Xreferat.com » Рефераты по экономике » Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка

Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка

державної підтримки регіонам;

структурна перебудова економіки регіонів, створення нових високоефективних виробничих потужностей, налагодження системи коопераційних міжрегіональних зв’язків;

досягнення продуктивної зайнятості населення, стабілізації та покращання демографічної ситуації, збільшення тривалості життя та природного приросту населення в регіонах;

перерозподіл повноважень між різними рівнями влади на основі децентралізації управління соціально-економічними процесами шляхом здійснення повномасштабної державно-правової реформи;

забезпечення взаємного представництва центральних і регіональних органів влади.

Сучасна державна регіональна економічна політика ґрунтується на таких основних принципах:

забезпечення єдності завдань соціально-економічного розвитку країни та окремих регіонів;

правове забезпечення економічної самостійності регіонів на основі розмежування повноважень між центральними та місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування, підвищення їх відповідальності щодо вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;

дотримання вимог екологічної безпеки при реформуванні господарських комплексів і розміщенні нових підприємств;

досягнення економічного та соціального ефекту за рахунок раціонального використання ресурсів, системи управління і розвитку міжрегіональних зв’язків.

Реалізація вказаних принципів сприятиме реформуванню системи управління державним сектором економіки, зміцненню економічної основи місцевого самоврядування і розширенню прав місцевих органів влади у бюджетній сфері.

В регіональному вимірі у регіональній політиці визначаються наступні пріоритетні завдання:

В економічній сфері:

забезпечення комплексного і збалансованого соціально-економічного розвитку усіх регіонів шляхом раціонального використання їх економічного потенціалу;

всебічна підтримка депресивних регіонів, у першу чергу — аграрно-промислових, із порівняно низьким рівнем соціально-економічного розвитку (території Полісся, Поділля Карпатський та Південний райони тощо);

зниження рівня сировинної орієнтації економіки, здійснення відповідної структурної перебудови в напрямку розвитку високотехнологічних ресурсозберігаючих виробництв у традиційно промислових районах України, для яких характерна концентрація підприємств важкої промисловості й складна економічна ситуація. Це в першу чергу: Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, міста Харків, Одеса, Київ.

створення сприятливих умов розвитку підприємництва і ринкової інфраструктури при проведенні приватизації державного майна, земельної реформи та інших ринкових перетворень;

облаштування державних кордонів і налагодження зв’язків між прикордонними регіонами;

широкий розвиток прикордонної торгівлі та міжнародного співробітництва, в першу чергу з сусідніми державами та країнами СНД;

розвиток регіональних і міжрегіональних інфраструктурних систем транспорту, зв’язку, інформатики, які забезпечують і стимулюють ефективність територіального поділу праці.

В соціальній сфері:

забезпечення повної зайнятості населення;

підвищення рівня добробуту та стабілізація рівня життя населення:

гарантування продовольчої забезпеченості;

запобігання погіршенню демографічної ситуації і депопуляції населення;

здійснення заходів щодо продовження життя населення і підвищення його природного приросту;

формування раціональної системи розселення шляхом зміцнення сільської її мережі, активізація функціонування сільських населених пунктів, малих сільських поселень на базі малого і середнього підприємництва.

В екологічній сфері:

запобігання забрудненню довкілля;

ефективне використання природних ресурсів;

оздоровлення екологічного стану промислових регіонів Прикарпаття, Донбасу, Придніпров’я, а також територій, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на ЧАЕС. Створення в цих регіонах сприятливих умов для життєдіяльності населення;

раціональне використання рекреаційних ресурсів в Криму, районах Чорноморського і Азовського узбережжя, Карпатах, в екологічно чистих зонах інших областей України шляхом створення розгалуженої мережі транспортних комунікацій, об’єктів соціальної інфраструктури.


Етапи та механізми реалізації державної регіональної економічної політики

Згідно концептуальних засад державної регіональної економічної політики, реалізація відповідних заходів передбачала поетапне досягнення її цілей та завдань. Зокрема, за етапами виконання регіональної політики, її схваленою Урядом у 1999 році Концепцією було передбачено низку наступних заходів.

Перший етап (2000-2001 роки):

створення Центрального органу виконавчої влади з питань регіональної політики;

розробка і внесення змін до існуючої нормативної бази щодо визначення функцій і розмежування повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

розробка методики фінансового вирівнювання регіонів;

створення Національного і територіальних агентств регіонального розвитку;

розробка мінімальних державних соціальних стандартів;

розробка середньо- і довгострокових прогнозів ресурсного забезпечення економіки України з урахуванням регіональних особливостей; стимулювання створення ареалів та зон економічного зростання в регіонах;

формування інфраструктури регіональних і міжрегіональних аграрних ринків: товарних бірж, оптових ринків, агроторгових домів, аукціонів, ярмарків, заготівельних кооперативів, підприємств фірмової торгівлі;

створення фондів фінансового вирівнювання на центральному та регіональному рівнях;

розробка нормативно-правової бази визначення депресивних і проблемних регіонів та умов надання їм державної підтримки;

запровадження нової моделі організації місцевих органів виконавчої влади;

перехід до формування збалансованих бюджетів усіх рівнів на реальній доходній базі та оптимізованих видатках;

упорядкування територіальних громад, підвищення їх економічної, фінансової та владної дієздатності;

запровадження системи комунальних запозичень;

створення інститутів і механізмів забезпечення взаємного представництва центральних та регіональних органів влади;

визначення регіональних розмірів соціальних виплат з урахуванням демографічної, галузевої і цінової кон’юнктури та створення єдиної бази даних отримувачів соціальної допомоги;

створення нового економічного механізму взаємодії державних органів влади різних рівнів, органів місцевого самоврядування і природокористувачів, включення екологічних вимог у процедуру регіональних управлінських рішень;

організація державного і громадського контролю за виконанням регіональних соціальних програм, ефективним використанням фінансових ресурсів;

реорганізація діючої системи соціального захисту, усунення дублювання функцій соціальної підтримки органами публічної влади різних рівнів, надання усіх видів допомоги в регіонах та територіальних громадах;

врегулювання питань комунальної власності, державної підтримки розвитку місцевого самоврядування, порядку утворення та діяльності органів самоорганізації населення;

утворення Всеукраїнського об’єднання органів місцевого самоврядування;

розробка концепції перспективного розвитку малих міст України.

Другий етап (2002-2004 роки);

формування інтегрованих регіональних та міжрегіональних територіально-господарських утворень: фінансово-промислових груп, консорціумів, холдінгів, корпорацій, технополісів тощо;

розробка нормативно-правової бази щодо взаємодії регіонів України з регіонами країн Європейського Союзу;

запровадження системи фінансового вирівнювання на основі прозорих і об’єктивних критеріїв та показників;

створення міжнародних регіонів економічного співробітництва, запровадження особливого режиму транскордонної кооперації шляхом надання відповідних повноважень органам регіонального управління та місцевого самоврядування;

завершення передачі державного майна, включаючи об’єкти соціально-культурної сфери, до складу комунальної власності та його розмежування між рівнями регіонального управління та місцевого самоврядування;

запровадження програмного підходу до формування державного та місцевих бюджетів у галузях освіти, охорони здоров’я, соціального захисту і культури;

остаточний перехід на казначейське виконання місцевих бюджетів;

створення системи адміністративних судів як інструменту забезпечення законності у сфері державного управління та захисту прав і свобод громадян, врегулювання окремим Адміністративно-процесуальним кодексом, процедури;

розгляду справ з цих питань;

формування та законодавче врегулювання служби в органах місцевого самоврядування;

розвиток співробітництва асоціацій та об’єднань місцевих регіональних влад з відповідними об’єднаннями зарубіжних країн.

Третій етап (2005-2010 роки):

розробка методологічного та нормативно-правового забезпечення щодо реформи адміністративно-територіального устрою України;

трансформація адміністративно-територіальної одиниці середньої (район) та вищої (область) ланки адміністративно-територіального устрою на основні збереження його конституційної триланкової структури;

відкриття зелених коридорів та формування спільної екологічної мережі з країнами Європейського Союзу та Російської Федерації;

законодавче врегулювання міграційних процесів і проблем зайнятості прикордонних областей;

розробка міжрегіональних інвестиційних соціальних проектів і створення міжрегіональних бюджетів розвитку;

підвищення забезпеченості населення озелененими територіями, доведення природних комплексів регіонів до рівня, що забезпечує виконання рекреаційних та середовище регулюючих функцій на урбанізованих територіях;

створення економічних і нормативно-правових передумов реалізації основних принципів сталого розвитку в регіонах;

запровадження державних і регіональних інформаційних систем щодо стану потенціалу і потреб регіону.

Механізм реалізації державної регіональної економічної політики - це система конкретних економічних важелів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на організацію суспільства, забезпечується соціально-економічний розвиток та вдосконалюється структура господарського комплексу регіону.

Основними складовими цього механізму виступають:

Відповідна законодавчо-нормативна база. Вона визначає взаємовідносини держави і регіонів. Через законодавчу базу держава проводить політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності територій. Вона координує діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів. Державні органи управління можуть впливати на регіональний розвиток через надання регіонам різних заохочувальних премій за спорудження об’єктів, які дозволять покращити економіку регіону, працевлаштувати вивільнених працівників, або поліпшити екологічну ситуацію.

Бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку. Доступне державне втручання в господарські процеси, які вимірюються показником питомої ваги державних видатків у внутрішньому валовому продукті. їх висока питома вага свідчить про сильний вплив держави на економіку. У перспективі передбачається розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці на основі підвищення ролі місцевих податків і зборів та встановлення науковообгрунтованих нормативів відрахувань до місцевих бюджетів.

Прогнозування і програмування. З допомогою розробки довгострокових і середньострокових програм розвитку регіонів (районів, областей) досягається планомірність розвитку продуктивних сил, узгоджуються інтереси окремих галузей. На сьогодні розробляються окремі проекти соціально-економічного розвитку Карпатського регіону, Полісся, Поділля та ін., але вони майже не життєві, оскільки відсутні єдині органи управління цими регіонами.

Розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво). Створення спеціальних економічних зон дасть змогу збільшити надходження іноземних інвестицій, створити сучасну виробничу, транспортну і ринкову інфраструктуру, підвищити ефективність використання природних ресурсів. Пільговий режим оподаткування та митного режиму сприятиме зростанню економічної активності об’єктів господарювання. Особливе місце в регіональній економічній політиці відводиться різним формам прикордонного співробітництва. Створюються зони спрощеного перетину кордону, взаємовигідної торгівлі, добросусідства.


Принципи і чинники управління регіональним розвитком

Розвиток науки і практики управління регіональним соціально-економічним розвитком потребує дедалі глибшого пізнання його важливих категорій - принципів і чинників.

Суть управління регіональним соціально-економічним розвитком країни виявляється в реалізації його організаційних та методичних принципів:

Принцип історизму. Він має універсальне методологічне значення, дає змогу об’єктивно оцінити відносну цілісність, завершеність того чи іншого етапу економічного і соціального розвитку регіонів країни.

Принцип єдності регіональної політики суспільства та господарського будівництва. Орієнтує на комплексний підхід до врахування природно-господарських особливостей кожного регіону, завдань його економічного та соціального розвитку; передбачає поєднання економічних методів управління та місцевої ініціативи, відповідальність місцевих органів управління за комплексний розвиток відповідних регіонів. В обґрунтуванні рішень соціально-економічного розвитку регіону мають враховуватися економічні, соціальні, екологічні, організаційні та технічні чинники.

Принцип комплексності. Відображує об’єктивні процеси суспільного поділу праці та регіональної інтеграції виробництва, орієнтує на забезпечення комплексно-пропорційного розвитку господарства регіонів. Комплексність спрямована на піднесення суспільного виробництва на якісно новий ступінь, посилення соціальної спрямованості його розвитку, забезпечення повної збалансованості виробничих ресурсів з потребами господарського комплексу, істотне підвищення продуктивності праці, задоволення на цій основі потреб виробництва і населення.

Принцип природно-господарської збалансованості та оптимальності. Означає дотримання обґрунтованої економічної відповідальності між нарощуванням виробничого потенціалу галузей господарства країни та розробкою і реалізацією заходів щодо охорони навколишньою середовища, орієнтує на забезпечення найбільш раціонального регіонального розвитку з використанням прогресивних норм і нормативів, диференційованих за районами.

Принцип пріоритетності. Сприяє ранжуванню цілей і завдань соціально-економічного розвитку регіону відповідно до просторової стратегії його комплексного розвитку та реальних виробничо-економічних і ресурсних можливостей, орієнтує на дотримання соціальної спрямованості використання рекреаційних, матеріальних та фінансових ресурсів, а також засобів подальшого розвитку соціальної інфраструктури.

Принцип варіантності. Передбачає необхідність вибору шляхів досягнення цілей і розв’язання завдань управління регіональним розвитком, певні зрушення у галузевій і територіальній структурах господарства регіону, використання його переробних та економічних ресурсів. Варіанти регіональною розвитку складаються на основі альтернативності проектованих темпів і пропорцій розвитку галузей, гіпотез інвестиційної політики, технічних і технологічних рішень в організації виробничих процесів, змін у забезпеченні сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами, паливно-енергетичними і трудовими ресурсами.

Принцип узгодження інтересів місцевих органів управління з комплексним розвитком регіону з госпрозрахунковими інтересами підприємств на основі єдиної відомчо-територіальної системи стимулювання і відповідальності. Передбачає взаємну економічну відповідальність і взаємні зобов’язання щодо комплексного розвитку та функціонування адміністративно-територіальної одиниці.

Принцип пропорційності забезпечення фінансовими ресурсами за рівнями адміністративно-територіальної ієрархії та розширення фінансово-економічної самостійності територіальних одиниць нижнього рівня. Ґрунтується на поєднанні територіального бюджету з позабюджетними фондами комплексного розвитку, що формуються за рахунок діяльності підприємств і коштів населення.

Щодо чинників, то всебічна інтенсифікація виробництва вимагає приведення в дію всієї сукупності не тільки галузевих, а й територіальних чинників підвищення віддачі матеріальних, фінансових і трудових ресурсів суспільства.

Пріоритетні чинники регіональною розвитку визначаються такими чинниками:

зростаючою обмеженістю природних і виробничих ресурсів;

виникненням нових суспільних потреб і способів їх задоволення;

соціальними обмеженнями негативних наслідків впливу науково-технічного прогресу на природу і суспільство.

Пріоритетність регіонального розвитку та використання ресурсів на його вирішальних напрямах - основний шлях інтенсифікації економіки регіону.

В умовах ринкових відносин необхідно більш глибоко враховувати територіальні чинники соціально-економічного розвитку регіону.

Їх можна поділити на три групи - джерела, умови, обмеження - і розглядати у зв’язку з будь-яким процесом чи результатом господарської діяльності.

Чинники джерел економічного зростання є основними. До них належать насамперед різні види трудової діяльності людей.

Чинники умов трудової діяльності (багато аспектними). Це основні та оборотні фонди, організація виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, структурні зрушення, стан природного середовища.

Чинники обмежень зумовлюють поступове підвищення чи зниження економічного зростання виробництва.

Чинники соціально-економічного розвитку регіону завжди діють на певний кінцевий результат або конкретний процес.

Територіальні чинники можна поділити на міжрайонні, міжгалузеві та внутрішньопоселенські.

До міжрайонних чинників належать: спеціалізація міст і регіонів на виробництві продукції та наданні послуг для суспільного господарства: удосконалення міжрайонних транспортних потоків через усунення зустрічних та економічно невиправданих перевезень; розвиток міжрегіонального кооперування.

Міжгалузевими є чинники інтенсифікації, що формуються внаслідок поглиблення на певній території міжвідомчої спеціалізації, концентрації, централізації та кооперування виробництва.

Внутрішньопоселенські чинники утворюють комплекс джерел, умов і обмежень залежно від можливостей більш раціонального використання місцевих ресурсів: трудових ресурсів, корисних копалин, природного середовища.

В управлінні регіональним розвитком посилюється значення якісних чинників, серед яких можна виділити такі:

економічного використання матеріальних ресурсів, передусім сировини, палива та енергії, за рахунок більш глибокої переробки вихідної сировини, широкого впровадження маловідходних і безвідходних технологій:

науково-технічного прогресу, завдяки якому посилюється інноваційні процеси, що охоплюють також асортимент продукції, технології і її виготовлення, технічні засоби виробництва;

організації та управління господарством, що забезпечують ефективнішу взаємодію чинників виробництва.

Ефект від урахування чинників регіонального розвитку може виявитись лише в процесі територіального управління. Приведення їх у дію дає змогу краще використати регіональний природно-господарський потенціал, зокрема підвищити продуктивність праці, фондовіддачу, знизити капітало- і матеріалоємність виробництва, забезпечити раціональне природокористування та охорону природного середовища.

Таким чином, розробка принципів та чинників управління регіональним розвитком ґрунтується на науковому пізнанні об’єктивних закономірностей в цілому. Методологія управління регіональним розвитком - це сукупність загальних принципів і методів планового регулювання розвитку господарства країни, на основі яких розробляються державні завдання і забезпечується їх виконання.


Контрольні запитання


Сутність державної регіональної економічної політики.

Яка основна мета регіональної економічної політики ?

Основні принципи та завдання регіональної економічної політики.

Механізм реалізації державної регіональної економічної політики.

Принципи та чинники управління регіональним розвитком.

Зовнішньоекономічні зв’язки та їх роль у розвитку продуктивних сил України і регіонів


Об’єктивні передумови розширення зовнішньоекономічних зв’язків

В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні відносини - це одна з найважливіших сфер діяльності в напрямі входження України в світовий економічний простір. Розвиток відносин з усіма країнами сприяє розширенню виробництва, поліпшенню технологій та підвищенню якості продукції.

Входження України в світовий економічний простір проявляється в розширенні її економічних, політичних, торгових, фінансово-кредитних, господарських і технологічних зв’язків з іншими країнами світу. За їх допомогою народне господарство України становить єдину господарську систему, яка розвивається на основі міжнародного поділу праці.

У системі міжнародного поділу праці Україна спеціалізується на виробництві машин, продукції чорної металургії, сільського господарства, виробництві продукції хімічної промисловості та будматеріалів і пояснюється виливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних.

Розгляньмо коротко їхню дію.

