Xreferat.com » Рефераты по психологии » Девіантна поведінка

Девіантна поведінка

від фатального вчинку, є християнські традиції, які ще збереглися й активно підтримуються жителями цих країв.

За статистичними даними, смертність населення України внаслідок самогубства складала у 1990 р. - 10693 чол. (8270 чоловіків і 2423 жінки; 4276 сільських жителів і 6417 міських); у 1995 р. - 14587 чол. (11953 чоловіки і 2634 жінки; 5252 сільських жителів і 9335 міських); у 1999 р. - 14452 чол. (11806 чоловіків і 2646 жінок; 5570 сільських і 8882 міських жителі).

Всесвітня організація охорони здоров'я кваліфікує кількість понад 20 самогубств на 100 тис. населення як загрозливий стан психічного здоров'я країни. Рівень самогубств у нашій державі потрібно розцінювати як високий.

У цілому в Україні кількість самогубств зростає, а саме явище проявляє тенденцію до омолодження. При цьому все жорсткіші способи самогубства, молодь використовує залишаючи собі мінімум шансів на порятунок.

За часів панування комуністичної ідеології і радянської влади на тему самогубства було накладено табу. Радянський громадянин не міг бути неза-доволеним і, тим паче, не міг так відкрито виявляти своє незадоволення. Про випадки суїциду мовчали. Людей, котрі залишилися живими після спроби самогубства, всіляко переслідували. Інформацією про поширення самогубств у країні володів лише КДБ.

Сьогодні це актуальна тема активно обговорюється як спеціалістами, урядовцями, правоохоронцями, так і громадськістю. Але, на жаль, пересіний українець, частіше засуджує самовбивцю або сприймає його як психічно хворого, якому не допормогти, а людям чиї близькі чи родичі здійснили суїцид, доводиться потерпати від невиправданих звинувачень і цікавих поглядів оточуючих.

Е.Дюркгейм показав, що виникнення суїцидів напряму пов'язане з такими соціальними чинниками, як економічні умови, сімейний стан, професія, расова належність.

Зайнятість: Категорією ризику є лікарі і психіатри. Кількість суїцидів серед лікарів у загальній популяції складає близько 12,3 на 100 тисяч. У США - 28 - 40 на 100 тисяч. За даними Американської психіатричної асоціації, кількість суїцидів серед психіатрів складає 70 чоловік на 100 тис. населення.

Стать: Частота самогубств серед чоловіків вища. Співвідношення чоловіків і жінок, які зводять рахунки з життям близько 4:1. З віком воно зростає до 6 - 9 чоловічих часмогубств на 1 жіноче. Жінки складають 3Л здійснюючих спроби самогубства у віці 15-40 років. З іншого боку 3Л завершених самогубств припадає на долю чоловіків. Відома американська дослідниця проблеми самогубства Мері Міллер вважає: жіночі самогубства є передусім феноменом молодості; частота чоловічих суїцидів зростає з кожним наступним десятиріччям життя.

Раса: Зокрема у США, рівень самогубств має різні значення для різних расових груп. Так, рівень самогубств серед білих американців складає близько 12 осіб на 100 тис. населення, що майже вдвічі більше, ніж у афро-американців та представників інших расових груп. Відхилення від цього правила спостерігається тільки серед представників корінного населення Штатів, серед яких рівень самогубств удвічі перевищує середньонаціональні показники. Білі чоловіки-американці похилого віку (понад 65 років) підпадають під самий найвищий рівень самогубств. За ними йдуть чорношкірі чоловіки 25 - 34 років. На третьому місці білі жінки 35 - 64 років. Останню позицію замають чорношкірі жінки 25 - 54 років.

Різні вікові групи

Діти: Самогубства серед дітей зустрічаються досить рідко. Однак за останні 40 років самогубства дітей 8-14 років зросли у 8 разів. У США щороку близько 300 дітей, молодших 14 років здійснюють самогубство - це біля 0,5 особи на 100 тис. населення. Такий рівень майже на 800 % вищий, ніж у 1950 році. Хлопчики переважають дівчаток у співвідношенні 3:1. Крім того, щороку в лікарні потрапляє близько 12 000 дітей через навмисні самодеструктивні акти: завдавання колотих поранень, порізи, опіки, передозування ліків чи стрибки з висоти. Дослідження пов'язують дитячий суїцид з нещодавньою втратою улюбленої людини, стресом в сім'ї і безробіттям батьків, жорстокою поведінкою батьків з дітьми і клінічним рівнем депресії. Як це не дивно, однак, велика кількість дитячих суїцидів ґрунтуються на чіткому розумінні смерті чи бажанні померти. Клінічні інтерв'ю зі школярами виявляють, що 6 - 33% з них думали про самогубство.

Молодь: Частота самогубств серед молоді має майже епідемічні масштаби - щодня більше 1000 молодих людей у світі намагаються здійснити суїцид. На одного підлітка, якому це вдається, припадає 100 незавершених спроб суїциду. Самогубства є другою за частотою причиною смерті в молодому віці. Найбільша частота суїцидів - у віці 15-24 років. Підлітковий вік і юність - це період бурхливого росту й особистісного зростання, і в нашому суспільстві він пов'язаний з конфліктами, відчуттям депресії, напруженням, проблемами в школі і вдома. Підлітки чуйніше, сердитіше, драматичніше й імпульсивніше реагують на події, ніж люди з інших вікових груп, що зумовлює вищу ймовірність суїциду під час стресу. Крім того, навіюваність підлітків та їхнє прагнення наслідувати інших може також створити підґрунтя для суїциду. В дослідженні Конрада (1992 рік) виявлено, що 93% підлітків, які намагалися покінчити з собою, виявилися знайомими з тими, хто вже здійснював спробу самогубства. Провідним чинником підліткових суїцидів є переважання відчуття безнадії і безпорадності. Для підлітків із суїцидальними тенденціями характерні також відчуття малоцінності і непотрібності, низька самооцінка; існує тісний зв'язок між самогубством і переживанням нещасливого кохання, сімейними втратами, чи жорстокістю і насильством у сім'ях. Найкращим способом профілактики суїцидів більше 70% підлітків вважають освітні програми для молоді та батьків.

Зрілий вік: Зрілість - це період досягнень і відносної стабільності, однак існують порушення ритму життя, які зумовлюють підвищення частоти суїцидів у цьому віці. Найчастішим психічним розладом у цьому віці є депресія, яка стає наслідком переживання відчуття близькості фіналу життя і змін, що відбувають з тілом, і виникає через неможливість відкрити для себе новий сенс життя. Чинники самогубства у зрілому віці: спостереження ознак старіння, менопауза, чоловіча імпотенція, смерть ровесників, відчуття своєї непотрібності для власних дітей, які стали самостійними, подружня невірність і розлучення.

Похилий вік: Рівень самогубств серед людей похилого віку в західному суспільстві вищий, ніж серед інших вікових категорій. У США 25% від загальної кількості самогубств припадає на долю людей похилого віку. Старість часто стає віком втрат і непотрібності: втрачається здоров'я, робота, близькі люди. Як показало одне з досліджень, проведених у США (1991 рік), 44% людей похилого віку здійснили самогубство через страх, що їх віддадуть до будинку престарілих. Рівень самогубств серед тих, хто втратив подружжя, також надзвичайно високий. Тут при-чиною самогубства стає самотність, складне переживання, в основі якого лежать нерозділений оточуючими світогляд, незадоволеність реалізацією своїх соціальних установок. Представники цієї вікової категорії здійснюють більш рішучі спроби, ніж молоді самогубці, тому їм частіше вдається покінчити з собою.

Індуковані суїциди: Імітаційна поведінка (або моделювання) відіграє величезну роль у провокації самогубств, особливо серед підлітків. Доведено, що чим більша кількість телеканалів демонструють передачі, пов'язані із суїцидами, тим більша кількість самогубств. Ще у 1923 році відомий російський адвокат Анатолій Коні у своїй праці „Самогубство в законі та в житті" розкрив „сумну роль" у стимулюванні суїциду кінематографа, друкованих видань та непродумано складених соціологічних анкет, що містили „методологію" форм і способів самогубств, з якими йому як юристу часто доводилося зустрічатися.

Сімейний стан: Епідеміологічні сімейних пар суїцид – рідкісне явище. Однак є винятки – це молодята. Рівень суїцидів серед молодят до 24 років набагато вищий, ніж у їхніх неодружених ровесників. Рівень самогубств до 35 років вищий в овдовілих, ніж у неодружених людей. Частота самогубств у самотніх людей після 35 стає ще вищою. Частота самогубств серед розлучених пар у 4 - 5 разів перевищує її відносно одружених.

Пора року: Найбільша кількість самогубств трапляється навесні. Томас Еліот: „Квітень - найжорсто-кіший місяць". Рівень суїцидів у квітні приблизно на 120% більший, ніж середньорічний. Частота суїцидів також збільшується перед Різдвом. У зв'язку з цим Американським Національним інститутом психічного здоров'я запропонований новий термін - „сезонний афективний розлад" - для кваліфікації емоційних порушень, які виникають підчас свят чи з им ової м еланхолії.

Урбанізація: Рівень самогубств найвищий у мегаполісах і найнижчий у селах. Сільські жителі вважаються емоційно більш благополучними.

Стресова ситуація як один із чинників суїцидальної поведінки

Самогубство часто виявляється наслідком впливу на людину поточних подій чи обставин її життя. Хоча впливом лише цих чинників його не можна повністю пояснити. Дослідники виявили більшу кількість стресових подій у недавньому минулому людей, які намагалися покінчити з собою, порівняно з кількістю аналогічних подій за той самий проміжок часу у контрольній групі.

Однією з подій, яка викликає негайну стресову реакцію, є втрата близької людини внаслідок смерті, розлучення чи відкинутого кохання. Іншою такою подією є втрата роботи. Стихійні лиха також сприяють виникненню стресових станів.

В.Л.Москалець визначає стресову (екстремальну) ситуацію як інтенсивний вплив на індивіда чинника навколишнього середовища або їхньої сукупності, що робить життєво необхідною активізацію механізмів адаптації (пристосування, самозахисту) для виживання з максимально можливим психологічним і біологічним комфортом. Такі ситуації можуть мати природний, технічний чи соціально-психологічний характер. Еволюція екстремальних чинників, які діють на людину та її поведінку, відбувається паралельно з еволюцією суспільства.

Екстремальна ситуація може загострити між-особистісний конфлікт, викликати конфліктну напруженість (вона часто передує замаху на власне жиїтя), яка характеризується комплексом негативних емоційних переживань, зниженням рівня пошуку розв'язання конфліктних ситуацій, хворобливим сприйняттям та відображенням несприятливої соціально-психологічної реальності. На поведінку індивіда, котрий переживає екстремальну ситуацію, впливають:

спроможність/неспроможність контролювати свої емоції;

втома, злість, відчай, голод, страх, усвідомлення нереальності подій, почуття провини чи впевненості, підготовленість/непідготовленість;

індивідуальні психофізіологічні особливості людини;

спрямованість особистості, її ціннісні орієнтації;

рівень адаптивності;

рівень психологічної готовності до дії в ситуації небезпеки;

спроможність/неспроможність до пошуку адекватних дій у незвичному середовищі.

За гострих чи хронічних екстремальних (стресогенних) умов, пануючих у суспільстві, може виникати стан соціальної напруженості, який визначається В.П.Москальцем як масовий адаптаційний синдром, що відтворює ступінь фізіологічної, психофізіологічної та соціально-психологічної адаптації (дезадаптації) різних категорій населення до хронічних труднощів і негативних емоцій.

Соціальна напруженість виникає:

через фізіологічну дезадаптацію певних прошарків населення до труднощів;

у зв'язку з психофізіологічною дезадаптацією населення, вираженою неусвідомленими масовими психічними станами (тривогою, агресією, апатією) під час пристосування до труднощів і соціальних змін;

через соціально-психологічну дезадаптацію, яка відтворює усвідомлені конфліктні ставлення певних прошарків населення до труднощів і соціальних змін (підвищена політизація, страйки, еміграція, високий рівень злочинності тощо).

Такі форми соціальної напруженості як депресія та стрес за певних обставин можуть стати передумовами виникнення суїцидальних тенденцій, навіть масового масштабу.

Проблема впливу на людину стресових (екстремальних) чинників і соціальної напруженості для України дуже важлива через нестабільність соціально-економічних, політичних та інших процесів. Це актуалізує питання психічного благополуччя громадян, їхньої готовності до подолання тяжких і несподіваних ситуацій.

Найчастіше суїцидальна поведінка виникає як спосіб подолання стресогенної ситуації у випадку, коли людиною переживається відчуття відсутності перспектив її позитивного розв'язку, тобто почуття безнадії, безпорадності. Інколи самогубство трактують і як спосіб уникнення розв'язку важкої ситуації. До числа найбільш поширених і довготривалих стресорів належать несприятлива ситуація (в сім'ї чи на роботі), професійний стрес і важке хронічне захворювання.

Психологічні чинники суїцидальної поведінки

До суто психологічних чинників можна віднести психічні риси особистості, що є різнорівневими структурно-функціональними утвореннями. До найпоширеніших психічних особливостей, які сприяють суїцидальності, належать:

емоційна в'язкість - зосередження на певному емоційному стані, панування цього стану;

дратівливість, вразливість, висока конфліктність, які проявляються у вибухово-агресивних реакціях, звинуваченнях без уваги до позиції інших осіб;

слабкий особистісний психічний захист, зокрема недостатній опір емоційним навантаженням;

неадекватна самооцінка;

гіпертрофована потреба самореалізації, поєднана з невпевненістю в собі (прагнення досягти високого соціального статусу вкупі з усвідомленням недостатності необхідних знань, умінь);

симбіотичність, потреба в „теплих" емоційних зв'язках, у розумінні і підтримці, висока емпатійність;

слабкий вольовий контроль, несамостійність;

низька активність;

песимізм;

схильність до самозвинувачення;

високий рівень тривожності;

особистісна незрілість, інфантильність.

За спостереженнями Н.Бугайової, свідомість людей з антивітальними тенденціями відзначається неадекватним рівнем самооцінки, егоцентризмом, аутоагресивністю, гіперболізованим почуттям провини, невпевненістю в собі, усвідомленням власної малоцінності, труднощами при прийнятті вольових рішень.

Багатьом спробам суїциду передує зміна настрою чи способу мислення. Ці зміни не обов'язково носять характер психічного розладу, однак настрій і думки при цьому значно відрізняються від звичайних для даної людини. Вона частіше, ніж зазвичай, відчуває смуток і тугу, почуття тривоги, напруження чи переживає фрустрацію, гнів чи сором. Е.Шнейдман вважає, що ключовим для самогубства є „біль душі" - відчуття психологічного болю, який здається людині нестерпним. На когнітивному рівні люди стають буквально одержимими своїми труднощами, втрачають відчуття перспективи або страждають дихотомічним мисленням, яке продукує лише застиглі й жорсткі рішення.

Завершуючи тему про суїцидальні чинники, наведемо їхній узагальнений перелік за Р.Комером:

Депресивні розлади і деякі типи психічних розладів.

Алкоголізм та інші види зловживань наркотичними речовинами.

Суїцидне мислення, емоції, відповідні релігійні переконання.

Попередні спроби самогубства.

Летальні методи.

Ізоляція, життя в самотності, втрата підтримки.

Безвихідь, когнітивна ригідність.

Похилий вік, біла раса, чоловіча стать.

Моделювання, самогубство в сім'ї, спадковість.

Економічні проблеми чи проблеми на роботі; певні професії.

Проблеми в сім'ї; сімейна патологія.

Стрес і стресові чинники.

Гнів, агресія, роздратованість.

Фізична хвороба.

Повторення й комбінація чинників 1 - 14.


5. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ СУЇЦИДЕНТІВ


Дослідження суїцидентів та осіб, які здійснювали спроби самогубства, показали, що їхні особистісні особливості мають ряд спільних характеристик. Ці характеристики можна вважати такими, що сприяють виникненню суїцидальних тенденцій. А.С.Слуцький та М.С.Занадворнов виявили, що однією з характеристик особистості суїцидентів є паранояльність. Це не означає, що всі вони - параноїки. Однак більшості осіб, які виявляють суїцидальні тенденції, властиві риси паранояльності: ригідність нервово-психічних процесів, стереотипність, моральний догматизм, образливість, схильність до створення надцінних ідей. Звичайно, далеко не всі суїциденти є парнояльними особистостями. Майже всі суїциденти виявляють паранояльність як характеристику суїцидального стану.

На користь такого погляду свідчать дані клінічних досліджень, за якими близько третини психічно здорових осіб, що здійснили суїцидальну спробу, протягом року повторюють її. Серед психічно хворих цей показник складає 60%. У суїцидентів виникає потреба в ригідних стереотипних реакціях, які відображаються у самосвідомості людини, в її песимістичній установці, і зумовлюються не ситуацією, а певними внутрішніми механізмами. Структура ціннісної свідомості суїцидента дисгармонійна: одна провідна цінність набуває надцінного характеру і девальвує інші. Якщо головна цінність втрачається - життя втрачає сенс. При суїцидальній поведінці надцінною стає ідея самогубства як ілюзорного виходу з кризи.

Самосвідомість суїцидєнта характеризується егоцентризмом і аутоагресією.

Егоцентризм суїцидєнта має незвичний парадоксальний сенс. Людина, перебуваючи у такому кризовому стані, повністю занурена в себе, у свої важкі переживання, страждання. М.Бердяев підібрав цьому дуже влучну метафору, пишучи про те, що свідомість суїцидєнта звужується до чорної точки, і ця чорна точка - він сам. Парадоксальні прояви егоцентризму можна спостерігати при демонстративно-шантажному типі поведінки, коли люди шляхом погроз самогубства досягають своєї мети. При такому типові поведінки близько 30% таки зводять рахунки з життям (погрози, ставши звичним модусом реагування, перетворюються у реальний суїцид). Егоцентризм суїцидєнта завжди зі знаком "мінус", він носить самозаперечуючий характер, виражаючи крайню міру негативізму стосовно себе.

Аутоагресія - крайній прояв негативного ставлення людини до себе. Агресивне самоставлення містить почуття провини, депресію, вкрай негативну самооцінку, суїцидальні думки і дії. Встановлено, що аутоагресії майже завжди передує гетероагресія стосовно оточуючих і близьких, яка виражається у підозрілості, необгрунтованих звинуваченнях тощо. Прикладом вияву гетероагресії може бути і спокійно-байдуже ставлення до горя чи смерті близької людини.

Тенденції до самозвинувачення часто можна спостерігати у клініці межових розладів. Людей з такими проявами потрібно віднести до групи ризику суїциду. Найбільш інтегральним психічним утворенням при суїцидальній поведінці є песимістична особистісна установка на перспективи виходу з кризи. Прицьому, вона дуже важко піддається корекції, очевидно через паранояльність суїцидального стану. Суїцидальну установку складають: суїцидальні думки і наміри, емоції (депресія, тривога, почуття провини), підготовка та реалізація суїцидальних дій. На ранніх фазах переважають суїцидальні думки, на пізніх - дії. Песимістична установка завжди пов'язана з депресивними станами. Тому особи, що переживають депресію, повинні особливо контролюватися через ризик суїциду.

Важливість визначення особистісних властивостей та характеру самосвідомості суїцидента полягає не лише у розкритті особливостей його поведінки. Оцінка психічного статусу людини, що здійснила спробу самогубства, є ключовим моментом для вибору конкретних форм і прийомів психотерапевтичного впливу.

За наявності параноїдальних тенденцій основним завданням психологічної допомоги є робота з переключення уваги і дій суїцидента на інші питання, мотиви, цілі, котрі мають позитивне емоційне забарвлення чи яке можна викликати, індукувати. Однак звичайне непродумане відволікання не матиме сенсу й може мати негативний вплив. Важливо, по-перше, досягти у пацієнта реалістичного прийняття втрати (якщо мова йде про втрату "значущого іншого"), по-друге, допомогти виявити суїциденту в його свідомості, окрім домінуючого переживання пустоти і втрати цінності, притаманну йому раніше ієрархію цінностей, актуальні для нього смисли. Це - прийом "заміщення втраченої цінності" чи її модифікації. Сама паранояльність може зіграти "на руку": якщо суїцидент внутрішньо прийняв для себе цю "нову стару" цінність, то він з деяким фанатизмом може триматися за неї, як за точку опори. Тут можливе використання гіпносугестивних методів психотерапії.

Егоцентризм - це прояв особистісного інфантилізму. При психотерапії також можна використовувати його "позитивні сторони": піддатливість впливам, підвищену навіюваність. На перших етапах робота з суїцидентом потребує директивного стилю керівництва. Необхідно, щоб психотерапевт дав аналіз кризової ситуації, конкретні рекомендації, переконав суїцидента в тому, що їх необхідно виконати. У силу зазначених особливостей, суїцидент сам шукає керівництва. Але тоді, коли намітився вихід із кризи, психотерапевт повинен змінити позицію на недирективну, щоб не викликати реакцій протесту. На цьому етапі важливо дезактуалізувати значення хворобливих переживань, пов'язаних з егоцентричною фіксацією на власному "Я". На конкретних переконливих прикладах із життя інших людей показати, що переживання суїцидента не є "унікальними". Така робота виявляється ефективною у груповому контексті.

Враховуючи таку властивість самосвідомості суїцидента як аутоагресія, стратегія роботи психотерапевта має бути спрямована на самоствердження пацієнта у кризовій ситуації. Основне - уважно проаналізувати його життя, допомогти "згадати" витіснені в силу песимістичної установки ті моменти, коли він, на відміну від сьогоднішнього стану, проявляв ефективність, дієздатність, рішучість, відчував власну правоту. При цьому потрібно звернути увагу на позитивне забарвлення його "Я" (прояви доброти, турботи про близьких) - це допоможе подолати гетероагресію; на прояви впевненості в собі.

Размещено на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: