Девіантна поведінка
На стадії активної корекції, коли розлади харчової поведінки харчової поведінки стають очевидними для навколишніх, відбувається становлення девіантної поведінки, індивід починає вдаватися до різних способів схуднення. Перш за все, він вибирає обмежувальний харчовий стереотип, виключаючи з харчового раціону окремі висококалорійні продукти, схиляється до дотримання строгої дієти, починає використовувати різні фізичні вправи і тренінги, приймає великі дози послаблюючих засобів, використовує клізми, штучно викликає блювоту з метою звільнення шлунку від тільки що з'їденої їжі.
Цінність харчування знижується, при цьому індивід не здатний контролювати свою мовну поведінку і постійно в спілкуванні повертається до теми схуднення, обговорення дієт і тренінгів. На стадії кахексії можуть з'являтися ознаки дистрофії: зниження маси тіла, сухість і блідість шкірних покривів і інші симптоми.
Діагностичними критеріями нервової анорексії є:
а) зниження на 15% і збереження на пониженому рівні маси тіла або досягнення індексу маси тіла Кветелета 17,5 балів (індекс визначається співвідношенням ваги тіла в кілограмах до квадрата росту в метрах);
б) спотворення образу свого тіла у вигляді страху перед ожирінням;
в) навмисне уникнення їжі, здатної викликати збільшення маси тіла.
Розлади харчової поведінки харчової поведінки у вигляді синдрому нервової анорексії зустрічається, як правило, при патохарактерологічному варіанті девіантної поведінки. Розлади харчової поведінки харчової поведінки обумовлені особливостями характеру людини та її реагуванням на ставлення навколишніх.
Нервова булімія характеризується приступами переїдання, що повторюються, неможливістю навіть короткий час обходитися без їжі і надмірною заклопотаністю контролем ваги тіла, що спричиняє вживання крайніх заходів для пом'якшення впливу з'їденої їжі на загальну вагу тіла.
Індивід орієнтований на їжу, планує власне життя, приймає їжу в потрібний час і в необхідній для нього кількості. Цінність даної сторони життя виходить на передній план, підпорядковувавши собі решту всіх цінностей. При цьому наголошується амбівалентне ставлення до прийому пищу: бажання зїсти велику кількість їжі поєднується з негативним, принижу вальним відношенням до себе і своїй "слабкості".
Виділяється декілька діагностичних критеріїв нервової булімії:
а) постійна заклопотаність їжею і непереборна тяга до їжі навіть в умовах відчуття ситості;
б) спроби протидіяти ефекту ожиріння від їжі, що з'їдається, за допомогою таких прийомів, як виклик блювоти, зловживання послаблюючими засобами, альтернативні періоди голодування, використання препаратів, що пригнічують апетит;
в) нав'язливий страх ожиріння.
Як видно з клінічних описів, нервова анорексія і нервова булімія мають ряд загальних рис, внаслідок чого можна говорити про єдиний комплекс порушень харчової поведінки.
Якщо відмова від їжі грає роль хворобливого протистояння реальності (істотний параметр патохарактерологічного типу поведінки, що відхиляється), то непереборний потяг до їжі може відображати як протистояння (зокрема, зняття симптомів тривоги, депресії при невротичних розладах), так і відхід від реальності.
Проте нервова булімія на відміну від анорексії може входити в структуру аддиктивного типу девіантної поведінки. При аддиктивній поведінці підвищення цінності процесу харчування і переїдання стає єдиним задоволенням в нудному, одноманітному житті. Людина обирає для себе харчування як альтернативу повсякденного життя з його вимогами, обов'язками, регламентаціями. В неї формується феномен "прагнення гострих відчуттів" у вигляді зміни харчової поведінки. Наприклад, така людина може отримувати нові незвичайні відчуття від кількості і якості їжі, поєднання непоєднуваних інгредієнтів (огірків з медом, торта з гірчицею). Мотивом стає втеча від "обридлої" реальності у світ вічного "харчового задоволення".
Дослідження (В.Д.Менделевич, Е.Бухарова) дівчат з розладами харчової поведінки у вигляді анорексії і булімії з ожирінням показали, що дівчата з ожирінням схильні негативно оцінювати свою зовнішність.
За наслідками тесту "Автопортрет" більше двох третин з них проти половини з контрольної групи зображають себе тільки у вигляді обличчя , і, навпаки, тільки 19% з експериментальної групи проти 40% з контрольної малюють себе в повний ріст. Очевидно, що дівчата з булімією і ожирінням схильні ігнорувати зображення своєї фігури у зв'язку з негативними емоційними переживаннями з приводу своєї ваги і повноти тіла. Крім того, вони малюють автопортрет схематично, а дівчата без порушень харчової поведінки - реалістично.
Дослідженим манекенницям (моделям рекламного агентства) з об'єктивним дефіцитом маси тіла властива виразна тенденція спотворення зображення образу тілесного . Це дозволяє віднести їх до "групи підвищеного ризику з виникнення порушень харчової поведінки".
Висока достовірність відмінностей виявляється у зображенні окремих частин обличчя, зокрема за показником "наявність рота", який частіше відсутній в малюнках манекенниць. Така увага до рота може говорити про особливе відношення до їжі і структури харчової поведінки. Можливо, обмежуючи себе у харчуванні, вони багато думають про їжу, зберігають до неї великий інтерес.
Звертає на себе увагу показник «зображення вух». Дівчата з булімією і ожирінням значно рідше малюють вуха, що можна трактувати як закритість від сприйняття зовнішнього світу, нетерпиме відношення до критики.
По переважанню показника "наявність вій" можна припускати, що манекенниці схильні підкреслювати свою жіночність і привабливість, що не властиве дівчатам з розлади харчової поведінки у вигляді булімії і ожиріння.
Руки, що символізують контакт людини з навколишнім світом і активність, переважають в малюнках манекенниць з недостатньою вагою.
Ноги - символ опори і стійкості - рідше представлені в малюнках дівчат з ожирінням, що можна трактувати як присутність відчуття нестійкості, відсутність опори у навколишньому світі.
4. Надцінні психологічні захоплення
Однією з найбільш поширених форм поведінки, що відхиляється, є надцінні психологічні захоплення.
Захопленням називають підвищений інтерес до чого-небудь з формуванням пристрасного емоційного ставлення.
При надцінному захопленні всі характеристики звичайного захоплення посилюються до гротеску, об'єкт захоплення або діяльність стають визначальним вектором поведінки людини, витісняючи на другий план або повністю блокуючи будь-яку іншу діяльність.
Класичним прикладом "гіперзахоплення" є стан закоханості, коли людина може бути повністю зосереджена на об'єкті емоційного переживання, втрачає контроль за часом, ігнорує будь-які інші сторони життєдіяльності.
Істотними ознаками надцінних психологічних захоплень вважаються:
глибока і тривала зосередженість на об'єкті захоплення;
упереджене, емоційно насичене відношення до об'єкту захоплення;
втрата відчуття контролю за часом, що витрачається на захоплення;
ігнорування будь-який іншої діяльності або захоплення.
Надцінні психологічні захоплення входять до складу аддиктивної і патохарактерологичічної девіантної поведінки, а також до девіантної поведінки на основі гіперздібностей.
Види надцінних психологічних захоплень
А. Активна пристрасна діяльність
Надцінні психологічні захоплення у вигляді активної і пристрасної діяльності можуть охоплювати не тільки професійну сферу. Людина може бути трудоголіком на терені хоббі. Наприклад, вона може формально ходити на основну роботу, сумлінно виконувати її, не отримуючи задоволення, і при цьому орієнтуватися на іншу діяльність (ремонт свого автомобіля, догляд за садом, рибальство, охота, колекціонування і так далі).
Захоплення якою-небудь діяльністю, що досягає крайнього ступеня вираженості з формуванням культу і створення ідолів з повним "розчиненням" індивідуальності, носить назву фанатизму. Частіше фанатичне відношення формується в таких сферах, як релігія (релігійний фанатизм), спорт (спортивний фанатизм) і музика (музичний фанатизм).
Загальною характеристикою фанатизму є вироблення людиною стереотипу підпорядкування власних інтересів і потягів інтересам конфесії, команди, музичного колективу, зосередження уваги і сил на підтримці ідола і надання активної допомоги, місіонерська діяльність.
В межах девіантної поведінки у вигляді фанатизму людина починає діяти за психологічними законами групи, вона не здатна критично ставитися до висловів кумира, ідола і усвідомлювати відхилення власної поведінки, яка може полягати у відриві від сім'ї, ігноруванні роботи.
Особливим різновидом надцінних психологічних захоплень є так звана "параноя здоров'я" - захопленість оздоровчими заходами.
При цьому людина в збиток іншим сферам життєдіяльності (роботі, сім'ї) починає активно займатися тим або іншим способом оздоровлення - бігом, особливою гімнастикою, дихальними вправами, "моржуванням", обливанням крижаною водою, промиванням ніздрів і порожнини рота солоною водою і ін.
Механізмом формування "параної здоров'я" є феномен "зрушення мотиву на мету", коли із засобу досягнення здоров'я оздоровчі заходи перетворюються на самоціль, в джерело єдиного або домінуючого способу отримання задоволень.
Б. Трудоголізм як надцінне захоплення
Використовуючи термінологію Н. Пезешкіана при надцінних захопленнях відбувається "втеча від реальності" в яку-небудь діяльність у збиток інший і у збиток гармонії особистості в цілому.
При "трудоголізмі" відбувається втеча від реальності в сферу діяльності і досягнень. Підвищеним інтересом і захопленням для людини стає її робота або інша діяльність, на терені якої вона намагається досягти досконалості.
Якщо у звичайної людини робота є способом підвищення власного престижу, авторитетності, матеріального благополуччя, задоволення потреби володарювати і домінувати, або вона розглядається як обов’язок, то у людини-трудоголіка робота стає самоціллю, а не способом досягнення чого-небудь. Вона отримує задоволення від самого процесу діяльності, а не від її результату, хоча результат також важливий для продовження даного виду роботи. Трудоголік зосереджений на діяльності, що цікавить його, практично постійно, він не здатний відвернутися від думок про роботу навіть на відпочинку або при навмисній зміні діяльності.
Основою для формування трудоголізму є
1) або особливості характеру, що сприяють фіксації уваги і діяльності на виконанні службових обов'язків через страх не справитися з ними, прославитися як нездібний і некваліфікований фахівець,
2) або аддиктивний відхід від реальності, яка сприймається як нецікава, неприваблива і нудна.
У першому випадку формування трудоголізму відбувається на основі психастенічних (ананкастних) або астенічних (залежних) рис вдачі.
Невпевненість в собі, власних здібностях, страх програти і не справитися з поставленими завданнями, утрудненість в міжособистих контактах, боязкість і скромність, невміння збудувати власну кар'єру, використовуючи особисті якості: шарм, товариськість або маніпулятивні здібності призводить до поступового вироблення гіперкомпенсаторної поведінки у сфері діяльності. Людина починає "переробляти", приділяти більше уваги роботі, чим товариші по службі, прагне до уникнення будь-яких несподіванок і намагається довести результати власної праці до досконалості. Поступово вироблений стиль стає рисою вдачі, і інтенсивна праця починає приносити задоволення.
У другому випадку механізм формування трудоголізму виявляється при аддиктивній поведінці.
Індивіда з аддиктивною поведінкою у вигляді трудоголізму обтяжує сірість і одноманітність життя, відсутність "великих потрясінь". Моделюючи складнощі на роботі в своїй діяльності і долаючи їх, така людина живе повноцінною, на її думку, життям, що кардинально відрізняється від реального життя.
Підвищений рівень працездатності, захопленість процесом діяльності, отримання від нього задоволення може бути «замінною» діяльністю. "Втеча в роботу" також може бути пов'язана з непристосованістю людини до буденного життя і побуту, неможливістю переживати задоволення і "маленькі життєві радощі".
В. Азартні ігри як надцінне психологічне захоплення
При надцінному захопленні азартними іграми людина схильна повністю присвячувати себе грі, виключаючи будь-яку іншу діяльність. Гра стає самоціллю, а не засобом досягнення матеріального благополуччя. Захопленість азартними іграми називається гемблінгом.
Людина, схильна йти від реальності у світ ігор, обирає даний вид поведінки у зв'язку з непристосованістю до дійсності і повсякденності, які перестає її задовольняти і радувати. Вона шукає у грі азарту і ризику, бурхливих позамежних емоцій, яких не знаходить у повсякденному житті. Азартні ігри не завжди пов'язані з грошовим ризиком або ризиком для життя. Азарт може бути пов'язаний з вигаданим ризиком про ідентифікацію себе з учасниками ігор, наприклад комп'ютерних. Ідеями фікс можуть ставати спортивні ігри, лотереї, розгадування кросвордів і ін.
Основою аддиктивної поведінки у вигляді гемблінга є феномен "бажання гострих відчуттів" і, як наслідок, високого ступеню ризику, гри "на межі фолу", коли за секунду можна втратити все, що маєш або придбати "весь світ". У подібний вид аддиктивної поведінки входять ігри у карти, рулетка, тоталізатор та ін.
Виділяються наступні ознаки, характерні для гемблінга, як різновиду аддиктивного типу девіантної поведінки (Ц.П.Короленко, Т.А.Донськіх):
1. Постійна замученість і збільшення часу, що проводиться в ситуації гри.
2. Зміна круга інтересів, витіснення колишніх мотивацій ігрової діяльності, постійні думки про гру, програвання в уяві ситуацій, пов'язаних з ігровими комбінаціями.
3. "Втрата контролю", що виражається в нездатності припинити гру як після великого виграшу, так і після постійних програшів.
4. Поява станів психологічного дискомфорту, дратівливості, неспокою (так званої "сухої абстиненції") через короткі проміжки часу після чергової участі в грі, що поєднується із не переборним бажанням приступити до гри ("ігровий драйв").
5. Збільшення частоти участі в грі і прагнення до все більш високого ризику.
6. Наростання зниження здатності чинити опір спокусі відновити гру ("зниження ігрової толерантності»).
Г. Домінуючі ідеї як форма надцінних психологічних захоплень.
Надцінні психопатологічні захоплення можуть носити характер домінуючих (надцінних) або таких, наприклад, як ідеї високого походження, чужих батьків, реформаторства і винахідництва, які здатні істотно змінювати поведінку людини.
При ідеях високого походження індивід, будучи переконаним в тому, що фактично він походить із знатного роду, багачів, політичних діячів прагне довести це на практиці. Він поводиться гордовито, переповнений гордістю за себе і гордиться високим походженням.
Ідеї чужих батьків висуваються на підставі спотвореного хворобливого сприйняття і інтерпретації подій ("я не схожий на батьків", "ніколи не бачила фотографій матери, в стані вагітності").
Ідеї реформаторства і винахідництва виявляються в переконаності зроблених індивідом великих відкриттів, здатних змінити суспільний розвиток або долю окремої людини і принести користь багатьом.
5. Комунікативні девіації
Девіантна поведінка може захоплювати виключно сферу спілкування, не виявляючись іншими змінами. При цьому людина вступає у протистояння з реальністю, але активно не протидіє їй. Найбільш відомими комунікативними девіаціями вважаються такі, як аутичне поведінка (вибір самотності, аскетизму, відлюдництва), конформна поведінка, гіперкомунікабульність, фобічна поведінка, ревнощі, нігілізм та інші.
Вважається, що людина за допомогою різноманітних комунікативних засобів в рамках девіацій прагне "бігти від свободи" (за Е.Фроммом). В одних випадках втеча приводить до аутичного патерну поведінки, в інших до гіперкомунікабельності, у третіх, до конформізму і так далі. Суттю втечі від свободи і виникнення відхилень у поведінці стає усвідомлене або неусвідомлене прагнення уникнути конструктивного аналізу і переживання основоположних екзистенційних цінностей, базисних проблем існування людини з метою уникнути тривоги, страху і невизначеності.
Рівною мірою і аутизація у вигляді нетовариськості і нелюдимості (звільнення від світу), і гіперкомунікабульність є способами подолання екзистенціальної тривоги І. Ялом зараховує до таких базисних екзистенціальних проблем проблемам: страх смерті, усвідомлення необхідності і можливості свободи, а, отже, і відповідальності, а також сенс існування і єднання/ізоляції.
Комунікативні девіації дозволяють людині не вирішувати екзистенціальні проблеми, а існувати поза ними. Вибір один з аномальних (аддиктивних) способів взаємодії з навколишнім світом нібито автоматично знімає необхідність робити які-небудь зусилля з усуненню екзистенціальної тривоги.
Види комунікативних девіацій
1. Аутична поведінка.
Аутична поведінка характеризується непристосованістю до дійсності і вимог повсякденного життя з відходом в світ фантазій і мрій, відмовою від спілкування і вибором самотності.
Можна виділити два різновиди аутичної поведінки: первинний і вторинний аутизм.
До первинного аутизму відноситься синдром раннього дитячого аутизму, що виникає в дитинстві і є ознакою патохарактерологічного або психопатологічного типів девіантної поведінки.
Вторинна аутична поведінка формується у дорослої людини після періоду нормативної взаємодії зі світом.
Загальноприйнятими клінічними критеріями синдрому раннього дитячого аутизму є (К.С.Лебедінська, О.С.Нікольська):
самота, замкнутість і відчуженість дитини (власне аутизм);
відсутність емоційного зв'язку навіть з найближчими людьми;
стереотипність поведінки (рухових актів, вчинків і ін.);
консерватизм у взаємодіях з навколишніми (ригідність стосунків, негнучкість у виборі тактики і стратегії поведінки);
страх змін;
мовне недорозвиненість (небалакучість, схильність використовувати неологізми);
специфічний нерівномірний розвиток інтелектуальних здібностей.
Л.Каннер, що описав цей синдром, вважав, що його основними ознаками є
виражена недостатність або повна відсутність потреби в контактах з навколишніми;
відгородженість від зовнішнього світу;
слабкість емоційного реагування по відношенню до близьких аж до повної байдужості до них (так звана "афектна блокада");
нездатність диференціювати людей і предмети;
недостатність реакцій на тривалі слухові і зорові подразники, що надає таким дітям схожість із сліпими і глухими;
схильність до збереження незмінності оточення ("феномен тотожності");
боязкість всього нового (неофобія),
одноманітна поведінка з схильністю до примітивних однотипних рухів (обертанню зап’ястків рук перед очима, перебирання пальцями - пронація/супінація і згинання-розгинання кистей і предплеччя, розгойдування тулубом або головою);
різноманітні розлади мови, що розрізняються при різних варіантах.
Разом із тим характерними вважаються зміни зорової поведінки: непереносимість погляду людей, "бігаючий погляд", погляд мимо або "крізь людей", а також своєрідні прояви довільних рухів у вигляді незграбності і невідповідності рухів, незграбною ходи, відсутність рухів співдружності, зрідненості міміки, запізнення розвитку навиків самообслуговування.
На думку В.І.Башиної, для таких дітей характерне розлади почуття самозахисту, поєднання "феномена тотожності" і надмірної обережності.
Аутична поведінка дорослої людини характеризується схильністю людини уникати або максимально обмежити кількість контактів, небажанням спілкуватися навіть з добре знайомими і близькими людьми, прагненням частіше бути наодинці.
На відміну від первинного аутизму, при якому разом з власне аутизацією (замкненістю, відгородженістю від світу, нелюдимістю) має місце емоційна холодність, вторинний аутизм виявляється емотивністю, підвищеною чутливістю, сентиментальністю, ранимістю.
Причини вторинного аутизму
Аутична поведінка, у дорослої людини може виникати після так званих подій, що виходять за рамки життєвого досвіду нерідко в структурі посттравматичного стресового розладу. Як провокуючі події здатні виступити катастрофи, стихійні лиха, участь в бойових дії, а також загрозливі для життя людини події (знаходження в заручниках, важка тривала хвороба, тюремний висновок). Важливим є чинник тривалості дії психотравмуючого чинника: чим він триваліший, тим більш вірогідний розвиток аутичної поведінки.
Людина, що перенесла життєво небезпечні події і усамітнилася від світу, нерідко схильна повторно яскраво переживати події, що відбулися. Її турбують нав'язливі спогади і сни про трагедію, власні страждання і муки близьких людей.
Аутична поведінка часто супроводжується появою відчуття безглуздості існування, даремності будь-якої діяльності. Це явище було назване І. Яломом "вегетативністю", при якому людина занурюється в переживання безцільності і апатії. І.Ялом виділяє три компоненти вегетативності: когнітивний, афектний і поведінковий. Вони поєднують в собі хронічну нездатність індивіда повірити в корисність або цінність якого-небудь життєвого зусилля, глибоку нудьгу, що поєднується з епізодичними депресіями, коливаннями активності і відсутністю вибірковості поведінки. Для людини стає неістотним, чим вона зайнята і чи зайнята вона чим-небудь взагалі.
На думку В. Франкла, в основі подібної девіантної поведінки, яку він позначив як ноогенний невроз, лежить психологічний "страх порожнечі", коли "екзистенціальний вакуум заповнюється симптомами".
Однією з важливих ознак аутичної поведінки є незалученість людини у процес повсякденного життя у зв'язку зі зниклим сенсом його існування. Її поведінка характеризується також ангедонією - нездатністю переживати почуття радості, задоволення. Індивід відчуває себе поза потоком життя, в повній емоційній і екзистенціальній ізоляції. При цьому говорять про міжособистісну і внутрішньо особисту ізоляцію. Перша характеризується ізоляцією від інших, друга - від самого себе. Перша майже не має обтяжливих негативних переживань, для другої типовим є різний ступінь вираженості емоційного дискомфорту.
Протилежністю аутичної поведінки є гіперкомунікабельність, що характеризується підвищеною потребою у спілкуванні, бажанням говорити і взаємодіяти з багатьма партнерами з комунікації протягом максимально можливого часу.
Девіацією у такої людини стає невміння навіть короткий час знаходитися наодинці і поза суспільством. Гіперкомунікабельність проявляється у вигляді хронічної манії - станом тривалого підвищення настрою, що поєднується з невмінням структурувати час, з безпечністю, безвідповідальністю і необов'язковістю. Така поведінка зачіпає свободу навколишніх, оскільки конфлікти у такого індивіда відбуваються через її невміння і небажання слухати співбесідника.
Конформна поведінка виявляється у схильності пристосовуватися до будь-якого оточення і різних точок зору і світогляду, жити не власними інтересами, а схемами, придуманими в суспільстві, у відсутності власного погляду на події, що відбуваються.
Конформіст - це людина без властивостей. Основна її здатність – бути непомітною і такою як усі, вона не проявляє ніяких реакцій, які могли б відрізнятися від загальноприйнятих і традиційних, повна керованість без внутрішньої боротьби. Задоволення такому індивідові приносить потрапляння в резонанс із загальними інтересами, звичками і навиками. Вона схильна використовувати поведінкові і мовні штампи: одягатися у форму, трафаретно говорити, використовуючи, наприклад, бюрократичну мову.
До комунікативних девіацій відноситься також крусадерство або ідеологічний авантюризм, що характеризується надмірною схильністю вишукувати для себе ефектні і важливі підприємства, щоб потім зануритися в них з головою (С.Мадді).
Такі індивіди хапаються за будь-який привід, щоб "вийти на вулицю", ставати прихильником якого-небудь соціального руху і активно брати участь в діяльності громадських організацій. Вважається, що крусадерство базується на загостреному почутті безсмисленості існування, яке заповнюється зануренням людини в активну діяльність ("помилкове центрування" за Д.Пайком).
Нерідко комунікативною девіацією вважається нігілізм. Його відмінною рисою є активна діяльність, що піддіає під сумнів все, що сенс для інших (І.Ялом).
Така людина схильна піддавати критиці будь-які вчинки і устремління навколишніх. Для неї характерна "ідеологічна пасивність", що маскується під глибинний екзистенціальний аналіз. При нігілістичній поведінці індивід часто відмовляється від будь-якої діяльності, що рекламується іншими, саркастично і іронічно відносячись до прагнень навколишніх.
ТЕМА 4. АГРЕССИЯ: ПРИЧИНЫ, ВИДЫ И МЕТОДИКА РАБОТЫ
Понятие про агрессию и виды агрессивных действий.
Особенности агрессивного поведения при девиантном поведении.
Причины агрессии в детском возрасте.
Методика работы с различными видами детской агрессии.
а) физическая агрессия;
б) словесная (вербальная) агрессия;
в) косвенная агрессия.
1. Понятие про агрессию и виды агрессивных действий
Агрессией называется физическое или вербальное поведение, направленное на причинения вреда кому-либо.
АГРЕССИЯ (от лат. aggressio — нападение) — мотивированное деструктивное поведение, противоречащее нормам (правилам) сосуществования людей в обществе, наносящее вред объектам нападения (одушевленным и неодушевленным), приносящее физический ущерб людям или вызывающее у них психологический дискомфорт (отрицат. переживания, состояние напряженности, страха, подавленности и т. п.).
Выделяются след. виды А.: 1) физическая А. (нападение) — использование физической силы против др. лица или объекта; 2) вербальная А. — выражение негативных чувств как через форму (ссора, крик, визг), так и через содержание вербальных реакций (угроза, проклятья, ругань); 3) прямая А. — непосредственно направленная против к.-л. объекта или субъекта; 4) косвенная А. — действия, которые окольным путем направлены на др. лицо (злобные сплетни, шутки и т. п.), и действия, характеризующиеся ненаправленностью и неупорядоченностью (взрывы ярости, проявляющиеся в крике, топаньи ногами, битье кулаками по столу и т. п.); 5) инструментальная А., являющаяся средством достижения к.-л. цели; 6) враждебная А. — выражается в действиях имеющих целью причинение вреда объекту агрессии; 7) аутоагрессия — А., проявляющаяся в самообвинении, самоунижении, нанесении себе телесных повреждений вплоть до самоубийства; 8) альтруистическая А., имеющая цель защиты др. от чьих-то агрессивных действий.
По мнению Басс, Дарки существуют следующие виды агрессивных действий:
1) физическая агрессия (нападение);
2) косвенная агрессия (злобные сплетни, шутки, взрывы ярости, проявляющиеся в крике, топаний ногами и т.д.);
3) склонность к раздражению (готовность к проявлению негативных чувств при малейшем возбуждении);
4) негативизм (оппозиционная манера поведения от пассивного сопротивления до активной борьбы);
5) обида (зависть и ненависть к окружающим за действительные и вымышленные сведения);
6) подозрительность в диапазоне от недоверия и осторожности до убеждения, что все другие люди приносят вред или планируют его;
7) вербальная агрессия (выражение негативных чувств как через форму — ссора, крик, визг, так и через содержание словесных ответов — угроза, проклятия, ругань).
Агрессивное поведение — одна из форм реагирования на различные неблагоприятные в физическом и психическом отношении жизненные ситуации, вызывающие стресс, фрустрацию и т. п. состояния. Психологически А. выступает одним из основных способов решения проблем, связанных с сохранением индивидуальности и тождественности, с защитой и ростом чувства собственной ценности, самооценки, уровня притязаний, а также сохранением и усилением контроля над существенным для субъекта окружением.
Агрессивные действия выступают в качестве: 1) средства достижения к.-л. значимой цели; 2) способа психологической разрядки; 3) способа удовлетворения потребности в самореализации и самоутверждении.
Основные теоретические подходы к исследованию А. м. б. обозначены как этологический, психоаналитический, фрустрационнный (см. Гипотеза фрустрации—агрессии) и бихевиористский. (С. Н. Ениколопов.)
ГИПОТЕЗА ФРУСТРАЦИИ—АГРЕССИИ (англ. frustration-aggression hypothesis) — выдвинутое Дж. Доллардом и сотрудниками (1939) предположение о том, что фрустрация всегда ведет к агрессии (открытой или скрытой) и что агрессивное поведение однозначно указывает на предшествующую ей фрустрацию. В таком крайнем виде гипотеза не подтверждается.
В ревизованной Г. ф.—а. (L. Berkowitz) предполагается, что фрустрация ведет к эмоции гнева, а не к агрессии, но есть внутренние (в т. ч. когнитивные) и внешние факторы, провоцирующие переход гнева в агрессивное поведение.
ФРУСТРАЦИЯ (от лат. frustratio — обман, тщетное ожидание) — психическое состояние, вызванное неуспехом в удовлетворении потребности, желания. Состояние Ф. сопровождается различными отрицат. переживаниями: разочарованием, раздражением, тревогой, отчаянием и др. Ф. возникают в ситуациях конфликта, когда, напр., удовлетворение потребности наталкивается на непреодолимые или трудно преодолимые преграды. Высокий уровень Ф. приводит к дезорганизации деятельности и снижению ее эффективности.
Возникновение Ф. обусловлено не только объективной ситуацией, но зависит и от особенностей личности. Ф. у детей возникает в виде переживаемого «чувства крушения», когда целенаправленное действие наталкивается на препятствие. Причиной Ф. может служить неудача в овладении предметом, неожиданный запрет со стороны взрослого и др. Частые Ф. ведут к формированию отрицат. черт поведения, агрессивности, повышенной возбудимости, комплексу неполноценности.
2. Особенности агрессивного поведения при девиантном поведении
Различные виды агрессивных действий могут быть обусловлены различными факторами и входить в структуру разных типов девиантного поведения. Наиболее яркий вид — физическая агрессия в виде нападения на жертву,— как правило, отражает криминальное поведение, хотя может встречаться и при делинквентном типе отклоняющегося поведения. Агрессивность психически больных и лиц с психической патологией в виде психопатологического и патохарактерологического типов отклоняющегося поведения отличается лишь особенностями мотивации и симптоматикой заболеваний. Криминогенное же значение психических аномалий заключается в том, что они при главенствующей роли социально приобретенных особенностей личности, взаимодействуя с ними, облегчают совершение преступления, выступая не причиной, а внутренним условием (Ю.М.Антонян, С.В.Бородин).
Условно можно говорить о конструктивной и неконструктивной формах агрессии (по терминологии Э.Фромма — доброкачественной и злокачественной). Различие перечисленных форм заключается в намерениях, предшествующих проявлению агрессивности. При конструктивной агрессии злой, преступный умысел нанести кому-либо из окружающих вред отсутствует, тогда как при неконструктивной он является основой выбора именно данного способа взаимодействия с людьми.
Конструктивная форма агрессии может названа также псевдоагрессией. Э.Фромм описывает в рамках псевдоагрессивного поведения непреднамеренную, игровую, оборонительную, инструментальную агрессии, агрессию как самоутверждение. Непреднамеренная агрессия может быть признаком психопатологического типа девиантного поведения, в частности, при олигофрении или иных синдромах, сопровождающихся снижением интеллекта. Суть ее заключается в нарушении способности больного олигофренией (с умственной отсталостью) или деменцией правильно оценивать действия окружающих и собственные реакции, в неумении просчитать и спланировать последствия собственных действий. Вследствие этого, к примеру, дружеское рукопожатие может закончиться переломом костей кисти руки, а душевные объятия — болезненным удушением. Признаки инфантилизма и интеллектуальной недостаточности способны привести к тяжелым последствиям и в рамках игровой агрессии, когда человек как бы «заигрывается» в пылу эмоциональной вовлеченности и не соизмеряет силу и выраженность движений в отношении партнера по игре или совместной деятельности. Агрессивность как удовлетворение потребности в самоутверждении и самоуважении, как правило, встречается при патохарактерологическом типе девиантного поведения. Она является неотъемлемой составной частью эмоционально неустойчивого и истерического расстройств личности, при которых часто вспышки гнева, раздражения и физической агрессии не имеют преднамеренного злого умысла, а формируются как ответные реакции по механизмам «короткого замыкания» или «смещенного аффекта».
Преимущественно так называемая конструктивная агрессивность встречается при таких психопатологических синдромах, как астенический (церебростенический, неврастенический) и истерический. В рамках астенического и истерического симптомокомплексов агрессивность проявляется раздражительностью, обидчивостью, вспышками гнева, а также вербальной агрессией. Особенно часто вербальная агрессия и раздражительность встречаются при истерическом синдроме в рамках истерического расстройства личности. Человек с подобными расстройствами эмоционально негативно реагирует на попытки окружающих уличить его во лжи, притворстве, срыве истерической маски, привлечения его к ответственности за собственные поступки, т.е. на ситуации, в которых происходит блокада удовлетворения основной потребности истерика — быть в центре внимания и оказываться значимым для окружающих. Действия, которые приводят к невозможности индивида с истерическими чертами характера оказываться «заметным», «быть на виду», «управлять вниманием окружающих» способствуют бурным аффективным реакциям с элементами агрессии. Особенно красочными представляются вербальные проявления агрессивности истерика. В силу хорошо развитой способности говорить он склонен в условиях конфликта проявлять виртуозные речевые способности, использовать красочные сравнения с негативными литературными образами или поведением животных, облекать это в форму ненормативной лексики и использовать угрозы и шантаж, прибегать к сверхобобщениям и крайним степеням оскорблений. Как правило, агрессия при истерическом синдроме не выходит за рамки вербальной. Встречается лишь битье посуды, выбрасывание и уничтожение вещей, порча мебели, но не прямая агрессия с насилием.
Неконструктивная агрессивность является признаком либо криминального поведения, либо психопатологического. В первом случае агрессивность человека опосредуется его осознаваемым деструктивным отношением к реальности и окружающим его людям, оппозиционной стратегией и тактикой взаимодействия с действительностью, которая расценивается враждебной. Во втором — она обусловлена психопатологическими симптомами и синдромами, чаще других — затрагивающими сферу восприятия, мышления, сознания и воли. Наиболее часто агрессивность значительной степени выраженности (иногда неподдающаяся волевой коррекции) входит в структуру психопатологических синдромов. При эксплозивном и психоорганическом синдромах, встречающихся при эмоционально неустойчивом расстройстве личности, эпилептических изменениях личности или в отдаленном периоде органических поражений головного мозга (вследствие черепно-мозговых травм, атеросклероза, алкоголизма и др.) агрессия носит, в отличие от агрессии при истерическом и астеническом симптомокомплексах, характер физической и нередко делинквентной.
3. Причины агрессии в детском возрасте
Часто взрослые считают агрессивными детей, которые балуются, ведут себя непослушно, непосредственно, импульсивно, иногда нападают на других детей без видимых причин, громко говорят, перебивают говорящих, дразнят и провоцируют других детей, пытаются доминировать. Действительно, в раннем возрасте многим детям свойственна определенная агрессивность, детская жизнь полна разочарований, которые кажутся взрослым мелкими. Но именно эти разочарования, вызванные лишениями и ограничениями, становятся травмирующими для ребенка. И наиболее приемлемым решением проблем для ребенка может стать агрессивная реакция, особенно если у ребенка ограничены способности к самовыражению или он лишен возможности другим способом удовлетворить насущную для него в данный момент потребность.
Причины агрессивности в детском возрасте
Агрессия может возникать в двух случаях:
как