Xreferat.com » Рефераты по экономике » Національна економіка

Національна економіка

Кошти, що мобілізуються з допомогою держ кредиту, надходять до бюджету.


16. Бюджетна система України як центральна ланка системи державних фінансів


Ринкова модель економіки, а також усі без винятку інші моделі не можуть існувати й розвиватися без втручання держави в процеси розподілу й перерозподілу новоствореної вартості в суспільстві. Для цього використовуються фінанси, а бюджет є конкретною формою реалізації функцій держави. В бюджеті сконцентровані інтереси держави, підприємців і населення. Між ними ведеться постійна боротьба за задоволення власних потреб. Об'єктом цих інтересів завжди є валовий внутрішній продукт, власне напрямки та методи його розподілу й перерозподілу. Власне, бюджет — це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених конституцією.

Відповідно до БКУ бюдж. система – це сукупність усіх бюджетів побудована з урахуванням екон. відносин держ-го та амін-терит. устроїв і врегульована нормами права.

Економічна природа бюджету полягає в тому, що виникає об'єктивна необхідність у розподілі й перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян. Бюджет, в основному, відображає вторинний перерозподіл, тобто після первинного розподілу валового внутрішнього продукту на основні його складові здійснюється вторинний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг. Надання населенню суспільних благ стає однією з функцій-держави в економіці вільної конкуренції, фінансування яких здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів.

зведені (консолідовані) бюджети – сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюдж. системи України. ЗБУ включає: показники ДБУ, ЗБ АР Крим, ЗБ областей та міст Києва і Севастополя. В основі побудови бюдж. системи покладено бюдж. устрій. Бюдж. устрій – організація та принципи побудови бюдж. системи, її структура і взаємозв’язки між бюджетами у процесі забезпечення виконання єдиної загальгодерж. фін. політики.

Принципи бюдж системи Укр: принцип єдності (єдина правовва база формування бюджетів), збалансованості, самостійності, повноти (всі доходи і видатки повинні бути відображені в бюджеті), обгрунтованості, ефективності (повинні бути збалансовані цілі), субсидіарності (розмежування видатків між різними видами бюджетів), цільового використання бюджетних коштів, справедливості і неупередженості, публічності і прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу


17. Державний бюджет України: структура доходів та видатків.


Державний бюджет - фінансові відносини, пов’язані з утриманням та використанням централізованого фонду грошових ресурсів держави, призначених для використання її функцій шляхом розподілу та перерозподілу ВВП. Доходи і видатки держ бютжету – це обєктивні ек-ні категорії, кожна з яких має спеціальне суспільне призначення, а саме доходи виступають фінансовою базою функціонування держави, а видатки задовольняють загальнодержавні потреби. Доходи бютжету виражають ек-ні відносини, які виникають у державі з юр-и і фіз-ми особами у процесі формування централізованого фонду фінансових ресурсів – бютжету. Доходи класифікуються на 5 основних груп.

I. податкові надходження – визначаються усі передбачені податковим законодавством загальнодержавні і місцеві податки, збори і інші обовязкові платежі.

II неподаткові надходження:1)доходи від власності і підприємницької діяльності; 2)надходження від перевищення доходів над витратами НБУ; 3)надходження від грошово-речових лотерей; 4) дивіденди нараховані на акції господарських товариств; амін збори та платежі; 5) надх від штрафів та фін санкцій; 6) інші неподаткові надходження: оренда плата за оренду держ майна.

III доходи від операцій з капіталом – це доходи які одержує держава від реалізації основного капіталу, продажу державних запасів товарів, землі і нематеріальних активів.

IV трансферти – це кошти одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організвцій бютжетам на безоплатній і безповоротній основі.

V. Державні цільові фонди – це ФГК які акомулюються у бютжеті і мають конкретні джерела фінансування і напрямки використання коштів. В державному бютжеті України сформовані державні цільові фонди:фонд охорони природнього навколишкього середовища;фонд захисту інвалідів;фонд закриття Чорнобиля;фонд структурної перебудови економіки.

Видатки бюджету – це ек-чні відносини, які складаються між державою і підприємствами і громадянами з приводу розподілу коштів бюджетного фонду на загальноекономічні, виробничі, соціальні, та інші потреби. Видатків групують за функціями, які виконуються державою при здійсненні цих видатків. Основні розділи:

1. Загальнодержавні функції – видатки на держ. управління і міжнародну діяльність.

2. Оборона: військова, цивільна оборона, військова освіта.

3. Громадський порядок, безпека та судова влада:

4. Економічна діяльність:

5. Охорона природного навколишнього середовища (утилізація відходів);

6. Житлово-комунальне господарство:

7. Охорона здоров’я.

8. Духовний та фізичний розвиток.

9. Освіта.

10. Соціальний захист та соціальне забезпечення:


18. Місцеві бюджети: особливості формування в Україні


Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Гол функціями місцевих бюджетів є:

формування грошових фондів для забезпечення діяльності місцевих органів влади; розподіл і використання грошових коштів між галузями економіки; контроль за фінансово господарською діяльність підприємств підвідомчих органів місцевого самоврядування.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначені обсягів міжбюджетних трансфертів відносяться:

1. Прибутковий податок з громадян.

2. Державне мито.

3. Плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчим органами відповідних рад.

4. Плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.

5. Плата за торговий патент.

6. Надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад.

7. Єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва. При цьому, такі доходи розподіляються між різними ланками місцевих бюджетів в певних пропорціях.

Згідно з бюджетним кодексом України прибутковий податок з громадян розподіляється таким чином:

1. До доходів бюджетів м. Києва і м. Севастополя зараховується 100 % податку, що справляється на території цих міст.

2. До бюджетів міст республіканського (АР Крим) та обласного значення зараховуються 75 % суми податку, що спрямовуються на території цих міст.

3. До бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25 % податку, що справляється на цій території.

Для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевих бюджетів можуть залучатися короткострокові позики у фінансово-кредитних установах. Термін позик не повинен перевищувати трьох місяців. До того ж, позику можна одержати тільки для використання у межах поточного бюджетного року. Надання позик з одного бюджету іншому не дозволяється.


19. Податкова система України: основні елементи та їх характеристика


Система податків в Україні включає три підсистеми:

1. Підсистема оподаткування юридичних осіб (підприємств, організацій).

2. Підсистема оподаткування фізичних осіб.

3. Збори в державні цільові фонди.

Податкова система складається з:

1) податкового законодавства;

2) системи оподаткування;

3) сукупності державних податкових органів.

Головним нормативно-правовим актом, що регулює податкову систему в У., виступає Закон У. „Про систему оподаткування в Україні” від 01.09.2005.

Cистема оподаткування – сукупність податків, встановлених законодавчою владою і що стягуються виконавчими органами, а також методи і принципи побудови податків. Роль і структура цієї системи визначаються соціально-економічним устроєм суспільства

Система оподаткування (нормативно визначені органами держ влади платники податків, їхні права та обв*язки, об*кти оподаткування, види податків, зборів та ін. обов*якових платежів до бюджету, а також порядок стягнення встановлених податкових платежів, зборів і внесків)в Україні згідно із Законом України «Про систему оподаткування» включає загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі). Згідно з чинним законодавством система оподаткування в Україні є дворівневою, в її межах стягуються як загальнодерж так і місцеві податки і збори.

До місцевих податків належать: податок з реклами; комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать: збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір за участь у бігах на іподромі; тощо.

Державна податкова служба (ДПС) – це система органів виконавчої влади, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Система органів Державної податкової служби включає: Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах. У складі органів державної податкової служби перебувають відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями – податкова міліція.


20. Система державних внутрішніх та зовнішніх запозичень: особливості в Україні


За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.

Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.

Розрізняють: державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку;

державне зовнішнє запозичення - державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Право здійснювати внутрішні запозичення мають виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради. Разом з тим ст. 73 Бюджетного кодексу України передбачає, що для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради можуть отримати короткотермінові позики у фінансово-кредитних установах на термін до 3 місяців, але в межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання таких позичок визначається Міністерством фінансів України. Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад 800 тис. мешканців за офіційними даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень


21. Система державних цільових фондів: склад, джерела та призначення


Державні цільові фонди — це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Фонди мають цільове призначення, яке втілюється як у чітко визначених джерелах їх утворення, так і в напрямках можливого використання коштів. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та витрачання регламентується законодавчими актами. У різних країнах формуються різні цільові фонди, які відображають специфічні риси фінансових систем цих країн. В Україні на даний час створюються такі основні цільові фонди: 1). У сфері соціального страхування: Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонд соціального страхування на випадок безробіття;Фонд соціального страхування від нещасних випадків;2) Тимчасові:Фонд соціального захисту інвалідів; Фонд охорони навколишнього природного середовища. Соціальне страхування — це самостійна галузь страхування, що охоплює сукупність відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів, призначених для виплати відшкодування при постійній чи тимчасовій втраті працездатності або місця роботи. У системі державного соціального страхування роль страховика виконує держава, яка бере на себе зобов'язання щодо створення колективних страхових фондів і виплати страхового відшкодування. На ринку страхових послуг можуть функціонувати також недержавні компанії соціального страхування, які доповнюють і розширюють спектр страхових послуг. Страхувальниками є підприємства й організації, громадяни, держава, а застрахованими — працівники підприємств і організацій, а з деяких виплат і непрацюючі громадяни. Систему державного соціального страхування становлять чотири цільові фонди. При цьому між ними чітко розмежовані сфери функціонування. Пенсійний фонд відображає страхування на випадок постійної втрати працездатності. Формою страхового відшкодування є пенсії. Фонди соціального страхування передбачають страхування на випадок: тимчасової непрацездатності у зв'язку з хворобою, вагітністю і пологами; тимчасової чи постійної втрати працездатності внаслідок нещасних випадків; втрати джерела отримання доходів унаслідок безробіття. Формами страхового відшкодування є пенсії і різного роду допомоги та виплати. До цієї групи можна віднести також Фонд соціального захисту інвалідів, хоча він відображає відносини фінансової допомоги, а не страхування. Кожен фонд має закріплені доходи та видатки і відповідну систему управління. Пенсійний фонд формується і використовується за такою схемою: Управління коштами здійснює Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що є некомерційною самоврядною організацією. Гарантом його діяльності є держава.Фонд соціального страхування на випадок безробіття є важливим атрибутом ринкової економіки. Його формування і використання характеризується такими джерелами доходів і напрямами видатків: Управління коштами здійснює Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття — некомерційна самоврядна організація.Фонд соціального страхування від нещасних випадків створюється з метою проведення профілактичних доходів з охорони праці, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодування їм завданої матеріальної та моральної шкоди. Функціонування фонду здійснюється за такою схемою: Управління коштами здійснює некомерційна самоврядна організація — Фонд соціального страхування від нещасних випадків, який діє під контролем держави, представників застрахованих осіб і роботодавців.


22. Розвиток державного соціального страхування


Фінансові ресурси цільових фондів державного соціального страхування мають забезпечити:1. Надання громадянам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством України.2. Фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків.3. Створення резерву коштів для забезпечення витрат застрахованим особам.4. Покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням загальнообов'язкового соціального страхування. Ресурси фондів спрямовуються на фінансування певних програм, які передбачені законодавством України.

До них, зокрема, відносяться:1. Виплата допомоги (з витрати працездатності, у зв'язку з народженням, похованням) (біля 70 % витрат).2. Фінансування санітарно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб та членів їх сімей (біля 25 % витрат фондів).3. Повне або часткове фінансування дитячих та студентських таборів та позашкільного обслуговування учнів.4. Утворення резерву страхових фондів для забезпечення непередбачених витрат та надання соціальних послуг застрахованим особам.5. Забезпечення поточної діяльності фондів (біля 4 % витрат).6. Інші витрати.

При цьому кожний державний соціальний фонд вирішує певні задачі. Так, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням передбачає здійснення фінансування таких програм: допомоги з тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);допомоги по вагітності та пологах;

допомоги при народженні дитини та догляду за нею;допомоги на поховання (крім пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);забезпечення оздоровчих заходів. Страхування від безробіття включає фінансування таких витрат: допомоги по безробіттю; виплат, пов’язаних з підготовкою та перепідготовкою безробітних; надання допомоги безробітному та членам його сім’ї; дотації роботодавцям для створення робочих місць; допомоги на поховання безробітного. Зараз система соціального страхування України знаходиться в стадії реформування. Змінюється роль профспілкових організацій в управлінні фондів соціального страхування та в розподілі його коштів. Передбачається формування місцевих фондів соціального страхування. Розроблюються та впроваджуються заходи щодо підвищення ефективності роботи фондів соціального страхування.


23. Основні риси та відмінності між однорівневою та дворівневою банківськими системами


Банківська система - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період. Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи: однорівнева банківська система; дворівнева банківська система. Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління. Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів. Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур. Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення. Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і по горизонталі. По вертикалі - це відносини підпорядкування між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками. По горизонталі - це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками. Як відомо, в Україні з 1987 року почалася реформа банківської справи, яка завершилася ухваленням у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно з цим Законом, в Україні було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає: Верхній рівень - Національний банк України як центральний банк країни, головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою. Нижній рівень - мережа комерційних банків, які за умови здорової конкуренції покликані задовольнити населення країни і народне господарство щодо банківських послуг і створити для стабілізації та поступового піднесення національної економіки. Центральним банкам, або банкам першого рівня, притаманні функції резервної системи: 1) емісія кредитних грошей і контроль за грошовим обігом у країні, кредитно-розра-Іхункове обслуговування інших кредитних інститутів, тобто виконання ролі "банку банків"; 2) кредитно-розрахункове обслуговування держави; 3) реалізація грошово-кредитної політики і регулювання на цій основі економічних процесів. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів едит

24. Інструменти регулювання центральним банком діяльності комерційних банків


Банківське регулювання передбачає визначення Національним банком своїми нормативно-правовими актами професійних вимог до керівників виконавчих органів, головних бухгалтерів банків. НБУ має право вимагати звільнення з цих посад осіб, які не відповідають встановленим вимогам. Якщо банк або працівник, до якого пред'явлено вимогу звільнити його з посади, не згодні з цим, вони можуть оскаржити таку вимогу в суді.

Наглядові та регулятивні функції Національний банк може здійснювати безпосередньо або через створений ним орган банківського нагляду реалізацією таких повноважень, як: 1) здійснення всіх видів перевірок банків на місцях (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірки достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами під час реєстрації банків та ліцензування банківських операцій; 2) здійснення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів банків і визначення питань, які мають бути розглянуті; 3) участь у роботі зборів акціонерів, засідань спостережних рад, правлінь і ревізійних комісій банків з правом дорадчого голосу.НБУ має також право вимагати обов'язкових аудиторських перевірок банків та отримувати висновки незалежних аудиторських організацій про результати діяльності банків.

У разі порушення банком банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ, проведення надто ризикованих операцій, що загрожують їхній платоспроможності, інтересам вкладників і кредиторів. Національний банк застосовує адекватні порушенню заходи впливу з метою захисту кредиторів та вкладників.

Якщо банки в установлений строк не виконали вимог щодо усунення порушень, НБУ має право: накладати штраф на керівників банків усувати керівництво і призначати тимчасову адміністрацію; припинити дію ліцензії на здійснення окремих банківських операцій

25. Види комерційних банків які функціонують в Україні та їх характеристика


Сучасний комерційний банк — це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов повної економічної самостійності, партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду. Специфіка діяльності комерційного банку визначається його функціями та операціями. Згідно з Законом України «Про банки та банківську діяльність» банк — це «юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб». За формою власності комерційні банки можуть бути: унітарними, тобто заснованими на принципах єдиновладдя. Такі банки мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи;з колективною формою власності. Банки, в яких переважають певні операції і які обслуговують окремі галузі економіки, є спеціалізованими, наприклад - Ощадний банк України, Укрексімбанк (експортно-імпортний банк) та ін.

Ощадний банк України та Укрексімбанк - це державні банки, усі інші банки України найчастіше акціонерні товариства. Створення нового державного банку можливе за наявності відповідного рішення Кабінету Міністрів України та позитивного висновку НБУ щодо заснування такого банку. При цьому в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік мають бути передбачені витрати на формування статутного капіталу новостворюваного банку.За організаційно-правовою формою діяльності комерційні банки можуть створюватись як: акціонерні товариства відкритого і закритого типів (акціонерні банки); товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки); кооперативи (кооперативні банки).

Акціонерні банки формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників шляхом випуску і розміщення акцій банку. Причому всі емітовані акції мають бути іменними, оскільки банки за чинним законодавством не мають права на випуск акцій на пред'явника. Власником капіталу є акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними. Пайові банки формують свій капітал за рахунок грошових внесків (паїв) у статутний капітал. При цьому за кожним із учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником цього капіталу. Пайові банки в Україні створюються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в статутний капітал банку. Кооперативні банки в Україні можуть створюватись за територіальним принципом: місцеві та центральний кооперативні банки.

За секторами ринку, на яких функціонують банківські установи, усі банки можна поділити на:міжнародні, які здійснюють свою діяльність як в Україні, так і за її межами;міжрегіональні, які здійснюють свою діяльність на території всієї України;регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону (міста, району, області).

Міжнародні банки — це насамперед банки, які створюються за участі іноземного капіталу і можуть мати свої філії за кордоном.

Залежно від діапазону операцій, що їх виконують комерційні банки, у сучасних банківських системах розрізняють:універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам,спеціалізовані банки, які у своїй діяльності орієнтуються на:а) обслуговування певної категорії клієнтів — банки з клієнтською спеціалізацією;б) обслуговування переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі — банки з галузевою спеціалізацією;в) надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієнтів — банки із функціональною спеціалізацією. В Україні згідно з чинним законодавством можуть функціонувати як універсальні, так і спеціалізовані банки. Причому банк вважається спеціалізованим, якщо понад 50% його активів є активами одного типу. Це можуть бути інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові) банки. Якщо ж понад 50% пасивів банку є вкладами фізичних осіб, такий банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку.


26. Роль і місце парабанківської системи у кредитній системі країни


Парабанківська система (ПС) складається з спеціалізованих фінансово-кредитних установ (СФКУ) і поштово-ощадної системи (ПОС). СФКУ характеризується тим, що їх діяльність спеціалізується на обслуговування певних типів клієнтів або певних сфер, що є надмірно ризикованим для банків. До СФКУ входять:

1) лізингові та факторингові компанії;

2) брокерські і дилерські фірми;

3) фондові біржі;

4)страхові компанії;

5) пенсійні фонди;

6) інвестиційні компанії та фонди;

7) кредитні спілки і товариства;

8) ломбарди.

Поштово-кредитні установи акумулюють грошові кошти широких верств населення за допомогою своєї розгалуженої системи. Гроші надаються іншим фінансово-кредитним установам, центральним і місцевим органам виконавчої влади, фондам, спілкам. Такі установи – малоризикові, а % ставки за депозитними вкладами – низькі.

Парабанківські установи нагромаджують грошові кошти підприємств, установ, організацій та населення, зобов’язання яких не є платіжними засобами, а типові пасивні операції не містять депозитів до запитання юридичних і фізичних осіб, не є об’єктом кредитного регулювання і не впливають на пропозицію грошей. Вони не проводять розрахункових операцій від імені своїх клієнтів. Депозити будь-якої парабанківської установи в чистому вигляді не входять до складу грошової маси, зокрема, не створюючи мультиплікаційного ефекту.

Зростанню впливу парабанк. установ сприяють такі чинники, як зростання доходів населення, розвиток ринку цінних паперів, надання фізичним та юридичним особам специфічних послуг, які не можуть надавати банки, або є для них недостатньо привабливими.

Специфіка небанківських кредитно-фін. установ полягає в тому, що вони здійснюють діяльність на фін ринку та не випускають власних боргових зобов’язань. Усі зміни у вартості активів і пасивів розподіляються серед акціонерів, а єдиними емітованими парабанками цінними паперами — є інструменти власності. На відміну від них, усі банк. установи випускають власні боргові зобов’язання для додаткового залучення коштів. Оскільки мета парабанків полягає у збиранні грошей і забезпеченні потреб клієнтів, вони не мають можливості покривати свої боргові зобов’язання інакше, ніж через додаткове залучення коштів акціонерів або отримання зовнішніх кредитів. Проте останнє є малоприйнятним, оскільки такий спосіб погіршує фінансовий стан і авторитет установи.


27. Принципи та особливості діяльності небанківських фінансово-кредитних установ


Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм. Їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах на відміну від інвестиційних банків. Інвестиційні компанії бувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першому випадку інвестиційні компанії зобов'язуються викупити свої акції у акціонерів, у другому — ні.

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їх боргових зобов'язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов'язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль за їх діяльністю. До фінансових компаній відносяться і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема, діючі у сфері споживчого кредиту.

Пенсійні фонди створюються фірмами для виплати пенсій працівникам і службовцям. Створення таких фондів дозволяє зменшити податкові платежі фірми та використовувати їх для купівлі акцій інших компаній, що забезпечує зміцнення фінансової потужності даної компанії.

Кредитні спілки є різновидом кооперативів, створюваних окремими групами населення з метою об'єднання коштів для вирішення практичних проблем. Кредитні спілки створюються на паях для короткострокового кредитування їх учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо). Страхові компанії здійснюють страхування життя або майна. В нашій країні існує майнове і особисте страхування. Ломбарди — це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В нашій країні вони виникли на початку 20-х років. Ломбарди є державними госпрозрахунковими підприємствами. Вони перебувають у розпорядженні місцевих Рад у системі установ побутового обслуговування.


28. Необхідність принципи та ефективність роботи страхових компаній


Договірні фінансові посередники — це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юридичними і фізичними особами спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків).

Попит на страхові послуги зумовлюється тим, що в економічних суб’єктів (юридичних та фізичних осіб) постійно існує загроза настання якихось несприятливих, а то й катастрофічних подій, що призводять до значних фінансових втрат (смерть, хвороба чи звільнення з роботи члена сім’ї, праця якого була основним джерелом доходу; загибель майна від пожежі; аварія автомобіля тощо). Покрити ці втрати з поточних доходів практично неможливо, накопичувати для цього кошти через депозитні рахунки теж дуже складно. Страхування є найбільш вигідним відшкодуванням таких втрат, оскільки сума його може бути більшою за страхові внески.

З розвитком і ускладненням техніки, технології, погіршенням екологічної ситуації ймовірність настання таких подій зростає. Тому страховий бізнес у країнах з розвинутими ринковими економіками успішно розвивається, створюючи банкам потужну конкуренцію в боротьбі за заощадження населення.

Страхові компанії умовно поділяються на компанії страхування життя і компанії страхування майна та від нещасних випадків. Методи роботи у них однакові: продаючи страхові поліси, вони мобілізують певні суми коштів, які розміщують у дохідні активи. З доходів від цих активів вони покривають свої операційні витрати, одержують прибутки. З мобілізованих коштів ці компанії створюють резерви для виплати відшкодувань при настанні страхових випадків. Відмінність між ними полягає в способах розміщення мобілізованих коштів у дохідні активи.

Компанії зі страхування життя мають можливість досить точно визначити коефіцієнт смертності населення і спрогнозувати на цій підставі розподіл своїх виплат за страховими полісами в часі. Це дає їм можливість переважну частину своїх резервів розміщувати в довгострокові, найбільш дохідні активи — облігації та акції корпорацій, заставні, довгострокові депозити тощо.

Компанії зі страхування майна та від нещасних випадків страхують від випадків, настання яких значно менш прогнозоване, ніж смертність населення. Тому вони не можуть розміщувати свої резерви в такі ж активи, як компанії зі страхування життя, а змушені обмежуватися переважно короткостроковими цінними паперами (державними, муніципальними) і тільки частково інвестувати в довгострокові облігації чи акції.

Структура управління компанією може будуватись за такими принципами:

1)Принцип лінійного підпорядкування - вищі керівники наділяються правом давати розпорядження підлеглим співробітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності. Наприклад, указівки керівника страхової компанії є обов'язковими для всього персоналу. В разі додержання лише функції лінійного підпорядкування центральний апарат, і особливо керівництво, перевантажується розглядом порівняно дрібних питань. Внаслідок цього управління втрачає оперативність, найкваліфікованіші працівники відволікаються від опрацювання перспективних, глобальних проблем розвитку компанії.

2) Принцип функціонального підпорядкування - раво давати розпорядження надається щодо виконання конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує. Наприклад, головний бухгалтер може дати вказівки з обліку матеріальних і грошових цінностей, що перебувають у розпорядженні будь-якого підрозділу компанії. Носій функцій може отримувати вказівки від кількох керівників відділів чи інших функціональних підрозділів і

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: