Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")
Амортизаційна політика підприємства в значній мірі відбиває амортизаційну політику держави на різноманітних етапах його економічного розвитку. Вона базується на встановлених державою принципах, методах і нормах амортизаційних відрахувань. Водночас кожне підприємство має можливість індивідуалізувати свою амортизаційну політику, враховуючи конкретні фактори, що визначають її параметри.
У процесі формування амортизаційної політики підприємства, що визначає рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів, враховуються такі основні фактори:
- обсяг операційних основних засобів і нематеріальних активів, що використовуються підприємством. Вплив амортизаційної політики підприємства на інтенсивність відновлення операційних необоротних активів і на кінцеві фінансові результати його діяльності зростає пропорційно збільшенню обсягу власних основних засобів і нематеріальних активів;
- методи відображення в реальній вартості використовуваних основних засобів і нематеріальних активів. Здійснювана переоцінка цих видів операційних активів підприємства носить у сучасних умовах періодичний характер і не повною мірою відображає ріст цін на них. У зв’язку з цим амортизаційні відрахування не характеризують повною мірою фактичний знос цих активів і втрачають своє реноваційне значення. Заниження показників реального зносу операційних необоротних активів призводить не тільки до зменшення швидкості їх відновлення, але і до формування зайвої фіктивної суми прибутку підприємства, а відповідно, й до вилучення з нього додаткових фінансових засобів у вигляді сплати податку на прибуток;
- реальний термін використання підприємством амортизаційних активів. Установлений у процесі розробки норм амортизації середній термін використання окремих видів основних засобів носить знеособлений характер і повинен конкретизуватися на кожному підприємстві з урахуванням особливостей їх використання в операційній діяльності. Це стосується й окремих видів нематеріальних активів, що використовуються в операційному процесі, термін служби яких підприємство встановлює самостійно (але не більше 10 років);
- дозволені законодавством методи амортизації. Закордонний досвід свідчить про велику кількість дозволених щодо використання методів амортизації необоротних активів, що дає можливість підприємствам формувати альтернативні варіанти амортизаційної політики в широкому діапазоні;
- склад і структура основних засобів. Методи амортизації, дозволені для використання в нашій країні, диференціюються в розрізі рухомої і нерухомої (активної і пасивної) частин операційних основних фондів. Цю ж диференціацію визначають і встановлені норми амортизаційних відрахувань;
- темпи інфляції. В умовах високої інфляції постійно занижується база нарахування амортизації, а відповідно, і розміри амортизаційних відрахувань. Крім того, інфляція робить негативний вплив на реальну вартість накопичених засобів амортизаційного фонду, що негативно впливає на фінансові можливості збільшення швидкості відновлення операційних необоротних активів;
- інвестиційна активність підприємства. Вибір методів амортизації значною мірою визначається рівнем поточної потреби в інвестиційних ресурсах, готовністю підприємства до реалізації окремих інвестиційних проектів, що забезпечують відновлення операційних необоротних активів.
У сучасній вітчизняній практиці розрізняють два основних методи амортизації необоротних активів:
- метод прямолінійної амортизації. Даний метод заснований на прямолінійно-пропорційному способі нарахування зносу активів, що амортизуються, при якому норма амортизації для кожного року визначається за такою формулою:
, (1.21)
де: На – річна норма амортизації, в %;
ПН – передбачений (нормативно встановлений) період використання активу в роках.
У сучасній практиці в нашій країні даний метод амортизації є основним.
- прискорена амортизація. Даний метод дозволяє скорочувати період амортизації активів за рахунок використання підвищених норм амортизації. Чинним законодавством прискорена амортизація дозволена тільки для активної частини основних виробничих засобів. Рішення про використання методу прискореної амортизації активної частини виробничих основних засобів підприємство приймає самостійно.
Використання методу прискореної амортизації дає безсумнівний ефект і повинно набути широкого розповсюдження при формуванні амортизаційної політики підприємства.
Серед методів нарахування амортизації, що застосовуються у закордонній практиці, потрібно виділити такі:
- метод "залишку, що знижується" ("подвійного залишку , що знижується"), оснований на використанні норм амортизації або подвійних норм амортизації за відношенням не до початкової, а до залишкової вартості активів;
- метод "суми років" оснований на максимізації норм амортизаційних відрахувань у перший рік використання активів із наступним їх зниженням і мінімізацією в останній рік;
- метод "одиниць виробництва" використовують як розрахунок суми зносу окремих видів основних фондів з розрахунку на одиницю продукції та його множення на обсяг випуску продукції в окремих періодах. У даному випадку амортизаційні відрахування з категорії постійних витрат переходять у категорію витрат змінних;
- метод "лінійної дегресивної амортизації" оснований на продовженні загального періоду амортизації. При даному методі сума амортизаційних відрахувань щорічно зменшується на постійний розмір, який називається "різницею".
Просте відтворення операційних необоротних активів здійснюється в міру фізичного і морального їх зносу в межах суми амортизаційного фонду. Необхідний обсяг відновлення операційних необоротних активів у процесі простого їх відтворення визначається за такою формулою:
ОВАпрос = ПВф + ВВм, (1.22)
де: ОВАпрос – необхідний обсяг відновлення операційних необоротних активів підприємства у процесі простого їх відтворення;
ПВф – первісна або поновлювальна вартість операційних необоротних активів, що вибувають у зв’язку з фізичним їх зносом;
ФВм – первісна або поновлювальна вартість операційних необоротних активів, що вибувають у зв’язку з моральним їх зносом.
Розширене відтворення операційних необоротних активів здійснюється з урахуванням необхідності формування нових їх видів не тільки за рахунок амортизаційного фонду, але і за рахунок інших фінансових джерел (прибутку, довгострокових фінансових кредитів тощо). Необхідний обсяг відновлення операційних необоротних активів у процесі розширеного їх відтворення визначається за такою формулою:
ОВАрозш. = ОПова – ФНова + ВПф + ВПм, (1.23)
де ОВАрозш. – необхідний обсяг відновлення операційних необоротних активів підприємства у процесі розширеного їх відтворення;
ОПова – загальна потреба підприємства в операційних необоротних активах у майбутньому періоді;
ФНова – фактична наявність операційних необоротних активів підприємства на кінець звітного (початок наступного) періоду;
ВПф – вартість операційних необоротних активів, що вибувають у наступному періоді у зв’язку з фізичним їх зносом;
ВПм – вартість операційних необоротних активів, що вибувають у наступному періоді у зв’язку з моральним їх зносом.
Конкретні форми відновлення окремих груп операційних активів визначаються з урахуванням характеру їх відтворення.
Відновлення операційних необоротних активів у процесі простого відтворення може здійснюватися за такими основними формами:
- поточного ремонту – процес часткового відновлення функціональних властивостей і вартості основних засобів у процесі відтворення;
- капітального ремонту – процес повного відновлення основних засобів і часткової заміни окремих їх елементів. На суму зробленого капітального ремонту зменшується знос основних засобів, і тим самим збільшується їх залишкова вартість;
- придбання нових видів операційних необоротних активів з метою заміни аналогів, що використовуються у межах амортизаційного фонду. Для нематеріальних активів це основна форма простого їх відтворення.
Відновлення операційних необоротних активів у процесі розширеного їх відтворення може здійснюватися у формі їх реконструкції, модернізації тощо.
Вибір конкретних форм відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів здійснюється за критеріями їх ефективності. Так, наприклад, якщо в результаті капітального ремонту окремих видів основних засобів сума майбутнього прибутку, що генерується ними, буде меншою ліквідаційної їх вартості, відновлення ефективніше здійснювати шляхом заміни новими, більш продуктивними аналогами.
Вибір відповідного варіанта фінансування відновлення операційних необоротних активів по підприємству в цілому здійснюється з урахуванням таких основних факторів: достатності власних фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку підприємства в майбутньому періоді, вартості довгострокового фінансового кредиту порівняно з рівнем прибутку, що генерується відновленими видами операційних необоротних активів, досягнутого співвідношення використання власного і позикового капіталу, що визначає рівень фінансової стійкості підприємства, доступності довгострокового фінансового кредиту для підприємства.
Одним з найбільш складних завдань у процесі фінансування відновлення окремих видів операційних необоротних активів є вибір альтернативного варіанта – придбання цих активів у власність або їх оренда. У сучасних умовах орендні (лізингові) операції можуть здійснюватися підприємством у формі оперативного фінансового, поворотного й інших форм лізингу (оренди) необоротних активів.
