Шляхи формування громадянського суспільства в Україні
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ МВС
Кафедра державно-правових дисциплін та дотримання прав людини
На правах рукопису
Вовк Дмитро Миколайович
Магістерська робота
на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр”
“Шляхи формування громадянського суспільства в Україні”
8.060101 “Правознавство”
Науковий керівник:
Максименко Олена Василівна,
магістр права, старший викладач
кафедри державно-правових дисциплін
та дотримання прав людини
Академії управління МВС
Київ-2009
Зміст
Вступ……………………………………………………………………..…….......3
Розділ 1. Громадянське суспільство – основа виникненя та існування прав, свобод та обов'язків людини і громадянина....…………………….…..…….….6
1.1 Суспільство і держава: аспекти співвідношення………….………...............6
1.2 Поняття, ознаки та принципи громадянського суспільства…….……….…8
1.3 Наукові погляди з визначення громадянського суспільства. Сутність громадянського суспільства…………………………………………………….15
Розділ 2. Становлення та шляхи формування громадянського суспільства в сучасній Україні..……..…....................................................................................19
2.1 Основні принципи та шляхи формування громадянського суспільства в Україні…………………………………………………………………………....19
2.2 Функціонування та розвиток нових громадських об'єднань – основний шлях створення та функціонування громадянського суспільства в Україні...29
2.3 Євроінтеграція України, як один зі шляхів формування громадянського суспільства в Україні……………………………………………………….…....46
2.4 Приватна власність - основа формування та розвитку громадянського суспільства…………………………………………………………………….…52
2.5 Стратегічні пріоритети та засоби їхньої реалізації………………………..58
Розділ 3. Особливості формування та основні проблеми створення громадянського суспільства в Україні……........................................................66
3.1 Особливості основних шляхів формування та розвитку громадянського суспільства в Україні……………………………………………………..….......66
3.2 Особливості формування громадянського суспільства в Україні………..79
3.3 Головна перепона формування громадянського суспільства – проблема консолідації українського суспільства…………………………………............82
Висновок…………………………………………………………………….…....91
Список використаних джерел…..……………………..………..........................95
Вступ
Актуальність обраної теми магістерської роботи заключається в тому що, сьогодні гостро постала теоретична і практична проблема вироблення перспективного підходу до оцінки української історії і незалежної, самостійної ідеологічної та політичної позиції щодо оцінки шляхів і засобів розвитку громадянського суспільства в Україні.
Процес становлення громадянського суспільства складний і суперечливий, аналіз його потребує конкретно-історичного підходу. Зародження та розвиток громадянського суспільства відбувається протягом тривалого періоду еволюції сучасної цивілізації. Цей процес має багато закономірностей, спільних для багатьох країн.
Але кожна держава, розвиваючи громадянське суспільство, вносила щось особливе, характерне саме для неї. Досить специфічний досвід його побудови мала Україна. Адже феодальний устрій тривалий час носив потворні форми кріпосництва, що межувало з рабством. Це зумовило і характерний розвиток суспільства, наклало певний відбиток на взаємовідносини між верствами населення, на їх психологію. За таких умов основою соціально-економічного ладу стає сільська община, яка, з одного боку, сприяла єднанню і взаємодопомозі селян, з іншого – культивувала дух покори. Протягом всього періоду суспільного розвитку все частіше інтереси колективу домінували над інтересами особи. В таких умовах усвідомлення себе як громадянина, як повноправної особистості не могло відбутися. Вся історія ідеї громадянського суспільства – це історія перетворення самої колективності, організованої за законами спільного життя в розвиток людини, що вийшла із природнього стану необмеженої свободи, в громадянина цього суспільства.
Однією з головних умов забезпечення соціально–політичної стабільності є належний розвиток громадянського суспільства. Саме тому згідно із Законом України “Про основи національної безпеки України” створення громадянського суспільства віднесено до пріоритетних національних інтересів. Це означає, що розв’язання проблеми інтенсифікації процесів його становлення як одного із ключових чинників забезпечення суспільно–політичної стабільності є досить актуальним завданням, на що звертає увагу чимало дослідників.
Специфіка сучасної ситуації в Україні зводиться до того, що відбувається двоєдиний процес формування і громадянського суспільства, і правової держави, де громадянські права людини підпорядковуються нормам міжнародного права.
Метою роботи є вироблення шляхів формування громадянського суспільства, з'ясування чи підходять вони українському суспільства на даному етапі розвитку.
Об’єктом дослідження данної роботи є створення та розвиток громадського суспільства в сучасній Україні.
Предметом дослідження – шляхи формування громадського суспільства в Україні в процесі його становлення та розвитку.
Методологічною основою дослідження став системний підхід, сутність якого та вивчення громадянського суспільства викладена в працях науковців Національної академії державного управління при Президентові України В.Бакуменка, В.Князєва, М.Логунової, В.Лугового, О.Машкова, П.Надолішнього, Н.Нижник, М.Пірен, В.Ребкала, В.Скуратівського та інших. Завдяки системному аналізу виявлено особливості громадських організацій як складової громадянського суспільства і роль державного управління в їх розвитку та становленні; за допомогою порівняльного аналізу здійснено пошук в історичному досвіді аналогів і детермінант сучасного громадського руху в Україні, а також спостереження динаміки його розвитку; структурно-функціональний метод дав змогу осмислити зміст і особливості системи взаємодії між органами державної влади та громадськими організаціями, спрогнозувати розвиток соціального партнерства та становлення громадянського суспільства в Україні; математично-статистичний аналіз дав можливість у вигляді спрощених схем відобразити складну динаміку збільшення кількості громадських організацій та виявити тенденції щодо формульованості прогнозних варіантів.
У процесі дослідження здійснено порівняльний аналіз конституційно-правових актів органів державної влади України та інших країн світу, а також джерельний аналіз філософської, політологічної, юридичної і соціологічної літератури. Це зумовило міждисциплінарний характер роботи і дало змогу виявити низку принципів, методів, закономірностей розвитку громадського суспільства в Україні, технологій ухвалення суспільних і державно-політичних рішень.
Також в цій роботі розглянута особливість і суперечливість перехідного суспільства, яким є сучасна Україна, складнощі перехідних процесів, які з одного боку, зумовлюють зміцнення регулюючої ролі держави, тобто самої держави, а, з другого - розбудову громадянського суспільства, яка передбачає роздержавлення суспільних інститутів, зменшення державного впливу на них.
Ці обставини і підкреслють необхідність наукового визначення шляхів перетворення держави на правову, а перехідного суспільства - на громадянське. Я вважаю, що у нинішній Конституції недостатньо закріплені правові гарантії формування інститутів громадянського суспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь державно-правовий механізм. Цей недолік нинішньої Конституції, безумовно, негативно відбиватиметься на процесі формування громадянського суспільства, серцевини правової держави. Oднією з перших змін до Конституції України має бути її доповнення новим розділом про громадянське суспільство.
Розділ 1. Громадянське суспільство – основа виникнення та існування прав, свобод та обов'язків людини і громадянина
1.1 Суспільство і держава: аспекти співвідношення
Правова форма взаємовідносин держави і суспільства відбивається у визнанні відносно незалежного існування і функціонування правової держави і громадянського суспільства. Держава загалом не може ототожнюватись із суспільством тому, що у такому випадку і суспільство, і державу необхідно було б характеризувати як режим тоталітаризму. «Тоталітаризм» - термін, введений в науковий обіг німецьким ученим К. Шміттом, який його відстоював і вважав позитивним, ліквідацію будь-якої різниці між державою і суспільством шляхом поглинання першою другого. Проте між державою і суспільством повинна дотримуватись певна дистанція, яка і забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб'єктів громадянського суспільства. Водночас ця межа відносна, а не абсолютна, бо держава за своєю сутністю є необхідною для існування і розвитку громадянського суспільства.
Правильною щодо цього є думка Г. Регеля, який не вважав державу чимось зовнішнім стосовно громадянського суспільства і пояснював їх взаємозв'язок діалектичне. Він вказував, що громадянське суспільство є єдністю різних осіб, які його складають. А якщо це так, то зрозуміло, що вони мають власні, інколи навіть протилежні інтереси, для узгодження яких і необхідна держава, яка е організацією загального зв'язку кожного з кожним [2, 279-289].
Таким чином, виокремлюючи об'єктивний характер походження і необхідність держави для формування і розвитку громадянського суспільства, Г. Гегель водночас помилявся, стверджуючи, що держава - це абсолютна мета його існування.
Приблизно аналогічної позиції дотримувався М. Бердаєв, коли стверджував, що держава у суспільстві є об'єктивно необхідною, але в такому вигляді вона існує до певних меж. Держава, на його думку, це об'єктивна, природна і історична реальність, яка не може бути ні створена, ні зламана через людське свавілля [3, 77]. Якщо держава повністю узурпує суспільство, то це означатиме, що вона знищує людину, як вільну особистість.
Виходячи з цього, можна стверджувати, що у співвідношенні суспільства і держави можна виокремлювати різні етапи, які відрізняються між собою притаманними їм формами, принципами, методами, механізмами і т. ін., але усі вони врещті-решт демонструють ту роль і місце, які посідала держава в громадянському суспільстві. Ця роль і місце суттєво змінювалися з плином часу і дійшли тієї межі, коли в системі суспільних зв'язків домінуючим є їхній зв'язок, що ґрунтується на принципах саморегуляції і самоуправління, за якими має перебудовуватись і формуватись державність. Але остання у різних формах і з неодноманітним ступенем владності буде необхідна на весь найближчий період розвитку людства. Доказом цього стосовно громадянського суспільства і правової держави є те, що зі збільшенням інститутів громадянського суспільства, а саме політичних партій, рухів, громадських об'єднань тощо, діяльність держави, її регулятивна роль від цього не втратить своєї актуальності, хоча форми, методи, обсяг регулювання можуть змінюватись.
Актуальність і необхідність державного регулювання в межах громадянського суспільства пояснюється тим, що певні сфери життєдіяльності останнього просто не можуть обійтись без цього. Це, наприклад, проблема забезпечення реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина, економічного розвитку, освоєння космосу, національної безпеки тощо.
Проблема формування громадянського суспільства не може вирішуватись вольовими, а тим більше авторитарно-владними методами, оскільки у становленні громадянського суспільства, зокрема в Україні, вирішальну роль повинен відіграти не суб'єктивний фактор, а об'єктивний, природно-історичний процес розвитку суспільства, де люди відіграють найважливішу роль, як головна виробнича сила суспільства, основний суб'єкт створення матеріальних і духовних цінностей. Саме сучасним поколінням людей довелося сформувати громадянське суспільство, тобто відштовхуючись від уже досягнутого у народному господарстві, освіті, культурі і т. ін., збільшуючи багатства українського суспільства, забезпечити його еволюційний прогрес. Отже, надалі необхідно чітко визначитись хоча б із загальною концепцією діяльності у цьому напрямі з урахуванням не тільки теоретично-наукових ідей, світового досвіду його побудови, але, що особливо актуально, з розумінням реалій нашого сьогодення.
Закономірності соціальної психології вимагають також не допустити песимізму, людського відчаю щодо можливості формування громадянського суспільства. Історія розвитку людства знає надзвичайно багато позитивних і негативних прикладів, що звеличували або принижували силу духу людини і тим самим вирішували долю народів: були пригнічені і темні натовпи, що полювали і спалювали відьом, але їй відомі і горді та незалежні афіняни і римські громадяни, а серед останніх був Калігула, але був і Муцій Сцевола, який на знак непокори спалив власну руку на очах у парфянського царя. Очевидно, що українському народові слід за приклад обирати останнього, тому, що без цього важко чекати успіху у цій надзвичайно важливій справі.
1.2 Поняття, ознаки та принципи громадянського суспільства
Виходячи з теоретичних розробок ідеологів громадянського суспільства, а також практичного досвіду у країнах, де і в якому вигляді воно існує, можна виокремити такі принципи громадянського суспільства, що у більшості випадків випливають або прямо передбачені Конституцією України і які водночас з певною часткою умовності можна вважати також і його ознаками:
- свобода та ініціативність особистості, що спрямовані на задоволення розумових потреб членів суспільства без шкоди для його загальних інтересів (статті 22, 23, 29 та інші Конституції України) [1, 6];
- розвиток суспільних відносин відповідно до фундаментального принципу кантівської філософії, за яким людина завжди повинна розглядатися як мета, а не засіб (статті 21,22 Конституції України) [1, 6];
- ліквідація відчуженості людини, неприйняття людьми соціально-економічних реформ і перетворень, економічних і політичних структур та інститутів (статті 34, 35 Конституції України) [1, 6];
- реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей у політиці, економіці, духовній сфері життя суспільства (ст. 24 Конституції України) [1, 6];
- постійний захист прав і свобод людини і громадянина, який зумовлює необхідність визнання незалежності громадянського суспільства щодо держави (ст. 22 Конституції України) [1, 6];
- плюралізм усіх форм власності, серед яких приватна власність в її різних формах посідає провідне місце як основа ініціативної, творчої підприємницької та іншої господарської діяльності. Реальне і практичне визнання того факту, що тільки власник може бути дійсно вільною і незалежною щодо держави особою (ст. 41 Конституції України) [1, 9];
- існування в абсолютній більшості так званого середнього прошарку, який здатний стати повноцінним виробником і споживачем і бути соціальною базою громадянського суспільства. Відсутність поляризації населення на надзвичайно заможних і дуже бідних (ст. 48 Конституції України) [1, 10];
- плюралізм духовного життя суспільства, в основі якого є визнання і реальне забезпечення гуманістичних та демократичних загальнолюдських цінностей (ст. 15 Конституції України) [1, 4];
- офіційна заборона і практична відсутність з боку держави та інших соціальних суб'єктів жорстокої регламентації і будь-якого втручання в приватне життя членів суспільства (ст. 32 Конституції України) [1, 7];
- існування і функціонування розвинутої соціальної структури, яка гарантує задоволення різноманітних інтересів різних груп і верств населення;
- активна участь у всіх сферах суспільного життя недержавних самоврядних людських спільностей (сім'я, корпорація, господарські товариства, громадські організації, професійні, творчі, спортивні, етнічні, конфесійні та інші об'єднання, діяльність яких врегульована статтями 36 - 40 Конституції України) [1, 8-9];
- розвиток ринкових відносин, в яких відповідно до своєї сутності беруть участь на рівних засадах суб'єкти всіх форм власності і видів господарської діяльності (ст. 42 Конституції України) [1, 10];
- визнання і гарантування ідей верховенства Права, що відображається в його поділі на публічне і приватне, теорії розподілу права і закону та визнанні, що право може існувати поза своєю інституційною формою - законодавством. Магістральна орієнтація права на людяну трудівника і власника, на рівний правовий статус у сфері приватного права державних, громадських структур і окремого громадянина;
- підпорядкованість громадянському суспільству демократичної правової соціальної держави, сутність соціальної спрямованості якої виявляється в тому, що держава, використовуючи всю палітру відповідних демократичних владно-управлінських засобів, забезпечує своїм громадянам економічну та іншу безпеку, особисту свободу і суспільну злагоду.
Навіть загальний аналіз цих принципів у їх зіставленні із сучасним економічним, політичним і духовним станом України переконує, що далеко не усі компоненти громадянського суспільства в ній існують. А тому саме на їх створення і розвиток і повинна спрямовуватися діяльність демократичної правової соціальної держави, формування якої повинно відбуватись інтенсивно і паралельно зі становленням громадянського суспільства. При цьому така держава теж має відповідати певним вимогам-принципам, які б кореспондували із принципами громадянського суспільства. До них необхідно віднести: держава є об'єднанням консолідованих, законослухняних і свідомих громадян; в ній панує Право, як загальна міра свободи, рівності і справедливості у суспільстві, що і визначає зміст чинних законів та інших правових актів; на високому рівні врегульований і забезпечений правовий статус людини і громадянина; достатньо розвинута система чинного законодавства; держава, її органи і посадові особи та суспільство, що складається з народу, націй, етнічних груп, окремих громадян, взаємно відповідальні; провідну роль у вирішенні спірних питань і конфліктних ситуацій між усіма соціальними суб'єктами відіграють судові органи; у суспільстві панує законність і правопорядок, внаслідок ефективної діяльності правоохоронних органів; громадянам притаманний високий рівень правосвідомості і правової культури; забезпечено цивілізований рівень добробуту громадян, їхню особисту свободу, соціальну злагоду і спокій.
Виходячи з цього, громадянське суспільство - це така організація людей, в якій кожна людина є вільною в своїй поведінці і має можливість приймати свої власні, особисті, самостійні рішення. Йому притаманна віра в людину, в загальну справедливість, в людський розум, тобто це «відкрите суспільство», як його називає К. Поппер, вважаючи, що воно є реальністю в розвинутих західних демократіях. Нині ці суспільства ще далекі від абсолютної досконалості, в них існує злочинність, зловживання вільним ринком, проте, підкреслює він, поряд з цим вони значно кращі, більш вільні, переважно чесніші і справедливіші порівняною з усіма суспільствами, що існували до них [4, 13].
Щодо інших принципів і ознак громадянського суспільства, то слід зауважити, що різні дослідники виокремлювали досить широке їх коло. Так, починаючи ще з Аристотеля, до них відносили такі основні ідеї: невтручання державних структур у майнові відносини громадян; рівність усіх громадян перед законом; свободу слова і пересування; реальність принципу розподілу влади; виборність державного органу і його підзвітність; певний термін здійснення державним органом своїх повноважень.
Істотно доповнив ці принципи і ознаки громадянського суспільства Г. Гегель. Він вважав, що до них слід віднести: приватну власність як матеріальну основу особистої свободи індивіда; безпосередньо особисту свободу, що обов'язково має бути забєзпечена державно-правовим захистом; визнання прав, свобод, обов'язків і законних інтересів осібі саму особу такими, статус яких має публічний характер завдяки єдності і обов'язковості для держави та їх інтересів; всезагальну обізнаність у справах суспільства і держави, що має стабільний характер; високий рівень значущості і розвинутості громадської думки; принцип справедливості, який втілюється у праві і вимагає неухильного дотримання вимог законів; надзвичайну роль у вирішенні можливих конфліктів правосуддя, яке надійно захищає особисті і суспільні інтереси; достатню розвиненість правової основи суспільства, ефективність усіх видів правового регулювання; розвиток і вдосконалення найрізноманітніших видів корпорацій, під якими Г. Гегель розуміє політичні, економічні, культурні та інші громадські об'єднання [2, 227 -228 ].
Сучасна теорія громадянського суспільства розглядається як парна категорія не тільки правової, а й соціальної держави. Більше того, зазначається, що соціальна держава є державою громадянського суспільства, оскільки це поняття органічно вбирає в себе цілий ряд позитивних властивостей, що притаманні і громадянському суспільству. Такими спільними властивостями громадянського суспільства і соціальної держави є принципи: забезпечення громадянам гідного життя відповідно до їх матеріального добробуту і соціального захисту; гарантування особистої свободи громадянам; боротьба цивілізованими методами за соціальну злагоду, мирне вирішення можливих конфліктів.
Звідси можна зробити висновок про те, що громадянське суспільство поєднується з державою завдяки особливому моральному зв'язку. Сутність його полягає в тому, що вони повинні базуватися на одних моральних основах, реалізовувати і дотримуватись у своєму розвиткові однакових моральних принципів - принципів загальнолюдської моралі. За наявності такого суспільного стану їх взаємовідносин можна вести мову про те, що громадянському суспільству відповідає громадянська держава і навпаки.
Важливою ознакою громадянського суспільства є економічна самостійність і самодіяльність особи. Остання має поєднуватися з однією з ознак соціальної держави, а саме з принципом матеріального забезпечення і соціального захисту громадян. Це необхідно тому, що в іншому разі забезпечення і захист громадян можуть розглядатися як благодійність держави, яка насправді повинна допомагати тільки особам, які з певних, визначених законодавством причин, не можуть самостійно забезпечити і захистити себе.
Громадянське суспільство органічно взаємопов'язане з державою, воно не існувало до держави і поза державою і водночас громадянське суспільство володіє стосовно держави верховним суверенітетом, сенс якого полягає в тому, що саме інтереси громадянського суспільства мають у країні пріоритет щодо державних інтересів, структури державного апарату, форм держави, державно-правового режиму і т. ін. Це особливо наочно виявляється у сфері захисту прав і свобод громадянина, де громадянське суспільство може і повинно діяти як сила, що не залежить від держави. Можна стверджувати також про наявність ще однієї надзвичайно важливої ознаки громадянського суспільства, сутність якої в тому, що у ньому повинна вестись боротьба за ліквідацію всього, що може означати відчуження особи від будь-яких інститутів і процесів, що мають економічні, політичні і духовні властивості, і від використання яких певною мірою залежить реалізація прав і свобод людини і громадянина.
Зіставлення цих ознак дає чітке розуміння того, що відносини між державою і громадянським суспільством є відносинами між публічною владою й індивідуальною свободою. А це в сфері політичного життя означає, що якщо в суспільство держава входить як найважливіший елемент політичної надбудови, то в громадянське суспільство держава не входить, хоча, безперечно, усі потреби громадянського суспільства неминуче проходять через волю держави, щоб у формі законів отримати всеаагальне значення. Звідси діалектика держави і громадянського суспільства така: не держава зумовлює і визначає громадянське суспільство, а останнє зумовлює, створює і контролює державу. Саме таким чином забезпечується відносно самостійне існування демократичного громадянського суспільства і правової держави.
Громадянське суспільство в особі спочатку самодіяльних асоціацій людей (релігійних і політичних корпорацій, гільдій, прошарків, пізніше - кооперативів, профспілкових комітетів та інших), покликаних відображати і захищати їх групові та індивідуальні інтереси і права, вступає в особливі відносини з державою, для розуміння яких важливо врахувати таке. Якщо держава знає різні форми і режими правління - республіканські і монархічні, демократичні і недемократичні, - то для громадянського суспільства на рівні політики характерна демократична форма існування. Чим більш розвинутим є громадянське суспільство, тим більше підстав для демократичних форм держави. І навпаки: чим менш розвинутим є громадянське суспільство, тим більше підстав для існування авторитарних і тоталітарних режимів державної влади.
Громадянське суспільство у процесі свого розвитку має стабільну тенденцію до охоплення все більшої кількості населення і не тільки власників, а й інших незаможних його верств. Якщо у рабовласницькому суспільстві раб не був його членом, то у феодальному - селянин, міщанин набули вже деяких прав. З виникненням і розвитком капіталізму робітник стає повноцінним членом громадянського суспільства і громадянином держави з обсягом прав і обов'язків, що постійно збільшуються. Держава після цього, а також із виникненням різноманітних суспільних асоціацій, змушена ставати на шлях правового впорядкування своїх відносин з усім населенням і істотно перебудувати свої власні структури. Підсумовуючи, зауважимо, що громадянське суспільство об'єднує в собі незалежних індивідів, які мають автономію від держави завдяки приватній власності. Правова держава покликана утверджувати і забезпечувати права людини, включаючи і приватну власність.
1.3 Наукові погляди з визначення громадянського суспільства. Сутність громадянського суспільства
На сьогодні наше суспільство перебуває в стані системної кризи. Особливо загострюються політичні, економічні, соціальні відносини. Тому так важливо дбати і про розвиток нашої державності і про формування громадянського суспільства. Після проголошення незалежності України і вибору демократичного шляху розвитку держави з'явилося достатньо наукових праць, присвячених теорії громадянського суспільства. А це засвідчує, що теорія громадянського суспільства знаходить своїх прихильників в нашій державі. Біда тільки в тому, що ідеї громадянського суспільства залишаються ще мало відомими широкому загалу, слабо задіяними в нашому суспільному розвитку. На сучасному етапі розвитку проблема суспільства мас практичне значення, як питанзія становлення і функціонування громадянського суспільства. Осмислення загального поняття громадянського суспільства полягає у прагненні систематизувати притаманні даному терміну відмінні ознаки. В юридичній науці деякі вчені до громадянського суспільства відносять систему недержавних відносин (А.П.Кочетков), інші - всі суспільні зв'язки, що виникають поза сферою політики (А.В.Одинцова, О.Самородний), а треті - сукупність виробничих відносин, що зв'язують громадян. Суттєвим є те, що громадянське суспільство повинно бути основою політичного життя, вносити в останнє демократичні риси і якості, сам дух звільнення особи від державного диктату - основу основ громадянського суспільства. Одинцова А.В. звертає увагу на те, що "... більшість існуючих підходів до визначення громадянського суспільства, незважаючи на наявність у них розбіжностей, мають загальний недолік: у них суспільство, що підлягає аналізу, пов'язується з якимись конкретними інститутами держави або їх сукупністю". Група авторів першого в Україні "Політологічного словника" вважає, що "громадянське суспільство - сукупність неполігичнпх відносин (економічних, національних, духовно-моральних, релігійних і т.ін.), галузь спонтанного самовиявлення інтересів і воді вільних індивідів і їх асоціацій. Таке визначення громадянського суспільства має свої позитивні риси, оскільки більш чітко (через сучасне розуміння суті правової держави) зв'язує громадянське суспільство з державою, вказує на вторинність державності, підкреслює службові обов'язки державної влади захищати своїх громадян і тим самим регулювати їх життєдіяльність.
Своєрідну точку зору з цього питання має Е.Амбарнумов, який підкреслює, що тенденція до формування громадянського суспільства реалізується через розвиток горизонтальних зв'язків, шляхом перехрещування економічних звязкіз чисто господарськими рамками". "Громадянське суспільство, - пише він, - арматурою горизонтальних зв'язків закріплює політичну владу”.
Таке розуміння громадянського суспільства переплітається з точкою зору Ю.Красіна і А.Галкіна, які під громадянським суспільством розглядають стабільну систему горизонтальних соціальних зв'язків, суспільно-політичних орієнтацій і норм суспільної поведінки, що виросла безпосередньо із відносин власності, але не зводиться до них. В цій системі концентруються і оформляються економічні, професійні, культурні, релігійні та інші повсякденні інтереси соціальних прошарків і груп.
Визначення суті громадянського суспільства мас важливе значення. Але завжди слід пам'ятати, що громадянське суспільство - це таке суспільство, де інтереси людини мають пріоритетне значення. Адже людині за своєю природою притаманне прагнення жити в суспільстві людей, в якому вона прагне задовільнити, насамперед, свої приватні інтереси. В той же час, звичайно, інститути громадянського суспільства покликані забезпечити певний баланс між соціальними та політичними силами, а за допомогою правових норм регулювати відповідні відносини.
Таким чином, громадянське суспільство - це не якісь ізольовані індивіди, а комплекс соціальних відносин, система суспільних інтересів (економічних, соціальчо-політичних, релігійних, духовних, сімейних, культурних та інших), яка виражає різнорідні цінності, інтереси і потреби членів суспільства. Це сфера самовиявлення вільних громадян і добровільно сформованих асоціацій і організацій, обмежених відповідними законами від безпосереднього втручання та довічної регламентації діяльності цих громадян і організацій з боку державної влади. Такий підхід до аналізу громадянського суспільства дає змогу зробити висновок про те, що воно має відображати громадянські відносини, взаємозв'язок всіх сфер суспільного життя людини. В той же час громадянське суспільство - це не будь-яке суспільство, а сукупний індивід, який виступає через систему різних асоціацій, об'єднань своєрідним регулятором свободи людини. Іншими словами, громадянське суспільство - це сфера соціальної взаємодії, що складається зі сфери особистого, різноманітних об'єднань, суспільних рухів і публічної комунікації. Його часто розуміють як місце соціальної діі, відносно автономної від держави.
Основою громадянського суспільства є поділ і різноманітність, механізм стримування та урівноваження. Політичні інституції відокремлені від культурних і позбавлені можливості отримувії економічний зиск; чиновники не мають змоги зловживати своїм службовим становищем; держава не контролює культурне, релігійне та наукове життя; високий соціальний статус не може бути запорукою авторитету в культурній або політичній сфері. Завдяки пресі, законодавчій ініціативі та іншим факторам вільне суспільство одержує можливість контролювати та стримувати державну владу. Словом, важливе місце у розумінні громадянського суспільства посідає асоціатичпий аспект, тобто наявність певної спільності соціальних суб'єктів, що прагнуть самоідентифікації. Проблематика громадянського суспільства є доволі складною. Вона не обмежується тільки аспектом надання соціальним суб'єктам достатнього простору для реалізації їх вільного вибору у власних діях на свою і суспільну користь. Але не слід забувати, що громадянське суспільство - це людське суспільство, взяте з точки зору його конкретної якісної характеристики. Саме за таких умов здійснюється його функціонування, коли встановлюється відносна рівновага між моментом самодіяльності і владної обумовленості поведінки конкретних соціальних суб'єктів, коли вплив центральної влади на життя суспільного організму є гнучким, коли і влада, та Її адресати діють взасмовідповідально і обмежують себе і одне одного в експансіоністських проявах. Важливо, щоб громадянське суспільство не тільки в теорії, але й на практиці стало полем вільної життєдіяльності людей і взаємної волі народу. Воно може існувати і розвиватися лише в умовах консенсусу між його силами з ряду суспільних цінностей (форм власності, моментів демократії та інше). Адже сутність громадянського суспільства - це поєднання економічного, політичного і культурного плюралізму, який знаходить своє відображення в багатстві форм власності, в запереченні ідеологічних стереотипів, в розкритті духовного життя у всьому обсязі. Стану розвитку теорії громадянського суспільства на сьогодні відповідає і розвиток складових частин громадянського суспільства. Спробуємо визначити суттєвий момент, який дає можливість віднести певні суспільні відносини до основних елементів громадянського суспільства. Елементи громадянського суспільства мають відповідати таким вимогам:
1) економічна система діє за принципами самоорганізації, саморегулювання, самоуправління; 2) соціальна система має чітко виражене структурне оформлення; 3) політична система виступає, з одного боку, в формі механізму узгодження соціальних інтересів в суспільстві, а з іншого.
Розділ 2. Становлення та шляхи формування громадянського суспільства в Україні
2.1 Основні принципи та шляхи формування громадянського суспільства в Україні
Аналіз класичних понять громадянського суспільства дає розуміння того, що до нього слід відносити: власність і підприємництво, як його основу; національну і в тому числі екологічну безпеку, визнаючи пріоритет останньої над економікою; сім'ю, що є природним, соціальним осередком громадянського суспільства; освіту, науку і культуру, що повинні мати, переважно, не державний, а суспільно-світський характер; громадські об'єднання, як форму самовиявлення і самозахисту інтересів громадян; засоби масової інформації, забезпечуючи свободу інформації, а також рівні права і можливості доступу до інформації; пряме народовладдя, основою якого є суверенна воля народу і яке може здійснюватися через референдуми, вибори, народну законодавчу ініціативу, всенародні і місцеві обговорення найважливіших питань державного і громадського життя та інші форми безпосередньої демократії.
Виходячи саме з такої теоретичної конструкції Конституція України і проголосила у ст. 5, що носієм влади і єдиним джерелом влади в Україні є її народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади і місцевого самоврядування. Тобто Конституція України офіційно визнала владу громадянського суспільства і затвердила верховенство цієї влади над усіма іншими. Це вбачається у конституційному положенні про те, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові України і не може бути узурповане навіть державою, її органами і посадовими особами.
Хотілось би також наголосити, що під безпосереднім здійсненням влади Конституція саме і розуміє вибори народних депутатів України, депутатів і голів місцевих рад, Президента України, референдуми (всеукраїнський і місцеві) і т. іи. А одна з найважливіших форм безпосереднього здійснення влади - всеукраїнський референдум може проголошуватись навіть за народною ініціативою. Але шлях України до поглиблення безпосередніх форм здійснення влади народом був би більш послідовним, якби одночасно з проголошенням народної ініціативи щодо всеукраїнського референдуму відбулося б конституційне встановлення права народної законодавчої ініціативи, яка передбачена, наприклад, в Австрії, Білорусі, Іспанії, Італії, Латвії,