Триботехнічні властивості: зносостійкість, зношування, тертя, покриття, залишкові напруги детонаційно-газових покриттів
23 жовтня набули чинності зміни до Додатків 6, 11 й 14, які полягали у появі посилань на Керівництво з керування безпекою польотів (Док. 9859, AN/460). У цьому документі наведено узагальнений виклад сучасного підходу до БП і визначення БП: безпека польотів є стан [авіаційної транспортної системи (АТС)], при якому імовірність спричинення шкоди особам або нанесення збитку майну знижена до прийнятного рівня і підтримується на цьому або нижчому рівні за допомогою безперервного процесу виявлення ЧН та контролю чинників ризику. У 2009 році набула чинність друга редакція цього документу. У цьому документі розлого викладені питання організаційного чинника, виявлення ЧН, контролю ризику безпеки тощо.
Гарантування БП реалізується на трьох етапах, кожен з яких має свої особливості:
– проектування ПС, коли закладається БП;
– виробництва і випробувань, коли вона забезпечується і контролюється;
– експлуатації, коли БП виявляється, підтримується та підвищується.
Наразі прийнято розглядати ЦА як складну соціо-технічну виробничу систему, що діє успішно або у якій можуть виникати відмови. Маючи засоби захисту, АТС вимагає для функціонування точної координації великої кількості людських й механічних компонентів. Окремі точки збоїв в АТС рідко є послідовними. Завдяки захисту авіаційні події (АП) відбуваються лише через взаємодію ряду відмов. Потрібне поєднання певної сукупності сприяючих чинників, кожен з яких є необхідним, але сам по собі недостатній для руйнування засобів захисту. Розрізняють приховані та активні відмови.
Прихована відмова – результат дії або рішення, наслідки яких можуть залишатися прихованими протягом тривалого часу, мають можливості для пошкодження захисту і виявляються лише при руйнуванні захисту. Такі відмови зазвичай відбуваються на рівні ухвалення рішення людьми, які знаходяться далеко від місця та часу АП. Помилкові рішення можуть породжуватися недосконалою конструкцією устаткування, погано поставленим завданням, суперечливими цілями, некоректними стандартними експлуатаційними правилами, відсутністю підготовки, нехтуванням ЧН, бути наслідком недостатності ресурсів, проявлятися у поганому плануванні або виконанні. Деякі небезпечні рішення не можна попередити, тому необхідно їх виявляти й послаблювати (парирувати) їхніх несприятливі наслідки.
Активна відмова – помилка або порушення, яке здійснює безпосередню несприятливу дію і може призводити до АП. Головна відмінність між експлуатаційними помилками і порушеннями полягає у намірі. Особа, що прагне робити все правильно, але не в змозі це зробити здійснює помилку. Помилка – це відхилення від того, що визначене правильною або належною поведінкою. Вони є природнім продуктом взаємодій людини й технології у виробничій системі та є основними чинниками більшості АП. Навіть компетентний персонал здійснює помилки. Область експлуатаційних помилок у ЦА величезна: недоліки конструкції, неналежне устаткування, недостатня професійна підготовка, недосконалі правила, неадекватні контрольні карти, керівництва тощо. Однак, дії людини не є єдиною причиною АП. При розслідуванні деяких АП було встановлено, що дії людини лише ініціювали ланцюг латентних відмов, довгий час прихованих у АТС. Засоби захисту не дозволяють, щоб одна дія стала причиною АП, якщо лише система до цієї дії не була послаблена внаслідок відключення засобів захисту. Вади системи, а також недоліки організаційного й управлінського характеру і багато інших прихованих відмов були першопричинами багатьох АП, винуватцями котрих вважали людей. Безпечна стійкість не стільки питання безпомилкової роботи, але швидше питання ефективного контролю помилок. Мільйони експлуатаційних помилок здійснюються щодня. Проте, більшість з них уловлюється захистом, і лише окремі призводять до збоїв БП. Коли захист працює, приховані й активні відмови не «проламуватимуть» його. Коли захист не працює, то наслідком є АП.
Передбачити експлуатаційні помилки надзвичайно важко: неможливо передбачати усі людські слабкості. Проте розуміння експлуатаційного середовища, тобто розуміння чинників й умов, що впливають на працездатність людини на робочому місці, допомагає здійсненню ефективних заходів, які включать стратегії зменшення, захоплення і толерантності помилок. Стратегії зменшення помилок втручаються безпосередньо у джерело помилки, скорочуючи або виключаючи чинники, що здійснюють внесок до експлуатаційної помилки. Вони включають конструювання спрямоване на людину (наприклад, поліпшення доступу до компонентів ПС при технічній експлуатації), ергономічні чинники (наприклад, поліпшення освітлення, врахування при проектуванні органів керування й індикаторів характеристик людини), навчання (для скорочення порушень стандартних експлуатаційних правил), контроль рівня шуму, вібрації й температури та інших умов, що є причиною стресових ситуацій, а також розробку ефективних програм навчання, спрямованих на поліпшення взаємодії та взаєморозуміння між членами екіпажа. Стратегії захоплення помилки припускають, що помилка вже зроблена, і спрямовані на “захоплення” помилки перед появою її несприятливих наслідків (таблиці контрольних перевірок, карти завдань, контрольні карти перевірок, буфери безпеки, перехресний контроль тощо). Стратегії толерантності помилок є здатністю приймати помилку без серйозного наслідку. Вони полягають у системній надмірності – дублюванні систем на ПС, оглядах конструкції – програмах оглядів, які забезпечують можливості своєчасного виявлення дефектів, конструюванні устаткування, яке здатне виправляти помилки або може контролювати чи навіть доповнювати дії людини й поліпшувати його працездатність.
Як правило, перед АП проявляються його передвісники, які часто вони стають очевидними лише ретроспективно. Хоча розслідування АП має важливе значення, проте, воно не найліпший засіб виявлення недоліків АТС, оскільки є запізнілим та дорогим. Необхідно аналізувати стан БП й виявляти приховані небезпечні умови, що можуть слугувати причиною АП. Для попередження АП необхідно: контролювати організаційні процеси – дії, над якими організація має розумний ступінь прямого контролю (розробка політичного курсу, планування, зв'язок, розподіл ресурсів, нагляд тощо); поліпшувати умови на робочому місці – чинники, які безпосередньо впливають на ефективність людей на робочих місцях (стабільність робочої сили, кваліфікація й досвід, моральний стан, довіра, ергономіка тощо); визначати приховані умови – умови, які присутні перед АП й стають очевидними завдяки чинниками, що приводять їх у дію; обмежувати активні недоліки – дії або бездіяльність людей, які здійснюють безпосередній несприятливий вплив; підсилювати засоби захисту – ресурси, які організації повинні протиставити для захисту від ризиків (правила, технології, навчання).
6.2 Технології напилення керамічних матеріалів в підвищенні надійності АНТ
По причині великого обсягу пасажиропотоку, сучасні аеропорти мають дуже щільний графік роботи. Кожна рухома наземна одиниця має свої робочі коридори, за рамки яких виходити просто недопустимо. Це досягається шляхом жорсткого контролю технічного стану, та бездоганних розкладах руху. Але не можна забувати про малий, але все ж таки шанс на відмову. Цей шанс слід знижувати всіма можливими засобами.
От наприклад при напиленні композиційних матеріалів, зростає загальна міцність деталей та їх зносостійкість. Тому, щоб на ЗПС, по причинах відмов двигунів, чи інших частин спец транспорту, слід застосовувати таку технологію.
Взагалі таки зупинки та зсунення календарних графіків несуть грошові збитки, але при появі одразу декількох несприятливих чинників може призвести до авіаційних пригод. А це може в свою чергу призвести до людських жертв.
Тому в такій галузі, як авіація слід застосовувати будь-які технології та засоби, які збільшують зносостійкість та зменшують шанс відмови як деталей так и взагалі вузлів. А представлена в роботі технологія являє собою не лише підвищення робочих параметрів, але й просте відновлення. Тому дана технологія являється не тільки як «підсилювач», але ще й просто «ремонтом» зношених деталей, і застосовуючи її можна отримати і деталь, і її вдосконалення.
Висновки
Аналіз нечисленних літературних джерел, які як відзначено в роботі, присвячених дослідженням триботехнічних властивостей детонаційних покриттів, дозволяє укласти, що найбільше промислове застосування, особливо в важко навантажених і відповідальних вузлах тертя, одержали детонаційні зносостійкі покриття на основі карбіду вольфраму, кобальта й нікелю, які, як відомо, ставляться до дефіцитних і дорогих матеріалів. Одержання зносостійких покриттів методом детонаційно-газового напилювання порошкоподібних сумішей, що не містять дефіцитних компонентів, може бути забезпечене, у першу чергу, за рахунок створення нових порошкових матеріалів шляхом гетерогенізації вихідної сировини. Що здійснювалося введенням різних легуючих присадок, що утворюють мілкодисперсні зміцнюючі фази. Управляючи технологічними процесами одержання композиційних порошків, вдається реалізувати не тільки бажаний хімічний склад, але й задану структуру матеріалу, оптимізуючий комплекс властивостей, потенційно закладених у ньому хімічним складом.
Виконані дослідження є основою практичного підвищення зносостійкості детонаційних покриттів при зміцненні й відновленні деталей машин, що працюють в умовах тертя, разом з тим накопичений при цьому досвід може бути використаний і при наступних розробках аналогічних напилюваних покриттів або інших порошкових матеріалів, до яких застосовні ті ж самі принципи. У результаті аналізу експериментальних даних і теоретичних узагальнень, отриманих у роботі при дослідженні зносостійкості детонаційних покриттів з безнікелевих композиційних порошкових матеріалів на основі заліза, можна сформулювати наступні висновки:
1. Проведений інформаційний пошук по тематиці магістерської роботі.
2. Розглянуті сучасні теорії й механізми зношування пара тертя.
3. Виходячи із завдань, поставлених у пару робітники, у магістерській роботі, підібрані відповідні об'єкти засобі й методики досліджень.
4. Розроблені методологічні основи створення детонаційно-газових зносостійких покриттів з порошкових матеріалів системи Fe-Мn.
5. Установлений компонентний склад детонаційно-газових зносостійких покриттів системи Fe-Мn
6. Визначені закономірності вивчити закономірності формування й зношування поверхневих структур детонаційно-газових покриттів системи Fe-Мn
7. Визначена сфера практичного застосування перед логічних у магістерській роботі методів зміцнення й відновлення трибосполучень.
Список використаної літератури
1. Харламов 10. А. Классификация способов газотермического напылеиия покрытий / Свароч. пр-во,— 1982.— № 3.— С. 40—41.
2. Харламов Ю. А. Способы газотермического напыления покрытий и их классификация.— Ворошиловград: Машиностроит. ин-т, 1981.— 149 с—Рукопись деп. в УкрНИИНТИ, № 2481.
3. Шоршоров М. X., Кудинов В. В., Харламов Ю. А. Состояние и перспективы развития нанесения покрытий распылением / Физика и химия обработки материалов.— 1977.— № 5.
4. Демиденко Л. М. Высокоогнеупорные композиционные покрытия.— М. : Металлургия, 1979.
5. Бартенев С. С, Федько Ю. П., Григоров А. И. Детонационные покрытия в машиностроении.— Л. : Машиностроение, 1982.
6. Зверев А. П., Шаривкер С. 10., Астахов Е. А. Детонационное напыление покрытий.— Л. Судостроение, 1979.
7. Семенов А. П., Федько Ю. П., Григоров А, И. Детонационные покрытия и их применение. — М. : НИИмашиностроения.— 1977.
8. Шоршоров М. X., Харламов Ю. А. Физико-химические основы де-тонационно-газового напыления покрытий.— М. : Наука, 1978.
9. Манохин Б. И., Золотухин В. Д., Гравцев Н. В. Влияние параметров разрядного контура на формирование пленок при напылении электрическим взрывом // Физика и химия обраб. материалов.— 1973.— № 2..
10. Сухара Т., Фукуда С. Нанесение покрытий взрывающимися проволочками // Получение покрытий высокотемпературным распылением.—М. : Атомиздат, 1973.
11. Кудинов В. В., Иванов В. М. Нанесение плазмой тугоплавких покрытий.— М. : Машиностроение, 1981.
12. Оситинский Б. Л., Баско В. П. Применение плазменного напыления для изготовления контактных участков керамико-металлических электронагревателей // Порошковая металлургия.— 1977.— № 1.
13. Ощепков Ю. П., Кузнецов В. В., Никольский Н. Н. Влияние механического и теплового активирования на структурообразование и свойства твердосплавных покрытий // Защит, покрытия.— Л. : Наука, 1979.
14. Орлов Л. П., Катков И. Н., Рогинский В. Э. Применение газотермических покрытий для повышения износостойкости деталей, механизмов и коррозионной стойкости изделий // Теория и практика газотермического нанесения покрытий.— Рига : Зинатне, 1980.— Т. 2.
15. Газотермическое напыление композиционных порошков/ А.Я. Кулик, Ю.С. Борисов, А.С. Мнухин, М.Д. Никитин. — Л. : Машиностроение, 1985. 16. Кудинов В. В. Плазменные покрытия. — М.: Наука, 1977.
17. Современные композиционные материалы/Под ред. Д. Браутмана, Р. Крока. — М.; Мир, 1970.
18. Плазменные покрытия состава Ni —Ti для защиты титановых сплавов от износа/Ф. И. Китаев, А. Г. Цидулко. — В кн.: Высокотемпературная защита материалов. Л.: Наука, 1981.
19. Применение композитных порошков типа керамика—алюминий—никель для получения покрытий/Н. Н. Новиков, С. Р. Пустотина, — М. Соловьев. — Порошковая металлургия, 1979, № 11.
20. Свойства и применение плазменных покрытий из термореагирующего никель-алюминиевого порошка/Г. Д.Никифоров, А. Г. Цидулко. — I кн.: Неорганические и органосиликатные покрытия. Л.: Наука, 1975.
21. Федорченко И. М., Пугина Л. И. Композиционные спеченные антифрикционные материалы. Киев: Наукова думка, 1980.
22. Борисов Ю.С. , Борисова А.Л. Плазменные порошковые покрытия. — К.: Техника, 1986.
23. Антошин Е. В. Газотермическое напыление покрытий.— М. : Машиностроение, 1974. 24. Готлиб Л. И. Плазменное напыление,— М. : ЦИНТИхим-нефтемаш, 1970.
25. О перспективах развития электродуговых плазмотронов для напыления / В. Е. Белащенко, В. А. Вахалин, А. М. Гонопольский и др.— В кн.: Процессы и оборудование плазменной обработки металлов. М. : ВНИИавтогенмаш, 1980.
26. Лясников В. Н., Глебов Г. Д. Свойства плазменных покрытий.— Электронная техника. Сер. Электроника СВЧ, 1979, вып. 2.
27. Костиков В. И., Шестерин Ю. А. Плазменные покрытия.— М. : Металлургия, 1978.
28. Прочность сцепления плазменных покрытий с основой / Б. А. Ляшенко, В. В. Ришин, В. Г. Зильберберг, С. Ю Шаривкер.— Порошковая металлургия, 1969, № 4.
29. Износостойкие плазменные покрытия из композиционных порошков / А. С. Синьковский, В. К. Толок, Г. Г. Онищенко и др.— Защитные покрытия на металлах, 1976, вып. 10, с. 69—71.
30. Исследование возможности повышения физико-механических характеристик плазменных покрытий на основе тугоплавких окислов / А. А. Ткаченко, Г. Н. Миллер, А. А. Ковалевский и др.— В кн.: Теория и практика газотермического нанесения покрытий. Рига : Зинатне, 1980, т. 2, с. 61—64.
31. Панасюк А.Д., Уманский А.П., Винокуров В.Б. Основы формирования структурных составляющих композиционных порошковых материалов на основе карбида титана // Тезисы доклада VIII Международного совещания по порошковой металлургии. – Дрезден, 1985. – С.115
32. Ясинская Г.А. Смачиваемость тугоплавких карбидов, боридов и нитридов расплавленными металлами// Порошковая металлургия. – 1966. – №7. – С.55 – 57.
33. Билык И.И. Перспективы использования карбонитридов в качестве твердой составляющей металлокерамических твердых сплавов// Порошковая металлургия. – 1972. – №6. – С.49 – 52.
34. Крумпхольд Р. Новый материал на основе карбида и карбонитрида титана с низким содержанием связующего// Труды семинара по развитию и использованию порошковой металлургии в машиностроении. – Минск., 1985.
35. Дроздецкая Г.В., Васильева Н.О., Орданьян С.С. Свойства керметов на основе ультрадисперсного корбонитрида титана / Новые порошковые материалы // Труды 15 Всесоюзной конференции. Киев, 1986. – С.52 – 56.
36. Туманов А.В., Митин Б.С., Панов А.С. Исследование кинетики смачивания карбида и карбонитрида титана расплавами интерметаллидов никеля // Журн. физической химии. – 1980. – 54. - №6. – С.1434 – 1437.
37. Бердиков В.Ф., Бабанин А.В., Артемьева Ю.П. Определение модуля Юнга различных абразивных материалов методом микровдавливания// Заводская лаборатория. – 1975. - №8. – С.1014 – 1019.
38. Комратов Г. H. Кинетика окисления порошков двойного карбида титана и хрома и карбида хрома//Порошковая металлургия.— 1999. — №9/10. — С. 52—57.
39. Тарова Л.С. Безопасность жизнедеятельности и защита окружающей среды. ТГТУ, 2004.
40. Брахнова И. Г. Токсичность порошков металлов и их соединений.— Киев : Наукова думка, 1971.
41. Коган Э. И., Хайкин В.А. Охрана труда на предприятиях автомобільного транспорта. — М.: Транспорт. — 1984.