню за допомогою яких можуть поширюватися карантинні об'єкти. Їхній перелік визначається Кабінетом Міністрів України. Правила фітосанітарного контролю, що видаються Головною державною інспекцією по карантині рослин України в межах її компетенції, обов'язкові для виконання всіма підприємствами, посадовими особами і громадянами.
Відповідно до статті 22 Основ законодавства України про охорону здоров'я5 контроль і нагляд за державними стандартами, критеріями і вимогами, спрямованими на забезпечення здорової навколишньої природного середовища і санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, вимогам Державної Фармакопеї, стандартам медичних матеріалів і т.д. держава здійснює через спеціально уповноважені органи. Зокрема, як випливає зі статті 61 Основ, контроль за виконанням санітарно-гігієнічних і інших нормативних вимог по відношенню продуктів дитячого харчування покладений на органи державного санітарного нагляду.
Питання санітарно-гігієнічного контролю регламентуються в основному Законом України "Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення"1 а також деякими іншими нормативними актами.
На ринках, а також у сфері реалізації ветеринарних препаратів і в деяких інших випадках здійснюється державний ветеринарний контроль. Його загальні питання регулюються Законом України "Про ветеринарну медицину"2,
Компетенція Державного комітету з захисту прав споживачів, а також деяких інших державних органів, що здійснюють контроль у сфері торгівлі і суспільного харчування, у тому числі органів, що здійснюють санітарний і інші види контролю якості продукції, регулюється Законом України "Про захист прав споживачів"3.
Крім органів, що здійснюють санітарно-гігієнічний контроль, при Міністерстві охорони здоров'я України діє також Комітет з контролю за наркотиками, повноваження якого визначені в Законі України "Про звертання до України наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів і прекурсорів"4, а також у Положенні про Комітет з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я5.
Крім перерахованих вище, існує ще цілий ряд державних органів, що вправі здійснювати контрольні функції на підприємствах торгівлі і суспільного харчування у відношенні діяльності останніх, що не має відносини до основного виду діяльності (наприклад, органи державного енергонагляду, зв'язку, охорони пам'ятників історії і культури, Державного комітету з земельних ресурсів, державного газового нагляду і т.д.).
РОЗДІЛ II. ЛЕГАЛІЗАЦІЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
ГЛАВА І. Державна реєстрація.
У статті 8 Закону України "Про підприємництво" як необхідну умову здійснення підприємницької (комерційної) діяльності названа державна реєстрація підприємництва. Відповідно до пункту 4 статті 5 Закону "Про підприємства в Україні" підприємство вважається створеним і здобуває статус юридичної особи з дня його державної реєстрації.
Детально процедура реєстрації регламентується Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України1 (далі для стислості – Положення про реєстрацію). Це Положення визначає порядок державної реєстрації і перереєстрації суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності незалежно від їхніх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності, для яких законами України встановлені спеціальні правила державної реєстрації, а також порядок скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності.
Уведення нового Положення про державну реєстрацію значно скоротило процедуру реєстрації суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності за рахунок покладання на органи реєстрації додаткових функцій, що раніше виконувалися комерсантами.
Якщо відповідно до раніше діяло законодавством суб'єкт підприємництва повинний був послідовно проходити дев'ять різних структур, то по новому Положенню про реєстрацію їх залишилося тільки три – органи державної податкової служби, МВС і банк.
Нові правила передбачають, що ідентифікаційний код комерсанта вказується на свідченні про державну реєстрацію органом, що проводить реєстрацію, а тому немає необхідності звертатися в регіональний орган статистики. Комерсанту також не потрібно звертатися в органи нотаріату для одержання копій свідчення про державну реєстрацію і статутних документів. Такі копії має право видавати орган, уповноважений за законом здійснювати державну реєстрацію суб'єктів комерційної діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності" введені наступні розміри плати:
за державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності (реєстраційний збір): для громадян-підприємців – 1,5, для юридичних осіб – 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності – потрійний розмір відповідного реєстраційного збору;
за державну реєстрацію змін (доповнень) в установчі документи суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності – 30 відсотків реєстраційного збору;
за видачу дубліката свідчення про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності – 10 відсотків реєстраційного збору.
