Xreferat.com » Рефераты по экономике » Національна економіка

Національна економіка

має, у свою чергу, звітувати перед ними про виконання тих чи інших видів робіт. Це не поширюється на дисциплінарну відповідальність. Накласти стягнення або матеріально заохотити працівника може керівник компанії або та особа, якій делеговані ці права.

3) Принцип лінійно-штабного підпорядкування - це, здебільшого, «мозкові» центри (штаби), які виконують консультаційні функції у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії. До них, крім штатних працівників, нерідко залучають консультантів і експертів з вузів, наукових лабораторій та інших установ. Такі фахівці опрацьовують ті чи інші питання та подають керівництву свої висновки і пропозиції. Консультанти не наділяються правом давати розпорядження працівникам компанії.


29. Необхідність, принципи та ефективність роботи недержавних пенсійних фондів


Недержавний пенсійний фонд — це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному законом порядку. Діяльність таких фондів не спрямована на отримання прибутку їх засновниками.

Розрізняють три види пенсійних фондів: корпоративний, професійний і відкритий: корпоративний пенсійний фонд — недержавний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа — роботодавець або кілька юридичних осіб — роботодавців. Учасниками цього фонду є виключно громадяни, які перебувають у трудових відносинах з його засновниками та платниками (роботодавцями, які приєдналися до фонду після його заснування). Цей фонд схожий на виробничі пенсійні фонди у США. Пенсійні внески до таких фондів сплачуватимуться за пенсійною схемою, до визначення умов якої засновники залучають і учасників (працівників). Внески до фондів здійснюють спільно як роботодавці, так і працівники, в тому числі у формі відрахувань із заробітної плати; професійний пенсійний фонд — пенсійний фонд, засновниками якого є об'єднання громадян або юридичних осіб. Ці об'єднання утворюються за родом професійної діяльності громадян. Відповідно, і учасниками цього фонду є виключно громадяни, пов'язані за родом їхньої професійної діяльності; відкритий пенсійний фонд — недержавний пенсійний фонд, засновниками якого є будь-які юридичні особи. Учасниками цього фонду можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства незалежно від місця та характеру їх роботи.

Засновниками будь-якого пенсійного фонду можуть бути виключно юридичні особи та їх об'єднання. Юридичною формою реалізації місії пенсійних фондів — здійснення пенсійного забезпечення учасників фонду — є пенсійні контракти, які можуть бути укладені між пенсійним фондом та його вкладником. Вкладниками за пенсійним контрактом можуть бути учасники або їхні роботодавці, які сплачують внески на користь учасників відповідно до умов пенсійного контракту. Роботодавець-вкладник, який утворив корпоративний пенсійний фонд або робить відрахування на користь своїх працівників до інших пенсійних фондів, зобов'язаний сплачувати пенсійні внески за власний рахунок. Розмір таких внесків до корпоративних недержавних пенсійних фондів повинен встановлюватися: або в однаковому відсотку відрахувань від суми заробітної плати працівників-учасників, або із застосовуванням прогресивної шкали відсотків відрахувань відносно суми заробітної плати залежно від віку працівників або від їхнього стажу роботи на даному підприємстві із встановленням однакового відсотка відрахувань пенсійних внесків для кожної визначеної групи працівників.


30. Економічні ф-ії держави


Економічна функція держави полягає у створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства. Усі функції держави тісно взаємопов'язані. Виділяють наступні ф-ції: 1.Захист конкуренції; 2.Перерозподіл доходу й багатства; 3.Корегування розподілу ресурсів з метою змін структури національного продукту; 4.Стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості і інфляції, а також стимулювання економічного зростання; 5.Розробка й затвердження правових основ економіки; 6.Визначення мети й пріоритетів мікро- та макроекономічного розвитку; 7.Реалізація соціальних цінностей; 8.Регулювання економічної діяльності, спрямоване на вирівнювання сукупного попиту й пропозиції; 9.Перерозподіл доходів, спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі. 10.Фінансування суспільних благ і послуг; 11.Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку; 12.Стабілізація економіки, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін; 13.Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, які формують попит на гроші. ; 14.Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності;15.Усунення вад ринкового саморегулювання. Неспроможність ринку забезпечити ефективний розподіл ресурсів компенсується державним втручанням в економіку; 16.Забезпечення людей обов'язковими товарами. Важливим аргументом на користь державного втручання в економіку є відома істина, що юдина здатна діяти всупереч власним інтересам (наприклад, люди курять, уживають надмірну кількість алкоголю, порушують правила дорожнього руху, споживають шкідливі для здоров'я продулкти тощо).


31. Сутність понять: «економічна політика держави», «державне регулювання економіки»


Економічна політика держави є елементом загальної державної політики, яка включає соціальний, гуманітарний, оборонний, екологічний та інші напрямки. Економічна політика держави ґрунтується на проведенні державними інститутами генеральної лінії стратегічного і тактичного розвитку економічного укладу, вироблення комплексу дій і системи заходів у галузі управління економікою, надання визначеного напряму розвитку економічних процесів у відповідності із цілями, завданнями та інтересами країни. Вона базується на теоретичних і методологічних засадах економічної теорії і включає структурну, інвестиційну, фінансово-кредитну, соціальну, зовнішньоекономічну, науково-технічну, податкову, бюджетну політику тощо. У теоретичному аспекті державне регулювання економіки — це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів і засобів впливу держави на хід соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.Конкретні напрями, засоби, методи, масштаби ДРЕ визначаються характером і гостротою соціально-економічних проблем у країні в конкретний період. Тобто держава через відповідні методи і засоби ДРЕ має гнучко реагувати на зміни, які відбуваються в економіці.Складною теоретичною проблемою є визначення об'єкта ДРЕ. Найбільш агрегованим об'єктом ДРЕ національна економіка. У зв'язку із схожістю об'єктів державного регулювання економіки і макроекономіки як науки, методологічною основою ДРЕ слід уважати економічну теорію, і передовсім макроекономіку.

Об'єктами ДРЕ є також: економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення); соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон'юнктура і т. д.); відносини (виробничі, фінансові, кредитні, зовнішньоекономічні, орендні тощо); ринки (товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів і т. д.).

З практичного погляду ДРЕ — це сфера діяльності держави щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб'єктів господарювання з метою забезпечення пріоритетів державної економічної політики. Уважається, що первинним суб'єктом державного регулювання є людина (громадянин). У демократичному суспільстві громадянин (споживач) висловлює та захищає свої інтереси як виборець за допомогою механізму голосування. Але виборці безпосередньо обирають не напрями соціально-економічної політики або методи та засоби ДРЕ, а лише склад органів державної влади. Отже, суб'єктом державного регулювання економіки стає держава в особі державних органів (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій).Державне регулювання економіки реалізується в різних формах. Залежно від строкової розмовності розрізняють довгострокове й короткострокове регулювання. Довгострокове регулювання обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі головне місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів. Короткострокове регулювання - це насамперед антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне регулювання, яке реалізується переважно через політику доходів (контроль над заробітною платою та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси).


32. Ринковий і державний механізм розподілу доходів і ресурсів


Проблема розподілу доходів у ринковій економіці є однією із ключових, оскільки принципи розподілу передбачають механізм вирішення низки як економічних, так і соціальних проблем. Система розподілу визначає можливості отримання доходу від володіння певними ресурсами, систему стимулів до праці, поділ людей на класи і соціальні групи, вирішення проблеми бідності та ін. Формування доходів у ринковій економіці відбувається на основі таких принципів: 1. Усі доходи формуються відповідно до вкладу праці, природних ресурсів, капіталу і підприємницьких здібностей у виробництво товарів та послуг. 2. Дохід від факторів виробництва пропорційний кількості і якості вкладених ресурсів. Він означає, що кожний учасник має право примножувати своє багатство, збільшуючи при цьому свій вклад у підвищення ефективності виробництва. 3. Нерівномірність у розповіді ресурсів веде до значної нерівності в доходах. 4. Для нормального функціонування економіки необхідна державна політика перерозподілу доходів через бюджет. 5. У зв'язку із функціонування недосконалої конкуренції у сучасній ринковій економіці розмір доходу може не відображати вкладу факторів виробництва у випуск готової продукції.

Взагалі змішаною вважається економіка, у якій і державні, і приватні рішення визначають структуру розподілу ресурсів. Окрім товарів індивідуального споживання, котрі виробляються ринковою економікою, і реалізація яких забезпечує приватному бізнесу грошові доходи, існують певні види товарів і послуг - це, так звані державні або суспільні блага. Суспільні блага неподільні, вони складаються із крупних одиниць, які не можуть бути продані індивідуальним покупцям. Кожен член суспільства може користуватися вигодами суспільного продукту і не нести при цьому індивідуальних витрат на його виробництво. Прикладами суспільних благ можуть слугувати національна оборона, міліція, пожежна охорона тощо. Крім суспільних, існують ще так звані квазісуспільні блага, на котрі може поширюватися принцип виключення, тобто, на ці блага можна встановлювати ціни. В умовах, коли ринкова система цін не виділяє ресурси на суспільні блага і послуги, виробництво яких не приносить прибутків, державний сектор економіки забезпечує суспільство такими благами, а фінансування їх виробництва відбувається з допомогою системи обов'язкових стягувань у вигляді податків. Особливість перерозподілу ресурсів між приватним і суспільним (квазісу спільним) секторами економіки залежить від рівня зайнятості і повноти використання факторів виробництва. В умовах неповної зайнятості і неповного використання ресурсів держава шляхом інвестування залучає фактори виробництва у ті галузі народного господарства, котрі продукують суспільні чи квазісуспільні блага і послуги. Такими діями держава забезпечує повну зайнятість та економічне зростання. По іншому відбувається перерозподіл ресурсів між приватним та суспільним секторами в умовах відсутності безробіття та залученні у виробництво усіх наявних в національній економіці ресурсів. Держава змушена вивільняти ресурси із виробництва товарів індивідуального споживання для скерування їх у виробництво суспільних благ. Для цього необхідно обмежити попит на споживання товарів приватного сектора. Фактором, що зменшує попит на товари та послуги індивідуального споживання, знижуючи приватний попит на ресурси, виступає механізм державного оподаткування. Високі податки в умовах повної зайнятості вилучають певну частину ресурсів із приватного сектора і скеровують їх у суспільний і квазісуспільний сектори економіки.


33.Податково-бюджетний механізм перерозподілу ресурсів і доходів


Чинна податкова система в цілому сформувалася ще на старті трансформаційного процесу. Вона багато в чому копіювала системи оподаткування країн з розвиненою економікою, належно не враховувала особливості перехідного етапу національної економіки, необхідність здійснення системних заходів щодо створення умов для сталого економічного зростання.

Постійні зміни та доповнення податкового законодавства України призводять до недоодержання прогнозованих показників виробничо-господарської діяльності підприємств та її недосягнення кінцевого результату - прибутку, рентабельності, окупності капіталовкладень та ін.

Зміни у податково-бюджетній сфері відіграють ключову роль у макроекономічній політиці, тому що безпосередньо впливають на перерозподіл доходу в усіх сферах економіки, сукупного використання ресурсів та сукупного попиту, і саме тому потребують чіткої розробки і послідовної реалізації. Бюджет держави завжди є компромісом між основними соціально-економічними групами в країні. Це компроміс між загальнодержавними і приватними інтересами громадян з приводу оподаткування доходів і власності, між центром і регіонами - з приводу розподілу податків і субсидій, між інтересами окремих галузей і фірм - стосовно державних замовлень.

