Xreferat.com » Рефераты по этике » Етичні засади діяльності працівників прокуратури

Етичні засади діяльності працівників прокуратури

Зміст


Вступ

1. Право і мораль, їх взаємозв'язок, загальні риси і характерні особливості

1.1 Взаємозв'язок права і моралі

1.2 Загальні риси права і моралі

1.3 Характерні особливості права і моралі

2. Професійна етика працівника прокуратури

2.1 Моральні якості працівника прокуратури

2.2 Моральна культура працівника прокуратури

2.3 Професійно-моральна деформація та її фактори

3. Етичні правила поведінки працівника прокуратури в різних сферах діяльності

3.1 Професійна етика слідчого

3.2 Професійна етика державного обвинувача

3.3 Професійна етика керівника органу (підрозділу) прокуратури

3.4 Кодекс професійної етики працівників прокуратури

Висновки

Література


Вступ


Актуальність дослідження. Особливе місце у побудові правової держави займає прокуратура, як єдина система органів, покликаних забезпечувати законність, захищати права і свободи людини і громадянина та інтереси держави відповідно до Конституції України та Закону України „Про прокуратуру”.

Діяльність органів прокуратури, направлена на забезпечення безпеки особи, суспільства і держави, в тій чи іншій мірі зачіпає інтереси всіх членів суспільства. Тому етичні проблеми, що породжуються специфікою цієї діяльності, її цілями, змістом, формами, методами, завжди знаходяться під пильною увагою суспільства. В зв'язку з цим заслуговує уваги проблема реалізації принципів моральності (моралі) в діяльності працівників прокуратури.

Проблеми етичних основ кримінального судочинства завжди привертали увагу вітчизняних юристів. Широко відомі ті, що з'явилися на межі XIX і XX століть роботи А. Ф. Коні, І.Я. Фойніцького, В.С.Солов'ева та інших.

Зміна етичних орієнтирів за останні роки життя нашого суспільства, необхідність в підвищенні ефективності діяльності працівників прокуратури, насущна потреба формування у них етичного боргу, як неодмінною складовою борга професійного, визначили вибір і актуальність даної теми.

Мета і завдання.

Мета дослідження полягає у вивченні етичних засад діяльності працівників прокуратури.

Відповідно до цього в дослідженні поставлені наступні завдання:

  • проаналізувати взаємозв’язок права і моралі, загальні риси і характерні особливості;

  • розглянути моральні якості працівника прокуратури;

  • розглянути етичні правила поведінки працівника прокуратури в різних сферах діяльності.

Об'єкт і предмет дослідження.

Об'єктом дослідження є етичні засади діяльності працівників прокуратури.

Предметом дослідження є духовно-етичні основи діяльності працівників прокуратури в професійній сфері.

Методологія і методика дослідження.

Методологічну основу дослідження склали загальний метод пізнання, що відображає діалектичний зв'язок теорії і практики, методи порівняно-правовий, історичний, конкретно-соціологічний, методи психології, логіки і ряд інших.


1. Право і мораль, їх взаємозв'язок, загальні риси і характерні особливості


1.1 Взаємозв'язок права і моралі


Мораль і право тісно взаємозв'язані, більш того, можна говорити про глибоке взаємопроникнення права і моралі. Вони взаємо обумовлюють, доповнюють і взаємо забезпечують один одного в регулюванні суспільних відносин. Об'єктивна обумовленість такої взаємодії визначається тим, що правові закони втілюють в собі принципи гуманізму, справедливості, рівності людей. Іншими словами, закони правової держави втілюють в собі вищі моральні вимоги сучасного суспільства.[4]

При з'ясуванні змісту правових норм необхідний не тільки їх усесторонній аналіз з урахуванням вимог ідей правосвідомості суспільства, але і виявлення взаємозв'язків норм права з принципами і нормами моралі, з етичною свідомістю суспільства. [17]

Норми моралі – продукт історичного розвитку людства. Вони сформували в боротьбі із злом, за затвердження добра, людинолюбства, справедливості, щастя людей. На розвиток моралі діють соціально-політичні відносини, інші форми суспільної свідомості. Моральні принципи і норми значною мірою визначаються також соціально-економічними умовами життя суспільства. У розвитку людства наголошується етичний прогрес, зростання етичної культури. Проте етичний розвиток людства зазнає певні суперечності. Загальнолюдське в моралі стикається з проявами групової моральної свідомості, відбувається взаємодія загальнолюдського і класового. Значний вплив на мораль, на затвердження загальнолюдських норм в ній надає релігія. Загальнолюдський зміст моральності знайшов вираз в «золотому правилі»: «поступай по відношенню до інших так, як ти хотів би, щоб вони поступали до тебе». Принцип моралі - це основні початкові вимоги, що охоплюють суспільне і особисте життя людини. Вони конкретизуються у вигляді норм, регулюючих поведінку людей в певних життєвих ситуаціях. Норми моралі тоді стають дієвою основою етичної поведінки людини, коли вони затверджуються в його самосвідомості, набувають якості переконання, зливаються з його відчуттями.

Історія розвитку цивілізації свідчить, що право і мораль як складові частини культури суспільства органічно зв'язані один з одним. Правова система державно-організованого суспільства закріплює життєво важливі для всього суспільства вимоги моралі, етичну культуру населення країни, виходить з того, що етична основа права є важливою складеною величиною загальної регулятивної потенції права, що право повинне бути етичним, закони повинні бути справедливими і гуманними.[22]

Найбільшою етичною цінністю є основні права людини – юридичний вираз її свободи і гідності. Фактична реалізація цих прав є умовою отримання людського щастя, бо права людини по суті є його устремління на щастя, визнане законом.

На тісний взаємозв'язок права і моралі указують історичні пам'ятники права Стародавнього світу, середніх століть і нового часу. Про це свідчить застосування морально-етичних понять в оцінці змісту законів, інших джерел права. Вислів стародавніх «право є мистецтво добра і справедливості» розкриває органічний зв'язок права, юстиції і моралі. У роботі Гегеля «Філософія права» питання права трактуються в органічному зв'язку з питаннями моралі і моральності.

Зв'язок права і моралі знаходить вираз і в теорії права, в інтерпретації ряду юридичних проблем. Наприклад, має давню історію питання про співвідношення права і закону , виходячи з органічного взаємозв'язку права і моралі. У пізнанні якості закону аксиологічний підхід припускає в оцінці зміст закону застосування категорій справедливості, гуманності. Закон може виявитися не відповідним цим соціально-філософським і етичним категоріям. В цьому випадку закон не може бути визнаний справжнім правом. Проте, розрізняючи право і закон, не можна догматично протиставляти їх один одному, слід виходити з презумпції: закон є право. Це укріплює престиж закону, правопорядок і суспільну моральність.[17]

На дію норм моралі впливає весь устрій життя суспільства, само соціальне спілкування індивідів. Установи культури виховують громадян у дусі правової і етичної свідомості. Активну роль у вихованні етичної культури особи грає позитивний приклад співгромадян, сприяючий тому, що вимоги суспільної моралі стають переконанням, складовою частиною самосвідомості, життєвій позиції людини. Разом із зростанням свідомості громадян зростає ефективність правового регулювання суспільних відносин, виконання вимог норм права сприймається громадянами як борг перед суспільством і державою, розширюється і заглиблюється взаємодія права і моралі.

Право в цілому відповідає моральним поглядам, переконанням народу. У життєвих обставинах виникають певні суперечності між правосвідомістю і моральною свідомістю суспільства, окремих соціальних груп, «зіткнення» між нормами моралі і права. У тому випадку, коли норми права приходять в суперечність з громадською думкою, вимогами моральності, боргом компетентних державних органів є вживання необхідних заходів по вдосконаленню правового регулювання. Практика внутрідержавного і міжнародного життя свідчить, що суперечності між правом і мораллю є в регулюванні майнових, сімейних, трудових, екологічних, міжнародних відносин. Суперечності між правосвідомістю і моральним уявленням можуть бути у визначенні злочину, адміністративної провини, мерів кримінальної, адміністративної, майнової відповідальності. Ряд колізійних питань в співвідношенні права і моралі виникає найчастіше в регулюванні трансплантації людських органів і тканин, операції штучного запліднення і імплантації, здійсненні інших медичних операцій і способів лікування. Так, що отримало останнім часом широкий розголос справа «доктора Смерті» є показовим прикладом «зіткнення» між нормами моралі і права. Убиваючи безнадійно хворих смертельною хворобою людей на їх прохання, він, з одного боку прямого порушує закон, але з іншого боку позбавляє хворих, як від фізичних, так і психічних мук, що, поза сумнівом, відповідає моралі і моральності.[12]


1.2 Загальні риси права і моралі


Мораль та право є найважливішими різновидами соціальної регуляції. І мораль, і право як форми суспільної свідомості необхідні, перш за все, для ціннісної орієнтації людини в складному, різноманітному, багатому на протиріччя світі між-людських стосунків, допомагають індивіду усвідомити своє місце в них, стати вольовою та відповідальною особистістю. Як соціальні норми вони вказують, як потрібно поводити себе людям у різних життєвих ситуаціях, у стосунках людей між собою. І мораль, і право є продуктом цивілізації та культури, створюються в результаті свідомої діяльності людей, їх спільнот та соціальних інституцій. Так, правові норми приймаються спеціально уповноваженими державними органами — парламентом та іншими правотворчими суб'єктами. У нормативній формі мораль і право відображають прагнення до врегулювання між учасниками суспільних відносин, впорядкованості соціального життя. Моральні та правові норми відображають врешті-решт досягнутий рівень соціального та духовного розвитку суспільства і людини.[22]

Мораль і право виступають як загальні правила поведінки людей, тобто формулюються у вигляді зразків, масштабів, відповідно до яких потрібно себе поводити тим, кого ці правила стосуються. Вимоги норм моралі та норм права адресуються не певній конкретній особі, а всім тим суб'єктам, які виконують дії, що ними передбачені. Нормативність моралі та права означає, крім того, що їх норми застосовуються не одноразово, а кожного разу при виконанні відповідної ситуації на відміну від індивідуальних приписів та вказівок.

За наявності суперечності між мораллю і правом, у одній ситуації моральна норма не має відповідної зовнішньої гарантії у вигляді заходів державного примусу і її виконання залежатиме виключно від суб'єктивних чинників, у іншій — реалізація права не може розраховувати на якість інших засобів крім сили державного примусу, що здатне істотно послабити потенціал і морального, і правового впливу.[2]

Тенденцією взаємодії правової та моральної систем є гармонізація між цими двома найбільш вагомими соціальними регуляторами. Так, законодавчими нормами є норми Конституції України 1996 р.[1] і відповідні норми галузевого законодавства щодо права на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), звільнення від відповідальності осіб за відмову свідчити або пояснювати щодо членів сім'ї чи близьких родичів та деякі інші статті. З позиції правового прогресу моральна оцінка права, незалежно від відмінностей її критеріїв у часи різних історичних епох, завжди виступала головним імпульсом його розвитку, найважливішим чинником гуманізації та удосконалення правових систем.

Мораль засуджує здійснення правопорушень і особливо злочинів. У оцінці таких діянні право і мораль єдині " Мораль вимагає, щоб перш за все було дотримано право і лише після того. як воно вичерпане, вступають в дію етичні визначення"

Звичайно, істина конкретна, тому можуть бути такі діяння, по відношенню до яких мораль або індиферентна або навіть не засуджує їх, наприклад недоносительство, відмова надавати свідчення свідків проти родичів і так далі Але в принципі право і мораль по абсолютній більшості правопорушень займають єдину позицію.[14]

Всяка протиправна поведінка, як правило, є також проти етичним. Право наказує дотримувати закони, того ж добивається і мораль. У багатьох статтях нині чинної Конституції, Декларації прав і свобод людини, інших найважливіших актах оцінки права і моралі зливаються. Це і не дивно - адже право, як вже мовилося, ґрунтується на моралі. Воно не може бути аморальним.

Не випадкове право нерідко представляють у вигляді юридично оформленої моральності, її норм і принципів. Такі заповіді християнської моралі, як "не убий", "не вкради", "не лжесвідчи", беруться під захист правом, яке карає за їх порушення. Як видимий, взаємодія права і моралі нерідко виражається в прямій тотожності їх вимог, звернених до людини, у вихованні у нього високих цивільних якостей.[7]

В процесі здійснення своїх функцій право і мораль допомагають один одному в досягненні загальних цілей, використовуючи для цього властиві ним методи. " Там, де право відмовляється давати які-небудь розпорядження, виступає зі своїми веліннями мораль; там, де моральність буває не здатна одним своїм внутрішнім авторитетом стримувати прояви егоїзму, на допомогу їй приходить право зі своїм зовнішнім примушенням". Як бачимо, вони об'єктивно потрібні один одному.

Завдання полягає в тому, щоб зробити таку взаємодію можливо гнучкішим і глибшим. Особливо це важливо в тих відносинах, де проходять грані між юридично-караним і суспільно засуджуваним, де правові і етичні критерії тісно переплетені.

Відомо, що різного роду криміногенні елементи у ряді випадків намагаються обійти закон або навіть прикритися їм, створити видимість правомірної діяльності. Тут якраз і покликана повною мірою заявляти про себе мораль, бо для подібних суб'єктів найнеприємніше - це гласність, моральне викриття, бойкот тих, що оточують.

Сьогодні моральні основи нашого буття підірвані, процвітає не тільки правовий, але і етичний нігілізм. Подолання цих явищ - найважливіша передумова соціального і духовного відродження. З наростанням негативних процесів посилюється і ступінь непримиренності до них людей, які хотіли б бачити юридичні і моральні важелі дієвішими і результативнішими в боротьбі за оздоровлення суспільства.[22]

Право і мораль плідно "співробітничають" у сфері відправлення правосуддя, діяльності органів правопорядку, юстиції. Виражається це в різних формах: при дозволі конкретних справ, аналізі всіляких життєвих ситуацій, протиправних дій, а також особи правопорушника. Фактичні обставини багатьох справ оцінюються із залученням як юридичних, так і етичних критеріїв, без яких неможливо правильно визначити ознаки таких, наприклад, діянь, як хуліганство, наклеп, образа, приниження честі і гідності, понять цинізму, користі, користолюбства, "низовинних спонук", виступаючих мотивами багатьох правопорушень.

Правові норми служать і повинні служити провідниками моралі, закріплювати і захищати етичні засади суспільства. І ефективність права багато в чому залежить від того, наскільки повно, адекватно воно виражає ці вимоги. Сила законів збільшується, якщо вони спираються не тільки на владу (особливий апарат), але і на мораль. У свою чергу, дія моралі, як і інших соціальних норм, неабиякою мірою залежить від чітко функціонуючій юридичної системи.

Право і мораль:

- і ті, та інші є надбудовними явищами над економічним базисом і суспільством;

- мають загальну економічну, соціально-політичну і ідеологічну основу;

- їм властива загальна мета: затвердження загальнолюдських цінностей в суспільстві;

- вони складаються із загальних правил поведінки, що виражають певну волю, тобто направлені на встановлення і підтримку на необхідному рівні дисципліни і порядку в суспільстві;

- мають нормативний характер, і в тих, і в інших присутні санкції, що забезпечують негативні наслідки для порушників норми;

- є засобами активної дії на поведінку людей.


1.3 Характерні особливості права і моралі


Право і мораль активно взаємодіють між собою та впливають одне на одного, а тому в реальних соціальних відносинах досить непросто провести між ними чітку межу. Найкращою і бажаною є ситуація, коли мораль підтримує правові норми, додаючи їм нормативної сили з огляду на моральну оцінку і виправдання правової поведінки з позицій добра і зла, інших подібних цінностей. Є й такі сфери стосунків між людьми, де різницю між моральними та правовими приписами встановити можна тільки умовно, наприклад, у родинно-шлюбних стосунках.[12]

І право, і мораль зорієнтовані на свободну волю людини і її відповідальність. Але між ними, як різновидами соціальних регуляторів, є суттєві відмінності. Перш за все, норми моралі відображають уявлення людей і суспільства про добро і зло, честь і гідність та інші моральні цінності і є відповідно їх нормативним виразом, тобто їх своєрідною мірою. А норми права відображають узгоджену суспільством і підтриману державою міру соціальної рівності й свободи у стосунках між учасниками суспільних відносин й заснований на цій мірі формально визначений і забезпечений державою порядок. Тому, якщо право виступає як соціальний інститут, як форма, перш за все, практичного освоєння соціального буття, то мораль більш тісно зв'язана з духовністю, зі світоглядом людини, зі ставленням як до людей, до світу в цілому, так і, врешті-решт, до самої себе.[17]

Норми моралі базуються на фундаменті віковічних традицій та звичок, що передаються людьми з покоління в покоління і тому мають з ними тісний зв'язок. Так, потрібно зауважити, що першою історичною формою права для всіх народів було звичаєве право, тобто звичай, якому безпосередньо надавалося юридичне значення. Що стосується норм права, то їх формулювання належить до компетенції спеціально уповноважених державних органів. Але і за сучасних умов законодавець не є винахідником правової норми, його роль виявляється в тому, що він аналізує, зважує кілька варіантів поведінки, правових вимог, вибирає той, який вважає за найкращий за конкретних історичних обставин і надає йому формальної визначеності та загальнообов'язкового характеру. Якщо норми моралі існують тільки у свідомості людей та реалізуються в їх поведінці, то норми права завжди мають документальне, формально визначене відображення в законах, указах, постановах тощо. Остання обставина надає праву значної соціальної динаміки — правові норми відносно легко можуть встановлюватись, змінюватись правотворчими суб'єктами, тоді, коли мораль є більш стійкою і навіть може бути консервативною (кровна помста тощо).

Мораль регулює поведінку людей у вигляді загальних принципів та імперативів: «так можна», «так не можна», прототипом яких слід вважати історичне табу. Норми права формулюються у вигляді точних, однозначно визначених (наскільки це можливо) приписів, що конкретно вказують, яким чином дозволяється себе поводити, яка конкретна поведінка в даній ситуації вважається обов'язковою, або є забороненою. Наприклад, у кримінальному праві вважається, що будь-яка поведінка, не передбачена конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України, не може за жодних умов вважатися злочином.

Регулююча функція права пов'язана з двома критеріями:

а) державною значущістю відповідних відносин

б) можливістю їх проконтролювати. [5]

До відносин, що регулюються правом, належать найбільш важливі для стабільного функціонування і розвитку даної соціальної системи. Наприклад, пов'язані з конституційним устроєм державної влади, формою правління, реалізацією основних прав і свобод людини і громадянина, власністю, визначенням злочинів, покарань, призначенням покарань, порядком застосування кримінальної відповідальності тощо. Отже, за межами правового регулювання залишаються відносно невеликі сфери соціальних відносин, регуляторами яких у чистому вигляді є мораль та інші не правові соціальні норми, що є однією з істотних рис правового суспільства і державності. Контроль за стосунками між людьми можливий тільки тоді, коли вони мають зовнішні параметри, тобто виходять за межі особистих стосунків і пов'язані з настанням суспільно значущих наслідків. Людина у правових відносинах виступає, перш за все, як член суспільства і громадянин держави. Тому норми права є деперсоніфікованими, формально однаковими і обов'язковими для всіх, кого вони стосуються. Норми права окреслюють свободу зовнішньої поведінки людей, залишаючись у більшості випадків формально нейтральними до її внутрішніх мотивів.

У свою чергу, мораль опосередковує ті суспільні відносини, які не можуть бути врегульованими правом через неможливість здійснювати за ними зовнішній контроль. До сфери морального регулювання входять міжлюдські стосунки, обмежені внутрішнім світом людини, а тому прямо не чіпають суспільні інтереси, не мають безпосереднього зовнішнього вияву. У моральних відносинах людина виступає, перш за все, як індивід, як наділена неповторними рисами і прагненнями особистість. Мораль не тільки визначає межі зовнішньої свободи людини, а й вимагає внутрішнього самовизначення свободи.

Норми моралі виконуються людьми, виходячи з їх внутрішнього переконання, громадської думки, що, однак, не означає, ніби мораль менш захищена, ніж право, з точки зору механізму її забезпечення, який у кінцевому рахунку є досить ефективним. Виконання норм права забезпечується гранично визначеним і гарантованим механізмом застосування різних форм державного впливу аж до державного примусу.

Взаємозв'язок і взаємодія моралі та права є узгодженням двох найвагоміших різновидів соціальних регуляторів.

За наявності суперечності між мораллю і правом, у одній ситуації моральна норма не має відповідної зовнішньої гарантії у вигляді заходів державного примусу і її виконання залежатиме виключно від суб'єктивних чинників, у іншій — реалізація права не може розраховувати на якість інших засобів крім сили державного примусу, що здатне істотно послабити потенціал і морального, і правового впливу.

Суспільство у разі здійснення людиною аморального вчинку визначає міру морального засудження, дії. Моральні норми не регламентують заздалегідь конкретні заходи і форми дії. Як один з мерів моральної дії може бути засудження вчинку людини на зборах колективу, етичний осуд, попередження, виключення з громадської організації. У разі правопорушення відповідні правоохоронні органи зобов'язані прийняти належні заходи, передбачені законом.

Порушення норм права припускає строго певний процесуальний порядок залучення винної особи до юридичної відповідальності. Порушення ж моральних норм такого порядку не припускає.

Відмінність між правом і мораллю виявляється в оцінці мотивів поведінки особи. Право наказує необхідність усесторонній оцінці поведінки людини, що зробила правопорушення або злочин. Але з правової точки зору байдуже, якими мотивами керувалася людина в конкретному випадку, якщо його поведінка по своїх результатах була правомірною, законною. З погляду моралі, важливо виявити стимули, мотиви людини, його наміру у виборі певної поведінки, що є правомірним.

За допомогою права держава добивається твердження в свідомості громадян, всього населення загальнолюдських, прогресивних норм моралі, бореться з несправедливістю, злом і пороками. Цивільне і кримінальне судочинство покликане укріплювати законність, виховувати людей у дусі пошани до права, закону, справедливих і законних інтересів особи і суспільства, держави.[8]

Впливаючи на правове життя суспільства, мораль сприяє зміцненню громадського порядку. Службова функція моралі у взаємодії з правом виражається в тому, що мораль прославляє якість правового і в цілому всього громадського порядку. Це можна прослідкувати на дії правового положення «Все, що не заборонене законом – дозволено» в регулюванні громадського порядку. Реалізацію цього принципу не можна розуміти абсолютно, в тому сенсі, що людина повинна керуватися лише названим принципом. У свідомості індивіда є такі чинники, як відповідальність, совість, честь, гідність, борг, які проникають в правосвідомість особи, взаємодіють з ним, коректують його правову поведінку. В умовах становлення ринку в наший країні удосконалюється правова основа приватної власності, договірних відносин.

Право повинне сприяти затвердженню ідеалів добра і справедливості в суспільстві. Через право здійснюється охорона моральних норм і етичних засад.

Ефективність правових норм, їх виконання багато в чому обумовлюється тим, на скільки вони відповідають вимогам моралі. Щоб правові норми працювали, вони, принаймні, не повинні суперечити правилам моралі. Право в цілому повинне відповідати моральним поглядам суспільства.


2. Професійна етика працівника прокуратури


2.1 Моральні якості працівника прокуратури


Закон «Про прокуратуру» наділив прокурорів і слідчих широкими повноваженнями владно - розпорядливого характеру:

  • порушити кримінальну справу;

  • пред’явить підозрюваному звинувачення в досконалому злочині;

  • вибрати відносно обвинуваченого запобіжний захід, зокрема утримання під вартою;

  • провести в його житлі обшук, огляд або виїмку;

  • накласти арешт на поштово-телеграфну кореспонденцію і їх виїмку;

  • усунути обвинуваченого з посади;

  • проводити прослуховування і запис переговорів та ін.[12]

Неправильне користування такими повноваженнями, а тим більше зловживання службовим положенням можуть спричинити і спричиняють за собою наслідки. Як приклад можна привести випадки, коли з вини прокурорських і слідчих працівників притягали до кримінальної відповідальності невинні особи і засуджені до виняткової міри покарання.

Трагічні наслідки спричинили грубі порушення законності, зловживання службовими повноваженнями прокурорами, слідчими, суддями в період культу особи. Тисячі невинних громадян незаконно притягали до кримінальної відповідальності і засуджені до вищої міри покарання - розстрілу, довічного висновку і тривалих термінів позбавлення волі. В минулі роки в гонитві за показниками серед працівників прокуратури і інших правоохоронних органів існувала думка, що для розкриття злочину застосовні будь-які засоби і методи і відступу від норм карно-процесуального закону, і допущені порушення закону при розслідуванні кримінальних справ виправдовувалися досягнутою метою - розкриттям злочину шляхом « вибивання » від підозрюваних свідчень відносно злочинів, які вони не здійснювали.

Зловживання прокурорами і слідчими своїми владно-розпорядливими повноваженнями негативно впливає на формування особистості цих осіб: вони перестають бачити винятковість і тяжкі наслідки процесуальних дій, у них з'являється черствість, формалізм, неувага до людей, до їх горя і страждань, надмірна суворість, упевненість в своїй непогрішності. Наступає переродження не тільки як фахівця, прокурора або слідчого, але і як людини.

Кожен працівник прокуратури покликаний діяти не тільки в рамках закону, але і керуватися в своїй роботі нормами гуманізму, проявляти доброзичливість, чуйність, турботу і увагу до людей. Громадяни наший країни щодня звертаються в прокуратуру за захистом своїх прав і свобод, пов'язуючи посади прокурора і слідчого з поняттям справедливості. Часто звернення їх до прокурора - це остання надія на законний дозвіл питання. Тому від прокурорів потрібно в їх роботі проявляти об'єктивність, неупередженість і справедливість, своїм відношенням до виконання посадових обов'язків, щодня затверджувати верховенство закону.[25]

У ст. 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, зазначено що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими та непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов’язків із громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю.

У тому, що переважній більшості прокурорсько-слідчих працівників притаманні саме такі якості, не варто сумніватися, бо діяти на підставі закону, ставати на його захист, а конкретніше — на захист порушених прав громадян, які потерпіли від злочинців, бути на сторожі інтересів держави — життєва норма для багатьох працівників прокуратури. Свою місію вони чесно виконують і нині, за умов перегляду соціальних цінностей та норм, зокрема, правових та моральних, на яких виховувалося не одне покоління. Проте і в цей складний час прокурорсько-слідчі працівники прагнуть свято берегти честь свого мундира, високе звання захисника законності.[13]

На жаль, помилково розуміючи демократію як вседозволеність, окремі громадяни поширюють про прокурорсько-слідчих працівників неправдиві й образливі вигадки, що не тільки ганьблять їх, але й підривають авторитет прокуратури в цілому. Тому необхідно обов’язково захищати честь, репутацію, авторитет не лише працівника, але й органу, в якому працюєш.

З огляду на соціальні функції прокуратури, її високе соціальне призначення до осіб, які обіймають посади прокурорів ставляться високі моральні критерії. Передусім це — велика повага до прав та свобод людини, співчуття, людинолюбство, безкорисливість, неупередженість, вміння застосувати принцип правової рівності громадян перед законом, тобто незалежно від того, хто обвинувачується у вчиненні злочину чи син начальника ДАЇ, чи президент, прокурор зобов’язаний підтримувати державне обвинувачення в суді.

Поряд з якостями, які мають загальне значення для юристів будь-якої спеціальності, робота прокурора передбачає наявність у нього специфічних властивостей характеру. Це, насамперед, глибока і тверда переконаність у справедливості і великій соціальній значимості справи, якій він себе присвятив, відповідна націленість на досягнення поставленої мети, підкріплена активною і послідовною діяльністю, високі вольові якості. У той же час, враховуючи великий обсяг владних повноважень, якими наділений прокурор, його обов'язок - ефективно і виключно обачливо користуватися ними, скрупульозно аналізувати всі обставини справи, ретельно зважувати всі "за" і "проти", бути об'єктивним, не піддаватися обвинувальному ухилу, спокусі захисту "честі мундиру", проникати у сутність правових, соціальних явищ, мати мужність визнати свої помилки і виправити їх. Особливості прокурорської діяльності часто вимагають від працівника цієї системи виявляти мобільність, швидкість і гнучкість мислення, здібність конструктивно думати і приймати рішення у незвичайних, екстремальних умовах без сторонньої допомоги, осмислено діяти і вирішувати задачі у мінімальний час. [15]

Прокурор повинен оцінювати явища з урахуванням усіх деталей, прораховувати найближчі і віддалені, прямі і побічні результати. Прокурор, за висловом славнозвісного юриста А.Ф.Коні, — "промовляючий суддя". У цьому контексті прокурор постає, як викривач суспільних пороків, антигромадських проявів, злочинності, свавілля. Але тут йдеться і про значення його ораторських здібностей, культуру володіння письмовою мовою для передачі широкому загалу у яскравій, переконливій і зрозумілій формі його думок і почуттів.

Відповідно до ст. 4 проекту Кодексу професійної етики та поведінки прокурора при виконанні службових обов’язків прокурор зобов’язаний:

  • відноситися до людини як до вищої цінності;

  • поважати і захищати права, свободи і гідність громадян відповідно до вітчизняних та міжнародних правових норм та загальнолюдських принципів моралі;

  • глибоко розуміти соціальну значимість своєї ролі, міру відповідальності перед суспільством і державою за забезпечення правової захищеності громадян;

  • розумно і гуманно використовувати надані права у відповідності з принципами справедливості;

  • постійно вдосконалювати професійну майстерність, знання права, підвищувати загальну культуру, творчо опанувати необхідний на службі вітчизняний та зарубіжний досвід.[25]

Основні обов’язки, передбачені Європейськими інструкціями з питань етики та поведінки прокурорів, прийняті Конференцією Генеральних прокурорів в травні 2005 р. (Будапешт):

  • здійснювати свої обов’язки відповідно до національного та міжнародного законодавства;

  • справедливо, неупереджено та оперативно виконувати свої функції;

  • поважати, захищати та підтримувати людську гідність та людські права;

  • брати до уваги те, що вони діють від імені та в інтересах суспільства;

  • намагатися знаходити справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та інтересами та правами індивідуума.[35]

Прокурор повинен підтримувати честь і гідність своєї професії, свою професійну компетентність на належному рівні. У своїй діяльності завжди відповідати найвищим етичним та естетичним вимогам, сумлінно виконувати службові обов’язки.

У

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: