Тропічні рослини
У Мексіці ареал маніока досягає 20° північної широти, далі його північна межа проходить між Флорідою та Великими Антільськими островами. На заході Африки межа маніока їстівного підіймається до островів Зеленого Мису та Сенегалу, далі спускається до низовин Нігеру, північного басейну Конго і верхів'я Голубого Нілу, звідки стрімко спускається на південь.
В Азії культура маніока характерна для Індії. У Південній півкулі маніок доходить до півдня Перу, звідки підіймається до 30° північної широти. Маніок не росте в Австралії. У зв'язку з великим ареалом і відповідною еколого-географічною диференціацією маніок їстівний має від 75 до 100 сортів.
Крім крохмаленосних видів маніока певне значення має також маніок Глазіова, або цеара каучук (Маnіhot glaziovii). Це невеличке дерево, що зростає на сухих кам'янистих грунтах пустельних районів південної Бразилії, досягає 12—15 м заввишки. Зараз його вирощують на острові Шрі-Ланка, в Індії та деяких інших тропічних країнах. Починаючи з 5-річного віку шляхом підсочування одержують високої якості латекс, а потім каучук. Олія, яку виготовляють з ядер насіння, не висихає, її використовують при виробництві мила.
XVI. Найбільша у світі квітка
Кожен з відвідувачів Ботанічного музею м. Києва, потрапляючи у зал, присвячений особливостям рослинного світу флористичних царств земної кулі, неодмінно звертає увагу на муляж найбільшої у світі квітки. Він вміщений серед спеціально зафіксованих мохів та інших ґрунтових рослин з тропічних лісів тихоокеанських островів. Наче жива, красується на стеблі ліани у своїй неповторності квітка рафлезії Арнольді (Rafflesia arnodіі).
Цей вид відкритий 1818 р. німецьким мандрівником і ботаніком Ж. Арнольді та представником Ост-Індської компанії Т. Рафлезом у нетрях тропічних лісів понад річкою Манна на острові Суматра. Ж. Арнольді невдовзі після відкриття загинув від тропічної лихоманки. Т. Рафлезу поталанило більше. Він повернувся в Європу і привіз із собою багату колекцію тропічних рослин і серед них небачену досі паразитичну квітку. Ботаніки зберегли імена першовідкривачів чудо-рослини у родовій та видовій назві цього виду. Виглядає ця рослина дуже дивовижно. П'ять велетенських м'ясистих пелюсток, до 5 см завтовшки кожна, розташувалися навколо центральної глечико- чи миско-подібної частини квітки. В одних квітках — багато тичинок, в інших — маточок. Отже, квітки одностатеві. Поверхня криваво-червоних пелюсток вкрита білявими бородавчастими плямами, хаотично розкиданими на всіх пелюстках та центральній частині квітки. Загалом все виглядає так, наче квітка вирізана з плоского куска м'яса. Вражає не лише фактура квітки і те, що вона ніби лежить прямо на землі, але й її велетенські розміри: адже вона досягає понад 1 м у діаметрі. Повідомлялось, що була знайдена квітка рафлезії Арнольді, діаметр якої становив 140 см. Особливо цікаво, що рослина не має нормально розвинених ані стебла, ані листя, ані коріння. Всі ці частини редуковані та змінені, пристосовані до паразитичного життя за рахунок соків інших рослин. Здебільшого рафлезія паразитує на стеблах та коренях ліан із виноградних, зокрема на представниках роду цісус (Сіssus). Ці стебла на корені часто стеляться просто по поверхні ґрунту. Саме на них і розвивається рафлезія.
Рослина, власне, складається лише із клітинних тяжів-присосок, а на час цвітіння — з дуже вкороченого стебла та редукованого листя і велетенських репродуктивних органів — квіток, а пізніше плодів з насінням. Вчені вважають, що то вершина пристосування до паразитичного способу життя серед вищих рослин на нашій планеті. У хащах тропічного лісу здалеку можна відчути своєрідний «аромат» рафлезії Арнольді. Квітки цієї рослини виділяють надзвичайно неприємний запах гниючого м'яса, чим приваблюють велику кількість мух та жуків, які збирають на себе чимало клейкого пилку і переносять його на маточкові квітки. Після запилення і запліднення розвивається багатокамерний кулястий ягодоподібний плід. На час повного достигання стінки камер всередині плода руйнуються; там утворюється своєрідна клейка маса — пульпа із великою кількістю дрібнесенького насіння. Масивні тварини, пересуваючись тропічним лісом, розчавлюють ці плоди і розносять насіння рафлезії. Потрапивши на стебла чи відкрите коріння ліан, насіння проростає і спочатку розвиває лише тяжі під корою у деревині. Згодом утворюється невеличка куляста квіткова брунька завбільшки з горошину, а потім — з горіх. Поступово вона досягає розміру капусти і нарешті розкривається велетенською м'ясистою квіткою.
Зараз відомо 12 видів роду рафлезія (Rаfflesia). Всі вони паразитують на коренях та стеблах ліан, дерев і ростуть у тропічних лісах Індо-Малазійського регіону. Слід сказати, що квітки у всіх інших видів меньші, ніж у рафлезії Арнольді: вони досягають лише 40—60 см у діаметрі.
А в цілому родина рафлезієвих (Rаfflesiaceae) налічує 9 родів та близько 55 видів, поширених переважно у тропічних країнах. Лише кілька видів росте у субтропіках і Середземномор'ї. Зокрема, на Чорноморському узбережжі Кавказу зустрічається лише один вид з цієї тропічної родини — підладанник червоний (Суtіnus rubrа). Ця паразитична рослина оселюється на корінні чисту (Сіstus).
58