Критерієм прийняття управлінських рішень про придбання або оренду окремих видів основних засобів поряд з оцінкою вищевикладених переваг і недоліків лізингу і їх значимості для даного підприємства є порівняння сумарних потоків платежів при різноманітних формах фінансування відновлення майна.
1.3 Методологія оцінки ефективності управління оборотними активами підприємства
Оборотні активи – це складова частина економічних ресурсів підприємства. За рахунок оборотного капіталу на підприємстві формується велика кількість елементів активів, що потребують індивідуалізації управління.
Управління оборотними активами підприємства визначає необхідність в їх класифікації. Оборотні активи класифікуються за такими основними ознаками (таблиця 1.2)
Таблиця 1.2
Класифікація оборотних активів підприємства
| № з/п | Ознаки | Види оборотних активів |
| 1 | За характером фінансових джерел формування |
1. Валові оборотні активи. 2. Чисті оборотні активи. 3. Власні оборотні активи |
| 2 | За видами |
1. Запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів. 2. Запаси готової продукції. 3.Дебіторська заборгованість. 4. Грошові активи. 5. Інші види оборотних активів |
| 3 | За характером участі в операційному процесі |
1. Оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства. 2. Оборотні активи, що обслуговують фінансовий цикл підприємства |
| 4 |
За періодом функціонування |
1. Постійна частина оборотних активів. 2. Змінна частина оборотних активів |
1. За характером фінансових джерел формування виділяють валові, чисті та власні оборотні активи.
Валові оборотні активи характеризують загальний їх обсяг, сформований за рахунок як власного, так і позикового капіталу.
Чисті оборотні активи характеризують ту частину їх обсягу, що сформована за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу.
Суму чистих оборотних активів розраховують за такою формулою:
ЧОА = ОА – КФЗ, (1.24)
де: ЧОА – сума чистих оборотних активів підприємства;
ОА – сума валових оборотних активів підприємства;
КФЗ – короткострокові поточні фінансові зобов’язання підприємства.
Власні оборотні активи характеризують ту їх частину, що сформована за рахунок власного капіталу підприємства.
Суму власних оборотних активів підприємства розраховують за формулою:
ВОА = ОА – ДПК – КФЗ, (1.25)
де: ВОА – сума власних оборотних активів підприємства;
ОА – сума валових оборотних активів підприємства;
ДПК – довгостроковий позиковий капітал, інвестований в оборотні активи підприємства;
КФЗ – короткострокові (поточні) фінансові зобов’язання підприємства.
Якщо підприємство не використовує довгостроковий позиковий капітал для фінансування оборотних коштів, то суми власних і чистих оборотних активів співпадають.
2. За видами оборотних активів виділяються:
а) запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів, які характеризують обсяг вхідних матеріальних потоків у формі запасів, що забезпечують виробничу діяльність підприємства;
б) запаси готової продукції, які характеризують обсяг вихідних матеріальних потоків у формі запасів виготовленої продукції, призначеної для реалізації. На практиці до цього виду оборотних активів відносять також обсяг незавершеного виробництва;
в) дебіторська заборгованість характеризує суму заборгованості на користь підприємства, яка представлена фінансовими зобов’язаннями юридичних і фізичних осіб за розрахунками за товари, роботи, послуги, видані аванси тощо;
г) до грошових активів відносять залишки коштів у національній та іноземній валюті та суму короткострокових фінансових вкладень, що розглядаються як форма інвестиційного використання тимчасово вільного залишку грошових активів;
д) інші види оборотних активів, до яких належать оборотні активи, не включені до складу вищерозглянутих видів, наприклад, витрати майбутніх періодів тощо.
3. За характером участі в операційному процесі оборотні активи класифікуються наступним чином:
а) оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства: запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів; обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції;
б) оборотні активи, що обслуговують фінансовий цикл підприємства, характеризують дебіторську заборгованість.
4. За періодом функціонування оборотні активи поділяються наступним чином:
а) постійна частина оборотних активів представляє собою незнижувальний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення операційної діяльності;
б) змінна частина оборотних активів, що пов’язана із сезонним зростанням обсягу виробництва і реалізацією продукції, необхідністю формування в окремі періоди господарської діяльності підприємства запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного збереження, дострокового завезення та цільового призначення. У складі даного виду оборотних активів виділяють максимальну і середню їх частини.
Управління оборотними активами підприємства пов’язане з конкретними особливостями формування його операційного циклу. Операційний цикл представляє собою період повного обороту всієї суми оборотних активів, у процесі якого відбувається зміна окремих їх видів.
Рух оборотних активів підприємства в процесі операційного циклу проходить чотири основних стадії, послідовно змінюючи свої форми.
На першій стадії грошові активи (у формі короткострокових фінансових вкладень) використовуються для придбання сировини та матеріалів, тобто вхідних запасів матеріальних оборотних активів.
На другій стадії вхідні запаси матеріальних оборотних активів у результаті безпосередньої виробничої діяльності перетворюються в запаси готової продукції.
На третій стадії запаси готової продукції реалізуються споживачам і до настання їх оплати перетворюються в дебіторську заборгованість.
На четвертій стадії дебіторська заборгованість знову трансформується в грошові активи, частина яких до їх виробничої потреби може зберігатися у формі високоліквідних короткострокових фінансових вкладень.
Найважливішою характеристикою операційного циклу, що суттєво впливає на обсяг, структуру й ефективність використання оборотних активів, є його тривалість. Вона включає час від моменту витрати підприємством коштів на придбання вхідних запасів матеріальних оборотних активів до надходження грошей від дебіторів за реалізовану їм продукцію.
Формула, за якою розраховується тривалість операційного циклу підприємства, має такий вигляд:
ТОЦ = ПОга + ПОмз + ПОгп + ПОдз + ПОнв, (1.25)
де: ТОЦ – тривалість операційного циклу підприємства, в днях;
ПОга – період обороту середнього залишку грошових активів, включаючи
В них короткострокові фінансові вкладення в днях;
ПОмз – тривалість обороту запасів сировини, матеріалів та інших матеріальних факторів виробництва у складі оборотних активів, у днях;
ПОгп – тривалість обороту запасів готової продукції, у днях;
ПОдз – тривалість оплаченої дебіторської заборгованості, у днях;
ПОнв – тривалість обороту незавершеного виробництва, у днях.
У процесі управління оборотними активами в рамках операційного циклу виділяють дві основні його складові:
1) виробничий цикл підприємства;
2) фінансовий цикл або цикл грошового обігу підприємства.
Виробничий цикл підприємства характеризує період повного обороту матеріальних елементів оборотних активів, що використовуються для обслуговування виробничого процесу, починаючи з моменту надходження сировини, матеріалів і напівфабрикатів на підприємство та закінчуючи моментом відвантаження виготовленої з них готової продукції покупцям.
Тривалість виробничого циклу підприємства визначається за такою формулою:
ТВЦ = ПОсм + ПОнз + ПОгп, (1.26)
де: ТВЦ – тривалість виробничого циклу підприємства, у днях;
ПОсм – період обороту середнього запасу сировини, матеріалів і напівфабрикатів, у днях;
ПОнз – період обороту середнього обсягу незавершеного виробництва, в днях;
ПОгп – період обороту середнього запасу готової продукції, у днях.
Фінансовий цикл або цикл грошового обігу підприємства представляє собою період повного обороту коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за отриману сировину, матеріали й напівфабрикати та закінчуючи оплаченою дебіторською заборгованістю за поставлену готову продукцію.
Тривалість фінансового циклу або циклу грошового обігу підприємства визначається за такою формулою:
ТФЦ = ТВЦ + ПОдз – ПОкз, (1.27)
де: ТФЦ – тривалість фінансового циклу або циклу грошового обігу підприємства, у днях;
ТВЦ – тривалість виробничого циклу підприємства, у днях;
ПОдз – середній період обороту дебіторської заборгованості, у днях;
ПОкз – середній період обороту кредиторської заборгованості, у днях;
Обсяг оборотного капіталу, який використовується в операційному процесі, різні види активів, що формуються за рахунок даного капіталу, визначна його роль у прискоренні обороту капіталу й забезпеченні постійної платоспроможності підприємства, а також ряд інших умов визначають складність задач, пов’язаних з управлінням оборотними активами. Механізм реалізації комплексу цих завдань відображається у системі управління оборотними активами, що розробляється на підприємстві.
Управління оборотними активами – це складний процес. Його складність залежить від таких умов, як обсяг оборотного капіталу, що використовується в операційному процесі, різні види активів, що формуються за рахунок обсягу оборотного капіталу, прискорення обороту капіталу і забезпечення постійної платоспроможності підприємства тощо.
Система управління оборотними активами представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у формуванні необхідного обсягу і складу оборотних активів, раціоналізації й оптимізації структури джерел їх фінансування.
Система управління оборотними активами підприємства розробляється за такими основними етапами:
1. Аналіз оборотних активів підприємства у попередньому періоді.
2. Визначення принципових підходів щодо формування оборотних активів підприємства.
3. Оптимізація обсягу оборотних активів.
4. Оптимізація співвідношення постійної та змінної частин оборотних активів.
5. Забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів.
6. Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів.
7. Забезпечення мінімізації втрат оборотних активів у процесі їх використання.
8. Формування принципів, що визначають фінансування окремих видів оборотних активів.
9. Оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів.
1) Аналіз оборотних активів підприємства в попередньому періоді включає п’ять етапів.
На першому етапі аналізу розглядається динаміка загального обсягу оборотних активів підприємства; темпи зміни середньої їх суми в зіставленні з темпами зміни обсягу реалізації продукції і середньої суми всіх активів; динаміка питомої ваги оборотних активів у загальній сумі активів підприємства.
На другому етапі аналізу розглядається динаміка складу оборотних активів підприємства в розрізі основних їх видів: запасів сировини, матеріалів і напівфабрикатів; запасів готової продукції; дебіторської заборгованості; залишків грошових активів. На даному етапі аналізу розраховуються та вивчаються темпи зміни суми кожного із цих видів оборотних активів у зіставленні з темпами зміни обсягу виробництва й реалізації продукції; розглядається динаміка питомої ваги основних видів оборотних активів у загальній їх сумі. Аналіз складу оборотних активів підприємства за окремими їх видами дозволяє оцінити рівень ліквідності.
На третьому етапі аналізу вивчається оборотність окремих видів оборотних активів у загальній їх сумі. Цей аналіз проводиться з використанням показників – коефіцієнта оборотності та періоду обороту оборотних активів. На даному етапі аналізу встановлюється загальна тривалість і структура операційного, виробничого й фінансового циклів підприємства; досліджуються основні фактори, що впливають на тривалість цих циклів.
На четвертому етапі визначається рентабельність оборотних активів, досліджуються фактори, що її формують. У процесі аналізу використовуються коефіцієнт рентабельності оборотних активів, а також модель компанії “Дюпон”, яка щодо даного виду активів має вигляд:
Роа = Ррп х Ооа, (1.28)
де: Роа – рентабельність оборотних активів;
Ррп – рентабельність реалізації продукції;
Ооа – оборотність оборотних активів.
На п’ятому етапі аналізу розглядається склад основних джерел фінансування оборотних активів – динаміка їх суми та питомої ваги в загальному обсязі фінансових засобів, інвестованих у ці активи; визначається рівень фінансового ризику, що генерується сформованою структурою джерел фінансування оборотних активів.
Результати аналізу дозволяють визначити загальний рівень ефективності управління оборотними активами на підприємстві та виявити основні напрями його підвищення в майбутньому періоді.
2) Визначення принципових підходів щодо формування оборотних активів підприємства. На даному етапі аналіз відображає загальну ідеологію фінансового управління підприємством із позицій прийнятного співвідношення рівня прибутковості та ризику фінансової діяльності. Оборотні активи визначають вибір визначеного типу політики їх формування.
З наукової точки зору виділяються три принципові підходи щодо формування оборотних активів підприємства – консервативний, помірний і агресивний.
Консервативний підхід передбачає повне забезпечення поточної потреби в усіх видах оборотних активів, що забезпечують нормальний хід операційної діяльності; створює високі розміри їх резервів на випадок непередбачених складнощів у забезпеченні підприємства сировиною та матеріалами, погіршення внутрішніх умов виробництва продукції, затримки оплати дебіторської заборгованості, активізації попиту покупців тощо. Такий підхід гарантує мінімізацію операційних і фінансових ризиків, але негативно впливає на ефективність використання оборотних активів – їх оборотність і рівень рентабельності.
Помірний підхід спрямований на забезпечення повного задоволення поточної потреби в усіх видах оборотних активів і створення нормальних страхових їх розмірів на випадок збоїв у ході операційної діяльності підприємства. При такому підході забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем ризику та рівнем ефективності використання фінансових ресурсів.
Агресивний підхід полягає в мінімізації усіх форм страхових резервів за окремими видами оборотних активів. При відсутності збоїв у ході операційної діяльності він забезпечує найбільш високий рівень ефективності їх використання. Проте будь-які збої в ході операційної діяльності призводять до суттєвих фінансових втрат через скорочення обсягу виробництва та реалізації продукції.
Отже, вищеназвані принципові підходи щодо формування оборотних активів підприємства, відображуючи різні співвідношення рівня ефективності їх використання і ризику, у кінцевому рахунку визначають суму цих активів і їх рівень відносно обсягу операційної діяльності.
3) Оптимізація обсягу оборотних активів.
Така оптимізація повинна виходити з вибраного підходу щодо формування оборотних активів, забезпечуючи заданий рівень співвідношення ефективності їх використання і ризику. Процес оптимізації обсягу оборотних активів складається з трьох основних етапів.
Перший етап. За результатами аналізу оборотних активів у попередньому періоді визначається система заходів щодо реалізації резервів, спрямованих на скорочення тривалості операційного, а в його рамках – виробничого та фінансового циклів підприємства. При цьому скорочення тривалості окремих циклів не повинно призводити до зниження обсягів виробництва та реалізації продукції.
Другий етап. На основі вибраного підходу до формування оборотних активів, запланованого обсягу виробництва й реалізації окремих видів продукції та розкритих резервів скорочення тривалості операційного циклу оптимізується обсяг і рівень окремих видів цих активів. Засобом такої оптимізації виступає нормування періоду їх обороту та суми.
Третій етап. На даному етапі визначається загальний обсяг оборотних активів підприємства на наступний період:
ОАп = ЗСп + ЗГп + ДЗп + ГАп + Пп , (1.29)
де: ОАд – загальний обсяг оборотних активів підприємства на кінець аналізованого наступного періоду;
ЗСп – сума запасів сировини та матеріалів на кінець наступного періоду;
ЗГп – сума запасів готової продукції на кінець наступного періоду з включенням до неї обсягу незавершеного виробництва;
ДЗп – сума дебіторської заборгованості на кінець наступного періоду;
ГАп – сума грошових активів на кінець наступного періоду;
Пп – сума інших видів оборотних активів на кінець наступного періоду.
4) Забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів.
Усі види оборотних активів тією або іншою мірою є ліквідними, крім витрат майбутніх періодів і безнадійної дебіторської заборгованості. Загальний рівень ліквідності повинен забезпечувати необхідний рівень платоспроможності підприємства за поточними фінансовими зобов'язаннями. З цією метою з урахуванням обсягу й графіка майбутнього платіжного обороту повинна бути визначена частина оборотних активів у формі коштів, високо- і середньо-ліквідних активів.
5) Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів.
Оборотні активи повинні приносити визначений прибуток при їх використанні у виробничо-збутовій діяльності підприємства. Водночас окремі види оборотних активів можуть приносити підприємству прямий прибуток у процесі фінансової діяльності у формі відсотків і дивідендів. Тому складовою частиною розроблюваної політики є забезпечення своєчасного використання тимчасово вільного залишку грошових активів для формування ефективного портфеля короткострокових фінансових вкладень.
7) Оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів. На основі раніше визначених принципів фінансування у процесі розробки системи управління оборотними активами формуються підходи до вибору конкретної структури джерел фінансування, їх приросту з урахуванням тривалості окремих стадій фінансового циклу й оцінки вартості залучення окремих видів капіталу.
На управління оборотними активами здійснює вплив система розроблених на підприємстві фінансових нормативів. Основними з таких нормативів є: норматив власних оборотних активів підприємства, система нормативів оборотності основних видів оборотних активів і тривалості операційного циклу в цілому, система коефіцієнтів ліквідності оборотних активів, нормативне співвідношення окремих джерел фінансування оборотних активів та інші.
Цілі та характер використання окремих видів оборотних активів мають суттєві відмінні риси. Тому на підприємствах з великим обсягом щодо використання оборотних активів розробляється система управління окремими їх видами:
1) запасами товарно-матеріальних цінностей;
2) дебіторською заборгованістю;
3) грошовими активами, до яких також прирівнюються й короткострокові фінансові вкладення як форма тимчасового використання вільного залишку грошових активів.
Особливості управління запасами
Управління запасами має велике значення як у виробничому, так і у фінансовому аспектах. Використання запасів підпорядковане єдиній меті – забезпеченню безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції.
Ефективне управління запасами дозволяє знизити тривалість виробничого та всього операційного циклу, зменшити поточні витрати на їх збереження, визволити з поточного господарського обороту частину фінансових засобів, реінвестуючи їх в інші активи. Забезпечення цієї ефективності досягається за рахунок розробки й реалізації спеціальної фінансової системи управління запасами.
Система управління запасами представляє собою частину загальної системи управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації загального розміру й структури запасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат на їх обслуговування та забезпечення ефективного контролю за їх рухом.
Система управління запасами охоплює такі основні етапи робіт:
1. Аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у попередньому періоді.
2. Визначення цілей формування запасів.
3. Оптимізація розміру основних груп поточних запасів.
4. Оптимізація загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних активів.
5. Формування ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві.
6. Реальне відображення у фінансовому обліку вартості запасів товарно-матеріальних цінностей в умовах інфляції.
Запаси товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних активів, можуть створюватися на підприємстві з різними цілями:
а) для забезпечення поточної виробничої діяльності: поточні запаси сировини й матеріалів;
б) для забезпечення поточної збутової діяльності: поточні запаси готової продукції;
в) для накопичення сезонних запасів, для господарського процесу в майбутньому періоді: сезонні запаси сировини, матеріалів, готової продукції тощо.
Для оптимізації розміру поточних запасів товарно-матеріальних цінностей використовується "Модель економічно обґрунтованого розміру замовлення" [Eco-nomіc orderіng quantіty – EOQ model], яка серед інших набула найбільшого поширення. Вона, як правило, використовується для оптимізації розміру виробничих запасів і запасів готової продукції.
Розрахунковий механізм моделі EOQ заснований на мінімізації сукупних операційних витрат для закупівлі та збереження запасів на підприємстві. Ці операційні витрати поділяються на дві групи:
а) сума витрат на розміщення замовлень, включаючи витрати для транспортування та приймання товарів;
б) сума витрат для збереження товарів на складі.
Механізм моделі EOQ розглянемо на прикладі формування виробничих запасів. З одного боку, підприємству вигідно завозити сировину й матеріали якомога більшими партіями. Чим більший розмір партії постачання, тим менший сукупний розмір операційних витрат на розміщення замовлень у визначеному періоді: оформлення замовлень, доставку замовлених товарів на склад і їх прийняття на склад.
Сума операційних витрат на розміщення замовлень визначається за такою формулою:
, (1.30)
де: ОВрз – сума операційних витрат на розміщення замовлень;
ОВС – обсяг виробничого споживання товарів (сировини або матеріалів) в аналізованому періоді;
РПП – середній розмір однієї партії постачання товарів;
Врз – середня вартість розміщення одного замовлення.
З наведеної формули видно, що при незмінному обсязі виробничого споживання й середньої вартості розміщення одного замовлення загальна сума операційних витрат на розміщення замовлень мінімізується з ростом середнього розміру однієї партії постачання товарів.
За цією залежністю сума операційних витрат для збереження товарів на складі може бути визначена за такою формулою:
, (1.31)
де: ОВзт – сума операційних витрат на збереження товарів на складі;
РПП – середній розмір однієї партії постачання товарів;
Вз – вартість збереження одиниці товару в аналізованому періоді.
Формула доводить, що при незмінній вартості збереження одиниці товару в аналізованому періоді загальна сума операційних витрат на збереження товарних запасів на складі мінімізується при зниженні середнього розміру однієї партії постачання товарів.
Таким чином, зі збільшенням середнього розміру однієї партії постачання товарів знижуються операційні витрати на розміщення замовлення та зростають операційні витрати на збереження товарних запасів на складі підприємства і навпаки. Модель EOQ дозволяє оптимізувати пропорції між цими двома групами операційних витрат таким чином, щоб сукупна їх сума була мінімальною.
Математично модель EOQ виражається такою принциповою формулою:
, (1.32)
де: EQQ(РППо) – оптимальний середній розмір партії постачання товарів (EOQ);
ОВС – обсяг виробничого споживання товарів (сировини або матеріалів) в аналізованому періоді;
Врз – середня вартість розміщення одного замовлення;
Вз – вартість збереження одиниці товару в аналізованому періоді.
Відповідно оптимальний середній розмір виробничого запасу визначається за такою формулою:
, (1.33)
де: ВЗо – оптимальний середній розмір виробничого запасу (сировини, матеріалів);
ОРППо – оптимальний середній розмір партії постачання товарів (EOQ).
У рамках цієї теорії розроблені й схеми управління замовленнями, що дозволяють за допомогою ряду параметрів формалізувати процедуру відновлення запасів, тобто визначити рівень запасів, при якому необхідно робити таке замовлення. Одна із цих схем виражається системою моделей:
;
;
, (1.34)
де: РЗз – рівень запасів, при якому робиться замовлення;
МПс – максимальна денна потреба в сировині, од.;
МДз – максимальна кількість днів на виконання замовлення;
СЗ – найбільш імовірний мінімальний рівень запасів (страховий запас), од.;
Сдс – середньоденна потреба в сировині, од.;
СПз – середня тривалість виконання замовлення (від моменту розміщення до моменту одержання сировини), дні;
РЗмакс. – максимальний рівень запасів, од.;
ДПмін. – мінімально денна потреба в сировині, один.;
Дмін. – мінімальна кількість днів виконання.
Для запасів готової продукції задача мінімізації операційних витрат щодо їх обслуговування складається у визначенні оптимального розміру партії виробленої продукції. Якщо виготовляти товар дрібними партіями, то операційні витрати на збереження його запасів готової продукції (Вх) будуть мінімальними. Але при такому підході до операційного процесу суттєво зростуть операційні витрати, що пов’язані з частим переналагодженням устаткування, підготуванням виробництва й інші (Врз). Використовуючи замість показника обсягу виробничого споживання (ОВС) показник планованого обсягу виробництва продукції, на основі моделі EOQ аналогічно визначається оптимальний середній розмір партії виробленої продукції й оптимальний середній розмір запасу готової продукції
Розрахунок оптимальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей у цілому і за основними їх групами здійснюється за формулою:
Зк = (Нпз х Оо) + Зсз + Зсз + Зцп, (1.35)
де: Зк – оптимальна сума запасів на кінець аналізованого періоду;
Нпз – норматив запасів поточного збереження, в днях;
Оо – одноденний обсяг виробництва (для запасів сировини та матеріалів) або реалізації (для запасів готової продукції) у майбутньому періоді;
Зсз – запланована сума запасів сезонного збереження;
Зцп – запланована сума запасів цільового призначення інших видів.
Найбільш широке застосування серед систем контролю за рухом запасів у країнах з розвинутою економікою одержала "Система АВС". Суть цієї контролючої системи полягає в тому, що вся сукупність запасів товарно-матеріальних цінностей розподіляється на три категорії на основі їх вартості, обсягу і частин витрачання, а також негативних наслідків.
У категорію "А" входять найбільш дорогі види запасів із тривалим циклом замовлення, що потребують постійного моніторингу. Частота завезення цієї категорії запасів визначається, як правило, на основі моделі EOQ. Коло товарно-матеріальних цінностей, що входять до категорії "А", звичайно обмежене і потребує щотижневого контролю.
У категорію "В" входять товарно-матеріальні цінності, що мають меншу значимість у забезпеченні безперебійного операційного процесу й формуванні кінцевих результатів фінансової діяльності. Запаси цієї групи контролюються один раз на місяць.
У категорію "С" входять всі інші товарно-матеріальні цінності з низькою вартістю, що не відіграють значної ролі у формуванні кінцевих фінансових результатів. Обсяг закупівель таких цінностей може бути досить великим, тому контроль за їх рухом здійснюється один раз на квартал.
Отже, основний контроль запасів за "Системою АВС" концентрується на найбільш важливій їх категорії