Державні фінансові ресурси включають кошти державного бюджету; державних позабюджетних фондів; Національного банку України та інших державних банків; підприємств і організацій державної форми власності. Через державні фінанси перерозподіляється значна частина ВВП: в Японії, Росії та Україні - приблизно 1/3; у Франції та Нідерландах - приблизно 1/2; у Швеції - понад 2/3.Державні фінансові ресурси є основним інструментом реалізації функцій органів державної влади, які здійснюються в процесі соціально-економічного розвитку країни. Від того, наскільки ефективно вони формуються і витрачаються, залежать стан фінансової основи держави та перспективи подальшого економічного зростання.

Бюджет є центральною ланкою фінансової та бюджетної системи країни, тому від того, наскільки ефективно організовані процеси його формування та виконання, залежить стійкість національної економіки. У зв'язку з цим необхідно розглянути структуру Зведеного бюджету України.

В системі державного регулювання економіки зведений бюджет країни виконує такі функції:1 Акумуляція фінансових ресурсів у віданні центральних органів влади з метою перерозподілу між галузями, областями та населенням країни, Забезпечення утримання державних об'єктів управління та їх інфраструктури, Стимулювання економічного зростання в пріоритетних напрямах розвитку країни.Соціальний захист певних верств населення, Податкова ставка повинна встановлюватися з урахуванням можливостей платника податків і рівня дохідності, Оподаткування прибутків повинно носити однократний характер, Податки повинні сплачуватися обов'язково, Податки повинні сплачуватися в простій і зручній формі, Податкова система повинна бути гнучкою і адаптованою до умов, які змінюються, Забезпечення регулювальної функції податків.

Об'єктами оподаткування є дохід (прибуток); вартість товарів; окремі види діяльності платників податків; користування природними ресурсами; передача майна; операції з цінними паперами; інші об'єкти, встановлені законодавством. Суб'єктами оподаткування виступають платники податків.

Податкові пільги є основним інструментом оперативного регулювання економічної ситуації в державі і мають такі види в Україні: а) неоподатковуваний мінімум об'єкта податку; б) вилучення з оподаткування певних елементів об'єкта податку (наприклад, витрати на науково-дослідні та дослідницько-конструкторські роботи); в) зниження податкових ставок; г) визначення податкової бази (податкове обчислення); д) податковий кредит (відстрочка стягнення податку або зменшення суми податку на певну величину).


34.Держава як виробник суспільних благ


Сутність держави розкривається та реалізується в її взаємодії із суспільством. Діяльність держави щодо впорядкування та вдосконалення суспільної, колективної та приватної життєдіяльності людей характеризується поняттям «функції держави». Слово «функція» означає: виконання, обов'язок, коло діяльності.

Однією з найважливіших функцій держави є забезпечення чистими й змішаними суспільними товарами. Чітко розмежувати суспільні, змішані та приватні товари складне завдання, розв'язання якого залежить від багатьох факторів: історичних, політичних, економічних, демографічних, ідеологічних і т. п. Однак таке розмежування є необхідним з двох причин. По-перше, сфера чистих суспільних благ приблизно відповідає мінімально можливим межам суспільного сектору. По-друге, сфера змішаних суспільних благ є ареною конкуренції суспільного та приватного секторів. На відміну від інших суб'єктів економічних відносин держава має законне право вилучати доходи через оподаткування. Саме податки і є джерелом фінансування виробництва суспільних товарів. Отже, відшкодування витрат на виробництво суспільних товарів здійснюється за рахунок платників податків.

У сучасному світі держава як суб'єкт економічних відносин забезпечує надання таких суспільних благ: державне управління (у тому числі державне регулювання економіки), оборона, безпека (людини, держави, суспільства), соціальний захист, охорона здоров'я, фізична культура, спорт, освіта, фундаментальні наукові дослідження, культура, мистецтво, охорона навколишнього природного середовища і т. ін.


35. Фінансування діяльності бюджетних установ


Бюджетні установи безпосередньо фінансуються з державного або місцевого бюджетів.Бюджетне фінансування являє собою виділення коштів з бюджету (державного або місцевого) в розпорядження керівників установ та організацій на здійснення витрат, передбачених бюджетом. Фінансування – це джерело покриття видатків бюджетних установ у вигляді коштів, одержаних з бюджету в межах затверджених асигнувань, тобто в межах планових сум, передбачених кошторисом, які одержуються з бюджету. Граничні розміри фінансування із бюджету на рік з розбивкою по кварталах передбачаються в річному розписі доходів і видатків відповідного бюджету, в кошторисах доходів і видатків бюджетних установ і називаються бюджетними асигнуваннями.

Основні принципи бюджетного фінансування та напрями витрачання бюджетних коштів викладено в Законі України “Про бюджетну систему”. Згідно зі ст. 18 цього Закону кошти Державного бюджету України витрачаються виключно на цілі та в межах, затверджених законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік. Фінансуються установи та організації у сфері освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення. Залежно від того, в підпорядкованості якого органу виконавчої влади перебуває та чи інша бюджетна організація, фінансування здійснюється або за рахунок коштів Державного бюджету, або за рахунок коштів місцевого бюджету.

Бюджетні організації можуть одержувати у своє розпорядження кошти не тільки з бюджету, а й з інших джерел. Кошти, одержувані бюджетними організаціями, крім асигнування з бюджету, називаються позабюджетними (коштами спеціального фонду): кошти, отримані від виконання робіт, надання послуг, реалізації продукції чи іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством.

Фінансування бюджетних організацій здійснюється з додержанням таких принципів:- Безповоротність надання коштів - суми, що виділяються з бюджету на утримання установ, мають безоплатний характер;- Зв’язок між обсягом фінансування та виконанням планів бюджетною установою - бюджетна установа отримує кошти не під план, а відповідно до фактичного виконання плану;-Фінансування в межах асигнувань, передбачених кошторисом - виділення коштів з бюджету на утримання бюджетних організацій здійснюється тільки за наявності кошторису доходів і видатків бюджетних установ і в межах асигунвань, затверджених кошторисом. Слід мати на увазі, що здійснення витрат, не передбачених кошторисом, не допускається, оскільки затверджений кошторис бюджетної установи являє собою граничний рівень витрат, які може здійснювати установа за тією чи іншою статтею за рахунок бюджетних коштів;-Цільове призначення - використання виділених з бюджету коштів провадиться тільки на цілі, передбачені у відповідній статті кошторису та в межах отриманих сум.Бюджетні установи повинні використати кошти, отримані, наприклад, для виплати заробітної плати, виключно на ці цілі, а не витратити на купівлю матеріалів або канцелярського приладдя.


36. Взаємовідносини бізнесу і держави як суперечлива система співробітництва і антагонізму


Взаємовідносини держави та підприємців в основном будуються по вертикалі, де держава як суверен встановлює правила поведінки для всіх без виключення суб'єктів, в тому числі підприємців на засадах влади та підкорення. Але держава в цілому ряді випадків вступає в горизонтальні підприємницькі відносини, наприклад як замовник, як кредитор коштів із державного бюджету.

В публічно-правових відносинах держава гарантує підприємцям, в незалежності від обраних ними організаційно-правових форм підприємницької діяльності, рівні права та створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Такі гаранти не тільки закріплені в чинному законодавстві, але і створені відповідні державні органи щодо їх реалізації, визначено чітко коло їх обов'язків та повноважень.

Визначені також і умови реалізації таких прав, дотримання яких суб'єктом підприємництва є запорукою неможливості відмови зі сторони державних органів Забезпечення матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт та поставок для державних потреб. При цьому держава реалізує такі ресурси на вигідних умовах (за державними оптовими цінами). Інші підприємці вправі отримати такі ресурси по ринкових цінах. Виключення складає лише майно, що виключене з цивільного обігу та може знаходитись лише у власності державних підприємств.Держава не втручається в управлінську діяльність суб'єктів підприємництва. Але в передбачених законом випадках підприємець чи громадянин, що працює у підприємця за трудовим договором (контрактом), може бути залучений до виконання в робочий час державних обов'язків. Наприклад, для участі у слідчих діях. В разі виникнення у підприємця збитків, орган, що приймає таке рішення повинен відшкодувати підприємцю спричинені цим збитки. Держава гарантує недоторканність майна підприємців і забезпечує захист права власності підприємця, а рівно захист і інших майнових прав та законних інтересів. В разі порушення таких прав держава через свої правозастосовчі та судові органи приймає ефективні та оперативні заходи щодо їх відновлення.Вилучення майна у підприємця, в тому числі основних та зворотних коштів, не допускається за виключенням передбачених чинним законодавством України випадків. Таке вилучення можливе лише за умови надзвичайних ситуацій, прямо передбачених чинним законодавством України. Існує декілька моделей взаємовідносин бізнесу і держави: олігархічна - може підтримувати поточну стабільність, проте вона не забезпечує необхідної динаміки руху капіталів і не може стати основою для стратегії економічного зростання. Альтернативна модель заснована на інституціалізації взаємовідносин держави і бізнесу, за якої центральним посередником стають громадські об’єднання — союзи і асоціації підприємців. Така модель практикується у переважній більшості розвинених країн світу. Головна перевага інституційної моделі полягає в тому, що вона дозволяє подолати тенденції до “політизації” капіталу і будувати взаємовідносини влади з бізнесом на демократичному підгрунті. У той же час і цій моделі притаманні деякі вади, зокрема – мала гнучкість і висока бюрократизація зазначених об’єднань, яка суттєво знижує їхню дієздатність. Отже, в Україні співробітництво підприємництва з органами державної влади досі має здебільшого спорадичний характер.

37. Форми і методи державної підтримки підприємств


Згідно із Законом України «Про підприємства» у разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільне необхідною, може надавати їм дотації чи інші пільги. Підтримка орієнтується передовсім на підприємства, які здатні її використати з максимальною віддачею та забезпечити збільшення виробництва продукції, що позитивно вплине на дохідну частину бюджету. Централізована санаційна підтримка може здійснюватися: а) прямим бюджетним фінансуванням; б) непрямими формами державного впливу.Пряме бюджетне фінансування санації підприємств відбувається на поворотних (бюджетні позики) і безповоротних засадах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що перебувають на межі банкрутства). Фінансова підтримка на безповоротній основі надається в таких випадках: 1.якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, передбачених законодавством про обов'язкове страхування; 2.для відшкодування збитків конкретним підприємствам у разі, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, за яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів (послуг), що може призвести до банкрутства; 3.для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств.В Україні значного поширення набула практика проведення Національним банком цільових кредитних аукціонів для комерційних банків під програми санації виробництва. Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою акцій підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Непрямі методи державної підтримки санації підприємств. Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства. Згідно із Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» Коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних утворень через їхній примусовий поділ.Держава зацікавлена в підтримці підприємництва як прямими так і непрямими способами. Так, з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва, держава: 1.на передбачених чинним законодавством умовах і в порядку надає підприємцям земельні ділянки, передає їм державне майно (виробничі та нежилі приміщення, законсервовані та недобудовані об'єкти та споруди, невикористовуване обладнання), що необхідне для здійснення підприємницької діяльності.; 2.сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємців, підготовці та перепідготовці кадрів; 3.здійснює попереднє облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури з наступним переданням їх у кредит підприємцям чи продажем; 4.надає підприємцям цільові кредити; 5.здійснює підприємцям інші види допомоги.Найбільш яскраво взаємовідносини держави та підприємців проявляються через законодавче забезпечення підприємницької діяльності та створений державою правовий механізм. Так, держава законодавче забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів недобросовісної конкуренції та монополізму в любих сферах. Держава захищає і інтереси національного товаровиробника.


38. Основні засади теорії державного управління


Практика розвинених індустріальних країн, свідчить, що далеко не всі економічні функції, необхідні для природного перебігу відтворювальних процесів і забезпечення повноцінної життєдіяльності, реалізуються лише на основі ринкових відносин.

Після другої світової війни в західній макроекономічній теорії розпочали формуватися дві альтернативні концепції економічного регулювання — неокейнсианство і монетаризм.

Джона М. Кейнса. Ідеї, обгрунтовані в ході «кейнсианської революції», здійснили переворот в класичних переконаннях стосовно ринкової економіки. Вони довели неможливість «самозцілення» економічного спаду, необхідність державної політики як засобу, здатного корегувати сукупний попит і сукупну пропозицію, активно виводити економіку з кризового стану, сприяти її подальшій стабілізації.

У практичному плані економічну політику, що відображає ідеї Кейнса, коли через відповідний грошово-кредитний фінансовий інструментарій регулювався сукупний попит. Практика підтвердила, що вона багато в чому сприяла пом'якшенню циклічних коливань економіки цих країн.

Як відомо, в економічній теорії Дж. М. Кейнса визначено ряд основних функцій держави, що забезпечують:

- розподіл національного доходу на користь незаможних і частково середніх груп, прошарків населення;

- прогресивне оподаткування прибутків і майна фізичних та юридичних осіб;

- стимулювання інвестиційної діяльності, в тому числі й за рахунок коштів державного бюджету;

- дію механізму пільгового кредитування з низькою процентною ставкою;

- формування державних замовлень на окремі стратегічні продукти;

- регулювання ціноутворення;

- суспільно прийнятне підвищення оплати праці та зайнятості населення.

Будь-яке втручання держави в економіку завжди пов'язане з певними витратами. До них відносяться: по-перше, адміністративні витрати на організацію і здійснення регулювання; по-друге, негативні «побічні ефекти», причина виникнення яких полягає в тому, що Ринок являє собою обмежену систему, всі агенти якої знаходяться У відносинах власності, в якій домінує приватний інтерес. Державне втручання, який би характер воно не носило, змінює умови взаємодії на даному ринку для всіх учасників: покупців і продавців, виробників і споживачів, впливаючи на раніше прийняті ними рішення. Сума пов'язаних з цим витрат і адміністративних витрат на здійснення регулювання і є та величина, з якою в кожному конкретному випадку необхідно порівнювати отриманий «зиск». У зв'язку з цим ефективність заходів державного втручання, що вживаються, визначається їх доцільністю й корисністю для всіх учасників ринку, що на практиці не завжди враховується.

Концепція монетаризму виходить з автоматизму макроекономічної рівноваги ринкової системи. Державне регулювання оголошується шкідливим для підприємництва внаслідок бюрократичного характеру. Мінімально припустиме втручання держави в економіку можливе лише в проведенні фіскальної політики.

Радикальна концепція виходить з іншого розуміння місця і ролі держави в процесі ринкових перетворень. Не відкидаючи загальновизнані в економічній науці функції державної влади, вона орієнтується на мінімізацію безпосередньої участі в тих сферах, де ринок працює найбільш ефективно, а присутність держави веде лише до розтрати ресурсів, розростання бюрократії, розгортання лобізму і корупції.

У останні роки у вітчизняній науці чітко визначилися дві крайні позиції:

а) применшення ролі держави в розвитку економічних процесів;

б) трактування держави як «загального провидця і годувальника». Між цими діаметрально протилежними позиціями лежить весь спектр теоретичних підходів до державного регулювання економіки. Завдання економічної науки полягає в тому, щоб визначити напрям (вектор) державного втручання, оцінити характер і розміри втручання держави в економічні процеси і як масштабного власника, і як виразника раціональних інтересів.


39. Обєкти і субєкти державного управління


У Концепції адміністративної реформи в Україні в системі державного управління визначають такі складові елементи: а)суб'єкти управління (органи виконавчої влади), б)об'єкти управління (сфери та галузі суспільного життя, що перебувають під організуючим впливом держави), в)управлінська діяльність (процес), тобто певні суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв'язки між суб'єктами і об'єктами управління

Риси державного управління: 1.Державне управління завжди являє собою певну організуючу діяльність, у результаті якої виникають конкретні, управлінські за змістом відносини. 2.Необхідною умовою їх виникнення є наявність суб'єкта, наділеного владними повноваженнями для здійснення управлінських функцій. 3.Для виникнення управлінських відносин, крім суб'єкта, у них повинен брати участь також і об'єкт (об'єкти), на діяльність якого спрямовується управлінський вплив суб'єкта. 4.Характер відносин, які виникають між ними, завжди є владним, а в умовах державного управління - державно-владним, причому цими повноваженнями наділена завжди одна сторона - суб'єкт управління, а об'єкт управління є лише виконавцем вказівок і директив, що надходять від суб'єкта.Основним суб'єктом виконавчої влади є апарат державного управління - це складна система органів державного управління, що перебувають між собою у різноманітних зв'язках та відношеннях і виконують основні завдання і функції держави через повсякденну й оперативну управлінську діяльність.

Об'єктом управління є різноманітні форми суспільних відносин, зв'язків, поведінки й діяльності людей, на які спрямований вплив суб'єкта управління. Об'єкт управління завжди перебуває в діалектичному взаємозв'язку з суб'єктом. Цей зв'язок виявляється зокрема в тому, що об'єкт управління є певною мірою продуктом діяльності суб'єкта управління. Об'єктом управління може бути й суб'єкт управління, якщо він перебуває на нижчому ступені ієрархії управління. Щодо суспільства загалом, його конкретних, відносно самостійних осередків, то ці утворення певною мірою можуть бути водночас і об'єктом, і суб'єктом управління. Об'єкт, виконуючи роль відносно самостійного суб'єкта, може не виконати явно неправильне, необґрунтоване рішення, — він може спонукати суб'єкт управління скоригувати або взагалі відмінити таке рішення


40.Американський та європейський підходи до державного управління


Щоб зрозуміти американський підхід, слід розглянути історію розвитку державного управління. Підхід Вільсона Вільсон в 1887 р. написав книгу «Дослідження управління». Центральні ідеї: 1.Управління має стати точною наукою, яка б ґрунтувалася на певних теоретичних засадах, мала б власний категоріальний апарат, власну методологічну базу тощо. 2.Управління є продовженням політичної науки. 3.Розмежування політики і управління для того, щоб державним організаціям і службовцям визначити їх функції та роль. 4.Зосередження державного управління має концентруватись у сфері бізнесу та методах управління ним. 5.Піднесення управлінської професії, покликаної служити інтересам власників бізнесу, а саме, виконання завдання максимального збільшення прибутків, а також управління людськими і фінансовими ресурсами в найбільш ефективний, економічний і продуктивний спосіб.

Підсумовуючи головні положення позиції Вільсона, можна побачити, що він уявляв собі управління як розвинену науку з конкретними засадами, як розмежування політики й управління у функціях і ролях врядування, а також як основу для розвитку управління через методи управління бізнесом. Вільсонівська концепція науки управління зазнала певного впливу, що зрештою призвело до заперечення деяких концепцій.

Підхід ВайтаКонцепція науки управління значною мірою була дискредитована в 40-х рр. У той час Вайт написав підручник «Вступ до вивчення державного управління». «Мистецтво управління за Вайтом— це керівництво, координування й контроль, які здійснюються над багатьма людьми для досягнення певної цілі. Це мистецтво пронизує всі рівні організації, зв’язуючи між собою багато професій, ремесел, спеціальностей; це внесок, який, хоч і так само необхідний, не є внеском менеджменту» У 4-му виданні Вайт додає розділ «Політика й управління». У цьому розділі він спростував вільсонівську позицію розмежування політики і управління. Вайт робить висновок: політика й управління — це окремі й автономні структури в американській системі.

Отже, в американській перспективі була певна плутанина щодо визначення галузі державного управління. Уся ця галузь, її зміст, є сумішшю політики, бізнесу й економіки. По суті, державне управління охоплює також соціологію, психологію і навіть деякі точні науки там, де йдеться про математичні методи. Отже, державне управління — це галузь, яка складається з багатьох дисциплін та сфокусована на процесах і

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: