Собівартість продукції та шляхи її зниження
собівартість витрата нормування автотранспортний
3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НОРМУВАННЯ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ
3.1 Нормативний метод розрахунку витрат на автотранспортну продукцію
Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і економія засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості.
Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати нараховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок).
Основними прнципами системи нормативного обліку є:
- нормування витрат і обов’язкове складання нормативних калькуляцій по кожному виробу. У нормативній калькуляції, як засобу обліку, планування, контролю, знаходить відображення вже досягнутий рівень впровадження у виробництво прогресивних норм і організаційних заходів;
- систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати;
- попередній контроль витрат на овнові первинних документів та фіксації відхилень від норм в момент їх виникнення з одночасним виявленням їх складу, місця виникнення, винуватців та причин для глибшого дослідження можливостей впливу на їх величину;
- завчасне складання калькуляції нормативної собівартості та її аналіз з метою виявлення резервів зниження собівартості в період підготовки виробництва.
Нормативний метод обліку витрат виробництва дозволяє своєчасно виявляти і встановлювати причини відхилення фактичних витрат від діючих норм основних витрат і кошторисів витрат на обслуговування виробництва і управління. При нормативному методі повинен здійснюватись систематичний облік змін діючих норм. Цей облік ведеться на підставі повідомлень про зміни норм і використовується для уточнення нормативних калькуляцій.
Характерним для системи нормативного обліку є своєчасне оновлення нормативів в результаті здійснених заходів з технічного розвитку та удосконалення організації виробництва. Саме тому організація нормативного обліку, перш за все, пов’язана з необхідністю розробки прогресивних, техніко обгрунтованих норм витрат матеріалів, праці та заробітної плати на одиницю продукції та її складових частин.
Важливим і обов’язковим моментом організації нормативного методу є систематичний облік в процесі виробництва відхилень від норм витрат, встановених на початок місяця, по матеріалах, заробітній платі робітників та нормативних витрат:
Відхилення від норм витрат матеріалів за рахунок цін представляють собою різницю між фактичною і стандартною ціною, помножену на фактичну кількість витрачених на виробництво матеріалів. Стандарт на матеріали може грунтуватись на середніх, поточних або очікуваних цінах. Якщо матеріали придбані за ціною, що не перевищує стандартну, то відхилення буде від’ємним.
Відхилення по матеріалах за рахунок цін виникає у випадку недостачі поставок, виконання термінових замовлень, витрат, що перевищують фактичні.
Відхилення по матеріалах за рахунок їх використання виникає у випадку неекономного їх витрачення в процесі виробництва і обчислюється множенням стандартної ціни на різницю між фактичною і стандартною кількістю матеріалів.
Відхилення якості матеріалів від встановленого стандарту відбуваються у випадку придбання неякісних матеріалів, браку, неточності інженерних рішень, використання несправного інструменту, природного убутку тощо.
Відхилення по заробітній платі за рахунок тарифів представляє собою різницю між фактичним і стандартним тарифом, помножену на фактичну кількість відпрацьованих годин.
Відхилення по продуктивності праці визначається як різниця нормативного часу в годинах, затраченого на фактичний випуск продукції, і фактичного часу в годинах, відпрацьованого за період, що розглядається, помножений на нормативну годинну ставку заробітної плати.
Сукупні відхилення за змінними накладними витратами – це різниця між нормативними змінними накладними витратами, віднесеними на продукцію, і фактичними змінними витратами.
Відхилення змінних накладних витрат по витратах розраховується як різниця між кошторисними скоригованими накладними витратами для фактичного часу праці робітників основного виробництва і фактичними зміннними накладними витратами.
Відхилення змінних накладних витрат за ефективністю розраховується як різниця між випуском продукції в нормо-годинах і фактичним часом праці за період, що розглядається, помножена на нормативну ставку накладних витрат.
Відхилення за постійними накладнимим витратами розраховується як різниця між кошторисними і постійними накладними витратами.
Нормативний метод має як переваги так і недоліки.
Переваги нормативного методу полягають в тому, що з’являється:
- можливість поточного оперативного обліку витрат шляхом обліку відхилень від норм;
- відокремлений облік змін норм, тобто контроль за здійсненням режиму економії;
- укрупнення об’єктів, оскільки нормативні калькуляції складають по всіх видах виробів, а відхилення враховують по групах однорідної продукції, внаслідок чого зменшується число об’єктів калькулювання;
- охоплення нормативними калькуляціями значної частини витрат;
- можливість рідше здійснювати інвентарізацію незавершеного виробництва.
Недоліком є те, що значна частина відхилень від норм, пов’язаних з використанням сировини і матеріалів на виробництво, виявляється за допомогою інвентаризації вцілому по структурних підрозділах і за весь звітний період. Це призводить до великої кількості неврахованих витрат. Відхилення витрат на управління і обслуговування виявляють без врахування змін обсягів виробництва, а в більшості випадків зовсім не виявляють, а їх фактичну величину розподіляють переважно пропорційно основної заробітної плати робітників, що значно зменшує інформаційну функцію обліку.
Для калькулювання собівартості перевезень використовують дані виробничо-фінансового плану діяльності підприємства, зокрема плану перевезень, виробничої програми експлуатації, технічного обслуговування й ремонту рухливого складу, плану по праці й заробітній платі, плану матеріально-технічного постачання й фінансового плану.
Якщо підприємство здійснює різні види перевезень, то калькулювання собівартості провадять по кожному виді перевезень або виду робіт роздільно. Нижче розглядаються загальні положення методики калькулювання собівартості перевезень по статтях витрат.
Фонд оплати праці. Фонд оплати праці працівників підприємства включається до складу собівартості перевезень у повній відповідності із планом по праці й заробітній платі. В цю статтю включено 70 % фонда заробітної плати, що йде на матеріальне стимулювання працівників підприємства.
У собівартість продукції (робіт, послуг) не включаються наступні виплати в грошовій і натуральній формах: матеріальна допомога, винагороди за підсумками роботи за рік, оплата додатково представлених за рішенням трудового колективу (понад передбачений законодавством) відпусток працівникам, у тому числі жінкам, що виховують дітей, надбавки до пенсій, одноразові допомога ветеранам, що йде на пенсію, праці, доходи (дивіденди, відсотки), виплачувані по акціях трудового колективу й внескам членів трудового колективу у майно підприємства, а також інші виплати, які провадяться за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, і спеціальних джерел [17].
Відрахування на соціальне страхування. Величина відрахувань на соціальне страхування встановлена в розмірі 37 % від фонду оплати праці.
Матеріальні витрати. У склад матеріальних витрат входять витрати на автомобільне паливо, мастильні та інші експлуатаційні матеріали, відновлення й ремонт автомобільних шин, поточний ремонт, капітальний ремонт, інші витрати.
Витрати на мастильні та інші експлуатаційні матеріали розраховують по кожному їхньому виду (різні масла, консистентні змащення, обтиральні й інші матеріали) на основі встановлених норм витрат й цін. Діючі норми витрати масел і змащень для автомобільного транспорту ТОВ «САТП – 2001» наведені в табл. 3.1.
Таблиця 3.1 - Норми витрати масел і змащень для автомобільного транспорту
| Масла та змащення | Норми витрати масел, и та змащень, кг на 100 л загальної витрати палива, розрахованого за нормами для | |
| Легкових, вантажних автомобілів та автобусів, працюючих на бензині та зрідженому газі | Вантажних автомобілів та автобусів, працюючих на дизельному паливі | |
| Моторні масла | 2,4 | 3,2 |
| Трансміссійні масла | 0,3 | 0,4 |
| Спеціальні масла | 0,1 | 0,1 |
| Пластичні консистентні змащення | 0,2 | 0,3 |
Витрата гасу встановлюється в розмірі 0,5% від нормальної витрати рідкого палива по масі. Витрата обтирочних матеріалів планується в розмірі 24-36 кг на один обліковий автомобіль у рік.
У дану статтю витрат включають також витрати, пов'язані зі зношуванням брезентів й інших предметів такелажа використовуваних під час перевезення пально-мастильних матеріалів й інших вантажів.
Витрати на мастильні й обтиральні матеріали, використовувані для ремонту й експлуатації верстатного й іншого встаткування підприємства, у дану статтю не включають, а відносять до прочим витратам підприємства.
Витрати на відновлення й ремонт автомобільних шин визначають залежно від загального пробігу однотипних по шинах автомобілів і діючих норм пробігу шин, установлених у відсотках від прейскурантної вартості одного комплекту шин даного розміру (покришка, камера й ободная стрічка) на кожні 1000 км пробігу по формулі 3.6 [17]:
Сш = Цш n к. ш (Lобщ / 1000) (Нш / 100), (3.1)
де Цш — прейскурантна вартість одного комплекту шин, грн.;
n к. ш — число коліс однотипних комплектів шин на автомобілях (без обліку запасних ), шт.;
Lобщ — загальний пробіг автомобілів із шинами однакового розміру, км;
Нш — норма відрахувань на відновлення й ремонт одного комплекту шин на 1000 км пробігу для відповідного розміру шин й умов експлуатації, % від прейскурантної вартості.
При визначенні витрат по даній статті враховують також витрати, пов'язані з установкою шин на колеса, на ремонт шин, проведений шиноремонтними заводами по пред'явленні ними рахунків, на ремонтні матеріали, транспортно-заготівельні витрати й націнки постачальницьких і збутових організацій у частині, що доводиться на вартість автомобільних шин, витрачених у звітному періоді.
Експлуатаційні норми пробігу та витрат на відновлення зносу й ремонт автомобільних шин встановлені Міністерством фінансів України. Для автомобілів, які використовує у своїй діяльності ТОВ «САТП – 2001», ці норми наведені у табл. 3.2.
Всі автомобільні й тролейбусні підприємства щомісяця провадять нарахування (резервування) сум на відновлення зношування автомобільних шин й їхній ремонт на підставі даних про фактичний пробіг експлуатованих автомобільних шин, включаючи автомобільні шини, відновлені методом накладення протектора по нормах у відсотках до вартості комплекту.
Таблиця 3.2 – Норми пробігу та витрати на відновлення зносу та ремонт шин для вантажних автомобілів та автобусів
| Вид та розмір шин | Пробіг, тис. км | % до вартості комплекту на 1000 км пробігу |
| Автобуси ПАЗ | ||
| Радіальні з металокордним брекером 240-508Р | 93 | 0,88 |
| Діагональні 240-508, 220-508 | 77 | 1,12 |
| Автобуси Ікарус-280 | ||
| 300-508Р | 80 | 1,13 |
| Автомобілі вантажопідйомністю від 6 до 12 т типу КамАЗ | ||
| Радіальні з металокордним брекером 320-508Р | 93 | 0,78 |
| Діагональні: | - | - |
| 320-508 | 72 | 1,12 |
| 300-508 | 77 | 1,03 |
Нарахування сум на відновлення зношування й ремонт автомобільних шин, експлуатованих на спеціальних автомобілях, а також на підйомно-транспортних машинах (автокрани, автонавантажувачі, автовишки й ін.), не провадиться. Заміна шин провадиться за рахунок амортизаційних відрахувань, призначених на капітальний ремонт цих автомобілів.
Загальні норми експлуатаційного пробігу шин (до відновлення протектора), виготовлених відповідно до державних стандартів і поширені на вантажні автомобільні шини, що випускають за ДСТУ 5513 - 75, по технічній документації, що раніше діяла.
Нарахування суми резерву на відновлення зношування автомобільних шин й їхній ремонт ставиться в дебет рахунку 22 «Витрати по експлуатації транспорту й зв'язку» й у кредит рахунку 89 «Резерв майбутніх витрат і платежів».
Автомобільні шини (покришка, камера й ободная стрічка), що перебувають на колесах й у запасі при автомобілі, що включають у прейскурантну ціну автомобіля, тролейбуса, підлягають обліку в складі основних коштів (фондів); заміна їх провадиться за рахунок коштів нарахованого резерву на відновлення зношування й ремонт автомобільних шин.
Автомобільні шини, що зберігаються на складах, а також, що перебувають в обороті служби, технічної експлуатації, на автостанціях, на автомобілях технічної допомоги (не на колесах, а в покладеному запасі) і в інших лінійних пунктах, нормуються й ураховуються в складі оборотних коштів на рахунку 08 «Запасні частини», субрахунках «Автомобільні шини на складі» й «Автомобільні шини в обороті».
При списанні автомобільних шин для здачі шиноремонтним заводам на відновлення або внаслідок непридатності до подальшої експлуатації (для здачі в утиль) автомобільні й тролейбусні підприємства щомісяця коректують суми нарахованого резерву майбутніх витрат на відновлення зношування й ремонт автомобільних шин:
- при пробігу шин, не подвергшихся ремонту, нижче експлуатаційних норм і відновлених шин нижче гарантійних норм сума резерву майбутніх витрат збільшується на нараховану на недопробіг суму з віднесенням її на собівартість автоперевезень;
- при пробігу шин понад норми сума резерву майбутніх витрат відповідно зменшується за рахунок скорочення витрат за собівартістю автоперевезень.
Одночасно при списанні шин, раніше відновлених методом накладення протектора, нарахований резерв коректується до облікової (балансової) вартості автомобільних шин, камер й ободных стрічок.
У випадках списання шин із пробігом нижче гарантійних норм при наявності в них виробничих дефектів доначисление суми резерву майбутніх витрат ставиться за рахунок заводу-виготовлювача або шиновосстановительного підприємства відповідно до Правил експлуатації автомобільних шин.
Заміна окремих автомобільних шин, а також окремих покришок, камер й ободних стрічок, що вибувають внаслідок їхньої непридатності для подальшої експлуатації, у бухгалтерському обліку відображається в наступному порядку:
- шини, придатні для відновлення й ремонту, із субрахунку «Автомобільні шини в обороті» перераховуються на субрахунок «Автомобільні шини, що підлягають відновленню» за ціною за одиницю, обчисленої виходячи з вартості тонни старих шин,
- непридатні до відновлення шини, що підлягають здачі для переробки в регенерат, і інші матеріали перераховуються на рахунок 05 «Сировина й матеріали», субрахунок «Інші матеріали» за прейскурантними цінами, по яких вони здаються шиноремонтним заводам або організаціям «Вторсировина»;
- при здачі шин для відновлення на шиноремонтні заводи з обміном на відновлені вартість зданих у ремонт шин перераховується на рахунку 05, субрахунок «Матеріали в переробці». Після одержання відновлених шин на склад їхня вартість, врахована на рахунку 05, субрахунку «Матеріали в переробці», а також вартість оплачених ремонтних робіт із цих шин списуються на рахунок 08, субрахунок «Автомобільні шини на складі»;
- старі шини, здавані шиноремонтним заводам без обміну й для переробки в регенерат або інші організації («Вторсировина» і т.д.), списуються у встановленому порядку з рахунку 05, субрахунку «Інші матеріали». Отриманий виторг від здачі таких шин відображається як реалізація інших матеріалів.
Первісна вартість автомобільних шин, отриманих зі складу або із запасів служби технічної експлуатації й не використаних для заміни вибулих автомобільних шин, списується з рахунку 08, субрахунку «Автомобільні шини на складі» або «Автомобільні шини в обороті» у зменшення нарахованого резерву на відновлення автомобільних шин.
Витрати на ремонт автомобільних шин також списуються за рахунок цього резерву.
Витрати по транспортуванню автомобільних шин і націнки постачальницьких і збутових організацій ураховуються на окремому субрахунку до рахунку 08. Ці витрати в частині стосовної до автомобільних шин, виданим замість зношених, списуються на собівартість перевезень по статті «Зношування й ремонт автомобільної гуми» у звітному періоді, у якому була зроблена їхня заміна.
Створюваний резерв майбутніх витрат повинен забезпечити покриття всіх витрат, пов'язаних із заміною й ремонтом шин.
Разом з тим у випадках, коли фактичний пробіг автомобілів значно перевищує встановлені для них норми пробігу й суми нарахованого резерву недостатньо для покриття витрат, пов'язаних із заміною й ремонтом шин, керівники АТП можуть провадити додаткові нарахування резерву майбутніх витрат за рахунок собівартості перевезень у межах установлених планових витрат без зміни взаємин з бюджетом.
Міністерства й відомства України можуть встановлювати порядок визначення й обліку витрат на відновлення зношування й ремонт автомобільних шин у підвідомчих організаціях і на підприємствах, що мають у своєму розпорядженні автомобільний транспорт, не виділений на госпрозрахунок.
При цьому міністерства й відомства можуть дозволяти підвідомчим підприємствам й організаціям не провадити резервування коштів на відновлення автомобільних шин, а списувати їхню повну вартість на витрати виробництва або обігу при заміні автомобільних шин внаслідок зношування.
По автомобільних шинах, для яких не затверджені в устанановленном порядку норми експлуатаційного пробігу, АТП за узгодженням з вищестоящою організацією затверджують тимчасові норми на підставі середніх пробігів списаних шин. При цьому нарахування сум на відновлення зношування й ремонт шин провадиться по нормах витрат (у відсотках до прейскурантної вартості комплекту), певним по наступній формулі 3.2 [17]:
Нш = 90 / Lш, (3.2)
де 90 — норма витрат на відновлення зношування й ремонт шин у відсотках від прейскурантної вартості;
Lш — експлуатаційна норма пробігу шин, тис. км.
Витрати на поточний ремонт включають всі види витрат, пов'язані з виконанням всіх видів обслуговування й ремонту рухливого складу підприємства, крім витрат на капітальний ремонт.
У дану статтю включають вартість матеріалів і запасних частин.
Для розрахунку витрат на технічне обслуговування й поточний ремонт рухливого складу на стадії планування використають загальний пробіг автомобілів і діючі норми витрат по кожному виді технічного обслуговування й ремонту на 1000 км пробігу.
Витрати на капітальний ремонт визначають у наступному порядку. Із введенням у дію нових норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення АТП здійснюють ремонт основних фондів за рахунок собівартості транспортної продукції. Норми амортизації на капітальний ремонт всіх видів основних фондів не застосовуються. Витрати підприємств на всі види ремонтів плануються ними самостійно, виходячи з техничского рівня, фізичного стану фондів і забезпеченості матеріальними, фінансовими й іншими ресурсами. При необхідності підприємства можуть створювати ремонтний фонд (резерв коштів) по затвердженим ними на п'ятиліття нормативам відрахувань від вартості відповідних видів фондів для забезпечення рівномірності включення витрат на їхній ремонт у собівартість транспортної продукції.
Інші витрати АТП залежать від його виробничої потужності, технічної оснащеності й структури парку рухливого складу. Зі збільшенням облікової кількості автомобілів підприємства абсолютна величина інших витрат трохи збільшується, однак це збільшення відбувається не прямо пропорційно, а в уповільненому темпі. Тому величина інших витрат на один обліковий автомобіль, як правило, тим менше, чим більше розмір АТП,
Планування інших витрат провадять по статтях кошторису на основі діючих нормативів або фактично сформованих витрат по окремих статтях за минулий період з урахуванням планованої зміни потужності підприємства, його технічної оснащеності й структури парку рухливого складу.
Склад інших витрат включає три групи: витрати на зміст апарата керування, загальновиробничі витрати, збори й відрахування.
Витрати на утримання апарата керування включають:
- відрядні витрати працівників апарата керування, які планують із урахуванням необхідної кількості поїздок у певні пункти й суми витрат на кожну поїздку по досвіду минулих років;
- витрати на службові відрядження працівників відомчої охорони;
- витрати на утримання позавідомчої сторожової (пожежної) охорони при органах внутрішніх справ;
- витрати на службові відрядження водіїв й іншого персоналу, що обслуговує службові легкові автомобілі;
- витрати на наймання службових легкових автомобілів по договорах з АТП;
- інші витрати, пов'язані з утриманням службових легкових автомобілів;
- витрати на оплату робіт, виконуваних для апарата керування обчислювальними центрами, машинолічильними станціями й бюро, централізованими бухгалтеріями, що не складаються на балансі підприємства, відповідно до рахунків і відповідно до укладених договорів;
- витрати на зв'язок: поштово-телеграфні, телефонні, витрати на утримання телефонних станцій, комутаторів, диспетчерського зв'язку;
- вартість канцелярських приладь, вартість бланків звітності й документації, витрати на зміст будинків і приміщень адміністративно-управлінського призначення;
- орендну плату;
- вартість періодичних і неперіодичних видань, довідників і каталогів, а також інші витрати по комплектуванню технічних бібліотек, що покривають не за рахунок спеціальних коштів;
- витрати на відшкодування зношування й ремонт малоцінного й швидкозношуваного інвентарю;
- економію від скорочення витрат на утримання апарата керування;
- економію від скорочення витрат, не пов'язаних з утриманням апарата керування.
До загальновиробничих витрат відносять:
- витрати на службові відрядження працівників, що не ставляться до апарата керування;
- витрати з охорони праці й техніку безпеки, які визначають на підставі складання спеціального кошторису витрат, погодженої з комітетом профспілки;
- на зміст будинків, споруджень і території підприємства. До цієї категорії ставляться витрати, пов'язані з опаленням приміщень (розраховують, виходячи з кубатури опалювальних приміщень, нормативної витрати палива на 1 м3 приміщення, виду палива і його вартості в даному районі), на водопостачання й каналізацію (приймають рівними фактичним витратам минулого періоду відповідно до розмірів підприємства), на висвітлення (визначають відповідно до встановленого ліміту витрати електроенергії на висвітлення й вартістю 1 квт • ч), пов'язані зі змістом у чистоті й порядку приміщень, території й споруджень підприємства;
- на придбання бланків виробничо-технічної документації. Їх розраховують на основі фактично сформованих витрат минулого періоду з урахуванням планованої зміни обсягу роботи й раціональної організації обліку й звітності;
- на паливо й електроенергію для технологічних потреб. Витрати на електроенергію визначають залежно від планової витрати силової електроенергії у квт ч, що обчислюють по потужності електродвигунів і річному фонду їхнього робочого часу. Знаючи витрату силової електроенергії й установлений тариф за 1 квт ч, визначають витрати на електроенергію. Витрати на паливо включають вартість ковальського й деревного вугілля, палива для підігріву води й технічних цілей. Визначають їх по встановлених нормах витрати палива на одиницю встаткування й вартості цього палива по тарифі;
- на поточний ремонт основних фондів - будинків, споруджень, верстатів, електродвигунів, силових установок й іншого встаткування майстерень,які визначають шляхом складання спеціальних кошторисів;
- на відновлення й ремонт малоцінного й швидкозношуваного інвентарю й інструментів. Розраховуються по балансовій вартості й установлених термінах служби з обліком фактично сформованих витрат по підприємству за попередній період;
- на протипожежні заходи, включаючи витрати на установку, зарядку й випробування вогнегасників, зміст протипожежних коштів і коштів наочної агітації й плановані на підставі фактично сформованих витрат за минулий період;
- пов'язані з орендою основних фондів і плановані на основі договорів на оренду тих або інших основних фондів -будинків, приміщень, складів й ін.;
- по водопостачанню на технологічні потреби. Планують по фактично сформованих витратах води в попередньому періоді, скоректованим по планованому обліковому складі автомобілів з урахуванням діючих тарифів на воду;
- витрати по змісту спеціальних автомобілів, автомобілів господарського й технічного обслуговування, у тому числі витрати на паливо, мастильні та інші експлуатаційні матеріали, зношування й ремонт шин, технічне обслуговування й ремонт, амортизаційні відрахування. Транспортні витрати визначають за загальноприйнятою методикою розрахунку по елементах витрат;
- на допоміжні матеріали, вартість яких не представляється можливим віднести на той або інший вид технічного обслуговування й ремонту автомобілів. До таких матеріалів ставляться ацетилен, карбід кальцію, кисень, охолоджувальна емульсія й ін. Планують ці витрати по фактично сформованих витратах у минулому періоді;
- зміст автоліній, включаючи витрати по оснащенню автобусних ліній, таблиці розкладів і вартості проїзду, оголошення про рух автобусів і таксомоторів, зупинні знаки (рекламні щити й ін.);
- витрати, пов'язані з переміщенням основних фондів;
- витрати на рекламу по обслуговуванню населення й ін.
До зборів і відрахувань відносять:
- збори за номерні знаки для автомобілів і причепів, збори за технічний огляд транспортних засобів;
- виплати допомог працівникам підприємств і сторонніх осіб за рішенням суду у зв’язку з каліцтвом, отриманим у результаті нещасних випадків, подій за вини АТП.
Особлива увага повинне приділятися обліку й контролю за правильною й ощадливою витратою коштів на зміст апарата керування.
Кошторис витрат і штатний розклад працівників апарата керування підприємства або об'єднання становлять і затверджують до початку відповідного року, виходячи з необхідності забезпечення строгого режиму економії витрат на керування, у повній відповідності з чинним законодавством про штати й порядок витрати коштів.
Амортизаційні відрахування. З 1 січня 2004 р. діють нові норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення активної частини основних фондів (машин, устаткування й транспортних засобів). По будинках, спорудженням і передатним устроям зберігаються діючі в 2003 р. норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення й умови їхнього нарахування.
Амортизаційні відрахування на повне відновлення активної частини основних фондів провадяться тільки до повного перенесення їхньої балансової вартості на собівартість транспортної продукції.
Відрахування на обов'язкове страхування. В умовах повного госпрозрахунку й самофінансування передбачаються відрахування на страхування основних фондів у розмірі 0,15 % від залишкової вартості й балансової вартості товарно-матеріальних цінностей.
Відсотки за короткостроковий кредит. Розмір плати за короткостроковий кредит визначають, виходячи із суми взятої позички й установленого відсотка відрахування.
Плата за природні ресурси. На 2009 р. плата за природні ресурси встановлена в розмірі 24,5 % суми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів і витрат на їхній капітальний ремонт.
При виконанні в АТП робіт різних видів (перевезення, погрузочно-розгрузочні, транспортно-експедиційні й ін.) необхідно розподіляти між ними загальну суму витрат, безпосередньо не пов'язаних з виконанням цих робіт, тобто непрямих. Сюди ставляться: фонд оплати праці працівників апарата керування, ремонтних і допоміжних робітників, цехового персоналу з нарахуваннями на соціальне страхування, інші витрати, що входять до складу матеріальних витрат, амортизаційні відрахування по основних фондах, крім рухливого складу, відрахування на обов'язкове страхування основних фондів, крім рухливого складу, плата за короткостроковий кредит, плата за природні ресурси, плата за трудові ресурси, крім водіїв і кондукторів.
Розподіл загальної суми перерахованих непрямих витрат між перевізною роботою, транспортно-експедиторськими операціями, складськими й вантажно-розвантажувальними роботами провадять пропорційно фонду оплати праці працівників основних професій цих видів робіт: водіїв і кондукторів; експедиторів, агентів і провідників; вагарів, вантажників й інших виробничих робітників.
Фонд оплати праці водіїв і кондукторів з нарахуваннями на соціальне страхування, амортизацію по рухливому складі, плату за водіїв і кондуктори відносять безпосередньо на відповідний вид перевезень.
По перевізній роботі частку непрямих витрат рекомендується розподіляти по видах перевезень (вантажним, автобусним, таксомоторним) пропорційно кількості автомобілів-днів або автомобіля-годинника перебування на підприємстві.
Розподіл непрямих витрат по вантажних перевезеннях провадиться з урахуванням типу, марки й вантажопідйомності рухливого складу на один наведений автомобіль або наведена автомобіль-година роботи.
Для приведення різних марок автомобілів до базового використають коефіцієнти, розроблені НДІАтом. Для базових автомобілів коефіцієнти приведення прийняті рівними одиниці.
Для автобусів місткістю до 40 пасажирів і легкових автомобілів коефіцієнт приведення приймається рівним 1,0, для автобусів місткістю більше 40 пасажирів - 1,5.
Деякі види непрямих витрат відносять безпосередньо на той або інший вид перевезень. Наприклад, витрати, пов'язані зі змістом автобусних станцій і павільйонів у змішаному АТП, відносять безпосередньо на автобусні перевезення.
У практичній діяльності АТП широке поширення одержав метод укрупненого розрахунку собівартості перевезень по групі змінних і постійних витрат.
У цьому випадку загальну суму витрат по тім або іншому виді перевезень розраховують по формулі 3.3 [6]:
Собщ і = Спер і Lобщ і + Скосв + Фзп в і, (3.3)
де Спер і — змінні витрати, що доводяться на 1 км загального пробігу автомобілів при виконанні і-го виду перевезень, грн.;
Lобщ і — загальний пробіг автомобілів при виконанні і-го виду перевезень, км;
Скосв і — непрямі витрати при виконанні і-го виду перевезення, грн.;
Фзп в і — фонд оплати праці водіїв при виконанні і-го виду перевезень, грн.
Собівартість 10 одиниць транспортної роботи і-го виду перевезень:
Sі = ((Собщ і = Спер і Lобщ і + Скосв + Фзп в і) х 100 х 10) / Рі (3.4)
Правильне визначення собівартості перевезень дає можливість виявляти резерви її зниження й тим самим збільшувати нагромадження підприємства, що йдуть на поліпшення матеріального добробуту його працюючих.
Складемо калькуляцію вантажних перевезень ТОВ «САТП – 2001» у 2008 р. за наступними даними: АТП здійснює перевезення вантажу за містом по дорогах III групи на 39 автомобілях КамАЗ-5511; за рік перевезено 1755 тис. т вантажу, виконано 10 930 тис. ткм і зроблено 175 512 поїздок; річний пробіг автомобілів склав 2241 тис. км; автомобіле-години в роботі — 119 330 ч; спосіб навантаження-розвантаження — механізований (провадиться екскаватором ємністю ковша — 2,5 м3); форма оплати праці водіїв відрядно-преміальна, доплати, надбавки, премії й фонд оплати праці інших категорій працівників становлять 57% відрядної заробітної плати; додаткова заробітна плата становить 9,5% від основної; балансова вартість автомобіля — 15 373 грн., непрямі витрати — 1200 грн. на 1 автомобіль у рік. Доходи по перевезеннях становлять 965,2 тис. грн. Витрати на паливо складають 455541 грн.
Визначаються витрати по заробітній платі водіїв. По заданих умовах відрядні розцінки за 1 т рівні 0,7 коп., за 1 ткм - 0,45 коп.
Заробітна плата водіїв за відрядними розцінками ЗПсд складе:
ЗПсд = (0,7 х 1755 + 0,45 х 10 930): 100 = 61,47 тис. грн.
Доплати, надбавки, премії й ФОП інших категорій працівників становлять:
61,47 х 57:100 = 35,04 тис. грн.
Додаткова заробітна плата ЗПдоп у розмірі 9,5% від основної заробітної плати дорівнює:
ЗПдоп = (61,47 + 35,04) 9,5:100 = 9,2 тис. грн.
Таким чином, фонд оплати праці водіїв й інших працівників складе:
ФОП = 61,47 + 35,04 + 9,2 = 105,71 тис. грн.
До отриманого фонду оплати праці додається сума відрахувань на соціальне страхування в