Державне регулювання комерційної діяльності
Заняття підприємницькою (комерційною) діяльністю без ліцензії, якщо її одержання передбачене законодавством, волоче відповідно до статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення4 відповідальність у виді штрафу від трьох до восьми мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією виготовленої продукції, засобів виробництва і сировини або без такої.
Повторне протягом року після накладення адміністративного стягнення аналогічне порушення, як і заняття підприємницькою діяльністю без ліцензії, одержання якої передбачено законодавством, протягом року після накладення адміністративного стягнення за заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації волоче кримінальну відповідальність на підставі статті 148-3 КК України5, що передбачає санкцію у виді накладення штрафів до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати з позбавленням права займати визначені посади або займатися визначеної (у тому числі підприємницької (комерційною)) діяльністю на термін до трьох років.
Слід зазначити, що за правилами дозволу колізій, при наявності в законодавстві України спеціальних норм, що установлюють відповідальність за заняття тим чи іншому виду діяльності без спеціального на це дозволу державних органів, діють ці спеціальні норми, а не норма, що міститься в статті 148-3 КК. Так, чи виготовлення реалізація без відповідного дозволу холодної зброї волоче відповідальність по частині 3 статті 222 КК (покарання у виді позбавлення волі на термін до п'яти років чи виправних робіт на термін до двох років); чи ремонт реалізація спортивної чи мисливської нарізної вогнепальної зброї і бойових припасів до нього – по частині 1 статті 222 КК України (покарання у виді позбавлення волі на термін від двох до семи років); заздалегідь не обіцяний збут майна, свідомо добутого злочинним шляхом, зроблений у виді промислу, – по частині 4 статті 213 КК України (покарання у виді позбавлення волі на термін до семи років з конфіскацією чи майна без такої).
Нормативне регулювання ліцензування підприємницької діяльності в Україні, на мою думку, не є повним. У зв'язку з цим необхідно прискорити розробку - спеціального закону, у якому були б у повному обсязі перераховані усі види діяльності, здійснюваної на підставі ліцензій, викладений загальний порядок одержання ліцензій і, по можливості, визначені межі, у яких цей порядок може бути змінений при видачі ліцензій на здійснення специфічних видів діяльності, умови, при наявності яких ліцензії не можуть бути видані, інші моменти. Потім на підставі зазначених регулятивних норм і з обліком дійсної суспільної небезпеки здійснення без спеціального дозволу окремих видів діяльності варто було б критично переглянути охоронні норми, що містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення і Кримінальний кодекс України. Навряд чи доцільна наявність кримінальної відповідальності за такі дії, наприклад, як виготовлення пива, перевезення пасажирів і вантажів, здійснення юридичної практики, навіть за умови їхнього повторного здійснення протягом року, якщо вони не були зв'язані з ухилянням від сплати податків чи іншими небезпека діяннями представляють, що реальну суспільну.
ГЛАВА III. Державне регулювання у сфері монополизму
У відповідності зі статтею 42 Конституції України не допускаються зловживання монопольним положенням на ринку, неправомірне обмеження конкуренції і несумлінна конкуренція.
Закон України "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності"1 називає три види порушень антимонопольного законодавства: зловживання монопольним положенням на ринку, антиконкурентні погоджені дії і дискримінацію підприємців.
Зловживання монопольним положенням на ринку може робити суб'єкт, що володіє домінуючим положенням, що дає йому можливість чи самостійно разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару. Монопольним визнається положення суб'єкта господарювання, частка якого на ринку визначеного товару перевищує 35% . Рішенням Антимонопольного комітету України може визнаватися монопольним положення суб'єкта господарювання, частка якого на ринку визначеного товару менш 35 відсотків.
Відповідно до законодавства України саме по собі володіння суб'єктом господарювання монопольним положенням не є протиправним. Таким є лише зловживання домінуванням на ринку.
У відповідності зі ст. 4 Закону України "Про обмеження монополізму..." зловживаннями монопольним положенням вважаються:
- нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне положення, чи додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
- чи обмеження припинення виробництва, а також вилучення зі звертання товарів, що чи привели можуть привести до чи створення підтримці дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;
- часткове чи повне відмовлення від чи реалізації закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел чи постачання збуту, що можуть чи привести привели до чи створення підтримці дефіциту на ринку або встановленню монопольних цін;
- інші дії, що можуть чи привести привели до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктом господарювання;
- установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;
- установлення монопольне високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що можуть чи привести привели до порушення прав споживачів;
- установлення монопольне низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що можуть чи привести привели до обмеження конкуренції.
Особливістю цього виду порушення антимонопольного законодавства є здійснення суб'єктом господарювання, що займає монопольне положення на ринку, таких дій, що були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на ринку. Це, зокрема, одержання комерсантом прибутку, обумовленого не ефективністю чи діяльності високою продуктивністю, а неправомірним використанням їм свого домінуючого положення на ринку, або чи утримання посилення такого положення за допомогою усунення з ринку конкурентів або обмеження їхнього доступу на ринок.
Другим видом порушень антимонопольного законодавства є антиконкурентні погоджені дії, що приводять до дискримінації конкурентів і споживачів і створюють небезпеку для ефективного функціонування ринкових відносин.
У відповідності зі статтею 5 Закону України "Про обмеження монополізму..." антіконкурентними погодженими діями визнаються погоджені дії (угоди), що можуть чи привести привели до:
- установленню (підтримці) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;
- розділу ринків по територіальному принципі, асортименту товарів, обсягу їхньої чи реалізації закупівель або по колу чи споживачів по інших ознаках, що можуть чи привести привели до їх монополізації;
- усунення з чи ринку обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.
За змістом цієї норми неправомірними погодженими діями можуть бути угоди й інші погоджені дії, що можуть чи привести привели до обмеження конкуренції у виді встановлення монопольних цін, розділу ринків з метою їхньої монополізації, усуненню з ринку, чи обмеженню доступу на нього підприємців. Ці правопорушення на відміну від зловживання монопольним положенням відбуваються не одним обличчям, а двома і більш підприємцями, що укладаються угоди для досягнення антіконкурентної мети. Заборона здійснення таких дій спрямований на попередження надмірної монополізації і нарощування монополістичних явищ для сприяння створенню ринку, де захищені інтереси споживача.
Третім видом правопорушень є дискримінація суб'єктів господарювання органами державної влади, місцевого самоврядування й адміністративно-господарського керування і контролю. Відповідно до пункту 1 статті 6 Закону "Про обмеження монополізму..." цей вид порушень антимонопольного законодавства включає ряд різновидів:
- заборона створення нових чи підприємств інших організаційних форм підприємництва в якій-небудь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво окремих видів товарів, що можуть чи привести привели до обмеження конкуренції;
- примус суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні й інші об'єднання підприємств, а також до пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;
- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що можуть чи привести привели до монопольного положення на ринку;
- установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в іншій;
- надання окремим суб'єктам господарювання податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших суб'єктів господарювання, що можуть чи привести привели до монополізації ринку визначеного товару;
- обмеження прав суб'єктів господарювання на придбання і реалізацію товарів;
- установлення чи заборон обмежень у відношенні окремих суб'єктів чи господарювання групи суб'єктів господарювання.
Пункт 2 статті 6 Закону містить спеціальну норму, націлену на недопущення відтворення адміністративно-командних структур: "Дискримінацією суб'єктів підприємництва визнається також висновок між органами державної влади, органами місцевого самоврядування й органами адміністративно-господарського керування і контролю угод, а також надання цими органами повноважень фізичним і юридичним особам для здійснення дій, передбачених пунктом 1 цієї статті".
Вищевказані дії порушують загальну гарантію прав підприємців, встановлену в статті 12 Закону України "Про підприємництво": "Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних і інших ресурсів". Виходячи з цього, органи державної влади не вправі надавати ні однієї з конкуруючих сторін додаткові переваги, підтримаю або, навпроти, обмежувати кого-небудь з них по будь-яких аспектах їхньої діяльності (можливості ціноутворення, придбання сировини і матеріалів, використовуваним ринкам реалізації продукції і т.п.).
Необхідність заборони дискримінації підприємців органами державної влади, місцевого самоврядування й адміністративно-господарського керування і контролю обумовлена тим, що при переході до ринку важливого значення набуває своєчасне виявлення і припинення яких би те ні було зазіхань з боку державних органів на волю підприємницької діяльності. Практика показує, що спроби суб'єктів підприємницької діяльності до розширення економічної самостійності найчастіше одержують відсіч з боку окремих органів влади і керування. Нерідко воля діяльності, самостійність, права і законні інтереси підприємців придушуються державними органами як організаційно, так і економічно1.
Як випливає з закону, правопорушеннями визнаються діяння (дії і бездіяльності) органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського керування і контролю, що можуть чи привести привели до недопущення, істотному чи обмеженню усуненню конкуренції або обмеженню волі підприємницької діяльності. Такі дії вважаються неправомірними, оскільки вони створюють що дискримінують чи виняткові умови для діяльності окремих підприємців.
Одним з важливих елементів правового забезпечення протидії порушенням антимонопольного законодавства в підприємницькій діяльності є система санкцій, застосовуваних за такого роду правопорушення.
Виходячи зі змісту Закону України "Про обмеження монополізму.." за порушення антимонопольного законодавства можливе застосування мір адміністративної, цивільно-правової відповідальності, а також двох специфічних санкцій у виді штрафів, що накладаються Антимонопольним комітетом, і примусового розділу монопольних утворень (статті 16, 19-22).
РОЗДІЛ III. ІНШІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ГЛАВА I. Штрихове кодування.
Якість продукції як економічна категорія – це сукупність технічних, експлуатаційних, соціальних і інших властивостей речей, що характеризують їхню необхідність і корисність для людини.
У господарських договорах на постачання товарів якість може визначатися як "гарне середнє", чи "високе", чи "відповідне вищим досягненням світової техніки і найвищих норм". У тих же договорах може бути зазначено, що покупець здобуває товар, незважаючи на його якість, тобто за принципом "такий – який" чи "із усіма недоліками". У всякому разі, судити про якість товару і про тім, купувати його наступного разу чи ні, приходиться споживачу. Чи рано пізно, але закони ринку витісняють товари низької якості: люди із середнім статком готові затратити час у пошуках кращого товару, люди з високими доходами всі частіше згадують японську приказку: "Я не так багатий, щоб купувати дешеві (тобто неякісні) речі".
Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їхнє дотримання"1 якість товарів характеризується такими властивостями, як безпека, новизна, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, экологичность і т.п., що у своїй сукупності додають товарам здатність задовольняти споживача відповідно до їх призначення.
Вищим критерієм якості товару є його відповідність світовим стандартам.
Більшість продукцій українських виготовлювачів, а також імпортної продукції, реалізованої нині в нашій країні, цьому критерію не відповідає. Більш того, значна частина товарів не відповідає ніяким показникам якості, а багато товарів шкідливі, небезпечні для людей і навколишньої природного середовища. Про яку якість можна говорити, якщо покупцям України пропонуються іспанські сардельки і бельгійський м'ясний фарш, терміни збереження яких у всіх країнах складають, відповідно, не більш 24 і 12 годин2.
У 70-80-і роки представниками розвитих капіталістичних країн були проведені великі робота зі створення Гармонізованої системи опису і кодування товарів (ГС). До початку 1981 року Комітет з Гармонізованої системи практично завершив роботу, і в червні 1983 року Рада митного співробітництва, членами якого є більш 100 країн, прийняв проект Міжнародної Конвенції по ГС і відкрив її для підписання. За станом на кінець 1987 року Конвенцію чи ратифікували підписали більш 50 країн і ЄЕС, і з 1 січня 1988 року вона набрала сили.
У ГС включені:
а) номенклатура товарів, розділи якої сформовані за такими критеріями якості товарів, як їхнє походження, призначення, вид матеріалу, з якого вони виготовлені, і хімічний склад;
б) основні правила класифікації товарів.
На ГС заснована товарна класифікаційна схема Єдиного митного тарифу України3.
Передбачається, що ГС буде застосовуватися країнами, на частку яких приходиться понад 90% обсягу світової торгівлі.
А
соціацією
європейської
системи кодування
розроблені
штрихові коди
на етикетках
товарів. Перші
дві (чи три) цифри
означають код
визначеної
країни:
Наступні цифри означають код виготовлювача, код товару, а остання цифра, є контрольної. Схематично це виглядає так (на прикладі штрихового коду на упакуванні з 100-процентним виноградним соком угорського виробництва):

Утім, кодове позначення може виражатися не тринадцятьма, а вісьма (ЕАН-8) цифрами, однак таке позначення зустрічається рідко.
Код країни позначає країну походження ( виготовлення чи продавця) товару, код виготовлювача – фірму, що зробила товар, код товару – найменування товару і деякі його споживчі властивості (розмір, масу, фасон, сорт, колір і т.д.). Контрольна цифра використовується для перевірки правильності зчитування попередніх цифр коду сканованою системою.
Код виготовлювача привласнюється відповідною національною асоціацією, а код товару – самим виробником.
Україна вже стала членом Міжнародної асоціації товарної нумерації ЕАМ International і одержала код 48(2). У зазначену Асоціацію сьогодні входить більш 70 країн, якість вироблених товарів для який має не останнє значення.
Багато українських товарів одержали штрихові коди. Першими такими товарами стали розчинний кава Одеського комбінату харчових концентратів, коньяк "Десна" Одеського заводу коньячних виробів. Так відповідною реакцією держави стало видання 29 травня 1996 року Кабінетом Міністрів України постанови "Про впровадження штрихового кодування товарів"1, а також наказ МЗЕЗторгаУкраїни який затвердив Положення про штрихове кодування товарів2.
У західних країнах виробники товарів чесно попереджають споживачів про приналежність продуктів харчування до того чи іншого сорту. Вищий сорт – це так називані "зелені продукти", що вирощують на землях, де не використовуються ні хімічні добрива, ні пестициди. Другий клас продуктів містить помірна їхня кількість. Третій – значна кількість шкідливих речовин.
У зв'язку з насиченням українського ринку імпортними товарами, якість яких не завжди можна визначити при покупці, варто дотримувати наступних правил:
1) не купувати товарів, на етикетках яких чітко й однозначно не зазначений чи виробник країна, відкіля імпортована товар, чи і те й інше разом;
2) віддавати перевагу товарам зі штриховим кодом ЕАХ Асоціації європейської системи кодування, маючи у виді, утім, що і він може бути підроблений;
3) звертати увагу на термін придатності товару і на інші оцінки, що стосуються його споживчих властивостей.
В економічно розвитих країнах прийнято піддавати продукцію екологічному маркіруванню. Наприклад, широко відомими є знаки екологічно чистої продукції "Блакитний ангел" (ФРН), "Білий лебідь" (Скандинавські країни), "Экознак" (Японія). Рішення про присвоєння екологічного маркірування визначеним видам продукції приймаються компетентними органами країн – членів ЄС на підставі попередньої оцінки екологічності виробів.
Є знаки, що підкреслюють той факт, що виготовлювач виконує вимоги, спрямовані на збереження озонового шару Землі, чи що виробник постійно починає зусилля для збереження навколишньої природного середовища.
ГЛАВА II. Стандартизація.
Основним нормативним документом, що регулює питання стандартизації, є в даний час Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію"1. Відповідно до даного документа основними задачами стандартизації є, зокрема, забезпечення якості продукції і захист інтересів споживачів.
Нормативні документи по стандартизації поділяються на:
– державні стандарти України (ДСТУ), до яких прирівнюються міждержавні стандарти, передбачені угодою про проведення погодженої політики в області стандартизації, метрології і сертифікації, підписаним у Москві 13 березня 1992 року (ДСТ), а також республіканські стандарти колишньої УРСР (РСТ);
– галузеві (ОСТУ);
– стандарти науково-технічних і інженерних суспільств і союзів (СТОУ);
– технічні умови (ТУУ);
– стандарти підприємств (СТП).
Міжнародні, регіональні і національні стандарти інших країн застосовуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів. Указом Президента України було затверджено Положення про Державну міжвідомчу комісію з питань впровадження в законодавство України норм і стандартів Ради Європи1.
Декретом регулюються також вимоги до державних і інших стандартів, питання керування діяльністю в області стандартизації, питання створення технічних комітетів зі стандартизації, інформаційного забезпечення споживачів і інші.
Ряд питань, що стосуються стандартів і норм, регулюється Декретом Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їхнє порушення"2.
Відповідно до цього Декрету стандарт – це нормативний документ, затверджений відповідним органом, у якому встановлюються загальні чи принципи характеристики щодо визначених об'єктів чи стандартизації технічні вимоги, якою повинна відповідати конкретна продукція.
Норми – це обов'язкові вимоги, затверджені відповідним органом, що встановлюють гранично припустимі величини показників продукції і концентрації речовин, що гарантують якість продукції.
Нарешті, правила – це затверджені відповідним органом метрологічні, санітарні, протипожежні, екологічні, організаційні, технологічні й інші вимоги до виробництва продукції.
Під продукцією в Декреті розуміються також і товари народного споживання.
Декретом установлені також функції, права й обов'язки посадових осіб держкомітету України по стандартизації, метрології і сертифікації (Держстандарт) і його територіальних органів, питання їхнього соціального захисту, об'єкти і форми здійснюваного ними нагляду у відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за порушення стандартів, норм і правил.
Указом Президента України затверджене Положення про Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації3.
Державні стандарти України затверджуються без обмеження терміну їхньої дії. Також зняті ці обмеження на міждержавні стандарти, термін дії яких закінчувався в 1992-1996 роках.
Необхідна інформація про дію стандартів (ДСТУ, ДСТ), зміни до них і їхнє скасування публікуються в щорічному і щомісячному офіційному виданні "Стандарти" Держстандарту України, які можна замовити в спеціалізованих магазинах по адресах:
252073 м. Київ-73, вул. Фрунзе, 152, тел. 435-42-76;
310164 м. Харків,пр. Леніна, 66, тел. 33-35-00.
Ці й інші питання, що стосуються стандартизації, викладені в розділі "Застосування стандартів і технічних умов на продовольчі товари" Правил продажу продовольчих товарів1.
Стандарти застосовуються, зокрема, і по маркіруванню розмірів одягу і взуття. У нашому сучасному житті, при виборі покупок споживачі найчастіше знаходяться в скрутному положенні, не знаючи, яким образом відповідають вітчизняні стандарти закордонним.
Крім стандартів, у торговій практиці велике значення мають технічні умови – документи, що містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розроблювачем, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції. Технічні умови, що не пройшли державну реєстрацію в органах Держстандарту України, вважаються недійсними.
Найменування технічних умов складається з індексу (ТУ), першої букви назви держави (У), коду підприємства – власника оригіналу ТУ з ОКПО (вісім знаків), двох останніх цифр року твердження. Наприклад:
ТУ В 12345813.001-93.
Нарешті, стандарти підприємств – це нормативні документи, що розробляються на продукцію, використовувану лише на конкретному підприємстві. Вони не повинні суперечити ДСТУ й ОСТУ.
Піклуючись про стандартизацію сільськогосподарської продукції, Кабінет Міністрів України затвердив Типове положення про інспекції заготівель і якості сільськогосподарської продукції обласної, Севастопольської міської державної адміністрації2.
Виконуючи покладені на неї задачі, інспекція має численні права, серед яких можна назвати право:
– перевіряти дотримання заготівельними й іншими підприємствами стандартів, технічних умов і інших нормативних актів при торгівлі продукцією;
– відбирати безкоштовно в заготівельних і збутових підприємств зразки сільськогосподарської продукції для перевірки на відповідність стандартам, технічним умовам і іншим нормативним документам;
– забороняти відвантаження сільгосппродукції, що не відповідає вимогам стандартів, технічних умов і інших нормативних документів.
Система стандартизації в Україні знаходиться в стадії розвитку. За увесь час існування СРСР в Україні було розроблено не більш 600 стандартів (в основному на такі предмети, як скріпки, урни для сміття, штучні квіти, труни і т.п.). За останні ж п'ять років розроблено більш 1500 стандартів, причому 60 відсотків з них гармонізовано з вимогами міжнародних. В основу національної системи стандартизації, сертифікації, акредитації і метрології покладені принципи Міжнародної організації стандартизації (ISO), Міжнародної електротехнічної комісії (IEC), Європейського комітету зі стандартизації (CEN). В даний час, у зв'язку з приєднанням України до багатобічної міжнародної торгової системи ГАТТ і одержанням повноправного членства України у Всесвітній організації торгівлі (ВОТ), розглядається питання про створення Національного інформаційного центра ГАТТ/ВОТ по стандартизації і сертифікації, головною задачею якого було би забезпечення суб'єктів, що хазяюють, нормативною документацією по стандартизації і сертифікації країн – членів ВОТ1.
Н
аціональні
знаки відповідності
обов'язковим
вимогам стандартів
Державної
системи сертифікації
УкрСЕПРО для
продукції,
що підлягає
обов'язкової
сертифікації,
а також для
всієї іншої
продукції
виглядають,
відповідно,
так:
Перший знак наноситься на кожен екземпляр сертифікованої продукції біля знака для товарів і послуг виготовлювача на незнімну частину виробу, а також проставляється в експлуатаційній і супровідній документації (у паспорті, на ярлику, упакуванні і т.д.). Застосування виготовлювачем знака відповідності припиняється одночасно з закінченням терміну дії сертифіката відповідності і припиняється у випадку припинення дії такого сертифіката.
ГЛАВА III. сертифікація.
Корінне реформування і становлення вітчизняної економіки, розвиток ринкових відносин в умовах соціально-економічної кризи зумовили необхідність створення нових механізмів державного та ринкового регулювання виробництва в Україні. В цих умовах принципово змінюється роль сертифікації продукції, процесів та послуг (далі – продукції), як засобу нетарифного регулювання, та її соціально-правові основи. Сьогодні питання сертифікації продукції регулюються більш ніж 500 законами, декретами і постановами Кабінету Міністрів України, указами Президента України та іншими нормативними актами. Аналіз найбільш важливих з них дає можливість визначити мету, вимоги до сертифікації та основні недоліки розглянутих нормативних документів1.
Основні положення, що стосуються сертифікації продукції, містяться в Декреті Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію"2.
Відповідно до даного Декрету сертифікація продукції здійснюється, насамперед, з метою захисту прав споживачів і поділяється на:
– обов'язкову;
– добровільну.
Обов'язкова сертифікація на відповідність вимогам нормативних документів по якості виробляється винятково в державній системі сертифікації. При позитивних підсумках сертифікації заявнику видається сертифікат і дається право маркірувати продукцію спеціальним знаком відповідності.
Обов'язкова сертифікація здійснюється уповноваженими на те органами з метою:
– запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища;
сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;
Сертифікація стосується не тільки вітчизняної продукції. Імпортована продукція, що підлягає обов'язкової сертифікації, також повинна супроводжуватися сертифікатом, що видається (чи визнається) уповноваженим органом по сертифікації.
Постановами Кабінету Міністрів України "Про подальше удосконалення контролю за якістю лікеро-горілочних напоїв, імпортованих в Україну"3 і "Про подальше удосконалення контролю за якістю тютюнових виробів, імпортованих в Україну"4, установлено, що: "імпортовані в Україну лікеро-горілочні і тютюнові вироби повинні відповідати вимогам і стандартам встановленим у країні походження товару, що повинні бути не нижче вимог і стандартів, застосовуваних до таких товарів в Україні, а випадку їхньої відсутності – вимогам і стандартам, що діють у ведучих країнах-експортерах зазначених товарів". Ці вироби підлягають обов'язкової сертифікації і повинні супроводжуватися сертифікатом, що повинний бути виданий чи визнаний уповноваженим на це органом по сертифікації України.
Наказами Держстандарту України затверджені Правила обов'язкової сертифікації тютюнових виробів5 і Правила обов'язкової сертифікації алкогольних6.
Підтвердження відповідності товару, увезеного на митну територію України, обов'язковим вимогам діючих у державі нормативних документів з питань стандартизації і сертифікації продукції здійснюється при цьому шляхом сертифікації лікеро-горілочних і тютюнових виробів у системі УкрСЕПРО чи шляхом визнання документів, що підтверджують відповідність товару зазначеним вимогам і виданих на ці товари за рубежем.
Таким чином, документами, що підтверджують відповідність зазначених товарів обов'язковим вимогам нормативних документів і надаючи право на ввіз їх в Україну, є сертифікат відповідності, виданий органом по сертифікації України за результатами сертифікації товару, чи свідчення про визнання іноземного сертифіката, видане органом по сертифікації України за результатами визнання такого сертифіката.
Наказом МЗЕЗторга України був затверджений Перелік служб, що видають сертифікати, що засвідчують відповідність технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних і екологічних характеристик імпортованого товару нормам, установленим законодавством України1.
Відповідно до існуючого порядку обов'язкової сертифікації підлягає продукція (у тому числі матеріали і комплектуючі вироби), при застосуванні якої може виникнути небезпека для здоров'я людини і навколишньої природного середовища, а також така, що відповідно до законодавства країн-імпортерів підлягає обов'язковим іспитам перед її допуском на внутрішній і зовнішній ринок.
У ході обов'язкових сертифікаційних іспитів досліджуються по різних групах показників різні параметри. Наприклад, при дослідженні безпеки – вібрації і шуми; надійності – ресурс, рівень збереження, наробіток на відмовлення; екологічності – шкідливі викиди, відходи, випромінювання і т.д.
В окремих випадках досить пред'явлення сертифіката чи виготовлювача експортера, якщо це передбачено міжнародними договорами України, і за умови, що такі сертифікати видані в системі УкрСЕПРО, що діє в Україні. Так, у даний час в Україні визнаються сертифікати на продукти харчування, імпортовані з Росії і Білорусії, на овочі, імпортовані з Молдавії2.
Товари, зроблені в Україні, з іншого боку, можуть експортуватися в інші країни з пред'явленням сертифікатів, передбачених міжнародними договорами України.
Органи по сертифікації продукції підрозділяються на:
а) акредитовані в державній системі сертифікації;
б) функції, що прийняли на себе, по добровільній сертифікації.
Отже, кажучи про державну систему сертифікації, треба визначити, що Організаційну структуру Системи утворюють:
– Національний орган з сертифікації – Держстандарт України;
– науково-технічна комісія;
– органи з сертифікації продукції;
– органи з сертифікації систем якості;
– випробувальні лабораторії (центри);
– аудитори;
– науково-методичний та інформаційний центр;
– територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держстандарту України;
–Український учбово-науковий центр з стандартизації, метрології та якості продукції.
Структурна схема системи сертифікації УкрСЕПРО1

![]()
![]()
![]()
![]()
Національний орган з сертифікації:
– розробляє стратегію розвитку сертифікації в Україні;
– організує, веде та координує роботи щодо забезпечення функціонування Системи;
– взаємодіє з національними органами з сертифікації інших держав та міжнародними організаціями, що здійснюють діяльність з сертифікації;
– організує розробку та удосконалення організаційно-методичних Документів Системи;
– приймає рішення щодо приєднання до міжнародних систем та угод з сертифікації;
– встановлює основні принципи, правила та структуру Системи, а також знак відповідності та правила його застосування;
встановлює правові та економічні основи функціонування Системи;
формує та затверджує склад науково-технічної комісії;
акредитує органи з сертифікації та випробувальні лабораторії (центри);
пестує аудиторів, здійснює інспекційний контроль за діяльністю цих органів;
– веде Реєстр Системи;
– організує роботи з сертифікації продукції в разі відсутності органу Сертифікації певного виду продукції;
– затверджує переліки продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації;
– розглядає апеляції щодо виконання правил Системи;
– організує інформаційне забезпечення діяльності з сертифікації в Системі;
– несе відповідальність від імені держави за дотримання правил та порядку сертифікації продукції, що встановлені в Системі.
Науково-технічна комісія з питань сертифікації утворюється та затверджується Національним органом з сертифікації для розгляду перспективних напрямків розвитку і розробки пропозицій Держстандарту з проблем сертифікації продукції з метою реалізації Законів України "Про захист прав споживачів"1 та "Про охорону праці"2.
Науково-технічна комісія розглядає пропозиції щодо:
– принципів проведення єдиної політики в галузі сертифікації;
– проектів основоположних організаційно-методичних документів з сертифікації продукції, атестації виробництв, сертифікації систем якості, акредитації органів з сертифікації і випробувальних, лабораторій та ін.;
– основних напрямків досліджень у галузі сертифікації продукції, а також акредитації випробувальних лабораторій, органів з сертифікації продукції (послуг) і систем якості;
– напрямків міжнародного співробітництва в галузі сертифікації, у тому числі в рамках ISO, ІЕС та інших міжнародних організацій;
– приєднання до міжнародних систем та угод з сертифікації;
– питань взаємодії з національними органами з сертифікації інших держав, що здійснюють діяльність з сертифікації, визнання результатів випробувань, сертифікатів та знаків відповідності;
– переліку продукції, що буде підлягати обов'язковій сертифікації.
Органи з сертифікації продукції акредитуються Держстандартом України (органом з акредитації).
Орган з сертифікації продукції:3
– здійснює сертифікацію закріпленої за ним номенклатури продукції та несе відповідальність за дотримання правил Системи;
– розробляє організаційно-методичні документи з сертифікації закріпленої продукції;
– визначає схему та порядок проведення сертифікації закріпленої продукції;
– організує та проводить обстеження та атестацію виробництв;
– здійснює технічний нагляд за сертифікованою продукцією та атестованим і виробництвом;
– видає сертифікати відповідності на продукцію та атестати виробництв. Органи з сертифікації систем якості акредитуються Держстандартом України (органом з акредитації).
Орган з сертифікації систем якості виконує такі основні функції:1
– розробляє організаційно-методичні документи з сертифікації систем якості;
– організує та проводить сертифікацію систем якості;
організує та проводить за пропозицією органу з сертифікації продукції атестацію виробництв;
– здійснює технічний нагляд за сертифікованими системами якості та атестованими виробництвами;
– видає сертифікати на системи якості.
Випробувальні лабораторії (центри)2 акредитуються Держстандартом України (органом з акредитації) і виконують такі основні функції:
– проводять випробування продукції, що сертифікується, відповідно до галузі акредитації та видають протоколи випробувань;
– беруть участь за пропозицією органу з сертифікації в проведенні технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції, та за дорученням Національного органу з сертифікації–в проведенні інспекційного контролю,
– беруть участь за дорученням органу з сертифікації в атестації виробництва продукції, що сертифікується.
Аудитори3,
які атестовані
в Системі та
занесені до
Реєстру Системи,
за дорученням
Національного
органу з сертифікації
або органу з
сертифікації,
виконують
роботи, що