Національна економіка
70. Міжнародні економічні та фінансові організації: необхідність і переваги співробітництва України з ними
До основних міжнародних економічних організацій слід віднести:
1) Міжнародна організація праці (МОП). Утворена в 1919 р. Угода з ООН затверджена 14 грудня 1946 р. За час існування МОП було прийнято більше 300 конвенцій, що регулюють соціальні проблеми праці. Місцезнаходження — Женева;
2) Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Утворена в 1945 р. Свою діяльність розпочала 4 листопада 1946 р. Місцезнаходження — Париж;
3) Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ). Статут прийнятий в 1956 р., фактично утворено в 1957 р. Угоду з ООН затверджено 14 листопада 1957 р. МАГАТЕ здійснює гарантії з робіт з атомними установками, паливом тощо. Місцезнаходження — Відень;
4) Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО). Заснована в 1945 р. Займається проблемами розвитку сільськогосподарського виробництва у світі. Місцезнаходження — Рим;
5) Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) утворена 7 квітня 1948 р. 26 членів ООН ратифікували її статут. Мета — досягнення найбільш високого рівня здоров'я населення землі. Місцезнаходження — Женева;
6) Світовий банк — група з трьох установ: Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), утворений в 1945 р., Міжнародна фінансова корпорація, утворена в 1956 р., і Міжнародна асоціація розвитку, утворена в 1960 р. Мета цієї групи — сприяння підвищенню рівня життя в країнах, що розвиваються. Рішення про утворення МБРР було прийнято на конференції ООН у Бреттон-Вудсі (штат Нью-Гемпшир) в 1944 р. Його учасниками є 151 держава. Місцезнаходження Світового банку — Вашингтон;
8) Міжнародний валютний фонд (МВФ) утворено в 1945 р. як міжурядову організацію. Мета — сприяння міжнародному співробітництву з міжнародних валютних питань, стабільності валют, утворення багатосторонньої системи платежів, надання ресурсів Фонду для виправлення порушень у рівновазі платіжних балансів та ін. Місцезнаходження МВФ — Вашингтон;
9) Всесвітня торгова організація (ВТО). Утворена в 1995 р. замість Всесвітньої угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). ГАТТ фактично міжнародною організацією не була. Нерегулярні сесії Сторін, що домовляються (їх було 97), переросли в регулярні й де-факто перетворилися в організацію. Угода з тарифів і торгівлі діяла у зв'язку з тим, що Гаванська Конвенція ВТО не набрала чинності. Саму ж Угоду з ВТО було оформлено в місті Марракеш. Місцезнаходження ВТО — Женева.
Усі вони - спеціалізовані установи ООН. За більш як півстоліття існування ООН заслуговувала на різні, нерідко суперечні оцінки. Це не дивно. В її історії, що відбиває історію міжнародних відносин, насамперед історію взаємовідносин великих держав, були періоди конфронтацій і періоди їхнього подолання, що відбивалось і на діяльності ООН. Перший період характеризується підвищенням протистояння СРСР, його союзників, з одного боку, і капіталістичних держав на чолі із США — з іншого. У цей період СРСР був у меншості, його противники мали більшість голосів в ООН і це дозволяло приймати рішення, що були вигідні для західних держав і невигідні для СРСР. Тоді заведено було говорити про "машину голосування" в ООН. Після прийняття в ООН великої кількості малих і слаборозвинених країн Азії, Африки і Латинської Америки західний блок позбувся більшості й нерідко змушений був підкорятися невигідним для нього рішенням.
71. Стратегія розвитку національної економіки в умовах глобалізації: концептуальні засади та основні напрямки
Досвід держав, які здійснювали глибокі перетворення, засвідчує, що реальний успіх трансформаційних процесів можливий лише тоді, коли реформи та їхні результати відповідають інтересам і сподіванням широких верств населення, а тому отримують достатню суспільну підтримку.
Отже, при визначенні нової стратегії потрібні максимальний політичний консенсус, суспільна консолідація і згода щодо основних цілей цієї стратегії та механізмів її реалізації, базових засад.
Глобалізація економіки — процес міжнародної інтеграції в сфері фінансів, торгівлі, виробництва, інформатизації та телекомунікації; новий етап у процесі об'єднання та взаємопроникнення національних господарсько-економічних комплексів
Цілі та завдання нового етапу розвитку України на порядок складніші й масштабніші від тих, які вирішувалися в попередні роки. Це має бути період глибоких якісних перетворень у всіх сферах суспільного життя - економічній, соціальній, політичній, духовній. Конкретизувати найважливіші економічні завдання цього етапу можна таким чином:
- Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському - Союзі
- Забезпечення сталого економічного зростання
- Утвердження інноваційної моделі розвитку
- Соціальна переорієнтація економічної політики
Стратегічні економічні імперативи для України.
1. Глобалізувати економіку України через євроатлантичну систему інтеграції.
2. Інтегрувати економіку в європейські системи.
3. Стимулювати експорт ноу-хау.
4. Перейти до нової інтелектуальної економіки, яка має механізми мультиплікації ефекту вартості і власності.
5. Вибрати довгострокового локомотивного партнера
6. Україна об’єктивно не приречена на безпосередній хронічний кризовий процес розвитку. Але вірогідність прориву і хронічного відставання в розвитку є фактично однаковою. Тому в створенні передумов економічного прориву вирішальну роль відіграє і буде відігравати держава.
7. В перспективі фактор міжнародної глобальної економічної конкуренції в процесах розвитку стає вирішальним. Але конкуренція в процесах розвитку переходить від натурально-фізичних результатів до результатів інтелектуальних. Тому потрібно трансформувати Україну в суспільство знань і науки.
8. Головним геополітичним імперативом формування зовнішньополітичної стратегії України є прискорена інтеграція в європейські і євроатлантичні структури як повноправного партнера і як великої європейської держави, а не як бідного родича чи хронічно хворої країни Європи.
9. Оскільки формальне членство країни в ЄС є об’єктивно відкладеним, важливо забезпечити її європейську інтеграцію в Європу до надбання формального членства і навіть без формального членства.
10. В геополітичному плані Україна повинна реалізувати себе в ролі регіонального лідера і рівноправного партнера ЄС, Росії, США і НАТО, СОТ і ОЕСР, ОБСЄ. А для цього потрібна довіра і ліквідація тотальної державної корупції в урядових структурах, судах.
11. Головним геоекономічним імперативом зовнішньоекономічної стратегії України є відкритість її економіки для залучення інвестицій в модернізацію виробництва. За абсолютними і відносними показниками залучення іноземних інвестицій Україна повинна посісти лідируючі позиції.
12. В Національній стратегії розвитку України до 2030 року головним напрямком українського прориву повинна стати нова експортна орієнтація економіки – конкурентна експансія на світових ринках технологій та інтелектуальних продуктів на основі внутрішньої зовнішньоекономічної мобілізації та інтеграції виробників і споживачів.
13. Україна повинна створити власні могутні виробничо-експортні та фінансово виробничі об’єднання. Після вступу до СОТ зовнішня торгівля повинна стати двигуном нарощування ВВП.
14. Необхідно нарощувати роль державного менеджменту в організації зовнішньоекономічної експансії України, особливо як виробника інтелектуальної продукції і транзитної держави.
72. Внутрішньо та зовнішньо орієнтовані стратегії розвитку держави: основні складові їх формування, недоліки та переваги
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА СТРАТЕГІЯ
Ключове завдання зовнішньоекономічної стратегії - забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої економічної політики. Ця робота не повинна перешкоджати інтегруванню України у світовий економічний простір, поглибленню її співпраці з іншими державами. - Практичні кроки в європейській інтеграції
- Оптимізація економічних відносин з Російською Федерацією Ці стратегічні стосунки мають базуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємної вигоди.
- Співробітництво з іншими країнами світу Визначальним напрямом співпраці з ними є формування зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємовідносин, активному обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою.
- Євроатлантична інтеграція Активізація євроатлантичного інтеграційного вектора зовнішньої політики України, його чітке спрямування на повномасштабну євроатлантичну інтеграцію, на реформування військового потенціалу країни відповідно до європейських стандартів має стати одним з найважливіших пріоритетів зовнішньої політики нашої держави.
- Нові підходи у відносинах з міжнародними фінансовими інституціями Процеси інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, відкритий характер економіки України зумовлюють необхідність продовження і поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями на усталених принципах міжнародного права, поваги взаємних інтересів і позицій.
СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ Україна має можливості забезпечити зростання виробництва наукомісткої, високотехнологічної продукції за рахунок широкого впровадження інновацій, екологічно чистих та ресурсозберігаючих технологій, спираючись значною мірою на власний науково-технічний та кадровий потенціал, на можливості вітчизняної промисловості, поглиблення її кооперації з промисловістю інших країн, на розвиток спільних з іноземними інвесторами підприємств. Умови для розвитку внутрішнього ринку:
- Механізми захисту внутрішнього ринку У контексті нової стратегії є нагальною потреба в ширшому впровадженні загальноприйнятих міжнародних механізмів захисту внутрішнього ринку та регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Це насамперед забезпечення зовнішньоторговельного режиму, спрямованого на створення рівноправних умов господарювання для вітчизняних та іноземних товаровиробників і ефективний їх захист від недобросовісної конкуренції.
- Модернізація промисловості Модернізація промисловості має поєднувати в собі інструменти ефективного державного регулювання з ринковими механізмами саморегуляції, орієнтуватися на досягнення високого рівня зайнятості, максимальну реалізацію власних інвестиційних можливостей, а також на якомога ширше залучення іноземного капіталу та високих технологій.
- Формування внутрішнього ринку високих технологій В Україні є достатні можливості розвитку внутрішнього ринку високих технологій, потреби якого можуть задовольнятися за рахунок вітчизняного виробництва. Водночас зберігається і може нарощуватися експортний потенціал високотехнологічної та наукоємної продукції.
- Розвиток телекомунікацій та інформаційної інфраструктури
- Технічне переоснащення Збройних Сил на базі вітчизняної промисловості
- Поглиблення реформ в аграрному секторі економіки
- Енергетична стратегія Україна стоїть перед необхідністю вироблення нової енергетичної стратегії, інструментами реалізації якої мають стати Комплексна державна програма енергозбереження, Програма державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії і малої гідро- та теплоенергетики. Україна має необхідні технічні та технологічні можливості для успішного розв'язання цього завдання.
- Використання геостратегічного потенціалу Провідну роль у транспортній політиці мають відігравати прискорений розвиток транспортної інфраструктури, створення відповідно до міжнародних стандартів національної мережі міжнародних транспортних коридорів.
- Модернізація туристичної та рекреаційної сфери
73. Національна, економічна і зовнішньоекономічна безпека країни та напрями її забезпечення
Безпека, її гарантування для будь-якої держави — складний і багатогранний процес. Національна безпека — державна політика, спрямована на створення внутрішніх і зовнішніх умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей; стан, що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, суспільства та його громадян. Формування та реалізація в Україні державної політики національної безпеки сьогодні є чи не найголовнішою проблемою ефективного управління суспільством, що трансформується.
Пошук надійних теоретичних засад організації системи стратегічного планування у сфері національної безпеки, з огляду на ієрархічну сутність самого поняття «стратегія», вимагає розглядати цю галузь управління з точки зору застосування найзагальніших політико-правових методів та інструментів діяльності держави, побудованих на базових принципах комплексності та системності і спрямованих на досягнення найвищого рівня національної безпеки. Іншими словами, відповідне українському законодавству поняття «національна безпека», обумовлює таку державну політику у цій сфері, яка має враховувати поточний стан і перспективи розвитку всіх внутрішніх та зовнішніх чинників і компонентів. Тому під найвищим рівнем національної безпеки слід розуміти не його абсолютний рівень, а поточний, тобто такий, що відповідає максимально ефективному використанню усіх поточних можливостей і ресурсів держави.
Оцінка ситуації й формування задуму – ще два важливих етапи стратегічного планування. Формування задуму (кінцевої мети) передує формулюванню цілей. Задум виникає у результаті виявлення загроз, що народжуються чи народилися. Виявлення загроз грунтується на вивченні та аналізі інформації. Стратегічному рівню планування відповідає виключно комплексний характер задуму, тому аналітична інформація, що розглядається на стратегічному рівні, має бути комплексною і містити дані про всі сторони внутрішньої та зовнішньої політики на основі використання різних, бажано альтернативних джерел інформації.
Найгостріші проблеми сьогодення у сфері забезпечення економічної безпеки такі: суттєве посилення фінансової безпеки і максимальне поліпшення інвестиційного клімату; досягнення реального економічного зростання та утворення ефективної системи соціального захисту населення; посилення трудоресурсної безпеки; підвищення рівня продовольчої безпеки держави; створення надійних гарантій техногенної, екологічної та технологічної безпеки, розвитку науково-технічного потенціалу; посилення енергетичної безпеки; забезпечення інформаційної безпеки держави; поглиблення інтеграційних взаємовідносин; підвищення рівня конкурентоспроможності держави з урахуванням національних інтересів за всіма складовими зовнішньоекономічної політики. Головна загроза економічній безпеці полягає у відсутності цілеспрямованої політики державного регулювання економічними процесами в контексті реалізації проголошених стратегій соціально-економічного розвитку країни. Визначальним у проведенні економічних реформ повинно стати поєднання прагматичної політики захисту національних інтересів з конструктивним курсом на зростання добробуту широких верств населення країни. У стратегічному плані економічну безпеку гарантує лише конкурентоспроможна економіка. Основне завдання держави в контексті забезпечення економічної безпеки - створення такого економічного, політичного та правового середовища й інституційної інфраструктури, які б стимулювали найбільш життєздатні підприємства, інвестиційні процеси, виробництво перспективних конкурентоспроможних товарів. Цей процес має супроводжуватися реалізацією низки заходів, серед яких найактуальнішими є:
- діагностика галузевої конкурентоспроможності, створення умов для входження до світової господарської системи;
- вибір пріоритетних сфер, галузей, комплексів, які в змозі забезпечити вихід на світові ринки;
- розробка програм та механізмів їх реалізації відповідно до обраних пріоритетів;
- забезпечення активної участі в реалізації програм держави та інших суб'єктів господарської діяльності
Зовнішньоекономічна безпека як складова системи економічної безпеки поряд із фінансовою, сировинно-ресурсною, енергетичною, військово-економічною, технологічною, продовольчою та соціальною безпекою є багаторівневою системою горизонтальних (соціальна, правова, фінансова, екологічна і кадрова) та вертикальних (експортна, імпортна, кредитно-інвестиційна) складових, які постійно перебувають під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників та загроз, виникнення яких значною мірою залежить від дій органів державного управління і особливостей глобалізаційних процесів у сучасній системі міжнародних економічних відносин Неодмінною умовою забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України є моніторинг її стану. Для характеристики рівня зовнішньоекономічної безпеки розроблено модель оцінювання зовнішньоекономічної безпеки, яка дає змогу визначити пріоритетність зовнішньоекономічної діяльності за різними групами країн чи інших суб’єктів міжнародних економічних відносин. Зовнішньоекономічну діяльність України з ЄС на сучасному етапі характеризують високі темпи зростання. Відзначено наявність певних змін у геоекономічній структурі зовнішньої торгівлі України, зокрема зростання зовнішньоторговельного обороту з країнами ЄС. Ризики у зовнішньоторговельній структурі України спричинено зволіканням структурних зрушень у народному господарстві, які мають відбуватися природно, згідно з ринковими законами. Зовнішньоторговельна структура України на сучасному етапі дедалі більше орієнтується на ЄС. Інтеграція України до ЄС має важливі економічні переваги для України, а саме: макроекономічна стабільність, збільшення продуктивності економіки, збільшення обсягів торгівлі між Україною та ЄС, забезпечення вільного руху факторів виробництва в межах ЄС, гарантований захист прав працівників та споживачів.
74. Об'єктивна необхідність та мета державного регулювання в сучасній ринковій економіці
Держава завжди виконувала певні економічні функції. Вона законодавчо встановлювала “загальні правила гри”, тобто систему нормативних актів, що регулюють діяльність суб’єктів ринку в тому числі таких інститутів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства.
Найбільш далекоглядні державні діячі та економісти західних країн приходять до принципового висновку про те , що ринковий механізм має бути доповненим механізмом прямого державного регулювання економіки. В результаті реалізації даної концепції склався своєрідний тандем : ринковий механізм і механізм державного регулювання при провідній ролі ринку, який і регулює сучасну ринкову економіку.
Необхідно зазначити, що система заходів державного регулювання, запропонована Дж. М. Кейнсом, мала виражений антикризовий характер, мета цих заходів полягала в тому, щоб допомогти капіталістичній ринковій економіці вийти із затяжної кризи, забезпечити відновлення виробництва і максимальну зайнятість працездатного населення. Неокейнсіанці 50х – 60х років обгрунтували висновок про те, що державне регулювання ринкової економіки має передбачити довгострокові, перспективні цілі: прискорення НТП і структурної перебудови народного господарства, підвищення темпів економічного зростання, створення найсприятливіших умов для ринкової конкуренції, завоювання нових позицій на світових ринках, усунення надмірної диференціації доходів, підтримання соціального миру і, в кінцевому підсумку, забезпечення на цій основі високого рівня та якості життя переважної частини населення, тобто надання ринковій економіці соціально орієнтованого характеру. Саме такі цілі домінують у системі сучасного державного регулювання ринкової економіки.
ДРЕ –це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів та засобів впливу держави на хід соціально - економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.
Дре є складовою частиною процесу відтворення. Його необхідність пояснюється потребою подолання вад ринкового саморегулювання та виконання економічний функцій держави. ДРЕ є чистим суспільним товаром, споживачами якого є всі члени суспільства, суб’єкти господарювання, громадські організації і т.п.
75. Методи та інструменти державного регулювання економіки
Теорія ДРЕ проголошує необхідність системного підходу до вибору засобів та методів впливу держави на суб’єктів економічних відносин. Системний підхід передбачає інтеграцію у цілісну систему,по-1, елементів, що формують стратегію соц-ек розв-ку, по-2, елементів, що утворюють підсис-му регуляторів.
Cтратегія соц-ек розв-ку формуеться через макроек прогноз-ня, макроек план-ня, і держ програмно-цільове план-ня. Стратег.орієнтири й конкретні умови соц-ек розв-ку, пов’язані зі змінами конюктури на ринку, обумовлюють використання багатьох методів ДРЕ.
Методи ДРЕ – це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерц сектор ек-ки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків держ ек політики. Методи ДРЕ класифікуються за 2 ознаками: за формами впливу(прямі та непрямі) та засобами впливу(правові, адміністративні, економічні, імперативні, індикативні, неформальні, специфічні методи)
Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку. Такий вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно – правового характеру та економічних інструментів прямого впливу( це норм-прав акти, макроек плани, держ замовлення, нормативи, лізенції, квоти, держ бюдж витрати, субсидії, субвенції, дотації та ін. )
Методи непрямого регулюванняня – це методи, які регламентують поведінку суб’єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує діяти в потрібному державі напрямку( до цих методів належать інструменти фіскал, бюдж, грош-кр, інновац, інвест, амортиз та інш напрямків економічної політики, а також методи морального переконування).
Правове регулювання – це діяльність д. щодо встановлення обов’язкових для викон-ня юрид.норм поведінки суб”єктів права. Стрижнем прав рег-ня є розробка та юрид закріп-ня норм поведінки суб”єктів ек відносин. В кожній нормі виокремлюють 3 основні елементи: диспозицію, санкцію, гіпотезу.
Застос-ня економічних методів ДРЕ дає змогу створ-ти ек умови, які спонукають суб”єктів ринку діяти в необх-му для сусп-ва напрямі. Ек рег-ня здійсн-ся інструментами фіскал (держ закупівлі, які хар-ть бюдж видатки, і податки, які визн-ть бюдж доходи); бюдж (д.здійс-є пряме фінан-ня установ сектору держ упр-ня, фінан-ня інвест програм, обслуговування держ боргу); податк (застос для поповнення держ фін ресурсів, а також для стимулювання ек зростання, НТП, здійсн-ня струк перетворень, підвищ конкурентоспромож вітчиз виробників); грош-кред (здійс-ся з метою впливу на грош пропозицію); амортиз політики (механізм прискореної амортиз-ї).
Адміністративні методи ДРЕ- це інструменти прямого впливу держави на діял-ть суб”єктів ринку. Основні інструментами адм регул-ня є ліценції (спец дозволи, які видаються суб”єктам підпр діял-ті на здійснення окремих її видів); квоти(визнач частку суб”єктів ринку у вир-ві, споживанні, експорті, імпорті і т.п тов і посл); санкції( заходи д., спрямов на покарання суб”єктів ринку, які не виконують установлених правил діял-ті); норма(1. Наук обгрунтована міра суспільно необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці прод-ї заданої якості, 2.правила поведінки людей і здійсн-ня певн видів ек діял-ті); стандарти( єдині норми за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю прод-ї); держ замовлення( для підп-в, які повністю або частково перебувають у держ власності, а також для підп-в монополістів, держ замовлення на поставку прод-ї( виконання робіт, надання послуг) є обов”язковими; ціни (встан-ня фіксов цін на найважл тов і посл, застосув-ня гранич цін і т.д.)
76. Напрямки вдосконалення системи державних органів управління. Адміністративна реформа
Проголошення незалежності України поклало початок перехідному періоду нашої історії. Копіювання загальноприйнятих методів управління не принесло бажаних результатів. Суспільний розвиток, прискорення НТП висунули перед управлінням об’єктивну необхідність виконання нових функцій. Позитивні зміни в Україні можуть наступити у випадку нового підходу до управління регіонами.
Європейський вибір передбачає забезпечення виконання зобов’язань України за Угодою про співробітництво між Україною та ЄС, вдосконалення виробництва товарів, подальшу синхронізацію ринків, розширення інформаційних мереж. Зміна способів виробництва визначає необхідність зміни всього укладу суспільного життя, трансформує систему управління, руйнує застарілі інфраструктури, організації, на їхньому місці створює нові органи управління. Продовжується інтенсивний процес становлення системи місцевого самоврядування, яка якісно відрізняється від державного управління більшою свободою, підвищенням ролі територіальних громад в управлінні економікою, соціальними процесами у державі в цілому та її складових. Процес децентралізації влади супроводжується процесом розподілу фінансових ресурсів між державним і місцевим бюджетами. Регіональна політика покликана передбачити створення ефективної системи управління виробництвом, здійснення фінансового забезпечення регіонів на основі оптимального поєднання державних і місцевих економічних інтересів. З іншого боку, така політика дасть можливість надати динамізм соціально-економічному розвитку регіонів, повніше використати переваги територіального поділу праці. Таке рішення питання підвищує відповідальність органів місцевого самоврядування за розв’язання перспективних проблем регіонів. Чинна система місцевого самоврядування характеризується комплексом проблем, розв’язання яких визначає необхідність перебудови управління, проведення адміністративної, бюджетної, податкової, амортизаційної політики, удосконалення методів відтворення виробничого апарату. Розмежування повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування стає передумовою рішення накопичених соціальних проблем, посилення управління економічним розвитком країни в цілому, та сільськогосподарським виробництвом зокрема.
Наскільки ефективно уряд виявиться спроможним реалізувати об'єктивно обумовлені завдання держави-реформатора в майбутньому, залежить від того, наскільки ефективно проводиться урядом адміністративна реформа сьогодні. Оскільки ініціатором і провідником реформ в Україні є держава, то й система державного управління повинна:
- сприяти реалізації політики реформ;
- відповідати на зміни, що відбуваються в суспільстві без втручання держави, реагувати і впливати на ці зміни;
- організовувати свою діяльність і процедури адекватно до економічної моделі, що існує в суспільстві.
Адміністративна реформа повинна закласти методологічні й теоретичні підвалини постійного самовдосконалення й перебудови апарату в бік вищої ефективності відповідно до вдосконалення складових суспільної системи.
З моменту ухвалення Концепції адміністративної реформи в Україні накопичено певний досвід проведення практичних заходів, які, в основному, стосувалися реорганізації системи центральних органів виконавчої влади. За цей час також виявлено низку тенденцій в позиціях різних суб'єктів реформи, які впливатимуть на її зміст та результати. Загалом необхідно відзначити необхідність посилення фінансово-економічного обґрунтування, моніторингу та оцінки заходів адміністративної реформи. Реформаторські дії можуть і повинні бути відображені в грошовому чи іншому кількісному аспекті.
Таким чином, в контексті адміністративної реформи в Україні слід говорити про пошук механізмів розробки та реалізації державної політики, які за мінімальних витрат забезпечували б максимальну ефективність координації інтересів акторів вітчизняної економіки. Основними засобами такого регулювання конфлікту політичних інтересів та економічних можливостей є забезпечення прозорості процесу прийняття рішень та посилення громадського контролю за цим процесом.
77. Державне замовлення та державні контракти як засоби задоволення державних потреб у продукції. Характеристика положень законів, які регулюють процес державних замовлень
Одним з ефективних регуляторів прямої дії на виробництво є державне замовлення (завдання на виготовлення, поставку промислової, спеціальної та сільськогосподарської продукції, продовольчих і непродовольчих товарів народного споживання, виконання робіт і надання послуг за номенклатурою і в обсягах, що забезпечують реалізацію державних і міждержавних цільових програм, виконання міжурядових угод і створення державних резервів).
В умовах кризового стану економіки України постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок формування та розширення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за
їх виконанням" від 29 лютого 1996 р. формування державних замовлень тісно пов'язується з потребами держави у продукції, які визначено у програмах соціально-економічного розвитку України.
Формування державних замовлень і координаційну роботу щодо їх розміщення покладено на Міністерство економіки України, яке узагальнює заявки, що надходять від потенційних державних замовників, за обсягами продукції та їх вартістю і подає їх до Міністерства фінансів України. Воно, у свою чергу, попередньо оцінює можливості Державного бюджету стосовно фінансування державних замовлень. Крім того. Міністерство економіки України зобов'язане розробити пропозиції щодо залучення позабюджетних джерел до фінансування державних замовлень на поставку продукції. Потенційними державними замовниками є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади, уряд Автономної Республіки Крим, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації і т.д.
Постановою Кабінету Міністрів України в разі потреби передбачається можливість делегування державними замовниками частини своїх функцій щодо розміщення державних замовлень і укладення державних контрактів іншим підприємствам, установам та організаціям.
Контроль за виконанням державних замовлень здійснюють державні замовники та Міністерство економіки України. Основним документом, що визначає права та обов'язки сторін щодо виконання державного замовлення, е державний договір — контракт.
Економічна роль держави у процесі формування, доведення та контролю за виконанням державного замовлення в різних галузях і сферах господарського комплексу України має певну специфіку. Насамперед це державні замовлення на продукцію харчової, промислової, запровадження найважливіших розробок і створення новітніх технологій та продукції відповідно до пріоритетів розвитку науки і техніки.
78. Дефіцит бюджету. Вимір дефіциту бюджету. Різновиди дефіциту. Керованість дефіциту. Роль дефіциту бюджету в економічних процесах, його вплив на стан економіки. Способи регулювання дефіциту
Бюджетний дефіцит перевищення видатків бюджету під його доходами. Це показник негативних явищ в економіці що зумовлюють інфляцію грошової одиниці. Причинами виникнення дефіциту є: спад виробництва, зниження ефективності функціонування окремих галузей, несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення, великі, воєнні витрати, інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають економічну і соціальну політику держави.
Дефіцит бюджету можна класифікувати за наступними критеріями:
1.за формою прояву: плановий(запланований і затверджений ЗУ «Про ДБУ»), фактичний (офіційно визначений), прихований.
2.за причинами виникнення: свідомий, вимушений, циклічний, структурний
3.за напрямками дефіцитного фінансування: активний, пасивний
4.за часом існування : стійкий, тимчасовий
Дефіцит бюджету характеризується такими показниками
1.по відношенню до ВВП: сума бюдж.дефіциту / обсяг ВВП * 100
2.по відношенню до НД: сума б.д / обсяг НД *100
3.по відношенню до доходної частини відповідного бюджету: сума б.д. / сума доходів *100
4по відношенню до видаткової частини бюджету: сума б.д / сума видатків *100
5. сума д.б = сума доходів бюджету – сума видатків бюджету
Бюджетний контроль є одним з видів фінансового контролю, що здійснюється в процесі складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів. Бюджетний контроль направлений на встановлення фактів порушення чинного законодавства при визначенні доходів і видатків бюджету. Його здійснюють на державному рівні законодавчі та виконавчі органи влади, а на рівні місцевих органів самоврядування - представницькі та адміністративні структури.
Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо- і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню.
Основні напрями державної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.
Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України.
У державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до 2% від обсягу видатків державного бюджету України для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету України.
Понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до 2% загального обсягу видатків бюджету
Існує 2 основних методи покриття бюджетного дефіциту
- методи на інфляційній основі(передбачають залучення позик ЦБ або купівля ЦБ держ цінних паперів, а також додаткова емісія коштів)
- методи на не інфляційній основі(випуск держ цінних паперів, запозичення на зовн і внутр ринках, зважена податкова політика)
79. Державний борг (внутрішній та зовнішній). Його виникнення та погашення
Державний борг - це сума заборгованості держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами. До появи державного боргу призводить існування державного кредиту. Сума держ. боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг. Поточний – це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році й належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на даний момент позик. Капітальний борг – це загальна сума заборгованості і процентів, що мають бути сплачені за позиками. Структурно державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Внутрішній борг - це сукупність зобов'язань держави перед резидентами, а зовнішній борг - сукупність зобов'язань "держави перед нерезидентами (незалежно від того, в чиїй національній валюті номіновано зобов'язання).
Внутрішній борг держави може виникати в результаті емісії цінних паперів:облігацій, казначейських зобов'язань тощо. Зовнішній державний борг має дві складові: 1.борг органів державної влади і управління, який виникає в результаті залучення державою іноземних кредитів та випуску державних цінних паперів, які розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього боргу погашається та обслуговується за рахунок коштів державного бюджету та коштів НБУ в частині кредитів, отриманих з метою підтримки платіжного балансу; 2.борг підприємств, гарантований урядом. Погашення державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредитором щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами. Погашення боргу - виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів. Погашення державного боргу може здійснюватися в грошовій формі, а за згодою кредитора - шляхом поставки товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими шляхами відповідно до чинного законодавства України. Основними джерелами погашення та обслуговування боргу можуть бути: кошти, отримані державою в процесі приватизації; державні запозичення; кошти бюджету; золотовалютні резерви. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить перш за все від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс. Існують такі способи корегування позикової політики: конверсія (зміна дохідності позик), консолідація (передача зобов’язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики), уніфікація (об’єднання кількох позик в одну), обмін за регресивним співвідношенням, відстрочка погашення (перенесення строків виплати заборгованості), анулювання (повна відмова держави від своєї заборгованості).
80. Податки як інструмент ДРЕ
Головним інструментом мобілізації фінансових засобів для покриття державних витрат є податки. Податки – це обов’язкові платежі, які надходять у держ