Перереєстрація суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності в зв'язку зі зміною законодавства проводиться безкоштовно, якщо інше не передбачено законом.
Причому орган державної реєстрації сплачує заявнику 20 відсотків реєстраційного збору за кожний прострочений день державної реєстрації суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності, але не більше розміру внесеної заявником плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності. Ця сума сплачується з засобів фонду органа державної реєстрації, формованого за рахунок 30 відсотків відрахувань від плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.
У відповідності зі ст. 8 Закону України "Про підприємництво" державна реєстрація суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності проводиться у виконавчому комітеті міського, районного в місті чи ради в районної, районний міст Києва і Севастополя державної адміністрації (далі – органи державної реєстрації) по чи місцезнаходженню місцеві проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.
Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності – юридичної особи власник (власники), уповноважений їм (ними) орган чи особа (заявник) чи особисто поштою (рекомендованим листом) представляють в орган державної реєстрації:
– рішення власника (власників) чи майна уповноваженого їм (ними) органа про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо чи власників уповноважених ними органів два і більш, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;
– утомившись, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва. Отже, Закон вимагає представлення установчих документів, необхідних для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта комерційної діяльності;
– реєстраційну картку встановленого зразка, що є одночасно заявою про державну реєстрацію;
– документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску в статутний фонд суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;
– документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.
Положення про реєстрацію уточнює, що чи органи фізичні особи, уповноважені власником (власниками), засвідчують свої повноваження документально.
Відповідно до коментарю Ліцензійної Палати України до Положення про державну реєстрацію, рішенням власника є накази, постанови, розпорядження, рішення, протоколи збор (конференцій) і інші розпорядницькі акти, якими, у відповідності зі своїми повноваженнями, організатор (власник майна) може створювати юридичну особу.
Відповідно до цього коментарю протоколи установчих збори при реєстрації зобов'язані пред'являти лише:
– колективні підприємства;
– кооперативи;
– споживчі суспільства (у тому числі житлово-будівельні, гаражно-будівні, садово-городні кооперативи), що діють тільки на підставі статуту.
Документом, що підтверджує оплату реєстрації, може бути копія платіжного доручення з банківською оцінкою, якщо реєстраційний збір оплачує юридична особа, а також оригінал чи квитанції її ксерокопія при здійсненні оплати через заснування Ощадбанку. Щоб підтвердити внески в статутний фонд суспільствам з обмеженою і додатковою відповідальністю, досить довідки, виданої банківським заснуванням.
Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності – юридичної особи на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного з чи засновників місцезнаходження по іншій адресі, що підтверджується договором, що передбачає передачу засновнику в чи власність користування приміщення, частини приміщення (договір закупівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безплатного користування майном, про спільну діяльність, установчий договір і ін.).
Виходячи з цього пункту, порядок оформлення місцезнаходження, і, отже, адреси юридичної особи спрощений, і воно може визначатися не тільки місцезнаходженням (місцем проживання) одного з засновників, але і підтверджуватися різними видами договорів, що опосередковують передачу засновнику приміщення в чи користування у власність.
Якщо засновником (одним із засновників) суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності є юридична особа, його державна реєстрація підтверджується свідченням про державну реєстрацію.
Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реєстрацію в країні місцезнаходження (виписка з торгового, банківського чи судового реєстру й ін.). Цей документ повинний бути засвідчений відповідно до законодавства країни його видачі, переведений на українську мову і легалізований у консульському заснуванні України, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачена інше. Зазначений документ може бути також засвідчений у посольстві відповідного держави в Україні і легалізований у МЗС.
У випадку, якщо власником (власниками) суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності є фізична особа (фізичні особи), його (їх) підпис на установчих документах засвідчується нотаріусом.
Установчі документи складаються на державній чи іншій мові у відповідності зі статтею 11 Закону УРСР "Про мови в Української РСР"1, підписуються засновником, прошиваються і пронумеровуються.
Установчі документи не повинні містити положень, що суперечать законодавству.
Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несе власник (власники) чи уповноважений їм (ними) орган, що представляють документи для державної реєстрації суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності.
Установчі документи представляються в орган державної реєстрації в трьох екземплярах (з них два оригінали), оформлених у встановленому порядку.
Фізична особа (заявник), що має намір здійснювати підприємницьку (комерційну) діяльність без створення юридичної особи, представляє в орган державної реєстрації реєстраційну картку встановленого зразка, що є одночасно заявою про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, дві фотографії, довідку (чи її копію) про включення до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків і інших обов'язкових платежів і документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію, а також пред'являє документ, що засвідчує особистість.
Реєстраційна картка суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності заповнюється особисто заявником. Орган державної реєстрації надає заявнику в разі потреби безкоштовну допомогу в заповненні реєстраційної картки, перевіряє відповідність приведених у ній зведень представленим документам. Оформлений оригінал реєстраційної картки зберігається в органі державної реєстрації.
У відповідності зі ст. 8 Закону "Про підприємництво" органам державної реєстрації забороняється жадати від суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності додаткові документи, не передбачені сьогоденням Законом.
За порушення термінів реєстрації і вимога представлення для реєстрації документів, не передбачених законом, посадові особи несуть адміністративну відповідальність відповідно до законодавства.
Орган державної реєстрації після перевірки приведених у реєстраційній картці зведень і комплектності пакета документів формує реєстраційна справа суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності і фіксує дату надходження документів у журналі обліку реєстраційних справ і письмово повідомляє про це заявника шляхом видачі (напрямку) довідки, що підписується представником органа державної реєстрації, відповідальним за прийом документів, і засвідчується штампом цього органа.
Орган державної реєстрації несе відповідальність за комплектність і схоронність реєстраційної справи. При наявності всіх документів, зазначених у дійсному Положенні, орган державної реєстрації зобов'язаний протягом не більш п'яти робочих днів із дня їхнього надходження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності (автоматизованої системи збору, нагромадження, обробки й оперативного надання інформації про суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності) і видати свідчення про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи (додаток 3 до Положення), що дається органу державної реєстрації органом державної статистики, чи з ідентифікаційним номером фізичної особи – платника податків і інших обов'язкових платежів (додаток 4 до Положення).
Заявнику видається оригінал свідчення про державну реєстрацію з трьома його копіями, а також оригінал і копія представлених їм установчих документів з оцінкою органа державної реєстрації.
Для захисту своїх прав комерсант вправі оскаржити в судовому порядку відмовлення в реєстрації (стаття 8 Закону "Про підприємництво"). Мірою захисту прав підприємця є визнання в судовому порядку недійсним рішення органа, що реєструє, про відмовлення в реєстрації. При цьому арбітражний суд не тільки визнає відмовлення в державній реєстрації недійсним, але і зобов'язує (примушує) відповідний державний орган здійснити таку реєстрацію. Отже, при встановленні неправомірності відмовлення в реєстрації, для охорони інтересів комерсантів, можуть застосовуватися два сполучающихся засобу захисту, що впливають на орган, що реєструє, за допомогою примусового виконання їм його обов'язків по реєстрації і визнання його акта про відмовлення в реєстрації недійсним.
Права комерсанта можуть бути порушені не тільки незаконним відмовленням у реєстрації, але і неналежним виконанням органом, що реєструє, свого обов'язку по реєстрації, зокрема, неправомірним відхиленням від здійснення реєстрації у встановлений термін (наприклад, пропуск установленого для реєстрації терміну – 5 робочих днів). У цьому випадку засобом захисту прав комерсантів є спонука в судовому порядку органа, що реєструє, здійснити реєстрацію при відхиленні його від виконання цього обов'язку (по позові зацікавленої особи).
Орган державної реєстрації представляє:
– у п'ятиденний термін із дня державної реєстрації суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності в орган державної статистики й орган державної податкової служби – копії реєстраційної картки з оцінкою про державну реєстрацію; в органи Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування – інформаційне повідомлення;
– у п'ятиденний термін по закінченні календарного місяця в орган державної статистики – зведення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності – юридичних осіб.
Підставою для узяття суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності на облік в органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, свідчення про державну реєстрацію і копія установчих документів (для юридичної особи).
Термін узяття на облік суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності органами державної податкової служби, при наявності цих документів, не повинний перевищувати двох днів.
Для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів суб'єкт підприємницької (комерційної) діяльності (уповноважене їм особа) представляє відповідному органу внутрішніх справ копію свідчення про державну реєстрацію, два екземпляри зразків печаток і штампів, що затверджуються власником, і додаткового узгодження не вимагають, а також документ, що підтверджує внесення плати за видачу дозволу на виготовлення печаток і штампів.
Протягом п'яти робочих днів із дня одержання документів орган внутрішніх справ зобов'язаний видати дозвіл на виготовлення печаток і чи штампів письмове відмовлення з указівкою причин, що обумовлюються законодавством України.
На печатках і штампах повинний вказуватися ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності – юридичної чи особи ідентифікаційний номер фізичної особи.
Свідчення про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності і копія документа, що підтверджує узяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України й інших держав на вибір суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності і по згоді цих банків у порядку, установлюваному Національним банком України.
Повідомлення про чи відкриття закритті рахунків у банках суб'єкт підприємницької (комерційної) діяльності зобов'язаний направити державному податковому органу, у якому він враховується як платник податків і зборів (обов'язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів із дня чи відкриття закриття рахунка (включаючи день чи відкриття закриття) представляється чи особисто направляється на адресу відповідного державного податкового органа з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про чи відкриття закритті рахунків у банках установлюється центральним податковим органом України1.
Органу державної реєстрації (для проведення державної реєстрації суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності), органу державної податкової служби (для узяття суб'єкта підприємницької діяльності на облік), органу внутрішніх справ (для видачі дозволу на виготовлення печаток і штампів) забороняється жадати від суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності документи, не передбачені сьогоденням Положенням.
Підрозділу суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності – філії (відділення), представництва без створення юридичної особи не вимагають державної реєстрації.
Суб'єкт підприємницької (комерційної) діяльності зобов'язаний повідомити про створення і ліквідацію зазначених підрозділі по місцеві своєї державної реєстрації шляхом внесення відповідних додаткових зведень у реєстраційну картку суб'єкта підприємницької діяльності.
Орган державної реєстрації зобов'язаний у 10-денний термін подати відомості щодо створення і ліквідації зазначених підрозділів відповідному органу державної статистики й органу державної податкової служби по місцезнаходженню цих підрозділів (додаток 8 до Положення).
Орган державної реєстрації веде облік суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності починаючи з дати державної чи реєстрації дати узяття їх на облік органом державної реєстрації по новому місцезнаходженню відповідно до дійсного Положення.
ГЛАВА II. Ліцензування комерційної діяльності.
У відповідності зі статтею 3 Закону України "Про підприємництво" комерсанти мають право без обмежень здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Особливості регулювання окремих видів комерційної діяльності встановлюються спеціальними законодавчими актами України. До цих особливостей відноситься, зокрема, ліцензування визначених видів діяльності.
У тій же статті Закону "Про підприємництво" підкреслено, що визначення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, в інших законодавчих актах, крім цього Закону, не допускається.
У частині 1 статті 4 Закону "Про підприємництво" перераховані види діяльності, що дозволяється здійснювати лише державним підприємствам і організаціям.
До них відноситься діяльність, зв'язана з:
– звертанням наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
– виготовленням і реалізацією військової зброї і боєприпасів до нього, вибухових речовин;
– видобутком янтарю;
– охороною окремих особливо важливих об'єктів державної власності, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів1.
Крім того, проведення ломбардних операцій дозволено також повним господарським суспільствам.
Частина 2 статті 4 зазначеного Закону перелічує конкретні види підприємницької діяльності, що не можуть здійснюватися без спеціального дозволу (ліцензії).
Аналіз перерахованих законодавчих актів дозволяє виділити наступні види підприємницької діяльності, зв'язаної з торгівлею, що вимагають ліцензування, а також наступні державні органи, що видають ліцензії.
1. Реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї і боєприпасів до нього, холодної зброї, пневматичної зброї калібру більш 4,5 міліметрів і швидкістю польоту кулі більш 100 метрів у секунду – МВС.
2. Реалізація замків безпеки для замикання спускових гачків мисливської і службово-штатної зброї, газових пістолетів і револьверів – МВС.
3. Реалізація спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивого і дратівного дії, індивідуальної захисту, активної оборони, і засобів для виконання спеціальних операцій, оперативно-розшукових заходів – МВС.
4. Реалізація транспортних засобів, що підлягають реєстрації й обліку в органах внутрішніх справ, – МВС.
5. Реалізація ветеринарних медикаментів і препаратів – Головне управління ветеринарної медицини і державна ветеринарна інспекція Мінсільгосппроду.
6. Реалізація виробів з використанням дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів – Мінфін.
7. Роздрібна реалізація медикаментів – Мінздрав.
8. Оптова реалізація медикаментів – Держкоммедбіопром.
9. Реалізація хімічних речовин – Мінпром.
10.Покупка і продаж брухту і відходів кольорових і чорних металів – Мінпром.
11. Торгова діяльність у сфері оптової, роздрібної торгівлі і суспільного харчування по реалізації продовольчих і непродовольчих товарів – органи державної виконавчої влади по місцеві діяльності підприємця.
12. Торгова діяльність у сфері оптової, роздрібної торгівлі і суспільного харчування по реалізації алкогольних напоїв і тютюнових виробів – органи державної виконавчої влади по місцеві діяльності підприємця.
13. Реалізація спеціальних пристроїв (у тому числі іноземного виробництва) для зняття інформації з каналів зв'язку, інших технічних засобів негласного одержання інформації – Служба безпеки України.
Незайвим, на мою думку, буде вказати, що ліцензуванню підлягають також ремонт перерахованих вище видів зброї, виготовлення печаток і штампів, здійснення юридичної практики й аудиторської діяльності, видобуток дорогоцінних металів з їх використанням, збір і переробка твердих і рідких відходів виробництва, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінні камені, і їхнього брухту, внутрішні і міжнародні перевезення пасажирів і вантажів будь-якими видами транспорту, виробництво і ремонт засобів виміру і контролю, збір, заготівля і переробка брухту і відходів кольорових і чорних металів, надання транспортно-експедиційних послуг, надання послуг по оформленню і реєстрації документів про право власності на квартири (будинку), здійснення страхової діяльності, надання послуг по обслуговуванню і ремонту транспортних засобів, створення і зміст ігорних закладів, організація азартних ігор і т.д.
Підприємцю необхідно знати приведений перелік хоча б для того, щоб не звернутися за послугою по страхуванню вантажу до фірми, що не має ліцензії на здійснення страхової діяльності, чи самому не порушити закон і не вступити в конфлікт із державними органами.
Діяльність по здійсненню операцій з валютними цінностями проводиться комерційними банками. Однак можна згадати, що порядок надання ліцензій Національного банку України на право здійснення комерційними банками операцій з валютними цінностями затверджений постановою Правління Національного банку України1.
Ліцензії на здійснення перерахованих вище видів діяльності зобов'язані одержувати всі підприємства незалежно від їхніх форм власності й організаційно-правових форм, а також громадяни-підприємці.
Зазначені ліцензії підлягають одержанню також незалежно і від того, чи здійснюється підприємством діяльність, що підлягає ліцензуванню, у своїх чи інтересах в інтересах інших облич, головне, щоб ця діяльність здійснювалася з метою одержання прибутку. Тому, наприклад, суб'єкт комерційної діяльності, що здійснює автоперевезення винятково в межах власних нестатків, не зобов'язаний одержувати для цього ліцензію2.
Необхідна ліцензія на оптову і роздрібну торгівлю також і промисловому підприємству, що здійснює реалізацію своєї продукції самостійно, оскільки в цій ситуації воно стає суб'єктом торгівлі (фірмова торгівля).
З метою упорядкування практики ліцензування комерційної діяльності на підставі постанови Кабінету Міністрів України3 була створена Ліцензійна палата.
Постановою Кабінету Міністрів України затверджене також Положення про Єдиний ліцензійний реєстр4. Даний Реєстр являє собою автоматизовану систему збору, нагромадження й обліку даних, зв'язаних з ліцензуванням підприємницької діяльності. Веде його Ліцензійна палата при Міністерстві економіки України.
Загальний порядок видачі ліцензій і їхнього анулювання викладений у частинах третьої – шостої статті 4 Закону "Про підприємництво" і в пунктах 2-5 Положення. З обліком внесених у ці норми змін і доповнень на сьогоднішній день його основні положення такі.
Ліцензія видається за заявою суб'єкта підприємницької діяльності. До заяви додаються:
– громадянином-підприємцем – копії документів, що підтверджують рівень утворення і кваліфікації, необхідний для здійснення відповідного виду діяльності (крім створення і змісту ігорних закладів, організації азартних ігор);
– підприємцем – юридичною особою – копії установчих документів.
Крім того, з урахуванням специфіки конкретного виду діяльності міністерствами, відомствами, що видають ліцензії, Головним керуванням ветеринарної медицини і державною ветеринарною інспекцією Мінсільгосппроду, Головним керуванням пожежної охорони МВС за узгодженням з Ліцензійною палатою при Мінекономіки України може передбачатися представлення інших документів. Перелік документів, необхідних для здійснення торгової діяльності, може бути доповнений МЗЕЗторгом за узгодженням з Ліцензійною палатою при Мінекономіки України.
Рішення про видачу чи ліцензії відмовлення в її видачі приймається в термін не пізніше 30 днів із дня одержання заяви і необхідних документів. У рішенні про відмовлення у видачі ліцензії повинні бути зазначені підстави відмовлення.
За видачу ліцензій Положенням установлені наступні розміри плати:
– с громадян-підприємців – два не оподатковуваних податки мінімуму доходів громадян;
– с юридичних осіб – 12 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;
За видачу окремих видів ліцензій можуть встановлюватися інші розміри плати.
Загальні вимоги до форми ліцензії такі. У ній указуються: найменування її органа, що видав, прізвище, ім'я і по батькові, адреса проживання чи громадянина найменування і місцезнаходження юридичної особи, вид діяльності, на яку видається ліцензія, місце її здійснення, особливі умови і правила здійснення даного виду діяльності, номер реєстрації ліцензії, дата її видачі, термін дії. Ліцензія підписується відповідальним за її видачу посадовою особою і засвідчується печаткою її органа, що видав.
Термін дії ліцензії визначається її органом, що видав, але не може бути менш трьох років. Продовження терміну дії ліцензії здійснюється в порядку, установленому для її одержання.
При порушенні комерсантом зазначених у ліцензії особливих умов і правил здійснення відповідного виду діяльності орган, що видав ліцензію, може дати розпорядження про усунення порушень або призупинити її дію на певний строк чи до усунення цих порушень.
При повторному чи грубому порушенні правил здійснення діяльності, на яку видана ліцензія, ця ліцензія може бути анульована за рішенням її органа, що видав її. Яке є порушення грубе чи не грубе – у кожнім окремому випадку визначає посадова особа органа, що видало ліцензію, на підставі власної думки.
Рішення про призупинення дії ліцензії або її анулюванні може бути оскаржено підприємцем у суду чи арбітражний суд. Ця норма Положення не виключає також можливості оскарження зазначених рішень у державні органи, що здійснюють контроль і нагляд за діяльністю посадових осіб, що приймають ці рішення (на приклад, у прокуратуру, в Антимонопольний комітет України, у спецпідрозділи Служби безпеки чи України МВС; України по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю).
Відповідно до листа МЗЕЗторга України про оптову та роздрібну торгівлю1 у випадку наявності в суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності декількох об'єктів роздрібної торгівлі, що не є юридичними особами (магазин, кіоск), на кожний з них видається копія ліцензії, завірена органом, що неї видав. Внесення плати за видачу копії ліцензії законодавством України не передбачене.
Більш докладний порядок ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, у тому числі в сфері торгівлі, визначається спеціальними відомчими актами. До них відносяться, наприклад:
- Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на виробництво, ремонт, реалізацію спортивної, мисливської вогнепальної зброї і боєприпасів до нього, а також холодної зброї, виготовлення і реалізацію спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивого і дратівного дії, індивідуальної захисту, активної оборони і засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів, створення і зміст стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів і штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів2.
- Інструкція про порядок видачі ліцензій на здійснення торгової діяльності в сфері оптової, роздрібної торгівлі і суспільного харчування по реалізації продовольчих і непродовольчих товарів, затверджена наказом Ліцензійної палати при Мінекономіки України і МЗЕЗторга України3
Оскільки
стаття 4 Закону
"Про підприємництво"
установлює
вичерпний
перелік видів
діяльності,
що підлягають
ліцензуванню,
то іншими видами
діяльності
(наприклад,
виготовленням
тари, фасуванням
товарів,