Xreferat.com » Рефераты по экономике » Єдність економічної і соціальної ефективності виробничої організації

Єдність економічної і соціальної ефективності виробничої організації

за 100 %, то лише 2 % використовується для виготовлення потрібної людині продукції, а 98 % у вигляді відходів викидається на смітник, забруднюючи навколишнє середовище, і вже не беруть участь у природному кругообігу речовин.

Високий рівень забруднення навколишнього середовища впливає негативно на ефективність організації виробництва й ефективність використання трудових ресурсів, тому що безпосередньо впливає на стан здоров'я працівників, на їх здатність трудитися. Варто помітити, що незадовільний екологічний стан непрямо впливає також на ефективність використання основних виробничих фондів (унаслідок несприятливої екології зростає рівень захворюваності трудящих, а отже, час простоїв устаткування), на ефективність використання матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів, ефективність використання інформаційних ресурсів (внаслідок згубного впливу на здоров'я працівників інформаційні ресурси використовуються не повною мірою), на ефективність використання фінансових засобів. У свою чергу низький рівень економічної ефективності функціонування підприємства може сприяти погіршенню стану навколишнього середовища. Особливий вплив забруднене навколишнє середовище робить на здоров'я людей, а отже, на рівень народжуваності і смертності, тобто демографічну ситуацію в країні.

Протиріччя між сучасним однобоким науково-технічним прогресом і екологічним становищем можна також інтерпретувати як прояв протиріччя між рівнем НТП і станом фізичної безпеки, здатністю відтворення нації в повному обсязі.

Серед деяких економістів існує думка, що науково-технічний прогрес і економічне зростання веде до колосального підвищення споживання, стирання розходжень у доходах і способі життя. Але високі технології також вимагають і відповідного рівня науково-технічної підготовки кадрів, що може дати тільки вища освіта. Нині не всі можуть собі дозволити одержати її, тому що для цього вимагаються значні кошти. Таке становище може призвести до того, що працівники не відповідного рівня професіоналізму можуть бути не затребувані.

Одним з основних проявів протиріччя між економічною і соціальною ефективністю діяльності підприємства можна вважати протиріччя між науково-технічним прогресом і соціальним прогресом [17].

У процесі забезпечення соціального прогресу постає задача здійснення розробки проблеми взаємозв'язку і співвідношення таких понять, як цивільне суспільство, суспільний побут і процес соціалізації і розвитку особистості.

Цивільне суспільство припускає використання громадянами прав, записаних у Конституції, головними з який є право на працю, на одержання медичної допомоги, освіти і т.п. Досвід розвинутих країн свідчить про те, що, незважаючи на високий рівень науково-технічного прогресу, у них існує і зростає безробіття, не всім доступні освіта та медична допомога.

Наступний прояв протиріччя між економічною і соціальною ефективністю – це протиріччя між рівнями доходів власників і найманих робітників.

У принципі, економічна ефективність функціонування підприємства для його власника служить індивідуальною економічною ефективністю, яка також побічно є джерелом задоволення його різних соціальних потреб. Адже власник, у першу чергу, є людиною і ніщо людське йому не чуже, отже, він так само має потребу в задоволенні фізіологічних і духовних потреб. Але різниця між власниками і невласниками, тобто найманими робітниками, полягає в тому, що в перших більше можливості задовольняти більш широкий спектр потреб, тому що в них є право розпоряджатися прибутком підприємства, оскільки саме прибуток є джерелом їх доходів. Особливо це реально в тому випадку, якщо вони є власниками економічно ефективних підприємств.

Аналізуючи досвід як розвинутих, так і країн, що розвиваються, можна зробити висновок, що доходи власників і найманих робітників значно відрізняються між собою. Власники зацікавлені, щоб заробітна плата по можливості була якнайменшою, тому що витрати на одну гривню випущеної продукції будуть меншими, а отже, прибуток буде більший. Таке протиріччя призводить до розшарування суспільства, а отже, до соціальних конфліктів у ньому.

В економічній літературі існує думка, що ринковий механізм створює постійно діючі стимули для підвищення ефективності виробництва. Він виявив величезну здатність швидко адаптуватися до змін у соціально-політичному, економічному житті, до бурхливого розвитку продуктивних сил. Разом з тим досвід останнього сторіччя переконливо свідчить, що ринковий механізм виявився нездатним або малоефективним для вирішення цілої низки соціальних, екологічних та інших проблем подібного роду. «Невидима рука ринку» не сприяє задоволенню суспільних потреб. Тут можна говорити про наявність такого прояву протиріччя між економічною і соціальною ефективністю, як протиріччя між соціальною безпекою громадян і економічною системою держави, що охоплює процеси виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Про наявність такого протиріччя говорить і той факт, що багато країн намагаються будувати соціально орієнтовану економіку, намагаючись перебороти це протиріччя шляхом посилення втручання держави в економічні процеси. Соціальна безпека включає не тільки безпеку трудової діяльності, але і можливість безпечного відпочинку. Жодна країна світу, на якому б рівні розвитку вона не була, не може з твердістю заявити, що на її території злочинність викоренена. Варто зазначити, що в розвинутих країнах темпи зростання злочинності істотно вищі, ніж у тих, що розвиваються. З поширенням злочинності зростає кількість адміністративних порушень, аморальних явищ, пияцтва, наркоманії, токсикоманії, самогубств, бродяжництва, жебрацтва, розпаду родин, дитячої безпритульності, психічних розладів та інших негативних явищ. Має місце також такий прояв протиріччя як протиріччя між економічною ефективністю діяльності підприємства та соціальною політикою, що провадиться державою. Для проведення заходів соціальної політики державі необхідні кошти, які вона одержує шляхом збору податків як з фізичних, так і юридичних осіб. У розвинутих країнах в обсязі податкових надходжень велику частину займають кошти, що надійшли від підприємств. Держава зацікавлена, щоб до бюджету кошти від податків надходили в повній мірі і вчасно, тому що тоді шляхом перерозподілу буде можливість допомогти тим членам суспільства, що не можуть забезпечити самі себе в силу визначених обставин. Інтереси підприємців у цьому плані зовсім протилежні. Вони зацікавлені в мінімізації ставок оподатковування, що збільшує їх прибуток, і внаслідок цього використовувати більше коштів для розширення, відновлення виробництва, що сприяє одержанню більшого прибутку. Але варто відзначити, що зменшення податків веде до скорочення витрат на соціальні потреби. Проявом протиріччя між економічною і соціальною ефективністю виробництва є також протиріччя між економічною системою та духовними цінностями. На сучасному етапі розвитку ці духовні цінності такими не є для більшої частини населення світової цивілізації, особливо України. Економічна система, як стан продуктивних сил і виробничих відносин стверджує первинність матеріальних цінностей (засоби виробництва). У свідомості людей матеріальні цінності найчастіше ототожнюються з грошима, незважаючи на те, що гроші служать тільки засобом оцінки матеріальних благ. Інтерес людей зводиться до нагромадження саме грошей чи справжніх матеріальних цінностей на шкоду духовним. Таке розміщення пріоритетів веде до духовного збіднення суспільства, а потім до духовного вимирання [30].

Для нашої країни характерне пріоритетне положення економічної ефективності в порівнянні із соціальною ефективністю, хоча варто зазначити, що економічна ефективність також, як і соціальна, знаходяться на низькому рівні. В Україні йде процес створення олігархічних структур, для яких у погоні за прибутком усі засоби гарні. При цьому, як правило, у приватних і корпоративних структурах застосовується класична форма найму й оплати праці, при якій величина заробітної плати в основному не залежить від розміру прибутку. В силу того, що економічна ефективність ставиться на перше місце, держава намагається нібито підняти економіку, не звертаючи уваги на соціальні аспекти своїх дій, тобто за рахунок зниження соціальної ефективності прагне підняти економічну. Але при цьому виходить так, що соціальна ефективність усе більше знижується, а передкризовий рівень економічної ефективності не досягнуто. В Україні розвивається корпоративний капіталізм, що відрізняється надзвичайною консервативністю і неконкурентоспроможністю у порівнянні з функціонуючим сьогодні на Заході. Внаслідок чого рівень соціальної ефективності підприємств низький. Таке положення справ не дозволяє процесам перетворень здобувати демократичний характер і веде до загострення відносин у суспільстві.

Протиріччя між економічною і соціальною ефективністю породжують дві тенденції розвитку підприємства. Висока економічна ефективність виробництва породжує тенденцію до стабільної його роботи. Низька соціальна ефективність приводить до необхідності змін у процесі виробництва: техніки, технології, організації й інших виробничих умов. Вирішення цього протиріччя є джерелом розвитку підприємства, що дозволяє перейти їм на більш високий ступінь розвитку і не тільки господарським суб’єктам, але і суспільству в цілому. Таким чином, на перший план повинен виходити не приватний економічний інтерес, а бажання і потреби всього населення. Проведемо систематизацію напрямків подолання протиріч між соціальною та економічною ефективністю (табл. 3.1)

Таблиця 3.1

Напрямки усунення протиріч між соціальною и економічною ефективністю


Внутрішні протиріччя Напрямки усунення Зовнішні протиріччя Напрямки усунення
протиріччя між прибутковістю виробництва та витратами на соціальні потреби його колективу збільшення видатків на соціальну інфраструктур підприємства протиріччя між науково-технічним прогресом і екологічним середовищем впровадження норм Кіотського протоколу та нагляд за цим процесом з боку державних органів
протиріччя між економічною й однієї зі складових соціальної ефективності – наявністю творчого змісту праці, що можливо тільки при автоматизованому виробництві збільшення видатків та уваги керівництва на НДДКР на підприємства протиріччя між економічною ефективністю діяльності підприємства та соціальною політикою, що провадиться державою. збільшення соціальної відповідальності підприємницького сектору
протиріччя між доходами працівників і цінами, що встановлюються підприємствами на свою продукцію регулювання рівня заробітної плати на законодавчому рівні шляхом гарантії пристойного рівня заробітку, та контроль за встановленням цін протиріччя між економічною системою та духовними цінностями збільшення видатків на утримання культурної сфери
протиріччя між рівнями доходів власників і найманих робітників встановлення верхньої межі заробітної плати вищої ланки управління, збільшення середньої заробітної плати на підприємстві


Таким чином, бачимо, що напрямки усунення протиріч між соціальною и економічною ефективністю залежать від сфери прояву таких протиріч. Що стосується зовнішніх протиріч, то тут має проявлятися прямий вплив держави на їх усунення. Так, наприклад впровадження норм Кіотського протоколу та нагляд за цим процесом з боку державних органів стимулюватиме впровадження більш екологічно чистих технологій, або використання спеціальних фільтрів на промислових виробництвах. Тим самим буде досягатися соціальна складова діяльності підприємств, оскільки вони будуть більш дбайливо ставитися до екологічної ситуації регіон де вони функціонують. Збільшення соціальної відповідальності підприємницького сектору має проявлятися наприклад у встановлені певних податкових пільг тим підприємствам, які спрямовують частину свого прибутку на соціальні заходи, при чому ці заходи мають бути поза соціальною інфраструктурою підприємств. Збільшення видатків на утримання культурної сфери з боку держави за рахунок податкових надходжень від підприємств має відбуватися паралельно із впровадженням регресивної моделі оподаткування.

Розглянемо напрямки подолання внутрішніх протиріч між соціальною та економічною ефективністю. Так, збільшення видатків на соціальну інфраструктур підприємства вбачається важливим механізмом підвищення рівня соціальної відповідальності бізнесу, а крім того сприятиме підвищенню продуктивності праці, оскільки буде впливати на мотивацію робітників. Збільшення видатків та уваги керівництва на НДДКР на підприємства є важливим заходом стимулювання наукової діяльності працівників, а також сприятиме збільшенню раціоналізаторських пропозицій, що вже саме по собі буде мати ефективний вплив на підвищення продуктивності праці та зростання економічного ефекту виробництва. Що стосується регулювання рівня заробітної плати на законодавчому рівні шляхом гарантії пристойного рівня заробітку, та контролю за встановленням цін, необхідно зауважити, що певний напрямок державного управління в даній сфері існує досить давно, оскільки є спеціальний орган по догляду за цінами. Однак, на наш думку, необхідно дещо змінити парадигму цього напрямку регулювання протиріччя між економічної та соціальною ефективністю з боку держави, в площині впровадження регресивної ставки оподаткування та політики вирівнювання доходів населення.

На нашу думку, найважливішим протиріччям є протиріччя між рівнями доходів власників і найманих робітників. Це протиріччя має таке велике значення бо саме через різницю в доходах найманої робочої сили та власників засобів виробництва проявляється проблема формування середнього класу в державі. Економістами доведено, що рівень розвитку країни та добробуту її населення залежить від наявності або швидкості формування такої соціальної прошарку як середній клас. Саме середній клас формує більшу частину ВВП, а крім того покликаний найбільше впливати на політичну ситуацію в країні, оскільки формує більшість електорату. Через це будь-яка країна зацікавлена в наявності так званого «середнього класу» населення. В усьому світі йде постійний пошук взаємоприпустимого балансу між економічною і соціальною ефективністю, між зростанням виробництва і якістю життєдіяльності людей, що не завжди успішно досягається за допомогою приватнопідприємницького господарювання, орієнтованого на прибутковість. Такий баланс намагаються забезпечити за допомогою державного регулювання [40].

Слід зазначити, що всі вище перераховані форми прояву протиріччя між економічною і соціальною ефективністю є характерними для всієї економіки України і майже для кожного підприємства окремо. Особливістю сучасної української економіки є низький рівень економічної і соціальної ефективності. В результаті виходить замкнуте коло, коли для підвищення соціальної ефективності немає необхідної матеріальної бази, а для збільшення економічної ефективності немає соціальних стимулів. Тому виникає необхідність використовувати позитивні приклади розвинутих країн, але не сліпо наслідувати їх, а застосовувати, виходячи з реальних умов, що склалися в Україні. Пізнання протиріччя між економічною і соціальною ефективністю необхідне для того, щоб його вирішити.


3.2 Державний вплив на вдосконалення процесу формування соціальної та економічної ефективності


У сучасній економіці вироблено відносно велику кількість схем, що дозволяють виробляти баланс інтересів між найнятими працівниками і підприємцями. Важливу регулюючу роль у ряді високорозвинених економічних систем грає участь працівників безпосередньо в структурі управління виробництвом. Слід згадати ті форми організації виробництва (як правило, невеликого), де працівники контролюють не наглядові ради, а взагалі - весь процес виробництва (наприклад кооперативи). Багато дослідників досить жорстко критикують подібні форми організації виробництва. Якщо керовані працівниками фірми дійсно ефективніші, ніж капіталістичні фірми то чому вони не витісняють останні з ринку в результаті конкуренції. Відповідь на це полягає в тому, що керованій працівниками фірмі нелегко вижити в капіталістичному господарському середовищі незалежно від своєї потенційної ефективності. Цьому є три пояснення:

1). Труднощі з боку виробничого кооперативу в здобутті банківського і торгівельного кредитів;

2). Нездатність кооперативів утримувати висококласних менеджерів, які вимушені покидати їх через пропозицій кращої оплати, що поступають від капіталістичних фірм;

3). Занепад процвітаючих кооперативів, пов'язане з небажанням їх засновників ділитися плодами своєї діяльності з новими членами.

Таким чином, серед багатьох форм безпосередньої участі працівників в управлінні виробництвом, найменш ефективними можна визнати ті з них, де працівники управляють всім підприємством [16].

Проблеми тут виникають точно ті ж, що і у випадках повної відсутності впливу працівників на процес ухвалення управлінських рішень. Можливості вирішення ряду протиріч між економічним і соціальним чинниками через посилення участі працівників в управлінні підприємством реалізується в найбільш розвинених економічних системах. Проте в сучасній Україні подібна система не працює, трудові колективи не мають реальної можливості впливати на ситуацію на підприємствах навіть через свої акціонерні права. У ряді випадків вплив трудового колективу фактично зведений до нуля.

Розглянемо такий елемент регулювання протиріч між соціальною і економічною ефективністю як профспілки. Профспілки є простою формою впливу працівників на процес ухвалення управлінських рішень. В зв'язку з цим профспілкова форма дії істотно відрізняється від форми наглядових рад на підприємствах своєю відносною обмеженістю і великим масштабом зовнішньої дії. Діяльність профспілок, як і діяльність будь-якої іншої структури, що діє в рамках підприємства, необхідно оцінювати як з точки зору економічної, так і з точки зору соціальної ефективності. У цьому сенсі профспілки є досить показовим прикладом. Почнемо з того, що зазвичай в цих випадках виділяється т.з. «монополістична сутність» профспілок. Олівер І. Уільямсон і ряд інших дослідників виділяє три типи профспілок за способом їх організації; класова, коли профспілка розглядає своїх членів як об'єднання одного класу, покликаного боротися зі свавіллям іншого (власницького); галузева і цехова. Саме останній тип профспілок, що діє в умовах дефіцитності (високій мірі спеціалізації) створюючої його професії, є найбільш ефективним. З іншого боку, профспілки, наполягаючи на зростанні соціальної ефективності (що знаходить своє відображення в вимогах зростання величини заробітної плати і соціальних благ), по своїх функціях неминуче вимушені були враховувати і міру економічної ефективності. По специфіці своєї діяльності профспілки можуть сприяти розвитку економічної ефективності завдяки наявності двох їх функцій: представницької і управлінської. Представницька функція профспілок менш масштабна, ніж управлінська. Проте, профспілки можуть служити як джерело інформації про потреби працівників і їх перевагах, так і як помічник робітників при оцінці складних пропозицій наймачів по заробітній платі і пільгам. Управлінська функція масштабніше представницької. Наявність профспілок вигідна не лише для самих найманих робітників, але і для підприємств, оскільки вони знижують трансакційні витрати.

Підводячи підсумки, виділимо деякі позитивні риси, застосування профспілок як інструмент регулювання протиріч між соціальною та економічною ефективністю підприємтсва:

правильна організація соціального простору;

перерозподіл завдань, делегування повноважень, розвиток горизонтальних зв'язків відособлення "вільних" (від прямого втручання управлінців) зон;

формування єдиного культурного поля організації;

розвиток суб'єктного потенціалу (готовність і бажання співробітників).

Відзначимо також дуже важливий момент, що з часів Великої депресії 1929-1933 років суспільство і уряди різних країн світу стали усвідомлювати необхідність створення національних соціальних систем. Проте, як і слід було чекати, в різних країнах такі системи носили різний характер. У багатьох країнах соціальні системи перетворилися на потужну структуру, оформлену законодавчо і що корінним чином впливає на доходи і можливості значної частини населення. У ряді інших країн дія держави на рішення соціальних проблем зведена до мінімуму, покликаного не допускати убогість і вирівнювати можливості. Досить яскравими прикладами обох типів соціальної політики держави виступають приклади соціальних систем таких держав як, наприклад, Швеція і США. У Швеції з часів Великої депресії склалася ідеологічна система, що формує поряд з демократією і ринковою економікою державну систему соціального захисту. Ця система покликана забезпечувати певний рівень доходів і надання ряду безвідплатних пільгових послуг. Умовно її називають «держава добробуту» («Welfare state»). У різних країнах, відповідно до їх історичних, економічних і геополітичних особливостей сформовані різні типии «держави добробут», який можна, ігноруючи частковості, звести до декількох моделей. В центрі першої моделі «положення про переважаюче значення двох «природних» каналів, через які задовольняються потреби індивіда; до них відносяться приватний ринок і сім'я. Лише в тому випадку, якщо ці інститути перестають виконувати свої соціальні функції адекватним чином, в дію вступають державні інститути, і те лише на тимчасовій основі - доки «природні» канали не стануть діяти ефективно. У такій моделі основний акцент соціальної політики - на добродійності, суспільному вспомоществованії. Соціальні заходи держави адресуються т.з. що «істинно має потребу». Як видно з цього опису, даний тип соціальної політики досить простий. Він є наявністю системи компенсаційних заходів, направлених що має потребу. Яке-небудь радикальне втручання держави в економіку відсутнє. Таку модель можна умовно позначити як свого роду простий компенсаторний тип соціальної політики держави. Так само наголошується і наявність другої моделі, де гарантії соціального захисту надаються головним чином через страхування працівників. Втрата заробітку спричиняє за собою виплату компенсації, яка частково відшкодовує втрачений дохід. Величина соціальних виплат прямо пропорційна кількості і розмірам соціальних внесків, що виплачуються до державних (бюджетні і позабюджетні) фондів. Це модель набагато ширшої соціальної політики чим перша, але так само переважно пасивною, прямо не націленою на профілактику соціальних хвороб. Цю модель можна позначити як складний компенсаторний тип соціальної політики. (Слід зазначити, що розділення на «складний» і «простий» типи вельми умовно, на ділі в більшості випадків обидві описані моделі працюють разом, переплітаючись в різних конфігураціях, тому їх швидше слід розуміти невідривно одну від іншої, позначаючи як компенсаторний тип соціальної політики держави) [34].

Іншим типом соціальної політики є масштабніша система (характерна для Швеції і інших). Дана модель розглядає систему соціального добробуту як інтегрований інститут в суспільстві, що забезпечує універсальні послуги за межами ринку. Об'єктом цілеспрямованої політики виступає все населення. У ній немає прямої залежності між правом на соціальний захист і спеціальними виплатами. Соціальний захист передбачає надання матеріальній допомозі на рівні нормального життєвого стандарту. У цій моделі присутній перерозподіл економічних ресурсів від найбільш забезпечених груп до менш забезпеченим як цільовий принцип. Інша особливість моделі полягає в тому, що в главу її функціонування поставлена запобігання, профілактики випадків втрати індивідом соціальної стабільності. Це активний тип соціальної політики держави. Як видно з опису, дана модель найбільш складна і масштабна. Вона передбачає не лише прийняття ряду заходів компенсаційного характеру, але вимагає цілої об'ємної системи, що включає законодавчу базу, наявність особливих відомств як експертно-оцінних, так і податкових і інш. Цю модель можна позначити як розподільний тип. Таким чином, представлена класифікація виводить три моделі соціальної політики, які були зведені нами в двох типів, позначених як компенсаторний і розподільний. Питання про взаємодію цих два типом між собою вимагає розгляду ряду конкретних соціально-економічних моделей, властивих тій або іншій країні, проте вже на стадії попереднього розгляду ясно, що розподільний тип соціальної політики включатиме всі сторони компенсаторного типа. В той же час, компенсаторний тип може включати деякі елементи розподільного типа, оскільки навіть виплати малоімущим обов'язково проходіть через систему хоч би якого-небудь, хай і незначного, перерозподіли ресурсів від одних груп населення до інших. Безумовно, представлена тут класифікація не може претендувати на звання єдиної. Наприклад, ця класифікація не враховує тих реальних об'ємів грошових коштів, які de facto перераховуються на соціальні потреби, а саме від об'ємів цих засобів кінець кінцем залежить успішність і значущість будь-якого типа соціальної політики держави. Проте інформація про конкретний об'ємі грошових коштів, швидше є доповнюючою, як величина змінна. Більш того, певний тип соціальної політики, прийнятий в тій або іншій державі стимулює величину сум, що виділяються на соціальну політику. Тому система, що відповідає за розподіл соціальних засобів грає вирішальну роль в класифікації типів соціальної політики. Окрім об'ємів грошових сум, на додаток до типа соціальної політики, необхідно враховувати ще деякі моменти. Важливу роль грає інформація про місці, яке займає соціальна політика в економічній діяльності держави; характер її взаємин з економічною політикою, пріоритетності одній над іншою; доля витрат на соціальну політику у ВНП або ВВП; структура державної системи витрат, питання про переважання або соціальних послуг - освіти, житла, охорони здоров'я, або соціального забезпечення і так далі Розглянемо декілька прикладів, що ілюструють розподільного і компенсаторного типа пристрою соціального господарства. Одним з найяскравіших прикладів розподільного типа соціальної економіки - т.з. шведська модель. Цей варіант соціального пристрою суспільства почав формуватися в Швеції. Гарантії соціального захисту стали поширюватися на все населення. Шведська модель діяла незалежно від яких-небудь виплат і страховок, надаючи соціальний захист всім верствам населення. Допомога, що надається, забезпечувала соціальний захист населення на рівні нормального життєвого стандарту, надаючи громадянам можливість не втрачати свій рівень життя в разі яких-небудь обставин. Громадянам було надано майже безкоштовне медичне обслуговування, значні пільги надавалися хронічно хворим, безробітним і так далі Метою соціальної політики було забезпечення стабільно-високого рівня життя для всіх громадян незалежно від їх класової приналежності. Система соціальних гарантій дозволяла громадянам здобути безкоштовну середню і спеціальну освіту, проходження курсів професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки кадрів. У подальший період були досягнуті крупні успіхи в подоланні проблеми безробіття - в роки розквіту шведської моделі безробітних було всього 1,5%. Додатковою особливістю цієї моделі було те, що в главу її функціонування було поставлено завдання профілактики випадків втрати індивідом соціальної стабільності. Шведська модель, в цьому сенсі діяла активно і наступально. Зокрема були спроби прямої соціалізації частини прибутків приватного сектора через різні фонди трудящих і додання профспілкам менеджерських функцій в цих фондах, які до речі не виправдали себе. Крен профспілок у бік синдикалізму, що виявився в створенні цих фондів, був вже по суті справи виходом за рамки класичної шведської моделі і став одним з чинників її підривання. Поряд з цим різко розширилася ініційована бізнесом практика участі працівників в акціях підприємств, що підриває профспілкову політику солідарності. Із-за зміни соціальної стратегії бізнесу (відмова від загальнонаціональних інститутів узгодження інтересів з профспілками) модель багато в чому втратила свій макроконсенсусний характер. Соціал-демократична стратегія соціальних реформ, орієнтована на нарощування бюджетного перерозподілу доходів, розширення суспільного сектора соціальних послуг і зниження ролі ринку в соціальних стосунках (шляхом розширення соціальних гарантій особи за рахунок цих чинників), досягнувши визначених, порівняно високих рубежів реалізації, виявила в 80-і роки об'єктивну вичерпаність своїх можливостей. Социдарственних витрат у ВНП і визнати необхідність припинення зростання суспільного сектора, але і піти на комерціалізацію і приватизацію ряду соціальних служб. Посилилася орієнтація на ринкове рішення (замість політичного) цілого ряду соціально-економічних проблем. Зі всіх виводів, які можна зробити з розгляду шведської моделі, можна зробити один важливий вивід. Не втрачає свого значення такий важливий елемент соціальної політики шведської моделі в цілому, як активна політика зайнятості. І вона, напевно, найцікавіша для Росії з врахуванням майбутньої структурної перебудови російської економіки. Річ у тому, що в цілях структурної модернізації економіки і підтримки високого рівня зайнятості робочої сили величезна роль в Швеції відводиться прогнозуванню потреб економіки в кваліфікованих кадрах, планеруванню і підготовці цих кадрів. У шведській практиці підготовці підготовка цих кадрів не слідує за структурною перебудовою, а передує їй. Прикладом компенсаторного типа може служити соціальна політика в США. США пізніші, ніж європейські країни, ввели головні соціальні програми. Вже після війни там прийняли концепцію Welfare State, засновану на визнанні факту, що ринкова економіка не в змозі усунути нерівність. У такому вигляді соціальна політика проіснувала в Сполучених Штатах до середини 70-х років. Проте в кінці 70-х років сталося руйнування цієї системи стосунків. Багато соціальних програм було згорнуто унаслідок ускладнення фінансового стану країни. До середини 90-х років державний бюджет США мав істотний дефіцит при зростаючому об'ємі витрат на різні потреби (наприклад, військові). Як наслідок послідувало скорочення витрат на соціальні потреби. Останнім часом в рамках цієї системи відбуваються глобальні зміни. 2008-й рік США закінчили з 50-мільярдним дефіцитом. На сьогоднішній день залишається відкритим питання про те, якого типа соціальної політики повинна проводити Україна. По суті в сучасній українській дійсності жоден певний тип соціальної політики держави не сформований. У розумінні соціальної політики до цих пір діють стереотипи, що сформувалися ще в радянські часи. Сучасна соціальна політика України зводиться фактично до пенсійного забезпечення і мінімальних виплат найбільш незабезпеченої частини населення. Що проте склалася за багато десятиліття традиція вимагає введення в Росії масштабнішої - розподільної системи. Звичайно, в сучасних умовах подібні зміни в соціальній політиці навряд чи можливі. Більш того, для досягнення тактичних цілей держава сьогодні вимушена навіть підсилювати міру свого невтручання в проблему - введення єдиної ставки прибуткового податку тому свідоцтво. Проте сучасні проблеми Росії -все-таки тимчасове явище. Рано чи пізно економічне зростання стане достатнє для того, щоб приділяти даному питанню увагу, якої він дейтвітельно заслуговує. І держава повинна вже сьогодні уявляти собі, які саме заходи і кроки воно повинне робити тут. Для такої вистави ж необхідно визначитися, яку саме соціальну політику держава повинна проводити. Абсолютно ясно, що воно не може усунутися від вирішення соціальних проблем, надавши все на волю «ринкової стихії». Сучасні економічні системи за значний історичний час виробили значну кількість різних форм, в рамках яких відбувається регулювання тих або інших складнощів, що виникають в процесі взаємин власника і працівників. Слід визнати, що в сучасній західній економіці, за допомогою цих форм соціальні проблеми вирішуються більш-менш успішно.


Рис. 3.1. Модель взаємодії держави з підприємницьким сектором щодо подолання протиріч між соціальною та економічною ефективністю


У сучасній Україні жодна з цих форм не працює повною мірою. Із-за цього протиріччя між економічним і соціальним зростають до абсолютно неприродних розмірів, порушуючи баланс економічної і соціальної ефективності. В умовах тотального незадоволення населення умовами життя, простою майже половини всіх виробничих потужностей і широких можливостей істотного збільшення капіталу шляхом фінансових спекуляцій, представлена проблема залишається непомітною не лише в цілому, але і навіть в окремих своїх проявах. Економічний спад, що проте намітився в 2008-2009 роках, здатний загострити дану проблему вже в найближчому майбутньому. Саме тому необхідно виробити ефективну модель взаємодії органів державної влади та підприємницького сектору, щодо подолання протиріч між соціальною та економічною ефективністю.

Таким чином, зображена модель подолання протиріч між соціальною та економічною ефективністю сприятиме стимулюванню розвитку соціальної сфери країни. Так модель дістала назву трипартизм. У країнах з розвиненою ринковою економікою ідеологія соціального партнерства глибоко проникла в соціально-трудові відносини, хоча його моделі в різних країнах відрізняються організаційно-правовим механізмом. Світовий досвід переконливо засвідчує, що проблеми економіки і суспільного життя, в тому числі у сфері застосування найманої праці, вирішуються оптимально, якщо реалізується орієнтація не на конфронтацію, а на досягнення соціальної злагоди, узгодження інтересів різних суспільних груп. Стрижнем соціального партнерства є принцип співробітництва між роботодавцями і найманими працівниками, який реалізується у формах проведення переговорів, укладення колективних договорів та колективних угод, узгодження проектів нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень соціальними партнерами на всіх рівнях. Таким чином, за рахунок досягнення ефективної взаємодії в рамках соціального партнерства й буде вирішуватися проблема подолання протиріч між соціальною та економічною ефективністю.

Предметом соціального партнерства виступають колективні відносини між соціальними партнерами із участі трудових колективів у встановленні умов праці; з участі трудових колективів в управлінні організаціями, на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: