Екологічні проблеми водоспоживання і водовідведення та шляхи їх подолання
У складі інженерних комунікацій промислового підприємства, як правило, є декілька мереж, що водовідводять. Незабруднені нагріті стічні води поступають на охолоджувальні установки (басейни, що бризкають, градирни, охолоджувальні ставки), а потім повертаються в систему оборотного водозабезпечення. Забруднені стічні води поступають на очисні споруди, а після очищення частина оброблених стічних вод подається в систему оборотного водозабезпечення в ті цехи, де її склад задовольняє нормативним вимогам.
Ефективність використання води на промислових підприємствах оцінюється такими показниками, як кількість використаної оборотної води, коефіцієнтом її використання і відсотком її втрат.
Для промислових підприємств складається баланс води, що включає витрати на різні види втрат, скидання і додавання компенсуючих витрат води в систему.
Проектування систем водовідведення населених пунктів і промислових підприємств, що знов будуються і реконструюються, повинне здійснюватися на основі затверджених в установленому порядку схем розвитку і розміщення галузі народного господарства, галузей промисловості і схем розвитку і розміщення продуктивних сил по економічних районах. При виборі систем і схем водовідведення повинна враховуватися технічна, економічна і санітарна оцінки існуючих мереж і споруд, передбачатися можливість інтенсифікації їх роботи.
При виборі системи і схеми водовідведення промислових підприємств необхідно враховувати:
вимоги до якості води, використовуваної в різних технологічних процесах;
кількість, склад і властивості стічних вод окремих виробничих цехів і підприємства в цілому, а також режими водовідведення;
можливість скорочення кількості забруднених виробничих стічних вод шляхом раціоналізації технологічних процесів виробництва;
можливість повторного використання виробничих стічних вод в системі оборотного водозабезпечення або для технологічних потреб іншого виробництва, де допустимо застосовувати води нижчої якості;
доцільність витягання і використання речовин, що містяться в стічних водах;
можливість і доцільність спільного відведення і очищення стічних вод декількох близько розташованих промислових підприємств, а також можливість комплексного вирішення очищення стічних вод промислових підприємств і населених пунктів;
можливість використання в технологічному процесі очищених побутових стічних вод;
можливість і доцільність використання побутових і виробничих стічних вод для зрошування сільськогосподарських і технічних культур;
доцільність локального очищення стічних вод окремих цехів підприємства;
самоочищающую здатність водоймища, умови скидання в нього стічних вод і необхідну міру їх очищення;
доцільність вживання того або іншого методу очищення.
При варіантному проектуванні систем, що водовідводять, і очисних споруд на підставі техніко-економічних показників приймається оптимальний варіант.
До основних способів водовідведення в міській смузі слід віднести каналізацію.
Каналізація – складова частина системи водопостачання і водовідведення, призначена для видалення твердих і рідких продуктів життєдіяльності людини, господарчо-побутових і дощових стічних вод, з метою їх очищення від забруднень, і подальшої експлуатації або повернення у водоймище. Необхідний елемент сучасного міського господарства. Порушення його роботи може погіршити санітарно-епідеміологічну ситуацію в місті.
Також каналізацією називають будь-яку систему каналів, наприклад, кабельна каналізація служить для прокладки під землею кабелів[2, стор. 182].
По цілях і місцерозташуванні систему каналізації можна розділити на три великі розділи:
внутрішня каналізація – система збору стоків усередині будівель і споруд і доставки їх в систему зовнішньої каналізації;
зовнішня каналізація – система збору стоків від будівель і споруд і доставки їх до споруджень очищення або до місця скидання у водоприймальник;
система очищення стоків.
По збираних стоках каналізація підрозділяється на:
господарчо-побутову каналізацію (позначення К1);
зливову каналізацію (позначення К2);
виробничу каналізацію (позначення К3).
Господарчо-побутова каналізація буває:
централізована;
автономна.
Внутрішня каналізація будівель, як правило, має наступні елементи:
водоприймальні прилади:
раковини;
миття;
унітази;
пісуари;
трапи;
душові піддони;
водозбірні воронки;
виробниче устаткування.
система трубопроводів:
вентиляційні стояки, що виводяться на крівлю або вакуумні клапани;
підведення і колектора – горизонтальні трубопроводи;
стояки – вертикальні трубопроводи;
ревізії і прочищення;
випуски в зовнішню каналізацію;
замочна арматура на випусках;
звукова ізоляція.
додаткові елементи:
системи підкочування стоків;
локальні системи очищення.
Зовнішні каналізаційні мережі, як правило, є самотічними, прокладаються з ухилом по ходу стоків.
Зовнішня каналізація може бути організована по наступних системах:
загальносплавна – колектори приймають і дощові і господарчо-побутові стоки;
роздільна – існують окремі колектори для прийняття дощових і господарчо-побутових стоків;
напівроздільна – мережі окремо збирають дощові і господарчо-побутові стоки, доставляючи їх в загальносплавний колектор.
Зовнішня каналізація підрозділяється на:
внутрішньодворові мережі;
вуличні мережі;
колектори.
Елементами зовнішніх мереж є:
трубопроводи;
колодязі (оглядові, поворотні, перепадні і так далі). Як правило, колодязі забезпечені люками з кришками і скобами для спуску в них обслуговуючого персоналу;
насосні станції підкочування;
локальні очисні споруди;
випуски у водоприймальники.
Висновок
У даній главі розглянуто загальні відомості про водовідведення, його різновиди та найбільш характерні особливості. Основну увагу приділено класифікації стічних вод та каналізації, як основному шляху водовідведення в умовах міста. Приведено типи каналізаційних систем, їх основні частини та методи ефективного використання.
1.3 Норматівно-правове обгрунтування водоспоживання та водовідведення
Водні відносини в Україні регулюються Воднім Кодексом, Законом Україні "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства, зокрема Законом Україні «Про рибу інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них».
Усі води (водні об'єкти) на території Україні становлять її водний фонд.
До водного фонду Україні належать:
поверхневі води:
природні водойми (озера);
водотоки (річки, струмки);
штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;
інші водні об'єкти;
підземні води та джерела;
внутрішні морські води та територіальне море.
До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:
внутрішні морські води та територіальне море;
підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;
поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх припливи всіх порядків;
водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.
До водних об'єктів місцевого значення належать:
поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;
підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.
Води (водні об'єкти) є виключно власністю народові Україні і надаються тільки в користування.
Народ Україні здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду Україні, Верховну Раду Автономної Республіки Крім і місцеві Ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.
До відання Верховної Ради Україні в галузі регулювання водних відносин належить:
законодавче регулювання водних відносин та визначення основних напрямів державної політики в цій галузі;
розпорядження водним фондом Україні;
затвердження загальнодержавних, міждержавних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;
встановлення правового режиму використання і охорони вод
та відтворення водних ресурсів в зонах надзвичайних екологічних ситуацій;
регулювання розподілу зборів за спеціальне водокористування;
визначення повноважень місцевих Рад і органів державної виконавчої влади щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;
вирішення інших питань в галузі законодавчого регулювання водних відносин[4, ст. 8].
Громадяні та їх об'єднання інші громадські формування у встановленому порядку мають право:
брати участь в розгляді місцевими Радамі та іншими державними органами питань, пов'язаних з використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;
за погодженням з місцевими Радамі та іншими державними органами виконувати роботи по використанню і охороні вод та відтворенню водних ресурсів за власні кошти та за добровільною участю членів об'єднань громадян;
брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правив і заходів та вносити пропозиції з цих питань;
проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення щодо розміщення, проектування та будівництва нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів
пов'язаних з використанням вод, в порядку, що визначається законодавством;
здійснювати громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;
одержувати у встановленому порядку інформацію про стан водних об'єктів, джерела забруднення та використання вод, про плани і заходь щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;
подавати до суду поклич про відшкодування збитків, заподіяних державі і громадянам внаслідок забруднення, засмічення та вичерпання вод;
здійснювати інші функції щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів відповідно до законодавства[4, ст. 9].
Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів полягає в забезпеченні додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства. Державній контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється Кабінетом Міністрів Україні, державними органами охорони навколишнього природного середовища іншими спеціально уповноваженими державними органами відповідно до законодавства Україні. Порядок здійснення державного контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів визначається Воднім Кодексом та іншими актами законодавства.
Громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, повноваження яких визначаються положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Державній облік водокористування здійснюється з метою систематизації даних про забір та використання вод, скидання зворотних вод та забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також діючих систем очищення стічних вод та їх ефективність.
Державній облік та аналіз стану водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів про водокористування до державних органів водного господарства за встановленою формою.
Форма звітів про водокористування, порядок їх заповнення та періодичність подання затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань статистики за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань водного господарства та за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.
Організаційно-економічні заходь щодо забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів передбачають:
видачу дозволів на спеціальне водокористування;
встановлення нормативів збору і розмірів зборів за спеціальне водокористування та скидання забруднюючих речовин;
надання водокористувачам податкових, кредитних та інших пільг в разі впровадження ними маловідхідних, безвідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, здійснення відповідно до законодавства інших заходів, що зменшують негативний вплив на води;
відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об'єктам в разі порушення вимог законодавства.
В галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів встановлюються такі нормативи:
нормативи екологічної безпеки водокористування;
екологічний норматив якості води водних об'єктів;
нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;
галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти;
технологічні нормативи використання води.
Законодавством Україні можуть бути встановлені й інші нормативи в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.
Для оцінки можливостей використання води з водних об'єктів для потреб населення та галузей економіки встановлюються нормативи, які забезпечують безпечні умови водокористування, а саме:
гранично допустимі концентрації речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення;
гранично допустимі концентрації речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для потреб рибного господарства;
допустимі концентрації радіоактивних речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення.
В разі необхідності для вод водних об'єктів, які використовуються для лікувальних, курортних, оздоровчих, рекреаційних та інших цілей, можуть встановлюватись більш суворі нормативи екологічної безпеки водокористування[4, ст. 10].
Норматіві екологічної безпеки водокористування розробляються і затверджуються:
спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я та Національною комісією з радіаційного захисту населення Україні – для водних об'єктів, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення;
спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства – для водних об'єктів, вода яких використовується для потреб рибного господарства.
Норматіві екологічної безпеки водокористування вводяться в дію за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.
Для оцінки екологічного благополуччя водних об'єктів та визначення комплексу водоохоронних заходів встановлюється екологічний норматив якості води, який містить науково обгрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та показники якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні). При цьому ступінь забрудненості водних об'єктів визначається відповідними категоріями якості води[4, ст. 21].
Екологічній норматив та категорії якості води водних об'єктів розробляються і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я. Норматіві гранично допустимого скидання забруднюючих речовин встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об'єктів.
Порядок розробки та затвердження нормативів гранично допустимого скидання та перелік забруднюючих речовин, що нормуються, встановлюються Кабінетом Міністрів Україні.
Водокорістувачамі в Україні можуть бути підприємства, встанови, організації і громадяни Україні, а також іноземні юридичні і фізичні особини та особини без громадянства[4, ст. 20].
Водокорістувачі можуть бути первинними і вторинними.
Первінні водокористувачі – це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторінні водокористувачі (абоненти) – це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.
Вторінні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.
Водокорістувачі мають право:
здійснювати загальне та спеціальне водокористування;
використовувати водні об'єкти на умовах оренди;
вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;
споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт;
передавати для використання воду іншим водокористувачам на визначених умовах;
здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством.
Права водокористувачів охороняються законом. Порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством[4, ст. 13].
Водокорістувачі зобов'язані:
економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод;
використовувати воду (водні об'єкти) відповідно до цілей та розумів їх надання;
дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;
використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходь щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї;
не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища;
утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої;
здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів в контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному Воднім Кодексом та іншими законодавчими актами;
здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходь щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод;
здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу;
безперешкодно допускати на свої об'єкти державних інспекторів спеціально уповноважених державних органів в галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства і надавати їм безкоштовно необхідну інформацію;
своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства;
своєчасно інформувати місцеві Ради, державні органи охорони навколишнього природного середовища та санітарного нагляду про виникнення аварійних забруднень;
здійснювати невідкладні роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об'єктах інших водокористувачів в порядку, встановленому законодавством;
виконувати інші обов'язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно із законодавством[4, ст. 14].
Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.
З метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території.
Місцеві Ради зобов'язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування. На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду. Водокорістувач, який узяв водний об'єкт в користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду[4, ст. 18].
Якщо водокористувачем або відповідною Радою не встановлено таких розумів, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень. Спеціальне водокористування – це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір
води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Не належать до спеціального водокористування:
пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних);
подача (перекачування) води водокористувачам в маловодні регіони;
усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення);
використання підземних вод для вилучення корисних компонентів;
вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин;
виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт;
видобування корисних копалин і водних рослин;
прокладання трубопроводів і кабелів;
проведення бурових, геологорозвідувальних робіт;
інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.
Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається:
державними органами охорони навколишнього природного середовища – в разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення;
Верховною Радою Автономної Республіки Крім, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радамі за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища – в разі використання води водних об'єктів місцевого значення[4, ст. 14].
Відача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обгрунтуванням споживи у воді, погодженим з державними органами водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, державними органами геології – в разі використання підземних вод та державними органами охорони здоров'я – в разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних.
Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів Україні[4, ст. 14].
В дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. В разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування. Під година здійснення спеціального водокористування для задоволення питних і побутових потреб населення в порядку централізованого водопостачання підприємства, встанови та організації, у віданні яких перебувають питні та господарсько-побутові водопроводи, здійснюють забір води безпосередньо з водних об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку проектів водозабірних споруд, нормативів якості води і дозволів на спеціальне водокористування.
Ці підприємства, встанови та організації зобов'язані здійснювати постійне спостереження за якістю води у водних об'єктах, підтримувати в належному стані зону санітарної охорони водозабору та повідомляти державні органи санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства і місцеві Ради про відхилення від встановлених стандартів і нормативів якості води.
На централізованих водозаборах підземних вод в межах їх родовищ та на прилеглих територіях водокористувачі повинні облаштовувати локальну ятір спостережних свердловин[4, ст. 14].
Ськидання стічних вод у водні об'єкти допускається лише за умови наявності нормативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.
Водокорістувачі зобов'язані здійснювати заходь щодо запобігання скиданню стічних вод чи його припинення, якщо смороду:
можуть бути використані в система оборотного, повторного і послідовного водопостачання;
містять цінні відходи, що можуть бути вилучені;
містять промислову сировину, реагенти, напівпродукти та кінцеві продукти підприємств в кількості, що перевищує встановлені нормативи технологічних відходів;
містять речовини, щодо яких не встановлено гранично допустимі концентрації;
перевищують гранично допустимі скиди токсичних речовин та містять збудників інфекційних захворювань;
за обсягом скидання забруднюючих речовин перевищують гранично допустимі нормативи;
призводять до підвищення температури води водного об'єкта більш ніж на 3 градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в літній період;
є кубовими залишками, шламами, що утворюються в результаті їх очищення і знезараження.
Скидаті стічні води, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри), забороняється.
Підпріємства, встанови і організації, які експлуатують дренажні системи для ліквідації підтоплення, заболочення чи вторинного засолення зрошуваних земель, зобов'язані впроваджувати ефективні технології для зниження рівня природного і техногенного забруднення дренажних вод перед скиданням їх у водні об'єкти. Умові скидання цих вод у водні об'єкти встановлюються державними органами охорони навколишнього природного середовища.
Висновки
Третю главу першого розділу даної роботи присвячено нормативно-правовому обґрунтуванню водоспоживання та водовідведення. Розглянуто загальні положеня Водного Кодексу України, висвітлено заходи по забезпеченню раціонального водоспоживання та водовідведення. Також приділено увагу відповідальності за порушення існуючих законів України, що стосуються регулювання водоспоживання та водовідведення.
Висновки розділу
У першому розділі даної роботі розглянуто основні аспекти водоспоживання та водовідведення, головні джерела водопостачання, їх детальна класифікація та характерні особливості. Також увагу приділено класифікації стічних вод та каналізації, як основному шляху водовідведення в умовах міста. Приведено типи каналізаційних систем, їх основні частини та методи ефективного використання.
Розділ 2. Аналіз стану водопостачання та водовідведення Дніпропетровської області
2.1 Аналіз стану водопостачання Дніпропетровської області
Водні ресурси Дніпропетровської області, яка займає площу 31,9 кв.км, складаються з річкового стоку її території (місцевий стік), і припливу води по Дніпру з Полтавської області і його припливам – Інгульцю з Кіровоградської області, Орелі з Харківської, Самарі з Донецької, Харківської і Запорізької областей. Прогнозні ресурси підземних вод оцінюються в кількості 320 млн.куб.м, з яких 100 млн.куб.м гідравлічно не пов'язано з поверхневим стоком.
Середні багатолітні запаси водних ресурсів області, сформовані запасами поверхневих і підземних вод, складають 53,3куб.км (млрд.куб.м), у тому числі:
місцевий стік – 0,87 куб.км (1,6%);
підземні води – 0,3 куб.км (0,6%);
приплив води з суміжних областей по річках Самара, Вовча, Солона, Бик, Орель, Інгулец – 1,53 куб.км (2,9%);
приплив по річці Дніпро – 50,6 куб.км (94,9%).
Транзитний стік об'ємом (51 куб.км розпадається на санітарний стік не менше, чим 15 куб.км, а 36 куб.км йдуть на постійне поповнення водосховищ і водоспоживання промисловими, комунальними і сільськогосподарськими підприємствами Дніпропетровською і суміжних з нею областей.
По запасах місцевих водних ресурсів область віднесена до найменш забезпеченим в Україні. Водозабезпеченість області складає 0,57 тис.куб.м води на душу населення в рік. Цей показник по Україні складає 1,3 тис.куб.м, а по європейських нормах 15 тис.куб.м.
Паспортизацією і інвентаризацією річок і водоймищ області встановлено, що кількість водоймищ – 1560 із загальним об'ємом 1129 млн.куб.м.
Головною річкою мережі гідрографії Дніпропетровщини є річка Дніпро, яка протікає по території Росії, України і Білорусі. Свій початок Дніпро бере біля д. Кльовцово Смоленської області Росії в межах піднесеності Валдайськой на висоті 220 м над рівнем моря. Впадає Дніпро в північно-західну частину Чорного моря; у своєму гирлі він разом з р. Південний Буг утворює просторий лиман Днепро-бугський. Довжина Дніпра в межах області складає 261 км., і відповідно до розподілу головних припливів по всій системі Дніпра ця частина річки від м. Києва ка м. Запоріжжя відноситься до середнього Дніпра. [13, стор. 129]
Найкрупнішими припливами Дніпра є Орель, Самара з Вовчою і Інгулец, які беруть свій початок за межами області: Самара – на Донецькій піднесеності, Інгулец –– на Придніпровській піднесеності. (Орель, Самара, Вовча, – ліві припливи, Інгулец – правий). Найбільшими припливами Дніпра, басейни яких повністю розташовані в межах області (на правобережжі), є Мокра Сура і Базавлук.
Загальна довжина 146 малих і середніх річок і річки Дніпро в межах області складає 4926 км. (4916 або 4623 за іншими джерелами). З них 9 – середні річки, площею водозбору до 50 тис. кв. км., останні – малі, площею водозбору до 2 тис. кв. км. [14, стор. 87]
В результаті антропогенного впливу на водні джерела сучасний стан річок області характеризується таким чином:
– 26 річок загальною довжиною 385 км. майже повністю змулені, перетворилися на сухі балки і втратили своє значення, як водні джерела. Серед них річки Омельник, Водяна, Любімовка, Тернівка, Ворона, Солона та інші. Стік цих річок не зарегульований і спостерігається лише в період повені і дощів, в народному господарстві практично не використовуються (тобто ці річки не виконують своїх функцій збору і транспортування поверхневого стоку і підземних вод);
– 88 річок загальною довжиною 1873 км. повністю зарегульовані системою водосховищ. Це такі річки як Берестова, Татарка, Чаплінка, Трітузная, Прядовка та інші. Русла цих річок велику частину року залишаються сухими, постійного перебігу води в них не спостерігається. Вода з водоймищ використовується для зрошування, риборазведения і інших народно-господарських потреб;
– 3 річки (Гніздка, Коцюба, Грушоватка) загальною довжиною 41 км. використовуються як колектори стічних вод м. Павлограду і як ємкості для складування «хвостів» гірничо-збагачувальних комбінатів Крівбасса;
– річки Широка і Мокра Сура використовуються як водоймища – накопичувачі стічних вод Кривого Рогу і Дніпродзержинська, вода яких йде на зрошування земель Каменськой і Баглейськой зрошувальних систем;
– останні річки (Орель, Самара, Вовча, Базавлук, Кам'янка, Інгулець, Саксагань і ін.) мають постійний перебіг води і є основними джерелами водопостачання. Але і ці річки поступово втрачають своє призначення унаслідок високої мінералізації.
В межах області розміщені частини Дніпродзержинського, Дніпровського і Каховського водосховищ. Для регулювання стоку в області споруджено 121 водосховище загальною ємкістю 944,9 млн.куб.м а також 1242 ставки загальною ємкістю 155,1 млн.куб.м. (Назва найбільших водосховищ: Карачуновськоє, Макортовськоє, Південне, Кресовськоє і ін.).
У водопостачанні області (Апостоловського, Криворізького і частково Широковського районів) значну роль виконує канал – Кривий для Дніпра ріг, розрахований на подачу води 41 куб.м/с. На півночі області (Царічанський, Магдаліновський, Новомоськовський, Павлоградський райони) проходит траса каналу Дніпро-Донбас, розрахованого на подачу води 120 куб.м/с. Для цілей зрошування земель і оздоровлення р. Інгулец споруджений канал Дніпро - Інгулец, де об'єм перекачування води досягає 50 млн.куб.м.
На Дніпропетровщині озер мало, вони невеликі за розміром і грають незначну роль у водоспоживанні області. Розташовані вони в долинах Дніпра, Самари, Орелі. Більшість озер знаходяться на території Магдаліновського і Царічанського районів. Найбільш відомі з них: Холодне, Криве, Орлово, Далекий Лиман та інші.
Найбільшим озером області є Солоний Лиман, розташований на території району Новомоськовського біля с. Знаменовка. Само назва озера говорить про те, що вода в нім солона порівняно з іншими озерами області. Деякі озера, наприклад, оз. Лебедине (Магдаліновський район), є пам'ятниками природи зі всілякою водною і болотяною рослинністю, з багаточисельними місцями гніздування диких водоплавних птахів. (Пасiчній, Булава, Горб та iн., 1992).
Всі галузі господарства по відношенню до водних ресурсів розділяють на дві групи: споживачі і користувачі води. Споживачі забирають воду з джерела, використовують її для виробництва промислової і сільськогосподарської продукції, а потім повертають, але вже у іншому місці, в меншій кількості і іншої якості. Користувачі воду з джерела не забирають, а використовують її як середовище (водний транспорт, рибальство, спорт) або як джерело енергії (ГЕС). Але і вони можуть змінювати якість води (наприклад, водний транспорт забруднює воду). Вода може використовуватися в різних цілях: для потреб промисловості, сільського, комунального господарства, транспорту і для господарсько-питних потреб.
Так, річний об'єм використання води на промислові, сільськогосподарські і господарські потреби Дніпропетровської області навіть з врахуванням спаду виробництва, складає від 2,2 до 2,5 куб.км. Тоді як сумарний об'єм місцевого стоку і запасів підземних вод, в середній по водності рік, складає 1,2 куб.км.
В цілому по області налічується більше 9 тис. водокористувачів, у тому числі, більше 500 первинних водокористувачів, діяльність яких зв'язана, як із забором з підземних, так і поверхневих водних об'єктів.
Існує спеціальна класифікація водокористувань за декількома критеріями:
по цілях використання вод (промислові потреби, зрошування, потреби гідроенергетики і так далі);
по об'єктах водокористування (поверхневими, підземними водами і так далі);
за технічними умовами водокористування (із застосуванням споруд і пристроїв або без них);
за умовами надання водних об'єктів в користування (спільне або відособлене);
по характеру використання води (використання води як речовини з певними властивостями, як місця існування і так далі);
за способом використання водних об'єктів (з вилученням води або без);
по дії водокористувань на водні об'єкти (на кількісні характеристики водного об'єкту, на якісних, без дії).
Зростання міст, бурхливий розвиток промисловості, інтенсифікація сільського господарства, значне розширення площ зрошуваних земель, поліпшення культурно-побутових умов – все це свідчить, що в майбутньому водокористування лише збільшуватиметься.
У Дніпропетровської області в 2007 році для потреб населення і народного господарства було узято з водних об'єктів 2719,8 млн.куб.м води, з яких використано, – 2160,0 млн.куб.м води.
Використання свіжої води по області в 2007 році в порівнянні з 2006 роком зменшилося на 332,2 млн.куб.м (13,3%), у тому числі використання на виробничі потреби скоротилося на 260 млн.куб.м (15,8%) і склало 1382,0 млн.куб.м.
Скоротили вжиток свіжої води на виробничі потреби, в основному, за рахунок спаду промислового виробництва: Придніпровська ТЕС, м. Дніпропетровськ; ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського», м. Дніпропетровськ; комбінат «Криворіжсталь», р. Кривий ріг і ін.
Погіршала ефективність використання води у виробництві на 31 підприємстві (43%). Таке погіршення у водокористуванні склалося через те, що більшість промислових підприємств працювали