Вплив індивідуально-психологічних особливостей підлітків на характер інтерактивної взаємодії з електронними ресурсами
Переважання ігрової форми обумовлене відсутністю необхідності в яких-небудь навичках роботи з ПК, захопливістю багатьох ігор і надаваною іграми можливістю аутоідентифікації з різними героями. ПК-ігри значно виграють по популярності навіть у пригодницької і фантастичної літератури, що пов'язане з їх динамічністю, і головне – складним, змінюваним по ходу дії сюжетним алгоритмом, інтерактивністю сюжету.
Багато ігор поєднують у своєму сюжеті декілька ліній, що дозволяє проявити творчі, деструктивні і пошукові якості користувача. У більшості ігор існує і система заохочень, стимулююча геймерів до вдосконалення своєї "майстерності". Ще більшу можливість в реалізації конкурентних відносин дають ігри по мережі, зростання рейтингу користувача в яких компенсує його нереалізовані амбіції в тому, що оточує його реальному світі [20].
Отже, особливість діяльності в Інтернет полягає в тому, що вона будується в залежності від потенціалу особистості: її мотивів, потреб, інтересів, інтелектуального розвитку. У випадку гармонійності співвідношення ресурсів особистості і відсутності у неї невирішених життєвих проблем, від яких вона може втікати в мережу, комп'ютер може стати інструментом для особистісного й навчально-професійного розвитку.
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДЛІТКІВ-КОРИСТУВАЧІВ
2.1 Формування особистості в перехідний період
Вперше амбівалентність і парадоксальність характеру підлітка описав Ст. Хол, виділивши ряд основних суперечностей, властивих цьому віку. Зміст підліткового періоду Ст. Хол описує як кризу самосвідомості, подолавши яку людина набуває "відчуття індивідуальності". На думку Ст. Хола, цей період відтворює епоху хаосу, коли тваринні, антропоїдні, напівварварські тенденції стикаються з вимогами соціального життя. Його уявлення про "бунтуюче" отроцтво, насичене стресами і конфліктами, в якому домінують нестабільність, ентузіазм, сум'яття і царює закон контрастів, глибоко увійшло до психології [35].
Німецький філософ і психолог Е. Шпрангер розробив культурно-психологічну концепцію підліткового віку. Підлітковий вік, по Е. Шпрангеру, – це вік вростання в культуру. Він писав, що психічний розвиток є вростання індивідуальної психіки в об’єктивний і нормативний дух даної епохи. Обговорюючи питання про те, чи завжди підлітковий вік є періодом "бурі і натиску", Е. Шпрангер описав три типи розвитку отроцтва: різке, бурхливе отроцтво, яке переживається, як друге народження, у результаті якого виникає нове "Я"; плавне, повільне, поступове зростання, коли підліток залучається до дорослого життя без глибоких і серйозних зрушень у власній особі; самостійне активне і свідоме формування і виховання себе, коли підліток зусиллям волі долає внутрішні тривоги і кризи [31].
Головні новоутворення цього віку, по Е. Шпрангеру: відкриття "Я", виникнення рефлексії, усвідомлення своєї індивідуальності. Е. Шпрангер також спробував зрозуміти одне з найглибших переживань в житті людини – любов і її прояви в підлітковому і юнацькому віці. Він дав психологічний опис двох сторін любові – еротики і сексуальності, які як переживання глибоко відрізняються один від одного і належать до різних шарів психіки.
На думку Е. Штерна центральною проблемою всякої психології повинна бути проблема людської особистості, а для її формування вирішальну роль грає те, яка цінність переживається людиною як найвища і визначальна. Він розглядав підлітковий вік як один з етапів формування особистості. Як і інші його сучасники, Е. Штерн порівнював період юності у робочої і буржуазної молоді. Він вважав, що робоча молодь через те, що їй необхідно дуже рано піклуватися про заробіток, практично не має справжньої юності. Тому робочі підлітки мають переважно політичну і економічну життєві установки, на відміну від буржуазної молоді, яка має можливість здобувати справжню освіту, розвивати своє "Я" [31].
У другій половині ХХ століття дослідники поглибили розуміння ролі середовища в розвитку підлітка. Так, Е. Еріксон вважав підлітковий вік найважливішим і найбільш важчим періодом людського життя і підкреслював, що психологічна напруженість, яка супроводить формування цілісності особистості, залежить не тільки від фізіологічного дозрівання, особистої біографії, але і від духовної атмосфери суспільства, в якому людина живе, від внутрішньої суперечності суспільної ідеології [52].
Російський психолог Л.С. Виготський детально розглядав проблему інтересів у перехідному віці, називаючи її "ключем до всієї проблеми психологічного розвитку підлітка" [38]. Він писав, що всі психологічні функції людини на кожному ступені розвитку, зокрема і в підлітковому віці, діють не безсистемно, не автоматично і не випадково, а в певній системі, що направляються конкретними прагненнями, вабленнями і інтересами, що відклалися в особистості. Л.С. Виготський перерахував декілька основних груп найбільш яскравих інтересів підлітків, яких він назвав домінантами. Як і Ж. Піаже, особливу увагу Л.С. Виготський звертав на розвиток мислення в підлітковому віці.
В концепції Д.Б. Ельконіна підлітковий вік, як новий період, пов’язаний з новоутвореннями, які виникають з ведучої діяльності попереднього періоду. По Ельконіну самозміна виникає і починає усвідомлюватися спочатку психологічно в результаті розвитку навчальної діяльності і лише підкріплюється фізичними змінами. Це робить поворот до себе ще більш інтимним [35].
Великий внесок у розвиток поняття підліткової сексуальності внесли такі психологи, як Мішель Кле та Ігор Кон. Французький психолог М. Кле, як і американка М. Мід, наголошувала, що проблемність підліткового віку з'явилася з розвитком суспільства і носить швидше соціальний характер [28]. І. Кон приділяв велику увагу спілкуванню підлітків, зокрема цінності дружби, яка в підлітковому віці хоч і носить дещо егоїстичний характер, виконує ряд важливих функцій, серед яких усвідомлення цінностей [29].
У фізіологічному плані межі підліткового віку приблизно співпадають з навчанням дітей в 5-9 класах середньої школи, і охоплюють вік від 11-12 до 15-17 років. Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст і відмінність всіх сторін розвитку в цей період: біологічного, статевого, соціального [38]. У цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого його ще називають важким, критичним, перехідним.
Така оцінка зумовлена багатьма якісними змінами, які нерідко пов’язані з докорінним ламанням попередніх позицій, особливостей активності, інтересів і стосунків дитини. Відбуваються вони за порівняно короткий час, здебільшого бувають несподіваними і надають процесові розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. Майже завжди ці зміни супроводжуються появою у підлітка суб’єктивних труднощів.
Однією з основних причин психологічних труднощів цього віку є перебудова організму. Вона починається зі змін в ендокринній системі. Діяльність гіпофізу активізується, особливо його передньої частини, гормони якої стимулюють ріст тканин і функціонування інших важливих залоз внутрішньої секреції (щитовидної, статевих, надниркових). Їх діяльність обумовлює численні зміни в організмі підлітка: стрибок у рості й статеве дозрівання (розвиток статевих органів і поява вторинних статевих ознак). Ці процеси найбільш інтенсивні в 11-13 років у дівчаток і в 13-15 років у хлопчиків. В даний час спостерігається акселерація фізичного розвитку і статевого дозрівання, тому дівчатка виявляються на стадії початку статевої зрілості в 10-11, хлопчики – в 12-13 років.
Зростання тіла в довжину, збільшення ваги, грудної клітки – специфічні моменти фізичного розвитку в підлітковому віці, які позначаються терміном "стрибок у рості". Завдяки цьому пропорції тіла наближаються до характерних для дорослого. Міняється й обличчя внаслідок інтенсивного розвитку лицьової частини черепа. У підліткові роки хребет відстає в річній надбавці від темпу зростання тіла в довжину.
Зростання різних органів і тканин пред'являє підвищені вимоги до діяльності серця. Воно росте швидше, ніж кровоносні судини. Це може стати причиною функціональних порушень в діяльності серцево-судинної системи й виявлятися у вигляді серцебиття, підвищення кров'яного тиску, головного болю, запаморочення, швидкої стомлюваності.
Перебудова моторного апарату часто супроводжується втратою гармонії в рухах, з’являється невміння володіти власним тілом (велика кількість рухів, недостатня їх координація, загальна незграбність). Це спричиняє неприємні переживання, невпевненість у собі, занижену самооцінку [35].
У підлітковому віці наступають різкі зміни у внутрішньому середовищі організму, пов’язані із змінами в системі активно діючих залоз внутрішньої секреції, при чому гормони щитовидної і статевої залоз є каталізаторами обміну речовин. Оскільки ендокринна і нервова системи функціонально зв’язані між собою, а існуючий в дитинстві баланс в діяльності цих систем у підлітковому віці втрачається, а новий тільки ще встановлюється, ця перебудова позначається на внутрішніх станах, реакціях, настрої підлітка, і часто є основою його загальної неврівноваженості, дратівливості, вибуховості, схвильованості, рухової активності, періодичної апатії, млявості [30].
Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка полягає у включенні його в нову систему стосунків, спілкування з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій [41]. Л. Божович зазначає, що потреба у налагодженні стосунків не з одним, а з усіма учителями, наявність нових, часто суперечливих, вимог до підлітка зумовлює нову позицію учнів щодо дорослих, своєрідно емансипує їх від безпосереднього впливу вчителів, робить їх самостійнішими. Але найголовніша зміна в соціальній ситуації розвитку підлітка, на її думку, породжена роллю в його житті групи ровесників [11].
У підлітковому віці в дитини виникає специфічний комплекс потреб, що виражається в прагненні знайти своє місце у групі ровесників, вийти за межі школи та приєднатися до життя і діяльності дорослих. Задовольняючи ці потреби, підліток не може уникнути суперечності. Так, у книзі Ст. Холла, якого вважають засновником психології перехідного віку, нараховується близько дванадцяти протиріч [31].
Варто зазначити, що дисгармонія фізичного розвитку (дисморфофобія) і зміни гормонального балансу в підлітковому віці часто можуть стати причиною різкої зміни настрою, образ, небажання спілкуватися. Часто такі реакції підлітків спричиняють конфлікти з дорослими.
Відбуваються зміни і в розумовому розвитку підлітків. Перш за все, мислення від предметного переходить до абстрактного. Підлітку стають доступними вміння абстрагуватися від конкретного, оперувати символами, формувати гіпотезу [41]. Внаслідок прагнення до самопізнання з’являється характерна для підлітків замислюваність над собою, своїм місцем у житті, яка часто знаходить відображення у віршах, що їх пишуть підлітки.
Провідною діяльністю у підлітковому віці є спілкування, яке забезпечує задоволення основної задачі розвитку особистості – самопізнання. Тільки в контакті з дорослими, однолітками підліток бачить себе збоку, порівнює свої можливості, випробовує різні соціальні ролі, формує та удосконалює себе.
У спілкуванні з дорослими підліток перебуває в позиції молодшого, певною мірою підкореного, засвоюючи суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій; а в стосунках з ровесниками він рівноправний, виконуючи ролі організатора та виконавця, приятеля і суперника, друга, що зберігає чиюсь таємницю і довіряє свою іншим. Спілкування з ровесниками є своєрідним випробуванням себе у сфері особистісної проблематики [30].
Архаїчне сприйняття дорослими своїх дітей породжує незрілі відносини з підлітками, які внаслідок неминуче виникаючого новоутворення – почуття дорослості – вимагають вже переходу на наступний, рівноправний, рівень спілкування. В сумі з кризою ідентичності такий тип спілкування породжує плутанину ролей [31].
Протягом підліткового віку ціннісні орієнтації дітей ускладнюються, стають більш ліберальними, незалежними, відбувається безумовне схиляння перед визнаними цінностями. Але вплив референтної групи не призводить до суттєвої зміни сприйнятих від дорослих ціннісних уявлень, щоправда дещо послаблює зв’язок із батьками. Деякі суспільні цінності, зокрема допомога, самопожертва, у підлітковому віці тимчасово втрачають своє значення, натомість актуальними стають соціальний статус, авторитет, економічна і світоглядна самостійність, зовнішній вигляд [35].
Згідно широко поширеній думці, підлітки вдаються до конфліктів і бунтарства як до основного способу досягнення автономії і незалежності від батьків. Засоби масової інформації, особливо з середини 60-х років, зосередили увагу на розриві між поколіннями і бурхливих конфліктах батьків і дітей. Але у більшій частині наукової літератури наголошується, що кількість конфліктів і бурхливих сцен у відносинах між підлітками і членами їх сімей перебільшена [28-31].
Як внутрішні емоційні бурі, так і конфлікти між підлітками і батьками не є неминучою складовою розвитку. Хоча емоційна дистанція між підлітками і батьками має тенденцію до збільшення впродовж отроцтва, коли підлітки зазнають фізичних метаморфоз пубертату, це не обов’язково веде до бунту або неприйняття батьківських цінностей. У дослідженні 6000 підлітків з 10 країн (Австралії, Бангладеш, Угорщини, Ізраїлю, Італії, Японії, Тайваню, Туреччини, США і колишньої Західної Німеччини),проведеному Оффером і його колегами у 1988 році виявилось, що переважна більшість підлітків у всіх країнах ладять зі своїми батьками і позитивно відносяться до своїх сімей [31].
Відповіді респондентів різняться залежно від того, в якій країні живе підліток, що указує на важливість культурного контексту розвитку в отроцтві-юності. Серед учасників даного дослідження в ізраїльської молоді, наприклад, найбільш сприятливі відносини в сім'ї. Можливо, це відображає те особливе значення, яке традиційна єврейська культура додає внутрісімейним зв'язкам. Хоча всі респонденти, у відповідях яких виявилася значна схожість, жили в сім'ях, устрій яких визначався не тільки традиційною, а урбанізованою, індустріальною культурою [31].
Ясно, що дефініції автономії, в яких робиться наголос на свободі від батьківського впливу, потребують перегляду. Поняття незалежності повинне враховувати вплив батьків, що продовжується, на дітей в період отроцтва-юності і навіть пізніше. Один з теоретиків Р. Хілл (1987) запропонував цікавий підхід до підліткового прагнення до незалежності, визначаючи автономію як саморегуляцію. Незалежність має на увазі здатність виносити свої власні судження і регулювати свою поведінку. Багато підлітків саме й вчаться думати в процесі розвитку. Вони піддають переоцінці правила, цінності і межі, засвоєні раніше вдома і в школі. Іноді вони натрапляють на різкий опір з боку батьків, що може привести до конфлікту. Частіше батьки беруть участь в цьому процесі разом з дітьми, зводячи до мінімуму зони конфлікту і допомагаючи підліткам розвинути незалежне мислення і саморегульовану поведінку [31].
Людина стає дорослою в процесі поступового перетворення, і воно вимагає від нього здібності бути одночасно незалежним і взаємозалежним. Соціальні відносини є взаємозалежними. З перебігом часу підлітки розвивають здатність поєднувати зобов’язання перед іншими, що лежать в основі взаємозалежності, з відчуттям "Я", що складає основу незалежності [35].
Кожен період життя ставить перед людиною складні завдання розвитку, що вимагають для свого вирішення нових навичок й іншого ставлення. Згідно з Е. Еріксоном [52] підростаюче покоління неминуче стикається з двома головними завданнями: досягненням деякої автономії і незалежності від батьків, формуванням ідентичності, створенням цілісного "Я", що гармонійно поєднує різні елементи особистості.
Діти судять про себе відповідно до сукупності різних ролей, наприклад дочки, старшої сестри, подруги, учениці. У отроцтві і юності нові пізнавальні можливості мислення на рівні формальних операцій дозволяють проаналізувати ці ролі, побачити в деяких суперечності й конфлікти і реструктурувати їх з метою побудови нової ідентичності. Іноді цей процес вимагає відмови від старих ролей і встановлення нових відносин з батьками, братами і сестрами, однолітками. Е. Еріксон називає завдання формування ідентичності головним бар'єром, який діти повинні подолати, щоб зробити успішний перехід до дорослості [52].
Велику частину свого професійного життя Е. Еріксон займався клінічною психологією, маючи справу з підлітками і молоддю. Його дослідження процесу формування "внутрішнього відчуття ідентичності" мало величезний вплив не тільки на фахівців у області психології розвитку, але й на широку публіку. За Е. Еріксоном процес самовизначення, названий формуванням ідентичності, довгий і складний. Ідентичність забезпечує безперервність минулого, теперішнього і майбутнього індивіда. Вона утворює єдину систему координат для організуючих і інтегруючих форм поведінки в різних сферах життя людини. Вона приводить особисті схильності й таланти у відповідність з ідентифікаціями й ролями, даними йому раніше батьками, однолітками й суспільством. Допомагаючи людині дізнатися своє місце в суспільстві, особистісна ідентичність також забезпечує основу для соціальних порівнянь. І нарешті, внутрішнє відчуття ідентичності допомагає визначити напрям, цілі і сенс майбутнього життя індивіда [52].
Багато своїх уявлень про відповідні ролі й цінності підлітки отримують від референтних груп. Референтні групи можуть складатися з близьких людей, яких вони бачать щодня, або бути ширшими соціальними групами, чиї установки й ідеали підлітки розділяють, наприклад, релігійні, етнічні групи, групи людей, що належать до одного покоління або об'єднаних загальними інтересами. Людина порівнює себе з референтною групою, широкою або вузькою, і приймає або відкидає її цінності [52].
Підлітки повинні дійти згоди з безліччю референтних груп. Групи, що з’являються в дитинстві самі собою, наприклад сімўя, сусідська компанія, школа, більше не влаштовують або не задовольняють їх. Звідси, відносини підлітка з сімўєю, етнічною групою і групою однолітків можуть вступати в суперечності.
Іноді підлітка привертають цінності й установки однієї людини, а не цілої групи. Ця людина, названа "значущій інший", може бути близьким другом, улюбленим вчителем, старшим братом або сестрою, зіркою кіно або спорту або ким-небудь ще, чия думка дуже цінна для підлітка. Хоча вплив значущого іншого може позначатися на будь-якій стадії життя, часто найбільшою силою він володіє в отроцтві, коли підліток активно шукає моделі для наслідування [30].
Таким чином, підлітки оточені такою різноманітністю ролей, запропонованих численними референтними групами й значущими іншими. Ці ролі повинні бути інтегровані в особистісну ідентичність, а ті, що суперечать їй, – або приведені у відповідність, або відкинуті. Процес формування ідентичності істотно ускладнюється, коли має місце конфлікт між ролями (наприклад, між роллю члена групи однолітків, що люблять пожартувати, і роллю відмінника) або значущими іншими (наприклад, приятелем дівчини і її старшою сестрою) [30].
У теорії Джеймса Марсіа, що базується на епігенетичній карті Е. Еріксона, є 4 основних варіанти або стани формування ідентичності. Цими 4 варіантами, або статусами ідентичності, є: передрішення, дифузія, мораторій і досягнення ідентичності. Вони визначаються з урахуванням двох чинників: чи пройшов індивід через період ухвалення власних рішень, названий кризою ідентичності, і чи зв’язав він себе твердими зобов’язаннями щодо зробленого ним вибору системи цінностей, або майбутньої професійної діяльності [52].
Підлітки в статусі передрішення прийняли на себе зобов'язання, не проходячи періоду ухвалення самостійних рішень. Так, вони вибрали професію, релігію або ідеологію, але цей вибір був передрішений наперед і визначався швидше їх батьками або вчителями, ніж самостійно. У цієї категорії молодих людей перехід до дорослості відбувається гладко, практично без конфліктів.
Підлітки, яким не дістає відчуття напряму в житті і не вистачає мотивації, щоб його відшукати, перебувають в статусі дифузії. Вони не випробували кризи і не вибрали для себе професійної ролі або морального кодексу. Вони просто уникають подібних запитань.
Хлопці і дівчата в статусі мораторію знаходяться в самому центрі кризи ідентичності або періоду ухвалення рішень. Їх майбутні рішення можуть стосуватися вибору професії, релігійних або етичних цінностей, політичних переконань. Підлітки в цьому статусі все ще зайняті "пошуком себе".
Досягнення ідентичності – статус людей, що пройшли кризу і зв'язали себе зобов'язаннями внаслідок зробленого ними вибору. В результаті вони самі вибирають роботу і прагнуть жити, дотримуючись сформульованих для себе етичних правил [31].
Хоча ознаки здоров'я або патології можна виявити у всіх 4 статусах ідентичності, досягнення ідентичності звичайно вважається найбільш бажаним психологічним станом. Дослідження показують, що статус ідентичності має глибокий вплив на соціальні очікування, Я-образ і реакцію на стрес [31].
Тривога – домінуюча емоція молодих людей в статусі мораторію із-за їх нерішучості. Вони борються зі світом конфліктуючих цінностей і альтернатив і постійно стикаються з непередбачуваністю й суперечностями. Таких підлітків часто пов’язують з батьками подвійні відносини любові і ненависті; вони борються за свободу, але їх лякає і засмучує батьківське несхвалення [31].
Хлопці й дівчата в статусі передрішення майже не відчувають тривоги. Ці підлітки дотримуються більш авторитарних цінностей, ніж ті, хто знаходиться в інших статусах; у них сильні позитивні зв’язки із значущими іншими, які іноді йдуть нетрадиційним шляхом. Їх дії, як правило, відрізняються послідовністю і стабільністю, хоча у ряді областей життя вони можуть проявляти нерішучість. Підлітки в статусі передрішення схильні до меншої самоповаги в порівнянні з тими, хто знаходиться в статусі мораторію, і вони сприйнятливіші до порад інших.
Статус дифузії найчастіше зустрічається у підлітків, батьки яких нехтували своїми обов’язками або не дуже вникали в проблеми дітей, не цікавилися ними або навіть відкидали їх. Ці Підлітки можуть стати декласованими особистостями; можливо, звернуться до наркотиків і алкоголю як до способу уникнення відповідальності. Вживання наркотиків і алкоголю найбільш поширено серед нащадків байдужих батьків.
В порівнянні з молодими людьми в статусі мораторію, передрішення або дифузії у тих, хто знаходиться в статусі досягнення ідентичності, найбільш гармонійні відносини з батьками і сім'єю. Їх пошуки незалежності несуть в собі менший емоційний заряд, чим у тих, хто знаходиться в статусі мораторію, і не пов’язаний зі страхом виявитися ізгоєм, який турбує тих, що знаходяться в статусі дифузії [31].
Вирішуючи задачу формування ідентичності, підлітки вимушені оцінювати свої власні цінності і форми поведінки, порівнюючи їх з прийнятими в сім'ї. Зрозуміло, що сім'ї належить вирішальна роль в процесі формування їх ідентичності й у боротьбі між незалежністю і взаємозалежністю.
Підсумовуючи сказане вище, можемо відмітити, що підлітковий вік є важливим етапом в процесі формування особистості. Він має свої специфічні потреби та завдання, які мають бути вирішені на даному етапі для подальшого гармонійного особистісного розвитку.
2.2 Особливості особистісного розвитку підлітків-користувачів
Як вже зазначалося вище, спілкування є провідним видом діяльності підлітка і засобом задоволення таких потреб, як потреба пошуку референтної групи, потреба у складних іграх, автономності; намагання подолати у своїй самореалізації межі школи та прилучитися до життя і діяльності дорослих. На основі цих потреб підліток починає орієнтуватися на цілі, які він бачить за межами свого сьогодення. Якщо усі переживання, інтереси, прагнення підлітка зосереджені на проблемах тільки шкільного життя, то це свідчить про певне порушення розвитку особистості, неготовність до переходу на новий віковий етап.
Дружба з ровесниками посідає центральне місце в житті підлітка, визначає його емоційний стан, ціннісні орієнтації, спрямованість розвитку особистості. Й особистісна задоволеність залежить від статусу учня в групі. Дослідження П. Моррісона та Е. Мастен (1991) показали, що популярні діти краще вчаться, мають високу самооцінку і рівень пристосованості до групи. Непопулярні – вчаться погано і мають низьку самооцінку. Такі діти мають до того ж високий рівень тривожності, часто перебувають в поганому настрої [34].
Спілкування з товаришами – джерело не тільки появи нових інтересів, але й становлення норм поведінки. Це пов'язано з тим, що серед підлітків виникають певні вимоги до дружніх відносин – до чуйності, уміння берегти таємницю, розуміти і співпереживати.
Отроцтво – це період, коли підліток починає цінувати свої відносини з однолітками. Сама дружба і служіння їй стають однією із значущих цінностей в цьому віці. Саме через дружбу підліток засвоює такі риси взаємодії людей, як співпраця, взаємодопомога, взаємовиручка, ризик ради іншого і т.п. При цьому саме в отроцтві людина починає осягати, як глибоко (а іноді і непоправно для дружби) ранить зрада, що виражається в розголошуванні одкровень або в поверненні цих одкровень проти самого друга в ситуації запальних суперечок, з'ясуванні відносин, сварок [29].
Для ранньої юності типова ідеалізація друзів і самої дружби. Потребуючи сильних емоційних зв’язків, Підлітки часом не помічають реальних властивостей партнера. Юнацька потреба в саморозкритті часто переважує інтерес до розкриття внутрішнього світу іншого, спонукаючи не стільки вибирати друга, скільки придумувати його [29].
Поява коханої людини у підлітковому віці знижує емоційне напруження одностатевої дружби, і друг стає скоріше добрим товаришем. З іншого боку, любов передбачає більший ступінь інтимності, ніж дружба, вона ніби включає в себе дружбу [29].
Підлітки спілкуються в основному поза межами дому: в школі, у клубах, на вулиці. Якщо дорослі виказують стривоженість негативним впливом оточення, обмежують вільне спілкування підлітків з однолітками, якщо вони ігнорують вікові особливості, то звичайно стикаються з опором вихованця: підлітки починають охоче спілкуватись дистанційно, використовуючи чати, ICQ-форуми.
Крайньою формою прояву конфлікту з батьками будуть гіпертрофовані природні реакції підліткового віку (реакція емансипації, групування), які набирають хворобливих форм, що призводить до негативних наслідків: втечі з дому, пошуку прийняття у кримінальній групі, негативізму, ненависті та опозиції до дорослих, постійного перебування у комп'ютерному клубі.
Нова внутрішня позиція підлітка виявляється й у виникненні потреби відповідати не тільки вимогам тих, хто його оточує (характерна для молодших школярів), а й власним вимогам та самооцінці. Спілкування підлітка з ровесниками, порівняння себе з іншими, інтерес до власної особистості, своїх здібностей, можливостей, їх оцінка зумовлюють значущість потреби знайти й зайняти своє місце у товаристві ровесників, самоствердитись. Щоб задовольнити це прагнення, підлітки стараються потрапити у надзвичайні ситуації, створюють екстремальні умови для самопроявів. Безглуздість їх дій нерідко зумовлюється нестійкістю мотивації.
У мотиваційній структурі процесу спілкування відбуваються значущі зміни: втрачають актуальність відносини з батьками, вчителями, першорядної значущості набувають відносини з однолітками, яскраво виявляється потреба в належності до якої-небудь групи.
Саме в підлітковому віці відбуваються корінні перетворення в будові мотиваційної сфери підлітка. Вона набуває ієрархічного характеру, мотиви стають не безпосередньо діючими, а виникають на основі свідомо ухваленого рішення, багато інтересів приймають характер стійкого захоплення.
Важливим показником розвитку мотиваційної сфери підлітка є їхні інтереси – форма вияву пізнавальної потреби, яка забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє ознайомленню з новими фактами дійсності. У сфері інтересів виявляються спрямованість, інтелектуальна та емоційна активність особистості. У підлітковому віці чітко простежуються такі етапи розвитку інтересів: поява нових захоплень та становлення нових інтересів.
Етап появи нових захоплень триває майже два роки. Для нього характерні сумніви, зіткнення соціально-психологічних настанов, розвінчування авторитетів. Поява нових захоплень супроводжується згортанням і відмиранням існуючої системи інтересів, формуванням нових переживань, пов’язаних перш за все зі статевим дозріванням. Поєднання цих двох складових, на думку Л. Виготського, нерідко зумовлює загальне зниження, а іноді навіть і цілковиту відсутність інтересів [11].
Спершу інтересів у підлітка може бути багато, і – різноманітних. Поступово шляхом диференціації окреслюється та закріплюється головний інтерес.
Інтереси підлітка нерідко переростають в захоплення. Але сучасний підліток не має умов для реалізації своїх можливостей, для самоствердження та виявлення самостійності в суспільно корисній, продуктивній діяльності. Тому всю свою бурхливу енергію, винахідливість і творчі здібності підліток спрямовує на досягнення у комп’ютерній грі.
У класифікації різноманітних захоплень підлітків російського психіатра Андрія Личко виділені інформаційно-комунікативні захоплення: захоплення новою, але не дуже змістовною інформацією, яка не потребує глибокого осмислення та засвоєння; спілкуванням з однолітками, яке дає змогу обмінюватися такою інформацією [34].
Більшість захоплень сприяють розвитку особистості підлітка, оскільки задовольняють його потребу в пізнанні, допомагають виробити корисні звички. Однак деякі захоплення за певних індивідуальних особливостей можуть і спотворювати розвиток особистості, формувати схильність до марної трати часу, показної бундючності й т. п.
З дорослішанням підліток усе частіше і послідовніше виявляє індивідуально-суспільну мотивацію діяльності. Самооцінка в мотивації поведінки набуває більшого значення, ніж оцінка оточення. Наявність ідеалів, самооцінок, засвоєних норм і правил суспільної поведінки засвідчує значний розвиток особистості підлітків, формування у них "внутрішнього плану" (намір, позиція, спрямованість особистості), який є суттєвим чинником мотивації та організації їх поведінки. Однак цей "внутрішній план" ще не організований у цілісну систему, недостатньо стійкий і узагальнений. У зв'язку з цим часто змінюваними і неконкретними є ідеали підлітка (якийсь час йому подобається один герой, дещо пізніше – інший, наділений майже протилежними якостями).
Підліток весь час відчуває дефіцит підтримки іншими людьми його вимог до себе. За її відсутності мотиви його поведінки і сама поведінка часто змінюються. Особливо гостро переживає він невідповідність між своїми цілями і можливостями. Високий рівень домагань нерідко спричиняє невдачі у здійсненні задуманого, оскільки він береться за справи, до яких ще не готовий.
Сучасні ігри сприяють розвитку послідовного мислення, формуванню навичок прийняття рішень з урахуванням безпосередніх та віддалених наслідків. Перемога в грі чи перехід на інший рівень задовольняє рівень домагань, а можливість випробовувати на собі ролі комп’ютерних героїв допомагає в пошуку власного ''Я''.
Емоційне голодування в період юності таке ж реальне явище, як і голодування мускульне. Воно має форму нудьги і туги. Для підліткового віку характерні різка зміна настроїв і переживань, підвищена збудливість, імпульсивність, надзвичайно великий діапазон полярних відчуттів. У цьому віці спостерігається наявність "підліткового комплексу", який демонструє перепади настрою підлітків, – інколи від нестримної веселості