Природні передумови. На відміну від найбільших країн світу (Росія, СШЛ, Китай, Канада) Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами; проте вона має значний природно-ресурсний потенціал і в цьому відношенні знаходиться у більш вигідному положенні, ніж деякі економічно розвинуті країни (Японія, Італія). Кажучи про природні передумови, треба виділити агрокліматичні умови, які здавна сприяли перетворенню України на великий регіон сільськогосподарського виробництва, особливо зернового господарства, буряківництва, скотарства, свинарства. Ці умови створюються унікальними чорноземними ґрунтами, достатньою кількістю тепла, помірною вологістю, переважно рівнинним характером території. Ми маємо чималі ресурси корисних копалин; деякі з них мають світове значення: залізні та марганцеві руди, кухонна сіль, кам’яне вугілля.

Значний рекреаційний потенціал країни — це узбережжя теплих морів, гірничоландшафтні комплекси Карпат і Криму, мінеральні джерела, лікувальні грязі лиманів, озокерит.

Деяких важливих ресурсів у нас обмаль, як-от нафта, газ, більшість руд кольорових металів, деревина. В останнє десятиріччя значно зменшились рибні ресурси Чорного та Азовського морів.

Загалом, за природними ресурсами наша країна перебуває у стані певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих

Демографічні передумови. Україна використовує значні трудові ресурси й потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів. Трудові ресурси країни характеризуються високим рівнем кваліфікації та освіти; питома вага фахівців з вищою та середньою освітою становить 29%, усе доросле населення освічене.

Високий інтелектуальний потенціал країни: у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах. Чималі заслуги українських учених та інженерів у ракето- та авіабудуванні, кібернетиці, біофізиці та біохімії, а також у дослідженні проблем циклу гуманітарних наук. Значна частина інтелектуальної еліти країни донедавна була зайнята у військово-промисловому комплексі. Високий професійний рівень трудових ресурсів, наявність розвинутої науково-дослідної бази сприяє виробництву складної, наукомісткої продукції, що користується попитом на світових ринках.

Щодо внутрішнього ринку збуту споживчих товарів, у тому числі імпортних, то він формується не тільки простою чисельністю населення, але і його купівельною здатністю. З покращанням добробуту народу купівельна спроможність зростатиме і ринок України приваблюватиме закордонних виробників товарів народного споживання.

Історико-економічні передумови. Протягом століть, аж донедавна, вельми великі території України завойовувались або захоплювались тими або іншими державами. Тому з погляду територіального поділу праці її економіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якої вона входила повністю або частково, і економіка нашої країни розвивалася за принципом доповнюваності: у нас розміщувались лише ті галузі виробництва, які тут були найефективніші з погляду міжрегіонального обміну.

Водночас Україна, маючи високу щільність населення, висококваліфіковані трудові ресурси, помітно відставала за працемісткими видами виробництва, особливо щодо текстильної промисловості, інструментального машинобудування, автомобілебудування. Товари цих галузей виробництва у великій кількості завозилися в Україну з інших союзних республік.

Другою складовою історико-економічних передумов зовнішньоекономічних зв’язків України була її орієнтація на країни Східної Європи, особливо після створення Ради Економічної Взаємодопомоги. Це також випливало передусім з політичних міркувань. Україна постачала у ці країни залізну та марганцеву руду, прокат чорних металів, електроенергію, азотні добрива, верстати та обладнання. Натомість вона одержувала продукцію машинобудування (верстати, транспортні засоби, електроніку), легкої та харчової промисловості, фармацевтичні товари

Геополітичні передумови. Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована поблизу економічно високорозвинутого регіону — Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусі та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов’язана з Середземномор’ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського океану. Через Україну проходять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморських портів.

Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв’язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшились перспективи для економічної співпраці України з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США, Японією, Канадою. З’явилась можливість проводити активнішу торговельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Середньому Сході, в Південній і а Південно-Східній Азії. Ці регіони можуть постачати нам нафту, бавовну, джут, чай, каву, натуральний каучук в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари, попит на які у цих країнах та регіонах розширюється.

Україна входить в число семи країн світу, які мають можливість проводити повний цикл проектування і виробництва літаків, має вітчизняну ракетно-космічну галузь, спроможна виконувати замовлення на будівництво різних видів морських і річкових суден.

Україна володіє значними запасами рудних ресурсів. В її надрах 20% світових запасів залізної руди та 80% європейських запасів марганцю.

Якщо в Канаді в розрахунку на душу населення експортується продукції на 5,6 тис. дол., Німеччині - на 5,1 тис, Франції - на 4,1, Італії - на 3,3, Японії - на 3,2, Великобританії - 3,1, СІНА - 2,0, то в Україні - на 0,5 тис. дол.

Дипломатичне визнання молодої Української держави більшістю країн світу прискорює і урізноманітнює розвиток її зовнішньоекономічних відносин, сприяє взаємообміну з країнами світу продуктами матеріального виробництва, послугами і інформацією, які потрібні для інтегрування країни у всесвітні структури з метою зміцнення миру та безпеки, ефективного розвитку економіки, науки, освіти та культури.

Зовнішньоекономічні зв’язки - це система господарських зв’язків між національними економіками на основі міжнародного поділу праці.

Вони сприяють:

по-перше, зростанню валютних надходжень;

по-друге, прискореному розвитку науково-технічного прогресу;

по-третє, позитивно впливають на загальну довіру між країнами і зміцнюють відносини взаєморозуміння і добросусідства.

Україна, як молода держава, не має достатньо налагоджених зовнішньоекономічних зв’язків. Тільки створюється своя правова і законодавча база та митна служба.

Недосконалою є і система управління зовнішньоекономічною діяльністю, тільки встановлюється інфраструктура зовнішньоекономічної діяльності.

Серед об’єктивних причин, що гальмують вихід України в світове господарство як повноправного партнера, є низька конкурентоспроможність її продукції. Поки що на ринках далекого зарубіжжя лише 1% товарів України конкурентоспроможні.

До основних причин, що зумовлюють низький рівень розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, відносяться:

Україна недавно з’явилась на міжнародній арені як суверенна держава.

Через розпад колишнього Союзу РСР Україна втратила традиційні ринки збуту.

Переважання в структурі експорту сировинних ресурсів, а не готової продукції.

Відсутність своїх коштів та невпевненість іноземних інвесторів в Україні як у партнері.

Недостатній державний контроль за експортом і імпортом товарів.

Основні форми і географія зовнішньоекономічних зв’язків


Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостями, однак на їх сучасний стан значною мірою впливає соціально-економічна криза.

В сучасних умовах міжнародне співробітництво України відбувається в таких основних формах:

взаємовигідна міжнародна торгівля;

надання кредитів і позик;

створення спільних підприємств;

торгівля технологіями або спеціалізація на виробництві комплектуючого обладнання;

спільна участь зацікавлених країн у розробці природних ресурсів;

міжнародний туризм;

запозичення досвіду і підготовка кваліфікованих кадрів за кордоном;

співробітництво у галузі науки та техніки;

співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної інформації;

культурні зв’язки між країнами світу;

залучення іноземних інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;

обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними розробками, сприяння їх використанню.

Найтісніші зв’язки з усіх форм зовнішньоекономічного співробітництва ми маємо з Російською Федерацією. Це пояснюється багатьма факторами: багатовікова співпраця в науковій галузі, спільна робота над різними проектами, однакові долі поколінь людей і т. ін. та і експортний потенціал України був досить вагомий.

Протягом багатьох років вона займала провідне місце серед інших країн СРСР. За окремими видами експортних поставок питома вага України становила: по залізній руді - 98%, по марганцевій руді - 100%, по чавуну і трубах - 75%, ковальсько-пресовому обладнанню і сільськогосподарських машинах - 70%, екскаваторах і сортовому прокату - 60%.

В останні роки дещо змінилась структура експорту в сторону переважання сировинних ресурсів.

Зовнішньоекономічна діяльність України, зрозуміло, потребує докорінної перебудови. Насамперед необхідно обмежити обсяг експорту сировини і підвищити в ньому частку продукції обробних галузей, а також удосконалити структуру імпорту. Реальними основними експортерами конкурентної на світовому ринку продукції можуть швидко стати вітчизняні підприємства військово-промислового комплексу, адже на них зосереджено високоякісне обладнання, сучасні технології, висококваліфіковані фахівці.

Значне місце у зовнішньоекономічному співробітництві повинні відігравати і підготовка кваліфікованих кадрів для іноземних країн у наших вищих навчальних закладах, співробітництво в галузі науки та техніки, обмін технологіями, ліцензіями і розробками, міжнародний туризм, культурні зв’язки між країнами і т. ін.

Основним напрямком зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення співробітництва з державами колишнього СРСР, країнами Східної Європи, розвинутими країнами світу. Це позитивне явище, але слід розуміти, що найбільша частка експорту й імпорту продукції приходиться на найближчих наших сусідів - Російську Федерацію, Білорусь, Казахстан, Туркменістан, Польщу і Німеччину. Форми зовнішньоекономічного співробітництва із кожною з країн світу різні, але вони підпорядковані отриманню як економічного, так і політичного зиску.

Географія зовнішньоекономічних зв’язків

Україна як самостійна країна уже налагодила зовнішньоекономічні зв’язки більше, ніж зі 180 країнами усіх континентів європейського, африканського, азіатського та американського в тому числі в 34 країнах створено торгові місії.

З країнами СНД зовнішньоекономічні зв’язки розвиваються переважно на двосторонній основі з одночасним вдосконаленням торгівельних режимів на засадах взаємної рівності. Основні форми зв’язків - торгівля товарами гірничодобувної промисловості та розташування підприємств нафтопереробки, створення спільних підприємств.

Основною метою розвитку зв’язків ізкраїнами Європейського Союзу є забезпечення економічної інтеграції у загальноєвропейський економічний простір. Основна мета - розширення доступу українських товарів на європейські ринки, поглиблення виробничих кооперацій, гармонізація економічного законодавства до стандартів ЄС та світової системи торгівлі.

З країнами «Великої вісімки» - США, Великою Британією, Канадою, Японією, Італією, Францією, Німеччиною, Росією основна робота направляється на: отримання постійного статусу найбільш сприятливої нації з метою запобігання дискримінаційним обмеженням у торгівлі; врегулювання питань щодо обмежень ряду товарів на північноамериканські ринки (метал, ядерні матеріали, текстиль та залучення інвестицій в українську економіку; розвиток наукових досліджень у сферах енергетики, космосу, екології, охорони здоров’я, інформатики, агропромислового комплексу і т.ін.

З країнами Чорноморської зони економічного співробітництва (Туреччина, Болгарія, Румунія) проводиться робота по організації торгівлі, туризму, судноплавства та розвитку придунайської торгівлі.

Країни Близького та Середнього Сходу (Ліван, Кувейт, Єгипет, Сирія, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати) цікавлять Україну як такі, що мають значні запаси енергоносіїв. Крім того, цей регіон потребує спорудження промислових і цивільних об’єктів, і Україна зацікавлена надавати інженерно-технічну допомогу у їх спорудженні та українські підприємства військово-промислового комплексу можуть отримати необхідні замовлення на забезпечення цих країн озброєнням.

Значним резервом для збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій можуть бути Індія і Китай. Крім того, країни цікавлять Україну як постачальники дешевої сировини для легкої, харчової і хімічної промисловості.

Пакистан являється значним закупівельником продукції військово-промислового комплексу України, особливо танків.

Багато років Україна має різні форми співробітництва з Іраном. В цій країні налагоджено масове виробництво літаків АН-140, на електростанції поставляються електротурбіни, і наші інженери беруть участь у налагодженні обладнання на цих підприємствах.

Країни Південно-Східної Азії - В’єтнам та Індонезія можуть стати значними партнерами для торгівлі з ними продукцією машинобудівної промисловості України та надання інженерно-технічних послуг та підготовки кадрів. Крім того, в ці країни збільшувався обсяг експорту металопрокату, виробів важкого машинобудування, мінеральних добрив.

В країни Південної Америки (Бразилія, Аргентина, Чилі, Мексика й ін.) Україна поставляє енерготурбіни, трактори, екскаватори, автонавантажувачі, крани, а українські спеціалісти беруть участь у будівництві різних об’єктів. Україна надає послуги Аргентині, Бразилії і Чилі у реалізації їх космічних програм.

Для революційної Куби з України поставляються трактори, сільськогосподарські машини, мінеральні добрива. На цукрових заводах України переробляється їхній цукор-сирець з цукрової тростини, раніше велась підготовка кадрів різних спеціальностей в навчальних закладах. В знак подяки, починаючи з 1986 р. на Кубі щорічно лікується понад тисячу дітей із забруднених після Чорнобильської катастрофи територій.

У багатьох країнах світу інтереси України спрямовуються на реалізацію економічних інтересів і безпеки, проникнення її товарів та послуг на їх ринки, збільшення її експорту й надходження в країну валютних надходжень та інвестицій.

Вигідне геостратегічне положення України дасть можливість стати в майбутньому однією з головних транспортних перехресть автомобільних і залізничних доріг, магістральних нафто- і газопроводів, портів. Ринкові відносини вимагають певної плати за транспортні операції, та за забруднення навколишнього природного середовища. В країні ведеться велика робота по впорядкуванню всієї транспортної системи. Будуються автомобільні дороги Харків-Дніпропетровськ, Київ-Одеса, українська ділянка автотраси Варшава-Київ, впорядковуються залізничні колії та вокзали.

Свою стабільність, передбачуваність і прагнення розвивати дружні відносини з країнами світу Україна засвідчила, уклавши угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, з Російською Федерацією та іншими країнами світу.


Сучасний стан і проблеми та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України

Україна ще молодий суб’єкт зовнішньоекономічних відносин з країнами світу. Знаходячись у складі колишнього СРСР, вона мала обмежені можливості для укладання зовнішньоекономічних контрактів та здійснення експортно-імпортних операцій, не дивлячись на те, що Україна за свої межі реалізовувала значну кількість як промислової так і сільськогосподарської продукції. Так, у 1990 р. з України експортувалось 10,1 млн т прокату чорних металів, 2,5 млн т чавуну, 4,1млн т вугілля, 1,4 мли т цементу, 1,3 млн т мінеральних добрив, 2,8 млн шт. автомобільних шин, 4,2 тис. шт. автобусів , 71,8 тис. шт. легкових автомобілів, 11,6 тис. вантажних автомобілів, 14,4 тис. шт. тракторів, 8,5 тис. шт. тракторних плугів, 3,4 тис. тракторних сівалок, 2,1 тис. шт. культиваторів, 8,8 тис. шт. жаток та багато іншої техніки. Всього експортувалось продукції з України на суму 74,6 млрд дол. США. Реалізація на експорт такої продукції свідчить про високий науково-технічний рівень нашої промисловості. Крім того, Україна брала участь у будівництві промислових підприємств, видобутку копалин, підготовці кадрів і наданні інших послуг багатьом країнам світу.

За час незалежності Україна налагодила зовнішньоекономічні стосунки з багатьма країнами світу і за останні роки значно зріс експорт й імпорт продукції, робіт і послуг.

Основна частка (86%) надходжень від зовнішньоекономічної діяльності в 2004 р. приходилась на торгівлю товарами, а частка імпорту від такої діяльності становила 88,2%

В Україні заборонено:

експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;

імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров’ю або становити загрозу життю населення і тваринного світу або призвести до руйнування навколишнього середовища;

експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.

Товари, що імпортуються на територію України, підлягають обов’язковій сертифікації на предмет їх відповідності фармакологічним, санітарним, фітосанітарним, ветеринарним та екологічним нормам.

Що стосується імпорту, то 52,4% його надходить із країн СНД, а безпосередньо в 2004 р. із Російської Федерації 41,8%. На Туркменістан приходиться 6,7% імпорту, на Білорусь - 1,9% і на Казахстан - 1,4%. Із країн колишнього Радянського Союзу на Російську Федерацію приходиться 79,7% імпорту і з цим не можна не рахуватись.

Менше половини (47,6%) імпорту приходиться на інші країни світу, в тому числі 9,6% - на Німеччину (переважно автомашини); 2,6% - на Китай, звідки завозиться продукція легкої промисловості; 3,3% - на Африканський континент, звідки, в основному, завозиться продукція субтропічного землеробства.

Американський континент представлений у імпорті слабо, лише 3,3%, а на США приходиться 2%. До нашої країни із США завозиться в основному продукція тваринництва.

В перспективі набуватимуть подальшого розвитку економічні зв’язки з нафтодобувними країнами - Мексикою, Південноафриканською Республікою, Іраном та Іраком.

За 1996-2004 рр. з 14,4 млрд дол. США до 32,7 млрд дол., або у 2,3 рази, зріс обсяг експорту продукції.

У загальному обсягу експорту в 2004 р. 38,4% приходиться на метали та вироби з них. Від реалізації цієї продукції країна отримувала 13,0 млрд дол. валютних надходжень. За обсягами реалізації на другому місці мінеральні продукти, яких у 2004 р. реалізовано на 4,3 млрд дол., що становить 13,2% надходжень від експорту. Від реалізації транспортних засобів та шляхового обладнання отримано 2,0 млрд дол., понад 2,2 млрд дол. Надходжень отримано від реалізації готових харчових продуктів та продуктів рослинного походження, 2% валютних надходжень отримано від експорту живих тварин і продукції тваринного походження.

Що стосується імпорту продукції в країну, то на закупівлю мінеральних продуктів (нафтопродукти і природний газ) витрачено 10,8 млрд дол. США, або 37,4%, 8,6% - на завезення транспортних засобів і шляхового обладнання, 6% - на недорогоцінні метали та вироби з них, 4,8% виплачено за полімерні матеріали і каучук, 3,4% - за готові харчові продукти, 1,5% - за продукти рослинного походження, 1,1% - за живі тварини і продукти тваринного походження та ін.

Серед країн, куди експортувалася наша продукція у 2004 р., то 26,2% її на суму 8,6 млрд дол. вивозиться до країн СНД, а безпосередньо до Російської Федерації -18%. Із тієї продукції, яка експортується в країни СНД, 68,8% приходиться на Російську Федерацію, 1,9% вивозиться до Казахстану, 1,6% - в Республіку Білорусь.

В структурі вартості експорту на інші країни світу приходиться 73,8%, в тому числі: на країни Європи - 36,0%, з них на Німеччину - 5,7%; на країни Азіатського континенту - 24,5%, з них на Китай - 2,5%; на Американський континент реалізується нашої продукції лише 7,8%, а безпосередньо до США - 4,6%.

Велике значення для розвитку країни має її участь в міжнародній інвестиційній діяльності. Для України особливо важливе залучення прямих іноземних інвестицій. На початок 1996 р. в економіку України було залучено прямих інвестиції на суму 897 млн дол., а на початок 2005 р. - 8354

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: