Екологічні проблеми водоспоживання і водовідведення та шляхи їх подолання
Вступ
Кожна свідома людина повинна обов'язково мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану, а також про основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.
Екологізація економіки і свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов'язане в першу чергу з державною регуляцією процесів природокористування. Новою в даній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою і людиною, яка базується на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована впродовж двох століть і в даний час придбала своє критичне значення. Тому існує об'єктивна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованого стану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб'єктами підприємництва, між іноземними партнерами, на рівні планетарної співпраці ради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації.
Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми та підтримувати прогресивні світові ініціативи і рішення: вступати в різні міжнародні союзи, суспільства, підписувати угоди.
В Україні розроблено «Основні напрями державної екологічної політики». Цей документ визначає не лише мету і пріоритетні завдання охорони довкілля, але і механізми їх реалізації, напрями гармонізації і інтеграції екологічної політики України в рамках процесу «Довкілля для Європи» і світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що сполучає стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду у галузі охорони довкілля і екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони природного довкілля і ядерної безпеки в Україні сформована цілісна система регуляції і управління природокористуванням і охороною природи, екологічною безпекою, яка, за виводами міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові принципи для вирішення екологічних проблем, упроваджено економічний механізм природокористування, відповідно до міжнародних вимог створюється національна система стандартів відносно забезпечення екологічної безпеки і природокористування.
Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного і ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування і розвитку суспільства.
У даній роботі висвітлено тему водоспоживання та водовідведення в Україні. Розглянуто екологічні проблеми навколишнього середовища та шляхи їх подолання. Також у даній роботі розглядається закордонний досвід водовідведення та водоспоживання та екологічні проблеми розвинутих держав і шляхи їх подолання.
Актуальність даної роботи зумовлена, з одного боку, великим інтересом до теми водоспоживання та водовідведення в сучасній екологічній науці, з іншого боку, її недостатньою розробленістю. Розгляд питань пов'язаних з даною тематикою носить як теоретичну, так і практичну значущість.
Результати можуть бути використані для розробки методики аналізу водоспоживання та водовідведення у різних регіонах України та всього світу.
Теоретичне значення вивчення проблеми водоспоживання та водовідведення полягає в тому, що вибрана для розгляду проблематика знаходиться на стику відразу декількох наукових дисциплін.
Об'єктом даного дослідження є аналіз умов водоспоживання та водовідведення в Україні в цілому та окремо по різних областях.
При цьому предметом дослідження є розгляд окремих питань, сформульованих як завдання даного дослідження.
Метою дослідження є вивчення теми водоспоживання та водовідведення з точки зору новітніх вітчизняних і зарубіжних досліджень по схожій проблематиці.
В рамках досягнення поставленої мети автором були поставлені і рішення наступні завдання:
Вивчити теоретичні аспекти і виявити природу водоспоживання та водовідведення в Україні в цілому та по окремих регіонах.
Висвітлити актуальність проблеми водоспоживання та водовідведення в сучасних умовах.
Викласти можливості вирішення тематики водоспоживання та водовідведення, а також звернути увагу на правове забезпечення водоспоживання та водовідведення в Україні;
Позначити тенденції розвитку тематики водоспоживання та водовідведення, визначитися з подальшими цілями та пріоритетами розвитку даного напрямку.
Робота має традиційну структуру і включає введення, основну частину, що складається з трьох розділів, висновок і бібліографічний список.
Таким чином, актуальність даної проблеми визначила вибір теми роботи, пов’язаної з водоспоживанням та водовідведенням, круг питань і логічну схему її побудови.
Теоретичною і методологічною основою проведення дослідження є законодавчі акти, нормативні документи по темі роботи.
Джерелами інформації для написання роботи послужили базова учбова література, фундаментальні теоретичні праці найбільших мислителів в даної області, результати практичних досліджень видних вітчизняних і зарубіжних авторів, статті і огляди в спеціалізованих і періодичних виданнях, присвячених тематиці водоспоживання та водовідведення, довідкова література, інші актуальні джерела інформації, що наведено в розділі описання використаних джерел інформації.
Розділ 1. Загальні відомості про водоспоживання та водовідведення їх особливості та характерні риси
1.1 Водоспоживання, його різновиди і особливості
Водоспоживання – сукупність заходів щодо забезпечення водою різних споживачів. Інженерні споруди, призначені для вирішення завдань водоспоживання, називають системою водоспоживання, або водопроводом.
До цілей водоспоживання слід віднести:
питні;
господарські;
протипожежні;
виробничі;
іригаційні.
Підчас подачі води враховують її якість, наприклад, до питної води пред'являються вимоги СанПіН 2.1.4.1074-01 "Питна вода. Гігієнічні вимоги до якості води централізованих систем питного водопостачання. Контроль якості". Для доведення якості води до необхідних норм використовують водопідготовку.
Водопідготовка – обробка води, що поступає з природного вододжерела, для приведення її якості у відповідність з вимогами технологічних споживачів. Може вироблятися на спорудах або установках водопідготовки для потреб комунального господарства, теплогенерирующих підприємств, транспорту, промислових підприємствах.
Водопідготовка полягає в звільненні води від дисперсних і колоїдних домішок і солей, що містяться в ній, тим самим запобігає відкладення накипу, віднесення солей пором, корозія металів, а також забруднення оброблюваних матеріалів при використанні води в технологічних процессах.
Водопідготовка включає наступні основні методи обробки:
освітлення (видалення з води коагуляцією, відстоюванням і фільтруванням колоїдних забруднень, що суспензують);
зм'якшування (усунення жорсткості води осадженням солей кальцію і магнію, вапном і содою або видалення їх з води катіонує);
знесолювання і обескремнивание (іонний обмін або дистиляцією у випарниках);
видалення розчинених газів (термічним або хімічним методом) і оксидів заліза і міді (фільтруванням).
поліпшення органолептичних властивостей води (видалення з води речовин, що додають воді запах (сірководень, хлор), і ряду органічних речовин).
Нижче приведені і охарактеризовані основні джерела водоспоживання:
Річка
Річка – природний водний потік (водоток), що протікає у виробленому їм поглибленні – постійному природному руслі і що харчується за рахунок поверхневого і підземного стоку з його басейну.
Річки є предметом вивчення одного з розділів гідрології суші – річковій гідрології (потамологии).
У кожній річці розрізняють місце її зародження – витік і місце (ділянка) впадання в морі, озеро або злиття з іншою річкою – гирло.
Річки, що безпосередньо впадають в океани, моря, озера або що втрачаються в пісках і болотах, називаються головними; що впадають в головні річки – притоками.
Головна річка зі всіма її припливами утворює річкову систему, яка характеризується густиною річкової мережі.
Поверхня суші, з якою річкова система збирає свої води, називається водозбором, або водозбірною площею. Водозбірна площа разом з верхніми шарами земної кори, що включає дану річкову систему і відокремлена від інших річкових систем вододілами, називається річковим басейном.
Озеро
Озеро – замкнутее поглиблення суші, в яке стікає і накопичується вода. Озера не є частиною Світового Океану.
Озера регулюють стік річок, затримуючи в своїх улоговинах порожнисті води і віддаючи їх в інші періоди. У водах озер відбуваються хімічні і біологічні реакції. Одні елементи переходять з води в донні відкладення, інші – навпаки. У ряді озер, що головним чином не мають стоку, у зв'язку з випаром води підвищується концентрація солей. Результатом є істотні зміни мінералізації і сольового складу озер.
Завдяки значній тепловій інерції водної маси крупні озера пом'якшують клімат прилеглих районів, зменшуючи річні і сезонні коливання метеорологічних елементів.
За походженням озера діляться на:
тектонічні;
льодовикові;
річкові (стариці);
приморські (лагуни і лимани);
провальні (карстові, термокарстові);
вулканічні (у кратерах вимерлих вулканів);
завально-запрудні;
штучні (водосховища, ставки).
За водним балансом озера діляться на:
стічні (мають стік, переважно у вигляді річки);
безстічні (не мають поверхневого стоку або підземного відведення води в сусідні водозбори. Витрати води відбуваються за рахунок випару).
За хімічним складом води озера діляться на:
прісні;
мінеральні (солоні).
Загальна площа озер земної кулі складає близько 1,8 % суші (приблизно 2,7 млн кв. км.).
Водосховище
Водосховище – штучне водоймище, утворене, як правило, в долині річки водопідпірними спорудами для накопичення і зберігання води в цілях її використання в народному господарстві.
Водосховища діляться на 2 типи: озерні і річкові. Для водосховищ озерного типа (наприклад, Рибінського) характерне формування водних мас, істотно відмінних по своїх фізичних властивостях від властивостей вод припливів. Течія в цих водосховищах пов'язана більш всього з вітрами. Водосховища річкового (руслового) типа (наприклад, Дубоссарське) мають витягнуту форму, течії в них, зазвичай, стічні; водна маса по своїх характеристиках близька річковим водам.
Основними параметрами водосховища є об'єм, площа дзеркала і амплітуда вагання рівнів води в умовах його експлуатації.
Море (для господарських і питних потреб)
Море – частина Світового океану, відособлена сушею або піднесеннями підводного рельєфу. Деякі моря є частиною іншого моря (наприклад, море Егейськоє — частина Середземного).
По мірі відособленості і особливостям гідрологічного режиму моря підрозділяються на три групи:
внутрішні моря (середземні моря і напівзамкнені моря);
околичні моря;
міжострівні моря[3, стор. 68].
За своїм географічним положенням середземні моря інколи ділять на міжматерикові моря та внутрішньоматерикові моря.
З геологічної точки зору сучасні моря є молодими утвореннями: всі вони визначилися в контурах, близьких до сучасних, в неогеновий для палеогену час, і остаточно оформилися в антропогене. Найбільш глибокі моря утворилися в місцях крупних розломів земної кори (наприклад, Середземне море). Дрібні моря виникли при затопленні водами Світового океану околичних частин материків при їх опусканні або при підвищенні рівня океану і розташовуються зазвичай на материковій мілині.
Підземні води
Підземні води – води, що знаходяться в товщі гірських порід верхньої частини земної кори в рідкому, твердому і газоподібному стані.
За умовами залягання підземні води підрозділяються на:
грунтові;
грунтові;
міжпластові.
Грунтові води заповнюють частину проміжків між частками грунту; вони можуть бути вільними (гравітаційними), такими, що переміщаються під впливом сили тяжіння, або зв'язаними, утримуваними молекулярними силами[5].
Грунтові води утворюють водоносний горизонт на першому від поверхні водотривкому шарі. У зв'язку з неглибоким заляганням від поверхні рівень грунтових вод випробовує значні коливання по сезонах року: він то підвищується після випадання опадів або танення снігу, то знижується в посушливий час. У суворі зими грунтові води можуть промерзати. Ці води більшою мірою схильні до забруднення.
Міжпластові води – водоносні горизонти, що пролягають нижче, ув'язнені між двома водотривкими шарами. На відміну від грунтових, рівень міжпластових вод більш постійний і менше змінюється в часі. Міжпластові води чистіші, ніж грунтові. Напірні міжпластові води повністю заповнюють водоносний горизонт і знаходяться під тиском. Натиском володіють всі води, ув'язнені в шарах, що залягають в увігнутих тектонічних структурах.
За умовами руху у водоносних шарах розрізняють підземні води, циркулюючі в рихлих (піщаних, гравієвих і галечникових) шарах і в тріщинуватих скальних породах.
Залежно від характеру порожнеч водовміщаючих порід підземні води діляться на:
порові – в пісках, галечниках і ін. уламкових породах;
тріщини (жильні) – в скальних породах (гранітах, піщаниках);
карстові (карстові для тріщини) – в розчинних породах (вапняках, доломітах, гіпсі і ін.).
Підземні води – частина водних ресурсів Землі; загальні запаси підземних вод складають понад 60 млн км3. Підземні води розглядаються як корисна копалина. На відміну від інших видів корисних копалини, запаси підземних вод можуть бути відтворені в процесі експлуатації.
Для визначення наявності підземної води проводиться розвідка:
буряться опорні свердловини з відбором керна
вивчається керн і визначається відносний геологічний вік порід їх потужність (товщина)
проводяться дослідні відкачування, визначаються характеристики водоносного горизонту, оформляється інженерно-геологічний звіт;
по декількох опорних свердловинах складаються карти, розрізи, проводиться попередня оцінка запасів корисних копалини (у даному випадки води);
До використовуваних на даному етапі розвитку водопостачання і водоспоживання системам слід віднести:
водопровід;
водозабірні споруди - інженерні споруди для відбору води з підземних і поверхневих джерел;
насосні станції;
водопідготовку – очищення води з тим, аби довести її до необхідної якості, наприклад, до якості питної води, що дистилює і тому подібне
1. Водопровід – система безперервного водопостачання споживачів, призначена для проведення води для пиття і технічних цілей з одного місця (звичайно водозабірних споруд) в інше, - до водокористувача (міські і заводск. приміщення) переважно по підземних трубах або каналах; у кінцевому пункті, часто очищена від механічних домішок в системі фільтрів, вода збирається на деякій висоті в так званих водопідіймальних баштах, звідки вже розподіляється по міських водопровідних трубах. Об'єм водозабору визначається водомірними приладами (т.з. водомірами, водолічильниками). Водонапірною силою водопроводу користуються і для гідравлічних цілей.
Прокладка трубопроводу
Є декілька способів прокладки трубопроводу:
наземна по опорах і естакадах, з утепленням або без;
підземна прокладка:
траншейна за допомогою спецтехніки: екскаватора, різного роду приспособ для тракторів; на невеликі відстані використовують ручну силу;
безтраншейна технологія прокладки, яка можлива при горизонтальному бурінні (сокр. ГНБ);
колекторна, вополняется способом щитової проходки.
Внутрішній трубопровід будівель прокладається:
у стояках, технічних шахтах;
у штробах;
по стінах;
під плінтусами (труби з полімерних органічних матеріалів);
у стягуванні підлоги.
Водопроводи бувають внутрішні, такі, що знаходяться усередині будівель і споруд, і зовнішні – що прокладаються поза будівлями і спорудами, як правило під землею.
Внутрішній водопровід
Внутрішній водопровід регламентують СНіП 2.04.01-85 «Внутрішній водопровід і каналізація будівель»; ГЕСН 2001-16.
Трубопроводи внутрішні:
водорозбірна колонка;
водомірний вузол складається з водолічильників (наначе називають витратомір, водомір) встановлюється для обліку забору води з системи. Зазвичай встановлюють в підвальному приміщенні багатоквартирного будинку, або в технічному приміщенні підприємства;
трубопровідна арматура: засувка, кран, клапан, зворотний клапан, компенсатор
гидробак
санітарний вузол
станція пожежогасінні
станція підкочування для підвищення тиску в системі.
труби
фитинги, і інше.
Зовнішній водопровід
Зовнішній водопровід (регламентують СНіП 2.04.02-84 Водопостачання зовнішні мережі і споруди; СНіП 3.05.04-85 Зовнішні мережі і каналізація. Водопостачання і каналізація):
водозабірні споруди — інженерна споруда для забору води з джерела.
пожежний гідрант на лінії пожежного водопроводу, для гасіння пожеж, забору води пожежними автоцистернами.
оглядовий колодязь на лінії водопроводу.
насосна станція для підвищення тиску в системі водопроводу до потрібного.
водопідготовка — система очищення води, доведення якості води до якості питної води, і інше.
Мережі зовнішнього водопроводу можна розділити на декілька видів за призначенням:
господарчо-побутової для перекачування води питної якості;
пожежник (або протипожежний) для запобігання пожежам;
виробничий (або технологічний) - для перекачування води технічного призначення: санітарно-технічна меті; охолоджування агрегатів, механізмів, машин; різні виробничі цілі;
зрошувально/поливний водопровід для зрошення/поливу сільськогосподарських або декоративних рослин;
оборотний водопровід також може існувати для зниження (раціоналізації) витрати води на підприємстві;
комбінований водопровід, як спосіб понизити капітальні вкладення у водопровід, наприклад, незрідка поєднують пожежник і хаз.-битові водопроводи в малих населених пунктах, підприємствах[9, стор. 43].
2. Водозабірні споруди
Водозабірні споруди (також відомі як водозабірний вузол - ВЗУ) - споруди для забору води з джерела, що складаються з ряду основних інженерних об'єктів:
водозабірного пристрою із станцією першого підйому (звичайно це погружні насоси);
вузол обліку води з водолічильників - витратомірів;
водопідготовки для доведення якості води до норм питної води;
резервуару чистої води (РЧВ);
резервуару пожежного запасу (пожежний резервуар);
насосній станції другого підйому для підтримки тиску і подачі води споживачеві в необхідному об'ємі;
водонапірної башти (альтернатива насосної станції другого підйому);
станція пожежогасінні (пожежні насоси);
дренажна система виконує відведення вод при аварійному переповнюванні резервуарів, підтопленні водозабірних споруд;
контрольно-вимірювальні прилади і автоматика (скор. КВПіА або КИПіС) стежать за працездатністю устаткування, регулюють витрати води, ведуть журнали змін характеристик: рівнів, витрати води, аварійних ситуація і тому подібне, виконує автоматичне обслуговування устаткування, наприклад, автоматичне промивання станції водопідготовки. Повний перелік виконуваних автоматично дій залежить від конкретних вимог технічного завдання Замовника до об'єкту водозабірного вузла[11, стор. 17].
Великі (що перекачують понад 10 000 куб.м/доб.) водозабірні споруди можуть мати власну інфраструктуру: електричну підстанцію, газорозподільну підстанцію (ГРП), котельну, диспетчерський пункт з можливістю нести вахту, лабораторію для контролю якості води і інше.
Місце для розміщення водозабірної споруди, так зване землевідведення, повинно бути погоджено з державним органом санітарно-епідеміологічного нагляду і відповідати санітарно-епідеміологічним (СанПіН) і будівельним нормам (СНіПам) і ін.
По характеристиках джерела водозабори розділяють на підземних і поверхневих. Підземні джерела водопостачання, як правило, відрізняються стабільнішими характеристиками якості води і відносною захищеністю від забруднення з поверхні. Поверхневі джерела водопостачання відрізняються високою продуктивністю, але вимагають постійного нагляду за дотриманням санітарно-технічного стану території поверхневого джерела: озера, річки[8].
Підземні джерела водопостачання
Підземні води, згідно п.5.3. СНіП 2.04.02-84 «Водопостачання. Зовнішні мережі і каналізація.», водоприймальні споруди (підземне джерело водопостачання) підрозділяються на:
водозабірні свердловини (частіше використаємо термін: артезіанська свердловина) для видобутку артезіанської води;
шахтні колодязі для видобутку здебільше грунтових вод;
горизонтальні водозабори, які у свою чергу підрозділяються на:
траншейні споруди використовуються для порівняно невеликого водоспоживання при малій глибині залягання підземних вод;
галерейні (власне галереї і штольні), які застосовуються для постійного водопостачання відносно крупних водоспоживачів, споруджувані при значній глибині залягання водоносних горизонтів;
кяризи - примітивно влаштовані водозабірні споруди, вживані для сільсько-господарського водопостачання і зрошування невеликих земельних ділянок в напівпустинних районах з невитриманим заляганням водоносних горизонтів;
комбіновані водозабори;
променеві водозабори застосовуються для повнішого захвату підземної води — комбінація шахтного колодязя з горизонтальними буровими свердловинами, закладеними в різні боки водоносного пласта;
каптажі джерел.
Поверхневі джерела водопостачання
Поверхневі джерела для водопостачання підрозділяються на:
річкові - водовідбір з річки;
водосховища - водовідбір з водосховища;
озерні - водовідбір з озера;
морські - водовідбір з моря.
Для поверхневих джерел виділяють, наступні види водозабірних споруд:
берегові водозабірні спорудження применяемяется при відносно крутих берегах річки, є бетонний або залізобетонний колодязь великого діаметру, винесений передньою стінкою в річку. Вода поступає в нього через отвори, захищені гратами, а потім проходить через сітки, що здійснюють грубе механічне очищення води;
руслові водозабірні споруди застосовуються зазвичай при пологому березі, мають оголовок, винесений в русло річки. Конструкції оголовков вельми всілякі. З оголовка вода подається по самотічним трубах до берегового колодязя; останній часто поєднаний з насосною станцією першого підйому;
плавучі водозабірні споруди - це понтон або баржа, на яких встановлюються насоси, що забирають воду безпосередньо з річки. На берег вода подається по трубах (з рухливими стиками), укладених на сполучному містку;
ковшові водозабірні споруди. Вода поступає з річки спочатку в розташований біля берега ківш (штучна затока), в кінці якого розміщується власне Ст с. Ківш використовується для осадження наносів, а також для боротьби з льодовими перешкодами – шугою і глибинним льодом.
Зона санітарної охорони (ЗСО) джерела водопостачання
Зони санітарної охорони (ЗСО) – територія, що включає джерело водопостачання і водопровід, інший об'єкт. ЗСО складається з поясів, на яких встановлюються особливі режими господарської діяльності і охорони, наприклад, для артезіанських свердловин охорони підземних вод від забруднення.
ЗСО організовуються у складі трьох поясів:
перший пояс (строгого режиму) включає територію розташування водозабірних споруд, майданчиків всіх водопровідних споруд і водопровідного каналу. Його призначення – захист місця водозабору і водозабірних споруд від випадкового або умисного забруднення і пошкодження. Перший пояс призначається.
другий пояс (пояси обмежень або зона мікробного забруднення) визначається гідродинамічною розрахунковою дорогою і включає територію, призначену для попередження забруднення води джерел водопостачання. Другий пояс враховує час просування мікробного забруднення води до водозабору, що приймається залежно від кліматичних районів і захищеності підземних вод від 100 до 400 діб – часу, протягом якого забруднення подія на поверхні за межами другого поясу досягне водоносного горизонту.
третій пояс (зона хімічного забруднення) визначається гідродинамічними розрахунками, виходячи з умови, що якщо за її межами поступають стабільні хімічні забруднення, то вони виявляться поза областю живлення водозабору або досягнуть її не раніше закінчення розрахункового терміну експлуатації. Мінімальний розрахунковий термін експлуатації свердловини – 25 років. Зазвичай для розрахунків використовують 10 000 діб, що приблизно на 10% більше, ніж 25 років, тобто 9125 діб[9, стор. 81].
Пояси є колами, центр яких знаходиться в джерелі водопостачання. Якщо таких джерел декілька (декілька свердловин), то слід виділяти декілька кіл з центром в кожній зі свердловин.
Основною метою створення і забезпечення режиму в ЗСО є санітарна охорона від забруднення джерел водопостачання і водопровідних споруд, а також територій, на яких вони розташовані.
У кожному з трьох поясів, а також в межах санітарно-захисної смуги (СЗП), відповідно їх призначенню, встановлюється спеціальний режим і визначається комплекс заходів, направлених на попередження погіршення якості води.
Нижче приведені етапи проектування водозабірних споруд:
розрахунок водоспоживання
технологічна схема. Технологічна схема водозабірної споруди представляє схематичне представлення роботи об'єкту, тобто показує як вода рухається в системі, як очищається, як працюватиме система при аварийях і ін. Технологічні схеми сильно залежать від потреб Замовника в об'ємі води, якості, рівні автоматики і інших вимог. Хоч принципово технологічні схеми схожі, але важко знайти дві однакові. Розробка технологічної схеми роботи водозабірного вузла (водозабірних споруд) виконується виходячи з технічного завдання, виданого Замовником або розробленого спільно із Замовником;
підбір устаткування. Підбір і узгодження переліку устаткування, вузлів устаткування;
передпроектна підготовка. Проведення передпроектної підготовки: натурне обстеження майданчика, узгодження вибору ділянки з державними органами нагляду, інженерно-геологічні дослідження;
розробка проектної документації стадія "П". Розробка проекту водозабірного вузла (водозабірних споруд);
узгодження проекту. Узгодження і затвердження проекту.
розробка проектної документації стадія "РД". Після проходження затвердження проекту і виконання стадії "РД" (робоча документація), за проектом можна виконувати роботи - будувати водозабірний вузол.
3. Насосні станції
Насосна станція – комплексна система для перекачування рідин з одного місця в інше, включає будівлю і устаткування: насосні агрегати (робочі і резервні) – насоси, трубопроводи і допоміжні пристрої, у тому числі насоси. Використовуються як інфраструктура для потреб водопостачання, каналізації, на родовищах нафти і так далі Також використовуються для видалення води на територіях в низовині, що обводнюють в результаті прориву води або повені.
Насосні станції часто зустрічаються в країнах з розвиненою системою каналів. Із-за роботи системи шлюзів на каналі, рівень води падає на верхній частині каналу при кожному проходженні судів через шлюзи. Крім того, багато шлюзів не герметичні, і вода просочується з верхньої частини каналу в нижнюю.
Вочевидь, що рівень води у верхній частині каналу потрібно підняти (компенсувати), інакше, зрештою, рівня води перед шлюзом не вистачить для судноплавства. Зазвичай каналам вимагається додаткові об'єми води, які поступають шляхом направлення води з річок і струмків у верхню частину каналу. Проте, за відсутності таких джерел для підтримки рівня використовується насосна станція.
У системі каналізації насосні станції використовуються для піднімання стічних вод на піднесення, наприклад, для подолання горбистої місцевості на дороги трубопроводу, ведучого до станції очищення стічних вод. У системі водопроводу насосні станції часто використовуються для підвищення тиску води в системі.
На родовищах нафти використовуються дожимні насосні станції. Дані станції здійснюють вступ нафти зі свердловин в товарний парк. Вони можуть виробляти лише дожим насосами рідини або, окрім цього, проводити початкову підготовку свердловинної продукції (сепарацію води і нафти).
4. Водопідготовка
Водопідготовка – обробка води, що поступає з природного вододжерела, для приведення її якості у відповідність з вимогами технологічних споживачів. Може вироблятися на спорудах або установках водопідготовки для потреб комунального господарства, теплогенерирующих підприємств, транспорту, промислових підприємствах.
Водопідготовка полягає в звільненні води від дисперсних і колоїдних домішок і солей, що містяться в ній, тим самим запобігає відкладення накипу, віднесення солей пором, корозія металів, а також забруднення оброблюваних матеріалів при використанні води в технологічних процессах[8, стор. 47].
Водопідготовка включає наступні основні методи обробки:
освітлення (видалення з води коагуляцією, відстоюванням і фільтруванням колоїдних забруднень, що суспензують);
зм'якшування (усунення жорсткості води осадженням солей кальцію і магнію, вапном і содою або видалення їх з води катіонує);
знесолювання і обескремнивание (іонний обмін або дистиляцією у випарниках);
видалення розчинених газів (термічним або хімічним методом) і оксидів заліза і міді (фільтруванням).
поліпшення органолептичних властивостей води (видалення з води речовин, що додають воді запах (сірководень, хлор), і ряду органічних речовин).
До іригаційного використання водних ресурсів слід віднести зрошування.
Зрошування (іригація) – підведення води на поля, що відчувають нестачу вологи, і збільшення її запасів в корнеобитаемом шарі грунту в цілях збільшення родючості грунту. Зрошування є одним з видів меліорації. Зрошування покращує постачання коріння рослин вологою і живильними речовинами, знижує температуру приземного шару повітря і збільшує його вологість.
До основних способів зрошування відноситься:
полив по борознах водою, що подається насосом або із зрошувального каналу;
розбризкуванням води із спеціально прокладених труб;
аерозольне зрошування – зрошування найдрібнішими краплями води для регулювання температури і вологості приземного шару атмосфери;
зрошування підгрунтя (внутрігрунтове) – зрошування земель шляхом подачі води безпосередньо в корнеобитаемую зону;
лиманове зрошування – глибоке одноразове весняне зволоження грунту водами місцевого стоку;
дощування – зрошування з використанням самохідних систем кругового або фронтального типа.
Зрошувальне землеробство викликає цілий ланцюг негативних екологічних наслідків. Головними з них є:
іригаційна ерозія;
накопичення агроіригаційного горизонту грунтів;
вторинне засолення грунтів і грунтів;
заболочування грунтів і грунтів;
забруднення поверхневих і підземних вод;
обміління річок;
осідання рельєфу місцевості.
Вторинне засолення – головний наслідок зрошування земель в умовах аридного клімату. Воно пов'язане з підйомом мінералізованих грунтових вод до земної поверхні. Грунтові води, що містять солі, починають при цьому інтенсивно випаровуватися, внаслідок чого грунт насичується надлишковою кількістю солей. Гостра екологічна проблема зрошуваного землеробства – забруднення поверхневих і грунтових вод. Це результат поливу угідь і використання води для рассоления грунтів. Більшість річок, води яких використовуються для зрошування мають мінералізацію 0,2-0,5 г/л. В даний час їх мінералізація зросла в 10 разів, що привело до зростання вторинного засолення. Проблеми засолення грунтів і вод посилюються вживанням мінеральних добрив[9, стор. 402].
Висновок
У даній главі розглянуто загальні відомості про водоспоживання у світі, його різновиди та особливості, класифіковано основні джерела води та методики водоспоживання, що є найбільш доцільними та розповсюдженними.
1.2 Водовідведення, його види і особливості
Системи, що водовідводять, і споруди – це один з видів інженерного устаткування і благоустрою населених пунктів, житлових, суспільних і виробничих будівель, що забезпечують необхідний санітарно-гігієнічні умови праці, побуту і відпочинку населення. Системи водовідведення і очищення складаються з комплексу устаткування, мереж і споруд, призначених для прийому і видалення по трубопроводах побутових виробничих і атмосферних стічних вод, а також для їх очищення і знешкодження перед скиданням у водоймище або утилізацією[7, стор. 14].
Об'єктами водовідведення є будівлі різного призначення, а також міста, що знов будуються, існуючі і такі, що реконструюються, селища, промислові підприємства, санітарно-курортні комплекси і тому подібне
Стічні води – це води, використані на побутових, виробничих або інші потреби і забруднені різними домішками, що змінили їх первинний хімічний склад і фізичні властивості, а також води, що стікають з території населених пунктів і промислових підприємств в результаті випадання атмосферних опадів або поливання вулиць[2, стор. 13].
Залежно від походження вигляду і складу стічні води підрозділяються на три основні категорії: побутові (від туалетних кімнат, душових, кухонь, лазень, пралень, їдалень, лікарень; вони поступають від житлових і суспільних будівель, а також від побутових приміщень і промислових підприємств) ; виробничі (води, використані в технологічних процесах, не відповідають більш вимогам, що пред'являються до їх якості; до цієї категорії вод відносять води, що відкачуються на поверхню землі при видобутку корисних копалин) ; атмосферні (дощові і талі; разом з атмосферними відводяться води від поливу вулиць, від фонтанів і дренажів) .
У практиці використовується також поняття міські стічні води, які є сумішшю побутових і виробничих стічних вод. Побутові, виробничі і атмосферні стічні води відводяться як спільно, так і окремо. Найбільш широкого поширення набули загальносплавні і роздільні системи водовідведення. При загальносплавній системі всі три категорії стічних вод відводяться по одній загальній мережі труб і каналів за межі міської території на очисні споруди. Роздільні системи складаються з декількох мереж труб і каналів: по одній з них відводяться дощові і незабруднені виробничі стічні води, а по іншій або по декількох мережах - побутові і забруднені виробничі стічні води[3, стор. 143].
Стічні води є складними гетерогенними сумішами, що містять домішки органічне і мінеральне походження, які знаходяться в нерозчиненому, колоїдному і розчиненому стані. Міра забруднення стічних вод оцінюється концентрацією, тобто масою домішок в одиницю об'єму мг/л або г/куб. м. Склад стічних вод регулярно аналізується. Проводяться санітарно-хімічні аналізи за визначенням: величини ХПК (загальна концентрація органічних речовин) ; БПК (концентрація органічних сполук, окислюваних біологічною дорогою) ; концентрація зважених речовин; активній реакції середовища; інтенсивності забарвлення; міри мінералізації; концентрації біогенних елементів (азоту, фосфору, калія) і ін. Найбільш складні за складом стічні води промислових підприємств. На формування виробничих стічних вод впливає вигляд сировини, що переробляється, технологічний процес виробництва, вживані реагенти, проміжні вироби і продукти, склад вихідної води, місцеві умови і ін. Для розробки раціональної схеми водовідведення і оцінки можливості повторного використання стічних вод вивчається склад і режим водовідведення не лише загального стоку промислового підприємства, але також стічних вод від окремих цехів і апаратів. Окрім визначення основних санітарно-хімічних показників у виробничих стічних водах визначаються концентрації специфічних компонентів, вміст яких зумовлюється технологічним регламентом виробництва і номенклатурою вживаних речовин. Оскільки виробничі стічні води є найбільшою небезпекою для водоймищ, ми розглянемо їх детальніше[7, стор. 162].
Виробничі стічні води діляться на дві основні категорії: забруднені і незабруднені (умовно чисті). Забруднені виробничі стічні води підрозділяються на три групи:
забруднені переважно мінеральними домішками (підприємства металургійної, машинобудівної, рудо- і вуглевидобувної промисловості; заводи по виробництву кислот, будівельних виробів і матеріалів, мінеральних добрив і ін.);
забруднені переважно органічними домішками (підприємства м'ясної, рибної, молочної, харчової, целюлозно-паперової, мікробіологічної, хімічної промисловості; заводи по виробництву каучуку, пластмас і ін.);
забруднені мінеральними і органічними домішками (підприємства нафтовидобувної, нафтопереробної, текстильної, легкої, фармацевтичної промисловості; заводи по виробництву цукру, консервів, продуктів органічного синтезу і ін.)[1, стор. 129].
Окрім вищезгаданих 3 груп забруднених виробничих стічних вод має місце скидання нагрітих вод у водоймище, що є причиною так званих теплових забруднень.
Виробничі стічні води можуть розрізнятися по концентрації забруднюючих речовин, по мірі агресивності і так далі
Склад виробничих стічних вод вагається в значних межах, що викликає необхідність ретельного обгрунтування вибору надійного і ефективного методу очищення у кожному конкретному випадку. Здобуття розрахункових параметрів і технологічних регламентів обробки стічних вод і осаду вимагають вельми тривалих наукових досліджень як в лабораторних, так і напіввиробничих умовах.
Кількість виробничих стічних вод визначається залежно від продуктивності підприємства по укрупнених нормах водоспоживання і водовідведення для різних галузей промисловості. Норма водоспоживання – це доцільна кількість води, необхідного для виробничого процесу,